Вплив педагогічної оцінки на поведінку дитини

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти поняття «педагогічна оцінка», його зміст, форми та вплив на поведінку школяра

1.1 Проблема впливу педагогічної оцінки на поведінку учнів у психолого-педагогічній науці

1.2 Зміст поняття «Педагогічна оцінка»

1.3 Функції, форми та роль педагогічної оцінки

1.4 Завдання педагогічної оцінки у вихованні поведінки школяра молодших класів

1.5 Помилки при виставленні педагогічної оцінки

1.6 Вікові особливості молодших школярів та вплив на їх поведінку педагогічної оцінки

1.7 Вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня молодших класів

Розділ 2. Методики визначення психологічного впливу оцінної діяльності вчителя на поведінку учнів молодших класів

2.1 Методика "Спрямованість на оцінку"

2.2 Методика "Спрямованість на придбання знань"

2.3 Експериментальне дослідження відношення молодшого школяра до педагогічної оцінки

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність дослідження. Реформування національної освіти зумовило кардинальні зміни у системі оцінювання навчальних досягнень школярів. Запропоновані нові критерії оцінювання, мають на меті реалізацію принципів гуманізації і демократизації освіти й спрямовані на суттєву переорієнтацію процесу навчання, яка забезпечувала б особистісний розвиток кожного учня.

Психологи, педагоги і вчителі–майстри одностайні у тому, що педагогічна оцінка здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність тощо. Позитивні емоції, пов'язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання, негативні – навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність. Тому, коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, роботу – це стенічно впливає на школяра. Проте, як стверджують деякі дослідники (Н.П. Зубалій, В.І. Помагайба) [11] стимулюючою може бути і негативна оцінка (за умови, що вона об'єктивна, доброзичлива і учень її усвідомлює).

Тому і позитивні, і негативні емоції сильно впливають на поведінку дитини. Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.

У наукових дослідженнях оцінка, вміння оцінювати вивчалися у декількох напрямах. Ряд вчених (Ш.О.Амонашвілі, Л.Ф.Ващенко, О.Я.Савченко, Л.М.Фрідман та ін.) [2], [4], [5], [25], [30] характеризують цей феномен у зв’язку зі специфікою професійної діяльності педагога. Інші (Б.Г.Ананьєв, В.С.Заслуженюк, Н.П.Зубалій, В.О.Онищук, В.А.Семиченко та ін.) [2], [26], [11], [21], [26] розглядають оцінку як інструмент педагогічного впливу вчителя на учня. Третій напрямок репрезентовано дослідженнями, що вивчали оцінку як психологічний механізм саморозвитку і самовдосконалення особистості (Т.В.Вершиніна, Г.А.Карпова, Г.І.Липкіна) [18] та компонент професійного мислення вчителя (Ю.М.Кулюткін, О.С. Цокур). [16], [33]

В той же час, попри згадані дослідження, проблеми впливу педагогічної оцінки на поведінку учнів молодших класів, залишаються недостатньо вирішеними. Таким чином, відсутність належного теоретичного аналізу порушеної проблеми, а також усвідомлення необхідності ґрунтовно вивчити тему зміни поведінки дитини, відповідно до отриманої педагогічної оцінки, визначають актуальність вибору теми курсового дослідження: “Вплив педагогічної оцінки на поведінку учнів молодших класів”.

Об’єкт дослідження — процес навчальної діяльності молодших школярів.

Предмет дослідження — оцінювання навчальних досягнень молодших школярів та зміна їх поведінки в залежності від отриманої педагогічної оцінки.

Мета дослідження: охарактеризувати основні підходи до проблеми оцінювання, ролі та впливу педагогічної оцінки на поведінку молодших школярів.

Відповідно до об’єкта, предмета, мети дослідження визначені наступні завдання дослідження:

–     виявити чинники становлення теорії і практики вчення про педагогічну оцінку, та її вплив на поведінку школярів;

–     простежити динаміку основних характеристик оцінки у навчально-виховному процесі закладів початкової освіти;

–     окреслити сучасний стан функціонування системи оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи України;

–     проаналізувати шляхи впливу на поведінку молодших школярів завдяки використанню педагогічної оцінки.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять психологічні та педагогічні положення про сутність соціально-педагогічних та психологічних явищ; системність підходу до вивчення психолого-педагогічних явищ; концепція цілісного підходу до навчання та виховання особистості; ідея про учня як активного суб’єкта навчальної діяльності; концепція про навчання як управління навчальною діяльністю; психолого-педагогічна теорія С.Л.Рубінштейна про дію “зовнішніх впливів через внутрішні умови” [24], [23]; сучасні дані онтогенетичної психології про особливості особистісного, пізнавального та психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку; сучасні погляди І.С.Якиманської до реалізації особистісно орієнтованого навчання в практиці школи [46]; психолого-педагогічні наукові здобутки про навчальну діяльність учня початкової школи (В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін) [7], [45].

Методи дослідження: конкретно-пошуковий (аналіз науково-педагогічної, психологічної та методичної літератури); системно-структурний (систематизація наукових ідей з проблем педагогічної оцінки й оцінювання результатів навчальної діяльності школярів для отримання певного впливу на їх поведінку); логіко-синтетичний (аналіз, систематизація та узагальнення положень педагогічної, психологічної, довідкової літератури, праць учених); емпіричний (спостереження за навчальним процесом початкової школи; бесіди, інтерв’ювання педагогів); теоретико-узагальнюючий (формування й обґрунтування висновків за результатами здійсненої науково-пошукової роботи).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у визначенні педагогічної сутності, змісту, структурних компонентів критеріїв оцінки навчальних досягнень молодших школярів; визначенні психологічного та педагогічного впливу оцінки на поведінку молодших школярів.

Практичне значення дослідження. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні наукових та пошукових праць з даної проблематики, в процесі підготовки лекцій з вікової психології та педагогіки. Вони становлять підґрунтя для подальших психолого-педагогічних досліджень.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (46 найменувань).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ «ПЕДАГОГІЧНА ОЦІНКА», ЙОГО ЗМІСТ, ФОРМИ ТА ВПЛИВ НА ПОВЕДІНКУ ШКОЛЯРА

  1.1 Проблема впливу педагогічної оцінки на поведінку учнів у психолого-педагогічній науці

Важливість педагогічної оцінки і оцінювання, їх функцій у навчальному процесі початкової школи дозволяє сформулювати до них низку вимог: об’єктивність; формування вмінь самоконтролю та самооцінювання; систематичність; доцільність обґрунтування оцінки; індивідуальний підхід; використання різноманітних форм і методів контролю. Дотримання цих вимог є запорукою досягнення ефективних результатів у діяльності вчителя з молодшими школярами.

Дуже важливим є диференційований підхід до оцінювання як діяльності педагога (характеристика рівня підготовки учня у відповідності з вимогами на певному етапі навчання; зіставлення їх з нормами державних освітніх стандартів) і оцінки як результату навчання.

Педагогічна оцінка має різні види, насамперед, квалітативний (якісний стан успішності увиразнено в оцінній думці) та квантативний (застосування бала згідно усталеної системи оцінювання) оцінок. Між ними є принципові відмінності, оскільки оцінка – результат може бути квалітативною, натомість оцінка-бал лише квантативною. [34, 65]

Враховуючи вікові особливості означеної в дослідженні вікової категорії учнів, варто обстоювати значущість для них оцінних суджень про навчальні досягнення із ширшою характеристикою. Відкритою квалітативною оцінкою педагог диференціює дії учня від його нахилів та здібностей дотично до сутності особистісно орієнтованого підходу в оцінюванні навчальних досягнень. Такий контроль та оцінювання є позитивним фактором підвищення якості змісту освіти сучасних учнів, хоча аналогічні підходи періодично впроваджували в практику початкової школи вже з кінця 50-х років ХХ. [34, 66]

Учбово-пізнавальна діяльність школяра як соціальна й індивідуально значима по суті має подвійну стимуляцію: внутрішню, коли школяр одержує задоволення, здобуваючи нові знання й уміння, і зовнішню, коли його досягнення в пізнанні оцінюються вчителем. Оцінка з боку вчителя є провідним чинником, що стимулює навчальну діяльність і визначає самооцінку учня. Цe значення може підсилюватися настільки, що вона починає виступати як основний мотив пізнавальної діяльності.

