Захворювання травного тракту. Грибкові захворювання кролів та захворювання, що спричиняють комахи

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: ЗАХВОРЮВАННЯ ТРАВНОГО ТРАКТУ. ГРИБКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ТА ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО СПРИЧИНЯЮТЬ КОМАХИ

ЗАХВОРЮВАННЯ ТРАВНОГО ТРАКТУ, ЩО СПРИЧИНЯЮТЬСЯ АЕРОБНИМИ МІКРООРГАНІЗМАМИ

До цієї групи захворювань належать хвороби, що спричиняються звичайною мікрофлорою травного тракту, яка за певних умов стає патогенною і є причиною тяжких шлунково-кишкових захворювань.

Колібактеріоз. Етіологія. Одним із основних збудників цього захворювання є протей — Escherichia coli. Цей мікроб рухливий, 1—3 μ завдовжки.

Епізоотологія. Захворюють головним чином кроленята віком 1—2 місяці. Захворюванню сприяють ослаблення організму кроленят внаслідок неправильної годівлі в період зміни молочних зубів, швидка зміна режиму годівлі після відлучення кроленят, недоброякісність згодовуваних кормів, надмірна їх кількість. Такі негативні фактори в житті кроленят бувають навесні і восени.

Відомо, що Е. coli з'являється у кишечнику кроленят з 10·"денного віку, проте стає патогенною лише при неправильній годівлі.

Клінічна картина. На 2—3-й день хвороби виникає пронос. Калові маси стають напіврідкими, водянистими, з неприємним кислим запахом, з великою кількістю слизу, іноді з смужечками крові; часто спостерігається здуття живота від утворюваних у ньому газів; кролі стають неспокійними, з'являється задишка; слизова оболонка кон'юнктиви почервоніла.

Хвороба протікає дуже швидко і через 2—3 доби нерідко призводить кроленят до загибелі. Смертність буває дуже високою.

При розтині загиблих кролів спостерігають значні . зміни шлунка: збільшення, набряклість і дуже сильне почервоніння стінки, місцями з крововиливами. Слизова оболонка кишечника місцями вкрита крапковими крововиливами. Вміст кишечника рідкий, червонуватого кольору, з пухирцями газу; нерідко скупчення газів значне. На слизовій оболонці кишки, крім запальних явищ, знаходять вогнища крововиливів і навіть виразки. У черевній порожнині спостерігають скупчення кров'янистого серозного ексудату.

Діагноз. При поставленні діагнозу зважають на дані епізоотології, клінічної і патологоанатомічної картини. Точний діагноз установлюють бактеріологічним дослідженням.

Л і κ у в а н н я. Після 12-годинної голодної дієти дають трохи підсмаженого вівса та легкозасвоюваних кормів. Призначають два рази на день синтоміцин у дозі 0.2—0,3 г три-чотири дні підряд. Внутрішньом'язово вводять антибіотики.

Профілактика та заходи боротьби. Найкращим способом запобігання захворюванню кролів є згодовування їм сухого корму. До раціону необхідно вводити доброякісне сіно, подрібнений овес. Для ослаблення бродильних процесів у травному тракті доцільно застосовувати у вигляді питва неміцні розчини (0,5— 1-процентний) іхтіолу, лізолу.

Для профілактики необхідно поступово переводити молодняк на загальногосподарський раціон, давати молодняку подрібнене зерно; на зелені корми переходити поступово, стежити за якістю корму і не згодовувати кролям гнилих, запліснявілих, зіпсованих кормів; щодня старанно очищати годівниці від залишків кормів, що швидко псуються, і напувати кролів доброякісною водою.

У неблагополучних господарствах, крім того, провадять загальні протиепізоотичні заходи. Хворих видаляють з клітки, клітки та інвентар дезинфікують. Для дезинфекції застосовують такі гарячі розчини: освітлений розчин хлорного вапна з вмістом 3% активного хлору; 4-процентний розчин їдкого натру або калію; 10-процентну емульсію дезинфекційного креоліну; 4-процентну емульсію ксило-нафту; 20-процентну суспензію свіжогашеного вапна.

ГРИБКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ

До грибкових захворювань кролів належать стригучий лишай, парші, аспергільоз і трихофітія пазурів. Ці захворювання спричиняються паразитичними грибками і характеризуються хронічним перебігом.

Стригучий лишай. Це стара назва. Тепер під стригучим лишаєм розуміють два дерматомікози: трихофітоз (трихофітію) і мікроспороз (мікроспорію).

Мікроспороз у хутрових звірів буває рідко, протікає в основному приховано і характеризується ураженням окремих волосків на мордочці, тулубі і лапках.

Трихофітоз спостерігається частіше, тому детально описується тільки це захворювання.

Трихофітоз. Етіологія. Збудник трихофітозу кроля належить до роду Trichophiton. Розмножується спорами. У патологічному матеріалі міцелій грибка має вигляд тонких (1—4 мк), прямих або вигнутих, розділених перегородками, іноді гвинтоподібних або роз-палих на окремі членики ниток. Спори грибка крупні (2—8 мк), круглі або овальні, блискучі, такі, що сильно переломлюють світло.

Міцелій грибка не відзначається стійкістю. Спори, проте, досить стійкі: в приміщенні та на волоссі зберігаються 4—10 років, на шерсті тварин — 12—15 місяців, у грунті — 1,5 року, у гною — 8 місяців. Холод на них не діє.

Протягом 30 хв їх не вбиває 20-процентний розчин свіжогашено-го вапна, 1—14-процентний розчин хлорного вапна, 5-процентний розчин креоліну. Вони гинуть під впливом сухого жару при температурі 110° протягом ЗО хв, у 5-процентному сірчано-карболовому розчині, підігрітому до 50°, протягом ЗО хв.

Епізоотологія. Трихофітоз поширений скрізь. Джерелом інфекції є хворі тварини і забруднені збудником інфекції корми, підстилка, клітки і різні предмети. Захворювання спостерігається у всі сезони року, найчастіше при значному скупченні молодняка в господарстві, і нерідко набуває характеру ензоотії. Основний шлях зараження кролів — безпосередній контакт з хворими і з забрудненими збудниками предметами. Інкубаційний період — 8—14 днів.

Патогенез. Потрапивши на шкіру кроля, грибок проникає у волосяні мішечки, розмножується в них, поширюється, захоплюючи сусідні волосяні мішечки та епідерміс. Коріння волосся оточується спорами і міцелієм грибка, частина спор проникає всередину волосся, живлення його порушується, волосся стає ламким, іноді розщеплюється. На місці ураження розвивається запальний процес, з'являються пухирці, які незабаром підсихають, утворюючи кірочки; шкіра лущиться, волосся обламується, внаслідок чого з'являються оголені ділянки шкіри, переважно округлої форми.

Клінічна картина. Ураження найчастіше виявляють на шкірі голови (біля носа, очей), ніг, шиї, можуть бути і на інших місцях. На уражених ділянках спочатку спостерігають лущення шкіри та обламування волосся поблизу поверхні, внаслідок чого утворюються лисини. Потім на них з'являються маленькі засихаючі пухирці, що вкриваються сірувато-білими сухими кірками. Ділянки ураження поступово збільшуються. Хвороба протікає хронічно і може тривати дуже довго (понад рік). Загальний стан хворих кролів звичайно не порушується; при дуже сильних ураженнях тварини худнуть.

При трихофітозі пазурів спостерігають виразне лущення і невелике запалення, волосся навколо пазурів випадає, вони темнішають.

Прояв клінічних ознак у кролів незначний і не привертає до себе уваги. Проте трихофітія пазурів у кролів має епізоотологічне значення, особливо з умовах ферм.

Діагноз. При поставленні діагнозу зважають на клінічну картину, характерною ознакою якої є ламкість волосся.

