Українсько-румунські стосунки 1991-2004 рр.

РЕФЕРАТ на тему:

Українсько-румунські стосунки 1991-2004 рр.

 

План

Вступ................................................................................................................ 3

Розділ 1. Історія стосунків Україна – Румунія............................................... 4

Розділ 2. Україна в міжнародних відносинах: Україна – Румунія............... 7

Розділ 3. Українсько-румунські компроміси............................................... 10

Висновки........................................................................................................ 15

Список використаних джерел....................................................................... 16

 

Вступ

У серпні 1999 р., у ході візиту президента Молдови до Києва, підписано Договір про державний кордон між сусідніми державами. Ряд економічних угод підписано з державами Центральної Азії.

Всередині СНД склалось угруповання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), в рамках якого розробляються проекти економічного співробітництва, зокрема плани видобутку і транспортування каспійської нафти на Захід. Відносини країн пострадянського простору і України будуються на принципах рівноправності та співробітництва.

У січні 1993 р. на нараді глав держав СНД був підписаний Статут Співдружності, який набрав чинності через рік. Проте до Статуту не приєдналася Україна, Молдова та Туркменистан. Україна взагалі визнала за потрібне стати асоційованим членом Співдружності. Таким чином, формально Україна не є членом СНД, хоча фактично бере участь в усіх його важливих структурах.

На зустрічі глав держав СНД у вересні 2004 р. йшлося про подальше економічне співробітництво, проте реальних обрисів набуває лише перспектива створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстаном.

 

Розділ 1. Історія стосунків Україна – Румунія

Історію україно-румунських відносин важко назвати безхмарною.

Причини явища мають глибоке історичне коріння, пов'язане з подіями 1918р., коли Румунія окупувала Бессарабію та Буковину, і вся дельта Дунаю виявилася під її юрисдикцією. А також подіями 1940-го р., коли ці території увійшли до складу СРСР. Крім того, у сучасній Румунії існують політичні сили, які намагаються створити «Велику Румунію». Все це призводить до того, що Румунія - єдина країна, з якою Україна не має закріплених у міжнародному праві кордонів. Між двома державами існує ряд територіальних суперечок, вирішити які не можуть до сих пір.

Не розв'язаною остаточно залишається проблема визнання демаркаційної лінії україно-румунського кордону, що є джерелом постійного напруження у відносинах двох держав. З моменту проголошення незалежності Україна відстоює своє законне право на низку одвічних українських земель (Північна Буковина, Південна Бессарабія, деякі острівні формування, наприклад, о. Зміїний).

Однією з актуальних проблем взаємовідносин між Україною та Румунією на сучасному етапі є територіальна суперечка, яка стосується о. Зміїний.

Нині наша чорноморська сусідка намагається домогтися, щоб Зміїний був визнаний не островом, а скелею, що не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону.

Існує також проблема, пов’язана з будівництвом каналу «Думай – Чорне море», прав національних меншин в обох країнах, тощо.

Вагомість проблем, зазначених вище, на наш погляд обумовлює й необхідність високого ступеня інформованості громадян України та Румунії про сутність та стан україно-румунських відносин.

Основним джерелом інформованості громадян обох країн стосовно даної ситуації є засоби масової інформації.

Тому, на наш погляд, надзвичайно актуальним є розгляд ролі періодичних та INTERNET-видань в освітленні розвитку україно-румунських відносин, а також того, чи відрізняється принцип подання інформації стосовно вищезгаданих проблем в двох країнах.

В період 1991-2008 рр., на сторінках ЗМІ України та Румунії були опубліковані 392 статті різноманітного характеру та 205 – в INTERNET-виданнях. Були проаналізовані статті в наступних українських виданнях: «Політична думка», «Право України», «Політика і час», «Сьогодні», «Дипломатичний світ», «Голос України», «Дзеркало тижня», «Влада і політика», «Урядовий кур’єр” тощо.

В свою чергу румунські – “Cronica Romania”, “Strada Mihaileanu”, “Romania Update”, “Arcasul”, ‘ Gardianul’, “FLUX”, “Ziya”, “Evinementul”.

Проведений аналіз по темам даних статей показав, що взагалі на сторінках українських ЗМІ нараховується:

- по територіальним питанням – 175 статей;

- питанням, пов’язаним з оцінкою відносин – 160 статей;

- по культурним питанням – 115 статей;

- з питань історичного характеру – 112 статей;

- по економічним питанням – 130 статей.

