Шизофренічний світ

Міністерство освіти та науки України

Реферат на тему:

Шизофренічний світ

Вступ

Для психіатра важливим є вміння розуміти та відчувати світ переживань хворого. Через цей світ ми розуміємо все, що хворий переживає, чим є його минуле, майбутнє та теперішнє, що становить приховану від зовнішнього світу, і навіть від самого себе, його інтимну сутність, все, що має власну, властиву для хворого неповторну тематику, структуру та відповідний колорит.

Цей внутрішній світ хворого ми пробуємо відкрити на основі - звичайно вельми фрагментарних - відомостей, отриманих від хворого і про хворого. Ми вивідуємо їх від його оточення. Це є його власні розповіді та наші спостереження за його поведінкою, а особливо його емоційними реакціями. Часто мусимо використовувати методу інтерполяції, тобто з окремих фрагментів складати певну цілість, аналогічно як з поодиноких точок твориться графічна лінія, пам’ятаючи завжди про те, що наша інтерполяція може бути хибною і що у подальших контактах з хворим її не раз доведеться змінювати.

Щоб увійти у світ хворого, треба передусім здобути його приязнь. Психіатр завжди має бути для хворого тією людиною, якій він може не боячись відкритися, яка не буде його засуджувати чи ганьбити, яка буде намагатися зрозуміти і, наскільки можливо, допомогти. Цей тип зустрічі має в собі щось особливе, що загалом не трапляється в інших між людських стосунках. Особливість психіатричного контакту становить, як здається, з боку психіатра - захоплення світом хворого і бажання полегшити його страждання, а з боку хворого - відчуття безпеки, яке психіатр у ньому викликав. Розуміння іншої людини не відбувається тільки в інтелектуальній площині, тут, може, навіть важливішою є площина почуттів. Хворий має стати для психіатра кимсь близьким, він не може бути кимсь іншим, чужим у значенні «varius», «alienus». І пізнає він свого хворого через призму власних, часто найінтимніших переживань, адже не можна зрозуміти того, чого сам не пережив хоча б у мінімальному вияві.

Метафізика

Норми поведінки, які є основою жидівської та християнської моралі і містяться у тексті, який, згідно з біблійною оповіддю, був вручений Мойсеєві на горі Синай, сформульовані в десяти заповідях. Вони мали бути написані на двох кам’яних таблицях. Одна містила три перших заповіді, а друга - сім наступних, що регулюють стосунки між людьми. Темі щоденного життя присвячена друга таблиця. І це зрозуміло, оскільки з тим, що в ній міститься (і що сформульовано ще у VIII-VI ст. до Р. Х., бо, ймовірно, тоді й виник цей звід заборон і наказів), людина стикається безпосередньо і постійно.

У шизофренії питання кінця світу виходить на передній план. Зрештою, це одна з рис, яка дозволяє розрізняти психофізичну маячню від інших. Тематика психофізичної маячні зазвичай не має властивого апокаліптичного забарвлення.

Метафізичну тематику психофізичного світу можна поділити на три течії: онтологічну, есхатологічну й харизматичну. Онтологічна течія стосується суті буття, концепції людини й всесвіту (onta - дійсність, реальне буття). Течія есхатологічна охоплює апокаліптичні питання (eschatos - остаточний): кінець світу, кінцева мета людини і под. Харизматична течія містить у собі основний сенс людського життя, його справжню мету та призначення (charisma - благодать).

Онтологічна течія

Світ звичайної людини є загалом досить тісним і поверховим, замкненим у межах родини, знайомих, співпрацівників. Крім фахівців й іноді молодих чи старих людей, мало хто цікавиться всесвітом як таким - його будовою, суттю, сенсом і призначенням, суттю дійсності й нашого буття. Але навіть тоді, коли пересічна людина й цікавиться такими питаннями, то концентрує свою увагу на тому, що є перевіреним, що збуджує її рецептори і на що вона якимсь чином може впливати.

