Фізичне виховання дитини із зоровою патологією

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ЗОРОВІ ПАТОЛОГІЇ

1.1 Короткозорість, міопія

1.2 Далекозорість, гіперметропія

1.3 Астигматизм

1.4 Пресбіопія

1.5 Катаракта

1.6 Кератоконус

РОЗДІЛ 2 ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

2.1 Особливості фізичного виховання дітей з вадами зору

2.2 Використання комплексної диференційованої профілактичної програми

2.3 Проведення коригувальних занять

2.4 Особливості та значення занять з ЛФК в роботі зі слабозорими дітьми молодшого шкільного віку в умовах спеціалізованої школи

2.5 Організаційно-методичні основи проведення занять плавання із слабозорими дітьми

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Актуальність: З кожним роком збільшується кількість дітей з різними вадами. Тому проблема полягає в тому, що за допомогою різних фізичних вправ допомогти дитині не відчувати себе слабкою та безпорадною серед інших дітей. За останні роки в нашій країні спостерігається тенденція до зростання кількості дітей з патологією зору. Належний рівень забезпечення оптимальних специфічних умов навчання і виховання дитини з порушенням зору, її подальшої соціально-трудової реабілітації та інтеграції в суспільство є важливим завданням системи освіти і вважаються критеріями оцінки його цивілізованості й гуманності.

Розвиток дитини з вадами зору в умовах перебування її у спеціалізованому навчальному закладі набуває певної своєрідності. У закладі інтернатного типу дитина більш обмежена в руховій активності в порівнянні зі своїми однолітками, які навчаються в масовій школі.

За останні роки поглибилась зацікавленість щодо фізичного виховання дітей з різними особливими вадами, створюється програмно-методичне забезпечення занять з фізичної культури, виконаний ряд фундаментальних і практично-орієнтованих досліджень, спрямованих на покращення фізичного стану .

Метою дослідження: є особливості використання системи фізичних вправ для занять з дітьми, що мають зорові патології.

Об`єкт дослідження: навчально-виховний процес фізичної культури для дітей з вадами зору.

Суб`єкт дослідження: діти, які мають зорові патології.

Завдання дослідження:

1.   Дати характеристику основних зорових патологій.

2.   Розглянути особливості проведення занять з дітьми-інвалідами.

3.   Вивчити особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що зорові патології.

Методи дослідження:

1.   Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

2.   Аналіз педагогічного досвіду.

Наукова новизна: узагальнені сучасні наукові дані про деякі шляхи підвищення ефективної корекції особливих вад дитини при застосуванні різних вправ.

Практична значимість: в процесі фізичного виховання розроблено досить багато різних вправ для занять з фізичного виховання з дітьми, що мають зорові вади.

РОЗДІЛ 1 ЗОРОВІ ПАТОЛОГІЇ 1.1 Короткозорість, міопія

Короткозорість – це варіант сильної оптичної системи ока. При цьому промінь світла який потрапляє в око після приломлення через живі лінзи ока (рогівку та кришталик) збираються перед сітківкою. Це обумовлено двома причинами – або лінзи ока занадто сильні, або розмір ока занадто великий. Можливо ї поєднання двох причин.

Для того, щоб сфокусуватись на об’єкт який необхідно роздивитися та чітко його побачити, необхідно послабити оптичну силу ока, що можна зробити за допомогою додатково розміщених перед оком розсіюючих лінз або змінити (послабити) преломлюючі сили самої рогівки.

Короткозорість може бути вродженою, рано набутою (у дошкільному віці), набутою у шкільному віці та пізньо набутою (у дорослому стані).

У механізмі розвитку короткозорості приймають участь три ланки: зорова робота на близькій відстані, спадкові схильності, слабка зовнішня оболонка ока, склера, внутрішній тиск ока.

В кожному конкретному випадку домінує якийсь з факторів і завдання спеціаліста полягає у тому, щоб визначити це і спрямувати свої зусилля на усунення (або корекцію) саме цього фактору.

Безумовно, зорові навантаження відіграють важливу роль у розвитку короткозорості. Для роботи на короткій відстані око повинне збільшити свою оптичну силу, що виконується завдяки, так званого, акомодаційного апарата. Якщо м’язи акомодаційного апарату ослаблені, що зазвичай спостерігається у дітей, то робота на короткій відстані стає для них неможливою. В таких випадках організм змушений прилаштовувати свою оптичну систему, що досягається збільшенням розмірів ока і, відповідно, збільшенням короткозорості.

Саме тому розвиток м’язових резервів ока та правильна гігієна зорових навантажень являються дуже важливим моментом профілактики та стабілізації короткозорості у дітей.

Для розвитку м’язових резервів ока до нещодавнього часу використовували апаратні методи – міостимуляція, магнітотерапія, електрофорез, лазерстимуляцію. Нажаль, ці методи довали досить короткотривалий ефект і короткозорість прогресувала.

Сьогодні, завдяки появі рефракційної терапії (лінзи нічного застосування), стало можливим більш ефективно проводити розвиток акомодаційного апарату, досягаючи стабілізації короткозорості.

Важливу роль у процесі прогресування короткозорості відіграють біохімічні властивості зовнішньої оболонки ока – склери. Порушення процесів обміну та кровообігу призводять до дистрофічних та структурних змін у склері. Тому для короткозорих людей важлива фізична та рухова активність, корисні заняття плаванням, тенісом. Слід знешкодити очаги хронічної інфекції. В раціон харчування внести продукти, що містять кальцій, вітаміни К, С, Е та А.

Сьогодні короткозорість можна корегувати окулярами, м’якими контактними лінзами, за допомогою ортокератологічних (нічних) лінз, лазерної корекції та рефракційної заміни кришталика.

Всі перелічені методи мають свої сильні та слабкі сторони, і питання вибору виду корекції залежить від особистих мотивацій, способу життя та індивідуальних особливостей ока кожної конкретної людини. У нашій клініці представлені всі сучасні методи корекції короткозорості.