Психологічне значення педагогічної оцінки було розкрито Б. Г. Ананьєвим [2, 128], який визначив дві її основні функції — орієнтуючу і стимулюючу. Оцінка орієнтує школяра на його розумову роботу, сприяє усвідомленню учнем процесу цієї роботи й розумінню ним власних знань; оцінка стимулює школяра, впливає на його афективно-вольову сферу за допомогою переживання ним успіху або неуспіху, сприяє формуванню в нього домагань і намірів, вчинків і відносин, впливає на особистість школяра в цілому. Під безпосереднім впливом оцінки відбуваються прискорення або вповільнення, темпів розумової роботи, якісні зрушення в зміні прийомів роботи й перетворення інтелектуальних механізмів. Далі Б. Г. Ананьєв визначив три основні кола впливу педагогічної оцінки на поведінку школяра: на самого школяра й на зміни його інтелектуальної й особистісної сфер, його самооцінки й самосвідомості; на колективні внутрішньокласові зміни відносин, що існують між учнем і класом; нарешті, на взаємини школяра й родини, що, у свою чергу, впливає на взаємини родини й школи. [2, 129]

Безпосередній або непрямий вплив педагогічної оцінки викликає активну реакцію з боку школяра; взаємооцінки педагога, родини, товаришів і самого школяра. У дослідженні Л. Рутке (1988), було показано, що оцінювання, яке формується в ситуаціях відношення учнів до вчителя може виступати фактором, що впливає на їхню навчальну успішність. [1, 44]

У зазначеній роботі знайшло свій розвиток і інше положення Б. Г. Ананьєва, про те, що педагогічна оцінка впливає на відносини в шкільному колективі. Позитивне оцінювання зміцнює соціально-психологічні позиції учня в класі (за соціометричними даним). Автори також відзначають створення різних психологічних ситуацій розвитку, оскільки й частота опитування, і характер стимуляції різні в учнів з неоднаковою успішністю. [2, 130]

В 2-3 рази частіше оцінюються сильні учні, ніж слабкі, а потреба в оцінці й сила переживань через негативну та позитивну оцінку більше виражена в останніх. У слабких учнів переважає негативна стимуляція (53% негативних оцінок); у них же зустрічається більше невизначених і опосередкованих оцінок, у порівнянні із сильними учнями.

  1.2 Зміст поняття «Педагогічна оцінка»

Сама педагогічна оцінка діяльності учня виникає у результаті педагогічного контролю, причому необхідно, звичайно ж, що б він був систематичним. Отож види педагогічного контролю бувають різними:

-           тематичний — глибоке вивчення знань і вмінь учнів по ключовим темам навчальної програми (вивчення системи роботи вчителя в границях навчальної теми);

-           фронтально-оглядовий — пілотажне вивчення знань і вмінь колективу учнів по загальних питаннях;

-           порівняно-паралельне вивчення особистості учнів, навчальних груп, окремих педагогів;

-           персональний — всебічне вивчення особистості конкретної дитини, системи професійної діяльності окремого педагога;

-           класно-узагальнюючий — вивчення якостей знань і вмінь учнів (якості викладання) у конкретному класі;

-           предметно-узагальнюючий — вивчення якостей знань і вмінь учнів (якості викладання) по окремим навчальним курсам;

-           комплексно-узагальнюючий — всебічне вивчення якостей знань і вмінь учнів у конкретному класі на початковому, основному або повному середньому щаблі школи;

-           оперативний — вивчення зненацька виниклих проблем в освітньому процесі;

-           формуючий — оцінювання здійснюється протягом усього часу навчання для встановлення зворотного зв'язку від учнів до викладача;

-           підсумковий — оцінювання спрямоване на підведення кінцевих результатів навчання. [10, 14]

  1.3 Функції, форми та роль педагогічної оцінки

У числі засобів педагогічного впливу на дітей одним з дуже важливих є оцінка. Педагогічна оцінка, таким чином є головним регулятором поведінки й діяльності дитини.

У психолого-педагогічній літературі виділяють різні функції оцінки. Так, Ш.О.Амонашвілі розкриває виховну (спрямовану на розвиток особистої відповідальності, працелюбності, цілеспрямованості, старанності та інших якостей особистості) та навчальну (спрямовану на покращення результатів навчальної діяльності, формування мотивів учіння) функції оцінки [1, 45]. Л.Ф. Ващенко вказує на контрольно-коригуючу функцію оцінки (визначення рівня знань, умінь і навичок кожного учня або класу з подальшим усуненням виявлених недоліків ) [3, 35]. Б.Г. Ананьєв виділяє дві функції впливу оцінки на дитячу особистість: а) орієнтувальну, що полегшує усвідомлення процесу діяльності; б) стимулюючу, яка впливає на афективно-вольову сферу внаслідок переживання успіхів чи невдач [2, 131].

Педагогічна оцінка виконує дві найважливіші функції: співвіднесення й мотивації. У своїй першій функції педагогічна оцінка виступає як індикатор певних результатів і рівня досягнень, яких домігся той або інший школяр у своїй навчальній діяльності. Мотиваційна функція педагогічної оцінки пов'язана зі спонукальним впливом на особистість школяра, викликаючи істотні зрушення в самооцінці дитини, рівні її домагань, у поведінці, у способах навчальної роботи, у системі відносин між всіма учасниками освітнього процесу. Під впливом цих зрушень прискорюються або вповільнюються темпи психічного розвитку, відбуваються якісні перетворення в структурі інтелекту, особистості й пізнавальній діяльності школяра.

Підвищена залежність самопочуття дітей, їхнього психічного тонусу й працездатності від зовнішніх умов, пред'являє до оцінної діяльності вчителя особливі вимоги. У класах протягом перших років навчання вчитель не користується оцінкою як формою обліку поточної успішності дітей. В його руках залишається тільки змістовна оцінка навчальної роботи школярів.

Учитель повинен постійно враховувати, який вплив вона робить на кожного окремого учня, якими шляхами впливає на навчальну роботу, на формування особистості.

Існує пряма залежність між характером оцінних впливів педагога й самопочуттям дитини, її настроєм, продуктивністю її діяльності. Якщо оцінки (позитивні або негативні) протягом значного періоду повторюються, то природно повторюються й викликувані ними почуття. На тлі гарного емоційного стану, обумовленого переважно позитивними оцінками створюється сприятливий ґрунт для формування пізнавальних мотивів навчання, розвитку працьовитості.

Позитивні емоції є спочатку навчання головним стимулом для нових зусиль, заставляється основа працьовитості, "треба" перетворюється в "хочу". Інша картина спостерігається, якщо бере гору негативна оцінка, вона викликає почуття незадоволеності, неуспіху, невдачі, діти втрачають надію на успіх, до їх і без того слабких можливостей приєднується непевність у собі. Це гальмування навчальної діяльності дитини на шляху до знань. Діти, яких учитель увесь час засуджує й вичитує, прагнуть уникати контактів зі своїм наставником, намагаються привертати до себе якнайменше уваги, віддають перевагу пасивним формам роботи. Недальновидна тактика вчителя обертається повним виключенням дитини з навчальної роботи, формуванням боязкості, скритності, пасивності, підвищенням тривожності та зниженню самооцінки учня. [10, 17]

Оцінний вплив педагога — це не відокремлений акт, прихований від очей дітей. Педагогічна оцінка в початковій школі виступає одним з головних регуляторів внутрішньо-колективних відносин дітей, важливим фактором, який визначає місце особистості в колективі.

Сам процес оцінювання припускає дотримання ряду емпіричних правил.

1.       Безумовна об'єктивність оцінки. Варто пам'ятати, що всі учні, незалежно від віку й положення, найбільш хворобливо сприймають необ'єктивність оцінки їхньої роботи або навчання.

2.       Врахування особистості, її можливостей, тобто індивідуальний підхід.

3.       Оцінка однієї ж якості повинна носити різний характер залежно від того, кому вона призначена: учневі, батькам, самому вчителеві.

4.       Оцінка, що зачіпає особистісні якості, не повинна даватися привселюдно.

5.       Вчитель повинен роз'яснювати свій підхід до оцінювання учня, обґрунтовувати правильність виставляння оцінок.

6.       Вчитель має здійснювати оцінювання систематично, щоб учасники педагогічного процесу були постійно інформовані про свої успіхи.

7.       Будь-який сумнів трактується на користь учня.