Фізик, намагаючись відповісти на питання, що таке електрика, досліджує її ефекти: електромагнетичні, світлові, хімічні, теплові і под. - говорячи психіатричною мовою, її експресію чи поведінку, а отже те, що впливає на нього самого і на що він може впливати сам. Звичайно, можливості перевірки в порівнянні з безміром світу є неймовірно малі, і тому більшість явищ люди приймають на віру, тобто приймають готовий образ, який створила суспільна група, в якій вони живуть.

Головною рисою шизофренічної космології є фантастика й магія. Сучасна фізика насправді дає не менш фантастичний образ світу, але він перевірений і зрозумілий фахівцям. Нефахівці приймають його на віру, тобто знають, що хтось спробував його таким чином сприйняти і, згідно зі своєю моделлю, збудованою з магічних математичних знаків, впливати на нього.

Натомість світ шизофренічний сповнює таємнича енергія, сяйво, добра та зла сила, що хвилею проймає людську думку й керує людським поступом. У сприйнятті хворого на шизофренію все наповнює божа чи диявольська субстанція. Матерія переходить у дух. Людина еманує флюїди, телепатичну хвилю. Світ є місцем боротьби диявола з Богом чи політичних сил або мафії, що наділені космічною силою. Люди є двійниками істот, що мешкають на інших планетах, автоматами, якими керують таємні сили. Всілякі нові відкриття й винаходи дуже швидко входять у тематику шизофренічного світу. Лазери, космічні промені, атомні бомби, між планетарні мандрівки, електронні візки, спроби дослідження телепатичних явищ тощо часто цілком абсорбують уяву хворих. Така сама справа з найважливішими політичними подіями. Вони стають близькими, безпосередньо стосуються хворого, неодноразово ідентифікуються з їх героями.

Хоч загальні події вибірково і впливають на тематику шизофренічного світу, і вона змінюється залежно від епохи й культурного кола, й пів століття тому була інакшою, ніж тепер, втім, певні її мотиви повторюються: боротьба протилежних сил, дія на віддалі, позірність звичайного образу світу.

Світ є місцем боротьби протилежних сил, зазвичай морального характеру - добра і зла, красивого й потворного, мудрості і глупо ти. Дія на віддалі може бути пасивною чи активною. В першому випадку на хворого діють різні сили, в другому він діє ними на оточення. За звичайним образом світу ховається інший, «правдивий». Хворий ніби відкрив суть дійсності - кантівське Ding an sich. Люди знають - переконаний хворий - тільки її уявність.

Магія шизофренічної онтології полягає у занадто близькому зіткненні зі світом. Це ніби карикатура на закон поєднання явищ. Немає явищ незалежних - кожне одне від одного залежить і одне на одне впливає. Звичайно, хворий є центральним пунктом ущільненої структури світу. Найдальша подія має вплив на нього або він впливає на неї. Досить йому торкнутися до чогось пальцем, щоб змінити напрям пташиного лету, щоб зупинилося сонце, щоб настав кінець світу, щоб хтось загинув. І навпаки, чийсь жест, недобрий погляд може зашкодити йому самому.

Віддаль не відіграє ролі, коли її з легкістю долають сили, які діють на хворого чи походять від нього. Магія також виникає з метафізичного характеру тематики шизофренічного світу. Справи поза межами людського розуміння та людської дії легко стають місцем таємничих сил. Коли самому не можна впливати на оточення, то до нього залучаються чинші, а не власні сили. Вони легко набирають фантастичного вигляду. Прикладом зі щоденного життя є легкість, з якою люди, що не мають впливу на процес політичного життя, створюють хибні концепції сил, які в ньому діють.

