Рівень життя населення України: сучасний стан і тенденції
Динаміка рівня життя населення є найбільш містким показником довгострокової ефективності соціально-економічної політики, яка здійснюється в державі. Саме зважаючи на це її моніторингу приділяється першорядна увага в основних міжнародних рейтингах. так, найвідомішим і найбільш інтегрованим показником оцінки рівня та якості життя є Індекс людського розвитку (ІЛР), що розраховується ООН з 1990 року.
Згідно «Звіту ООН про людський розвиток - 2005», Україна втратила вісім позицій порівняно з 2004 р. і перемістилася з 70-го на 78-е місце, посівши місце між саудівською Аравією та Перу (табл. 6.1). у цей же час найкраща за ілр пострадянська країна - Естонія - посідає 38 місце у світі, Росія - 62, Білорусь - 67, а найгірший показник серед країн колишнього СРСР має Молдова - 115 місце. Незважаючи на втрати, Україна залишається в групі країн з середнім рівнем людського розвитку. Лідерами рейтингу у 2005 році стали Норвегія, Ісландія, Австралія, Люксембург і Канада.
*http ://devdata. worldbank. org
Останнім часом для України характерна стійка тенденція зростання ІЛР, що пов'язано зі зростанням ВВП, підвищенням сукупної частки учнів, наближенням до стабілізації очікуваної тривалості життя (саме ці показники складають основу для розрахунку індексу) (табл. 6.2). так, у 2004 р. в Україні порівняно з 1992 р. на 1,7% скоротилася очікувана тривалість життя при народженні, водночас на 10,8% зросла сукупна частка учнів та на 63,5% збільшилося виробництво реального ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Це дозволило у загальному вимірі підвищити ІЛР для України на 3,9%. Звичайно, Україна суттєво відстає від розвинених країн світу за виробництвом валового внутрішнього продукту на душу населення, що стримує темпи розвитку соціальної інфраструктури та не дозволяє відчутно покращити рівень освіченості нації й здоров'я населення. Проте набута у 1997-2004 рр. динаміка ІЛР дозволяє сподіватися на повернення України протягом 5 років до групи країн з високим рівнем цього показника (рис. 6.2).
Індекси людського розвитку в регіональному розрізі для обчислення Індексу людського розвитку регіонів України в Національному інституті стратегічних досліджень розроблена власна методика, яка використовує 29 показників. Результати розрахунків ІЛР за цією методикою протягом 1990-2004 рр. в цілому по Україні наведено на рис. 6.3. Позитивний злам тенденцій, що відбувся у 2000 р. майже в усіх сферах суспільного життя, дещо покращив загальну картину з ІЛР по Україні, проте порівняно з 1990 р. цей показник у 2004 р. залишився нижчим на 12,7%.
Порівняно з 2003 р. поліпшення ІЛР спостерігалося у кожному регіоні, проте за рівнем цього показника жодна з областей не перевищила рівня 1990 р. (рис. 6.4). Найближче до рівня 1990 р. наблизилась Київська область (разом з м. Києвом), яка традиційно очолює рейтинг. Відставання порівняно з 1990 р. тут склало лише 2,5% (у 2004 р. значення індексу становило 0,640 проти 0,657 у 1990 р.). Друге місце у 2004 р. посіла Республіка Крим (індекс - 0,536 проти 0,565 та 14-го місця у 1990 р.), третє - Вінницька область (0,504 у 2004 р. проти 0,559 та 20-го місця у 1990 р.). далі розташувалися харківська, Тернопільська та Івано-Франківська області. усі ці регіони мали у 2004 р. інтегральний індекс людського розвитку вищий середньоукраїнського значення (0,495).
Порівняно з 1990 р. найбільше втратили у вимірі Індексу людського розвитку луганська 20,2% (індекс - 0,564 у 1990 р. та 0,450 у 2004 р.) та Херсонська 19,7 % (0,575 у 1990 р. та 0,462 у 2004 р.) області, які посіли останні місця в Україні у 2004 році. до аутсайдерів за зазначеним показником увійшли також Донецька (0,501 у 1990 р. та 0,464 у 2004 р.) та житомирська (0,546 та 0,465) області, хоч Донецька область до 7% скоротила відставання від позиції 1990 р.
Загальна картина регіональних рівнів людського розвитку в Україні у 2004 р. наведена на рис. 6.5. Київська і Вінницька області у Центрі, харківська - на сході і АРК - на Півдні мають високі рівні людського розвитку. На Заході країни такого регіону немає, хоча відповідний індекс тут поступається середньому по Україні лише на 1-2 %. На Заході також яскраво виявлених регіонів-аутсайдерів за Індексом людського розвитку, які є на сході, Півдні й Півночі.