В свою чергу румунські ЗМІ нараховують:

- по територіальним питанням – 132 статті;

- питанням, пов’язаним з оцінкою відносин – 128 статей;

- по культурним питанням інформація в румунських ЗМІ практично відсутня;

- питання історичного характеру домінують на сторінках румунської преси. Робиться наголос на, так звану, історичну спадщину, коли згадуються територіальні суперечки. Загалом нараховується 70 статей.

- по економічним питанням – 57 статей, робиться наголос на нафтовому потенціалі земель континентального шельфу.

Як можна побачити, виходячи лише з кількості статей, українські ЗМІ приділяють більшу увагу питанням двосторонніх відносин, ніж румунські. Слід зазначити, що на сторінках румунської преси одна і та ж інформація суттєво відрізняється від матеріалу українських видань, часто використовуються дані вирвані з контексту, які можна представити у вигляді, вигідному румунській стороні. Крім того, велика кількість матеріалу в румунській пресі представлена короткими інформаційними повідомленнями.

Проведений аналіз двосторонніх україно-румунських відносин на сторінках періодичних видань двох держав дозволив зробити наступні висновки:

- найбільш вагомими проблемами, яким двосторонні ЗМІ приділяють увагу, є: питання, пов’язані з визначенням державного кордону з приводу о. Зміїний; будівництво каналу «Дунай-Чорне море»; положення діаспор в обох країнах.

- ЗМІ носять досить різноманітний, хоча й загалом інформаційний характер;

- румунські ЗМІ, на наш погляд, роблять вірні кроки для формування негативної суспільної думки стосовно України;

- питання, характерні для досліджуваних проблем, піднімаються практично у всіх виданнях, що свідчить про актуальність дослідження;

- стосовно української діаспори, думка українського читача може бути охарактеризована, як украй негативна стосовно політики Румунії, а положення української діаспори в Румунії гірше, ніж румунської в Україні, що підтверджують факти, наведені в ЗМІ;

- найбільш повно представлені насамперед проблеми україно-румунських відносин в українських ЗМІ, які стосуються питань о. Зміїний та будівництва каналу «Дунай-Чорне море».

 

Розділ 2. Україна в міжнародних відносинах: Україна – Румунія

Румунія посідає важливе місце у зовнішньополітичних відносинах. Це зумовлено багатьма факторами, насамперед спільним кордоном (понад 600 км), різними можливостями стосовно налагодження взаємовигідної співпраці. Істотне значення для двосторонніх відносин має і те, що в Румунії, за офіційними даними, проживає майже 67 тис. українців (на думку Союзу українців Румунії, їх майже 250 тис), а в Україні майже 135 тис. румунів і понад 324 тис. молдаван (офіційний Бухарест не розрізняє молдаван і румунів), котрі мешкають здебільшого в Закарпатській, Чернівецькій та Одеській областях.

Румунія визнала незалежність України 8 січня 1992 p., а вже 1 лютого було встановлено дипломатичні відносини; 2 червня 1997 р. підписано Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією, робота над яким продовжувалась тривалий час і підписанню якого передувало 11 двосторонніх консультацій. Через кілька місяців він був ратифікований парламентом України. Договір заклав правовий фундамент розвитку двосторонніх відносин.

Окрім традиційних пунктів, притаманних договорам такого рівня, він містив і специфічні пункти. Так, країни підтвердили "непорушний існуючий кордон між Україною і Румунією", зобов'язалися утримуватись від будь-яких територіальних претензій. Румунія домоглась протекції для національних меншин (румунів) в Україні, зокрема внаслідок створення "єврореґіонів".

Паралельно було укладено додаткову Угоду про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон.

Базовий політичний договір дав поштовх до посилення контактів. На відсутність політичних контактів ні в Києві, ні в Бухароресті поскаржитись не можуть. Відбуваються щорічні зустрічі президентів і глав урядів, постійні консультації між міністерствами закордонних справ на різному рівні. Водночас не завжди контакти двох країн вирізняються особливою дружністю. Румунія фактично єдина країна, з якою Україна не розв'язала питання делімітації (позначення на мапі) кордону, причому і морської ділянки, і сухопутної Переговорний процес, розпочавшись 1997 p., завершився у 2000 р. підписанням двох документів. Йдеться про Договір про режим державного кордону й Угоду про розмежування континентального шельфу та виняткових економічних зон у Чорному морі. Однак переговори гальмувалися. Одним із ключових моментів став острів Зміїний. Він був "каменем спотикання" ще до підписання основного договору. Бухарест переконував, що він має відійти румунській стороні, оскільки Україні дістався у спадок від СРСР, який колись забрав острів у Румунії за пактом Ріббентропа-Молотова.