Есхатологічна течія

Руйнування власної структури відбивається на образі навколишнього світу. Разом із хворим змінюється і його світ. Зміна буває поступова або раптова, залежно від характеру процесу хвороби, але в тому чи тому разі зміна є остаточна. Після неї вже ніщо не може настати. Це є межа всього, кінець світу. Образ кінця світу може бути менш чи більш апокаліптичним, зменшуватися до малого кола, наприклад, родини, вітчизни або обіймати усю земну кулю і всесвіт. Це може бути початок кінця світу - криваві війни, атомні вибухи, загибель людства, батьківщини чи тільки родини, боротьба диявола з богом, змагання ворожих сил, змови, чужі розвідки або кінцевий стан - рай, пекло, повоєнне спустошення, довічне ув’язнення чи полон, смерть тільки найближчих чи всіх людей; в уяві і відчуттях хворого на шизофренію залишаються тільки їхні тіні, духи чи мертві тіла, що рухаються як автомати.

Відчуття катастрофи, що загрожує чи якої вже не існує, не є рідкісним у людському житті. Вони пов’язані з втратою настрою (напр., під час депресій), коли майбутнє постає в чорних кольорах, а також із власним безсиллям щодо зовнішньої ситуації, яку неможливо змінити. В другому випадку песимістичний образ катастрофи є ре компенсацією за власну невдачу (після нас хоч потоп). Є тут і радість знищення, і вивільнення агресії. В іпохондричній маячні хворий з певною дозою рад ости розглядає руїни свого світу, в маячній ідеї заздрости - руйнування еротичного зв’язку й сім’ї, в ідеї гріховності - осуджує себе й карає за гріхи тощо.

Есхатологічні настрої типові для епох занепаду; старі форми нищаться, а нові ще не створені, тому панує стан загубленості й безпорадності. Але ніде вони не досягають таких апокаліптичних розмірів, як у шизофренії. Катастрофі передує настрій, сповнений жаху очікування; колорит світу затемнюється, усе стає таємничим та страшним. Страх зростає crescendo - в кульмінаційний момент стається вибух: кінець світу, війни, катаклізми, хаос, страшний суд, поділ на дияволів та ангелів, загиблих і спасенних, добрих і злих, патріотів та ворогів, живих і мертвих тощо. Поступово буря стихає, настає небо чи пекло, яке прибирає форми дуже світської: ідеального устрою, таборів знищення, життя на інших планетах тощо. Релігійні мотиви катастрофічного образу не пов’язані зі світоглядом людини до хвороби. Досить часто трапляється, що доволі релігійні й виховані в такому дусі люди мають світський образ катастрофи світу, натомість цілком далекі від релігійних справ переживають апокаліптичні візії зовсім не світської тематики. Здається, що в шизофренії світогляд немає великого впливу на образ хвороби.

Не завжди образ катастрофи є такий яскравий. Крім того, неможливість зав’язати контакт, напр., у кататонічних групах, ускладнює процес відкривання переживань хворого. Про їхню силу можна тоді робити висновки на основі поведінки хворого: виразу обличчя, постави тіла, коли він стає надміру терпеливим до болю тощо. У простій шизофренії кінець світу уявляється пусткою, яка оточує хворого і його оточення. Це є пустка вимерлого світу, сонце не світить, люди не сміються, час зупинився, простір замкнувся в стінах однієї кімнати, з якої немає чого виходити, бо назовні світ змінився, вимер або став небезпечним.

Гебефренічне «божевілля» може бути насміхом з людей, які не здають собі справи з того, що все змінилося, що загрожує катастрофа. Атмосфера катастрофи впливає на те, що манія переслідування, яка у шизофренії трапляється дуже часто, має звичайно характер відмінний, ніж в інших групах хворих. Такі дії, як слідкування, переслідування, отруєння набирають загальнолюдського значення; якщо ці речі в принципі можливі, то цілий світ змовився супроти хворого, цілий світ змінився.