1.2 Далекозорість, гіперметропія

Далекозорість – це варіант слабкої оптичної системи ока. При цьому промінь світла який потрапляє після преломлення через лінзу ока (рогівку та кришталик) віртуально збирається за сітківкою (світлосприймаючий апарат ока), а на сітківці формується нечітке зображення.

Обумовлена далекозорість двома причинами – або лінзи ока занадто слабкі, або розмір ока менший чим звичайно. Можливе поєднання двох причин.

Щоб сфокусувати об’єкт що необхідно роздивитися на сітківці та чітко його побачити, необхідно підсилити преломлюючу силу ока. Зробити це можливо за допомогою додатково розміщених перед оком збираючих лінз (окуляри, контактні лінзи) або за допомогою зміни (підсилення) преломлюючої сили центральної області самої рогівки (лазерна корекція зору).

У дітей з моменту народження до 6-7 років існує фізіологічна далекозорість. По мірі росту та розвитку ока змінюється і його оптична сила - вона збільшується, паралельно розвивається та м’язовий апарат ока. Все це сприяє підготовці ока до періоду появи інтенсивних зорових навантажень.

При далекозорості, для отримання чіткого зображення, око намагається компенсувати слабкість оптичної сили шляхом напруження фокусуючих м’язів. При цьому підсилення м’язів необхідно витрачати як для далі, так і в більшій мірі для близької відстані.

Таким чином око постійно працює в стані підвищеного м’язового навантаження.

У дітей, коли м’язова система ока розвинена недостатньо сильно, чіткість зорових образів не стабільна та немає координованості в роботі обох очей, може розвинутися косоокість.

У дорослих людей вимоги до роботи фокусуючого апарату ока підвищені. Це призводить до швидкого стомлювання, слезотечі, головним болям, роздратованості.

В подальшому іде розвиток хронічного спазму м’язів, що виражається в стійкому зниженні зору як у даль, так і на короткій відстані, та неможливість підібрати комфортну корекцію. В результаті навіть молоді люди втрачають можливість повноцінно працювати, виповнювати звичайний обсяг зорових навантажень.

У літньому віці при далекозорості дискомфорт підвищується через приєднання вікового компоненту, коли потребуються додаткові окуляри для далі, середньої відстані та для близької відстані.

Далекозорість корегується окулярами, м;якими контактними лінзами чи лазерною корекцією.

1.3 Астигматизм

Астигматизм – це така зміна приломлюючої сили ока, при якій присутнє не лише її підсилення (як при короткозорості) чи послаблення (як при далекозорості), але і виражене порушення сферичності. При цьому в одних меридіанах приломлююча сила більше, а в інших менша.

При такому стані в оптичній системі ока не існує такої відстані до предмета що роздивляється, при якому у людини був би чіткий зір. Якщо відстань адекватна для приломлення світла в одному меридіані, то вона неадекватна в іншому.

Астигматизм буває короткозорим, коли у людини присутня короткозорість, але вона в якихось меридіанах більша, в інших менша.

Астигматизм буває далекозорим, коли відповідно ступень далекозорості різна в різних меридіанах.

Астигматизм буває змішаним - коли в одних осях є короткозорість, а в інших далекозорість.

Не корегований астигматизм нерідко приводить призводить не лише до нечіткого зображення, але і викликає втому очей, головний біль, подразнення та запалення повік, слизової оболонки ока, сльозотечу.

Якщо астигматизм невеликий і не перевищує 1.0-1.5 Діоптрій, то, як правило, він добре переноситься пацієнтами.

При більш високих ступенях астигматизму нерідко спостерігається непереносимість окулярів, стає неможливим користування м’якими контактними лінзами. Існують спеціальні торичні лінзи, які потребують спеціального навику в використанні, а інколи і взагалі не переносяться пацієнтами.

Астигматизм, як правило, проявляється в дошкільному та ранньому шкільному віці. Якщо астигматизм та погіршення в зв’язку з цим гостроти зору з’явився в більш дорослому віці, тоді необхідно пройти ретельне проходити обстеження в спеціальному закладі, так як це може бути початком достатньо серьйозного захворювання рогівки – кератоконуса.

Правильна діагностика астигматизму потребує використання спеціальної діагностичної апаратури , призначають неадекватні окуляри, які не усувають дискомфорт та втомлюваність очей, але й посилюють їх. так як традиційні методи що використовувалися достатньо часто не дають повної і правильної картини. Особливо це стосується дітей і молодих людей, які частково компенсують недовершенність оптичної системи ока за рахунок м’язового напруження. При цьому нерідко призначають неадекватні окуляри, які не усувають дискомфорт та втомлюваність очей, але й посилюють їх.

Присутність астигматизму значно затрудняє зорову роботу людей з пресбіопією – віковою далекозорістю, оскільки для корекції пацієнтам потребуються складні окуляри.

При хірургічній зміні кришталика та хірургії катаракти астигматизм не дає можливість отримати високого якість зору, так як не усувається під час цих операцій. Пізніше, для отримання комфортного зору виникне потреба в окулярах.

Сучасна офтальмологія володіє точними, безпечними та щадними методами корекції астигматизму.

Це лазерна корекція зору та астигматомія які дозволяють швидко та безболісно позбутися астигматизму.

Лазерна корекція – найшвидший та точний метод корекції, однак він підходить не усім. Астигматомія – більш щадуюча методика, але покращення зору проходить поступово.

1.4 Пресбіопія

Для того, щоб роздивитися близько розташовані предмети, оку треба підсилити свою преломлюючу силу - сфокусуватися. Звичайно це робиться за рахунок посилення оптичної сили кришталика.

З віком еластичні властивості кришталика погіршуються й послабляється діяльність м'язового апарата ока, що виконує фокусування ока на близьку відстань. Тому навіть ті люди, які завжди добре бачили, після 40-45 років починають зазнавати труднощів при читанні.

Такий стан називається віковою далекозорістю або пресбіопією.