Станом на червень 2006 р. розрахунки регіональних індексів людського розвитку за 2005 р. здійснити неможливо через відсутність даних по обсягах виробництва валової доданої вартості по регіонах України. тому для аналізу змін, що відбулися протягом 2005 р., розглянемо індекси, які характеризують
доходи населення, стан ринку праці та демографічний розвиток.
За офіційними даними Державного Комітету статистики України, номінальні доходи населення у 2005 р. порівняно з попереднім зросли на 38,4%, наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, - на 36,4 %, а реальні, визначені з урахуванням цінового фактору, - на 20,1 %. При цьому у 2005 р. помітно збільшилися витрати та заощадження населення.
Приріст доходів населення у 2005 р. значною мірою був забезпечений за рахунок зростання рівня основних державних соціальних гарантій. Мінімальна заробітна плата підвищилася з 57,8 % (262 грн) до 73,3 % (332 грн) від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальний розмір пенсії з січня 2005 р. підвищено до 100 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Значно зросли соціальні виплати сім'ям з дітьми, допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, малозабезпеченим сім'ям.
Наявний дохід у розрахунку на одну особу, починаючи з квітня 2005 р., перевищував законодавчо встановлений прожитковий мінімум і за рік склав 5908 грн. При цьому зберігся значний розрив доходів населення по регіонах. різниця між максимальними та мінімальними доходами на душу населення регіонів сягає 45%, у той час як за міжнародними стандартами цей показник не повинен перевищувати 20%.
Зберігається значний розрив між мінімальним і максимальним рівнем місячної заробітної плати у регіонах. Співвідношення найбільшого рівня оплати праці у м. Києві (1313,96 грн) та найменшого у Тернопільській області (553,47 грн) становить 2,3 разу. Середньомісячна заробітна плата по Україні за минулий рік склала 806,2 грн, або 178% від прожиткового мінімуму (453 грн). Лише в чотирьох областях (Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській) та м. Києві середньомісячна заробітна плата перевищувала середнє значення по Україні. Причому в Донецькій та Дніпропетровській областях цей показник був вищий за середньоукраїнський відповідно на 19,3% та 13,3% (рис. 6.6).
Темпи приросту середньомісячної заробітної плати у 2005 році порівняно з попереднім роком коливалися від 28,3% у Запорізькій до 43,5% у Волинській областях. Найдинамічніше зростав цей показник у регіонах з найнижчим рівнем оплати праці, зокрема, у Тернопільській (42,5%), Чернівецькій (40,7%), івано-Франківській (40,6%) областях. Найнижчі темпи зростання у минулому році зафіксовані у Запорізькій (28,3%), Миколаївській (31,8%), харківській (33,4%) областях та автономній республіці Крим (34,5%).
Разом з цим сума невиплаченої заробітної плати у 2005 р. проти 2004 р. зменшилася на 13,6% і становила на 1 січня 2006 р. 960,3 млн грн. Найвищі темпи скорочення заборгованості порівняно з початком 2006 р. спостерігалися у Херсонській (на 48,81%) та івано-Франківській (41,94%) областях, найнижчі - в Чернігівській (3,45%) та Чернівецькій (6,9%). Донецька, Хмельницька та луганська області тримають першість за сумами заборгованості із виплати заробітної плати на душу населення. На початок 2006 р. цей показник в згаданих регіонах становив відповідно 49,25 грн, 36,84 грн та 35,20 грн на одну особу, тоді як у середньому по Україні заборгованість з виплати заробітної плати на душу населення склала 20,46 грн. Найменша сума боргу на душу населення спостерігалась у Закарпатській області (1,69 грн) та в м. Києві (2,41 грн).
Глибока регіональна асиметрія спостерігається у наданні соціальної допомоги, яка посідає друге місце в структурі доходів населення. у 2005 р. 11,6 % загальної суми допомоги виплачено в Донецькій області. у Київській та Дніпропетровській області відповідно - 11,0% та 7,7%, частка Чернівецької та Волинської області склала відповідно 1,6% та 2,0%. Регіональні співвідношення між максимальними та мінімальними виплатами соціальної допомоги на одну особу відрізняються у два рази.
За узагальненим індексом доходів населення (враховуються показники середньомісячної заробітної плати, соціальної допомоги на одну особу та заборгованості з виплат заробітної плати на душу населення) ситуація в усіх без винятку регіонах у 2005 р. порівняно з попереднім роком покращилася. Лідерами залишаються Київська Донецька, Дніпропетровська та Запорізька області, найнижчим є рівень доходів в Тернопільській, Вінницькій та Хмельницькій областях (рис. 6.7).