Харизматична течія

Хворий не стоїть збоку, коли світ б’ється в апокаліптичному нападі. Він займає центральну позицію. Є хвилини, коли він відчуває, що є безсмертним, нематеріальним, всесильним, богом чи дияволом. Від нього залежить доля світу. Він керує рухом зірок і планет. Легко читає людські думки, керує їхньою волею. Він у центрі релігійних, політичних воєн, змов, боротьби, розвідок. За нього йде запеклий бій і від нього залежить перемога або поразка. Світові загрожує знищення - хворий хоче попередити людство, присвятити себе йому; його героїчний вчинок може вберегти від катастрофи. Він хоче терпіти, бути мучеником. Завдає собі болісних ран, калічить своє тіло. Запихає руки у вогонь, бо від того, чи зможе витримати біль, залежить, як він гадає, порятунок світу. Відтинає палець, вухо, прутень на знак офіри задля найвищої мети. Утримується від прийняття їжі, щоб, очищуючи своє тіло, очистити людство для приходу іншого, нового світу.

Йому об’являється Бог, святі, герої минулого, великі пращури, духи померлих родичів, визначні сучасні люди; вони дають йому доручення, повідомляють про його велику місію. Він розмовляє з ними, чекає на їхній знак, накази, є сліпою зброєю в їхніх руках. За нього борються злі сили - диявол, супротивні партії, підпільні організації. Вони дають йому накази, змушують до послуху - він як автомат слухається їх; вони читають його думки, керують кожним його рухом. Перед хворим відкривається справжній сенс життя - велика місія, героїчний вчинок, мучеництво. Святість, божественність, дияволізм. В одному гаданому знакові благодаті (charisma) полягає все його життя.

Представлений тут метафізичний аспект шизофренічного світу, який, попри відмінності в деталях, залежить від культурних впливів, в основній схемі залишається таким самим. Його можна знайти вже в найдавніших описах. Великою мірою він дозволяє навіть ідентифікувати цей опис з нападом шизофренічної хвороби.

Героїзм нормальний і патологічний

Героїчний момент - туга за звершенням великих справ, присвячення себе іншим, випробування, залишення після себе сліду (non omnis moriar) - є ознаками доволі характерними для людської природи. Особливо вони виявляються в молодому віці, що зрештою віддавна використовували вожді, політики, різного роду державні діячі. Обряди ініціації існують у всіх культурних колах, їхньою частковою формою у нашій цивілізації є екзамени, які побудовані на основі випробування сил молодої людини. У деяких первісних народів випробування було таким важким - голодування, фізичні тортури, життя самітником у пущі, - що не раз закінчувалося психозом типу шизофренічного. Перебуваючи у стані психозу, божество чи славний герой племені об’являли сенс і мету життя.

Героїчна течія розвивається через культуру; її суттю є бажання переміни й поліпшення життя, боротьби зі злом, підпорядкування довколишніх власній волі. В ній реалізується настанова «над» - тенденція до перетворення навколишнього світу на свій образ та подобу. Це є позиція типово людська, тимчасом як дві інших позиції «до» і «від», зближення і віддалення - характерні як для людини, так і для тварин.

Культура є часовим відбитком реалізації позиції «над». Неможливість розрядити позицію «над» у контакті з навколишніми призводить до того, що вона залишається завішеною у світі марень і фантазій. Вона зростає тим більше, чим менше вона реалізується. Твориться заплутане коло, коли посилення марень ускладнює їхню реалізацію, а неможливість реалізації посилює марення. Чим більше розходження між мареннями та реальністю, тим сильнішою стає потреба утвердження себе, отримання відповіді на питання, «яким ти є насправді». Неможливість реалізувати позицію «над» у конкретній дійсності створює ситуацію, коли вона може розрядитися у сфері того, що неможливо довести, що є поза межею рецепторно-ефекторної дуги, тобто у світі метафізичному. Водночас змінюється ієрархія цінностей. Для того, хто діє, важливим є безпосередній контакт з оточенням - в ньому здійснюється ефект його активності, його позиції «над». Причинкові зв’язки складаються просто - є дія і є її наслідок.