Корегується вона призначенням окулярів для близької відстані, які доповнюють ослаблену фокусуючи здатності ока, підсилюючи преломлюючу силу.

Особливо страждають від вікової далекозорості ті, хто раніше не мав проблеми із зором. Тим, хто мав далекозорість, набагато раніше, ніж звичайно потрібні окуляри для читання. Крім того, з'являються проблеми з гостротою зору на середні відстані, стає неможливим прочитати навіть великі заголовки, скористатися мобільним телефоном, побачити панель автомобіля. Це змушує мати дві пари окулярів, увесь час міняючи їх.

Короткозорі люди з настанням пресбіопії не можуть користуватися своїми окулярами при читанні, їм доводиться їх знімати, а при високих ступенях короткозорості мати для читання окрему пару окулярів.

Ті, хто звикли носити м'які контактні лінзи, змушені користуватися для читання ще й окулярами!

Уникнути появи вікової далекозорості неможливо, це нормальний віковий процес. Однак можна трохи віддалити необхідність в окулярах для читання. Для цього варто виконувати вправи для поліпшення кровообігу й тонусу м'язів ока, дозувати зорові навантаження, читати при гарному освітленні, періодично приймати спеціальні вітамінні комплекси.

Сьогодні крім очкової корекції існують мультифокальні м'які контактні лінзи, які дозволяють уникнути користування окулярами для читання.

Більш радикальним способом боротьби із пресбіопією є рефракційна заміна кришталика на спеціальні внутрішньоочні лінзи, що дозволяють скорегувати оптику ока так, щоб добре бачити вдаль й на близькі відстані без окулярів.

1.5 Катаракта

Око людини постійно змінюється протягом всього життя. З віком, центральна частина кришталика (природна внутрішньоочна лінза, що бере участь у преломленні світла й фокусування його на сітківці) стає більш щільною, здобуває жовтий відтінок й губить свою прозорість. Це погіршує наше світло й кольоросприйняття. Поступово кришталик стає усе більш мутним, а зір усе менш чітким. Зріла катаракта може настільки знизити зір, що людина стає практично сліпою.

Катаракта - це прогресивне помутніння кришталика ока людини. Катаракта заважає світлу проникати в око й досягати сітківки.

Катаракта - це найбільш розповсюджена причина зниження зору в літньому віці. Катаракта може виникнути й внаслідок захворювання або травми. Іноді катаракта буває вроджена.

Симптоми катаракти

- поступове зниження зору з віком

- значне зниження сутінкового й нічного зору

- утруднення зору при яскравому сонячному світлі через появу «сяйва» навколо джерел світла

- погіршення здатності розпізнавати кольори

- необхідність часто міняти окуляри

- складність з читанням

Причини виникнення катаракти: вік, травма очей, спадковість, цукровий діабет, тривале застосування деяких медикаментів, ультрафіолетове випромінювання, деякі обмінні порушення

Якщо симптоми катаракти мало виражені, використання спеціальних вітамінних крапель і зміна (призначення) окулярів може на якийсь час дати можливість працювати й жити більш комфортно.

Хірургічне лікування - це єдиний шлях лікування катаракт.

На щастя сучасне хірургічне лікування катаракт безпечно й ефективно. Про хірургічне лікування катаракти варто подумати тоді, коли катаракта знижує зір настільки, що це заважає Вам вести звичний спосіб життя й виконувати Вашу звичайну роботу. Ви разом з вашим лікарем повинні вирішити, коли доцільно робити операцію. Для людей, що ведуть активний спосіб життя, що водять автомобіль, багато читають - видалення катаракти може знадобитися на ранніх стадіях її розвитку. Для людей, які мало читають і не водять машину, операція може знадобитися значно пізніше.

При оперативному лікуванні катаракти помутнілий кришталик віддаляється з ока й заміщається штучним. Це дозволяє відновити прозорість оптичних середовищ ока і його фокусуючу здатності. У більшості випадків операція видалення катаракти й імплантації штучного кришталика (внутріочної лінзи – ІОЛ) дозволяє повністю відновити зір.

Катаракта не може бути вилучена лазером.

1.6 Кератоконус

Кератоконус – хронічне прогресуюче захворювання, що поступово призводить до стоншення рогівки. Відбувається це в результаті ослаблення зв'язку між її серединними шарами. У результаті рогівка під дією внутрішньоочного тиску деформується, розвивається астигматизм і короткозорість, зір погіршується. При виражених змінах рогівка здобуває конічну форму, звідки й назва захворювання. Згодом, при розвитку процесу може з'явитися набряк і помутніння рогівки, що ще більше ускладнює зір.

Як правило, процес двосторонній, але спочатку проявляється тільки на одному оці. Причина захворювання дотепер не ясна. Хвороба, як правило, не успадковується. Однак імовірність кератоконуса вища при деяких захворюваннях ока й системних патологіях організму. Помічено зв'язок розвитку захворювання з постійними тертями й травмами рогівки ока.

Деформація рогівки звичайно починає проявлятися клінічно після пубертатного віку, частота захворювання звичайно оцінюється як 1-2 на 10000 населення, частіше зустрічається серед південних народів.

Захворювання проявляється зниженням зору через розвиток астигматизму й короткозорості. Пацієнти скаржаться на необхідність частої зміни оптичної сили окулярів і появу непереносимості м'яких контактних лінз. Характерним є те, що описані скарги спочатку стосуються тільки одного ока.

При подальшому розвитку кератоконуса астигматизм підсилюється й корекція зору стає неможливою. Рогівка все більше стоншується до критичних величин. Настає момент, коли товщина рогівки стає настільки малою, що не в змозі підтримувати баланс внутрішньоочного й зовнішнього тиску. Розвивається набряк рогівки, ситуація стає небезпечною для цілісності ока.

Рання стадія захворювання до останнього часу важко діагностувалася й могла бути непомічена.

