Підприємство як суб’єкт господарювання

Реферат на тему:

«Підприємство як суб’єкт господарювання»

План

1.            Предмет, задачі, і методи дослідження науки «економіка підприємства»

2.            Поняття, цілі і напрями діяльності підприємства

3.            Класифікація підприємств

4.            Зовнішнє середовище діяльності підприємства

1. Предмет, задачі і методи дослідження науки “Економіка підприємства”

Термін «економіка» походить від 2-х грецьких слів: «oikos» - будинок, домашнє господарство і «nomos» - закон.

Таким чином, дослівно термін «економіка» переводиться як уміння вести домашнє господарство згідно норм, правил, законів.

Вперше цей термін ввів в науковий оборот найбільш відомий мислитель Аристотель. Цим терміном він позначив своє вчення про ведення домашнього господарства.

Але з тих пір пройшло 2 з гаком тисячоліття і цей термін до цього часу зберігся. Тим часом, у наш час він позначає 2 різні поняття:

- господарство будь-якої країни, підприємства регіону або всього світу;

- наукову дисципліну, яка залежно від об’єкту дослідження підрозділяється на наступні основні частини:

- мікроекономіка;

- макроекономіку;

- економіку підприємства;

- економіку окремих галузей (промисловості, транспорту, сільського господарства і т.д.)

Макро і мікроекономіка дозволяють одержати цілісне уявлення про економічне життя суспільства.

Економіка підприємства розглядає механізм функціонування самого підприємства як комерційної організації, його ресурси (оборотні кошти, робоча сила, інвестиції) і шляхи поліпшення їх використовування, форми організації виробництва, планування, фінанси підприємства.

Іншими словами, «економіка підприємства» покликана розкрити у всій повноті систему економічних відносин як у середині підприємства, так і між ними з урахуванням формування ринкового середовища. Відповідно, предметом науки економіка с/х підприємства є дослідження економічних відносин між людьми і трудовими колективами в процесі виробництва продукції і між підприємствами з приводу її розподілу, обміну і споживання, а також механізму дії економічних законів і форм їх прояву з урахуванням специфіки сільського господарства.

Найважливіша задача сільського господарства – забезпечення країни продовольством. В умовах формування ринкової економіки ця задача може бути вирішена тільки на основі підвищення економічної ефективності галузі. Отже, можна сказати, що метою науки є розробка економічних основ ефективної господарської діяльності підприємства, що дозволяє йому виробляти конкуренто здатну продукцію.

Оскільки господарська діяльність підприємства досить багатопланова задачі, що стоять перед наукою економіка с/х підприємства також дуже різноманітні. Зокрема вона займається розробкою і економічним обґрунтуванням:

-        організаційно-правових форм господарювання, з урахуванням природних, економічних і демографічних умов;

-        методів ефективного використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів;

-        оптимальних співвідношень між складовими частинами виробництва;

-        ефективних форм організації і оплати праці;

-        оптимальних розмірів сільськогосподарських підприємств з урахуванням природно-кліматичних умов;

-        пріоритетних напрямів капітальних вкладень в сільське господарство;

-        ефективної системи управління підприємством і т. д.

 Для виконання своїх задач економічна наука використовує наступні методи дослідження:

-        наукової абстракції, який полягає у виявленні суті, основи будь-якого явища, категорії

-        Індукції - від конкретного до загального;

-        Дедукції – від загального до конкретного;

-        Порівняльного аналізу полягає в зіставленні економічних показників з метою виявлення найкращих результатів;

-        Експериментальний;

-        Монографічний;

-        Статистико-економічний метод. _групування, кореляційно-регресійний, графічний і ін..)

2 Поняття, цілі і напрями діяльності підприємства

 

Поняття діяльності і її мета.

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації, які спільно виконують ту або іншу програму і діють на основі певних правил і процедур. Проте цілі і характер діяльності таких численних організацій різні. По цій ознаці їх можна розділити на дві групи:

-        підприємницькі (комерційні), існування яких забезпечується за рахунок власних засобів;

-        непідприємницькі (некомерційні), які функціонують і розвиваються завдяки бюджетному фінансуванню держави.

Організації з підприємницьким характером діяльності прийнято називати підприємствами.

Підприємство – це організаційно виділена і економічно самостійна первинна ланка або одиниця виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію.