Його статус як острова, придатного для проживання і використання в народногосподарських цілях (а саме це твердження обстоює Київ) викликав заперечення Бухареста, де вважають острів Зміїний скелею, непридатною для проживання та ведення сільського господарства. Суперечка не привертала б уваги, якби не дві причини. По-перше, міжнародним законодавством передбачено право островів на континентальний шельф. Оскільки Зміїний розташовано неподалік берегів Румунії, його континентальний шельф перетинається з румунським. По-друге, геологи цілком обґрунтовано вважають цей район Чорного моря багатим на поклади газу і нафти високої якості. їх обсяги оцінюються в 10 млрд м3 та 10 млрд т відповідно.

Останнє твердження настільки ускладнює ситуацію навколо угоди про делімітацію континентального шельфу та виняткові економічні зони, що країни не допускають і такий варіант розвитку, як звернення в Міжнародний суд у Гаазі. Щоправда, звернутися туди Київ і Бухарест, відповідно до підписаних документів, мають право лише за умови укладення Договору про режим державного кордону або якщо одна з країн доведе звинувачення іншої країни у припиненні переговорів.

За словами українських експертів, на переговорах румунські дипломати мають намір модифікувати лінію проходження кордону. Вони на словах визнають непорушність кордонів України, а на практиці керуються таким принципом: закласти в Договір про режим державного кордону положення, спроможні в майбутньому його розірвати, що дасть румунам змогу претендувати на частину території України.

Прикладом може бути історія з п'ятьма островами в гирлі Дунаю. У Бухаресті пов'язують з ними долю договору і пропонують, щоб два з п'яти островів належали Румунії. Обґрунтовуючи позицію, румунські дипломати зазначають, що до тієї ділянки, де розташовано ці острови, необхідно застосовувати принцип головного судноплавного фарватеру річки, зафіксований у радянсько-румунському договорі від 1961 р. Розуміючи делікатність ситуації, Румунія претендує лише на два з них.

Київ із пропозицією румунських дипломатів міг би погодитись, якби не той факт, що за старим радянсько-румунським договором 1961 р. усі п'ять островів від самого початку належать Україні. Перехід двох із них під юрисдикцію Румунії суперечитиме зафіксованому в українсько-румунському договорі 1997 р. принципу незмінності кордонів, оскільки румунська пропозиція закликає до зміни існуючих кордонів. На згаданій ділянці Дунаю (і це зафіксовано делімітаційними та демаркаційними документами) принцип головного судноплавного фарватеру річки не застосований, оскільки кордон встановлювався за іншими правилами.

Окрім того, що румунські дипломати хочуть створити прецедент, існує принаймні ще одна причина, у зв'язку з якою для Бухареста вкрай важливо заволодіти цими двома островами: при зміні їх приналежності змінюється і точка відліку виняткової економічної зони. Актуальна проблема кордонів - не єдина в українсько-румунських переговорах. Адже, зокрема, з українського боку також роками не вирішуються проблеми стосовно добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Румунія разом із Словаччиною була головним інвестором, вклавши не менш як 700 млн доларів. Україна хотіла б підписати нові угоди щодо авіа-та залізничного сполучення. Доречно також повернутися до привабливої ідеї організації тристороннього співробітництва Україна - Польща - Румунія, запропонованої кілька років тому Президентом Республіки Польща.

Київ і Бухарест усе більше схилялися до думки, що в українсько-румунських відносинах існує не просто проблема кордонів, а й перешкода. "Наші відносини не можуть бути заручниками цих проблем", - заявив міністр закордонних справ Румунії М. Джео-ане після його переговорів у Криму з міністром закордонних справ України А. Зленком влітку 2002 р.

Зважаючи на цей важливий етап у двосторонніх відносинах, Президент України Л. Кучма і Президент Румунії І. Ілієску підписали у Чернівцях 17 червня 2003 р. Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співпрацю і взаємну допомогу в прикордонних питаннях на десять років. Передбачено автоматичне продовження його дії, якщо сторони не виявляють іншого бажання. Головне положення документа полягало в тому, що він підтверджує лінію державного кордону, зафіксованого радянсько-румунським договором 1961 р. Всі положення, які стосуються лінії українсько-румунського кордону, не підлягають денонсації. Тим самим на зустрічі президентів у Чернівцях пройдено ще одну лінію, що перешкоджала відносинам між двома країнами.