Для людини, яка позбавлена можливості діяти, полем для активності стає нереальна частина світу; в ній вона почувається безпечно, бо звільнена від обов’язку приймати позицію, що існує. Причинкові зв’язки тут дуже ускладнюються, бо немає безпосереднього впливу на оточення і бачення його наслідків, активність стає відірваною від реальності.

Відповідно до того, як слабшає контакт з оточенням, психічна активність щораз більше переходить поза відчуттєво-моторним зіткненням з реальністю. Фізіологічно це можна було б окреслити - схематично уявляючи нервову систему як велику рефлекторну дугу - як перетягнення центральної частини рефлекторної дуги на шкоду його рецепторно-ефекторним кінцівкам. Активність стає відірваною від тіла. Легко творяться фантастичні причинкові зв’язки, бо немає можливості здійснення їх у простій формі - дію й бачу ефект дії. Зовнішній аспект дійсності, що є образом нашої в ній активності, перестає цікавити хворого, найважливішим стає справжня суть дійсності, те, що ховається під її поверхнею.

У шизофренії часто спостерігається тенденція до філософування; питання добра, зла, суті світу, його будови, сенсу життя, найвищої мети людини тощо не тільки цікавлять хворих, але стають основною справою їхнього життя. Філософ займається філософією, але веде життя більш-менш таке, як кожна пересічна людина. Хворий на шизофренію живе своєю філософією. Питання, яке для філософа є темою для роздумувань, для нього стає суттю життя у прямому значенні, оскільки живе він у світі, який сам створив, і готовий задля нього терпіти і навіть віддати життя. Відомий вислів primum vivere, deinde philisophari (найперше жити, а потім філософувати) він переробив на primum philisophari, deinde vivere.

Страх

Найчастіше у шизофренії трапляється почуття страху. Посилення страху не раз переходить межі людської уяви. Зовнішнім його виявом найчастіше є кататонічна загальмованість чи збудження, а всередині системи - порушення рівноваги, що, правда рідко, може бути навіть причиною смерті.

Встановлення черговості подій: чи спочатку виникає страх і він викликає вегетативно-ендокринні розлади, чи навпаки, що є, як здається, неможливо. Психіатри, що займають психологічну позицію, приймають першу можливість, а ті, що тримаються органічної позиції - другу. Ця проблема зникає тоді, коли відійти від дуалістичної концепції людської природи. Такі ж складнощі виникають у встановленні часової черговості окремих складових психофізичних переживань, оскільки визначення, чи страх народжується сам собою, чи викликаний деструкцією світу до цього й хаотичним створенням психічного світу, в якому страхітливі образи чи думки можуть самі призвести, як кошмар уві сні, до приступів страху. У цьому разі не йдеться про поділ на «душу» і «тіло», а про поділ «душі» на її окремі елементи.

Розрізняючи чотири види страху, ми звертали увагу на те, що страх дезінтеграційного типу досягає своєї вершини в шизофренії, оскільки в ній руйнується структура світу. Все стає іншим, новим, незнаним - водночас іншим стає для себе і сам хворий, а також його оточення. Розглядаючи відчуття страху в часовому аспекті треба підкреслити, що дезінтеграція не передує йому, почуття страху зростає разом з нею (виникає заплутане коло).

Пропонуючи генетичний поділ відчуття страху на страх біологічний, суспільний, моральний і дезінтеграційний, можна точніше описати основний механізм його виникнення, що не завжди означає, що ситуація є такою, що викликає його: біологічна чи суспільна небезпека, або моральний конфлікт чи порушення структури інформаційного метаболізму передує почуттю страху. Страх може також виникнути спонтанно, наприклад, в ендогенному ритмі коливань емоційного колориту - і викликати відчуття біологічної, суспільної небезпеки тощо залежно від того, яким є механізм реакцій страху укріпився впродовж життя особи. Наприклад, людина, в якої одним із її осьових переживань є страх перед людьми і їхньою оцінкою - незалежно від того, звідки цей страх приходить - під його дією відчуває небезпеку від суспільства.