Останнім часом, завдяки появі нових технологій дослідження рогівки кератоконус діагностується частіше. Сучасні методи дослідження рогівки дозволяють одержувати повну топографічну карту передньої й задньої поверхні (що особливо важливо, тому що первісні зміни проявляються саме на задній поверхні рогівки) рогівки, її товщини в будь-якій точці з точність до 1 мікрона.

РОЗДІЛ 2 ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ 2.1 Особливості фізичного виховання дітей з вадами зору

Дошкільний вік - це період найбільш інтенсивного фізичного розвитку організму людини. В цей період закладаються основи фундаменту здоров'я людини.

В сучасних програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку на одному з перших місць стоїть завдання охорони та зміцнення здоров'я дітей. У відповідності до віку дітей розроблені програми з фізичного виховання дітей в різних вікових групах.

Але в останній час значно збільшилася кількість дітей, які мають відхилення у психічному і фізичному розвитку. Особливе місце в дитячій патології займає порушення зору, яке може призвести до сліпоти. Тому фізичне виховання таких дітей повинно здійснюватися під постійним лікарським контролем.

Виражене зниження зору, яке є у дитини від народження або виникає в ранньому віці, призводить до виникнення вторинних відхилень, які можуть проявлятися в порушенні орієнтування у просторі, у гальмуванні формування предметних і просторових уявлень. Багато дітей з порушенням зору соматично слабкі, у них частіше, ніж у дітей з нормальним зором, проявляються зміни зі сторони інших органів і систем організму.

Враховуючи дану специфічність, особливість анатомо-фізіологічної будови дітей дошкільного віку, будови органів зору, у 1996 році в Києві були розроблені основні положення і програми для спеціалізованих дошкільних закладів, в яких виховуються і навчаються діти з порушенням зору.

Діти з порушенням зору потребують постійного систематичного контролю зі сторони лікарів-спеціалістів та лікування. Утримання таких дітей, їх навчання і фізичне виховання можна і необхідно проводити в спеціалізованих дошкільних закладах під керівництвом тифлопедаглгів, психологів, окулістів.

Навчально-виховна і корекційна робота вихователя повинна проводитися під керівництвом тифлопедагога та за рекомендаціями лікаря-офтальмолога у відповідності з особливостями загального розвитку і зорового сприйняття дітей.

Провідну роль при вирішенні спеціальних завдань виконує вихователь-дефектолог, який проводить всю учбово-корекційну роботу, проводить індивідуальні і групові заняття, узагальнює досвід роботи, працює в тісному контакті з лікарем-офтальмологом і вихователем групи.

В спеціалізованому дошкільному закладі здійснюються три основні напрями роботи:

1) організаційно-педагогічна - визначення рівня розвитку кожної дитини (діагностика), комплектування груп та підгруп дітей, урахування психофізичних особливостей під час вибору ігрового, наукового та наочного матеріалів, обладнання приміщення;

2) лікувально-відновлювана - метою якої є розвиток та охорона залишкового зору, бездоганне виконання охоронного режиму вчителем дефектологом, вихователями, музичними керівниками та керівниками з фізичної культури;

3) корекційно-виховна - лікарем офтальмологом визначається перспектива розвитку зору кожної дитини, встановлюється режим зорового навантаження, призначається корекція склом та іншими видами апаратного лікування.

Фізичне виховання здійснюється як вихователями, так й інструкторам з фізичної культури.

Таким чином, фізичне виховання в спеціалізованому дитячому закладі для дітей з порушенням зору спрямоване на подолання відхилень вторинного характеру та на цілеспрямоване фізичне вдосконалення дітей з дефектами зору.

2.2 Використання комплексної диференційованої профілактичної програми

Діти, які за станом здоров'я відносяться медиками до другої групи здоров'я, вимагають особливої уваги лікарів і педагогів. Дотримання гігієнічних рекомендацій щодо підвищення резистентності організму неспецифічними засобами: оптимальна рухова активність. загартовування природним;: чинниками природі;, раціональний режим дня. додаткова вітамінізація продуктів харчування [3] в сучасних умовах зумовлюються економічними можливостями дошкільних закладів. Вчасне проведення комплексу оздоровчих заходів матиме більшу ефективність в попередженні розвитку хронічної патології в дитячому і підлітковому віці.

Практичні рекомендації щодо оздоровлення дітей з вадами постави, зору, ожирінням, порушень ступні, розроблені фахівцями (Волкова С.С., 1981; Велитченко В.К., 1986; Мурза В.П., 1991; Дубогай О.Д., 1995), стосуються дітей спеціальної медичної групи - зі значними відхиленнями в стані здоров'я. Практичне використання рекомендованих комплексів у фізичному вихованні дітей другої групи здоров'я ускладнюється ще й тим, що більшість з них розроблено без урахування особливостей ряду показників дітей з різними відхиленнями в стані здоров'я.

У зв'язку з цим, нами був проведений констатуючий педагогічний експеримент, спрямований на вивчення особливостей показників фізичного розвитку, функціональних показників старших дошкільнят з відхиленнями в стані здоров'я [4]. На підставі отриманих результатів було сформовано експериментальну програму з фізичного виховання дошкільнят в умовах дитячих дошкільних закладів.

Мета - експериментально обґрунтувати положення комплексної диференційованої профілактично-коригувальної програми фізичного виховання дошкільнят з відхиленнями в стані здоров'я.

Комплексна диференційована профілактично-коригувальна програма, розроблена на підставі результатів констатуючого етапу педагогічного експерименту, передбачала широке застосування спеціальних оздоровчих заходів в процесі проведення усіх форм занять з фізичного виховання (таблиця 1) дітей з відхиленнями в стані здоров'я.