Безумовно, всіх українсько-румунських проблем підписання договору не розв'яже. Так, залишається актуальною проблема розподілу та делімітації континентального шельфу і виняткової економічної зони кожної з держав.

Стратегічні пріоритети України і Румунії зумовлюються також спільними інтересами у контексті євроінтеґраційних прагнень. Можливо, саме процеси євроатлантичної інтеграції змусять країни по-сучасному підходити до проблем, які не треба передавати нащадкам.

Розділ 3. Українсько-румунські компроміси

Історія становлення та розвитку двосторонніх відносин між офіційним Києвом та Бухарестом завжди була непростою та характеризується наявністю бурхливих дипломатичних баталій. Усе залежало від того, як проходили переговори з болісних питань — угоди про режим державного кордону, делімітації континентального шельфу, а також відновлення Україною власного суднового каналу «Дунай—Чорне море».

Кризу в українсько-румунських стосунках спричинив різкий підхід сторін до вирішення прикордонної проблеми. Виникла вона у зв'язку з тим, що за останні роки судноплавний фарватер у Кілійському рукаві дельти Дунаю змінив своє розташування, у результаті чого Румунія стала претендувати на ряд українських островів на Дунаї.

Нині в дельті Дунаю існують дві вельми серйозні проблеми — це спірне розташування лінії українсько-румунського кордону по ріці, а також питання створення власного суднового ходу «Дунай— Чорне море». 14 раундів переговорів із Румунією з прикордонної проблеми виявилися малорезультативними. Проте після того, як Румунія фактично стала членом НАТО, цілком логічно очікувати ще більшої непоступливості з її боку.

Нині румунська сторона вживає всі можливі заходи щодо унеможливлення реалізації Україною проекту відновлення власного глибоководного виходу з Дунаю в Чорне море. Проблема з технічної, економічної і стратегічної давно вже переросла в питання міжнародного престижу України, оскільки Румунія претендує на статус монополіста з пропускання суден у Дунай. І тільки в 2001 році почали щось робити для вирішення цього надзвичайно болючого і, я б сказав, життєво важливого для Придунав'я питання. Але якщо й цього разу все закінчиться таким самим конфузом, як у 1997 і 1998 роках після невдалих спроб відновити канал «Прірва», то можна не сумніватися, що Україна через якийсь час буде витіснена з цієї найважливішої водної європейської артерії. Слід окремо розглянути проблему щодо острову Зміїний. Тоді як Київ вважав (і продовжує відстоювати свою позицію), що Зміїний — саме острів, Бухарест почав наполягати, що це — скеля, непридатна ні для життя, ні для ведення господарської діяльності. А отже, не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону.

Настільки жорсткий підхід Бухареста щодо Зміїного визначається кількома чинниками. По-перше, близькістю острова до берега Румунії, внаслідок чого український і румунський континентальний шельфи перетинаються. По-друге, тим, що на континентальному шельфі острова Зміїний сьогодні розвідано нафтогазові родовища, які лежать на глибині близько двох кілометрів. Їх запаси, за даними геологів, становлять близько 10 млн. т нафти і 10 млрд. куб. м газу.

Якщо цей та ряд інших островів на Дунаї, на які має види Румунія, Україні відстояти не вдасться, закономірно відбудеться зміна розташування і морського кордону, звісно ж, не на користь України.

Оскільки в даному випадку йдеться по суті про територіальні претензії до України, керівництво нашої країни змушене вживати адекватних заходів по захисту національних інтересів аж до відстоювання їх у Міжнародному суді в Гаазі, до якого має намір звернутися Румунія для вирішення питання встановлення морських кордонів на шельфі в Чорному морі.

Безумовно, звернення до цієї інстанції — це цивілізований спосіб вирішення спірного питання, але дорогий. До того ж вже сьогодні можна припустити, що Міжнародний суд не прийме рішення однозначно на користь тієї чи іншої країни. І, очевидно, саме цей факт змушує сьогодні румунську дипломатію шукати компроміси, вигідні Бухарестові й здатні заощадити час та гроші.

Рух у цьому напрямку в даній ситуації можна вважати найбільш правильним, адже відносини двох країн повинні будуватися з урахуванням існування спільних кордонів та на основі поваги до права кожної держави відстоювати власні національні інтереси як в економічній, так і в політичній площині. Врахування історичних факторів та подій у наших взаємовідносинах, спроможність використати їх для свого розвитку дозволить у майбутньому попереджати проблемні моменти у двосторонніх відносинах або спільно вирішувати їх.