Висока диференціація регіонів за рівнем доходів значною мірою зумовлюється сформованим ще за радянських часів розміщенням продуктивних сил, особливостями галузевої структури економіки регіонів та значними розбіжностями вартості праці залежно від виду економічної діяльності, й майже не пов'язана з різницею у продуктивності праці або з виробничими успіхами.
Демографічний розвиток трудових ресурсів залишається однією з найважливіших проблем соціально-трудових відносин у країні. сучасні демографічні показники в Україні зберігають загрозливі тенденції: критично низький коефіцієнт народжуваності, зростання масштабів соціально-небезпечних хвороб, старіння населення, ріст від'ємного сальдо природного приросту, збереження негативної тенденції падіння показника очікуваної тривалості життя.
За одним з найважливіших індикаторів людського розвитку — очікуваною тривалістю життя, який інтегрально відображає вплив багатьох факторів, починаючи від ефективності системи охорони здоров'я, екологічних умов проживання і закінчуючи сформованими стереотипами поводження та психологічним самопочуттям населення, Україна посідає одне з останніх місць серед країн Європи. у 2005 р. значення цього показника знизилося до 68,2 років. Зберігається негативна закономірність регіональної диференціації за даним показником. його значення коливається від 71 року в західних регіонах України до 66,2 - у південних. Лідерство за очікуваною тривалістю життя впевнено утримують Тернопільська, Чернівецька, львівська та Івано-Франківська області, незважаючи на досить низькі показники виробництва валового регіонального продукту на душу населення.
Згідно світової практики, очікувана тривалість життя є, як правило, вищою в економічно більш розвинених регіонах. така закономірність чітко виявляється лише у Києві, де найвищий в Україні середньодушовий дохід і відносно добре розвинена система охорони здоров'я. За показником очікуваної тривалості життя м. Київ посідає перше місце в країні.
Зберігаються значні регіональні розбіжності показників відтворення населення. За коефіцієнтом народжуваності, який безпосередньо характеризує перебіг процесів відтворення, Україна значно відстає від свого досить високого дореформеного рівня. Вищий рівень народжуваності спостерігається у західних регіонах (Закарпатська, Рівненська, Волинська обл.), що більше як у півтора разу перевищує рівень сумської, луганської та Чернігівської областей, які замикають рейтингову таблицю за цим показником. Найвищий коефіцієнт смертності має місце в Чернігівській, сумській, Полтавській та Кіровоградській областях, а найбільш благополучними є м. Київ та західні регіони (Закарпатська, Івано-Франківська та львівська області). За узагальненим індексом демографічного розвитку, що враховує показник очікуваної тривалості життя та коефіцієнти народжуваності і смертності населення, рейтинг очолюють західні регіони: Закарпатська, Рівненська та Чернівецька області. у найгіршому становищі перебувають Чернігівська, сумська та луганська області (рис. 6.8).
У результаті запроваджених державою заходів у 2005 р. створено понад 1 мільйон нових робочих місць. Чисельність зайнятого населення віком 15-70 років за 2005 р. зросла порівняно з 2004 р. на 385 тис. осіб і становила 20,7 млн осіб, а чисельність безробітного населення працездатного віку зменшилася на 293 тис. осіб і становила 1595,2 тис. осіб. Рівень зайнятості населення за методологією МОП за цей період підвищився з 56,8% до 57,7%, а рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизився з 8,6 % до 7,2 %.
Разом з тим у сфері зайнятості населення сьогодні існує низка проблем, найгострішими серед яких є:
- значні обсяги тіньової зайнятості населення;
- недостатній рівень кваліфікації робочої сили;
- якісна невідповідність попиту та пропозиції робочої сили;
- недостатня мотивація до праці.
У 2005 р. у базі вакансій державної служби зайнятості було зареєстровано 2,4 млн вакансій. За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад на початок 2006 р. становила 186,6 тис., що на 12,1% більше, ніж у попередньому 2005 р. Проте ситуація на регіональних ринках праці залишається досить напруженою. у низці регіонів вона наближається до кризового стану, який характеризується відсутністю механізму саморегуляції, низькою чутливістю до зовнішніх впливів та заходів, спрямованих на його подолання. Оздоровленню регіональних ринків праці, що перебувають у критичному стані, перешкоджають інерційні процеси: повільна ротація безробітних, обмежена пропозиція робочих місць, тривалий період безробіття громадян. Регіони з найвищим фіксованим рівнем безробіття залишаються тими самими: Тернопільська, Рівненська, Черкаська, Чернівецька області.