Необхідно враховувати, що ураження при трихофітії, парші, коростяних захворюваннях та пододерматиті можуть бути подібними. Основною відміною трихофітії від інших захворювань є ламкість волосся, характерний вигляд — обламане, начебто вистрижене волосся; від пододерматиту стригучий лишай, крім того, відрізняється відсутністю кровоточивих виразок. У сумнівних випадках беруть з периферії ураженої ділянки скрібок з корінням волосся, розщеплюють на предметному склі, наносять 1—2 краплі 25— 30-процентного розчину їдкого натру або калію, підігрівають, накривають покривним склом і досліджують під мікроскопом. Виявлення збудника підтверджує діагноз.

Лікування. В уражені місця і навколо них втирають свіжовиготовлений 25-процентний розчин хлорного вапна, а потім негайно суперфосфат; через 1—2 дні оброблені ділянки змазують несолоним жиром. Крім того, уражені ділянки шкіри і навколо них можна обробляти 10-процентним спиртовим розчином саліцилової кислоти або лізолу, 1-процентним теплим (40°) розчином Юглона на риб'ячому жирі; формаліново-гасовою емульсією (2—3 частини формальдегіду на 10 частин гасу).

Профілактика та заходи боротьби. На території господарства слід додержувати загальних ветеринарно-санітарних правил. Людина також сприйнятлива до цього захворювання, тому необхідно вживати заходи особистої профілактики.

Кращими дезинфікуючими засобами є гарячі (50—60°) розчини 5-процентної карболової кислоти або сірчано-карболової суміші; 5—10-процентний розчин кип'яченого лугу.

На неблагополучне господарство накладають карантин. Його знімають через 30 днів від дня останнього випадку видалення (забою) хворого кроля та проведення заключної дезинфекції.

Тушки забитих хворих кролів використовують без обмежень. Малоцінні шкурки спалюють, а решту дезинфікують.

Парші — дерматомікоз кролів — протікає хронічно. Крім кролів, на паршу хворіють собаки, кішки, кури, а з диких тварин миші і щури.

 Етіологія. Хвороба спричиняється особливим грибком — Achorion Schoenleinii. Міцелій цього грибка має вигляд прозорих або злегка зернистих, дуже розгалужених ниток (товщиною» 2—5 μ), колоподібно потовщених у місцях розгалуження і стоншених на кінцях. Між гіфами грибка знаходяться його спори і у вигляді двоконтурних, круглих, овальних утворень завбільшки 6—8 μ.

 Цей грибок добре росте на живильних середовищах, особливо ι на агарі з виноградним цукром (1%)· Оптимальна температура ¹ для вирощування грибків — 28— 30°. На твердих живильних середовищах грибки утворюють спочатку гладенькі, оксамитові, а потім борошнисті колонії, забарвлені в рожевий або червоний колір. Грибки здатні тривалий" час зберігатися в зовнішньому середовищі.

Епізоотологія. Інфекція заноситься в господарство головним чином із новозавезеними кролями або хворими на парші мишами і щурами.

Парші поширюються через безпосередній контакт хворої тварини із здоровою і через інфікований грибком корм. В окремих випадках молодняк кролів заражується паршами при ссанні уражених паршами сосків своїх матерів.

Π а τ о г є н є з. Грибки проникають у шкіру біля основи волосся. Міцелій грибка, що проник у верхній шар дерми, спричиняє запалення з утворенням дрібних, твердуватих, дископодібної або щитоподібної форми із заглибиною в центрі кірок, оточених запальним обідком. На ділянках шкіри, на місці" проникнення міцелію грибка, з'являються дрібні везикули, заповнені ексудатом. Надалі на їх місці утворюються характерні для парші кірки.