Як бачимо, повітряні ванни, сонячні ванни (розсіяна радіація при повітряних ваннах і пряма - при сонячних) застосовувалися під час проведення усіх форм фізичного виховання дошкільнят. Вологе обтирання тіла дитини рушником, обливання рук і ніг проводилися після фізкультурних занять і завершення гігієнічної гімнастики після денного сну, відповідно до рекомендацій [2]. При надмірному збудженні дітей після закінчення заняття з фізкультури проводилися елементи міорелаксації й аутогенного тренування. Ароматерапевтичні заходи передбачали виконання дихальних вправ дітьми в хвойному лісі під час пішого переходу. Психо-коригувальні рухові етюди [7] передбачали виконання імітаційних рухів в поєднанні з психологічними образами тварин, для загальмованих дітей - зайчика, для збудливих дітей - образу ведмедика, що сприяло психічному розвитку дитини, концентрувало увагу, розвивало і зміцнювало психічну сферу.

Враховуючи, щодня емоційних дітей характерна вихідна симпатикотонія, під час виконання вправ комплексів фізкультхвилинок чи фізкультпауз, інших заходів, включали тиху, ліричну музику [7]. У роботі з дітьми з пониженою реактивністю під час проведення музичної терапії частіше використовували бадьорі маршові мелодії.

Під час занять з лікувальної фізкультури ми навчали дітей виконувати елементарні прийоми самомасажу обличчя, вушних раковин, стоп і рекомендували застосовувати отримані навички в домашніх умовах. Масаж обличчя допомагає зменшити набряк слизової носоглотки, очистити придаткові пазухи носа (гайморові, решітчасті й фронтальні) від патологічного вмісту, нормалізувати дихання [3 ]. Об'єктом впливу масажу виступали крила носа, ділянка під очима (від носа до вух) і лоб. Масаж вушних раковин і стоп містить ще й елементи акупунктури [4]. Елементи акупунктури застосовувалися нами й під час ходьби дітей по доріжках зі злаків (горох, гречана крупа тощо) наприкінці ранкової гігієнічної гімнастики, босоніж по траві чи піску під час піших переходів.

В тих дитячих дошкільних закладах, які не мають умов для проведення плавання, фахівці [1] рекомендують проводити заняття в залі з дітьми босоніж: при відкритих вікнах протягом усього року, з подальшим (після уроку) обливанням стоп водою кімнатної температури і розтиранням рушником. Подібні заходи сприяють зміцненню м'язів ступні і профілактиці плоскостопості; забезпечать прищеплення дітям гігієнічних звичок і великий гартувальний ефект.

 

2.3 Проведення коригувальних занять

Коригувальні заняття іноді проводилися у вигляді занять з ритмічної гімнастики. Вправи ритмічної гімнастики легко дозуються, спрямовані за дією, дуже прості у виконанні і доступні у вивченні. Вони включали об'єднані у серії різні види бігу, стрибків, підскоків, танцювальних елементів, котрі виконуються в швидкому темпі. Окрім того, вправи ритмічної гімнастики виконувалися під музику і, залишаючись по суті гімнастичними вправами, мали танцювальний характер, формували почуття ритму, музичність, вміння узгоджувати свої рухи з музикою [3]. Вплив ритмічної гімнастики на організм дитини, виражається, перш за все, позитивним впливом на серцево-судинну і дихальну системи [3]. Через це комплекси коригувальної ритмічної гімнастики були рекомендовані для профілактики порушень постави у дітей з вадами зору, та розвитку дихальної мускулатури у дітей з вадами мови. Під час проведення коригувальної ритмічної гімнастики ми користувалися наступними методичними рекомендаціями. Так, комплекс коригувальної ритмічної гімнастики включав 4 частини: вправи з малою амплітудою для того, щоб підготувати організм до активної роботи; вправи з великою амплітудою; вправи для зміцнення м'язів передньої та задньої поверхні тулуба, косих м'язів, м'язів верхнього плечового пояса тощо; стрибкові вправи. Заняття проходили двічі на тиждень в 1 -му і тричі на тиждень - в 2-му і 3-му етапах. У кінці заняття обов'язково давалися вправи на розслаблення і заспокоєння нервової системи. В умовах дошкільних закладів застосування аутогенного тренування вважається придатним [3].

Під час занять з фізкультури, а також занять коригувальною гімнастикою нами застосовувалися окремі пози з йоги [3]. Відомо, що йогівські асами можна використовувати для лікування найрізноманітніших захворювань. Змінюючи зовнішню структуру положення, можна цілеспрямовано впливати на ті чи інші вегетативні функції [3]. Застосовувалися 23 асани, які покращують поставу [8]: поза зародка, кута, прямого кута, містка, дитини, доброї кішки, сердитої кішки, лагідної кішки, діамантова поза, поза гори, божественна поза, поза змії, цвіркуна, скручування, лелеки, голово колінна поза, бумеранга, берізки, плуга, лебедя, риби, верблюда, тронна поза. Враховувалися рекомендації щодо застосування таких нетрадиційних вправ хатха-йоги, як стійка на лопатках. Вважається, що подібні вправи призводять до покращення кровопостачання очних яблук, і, як показали результати досліджень [6], під час короткочасного виконання не викликають патологічних змін функцій серця. Тому стійка на лопатках короткочасно застосовувалась нами і в роботі з дітьми з косоокістю.

2.4 Особливості та значення занять з ЛФК в роботі зі слабозорими дітьми молодшого шкільного віку в умовах спеціалізованої школи

Серед учнів спеціалізованих шкіл для дітей з вадами зору спостерігаються стійкі патології різних органів і систем. Захворювання внутрішніх органів, нервової системи і хребта поєднуються з короткозорістю, порушенням акомодації [3,4].

Встановлено, що діти з вадами зору в моторному і фізичному розвитку відстають від своїх однолітків, які бачать добре. Це пов’язано з тим, що порушення органу зору і функцій зорового аналізатора обмежує дитину в повноцінному розвитку, а отже страждає основний вид діяльності дитячого організму – пізнання навколишнього середовища. Наслідком зниженого зору є недостатня рухова активність дитини, що, в свою чергу, спричиняє відставання фізичного розвитку, погіршення рухової функції, координації, орієнтації в просторі [2].