8.       Потрібно пам¢ятати про стимулюючу функцію оцінювання. Намагатися побачити позитивні зміни в поведінці школяра, його знаннях, уміннях. Вчитель повинен підтримати, закріпити їх, зробити оцінювання діючим.

9.       Варто пам¢ятати, що оцінювання має подвійну спрямованість: одна його сторона спрямована на учнів, а друга — на вчителів. Майстерність оцінювання є одним із провідних критеріїв професійної майстерності педагогів. [37, 102-103]

Педагоги постійно відчувають протиріччя вимог, прагнучи задовольнити їх, мимоволі порушують то вимогу об'єктивності, то вимогу справедливості. Діти тонко вловлюють непослідовність в оцінках учителя й часто вважають себе скривдженими, оціненими несправедливо.

Такого побічного ефекту варто уникати. Підґрунтям оцінки є критерій відносної успішності: оцінюється сьогоднішнє досягнення дитини в порівнянні з тим, що характеризувало її вчора. Враховуються реальні навчальні можливості дитини, конкретний рівень її досягнень і та міра старанності, наполегливості, що була вкладена в досягнення оцінюваного результату.

1.4 Завдання педагогічної оцінки у вихованні поведінки школяра молодших класів

Найважливішим завданням є виховання позитивного відношення до навчання. У педагогічної оцінки — головна функція стимулююча.

Другим найбільш важливим завданням навчання є формування в дітей основних компонентів навчальної діяльності, усвідомленого відношення їх до навчання.

Педагогічна оцінка доносить вимоги вчителя до учнів, уможливлює засвоєння цих вимог, що в остаточному підсумку і є головною метою навчання. Вимога дорослих стає лише тоді надійним регулятором поведінки дитини, коли вона переобертається в саморегулятори (вимоги до самого себе). [38, 306]

Для вчителів повинно бути законом правило: перш, ніж перейти до оцінки результатів навчальної діяльності, необхідно навчити дітей учитися. «Чим би людина не володіла на землі: прекрасним здоров'ям, будь-якими благами життя, але вона все-таки не задоволена, якщо не користується пошаною в людей.» Цими словами Паскаль якнайкраще відбив головну людську потребу — потребу у повазі, у визнанні достоїнств особистості. Ця потреба — один з головних стимулів у будь-якій роботі. Найбільш ефективною для вдосконалювання діяльності учня є позитивна оцінна стимуляція (згода, схвалення, підбадьорення). [38, 307]

Для початкового етапу навчання доцільною є диференціація вимог з урахуванням рівня шкільної підготовки учнів. Відбиваючи співвідношення між тим, що учень досяг, і між тим, що вже знає й уміє, і тим, що від нього вправі очікувати педагог з урахуванням його реальної підготовленості й розвитку, оцінка тим самим буде еквівалентна праці, що вклав учень у досягнення навчального результату, і буде стимулювати його до нових трудових зусиль.

Диференційована вимога — це дуже тонке й відповідальне педагогічне завдання й вирішити його можна лише на основі глибокого знання дитини. Треба пам'ятати, що надзвичайно шкідливим для розвитку особистості виявляється як заниження вимог, так і їх завищення.

Стосовно до тих сфер діяльності, у яких учень виявляє кращу підготовку, варто висувати такі вимоги, щоб їхнє виконання було сполучено з відомою напругою сил, щоб кожна похвала, схвалення вчителя були винагородою за працю.

Диференціація вимог досягається двома основними способами. Один з них — спеціальний підбор навчального матеріалу відповідно до навчальних можливостей, рівня підготовки учня. Інший спосіб — спеціальне планування й систематичне використання в роботі різних форм допомоги дітям при виконанні єдиних для всіх завдань.

Поряд з диференціацією вимог важливою умовою реалізації стимулюючої функції оцінки є певна спрямованість самої оцінної діяльності, яку можна охарактеризувати, як опору в оцінці на позитивне.

Критерій відносної успішності, що береться за основу в педагогіці, принципово міняє сам характер оцінної діяльності педагога. Норма й еталон тут є лише орієнтиром, метою, до якої треба вести учня, а основою оцінки стають ті зміни, які відбулися до даного моменту. Саме просування вперед і є предметом оцінки.

Ситуація успіху стає в цьому випадку обов'язковим супутником навчання, робить це навчання "переможним", перетворює навчальну діяльність дітей у фактор ефективної педагогічної терапії — фактор, що культивує в дитини переважно позитивні емоції, згладжує емоційну неврівноваженість, сприяє формуванню наполегливості, цілеспрямованості. [35, 96]

Багато можливостей створення "ситуації успіху" для дітей укладено й у позаурочній діяльності. Спостереження показують, що «важкі» діти мляві й байдужні на уроках, зате на перерві, після уроків проявляють кипучу діяльність, наполегливість, виявляють значні успіхи в якомусь виді творчих занять.

Оцінюючи роботу учня, варто виділяти моменти: одержання завдання (увага дитини, розуміння завдання, розпитування роз'яснень); початковий момент роботи (ініціатива, відсутність пасивного відношення до необхідності в зовнішніх спонуканнях до роботи); спосіб працювати (попереднє загальне орієнтування в роботі, свідомість мети й захоплення нею, самоконтроль і свідомість помилок); відношення до роботи (серйозне, спокійне, без зайвої поспішності й нервозності); відношення до результатів (перевірка, завзятість у подоланні труднощів, прагнення до найкращого результату). [35, 97]

Дуже важливо, щоб перераховані характеристики діяльності були предметом уваги вчителя як при виконанні школярами конкретних навчальних завдань, так і, властиво, при сприйнятті ними навчальної інформації — як на слух (важливо, щоб учні вміли слухати й чути), так і візуально (при розгляданні ілюстрацій до навчальних текстів, при роботі із самим текстом).

Надзвичайно важливим аспектом оцінної діяльності вчителя є спеціальна увага до такої характеристики діяльності, як її цілеспрямованість. Формуванню в дітей усвідомленого відношення до навчання повинна служити й систематична робота педагога над засвоєнням дітьми критеріїв оцінки. Щоб вимоги вчителя були зрозумілі й прийняті учнем (без останнього жодне педагогічний вплив не досягає очікуваного ефекту) учитель повинен доводити ці вимоги до розуміння школярів. Оцінні судження вчителя повинні бути обов'язково змістовними, мотивованими, повинно бути чітко зазначено, що учневі вдається, що виходить добре, а в чому його помилки, як їх перебороти. Розуміння учнем критеріїв оцінки, свідомого її сприйняття дозволяють включити в оцінну діяльність самих учнів.

1.5 Помилки при виставленні педагогічній оцінці

Дуже важливо щоб оцінка була адекватною, справедливою й об'єктивною. Широко відомий ряд типових суб'єктивних тенденцій або помилок педагогічної оцінки в шкільному моніторингу. С.Є. Шишов, В.А. Кальней у своїй роботі " Моніторинг якості освіти в школі" приводять приклади таких помилок:

«До основних типових суб'єктивних помилок оцінювання відносяться помилки великодушності, центральної тенденції, ореолів т.д.» [26, 4]

Оцінка "великодушності" проявляється у винесенні вчителями завищених оцінок. Крайньою й перекрученою формою "великодушності" в оцінках школярів виявилася процентоманія.

Помилка "центральної тенденції" проявляються у вчителів при прагненні уникнути крайніх оцінок. Наприклад, не ставити ані 3-4, ані 12.

Помилка "ореола" пов'язана з відомою упередженістю вчителів і проявляється в тенденції оцінювати позитивно тих школярів, до яких вони особисто ставляться позитивно, відповідно негативно оцінювати тих, до яких особисте відношення негативне.

Помилки "контрасту" інших людей полягає в тому, що знання, якості особистості й поведінка учня оцінюються вище або нижче залежно від того, вище або нижче виражені ті ж характеристики в самого вчителя. Наприклад, менш зібраний і організований викладач буде вище оцінювати учнів, які відрізняються високою організованістю, акуратністю й ретельністю.

Помилка" близькості" знаходить своє вираження в тому, що вчителеві важко відразу після двійки ставити п'ятірку, при незадовільній відповіді "відмінника" учитель схильний переглянути свою оцінку убік завищення. [26, 5]

"Логічні" помилки проявляються у винесенні подібних оцінок різним психологічним властивостям і характеристикам, які здаються їм логічно зв'язаними. У педагогічній практиці подібні помилки знаходять своє вираження в переносі оцінок за поведінку на оцінки по навчальному предмету.