Клінічна картина. Уражується в основному шкіра голови, вух, кінцівок, рідше інших частин тіла (рис. 11). Хворобливий процес починається при проникненні грибка всередину волосяного мішечка, звідки він поширюється у волосся і між клітинами епідермісу. Надалі на уражених ділянках шкіри з'являються сірувато-жовті вогнища, які збільшуються і набувають характерних для парші круглуватих, піднятих над поверхнею шкіри, в центральній частині запалих блюдцеподібних вогнищ, які досягають у діаметрі іноді до 1 см. Такі утворення називаються фавозними щитками, в центрі яких знаходиться пучок волосся. Фавозні щитки легко відриваються від шкіри, після чого на їх місці оголюється вологий, почервонілий, блискучий сосочковий шар шкіри. Іноді на шкірі вогнища ураження мають вигляд опуклих, розсипчастих, вапноподібних струпів, що розтріскалися. Уражена паршами шкіра звичайно має характерний запах плісняви або мишачої сечі. Хвороба затяжна і звичайно не загрожує життю тварин, але в окремих випадках може спостерігатися і смертельний кінець.

Діагноз ставлять на підставі виявлення характерних для захворювання уражень шкіри. У сумнівних випадках проводять мікроскопічне дослідження з скрібків, взятих з уражених ділянок. Кірочки і луску здрібнюють і вміщують у краплю 10—20-процент-ного лугу, обережно підігрівають до появи по краях краплі кристалів лугу, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом. У позитивних випадках виявляють зернисті, зігнуті нитки міцелію з потовщеннями на кінцях, серед яких знаходяться поодинокі двоконтурні спори круглої, яйцеподібної або прямокутної форми.

Лікування. Кірки на уражених ділянках шкіри розм'якшують теплим розчином зеленого мила або мильним спиртом і втирають 10-процентну саліцилову мазь або йод гліцерин. Для лікування можна застосовувати також 10-процентний саліциловий спирт або 2—3-процентний розчин формальдегіду. При обробці уражених ділянок необхідно захоплювати і суміжні з ними ще здорові ділянки шкіри.

Профілактика та заходи боротьби. Необхідно суворо виконувати санітарно-гігієнічні умови утримання .і годівлі кролів, якщо клітки розставлені у приміщенні, забезпечити добру його вентиляцію.

При появі захворювання хворих кролів треба ізолювати і лікувати. З'ясовують причини й умови, що сприяють виникненню хвороби і усувають їх. Приміщення, де виявлені хворі кролі, інвентар, годівниці старанно очищають і дезинфікують 5-процентним гарячим розчином лугу або 10—20-процентним хлорновапняним молоком. На території кролеферми проводять дератизаційні заходи.

Тушки хворих кролів використовують без обмежень. Уражені ділянки шкурки вирізають або дезинфікують, добре змазуючи 10-процентним розчином йоду.

При стиканні з хворими кролями, знятті і первинній переробці їх шкурок додержують заходів проти рознесення інфекції й особистої гігієни.

Господарство до припинення захворювання перебуває під ветеринарно-санітарним наглядом.

На неблагополучне господарство накладають карантин, який знімають через ЗО днів з дня останнього випадку видалення (забою) хворого кроля та проведення заключної дезинфекції.

Аспергільоз — грибкове захворювання дихальних шляхів і серозних покривів тварини.

Етіологія. Збудник хвороби — Aspergillus fumigatus. Міцелій грибка має форму довгих, колінчастих, сіро-зелених ниток, від яких відходять відростки, що закінчуються булавоподібними здуттями завдовжки 8—20μ з радіально розміщеними шилоподібними відростками (стеригми), на кінці яких є кулястої форми сірувато-зелені спори діаметром 2—3μ (конідії).

Найчастіше грибком уражуються грубі корми: конюшинне і викове сіно, солома та ін. Вони мають гнилий або затхлий запах і утворюють наліт сизо-зеленого кольору.

Грибок досить стійкий: на злаках він зберігається роками, при сухому жарі при температурі 120° гине за годину, при кип'ятінні — за 5 хв, дезинфікуючі засоби вбивають його протягом 1—2 год.

Епізоотологія. До захворювання сприйнятливі багато свійських тварин. Захворювання спостерігається скрізь, особливо серед кролів, які утримуються у незадовільно вентильованих приміщеннях. Зараження відбувається при згодовуванні запліснявілого корму або при утриманні кролів у забруднених грибком приміщеннях.