Сермеєв Б.В. подає порівняльну характеристику показників фізичного розвитку слабозорих і зрячих дітей шкільного віку (Табл.1).

Таблиця 1

Різниця в показниках фізичного розвитку слабозорих і зрячих дітей

Показники	Вік	Різниця у порівнянні зі зрячими дітьми
Ріст	16-18	5,5-8см
Вага	7-12 13-18	3-5% 5-7%
Окружність грудної клітки	13-14	4,7см
Гнучкість	7-10	12-15%
Координація	7-10	33%

Патологічні процеси, що розвиваються в результаті хвороби, викликають комплекс психічної неповноцінності, що характеризується тривогою, втратою впевненості в собі, пасивністю чи ізольованістю, або навпаки — егоцентризмом та агресивністю [7]. Це зумовлює певні труднощі в процесі навчання, виховання і реабілітації дітей з вадами зору.

З початком навчання у молодших школярів змінюється провідний вид діяльності: гра замінюється навчанням у школі, що, в свою чергу, змінює руховий режим дитини. З’являються урочні форми занять, в наслідок яких посилюються певні статичні навантаження на організм школяра і вимагається більша концентрація уваги.

Різноманітні порушення органу зору і функцій зорового аналізатора змушують школяра обирати оптимальне положення тіла при читанні, письмі, яке, нерідко, суперечить вимогам щодо правильної постави. Коли дитина постійно приймає неправильне положення тіла під час шкільних занять, під час сну, прийняття їжі тощо, у неї виникають різні порушення і деформації опорно-рухового апарату. Тому основним завданням батьків, педагогів та вчителів, що працюють зі слабозорими дітьми є попередження появи даних порушень як під час перебування дитини в школі, так і в домашніх умовах [3].

Дані багатьох досліджень переконливо показали, що ефективність лікування зорової патології, а саме підвищення центральної гостроти зору, відновлення бінокулярного зору, зорова працездатність, є більш істотним в дітей з високою та раціонально організованою руховою активністю. Систематичні заняття фізичними вправами позитивно впливають на функціональний стан зорового аналізатора, а саме: на показники швидкості переробки інформації, стійкості акомодації і швидкості розпізнавання предметів. Відзначено також позитивний вплив фізичних вправ на поліпшення кровообігу циліарного м’язу, гостроту зору і гостроту глибинного зору в слабозорих дітей [5].

Дослідження, проведені у Львівському навчально-реабілітаційному центрі для дітей з вадами зору „Левеня” та результати медичного обстеження дозволили визначити найбільш поширені та поодинокі очні захворювання вихованців шкільного відділення (рис. 1).

Найбільш поширеними захворюваннями є міопія високого ступеня (25%), ністагм (14%), гіперметропія (12%), катаракта, афакія (11%) та гіперметропічний астигматизм (10%). Рідше зустрічаються такі діагнози, як міопічний астигматизм (8%), атрофія зорових нервів (5%), косоокість (4%), змішаний астигматизм (3%), міопія середнього ступеня (3%), субатрофія очного яблука та сліпота одного ока (3%). Найменший відсоток припадає на відшарування сітківки (1%) та хоріретиніт (1%).

Рисунок 1. Структура очних захворювань дітей молодшого шкільного віку навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами зору „Левеня”

Щодо наявності порушень постави та захворювань опорно-рухового апарату у учнів Львівського навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами зору „Левеня”, на рисунку 2 зображене відсоткове співвідношення основних відхилень.

Отже, з поданої діаграми видно, що найпоширенішим захворюванням опорно-рухового апарату серед слабозорих дітей молодшого шкільного віку є сколіоз (34%) та порушення постави (29%). Рідше зустрічається плоскостопість (19%), ДЦП (6%) та інші порушення (10%). Дітей, у яких відсутні порушення опорно-рухового апарату лише 2%.

В зв’язку з наявністю великої кількості відхилень у фізичному розвитку слабозорих дітей молодшого шкільного віку особливого значення набувають заняття лікувальною фізичною культурою, так як вони мають цілеспрямований корекційний і лікувальний вплив на ті чи інші відхилення у здоров’ї дитини.

Рисунок 2. Порушення опорно - рухового апарату у учнів молодшого шкільного віку навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами зору „Левеня”

Можна запропонувати наступний графік занять з ЛФК в поєднанні з уроками фізичного виховання: понеділок, середа та п’ятниця – заняття з ЛФК; вівторок і четвер – урок фізичного виховання. Даний розподіл занять на тиждень дозволяє дотримуватись основних принципів – систематичність, послідовність та безперервність впливу фізичних навантажень, що є дуже важливим аспектом при роботі з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку.

При правильній організації корекційних занять з ЛФК наявні в дітей очні захворювання та аномалії розвитку органу зору не заважають правильному виконанню фізичних вправ. Такі діти потребують індивідуального і диференційованого підходу, встановлення спеціальних режимів рухової активності з урахуванням конкретної аномалії зорового аналізатора, а також спеціальних умов навчання руховим діям [16].

Вади зору у дітей, які складають контингент спеціалізованих шкіл, не можуть бути протипоказами до занять з фізичного виховання та ЛФК. Але, що стосується окремих вад, таких як: відшарування сітківки ока, атрофія зорових нервів, глаукома, високий ступінь міопії тощо, то в даному випадку можна виділити ряд протипоказів до застосування фізичних навантажень, а саме: піднімання вантажів, різкі струси тіла, стрибки і зістрибування, різкі нахили тулуба та тривале виконання вправ з нахиленою до низу головою, робота, яка вимагає бінокулярного зору та посиленої концентрації уваги; окрім цього, дітям забороняється займатись видами спорту, що передбачають характерні навантаження. Важливо чітко дозувати навантаження, уникати перевтоми та протипоказів, уважно планувати програму на кожне заняття зі слабозорими дітьми, а також регулярно консультуватись з дитячим офтальмологом [6.].