1.6 Вікові особливості молодших школярів та вплив на їх поведінку педагогічної оцінки

Навчання – не механічна передача знань від вчителя до дитини, а, насамперед, людські відносини. Відношення дитини до знань, до навчання у величезній мірі залежить від того, як він ставиться до вчителя. Учитель для маленької дитини — живе втілення справедливості. Якщо учень відчув несправедливість, він вражений. А незадовільну оцінку маленькі діти завжди вважають несправедливістю й глибоко переживають її, тому що майже ніколи не буває так, щоб дитина не хотіла учитися. [29, 169-170]

«Подивіться в очі учневі 1-го класу, який отримав незадовільну оцінку, — пише відомий педагог В.А. Сухомлинський. — Дитина не тільки почуває себе нещасною, але й відчуває почуття ворожості, а нерідко й ворожнечі до вчителя. Учитель, що ставить двійку по суті за те, що дитина чогось не зрозуміла, представляється дітям несправедливою людиною». [29, 172]

Немає нічого небезпечніше для становлення моральних і вольових сил дитини, чим байдужність учителя до її успішності. Хвороблива реакція нервової системи на несправедливість учителя в одних дітей здобуває характер напруженості, в інших — це манія несправедливих образ і переслідувань, у третіх — озлобленість, у четвертих — напускна безтурботність, у п'ятих — байдужість, крайня пригніченість, у шостих — страх перед покаранням, перед учителем, перед школою, у сьомих — блазнювання, у восьмих — запеклість, що приймає іноді патологічні прояви (дуже рідко, але це не можна ігнорувати).

Для дитини найбільшою несправедливістю з боку вчителя є те, що вчитель, поставивши несправедливо, за її глибоким переконанням, незадовільну оцінку, прагне ще й того, щоб за цю оцінку дитину покарали батьки. Якщо дитина побачила, що вчитель обов'язково хоче повідомити батьків про погану оцінку, він озлобляється й проти вчителя, і проти школи.

При цьому, відчуваючи байдужне до себе відношення, дитина втрачає чуйність до добра й зла. Вона не може розібратися, що в навколишніх людях добре, а що зле. У її серці поселяється підозрілість, невір'я в людей, а це — найголовніше джерело озлобленості.

Оцінка – саме головне заохочення й найсильніше (але не завжди діюче) покарання в педагогічній праці. Це найбільш гострий інструмент, використання якого вимагає величезного вміння й культури. Щоб мати право користуватися цим інструментом, треба, насамперед, любити дитину. [29, 172]

Відношення дітей до оцінок міняється згодом. В 1-2 класах діти оцінку пов'язують зі своєю старанністю, а не з результатами навчальної діяльності. Учень не відокремлює навчальну діяльність (тобто старання, ретельність і ін.) від її результату (від засвоєних знань, умінь і навичок) і хоче, щоб вони педагогом були оцінені в цілісності (така позиція не залишає учня й у наступних класах).

Оцінки в їхній свідомості поки не здобувають самостійного значення, і вони не «женуться» за оцінками. Надалі ситуація змінюється. Уже з третього класу з'являється тенденція «учитися заради оцінки». Ця тенденція з кожним роком зростає, слабшаючи лише в старших класах. В окремих груп учнів сильно розвинене прагнення одержувати гарні оцінки, навіть якщо вони цього не заслужили. Оцінці надається самостійна цінність.

Прагнення «учитися заради оцінки» виявляється й у тому, що частина учнів не займається рівномірно, одержує оцінки, які скачуть: то «9», то «5», то «12» і т.д. Відсоток таких учнів постійно росте: від 10% в 3 класі до 51-53% в 6-8 класах. Як правило, вони «підтягуються» до кінця чверті й, особливо, під кінець року. Деякі учні вибірково пропускають ті уроки, до яких вони не підготувалися.

На початку, в 1 і частково 2 класах, оцінка затверджує позицію дитини як школяра. На цьому етапі в силу вікових особливостей дітям важко зрозуміти значення оцінки і її об'єктивність. У зміні позицій дошкільника на школяра, «маленького» на вже «великого», оцінки надихають дитину.

Тому й наголошує маленький Петрик, герой повести В.Катаєва «Біліє вітрило самотнє», який, одержавши суцільні двійки, зі здивуванням дивиться на докірливе обличчя тітки: «Як ви, тітка, не розумієте? Важливо, що оцінки! Розумієте? О-Ц-І-Н-К-И! А ви цього не хочете зрозуміти!»

Однак навчальна діяльність починаючого школяра усе більше й більше визначається вимогами навколишніх. Близьке соціальне середовище оцінює вже особистість учня, а не його конкретні знання, пред'являючи йому свої вимоги: куди не піди, перше питання, яке буде задавати дорослий школяреві: «Як ти вчишся?», тобто «Які в тебе оцінки?»

Другий і кожний наступний цикл навчальної діяльності й оцінки її результатів будуть все міцніше відбивати вплив соціального середовища. Питання «Заради чого вчитися?» усвідомлено або неусвідомлено не буде залишати учня. Можливо, час від часу він виявиться жагуче захопленим самими знаннями, процесом пізнання й своїх пізнавальних інтересів. Однак не буде одного – захоплення всіма навчальними предметами. [1, 44]

1.7 Вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня молодших класів

Реформування національної освіти зумовило кардинальні зміни у системі оцінювання навчальних досягнень школярів. Запропоновані нові критерії оцінювання, мають на меті реалізацію принципів гуманізації і демократизації освіти й спрямовані на суттєву переорієнтацію процесу навчання, яка забезпечувала б особистісний розвиток кожного учня.

Загальновизнано науковцями, що оцінка може виступати як:

1)     емоційне ставлення вчителя до навчання учня, що виражається за допомогою слова, жесту, міміки, які означають згоду, схвалення, незгоду, незадоволення тощо. Позитивне емоційне оцінювання підтримує віру дитини у свої сили і можливості, негативне – спонукає до усунення виявлених помилок та недоліків у навчанні;

2)     мотивоване оцінне судження, що дає учневі можливість усвідомити, як саме він справився з роботою, що вийшло добре, в чому помилка, як її краще виправити. При цьому треба дбати про домінування позитивних переживань, тому будь-яке оцінювання повинно ґрунтуватися на доброзичливому ставленні до дитини. Наприклад: "Андрійко прочитав вірш гарно, виразно, але не вивчив до кінця. Сподіваюсь, що на наступний раз він розкаже нам вірш значно краще", "Мені приємно, що вправу ти виконав самостійно, хоч і помилився в одному слові". Важливо, щоб якісна характеристика відповіді завжди передувала кількісній оцінці результату. Це стимулює дитину до роботи над собою, утверджує позитивні емоції, оскільки усвідомлюється справедливість оцінки;

3)     оцінка у вигляді цифрового балу.

Про вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня зазначається також у дослідженнях Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського та ін. Психологи, педагоги і вчителі–майстри одностайні у тому, що вона здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність тощо. Позитивні емоції, пов'язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання, негативні – навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність. Тому, коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, роботу – це стенічно впливає на школяра. Проте, як стверджують деякі дослідники (Н.П. Зубалій, В.І. Помагайба), стимулюючою може бути і негативна оцінка (за умови, що вона об'єктивна, доброзичлива і учень її усвідомлює). [10, 14]

Тому і позитивні, і негативні емоції багато важать у житті дитини. Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.

Безумовно, оцінюючи результати навчання, вчитель має дбати про домінування позитивних переживань, пов’язаних із оцінюванням знань. Це важливо з трьох причин:

-      по-перше, молодші школярі, як відомо, часто сприймають педагогічну оцінку як оцінювання власної особистості. Тому оцінка повинна бути пов’язана з аналізом того, що і як виконав учень (наприклад, "я твоєю роботою задоволена"), а не з його особистістю (наприклад, "я тобою незадоволена");

-      по-друге, нагромадження позитивного емоційного досвіду у зв’язку з оцінюванням засвоєних знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів;

-      по-третє, педагогічна оцінка є основою для формування самооцінки школяра. Як відомо, учні початкових класів ще неспроможні давати об’єктивну оцінку якості своєї роботи чи особистості в цілому і судять про це на основі оцінок дорослих і, в першу чергу, вчителів. [10, 17]

Це свідчить про те, що оцінка не тільки педагогічне поняття. Вона також є соціально-психологічним явищем, що є значущим в житті і діяльності учня. Як зазначає відомий педагог-гуманіст Ш.О.Амоношвілі, оцінка є регулятором життєвих відносин учнів у їхньому мікросоціальному середовищі [1, 46]. Статус дитини у класі, ставлення до неї вчителів і однокласників нерідко зумовлене тим, які оцінки вона отримує. У сім'ї ставлення батьків до дитини також часто детерміновано оцінками у школі. І якщо ці ставлення не відповідають рівню домагань дитини, то вона постійно знаходиться у стресовій ситуації.