Попри те, що шизофренічний страх має передусім дезінтеграційний характер, неможливо встановити, що є причина, а що наслідок, чи страх викликає дезінтеграцію, чи дезінтеграція - страх. Причинно-наслідковий закон, до якого кожна людина так звикла, твориться у зв’язку з нашою дією на навколишній світ (позиція «над»: «роблю й бачу наслідки своєї дії»). В дії встановлюється часовий кадр причини й наслідку (post hoc ergo propter hoc). Що стосується аналізу емоційного життя, то упорядкування подій у їх часовій послідовності не означає загалом існування між ними причинового зв’язку. Те, що якась ситуація викликала почуття страху, в тому значенні, що передувала йому, не рівнозначне з їх причиновим зв’язком. У шизофренії можна боятися галюцинаційних голосів чи образів, й уявно вони можуть передувати почуттю страху, попри те вони не мусять його спричиняти. Навпаки, галюцинація може з’явитися під впливом сильного страху.

Пробуючи з’ясувати етіологію емоційних станів, часто отримуємо враження відставання. Одна подія спричиняє іншу швидше, ніж ми встигаємо в ній зорієнтуватися. Етіологічна інтерпретація з’являється найчастіше ex post. Прикладом збагачення етіології щоденним життям є шукання переваг чи вад особи, яка одразу здалася нам симпатичною або антипатичною.

Визначення шизофренічного шляху як дезінтеграційного не означає, що його тематика завше має характер руйнування структури, що існує, що настає хаос, що все є іншим, ніж дотепер, що хворого оточують жахи, не подібні до теперішньої реальності, що сам він зрештою змінюється у зовсім іншу людину. Переживання такого типу - раптової зміни дотеперішнього світу - справді часто трапляються в шизофренії, особливо в гострій формі її перебігу, але не становлять єдиного тематичного мотиву шизофренічних страхів.

Так само часто трапляється страх типу суспільного чи морального. Хворий боїться людей, відчуває, що вони небезпечні для нього, що за ним слідкують, переслідують, хочуть знищити. Суспільний страх є головним симптомом манії переслідування. Моральний страх найчастіше трапляється в мареннях типу місійної ролі, коли хворий угинається під вагою своєї місії (harisma) і зі страхом оцінює кожен свій крок як відповідний чи невідповідний до великої та єдиної мети свого життя.

Біологічний страх виступає у формі раптових нападів паніки чи постійного відчуття смерті, що загрожує ззовні, наприклад, через діяльність уявних ворогів, чи зсередини, з тіла, яке таємничо змінюється. Може з’явитися сексуальний страх, який є видом біологічного страху, наприклад страху перед жінками, особливо перед реальною чи потенційною партнеркою (манія отруєння).

З тематичного погляду шизофренічний страх є різним. Однак у кожному випадку в ньому можна знайти елемент руйнування дотеперішньої структури, чи дезінтеграцію. Страх перед людьми є страхом перед зміненими людьми, иншими, ніж дотепер. Страх перед власним сумлінням є страхом перед перетвореним сумлінням. Страх біологічний пов’язаний зі зміною відчуття власного тіла і його суб’єктивної метаморфози тощо. Ця зміна така незвичайна, що поєднується з почуттям страху.

«У страху очі великі». Під впливом страху те, що нам загрожує, набирає часто незвичайної виразності, стає ніби освітлене снопом світла, а решта ніби потопає в темряві. Це освітлення побільшує деталі на тлі навколишньої темряви. Предмет, який збуджує почуття страху і стає його причиною, зосереджує в собі усю взаємодію з оточенням. Він стає її центральним пунктом. Звідси його велетенські розміри.

Не аналізуючи далі заплутаних питань причини й наслідку в емоційних переживаннях, треба ще раз пригадати, що предмет емоційних переживань не завжди є причиною страху. Відомим є стан незрозумілого неспокою (free floating anxiety3), який може ніби вчепитися якогось загалом невтрального предмету і спричинити неспокій.