2.5 Організаційно-методичні основи проведення занять плавання їх слабозорими дітьми

Профілактика інвалідності розглядається в комплексі соціальних, медичних і індивідуальних заходів, спрямованих на попередження виникнення фізичних, розумових, сенсорних дефектів. На попередження переходу дефекту в постійне, виражене функціональне обмеження можливостей" людини в трудовій чи побутовій діяльності в такому обсязі та в таких умовах, які вважаються нормальними.

Формування уявлень у слабозорих відбувається в процесі безпосереднього сприйняття предметів, перцептивними діями.

Слабозорі підлітки не володіють прийомами дотикального обстеження. Вони випробують труднощів у перебуванні основних частин.

Медико-педагогічний аспект проблеми реабілітації і корекції відхилень у розвитку виявляється при підході до досліджуваних явищ як до системи взаємозалежних і взаємообумовлених зовнішніх (педагогічних) і внутрішніх (психофізіологічних) факторів при ведучому значенні перших.

Проблема соціальної і фізичної реабілітації інвалідів з порушенням зору має важливе державне значення, тому що забезпечує повернення до праці й активного життя людей, що страждають через своє неповноцінне положення.

Завданнями оздоровчих занять у плаванні є зміцнення здоров'я дітей, різнобічна фізична підготовка, усунення недоліків у рівні фізичного розвитку, навчання техніці обраного виду спорту і техніці різних допоміжних і спеціально-підготовчих вправ [1].

В галузі технічного удосконалювання варто орієнтуватися на необхідність освоєння різноманітних підготовчих вправ. У процесі технічного удосконалювання ні в якому разі не слід намагатися стабілізувати техніку рухів, домагатися стійкої рухової навички, що дозволяє досягти визначених спортивних результатів. У цей час у юного спортсмена закладається різнобічна технічна база, що припускає оволодіння широким комплексом різноманітних рухових дій. Такий підхід - основа для подальшого технічного удосконалення. Це положення поширюється і на наступні два етапи багаторічної підготовки, однак, особливо повинно враховуватися в періоді початкової підготовки.

Підготовка починаючих плавців характеризується розмаїтістю засобів і методів, широким застосуванням матеріалу різних видів спорту і рухливих ігор, а також ігрового методу.

При навчанні техніці плавання вони повинні освоїти різноманітні підготовчі вправи. І при цьому ні в якому разі не слід домагатися стійкої рухової навички. У юного спортсмена повинна формуватися різнобічна технічна база, що припускає оволодіння широким комплексом різноманітних рухових дій. Це основа для наступного ефективного технічного удосконалювання. Відповідний підхід у визначеній мірі поширюється і на наступні два етапи багаторічної підготовки.

Тренувальні заняття тривалістю 45—90 хв. на цьому етапі повинні проводиться не частіше 2— 3 разів на тиждень.

Примітно, що найбільш досвідчені і далекоглядні фахівці різних країн усе настійніше підкреслюють, що ігровий метод найбільш виправданий у роботі з юними спортсменами і що її ефективність тісно зв'язана з постійним пошуком шляхів створення на заняттях позитивного емоційного тла.

У слабозорих плавців ігрова спрямованість початкової підготовки звичайно сполучалася з невеликим сумарним обсягом роботи. На початковому етапі вони працювати менш інтенсивно, ніж їхні однолітки, але досягай згодом високих результатів.

Дослідженнями визначений лікувальний вплив плавання на фізіологічні показники у дітей з порушеннями функції дихання.

Перебування слабозорих підлітків у воді і виконання дозованих вправ привело до нормалізації найважливіших біохімічних показників властивостей крові і поліпшення діяльності серцево-судинної системи в хворих, що страждають ішемічною хворобою серця.

Дослідженнями відзначені позитивні зрушення в центральній нервовій системі в слабозорих плавців, що виявилося в поліпшенні її адаптації під впливом водного середовища, що можуть проявлятися в стані спокою і при м'язовій діяльності.

При виконанні фізичних навантажень у водному середовищі значно змінюються процеси всмоктування їжі в шлунково-кишковому тракті.

В умовах водного середовища виконання короткочасних фізичних навантажень максимальної інтенсивності створює позитивний психогігієнічний ефект, рекомендується використовувати їх у режимі навчального і трудового дня. Таким чином, ефект впливу занять плаванням на організм підлітків, які займаються, різноманітний: починаючи від впливу, що гартує, гігієнічного ефекту, поліпшення діяльності органів і систем до негативного впливу внаслідок специфічних захворювань лор-органів, а також використання його лікувальних властивостей для корекції постави, скривлення хребта, у поліпшенні ряду психогігієнічних процесів. Усе відзначене вказує на доцільність подальшого нагромадження експериментального матеріалу про вплив систематичних занять плаванням на організм і стан зору слабозорих дітей і підлітків.

Дослідженнями ряду авторів показані фізіологічні і психологічні закономірності формування процесів компенсації, структура і стадії її розвитку [2]. Однак у даних роботах проблема корекції часткової втрати зору розглядається переважно у фізичному вихованні. У зв'язку з цим виникає необхідність у дослідженні впливу систематичних занять плаванням на корекцію фізичного розвитку, рухових якостей і функціонального стану організму.

Педагогічний аспект проблеми корекції відхилень у розвитку виявляється при підході до досліджуваних явищ як системі взаємозалежних і взаємообумовлених зовнішніх (педагогічних) і внутрішніх (психофізіологічних) факторів при ведучому значенні перших. Тому правомірна постановка задачі оптимізації взаємодії цих факторів в умовах спеціальних корекційних, учбово-тренувальних і спортивних занять з плавання. Вивчення співвідношення засобів ЗФП у процесі попередньої базової спортивної підготовки в слабозорих підлітків є пріоритетним в системі паралімпійської підготовки інвалідів зору.