Тому вчителі повинні дотримуватися дидактичних вимог щодо оцінювання знань, умінь і навичок школярів, це запобігатиме виникненню конфліктних ситуацій між учителями та учнями, їхніми батьками.

Оцінка має бути об’єктивною, відображати дійсний рівень знань навчального матеріалу, передбаченого програмою. Неприпустимим є як завищення, так і заниження оцінок. Їх завищення викликає у батьків незадоволення, призводить до конфліктів. Шкідливе також заниження оцінок, зайва вимогливість під час оцінювання знань. У дітей втрачається стимул до навчання, вони часто заявляють, що вчитель оцінку "12" ніколи не поставить, а на "9" я й так відповім.

Диференційований характер оцінки потребує від педагога враховувати індивідуальні особливості учнів та специфічні особливості навчального предмета і навчального матеріалу. Для цього йому необхідно знати психологічні особливості психічних процесів, темпераменту кожного учня. Деякі вчителі схильні занижувати оцінки флегматичним, меланхолічним дітям, а холерикам завищувати. Однак шкільна практика свідчить, що зовнішня активність не завжди адекватна високому рівню знань, а тим часом несміливі, мало активні учні можуть добре знати навчальний матеріал, але бояться піднімати руку.

Стимулюванню навчальної діяльності учнів сприятиме використання методу заохочення, який виражається у різних видах емоційного ставлення до відповіді (погодження, підбадьорення, схвалення тощо). Наприклад: "Молодець!", "Дуже добре!", "Вже набагато краще, але не забувай про ...", "Ти стараєшся, тому у тебе обов’язково все вийде". Здебільшого слід заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, рідше і стриманіше – самовпевнених.

Оцінка має спонукати школяра краще вчитися. Вона має бути за знання конкретного матеріалу, а не за поведінку учня на уроках чи перерві. Адже бувають випадки, коли вчителі використовують оцінку як покарання за будь-які вчинки учня (за порушення дисципліни на уроці, забутий вдома підручник чи зошит та ін.).

Важливо, щоб вчитель поступово підключив дітей до висловлювання оцінних суджень про свою відповідь і товаришів.

Досліджуючи процес навчання молодших школярів, Д.Б.Ельконін зробив висновок, що формування контролю йде від контролю за діями інших до контролю за своїми власними. Тому самоконтролю і самооцінці передує етап оволодіння взаємоконтролем і взаємооцінкою [45, 29].

Як показали дослідження психологів та педагогів, корисно практикувати взаємоперевірку виконаних робіт (два учні, які сидять за однією партою, обмінюються зошитами, перевіряють завдання, виправляють помилки) та колективне рецензування (коли якість роботи учня аналізує весь клас). Такі прийоми можна застосовувати вже з перших днів навчання. Учень, контролюючи результати діяльності товариша, одночасно здійснює і самоконтроль. Разом з тим, така робота породжує почуття задоволення, впевненості у власних силах, радості успіху. При цьому слід звертати увагу школярів на те, що аналіз роботи чи відповіді учня доречно починати з виявлення її позитивних моментів, а потім вказати на негативні. Дітей необхідно націлювати не на виявлення недоліків у роботі один одного, а на узгоджений пошук оптимальних шляхів виконання завдання.

Таким чином, організований на уроці взаємоконтроль дає можливість сконцентрувати увагу класу на відповіді товариша, разом з ним міркувати, стежити за правильністю і, одночасно, закріплювати свої знання з даного питання; викликає у школярів позитивні емоції: кожен має змогу побувати у ролі помічника вчителя.

У навчальній діяльності контроль тісно пов’язаний з оцінкою.

Значну увагу варто приділити розгорнутим оцінним судженням учнів, формуванню у них еталонів оцінки. Необхідно націлювати школярів на те, що, аналізуючи відповідь, доречно сказати, насамперед, що сподобалось, а потім – які є зауваження, виправити помилки. Взаємооцінка сприяє формуванню доброзичливого ставлення дитячого колективу до кожного учня, вмінню співпереживати, радіти успіху однокласника, вболівати за його невдачі.

Отже, контроль і оцінка необхідні. Але від педагога як особистості, від його ставлення до предмету, до учнів, стилю спілкування з ними, від вміння створити емоційно-позитивну атмосферу в класі під час оцінювання знань учнів залежать емоційні переживання школярів, які впливають на поведінку школяра.

Таким чином, оцінюючи результати навчальної діяльності учня, учитель повинен дотримуватися дидактичних вимог, використовувати різні форми оцінювання, пам’ятати про вплив оцінки на емоційний стан учня. Потребують також більш майстерного професійного використання й багатобальна шкала оцінок, а також навчання школярів розгорнутим оцінним судженням, взаємо- та самооцінки власної діяльності.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКИ ВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ОЦІННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ НА ПОВЕДІНКУ УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

 

Травматичний вплив оцінки

Один відомий педагог писав: "Я прийшов до жахливого висновку, що я як учитель є головною фігурою в класі. Своїм особистим поводженням я формую клімат у наших відносинах. Все залежить від мого повсякденного настрою. Я, учитель, маю величезну владу над дітьми, я можу зробити життя кожного з них нещасним або, навпаки, радісним. Я можу бути знаряддям катування або джерелом натхнення".

Головним недоліком існуючої системи оцінювання і оцінок, з погляду психолога, — це їх можливий травматичний вплив на дитину. Педагогам добре відома напружена тиша в класі при оголошенні оцінок, сумне перегортання зошитів у пошуках отриманих балів. Всім педагогам доводилося спостерігати й ту реакцію, яку викликають оцінки у дітей: від неприхованої радості до сліз.

Значимість впливу оцінки на поведінку дитини

Чому ж оцінка й оцінка так важливі в житті дитини? Насамперед тому, що вона тісним чином пов'язана з такими психологічними характеристиками, як самооцінка, мотивація досягнення, тривожність, емоційної комфорт, взаємини з навколишніми, творчість.

Психологами давно доведено, що успішно діє й досягає результатів людина, у якої сформована адекватна висока самооцінка своєї особистості й менш успішні в житті, як правило, люди з низькою самооцінкою. [23, 189] Думка педагога про дитину формує її самосприйняття. Кожний знижений бал зменшує в очах дитини її власну цінність. Не відокремлюючи себе від продукту своєї діяльності, дитина бачить стверджування в зниженій оцінці, що вона поганий. І отут включаються механізми психологічного захисту: якщо людина не успішна в одній області, то вона буде шукати успіху в іншій, іноді не найкращій (дворові компанії й т.д.). Від цієї захисної реакції на негативні оцінки дуже часто псується поведінка дитини. І, навпаки, при високих оцінках дитина відчуває себе здатною, улюбленою — тим самим формується висока самооцінка.

Оцінна діяльність педагога також може робити вплив і на мотивацію досягнення. Мотивація досягнення — це прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, наполегливість у досягненні своїх цілей.

Ідучи в школу трепетним першокласником, кожна дитина бачить себе відмінником і на початку навчання щиро прагне ним стати. Однак якщо вчитель — прихильник строгості при виставлянні оцінок, уже в молодших класах школяр розуміє, що в нього нічого не вийшло, якийсь час горює ... і вирішує махнути рукою. У такої дитини потреба в досягненні мети не сформується, тому що досягати чогось будь-яка людина прагне тільки при позитивній оцінці своєї діяльності.

Шкільна тривожність, яку психологи часто виявляють в учнів, також прямо пов'язана з оцінюванням і оцінками. Причому тривожним може бути й відмінник і двієчник. Дитина може боятися не відповідати очікуванням навколишніх, іноді виникає страх самовираження, страх перед конкретним учителем, з ім'ям якого пов'язаний негативний досвід. Як показують дослідження, найбільший страх у школі — це страх перевірки знань. [25, 151]

Величезний вплив робить оцінювання на розвиток творчих здатностей дитини.