У шизофренії, в якій почуття страху виростає до розмірів, котрі ніколи не трапляються в щоденному житті, предмет, який часто зовсім випадково вибраний за причину цього почуття, стає ще більше несумірний зі силою, викликаною цим страхом. Звідси, між іншим, походить дивність емоційних реакцій у шизофренії. Подразник може бути несумірно малий порівняно з реакцією. Чийсь погляд, жест, слово без жодного значення, легка фізична слабість тощо можуть викликати, спровокувати сильне почуття страху. Ці непомітні для навколишніх подробиці зростають під впливом страху щодо основних питань, навколо яких зосереджуються почуття й думки хворого. Це явище по суті аналогічне до того, яке трапляється в кожної людини, коли вона знаходить собі предмет для вивільнення свого почуття, тільки внаслідок сили почуттів у шизофренії несумірність між предметом почуттів і самим почуттям виявляється значно яскравіше.

Почуття страху в шизофренії має різну інтенсивність. В одних хворих воно виявляється дуже раптово, звичайно поєднується з повним перетворенням дійсності, яка наповнюється потворними привидами, катастрофічними образами дійсності тощо, але його теж може супроводжувати тільки почуття порожнечі - ніби велетенської безодні, яка втягує хворого. В інших страх зростає поступово - від неспокою в очікуванні на щось, чого не уникнути, що має настати, до відчуття прямої загрози, коли «те, чого не уникнути», є дуже близько. Поступове зростання страху є характерним для маячення (Wahnstimmung)4.

Найбільше страх зростає в першій фазі шизофренії (фаза оволодіння). Пізніше це почуття звичайно слабшає; хворий призвичаюється до зміни себе й навколишнього світу.

Окресленість структури маячення зменшує невпевненість, а тому й почуття страху. Це питання досить важливе з медичного погляду. В пізніші фази хвороби, коли вже з’являється подвійна орієнтація, хворому іноді легше жити в світі маячні, ніж реальності, в якій чується менш упевненим; реальність часом посилює його страх. Навіть коли в шизофренічних переживаннях домінує інше почуття, ніж страх, наприклад, радість внаслідок визволення від попередніх форм життя чи внаслідок відкриття свого післанництва, чи почуття безнадійної порожнечі, ненависті, екстатичної ідеальної любові тощо, то в них завжди можна знайти домішки страху. В таких негативних почуттях, як смуток, ненависть тощо, це не є дивним, оскільки страх звичайно їх супроводжує, натомість в позитивних відчуттях: рад ости, любові, страх, який у шизофренії за ними ховається і який легко виникає, знищуючи все найкраще в позитивних почуттях, становить ніби головну тональність шизофренічного колориту.

Можна припустити, що сам розрив емоційного контакту з конкретним оточенням пов’язаний з почуттям страху. При цьому, як це звичайно є з почуттями, залежність є кругова: розрив взаємодії з оточенням посилює страх, а страх своєю чергою посилює ізоляцію. Ізольована від оточення людина швидше піддається страхові, ніж коли вона в гурті. З іншого боку, страх перед оточенням посилює бажання втекти від нього.

Страх у шизофренії пов’язується з її осьовими виявами, тобто з автизмом і розщепленням.

 

Інші негативні почуття

Інші почуття, які хаотично й бурхливо формуються в шизофренії, найлегше поділити на світлі й темні. Із застереженням, що навіть за ясного колориту часто дискретна, але глибоко проникна тінь страху надає шизофренічному світові надзвичайності й жахливості.

З негативних відчуттів («темний» колорит), крім страху, треба назвати смуток і ненависть.

Смуток

Шизофренічний смуток є іншим, ніж смуток циклофренічний. Важко цю різницю точно передати словами, але вона відчувається й дозволяє легко відрізнити ендогенну депресію від шизофренічної.