ВИСНОВОК

1. Наш сучасний світ насичений новими технологіями та завантажений техногенними забрудненнями створює несприятливі умови для нормального функціонування зорового аналізатора. Можуть виникати різного роду захворювання, які можуть виникати з різних причин та мати різні наслідки. Переважними та найбільш поширеними хворобами є: короткозорість, далекозорість, астизматизм, катаракта. Хвороби органів зору виникають у різному віці і з роками можуть прогресувати, а також хворі можуть з віком мати нормальний зір, якщо у ранньому віці були вжиті заходи лікування та профілактики. Захворювання зорового аналізатора і зниження центральної гостроти зору обмежує дитину в повноцінному розвитку, а отже є причиною його відставання або відхилення від норми. Тому реабілітація повинна носити корекційно-лікувальний характер впливу на організм даної групи дітей.

2. З початком навчання у дітей молодшого шкільного віку змінюється провідний вид діяльності та руховий режим, що призводить до більш напруженої роботи основні системи організму в порівнянні з дошкільним періодом. Тому необхідно індивідуально підбирати навантаження під час занять, чергуючи їх з адекватним відпочинком. Одним зі шляхів залучення інвалідів в активне соціальне життя і професійну діяльність, створення сприятливих умов для їх фізичної, психологічної і соціальної реабілітації є фізкультурно-оздоровча і спортивна діяльність. Створення можливостей для занять фізичною культурою вселяє в дитину оптимізм, сприяє загальному розвитку дитини. Саме фізкультура і спорт у силу впливу, що активно діють на організм, на підвищення рівня фізичної підготовки, розширення кола спілкування, стимуляції "духу змагання" розглядається як оздоровче середовище. У фізичному вихованні інвалідів повинні широко використовуватися всі засоби системи фізичного виховання.

3. Оскільки діти з вадами зору часто обирають для себе оптимальне положення тіла під час читання, письма тощо, яке зазвичай є неправильним, то це, в свою чергу, призводить до різних порушень постави і захворювань ОРА. Отже корекція даних порушень у слабозорих дітей молодшого шкільного віку є актуальним аспектом в роботі з такими дітьми. Досить важливими корекційними заняттями є ігри. Дані види занять досить ефективні в дошкільному віці. Ігри в руховій терапії можна використовувати самостійно або в поєднанні з різними ритмічними, логоритмічними, музично-ритмічними комплексами. Ігри вносять розмаїтість і емоційність у лікувальні процедури (при дизартріях, ринолаліях, афазіях). Ігровий метод у вигляді лікувальної процедури знаходить усе більше застосування в дитячій практиці. Малювання практикується в усі періоди навчання мови і на усіх видах логопедичних занять.

4. В організації навчання та реабілітації дітей з вадами зору в умовах спецшкіл необхідно дотримуватись певного режиму у проведенні занять з ЛФК та інших методів фізичної реабілітації, які в тижневому циклі повинні послідовно чергуватись з уроками фізичного виховання. На даних заняттях, в першу чергу, повинні враховуватись дані медичного діагнозу і прогнозу, а також протипокази до застосування фізичних навантажень при різних порушеннях органу зору і функцій зорового аналізатора.

ЛІТЕРАТУРА

1.   Азарян Р.Н. Педагогическое исследование влияния многолетних занятий физической культурой и спортом на развитие и воспитание слепых и слабовидящих школьников. –М.:Просвещение, 1989. – 64с.

2.   Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. – К.: Здоров’я, 1990.

3.   Анатомия человека. /Под ред. Сапина М.Р. – М.: Медицина, 1993.

4.   Анатомия, физиология, психология человека /Под ред. Батуева А.С. СПб.: Лань, 1998.

5.   Батуев А. С. Введение в физиологию сенсорных систем.- М.: Наука, 1988. – 247 с.

6.   Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 – 656 с.

7.   Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология. – В 3 т. – М.: мир, 1990.

8.   Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. – М.:Просвещение, 1990. – 239 с.

9.   Жабоєдов Г.Д., Ватченко А.О., Тимофеєв М.М. Терапевтична офтальмологія. – К.: Здоров’я, 2003. – 134с.

10.      Касаткин Л.Ф. Формирование двигательных функций у слепых детей и преодоление недостатков физического развития в процесе школьного обучения: Автореф.дис. – М., 1980. – 23с.

11.      Липченко В.Я., Самусев Р.П. Атлас нормальной анатомии. – М.: Медицина, 1988.

12.      Практикум по нормальной физиологии / Под ред. Агаджаняна Н.А. – М.: Высшая школа, 1983. – 328 с.

13.            Николаевская В. П. Физические методы лечения в оториноларингологии. — М.: Медицина. — 1989. — 381 с.

14.      Ремажевська В.М., Раніцький Ю.М. Лікувальна фізкультура при порушеннях опорно-рухового апарату у дітей з вадами зору. – Львів: 2004. – 92 с.

15.      Ростомашвили Л.Н. Адаптивное физическое воспитание. Авторская программа по лечебной физической культуре для детей с тяжелой зрительной патологией (начальня школа). Учеб.-метод.пособ. – М., 2002. – 42 с.

16.      Рухлова С.А. Основы офтальмологии. – М.: Мед. книга, Изд-во НГМА, 2001. – 252 с.

17.      Сермеев Б.В. Физическое воспитание детей с нарушением зрения. – К.: Здоров’я, 1987. – 112 с.

18.      Синьова Є.П. Тифлопсихологія. - К.: ВО УФЦ-БФ „Візаві”, 2002. – 296 с.

19.      Смирнов В.М. Нейрофизиология и высшая нервная деятельность детей и подростков: Учебное пособие, - М: изд. Центр «Академия», 2000. – 400 с.

20.      Трайтак Д.И. и др. Биология. – М.: Просвещение, 1992.

21.      Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. – М.: Мед. информационное агентство, 2002. – 958 с.

22.      Форняк Н.М. Анатомія та еволюція нервової системи. – Рівне, 1996.

23.      Хоменко Б.Г. Анатомія людини. – К.: Вища школа, 1991.

24.      Яновський І.І., Ужако П.В. Фізіологія людини і тварин. Практикум. - К.: Вища школа, 1991.- 175 с.