 В економічній літературі поняття «підприємство» і «фірма» часто використовуються як ідентичні. Слід зазначити, що між цими поняттями існує певна відмінність.

Фірма – (як і підприємство) – це юридично самостійна підприємницька одиниця.

Нею може бути великий концерн, так і невелика компанія. До складу фірми входить декілька підприємств, які не є самостійно юридичними структурами. Якщо ж фірма складається з одного підприємства, то обидва поняття співпадають.

Щоб вважатися підприємством (фірмою), економічна структура повинна мати декілька істотних ознак:

1.         бути юридичною особою;

2.         мати замкнуту систему обліку і звітності;

3.         самостійний баланс;

4.         розрахунковий рахунок в банку;

5.         друк з власним найменуванням;

6.         товарний знак ( марку) у вигляді певного терміну, символу, малюнка або комбінації таких.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства (фірми). Головну мету підприємства в світовій економіці прийнято називати місією.

В більшості випадків місією сучасного підприємства вважається виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і отримання максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюють і встановлюють загально фірмові цілі, які повинні відповідати певним вимогам:

1)        цілі підприємства повинні бути конкретними і піддаватися вимірюванню.

2)        Цілі підприємства повинні бути орієнтовані в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довгострокова мета має горизонти прогнозування, рівний п’яти рокам (іноді 7-10 років) для передових в технічному відношенні фірм; короткострокова - в межах одного року.;

3)        Цілі підприємства повинні бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності;

4)        З позицій динаміки ефективності виробництва усі цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей.

Напрями діяльності.

В практиці господарювання кожне підприємство (фірма) як складна виробного-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які, виходячи з критерію спорідненості, можна об’єднати в окремі основні напрями.

1. Відповідно до логіки і послідовності процесу відтворювання визначальним напрямом діяльності кожного підприємства є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати:

- комплексне дослідження ринку;

- рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію;

- інших вимог покупців товарів;

- методів формування попиту і каналів товарообігу;

- зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

 2. результати вивчення ринку товарів служать базою для обґрунтування конкретних шляхів вдосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період.

Інноваційна діяльність охоплює:

-        Науково-технічні розробки;

-        Технологічну і конструкторську підготовку виробництва;

-        Упровадження технічних, організаційних і інших нововведень;

-        Формування інвестиційної політики на найближчі роки;

-        Визначення об’єму необхідних інвестицій і т. п.

3. наступним напрямом, причому найскладнішим за об’ємом організаційно - технічних задач, є виробнича діяльність підприємства, її організація і оперативне регулювання у просторі і часі.

Зі всієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що становлять виробничу діяльність, найважливішими потрібно вважати:

-        обґрунтування об’єму, асортименту і якості виготовленої продукції відповідно до потреб ринку;

-        формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізацію щодо виробничих можливостей підприємства;

-        збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний подальший рік прогнозного періоду;

-        забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами;

-        розробку і дотримання злагоджених в часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

 4. Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві, визначається рівнем комерційної діяльності підприємства, значущість якої в умовах ринку істотно зростає.

Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є:

- дієва реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції

- розвиток системи товарних бірж

- належне стимулювання покупців.

 5. Ще одним важливим напрямом діяльності підприємства, яке завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати після продажний сервіс багатьох видів товарів – машин і устаткування, автомобілів, побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного і споживацького призначення.

Після продажний сервіс охоплює:

-        пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації

-        їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну

-        забезпечення необхідними запасними частинами, проведення ремонтів під час нормативного терміну служби і т. п.

6. До інтегрованого напряму, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми)

Зокрема, вона включає:

- стратегічне і поточне планування;

- облік і звітність;

- ціноутворення;

- систему оплати праці;

- ресурсне забезпечення виробництва;

- зовнішньоекономічну і фінансову діяльність і ін..

Цей напрям є визначаючим для оцінки і регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

7. Особливе значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність всіх інших напрямів і конкретних видів діяльності, результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дієвості вживаного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу.

3. Класифікація підприємств

1. Мета і характер діяльності:

-комерційні,

- некомерційні

2. За формою власності:

- приватні;

- колективні;

- державні;

3.Національна приналежність капіталу:

- національні;

- іноземні;

- змішані підприємства

4. По правовому статусу і формі господарювання.