У депресії хворий ніби впадає в темряву. Його, як в безодні, відділяє від світу чорна стіна. Чорним є минуле, теперішнє, майбутнє. Дивлячись на людей, що працюють, забавляються чи сміються, хворий має відчуття, ніби дивиться на них з глибини підвалу; десь високо є сонячний день, який його тільки дратує контрастом з безнадійністю його власної екзистенції.

У шизофренії смуток поєднується з пусткою. Це не є смуток чорної безодні, а спаленого степу, вимерлого міста, позбавленої життя планети. В цій пустці може нічого не діятися (як у простій шизофренії) або вона може наповнитися менш чи більш фантастичними постатями і сценами (як у шизофренії маячення), в ній можуть з’являтися напади страху гніву, екстази (як у фазі кататонічній), попри це, вона завжди залишається просторовою пусткою. Реальний світ з його радощами, сумом і грою різних кольорів, пов’язаних з реальною емоційною ситуацією, є ніби поза горизонтом цього порожнього простору. Хворий уже не може його схопити, є від нього надто далеко.

Розрив контакту з реальністю виявляється теж у глибокій депресії. Депресійний автизм є, одначе, наслідком занурення в смуток; глибина занурення є тут важливим виміром. Натомість шизофренічний автизм і пов’язаний з ним смуток виникають із самого розміру порожнього простору, відділеного від життя, яке ми визначаємо як нормальне. Не глибина, а ширина є тут визначальною.

Різниця між шизофренічним і циклофренічним смутком, яку тут описано за допомогою порівняння з порожнім простором і глибиною безодні, виявляється в експресії обох видів смутку, а також у відмінності реагування на способи психотерапевтичного підходу. Міміка, жестикуляція, постава, рухи, словесна експресія в циклофренічному смуткові звужені до панівного настрою; з них можна лише відчитувати їх глибину. Натомість у шизофренічному смуткові вони ніби розмиті на широкій поверхні - окрім смутку, виражають інші, іноді протилежні почуття.

Підхід до хворого в ендогенній депресії потребує заглиблення в його смуток. Хворого не можна насильно «тягти вгору», на забаву, відпочинок тощо. Веселі обличчя дратують його, він ліпше почувається серед сумних. Натомість у шизофренічній депресії хворому треба створити якомога більше можливості для контакту з оточенням. Тому метода «відкритих дверей» у психіатрії має, особливо у шизофренії, вельми важливе значення. Коли хворому залишають максимум свободи і полегшують контакти з іншими людьми, то це може змінити дистанцію, яка відділяє його від зовнішнього світу, а отже зменшує його депресію. Шизофренічний смуток має різні відтінки: ненависті до себе й цілого світу, браку бажання й сили до життя, первинної чи вторинної порожнечі, тобто яка триває від початку хвороби чи виникла після її гострої фази.

У кожному випадку хворий вимагає трохи іншого підходу; наприклад, дрібні успіхи можуть зменшити нелюбов до самого себе, а доброзичливість - нелюбов до оточення. Якщо він докладе зусилля у праці, то може повернути собі силу й бажання жити, зацікавитися, наприклад, мистецтвом - і може минути відчуття порожнечі. Зворотнім моментом завжди є встановлення емоційного контакту з оточенням.

Ненависть

Шизофренічна ненависть може бути або зосереджена і стосуватися, наприклад, вибраних осіб чи ситуацій, або розмита, що обіймає увесь світ.

У першому випадку вона найчастіше є наслідком нормального коливання почуття між протилежними полюсами любові й ненависті, амплітуда якого в шизофренії неймовірно зростає або теж пов’язана з позицією страху. Справжня чи уявна ситуація, яка викликає страх, так само збуджує ненависть.

У другому випадку зовнішній світ, який неодноразово впродовж усього життя хворого був для нього недобрим, стає ненависним і заслуговує лише на знищення. Відповідно до принципу двонапрямленості почуттів ненависть до оточення пов’язана з ненавистю до себе. Ця ненависть часто набирає в шизофренії особливої сили, доводячи хворого до жорстоких актів агресії щодо самого себе та до самогубства.