Найнижчий рівень безробіття, окрім міст Києва та Севастополя, мають Донецька, Одеська та луганська області. Про посилення регіональної диференціації на ринку праці свідчать коливання кількості безробітних на 1000 наявного населення від 11,4 осіб у Донецькій області до 38,2 осіб в Тернопільській. Навантаження на одне вільне робоче місце в Тернопільській області у 12 разів перевищує цей показник у Донецькій області. Найбільшим таке навантаження є у Черкаській області, де на одне вільне робоче місце претендують 27 осіб, а найменшим - у містах Києві та Севастополі. у 2005 р. частка працюючого населення віком 15-70 років або зайнятих по відношенню до населення відповідного віку в середньому по україні становила 57,9 %. у регіональному розрізі цей індикатор змінюється від 51,4 % на Івано-Франківщині до 60,2 % на Чернігівщини.
Таким чином, на загальному тлі покращення ситуації на ринку праці в Україні зберігається негативна тенденція посилення диференціації регіонів (рис. 6.9). За узагальненим індексом (враховуються коефіцієнт безробіття, навантаження на 1 вільне робоче місце та частка економічно активного населення) стан ринку праці найкращий у Київській області та промислових південно-східних регіонах. останні місця зі значним відривом від лідерів посіли Тернопільська, Черкаська, та Рівненська області.
Таким чином, за інтегральною характеристикою соціального розвитку, яка враховує показники відтворення населення, рівень доходів та стан ринку праці, регіони УКРАЇНИ можна поділити на три групи. до групи з найвищим рейтингом увійшли Донецька, Дніпропетровська, Закарпатська, Одеська, Київська, харківська області, м. Київ, автономна Республіка Крим (включаючи м. Севастополь). у найгіршому становищі перебувають Черкаська, Тернопільська, сумська, Вінницька, Кіровоградська, Чернігівська, Херсонська та Рівненська області (рис. 6.10).
Зважаючи на стабільну позитивну динаміку показників рівня життя населення протягом останніх п'яти років, слід очікувати, що у 2007-2008 рр. Україна за цією характеристикою досягне рівня 1990 року.
Отже, Україна має певні досягнення у реалізації державної політики в соціальній сфері. Проте рівень та якість життя населення в державі ще далекі від європейських стандартів. тому провідним завданням соціального розвитку має стати закріплення досягнень та позитивних тенденцій у соціальній сфері, що були закладені 2005 р. слід виходити з того, що постійне підвищення добробуту населення є найбільш ефективним чинником зміцнення соціальної стабільності в суспільстві.
У цьому контексті варто зазначити, що соціальні й економічні завдання слід розглядати не як альтернативні, а як взаємодоповнюючі напрями у визначенні пріоритетів розвитку. Реалізація соціальної політики має стимулювати економічну динаміку, а економічне зростання є запорукою стабільного нарощування соціальних показників, зокрема зростання доходів населення та поліпшенню його соціального забезпечення.
При цьому довгостроковими орієнтирами стратегії у соціальній сфері залишаються створення умов для забезпечення достойного життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення.
Література
1.Перспективи розвитку внутрішньої торгівлі в "Україні: критичний погляд А. Мазаракі. І. Бланк. В. Базнлевич. Н. Гуляєва, І. Попов, С. Булгакова, Н. Голошубова. – Вісник КНТЕУ. № 6. - 2002. - С. 3-29.
2.Статистичний бюлетень за 2004 рік/ Державний Комітет статистики України. Вілл, за випуск П.П. Забродський. - К.: Держкомстат, 2005. - С. 207.
3.Статистичний щорічник України за 2004 рік. Держком. статистики України/ За ред. О.Г. Осауленко. - К.: Консультант, 2005. - 588 с.
4.http://e-couiinerce.com.ua.
5.http://www.ukrstat.sov.ua.
Похожие работы
... ійних і фінансових передумов для забезпечення працевлаштування та зайнятості інвалідів. Уже найближчим часом потрібно внести доповнення в закони ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, „Про зайнятість населення”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та інші нормативно-правові акти щодо створення підсистеми з обслуговування інвалідів в ...
... ічно розвинутих країн переважна більшість витрат на освіту, медицину, соціальне обслуговування непрацездатних покривається за рахунок колективних джерел фінансування. Рівень життя населення і державна соціальна політика в Україні Економічні перетворення в Україні за десять років державного будівництва супроводжувались не лише класичними економічними кризами (гіперінфляція 1992-1994 років, ...
... на певний період вилучалася надлишкова грошова маса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував би руйнуванням грошово-кредитного ринку. 3. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики 3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України Проведення сучасної грошово-кредитної політики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потр ...
... ія підприємства не може бути сталою. Підприємство має контролювати ринкову ситуацію, оцінювати міцність своїх позицій і при необхідності вносити зміни в стратегію формування цін. 2. Сучасний стан, тенденції розвитку та цінова політика на ринку продовольчих товарів Більшість вітчизняних вчених-економістів, дослідників припускають, що стрижнем інституційної моделі Спільної аграрної політики ...
0 комментариев