- одноосібні підприємства;

- господарські товариства – це підприємства де власником є дві або більше осіб.

Товариства поділяються на:

 1.Товариство з обмеженою відповідальністю – це підприємство де власником є дві і більше осіб і які за результати своєї діяльності несуть відповідальність тільки розміром свого внеску.

2. Товариство з повною відповідальністю - – це підприємство де власником є дві і більше осіб і які за результати своєї діяльності несуть відповідальність як своїм внеском так і власним майном.

3. Товариство з додатковою відповідальністю – це підприємство де власником є дві і більше осіб і які за результати своєї діяльності несуть відповідальність своїм внеском і частиною власного майна яке оговорено в статуті підприємства.

4. Командитне товариство – це коли один із засновників несе повну відповідальність а інший обмежену.

5. Різновидом товариств є акціонерні товариства де розмежовуються право власності і право управління.

. Кооперативи – це добровільні об’єднання громадян з метою сумісного ведення господарювання.

Кооперативи бувають:

-        споживчі

-        збутові

-        виробничі.

5.         Галузевий і функціональний вид діяльності

-        сільське господарство;

-        транспортні

-        промислові

-        банківські.

6.         Ступінь підлеглості

-        материнські (головні підприємства)

-        дочірні – юридично самостійне підприємство яке має власний баланс, але підкоряється материнській фірмі оскільки вона має контрольний пакет акцій даного підприємства.

-        Асоційовані підприємства – самостійні підприємства, але вже з будь-яких причин відчиняється материнському (філіал)

7.         Розмір та чисельність працівників:

-        малі

-        середні

-        великі.

В промисловості і будівництві до малих відносять підприємства наявність працівників до 200-х працівників, інші галузі виробничої сфери до 50. Наука і наукове обслуговування – 100 чол. Торгівля до 15 чоловік. Невиробнича сфера до 25.

Добровільні об’єднання

Картель – об’єднання як правило однієї галузі, які зберігають власність на засоби виробництва і результати праці.

 Синдикат – це об’єднання підприємств однієї галузі, які зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають її на результати праці.

Трест – об’єднання підприємств однієї галузі, які втрачають власність як на засоби виробництва так і на результати праці.

Концерн – добровільне об’єднання підприємств декількох галузей, які втрачають повну власність на засоби виробництва і результати праці.

Консорціум – це об’єднання підприємств промисловості та банків які відповідно також втрачають власність на засоби виробництва і засоби праці.

 Фінансова група – це об’єднання підприємств декількох галузей (промисловості, банків), але на відміну від концерну на чолі фінансової групи стоять один або два банки.

Холдинг – це об’єднання капіталів, а не виробництва, тобто холдинги скуповують контрольні пакети акцій інших підприємстві повністю їх контролюють.

4. Зовнішнє середовище діяльності підприємства

 

Зовнішнє середовище діяльності підприємства поділяється на чинники макро-, та мікросередовища. Чинники макросередовища – це чинники на які підприємство не може впливати, але повинно враховувати при діяльності підприємства. Чинники мікросередовища – це чинники на які підприємство має вплив, а відповідно може їх змінювати.

Чинники макросередовища

1. економічні чинники (зміни в грошових і натуральних доходах населення, розмір заробітної плати, пенсії, інфляція, стан і розвиток вітчизняного виробництва, розвиток міжнародних економічних відносин.

2. Політичні чинники – політична стабільність в державі та регіоні, напрями розвитку політичної системи.

3. Правові чинники – вплив законодавчого поля на підприємницьку діяльність, методи державного регулювання діяльності підприємств, відношення держави до малого бізнесу стабільність законодавчої бази

4. Демографічні чинники – характеризуються загальною чисельністю населення його чоловіковою групою та темпами зміни чисельності населення в цілому.

5. природні чинники – екологічний стан держави, регіону, області.

6. Соціально-культурні чинники – рівень народного добробуту і рівень задоволення фізіологічних і раціональних норм споживання.

Чинники мікросередовища

1. Споживачі – стан і розвиток потреб попиту на товари, і розвиток ринку.

2. Постачальники - привабливість постачальників, доцільність договірної політики.

3. Конкуренти – чисельність конкурентів їх активність та стан конкуренції цілому.

4. Посередники (товарні біржі, торгові дома)