Та, на жаль, прагненню України будувати стосунки з Румунією на паритетних засадах і рухатися вперед не сприяють сьогодні спроби окремих представників політичної еліти наших сусідів вдатись до перегляду напрацювань та домовленостей попередників в рамках Гельсінської угоди, відповідно до якої встановлені існуючі на той час кордони між державами.

Румунія вже давно стала діяти відповідно до британської логіки: у неї немає постійних союзників і суперників, але є незмінні інтереси. Нині ж, коли за спиною Румунії маячить НАТО, очікувати пом'якшення її позиції в прикордонному питанні щонайменше наївно. На думку румунських стратегів, географічні переваги дають можливість їхній країні відтіснити Україну і виступити гарантом безпеки транспортування до Європи каспійської нафти в обхід Росії, України і Білорусі.

Спроби їх переглянути створюють небезпечний прецедент, результатом чого є нестабільність у відносинах між країнами, у тому числі нашого регіону. На спробу українців відновити власний канал для судноплавства сусіди відповідають дамбою, в результаті чого зменшилась кількість води, яка тече основним руслом Дунаю. А чого варті висловлювання окремих румунських ЗМІ напередодні візиту до Бухареста українського спікера торік? Невже так наші сусіди намагаються самоствердитися як нація, яка прагне потрапити в спільний європейський дім?

Зняти напруження в стосунках між двома країнами дозволило б виконання домовленостей, досягнутих в ході попередніх двосторонніх зустрічей. Вони повинні переноситись у практичну площину, а не залишатись декларативними намірами на папері.

Україною в цьому плані зроблено вже чимало. Вона, зокрема, довела бажання та спроможність виявляти турботу про національні меншини, які сьогодні проживають на її території. Прикладом цього піклування може слугувати Одеська область — регіон компактного проживання румун, де завдяки реалізації національних проектів у транспортній сфері стало можливе створення нових робочих місць, вирішення інших соціальних проблем.

А от з боку Румунії таких кроків щодо українців ще не видно. Свого часу в українсько-румунських відносинах виникли проблеми, пов'язані з тим, що Румунія активно видавала свої паспорти жителям Буковини та Одеської області. Річ у тім, що закон про громадянство цієї країни передбачає «відновлення» румунського підданства особами, які раніше його мали, але втратили не з власної волі, а також їхніми дітьми. Зокрема, скористатися цим законом може і значна кількість жителів прикордонних із Румунією українських регіонів, що багато хто з них і зробив. Румунська сторона, незважаючи на всі спроби українського МЗС налагодити діалог із цього питання, не хоче навіть повідомити про кількість українських громадян, які набули румунського громадянства. Не бажають румуни і обговорювати проект угоди про врегулювання питань громадянства, переданий Києвом Бухаресту близько двох років тому.

Певні надії на поліпшення стосунків Україна пов'язувала зі вступом Румунії до НАТО, але вони, на жаль, не виправдались. Важливо пам'ятати, що тільки прагнення прорватися в альянс змусило румунську сторону піти на тимчасову відмову від територіальних претензій до своїх сусідів, у тому числі й до України. Тому проблема острова Зміїний і багатого на нафту шельфу в північно-західній частині Чорного моря не закрита. На сьогодні своє членство в НАТО румуни використовують для тиску на українських партнерів у процесі врегулювання територіальних спорів.

 

Висновки

Відносини з Україною мають для Румунії «пріоритетний характер», що обумовлено рядом факторів:

· відносини України й Румунії мають глибоке історичне коріння і багатовікову історію, починаючи з Київської Русі.

· Румунія з Україною має достатньо велику довжину кордонів, яка становить 608 км;

· Наявність двосторонньої діаспори в Румунії і в Україні.

Проблеми українсько-румунських відносин на рубежі XXI ст. залишаються пріоритетним напрямом зовнішньої політики обох держав, з точки зору практики національної безпеки, включаючи всі її аспекти: геополітичний, економічний, військовий, гуманітарний, екологічний. Крім того, слід зауважити, що ЗМІ повинні грати в політиці держави більш вагому роль, ніж вона є зараз.

 

Список використаних джерел

1.         Волович О. Регіональне лідерство України: міф чи реальний шанс? // День. – № 167. – 2006. – 3 жовтня.

2.         Гакман С. Проблеми українсько-румунського прикордонння.

3.         Жуган А. Румыния: адвокат или прокурор? Мнение украинского эксперта. – //http://www.tiras.ru

4.         Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. – // http://zakon.rada.gov.ua/