Дуже часто дитина мисляча нестандартно зіштовхується в школі з нерозумінням: "Тобі що, більше всіх треба", — говорять йому однокласники; "Ти робиш не так, як всі й не так, як я вимагаю" — говорить учитель. Результат, що відрізняється від стандарту, далеко не завжди заслуговує високої оцінки. Природно, незабаром учневі стає зрозуміло, що процес гарний, якщо він приводить до одержання гарної оцінки. Тим самим закладаються основи стилю поведінки, при якому головне — ціль, а засоби її досягнення другорядні, причому стандартні — краще. Зміна внутрішньої мотивації на зовнішню відбувається дуже швидко. Може бути зовнішня мотивація не так вже і погана, якщо приводить до підвищення освітнього рівня? Але не можна навчати не виховуючи. Адже закладена в школі мотивація основної діяльності визначає якість всього наступного життя. Від цієї мотивації залежить, чи буде людина робити свою роботу тільки за зарплату або, виходячи із внутрішньої мотивації, розкриється на повну силу своїх можливостей (див. тест "Спрямованість на оцінку", "Спрямованість на набуття знань").

І, нарешті, значний вплив чинить оцінювання на взаємини дітей з навколишніми. Оцінки можуть бути й причиною високого й низького авторитету серед однолітків, джерелом конфлікту. Якщо дитина не може набути авторитету серед однолітків за допомогою гарних оцінок, вона може самостверджуватися в колективі за рахунок негативних вчинків або поганої поведінки.

Комунікативний фактор педагогічної оцінки дуже важливий. Про що запитує батько своє чадо, що повернулося зі школи? — про оцінки. Про що найбільше говорить учитель, повідомляючи результати перевірених робіт? — про оцінки. Що більшу частину часу обговорюють педагоги? — оцінки.

Оцінки перетворилися в якусь мову, зрозумілу усім. Там, де від них відмовилися, батьки часто скаржаться, що їм важко зрозуміти вимоги педагога й уявити собі рівень досягнення дитина. Здавалося б, як засіб комунікації оцінка має чимало позитивних якостей. З іншого боку, таке спрощення загрожує втратою основного змісту спілкування батьків і педагога, що припускає взаємодопомогу у вихованні дитини.

Виходячи з вищесказаного, варто підкреслити, що у руках вчителя велика сила, що може рухати вперед розвиток особистості та удосконалювати чи виправляти поведінку дитини, змусити її вірити у свої сили, а може й знищити. Тому особливу важливість здобуває психологічний аспект оцінювання.

Психологічні аспекти оцінювання

Може виникнути питання, що ж тепер взагалі поганих оцінок не ставити? Ні, ставити іноді треба, але оцінки повинні бути об'єктивні. Існує ряд психологічних факторів, які можуть вплинути на об'єктивність оцінювання:

А) При оцінюванні свою роль може зіграти негативна установка. Уявіть собі таку ситуацію: до вас приходить новий учень, його колишній вчитель розповідає вам про нього попередньо, як про ледаря, дурня. І при оцінюванні дитини ви можете мимоволі опиратися на цю оцінку особистості дитини, що може знайти відбиття в оцінках.

Б) Існує так званий "ефект ореола". Наприклад, дитина несимпатична зовні, неохайна, з неблагополучного середовища може в нашій свідомості зв'язатися з образом учня нездатного.

Для того щоб дитина навіть негативну оцінку сприйняла як справедливу, необразливу можна використовувати просте правило: при оцінюванні спочатку людині говоритися гарне, те позитивне, що є в її діяльності. Потім підноситься критика в дуже тактовній формі, не торкаючись особистості (не можна говорити: "Ти нездара, ти ледар"). Оцінюється тільки дія, а не особистість: не "Ти ледар", а "Ти полінувався".

Тут має сенс пояснити, чому саме така оцінка поставлена. І далі варто показати дитині перспективу, тобто що треба робити, щоб результат поліпшити й обов'язково виразити віру в сили дитини: "У тебе обов'язково вийде", "Я вірю в тебе" — такі слава педагога здатні зробити переворот у душі учня, навіть в душі того учня, поведінка якого вже зіпсована.

Потрібно хвалити дитину. Похвала повинна виникати спонтанно, її не варто планувати. Похвала повинна бути заслужена. Похвала повинна бути точно адресованою. Подяку одержати завжди приємніше, якщо вона адресована не в загальну масу, а тобі одному теплими словами.

Вчителям варто звертатися до самолюбства. Немає людей, згодних ходити все життя в невдахах. Тут стоїть задача змусити учня вимовити: "І я не гірше інших!" Також варто витягати максимум стимулів з помилок: "Прекрасна помилка! Твоя думка не зовсім правильно, але дає інформацію для міркувань". Необхідно пам'ятати, що будь-яка людина має право на помилку.

Є ще одне психологічне правило, що повинно стати законом для будь-якого вчителя: дитина рівняється тільки із самим собою, а не з іншими дітьми.

Стресовою ситуацією для дітей є контрольні роботи. Травматичний вплив, можна зменшити. Важливий психологічний настрой на роботу. Для цього іноді досить посміхнутися, зустрічаючи дітей у дверей класу, тепло привітатися, виразити віру в їхні сили.

Під час контрольної роботи вчитель може підійти до учня, який відчуває складнощі (ступінь допомоги фіксується вчителем), іноді можна дати додатковий час на роботу (особливо стосується учнів-флегматиків). Кожна робота повинна завершуватися самоперевіркою. Самостійно знайдені й виправлені помилки не є приводом для зниження оцінки.

Коли не можна ставити негативні оцінки:

·           не можна карати оцінкою (ставиться "2" за погану поведінку);

·           якщо ми знаємо, що в дитини в цей момент складна життєва ситуація, яка сама по собі травмує, то ставиться до оцінок треба гранично обережно, щоб не спровокувати несприятливу спонтанну реакцію в поведінці дитини;

·           якщо оцінка спірна, то ставити потрібно на користь дитини.

  2.1 Методика "Спрямованість на оцінку"

Методика запропонована Є.П. Ільїним і Н.А. Курдюковою. [22, 43]

Інструкція

Дається ряд запитань. Відповідайте на них, поставивши у відповідному осередку знаки "+" ("так") або "- " ("ні")

Тест опитувальника

№	Питання	Так	Ні
1	Чи пам'ятаєш ти, коли одержав першу в житті двійку?
2	Чи турбує тебе, що твої оцінки трохи гірше, ніж в інших учнів класу?
3	Чи буває, що перед контрольною роботою серце в тебе починає прискорено битися?
4	Чи червонієш ти при оголошенні тобі поганої оцінки?
5	Якщо наприкінці тижня ти одержав погану оцінку, у тебе в вихідний день поганий настрій?
6	Якщо тебе довго не викликають, це тебе турбує?
7	Чи хвилює тебе реакція однолітків на отриману тобою оцінку?
8	Після одержання гарної оцінки, чи готуєшся ти до наступного уроку як треба, хоча знаєш що однаково незабаром не запитають?
9	Чи тривожить тебе очікування опитування?
10	Чи було тобі цікаво вчитися, якби оцінок взагалі не було?
11	Чи захочеш ти, щоб тебе запитали, якщо будеш знати, що оцінку за відповідь не поставлять?
12	Після одержання оцінки на уроці ти продовжуєш активно працювати?

 

Обробка результатів

Нараховується по 1 балу за відповіді "так" на питання по позиціях 1-9 і за відповіді "ні" — по позиціях 10-12. Підраховується загальна сума балів.

Висновки

Чим більше набрана сума балів, тим більшою мірою в учня виражена спрямованість на оцінку.

Зіставлення балів за цією методикою й методикою " Спрямованість на придбання знань" показує перевагу тієї або іншої тенденції в даного учня: на знання або на оцінку.

  2.2 Методика " Спрямованість на придбання знань"

Методика запропонована Є.П. Ільїним і Н.А.Курдюковою. [22, 56]

Інструкція

Дається ряд тверджень-запитань із парними відповідями. Із двох відповідей потрібно вибрати один і поруч із позицією питання написати букву (а або б), що відповідає обраній відповіді.