Патогенез. Спори, які потрапили в легені, при. наявності сприятливих для них умов проростають. Грибок, що розвивається, пронизує тканину легень, спричиняє некроз і отруює організм кроля виділюваним токсином.

Клінічна картина. Хвороба характеризується повільним розвитком клінічної картини без проявів будь-яких різких симптомів. При захворюванні відмічають утруднене дихання, нерідко серозні виділення з носа й очей, прогресуюче схуднення. Часто вторинні порушення при різних ослаблюючих організм факторах можуть бути домінуючими і визначають кінець хвороби.

При розтині виявляють зміни в паренхімі легень у вигляді набряку і наявність дрібних або великих сірувато-білих вузликів завбільшки з головку шпильки (рис. 12).

Діагноз. У зв'язку з нехарактерними клінічними ознаками вирішальне значення в діагностиці має виявлення грибка і дані патологоанатомічної картини.

Необхідно враховувати подібність уражень легень при аспергільозі з ураженнями, які спостерігаються при туберкульозі і особливо при псевдотуберкульозі. Для туберкульозу і особливо псевдотуберкульозу характерно обвапнування та різке обмеження окремих вузлів; для псевдотуберкульозу — дірчаста форма вузлів та наявність їх в органах черевної порожнини.

Лікування. Ефективних методів лікування не розроблено. Рекомендується давати з кормом 0,1—0,2 г норсульфазолу 2—3 рази на день протягом 3—5 днів.

Профілактика та заходи боротьби. При виявленні плісняви в кормах, у клітках, на клітках, стінах приміщення та інших місцях необхідно негайно видалити її і провести дезинфекцію. Уражені корми в разі потреби можна використовувати лише після знешкодження із загальних заходів основне значення має охорона запасів кормів від ураження пліснявою.

Уражені органи забитих хворих кролів знищують, тушки використовують без обмежень. Для дезинфекції застосовують ті ж засоби, що й при стригучому лишаї.

ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО СПРИЧИНЯЮТЬ КОМАХИ

У свійських тварин, у тому числі й у кролів, спостерігають дерматози, що спричиняють личинкові або дорослі стадії комах.

Гемадипсоз (вошивість) — це ентомозне захворювання, що протікає у кролів хронічно.

Етіологія. Збудник хвороби — кроляча воша Haemadipsus ventricosus. Це дрібна безкрила комаха завдовжки 1,2—1,5 мм; тіло овальної форми, складається з голови, грудей і черевця. Груди значно ширші від голови; на грудях три пари ніг. Черевце ширше від грудей (рис. 38).

Воші живляться кров'ю. Самки відкладають яйця, прикріплюючи їх до нижньої половини волосся. Через 7—8 днів з яєць виходять личинки, які перетворюються на дорослих вошей. Весь цикл розвитку триває 25—29 днів.

У кролятнику при температурі плюс 8—10° воші виживають протягом 5—10 днів, при температурі 10—15° — 4 дні, а при температурі 35—37° (в умовах термостата) — 1 день.

Епізоотологія. Вошивість спостерігають в тих господарствах, де тварин незадовільно годують і утримують в антисанітарних умовах. Заносяться воші в господарство з хворими кролями, рідше з клітками та інвентарем із неблаго-получних господарств. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з ураженими вошами кролями, а також через речі догляду, підстилку тощо.

Клінічна картина. Воші при укусі виділяють слину, яка подразнює нервові закінчення шкіри і спричиняє свербіж. У місцях укусів на шкірі видно крапкові крововиливи і невелике набрякання. У хворих тварин шкіра дуже лущиться (лупа). Кролі часто чухаються.

При скупченні великої кількості вошей шкіра запалюється, лущиться, з неї випадає шерсть; дорослі тварини худнуть, а молодняк погано розвивається.

Постійно перебуваючи на тілі тварин та швидко розмножуючись, воші спричиняють розвиток хронічного шкірного захворювання — суху висівкоподібну екзему.