Текст опитувальника

1.         Одержавши погану оцінку, ти, коли приходиш додому: а)відразу сідаєш за уроки, повторюючи й те, що погано відповів; б) сідаєш дивитися телевізор або грати на комп'ютері, думаючи, що уроку по цьому предмету буде ще через день.

2.         Після одержання гарної оцінки ти: а) продовжуєш сумлінно готуватися до наступного уроку; б) не готуєшся ретельно, тому що знаєш, що однаково не запитають.

3.         Чи буває, що ти залишаєшся незадоволений відповіддю, а не оцінкою: а) так; б) ні.

4.         Що для тебе навчання: а) пізнання нового; б) обтяжне заняття.

5.         Чи залежать твої оцінки від старанності підготовки до уроку: а) так; б) ні.

6.         Чи аналізуєш ти після одержання низької оцінки, що ти зробив неправильно: а) так; б) ні.

7.         Чи залежить твоє бажання готовити домашнє завдання від того, чи виставляють за нього оцінки: а) так; б) ні.

8.         Чи легко ти втягуєшся в навчання після канікул: а) так; б) ні.

9.         Чи жалієш ти, що не буває уроків через хворобу вчителя: а) так; б) ні.

10.      Коли ти перейшовши в наступний клас, одержуєш нові підручники, тебе цікавить, про що в них йде мова: а) так; б) ні.

11.      Що по-твоєму краще — навчатися або боліти: а) учитися; б) боліти.

12.      Що для тебе важливіше — оцінки або знання: а) оцінки; б) знання.

Обробка результатів

За кожну відповідь у відповідності в ключем нараховується 1 бал.

Ключ до опитувальника

Про мотивацію на придбання знань свідчать відповіді "а" на питання 1-6, 8-11 і відповіді "б" на питання 7 і 12.

Висновки

Сума балів (від 0 до 12) свідчить про ступінь виразності мотивації на придбання знань.

  2.3 Експериментальне дослідження відношення молодшого школяра до педагогічної оцінки

В останні роки дослідження поведінки дітей молодших класів стають усе більше інтенсивними. Накопичено безліч матеріалів про роль емоцій у різних видах діяльності, у тому числі їх впливу на поведінку. Однак питання про те, чи є емоції організуючим або дезорганізуючим фактором поведінки, погіршує або поліпшує сприйняття, увагу, інтелектуальну діяльність не має однозначної відповіді.

Є численні спостереження, що свідчать про загострення чутливості й поліпшенні діяльності при емоційній напрузі в людини. У той же час ряд авторів указує на дезорганізуючу роль емоцій, на погіршення сприйняття, інтелектуальної діяльності, уваги, пам'яті. При вивченні впливу емоцій на діяльність необхідно враховувати знак емоційного стану (негативний або позитивний).

Метою емпіричного дослідження є вивчення впливу оцінки на емоційний стан учнів, та яким чином цей емоційний стан впливає на подальшу поведінку школяра.

У роботі передбачається, що

·          «Оцінка» несе емоційне забарвлення, тобто впливає на емоційний стан учня, а отже на його поведінку;

·          Під вплив емоційного порушення відбувається погіршення інтелектуальної діяльності; що веде до погіршення якості виконуваної діяльності, що проявляється в хаотичності мислення, нездатності зосередитися.

Для досягнення поставленої мети й перевірки гіпотези як респондентів були обрані учні 2-4 класів ЗОШ. У дослідженні брали участь 25 школярів.

У ході дослідження ставилися наступні завдання:

·          Виявити зв'язок оцінки з емоційним станом учня, який в свою чергу впливає на подальшу поведінку учня;

·          Виявити переважну мотивацію навчання (спрямованість на придбання знань або на одержання оцінки);

Для рішення поставлених цілей і завдань використовувався набір різних методик:

·  Анкетування.

·  Тест Люшера;

·  Мотиваційні анкети.

Результати і їхнє обговорення

Отримані в ході експериментального дослідження дані показують, що в структурі мотивації в 55% опитаних учнів переважає спрямованість на одержання оцінки. (Див. Додаток) При цьому якість набутих знань, для них має менше значення. Це свідчить про те, що оцінка в житті молодшого школяра має важливе значення. Якщо розглядати дану спрямованість по паралелях, то виявляється наступна тенденція: спрямованість на придбання знань збільшується чим доросліше стає учень. Чим молодше учні, тим більше вони орієнтовані на одержання оцінки.

За допомогою тесту Люшера було виявлено, що 60% учнів відчувають емоційний дискомфорт, почуття тривоги перед контрольною роботою, чекаючи результатів з контрольних робіт — 80% учнів. 100% учнів відчувають різні емоційні переживання при одержанні оцінки за свою роботу.

При опитуванні 20% учнів відзначають, що незадовільна оцінка не викликає в них негативних емоцій. 20% опитаних учнів відзначають, що отримана ними оцінка, чи викликала вона радість або прикрість, не впливає на їхню роботу на наступних уроках. 60% опитаних учнів відзначають, що після одержання незадовільної оцінки (або оцінки нижче очікуваної) на наступних уроках відповідають гірше, навіть якщо добре знають навчальний матеріал, їм важко зосередитися. 20% учнів при одержанні позитивної оцінки (особливо якщо вона вище очікуваного результату) відчувають емоційне порушення, почуття радості, яке заважає їм зосередиться протягом навчального дня. (Див. Додаток)

Підводячи висновок, можна сказати що, на основі аналізу отриманих у ході дослідження даних можна зробити наступні висновки:

1.         Для різних паралелей, учнів оцінка має важливе значення.

2.         У структурі мотивації учнів спрямованість на одержання оцінки домінує.

3.         «Оцінка» несе емоційне фарбування, тобто впливає на емоційний стан учнів, на їх поведінку під час наступних уроків;

4.         Під впливом емоційного порушення може відбуватися погіршення інтелектуальної діяльності; що веде до погіршення якості виконуваної діяльності та проявляється в хаотичності мислення, нездатності зосередитися.

ВИСНОВКИ

Учбово-пізнавальна діяльність школяра як соціальна й індивідуально значима по суті має подвійну стимуляцію: внутрішню, коли школяр одержує задоволення, здобуваючи нові знання й уміння, і зовнішню, коли його досягнення в пізнанні оцінюються вчителем. Оцінка з боку вчителя є провідним чинником, що стимулює навчальну діяльність і визначає самооцінку учня. Цe значення може підсилюватися настільки, що вона починає виступати як основний мотив пізнавальної діяльності.

І позитивні, і негативні емоції сильно впливають на поведінку дитини. Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.

Існує пряма залежність між характером оцінних впливів педагога й самопочуттям дитини, її настроєм, продуктивністю її діяльності. Якщо оцінки (позитивні або негативні) протягом значного періоду повторюються, то природно повторюються й викликувані ними почуття. На тлі гарного емоційного стану, обумовленого переважно позитивними оцінками створюється сприятливий ґрунт для формування пізнавальних мотивів навчання, розвитку працьовитості.

Позитивні емоції є спочатку навчання головним стимулом для нових зусиль, заставляється основа працьовитості, "треба" перетворюється в "хочу". Інша картина спостерігається, якщо бере гору негативна оцінка, вона викликає почуття незадоволеності, неуспіху, невдачі, діти втрачають надію на успіх, до їх і без того слабких можливостей приєднується непевність у собі. Це гальмування навчальної діяльності дитини на шляху до знань. Діти, яких учитель увесь час засуджує й вичитує, прагнуть уникати контактів зі своїм наставником, намагаються привертати до себе якнайменше уваги, віддають перевагу пасивним формам роботи. Недальновидна тактика вчителя обертається повним виключенням дитини з навчальної роботи, формуванням боязкості, скритності, пасивності, підвищенням тривожності та зниженню самооцінки учня.

Психологами давно доведено, що успішно діє й досягає результатів людина, у якої сформована адекватна висока самооцінка своєї особистості й менш успішні в житті, як правило, люди з низькою самооцінкою. Думка педагога про дитину формує її самосприйняття. Кожний знижений бал зменшує в очах дитини її власну цінність. Не відокремлюючи себе від продукту своєї діяльності, дитина бачить стверджування в зниженій оцінці, що вона поганий. І отут включаються механізми психологічного захисту: якщо людина не успішна в одній області, то вона буде шукати успіху в іншій, іноді не найкращій (дворові компанії й т.д.). Від цієї захисної реакції на негативні оцінки дуже часто псується поведінка дитини. І, навпаки, при високих оцінках дитина відчуває себе здатною, улюбленою — тим самим формується висока самооцінка.

Немає нічого небезпечніше для становлення моральних і вольових сил дитини, чим байдужність учителя до її успішності. Хвороблива реакція нервової системи на несправедливість учителя в одних дітей здобуває характер напруженості, в інших — це манія несправедливих образ і переслідувань, у третіх — озлобленість, у четвертих — напускна безтурботність, у п'ятих — байдужість, крайня пригніченість, у шостих — страх перед покаранням, перед учителем, перед школою, у сьомих — блазнювання, у восьмих — запеклість, що приймає іноді патологічні прояви (дуже рідко, але це не можна ігнорувати).

Оцінка – саме головне заохочення й найсильніше (але не завжди діюче) покарання в педагогічній праці. Це найбільш гострий інструмент, використання якого вимагає величезного вміння й культури. Щоб мати право користуватися цим інструментом, треба, насамперед, любити дитину.

Таким чином, оцінюючи результати навчальної діяльності учня, учитель повинен дотримуватися дидактичних вимог, використовувати різні форми оцінювання, пам’ятати про вплив оцінки на емоційний стан учня. Потребують також більш майстерного професійного використання й багатобальна шкала оцінок, а також навчання школярів розгорнутим оцінним судженням, взаємо- та самооцінки власної діяльності.

Додатки

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.         Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников. – М.: Педагогика, 1984. — С. 44-46;

2.         Ананьев Б.Г. Психология педагогической оценки //Избр. психол.труды: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1980.– Т. 2. – С.128 — 267;

3.         Божович Л. И. Избранные психологические труды. Проблемы формирования личности / Под ред. Д. И. Фельдштейна. — М.: Международная педагогическая академия, 1995;

4.         Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, виховників, молоді, батьків. - 3-є вид. - Т.1. — Полтава: Редакція газети "Полтавський вісник", 1994. — 191 с.; 5.         Ващенко Г. Твори. Том 4. Праці з педагогіки та психології. — К.: "Школяр" - "Фада" ЛТД, 2000. — 416 с.;

6.         Выготский Л. С. Педагогическая психология. — М.: Педагогика, 1991;

7.         Давыдов В.В. Содержание и структура учебной деятельности школьников Формирование учебной деятельности школьников. — М., 1982. — С. 10-21;

8.         Джеймс М. О'Нил, Попова Л. В. Психологическое насилие и школа // Магистр. — 1993. — № 4. — С.28–34;

9.         Зимняя И. А. Педагогическая психология. – М.: Логос, 2004;

10.      Зубалій Н.П. Роль педагогічної оцінки у формуванні позитивного ставлення шестиліток до навчання //Початкова школа. –1983. – № 12. – С. 14-18;

11.      Зубалій Н. П. Психологічний аналіз структури позитивного ставлення до учіння студентів // Наук. записки: Зб. наук. праць. — Вип.40. — К.: НПУ, 2001. — С. 221-223;

12.      Кан-Калик В. А. Основы профессионально-педагогического общения. —Грозный: ЧИГУ им. Л. Н. Толстого, 1979;

13.      Кащенко В. П. Педагогическая коррекция: Исправление недостатков характера у детей и подростков. — М.: Просвещение, 1994;

14.      Ксендзова Г. Механизмы самоопределения школьника. // Директор школы. — 2000. — №6. — С. 62-71

15.      Ксендзова Г. Школьная отметка: стимулятор умения или "дамоклов меч"? // Директор школы. — 2000. — №5. — С.49-57;

16.      Кулюткин Ю.Н. Творческое мышление в профессиональной деятельности учителя // Вопросы психологии. — 1986. — № 2. — С. 21 – 30; 17.      Липкина А.И., Рыбак Л.А. Критичность и самооценка в учебной деятельности. — М.: Просвещение, 1968. — 141 с.; 18.      Липкина А.И. Психология самооценки школьника: Автореф. дис. доктора психол. наук.: 19.00.07. — М., 1974;

19.      Мышление учителя: Личностные механизмы и понятийный аппарат / Под ред. Ю. Н. Кулюткина, Г. С. Сухобской. — М.: Педагогика, 1990;

20.      Немов Р. С. Психология: В 2 кн. — М.: Просвещение: Владос, 1994;

21.      Онищук В.О. Шлях до глибоких знань. — К.: Знання, 1969. — 47 с.;

22.      Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А. И. Щербакова. — М.: Просвещение, 1987;

23.      Рубинштейн С.Я. Исследование самооценки // Экспериментальные методики патопсихологии. — М.: Медицина, 1970. — С. 187-190; 24.      Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика, 1989. — Т. 1. — 486 с.;

25.      Савченко О.Я. Оцінка вчителя – стимул і орієнтир учнів //Урок у початкових класах. – К.: Освіта, 1993. –С. 148-153;

26.      Семиченко В., Заслужнюк В. Проблема педагогічного оцінювання //Рідна школа. – 2001. –№ 7. – С. 3-9;

27.      Семиченко В.А. Заслуженюк В.С. Психологічна струкура педагогічної діяльності: Навч. посіб. — К.:Вид-во "Київський ун-т", 2000.— Ч.1. — 217с.; Ч.2. — К.,2001. — 231с.;

28.      Стоунс Э. Психопедагогика. Психологическая теория и практика обучения / Под ред. Н. Ф. Талызиной. — М.: Педагогика, 1984;

29.      Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – Киев: Радянська школа, 1974. — С. 169-170, С.166, С.171-172;

30.      Фридман Л.И., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М.: Просвещение. 1991;

31.      Харрисон Стивен. Счастливый ребенок / пер. с. англ. — М.: София, 2005.

32.      Хрестоматия по педагогической психологии / Сост. и вступ. очерки. А. Красило и А. Новгородцевой. — М.: Международная педагогическая академия, 2003;

33.      Цокур О. С. Педагогіка вищої школи: Навч.-метод. посібник / Одеська національна юридична академія. — Юридична література, 2002. — Вип. 2 : Педагогічний менеджмент. — 80 с.;

34.      Цукерман Г.А. Что оценивает объективная оценка? // Психологическая наука и образование. — 1997. — №4. — С. 65-70;

35.      Чошанов М.А. Школьная оценка: старые проблемы и новые перспективы. // Педагогика. — 2000. — №10. — С.95-102;

36.      Чупахіна С. Контроль та оцінювання результатів діяльності дітей  6-7-річного віку в закладах освіти (кінець ХХ – початок ХХІ сторіччя) // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. – Івано-Франківськ: Плай, 2007. – Вип. ХІІІ–ХІV. – С.149–156;

37.      Чупахіна С. Методичне керівництво оцінюванням навчальних досягнень першокласників // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. – Івано-Франківськ: Плай, 2006. – Вип. ХІІ. – С.102–109;

38.      Чупахіна С. Навчальна діяльність молодших школярів: пошук шляхів оптимізації // Актуальні проблеми гуманітарної освіти. Збірник наукових праць. – Кременець, 2004. – Вип.І. – С.306–309;

39.      Чупахіна С. Оцінка знань, умінь і навичок в історії розвитку школи // Педагогіка і психологія професійної освіти // Науково-методичний журнал. – Львів: Львівська політехніка, 2006. – № 5. – С.139–146;

40.      Чупахіна С. Оцінювання навчальних досягнень молодших школярів у сучасній початковій школі // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 256. – С.181–186;

41.      Чупахіна С. Підготовка педагога до оцінювання навчальних досягнень сучасних першокласників // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2007. – Вип. 300. – С.185–190;

42.      Чупахіна С. Усвідомлення першокласниками результатів навчальної діяльності: сутнісний контекст педагогічної оцінки // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. – Зб. статей: Ч.2. – Ялта: РВВ КГУ, 2007. – Вип. 13.– С. 254–259;

43.      Чупахіна С. Формування навчальної мотивації у молодших школярів // Міжнародна науково-практична конференція “Початкова школа на перехресті проблем” – Тернопіль, 2004. – С.40–43;

44.      Шадриков В.Д. Деятельность и способности. — М.: Изд. Корпорация «Логос», 1994;

45.      Эльконин Д.Б. Психология обучения младшего школьника. – М.: Знание, 1974. – 64 с.;

46.      Якиманская И.С. Разработка технологии личностно- ориентированного обучения // Вопросы психологии. — 1995. — №2.