Діагноз. Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак (свербіж, наявність на тілі безшерстних місць, лущення шкіри) і виявлення вошей. Для виявлення вошей необхідно пробрати шерстний покрив кроля в кількох місцях і уважно оглянути поверхню шкіри і волосся. При цьому на шкірі можна виявити дрібних повзаючих вошей, а на волоссі — їх яйця.

Лікування. Проти вошивості в будь-яку пору року може бути використаний ІО-процентний дуст хлорофосу або 2-процеит-ний дуст севіну, виготовлений на тальку. Обробляти слід 2 рази з інтервалом 7 днів.

Профілактика та заходи боротьби. У неблагополучних господарствах слід обробляти все поголів'я з одночасним очищенням приміщень і кліток. Кращими дезинсекторами є 3—5-процентна емульсія креоліну. З метою профілактики слід систематично оглядати тварин і створювати відповідні умови утримання і годівлі. Шкурки і пух від уражених вошами кролів необхідно протягом місяця зберігати окремо, а потім використовувати без обмежень.

Вольфартіоз — ентомозне захворювання тварин, яке спричиняється личинками так званих єжемух.

Ця група двокрилих комах характеризується тим, що відкладає личинки у рани на тілі тварин або на неушкоджені його частини в ділянці зовнішніх статевих органів й анального отвору.

Найбільше значення серед єжемух має вольфартова муха.

Вольфартова муха звичайно живе на відкритому повітрі, активна у найжаркіші години дня. Ця муха спостерігається скрізь; літає з травня до вересня і за цей період дає до п'яти поколінь.

Етіологія. Збудником вольфартіозу є личинки вольфартової мухи (рис. 39) щойно відкладені в рани личинки (личинки першої стадії) мають довжину до 1 мм. Ці личинки через 24—36 год перетворюються на личинок другої стадії, а потім — на личинок третьої стадії (рис. 40). Тривалість розвитку личинкової стадії на тілі тварини становить від 8 до 10 днів. Личинки після виходу з рани потрапляють у зовнішнє середовище і перетворюються на лялечок. Стан лялечки триває 10—17 днів.

Епізоотологія. На вольфартіоз кролі хворіють найчастіше влітку, коли вони утримуються на відкритому повітрі. Вольфартіоз серед кролів спостерігають повсюдно.

Клінічна картина. Тяжкість хворобливого прояву вольфартіозу залежить від місця відкладання личинок, їх кількості в рані, наявності або відсутності повторного зараження.

При легкій формі ураження спостерігають неспокій тварин — вони розчухують уражені місця. Краї рани вкриті виразками, набряклі; в рані можна виявити личинок різного віку; личинки в рані перебувають у постійному русі і стирчать своїм переднім кінцем над поверхнею рани.

Тяжко протікає хвороба при ураженні зовнішніх статевих органів. Рани набувають виразкового характеру без тенденційно загоєння, в'ялої грануляції. При цьому личинки сидять у наповненій рихлій кровоточивій порожнині. Рани вкриваються товстими кірками, які легко відриваються, після чого під ними видно «ходи» з наявністю в них личинок. При тяжкій формі спочатку спостерігають ознаки неспокою, потім настає пригнічення.

При скупченні личинок мух у слуховому проході, у порожнинах черепа може виникнути небезпечне для життя тварин запалення головного мозку з смертельним кінцем.

Діагноз. Зважаючи на сезонність захворювання, клінічну картину і виявлення личинок мух в уражених місцях тіла, визначення діагнозу не становить труднощів.

Лікування полягає у видаленні личинок з тканин пінцетом і додатковій обробці їх способом обприскування 3-процентним водним розчином хлорофосу.

Профілактика та заходи боротьби. З профілактичною метою влітку періодично рекомендується обслідувати зовнішні покриви тіла для виявлення можливого ушкодження їх і виявлення в них личинок мух. При наявності на тілі кролів будь-яких ранок з профілактичною метою їх слід обробити розчином хлорофосу або 5-процентним розчином йодоформу в ефірі.

Використана література:

1. Болезни кроликов. А. П. Гончаров. К., «Урожай», 1976, стр. 152 (на украинском языке).