Педагогічні ідеї А.С. Барсукова

Реферат на тему:

Педагогічні ідеї А.С. Барсукова

План

Вступ

1. Провідні педагогічні ідеї

2. Педагогічний моніторинг

3. Прогностичний характер моніторингу

4. Виховання - до п'яти

5. Самооцінка особи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

БАРСУКОВ Август Соломонович - заслуженого на діяча науки РФ, академіка Академії педагогічних і соціальних наук і МАНПО, доктора педагогічних наук, професора. Голова дисертаційної ради Д 212.283.03 при УРГПУ по захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора педагогічних наук при Уральському державному педагогічному університеті. Ветеран праці, Відмінник освіти РРФСР, Відмінник утворення СРСР, Лауреат премії Державного комітету за освітою (1990), лауреат премії В.Н. Татіщева и В. де Геніна в області освіти (2002), нагороджений Почесним знаком "За заслуги перед м. Катеринбургом" (2003). Є автором більше 250 наукової праці, підготовлено більше 50 аспірантів і докторантів. Наукова школа А.С. Барсукова отримала широке суспільне визнання як в Росії, так і за кордоном - впродовж 5-ти років А.С. Барсуков є членом координаційного комітету Міжнародного фонду освіти.

Роботи Августа Соломоновича Барсукова цікаві, оскільки він є одним з найбільших сучасних вітчизняних педагогів.

Мені цікавий сучасний погляд на методи освіти, погляд фахівця. Перш за все, мене хвилює питання: гуманістичні або авторитарні сучасні технології освіти. Які вони? Отже, потрібно розглянути роботи Августа Соломоновича, з'ясувати його основні ідеї, деякі законспектувати.

1. Провідні педагогічні ідеї

Ситуація - це поєднання умов, які забезпечують успіх, а сам успіх - результат подібної ситуації. Ситуація успіху - це цілеспрямований, спеціально організований комплекс умов, що дозволяє досягти значних результатів в діяльності дитяти. Проживаючи ситуацію успіху, дитя знаходить відчуття власної значущості, успіх приводить дитяти до усвідомлення власної компетенції.

Поважно мати на увазі, що навіть разове переживання успіху може корінним чином змінити психологічний стан дитяти, різко змінити ритм і стиль його життєдіяльності, взаємин з тими, що оточують. Ситуація успіху може стати свого роду "пусковим механізмом" подальшого розвитку особи дитяти. Якщо дитя не має успіху в різних видах діяльності, в спілкуванні з однолітками, у вирішенні соціальних конфліктів або в подоланні невдач, то він не може бути сильним як психічно, так і фізично.

Правильно організована система додаткової освіти є тією сприятливою сферою, в умовах якої можна максимально розвивати або сформувати потреби і здібності кожного дитяти, що зрештою дозволяє зробити успішнішій, результативнішій і ефективнішій діяльність, яка є значущою для дитяти.

Функціональна співпраця учня і вчителя можливо. Для цього необхідно зробити що вчаться не уявними, а дійсно рівноправними учасниками навчання, коли вони виконуватимуть роль не лише ретранслятора, але і комунікатора, тобто носія знання, коли вчитель виявляється на положенні реципієнта.

У якому випадку можливе досягнення такого результату? Де учні повинні узяти інформацію? Таке джерело - життєвий (вітагенний) досвід дитяти, як би малий він не був.

Розберемося з поняттями. Життєвий досвід - вітагенна інформація, яка стала надбанням особи, відкладена в резервах довготривалої пам'яті, така, що знаходиться в стані постійної готовності до актуалізації в адекватних ситуаціях. Ця інформація є сплавом думок, відчуттів, вчинків, прожитих людиною, представляючих для нього самодостатню цінність, пов'язаних з пам'яттю розуму, пам'яттю відчуттів, пам'яттю поведінки. Ключове слово в цьому визначенні - прожито.

Досвід життя - це вітагенна інформація, що пов'язана лише з обізнаністю людини про ті або інші сторони життя і діяльності, не має для нього достатньої цінності.

Отже, мова йде не про просте з'єднання шкільних заний з навколишньою природою, не про просту реалізацію принципу наочності в навчанні. Поважно не лише актуалізувати життєвий досвід дитяти, але допомагати його збагаченню, свого роду "капіталізувати" наростаючу масу інформації подібно до того, як в банці до суми вкладу прирощуються відсотки, а нові відсотки обчислюються з урахуванням цього приросту.

З наукових позицій процес переходу вітагенна інформації в життєвий досвід має наступні стадії:

Перша стадія - первинне, нерозчленоване, недиференційоване сприйняття вітагенна інформації.

Друга стадія - що оцінний-фільтрує. Особу визначає значущість отриманої інформації із загальнолюдських, групових позицій гностик, потім з позицій особистої значущості, коли відбувається відсіювання інформації.

Третя стадія - настановна. Особа або стихійно, або осмислено створює установку на запам'ятовування даної інформації з приблизним терміном зберігання. Терміни зберігання визначаються значущістю інформації, її життєвою практичною спрямованістю.

Це - аналіз з науково-теоретичних позицій. В рамках буденної свідомості, життєвого тлумачення, переходу вітагенна інформації в життєвий досвід виглядає таким чином. Події відбиваються в свідомості, відчуттях людини, залишаючи певний слід. Що випадає в "осад"? Тільки те, що він рахує для себе найбільш значущим, практично затребуваним, допомагаючим жити з розрахунку на перспективу.

Недооцінка життєвого досвіду у школярів пов'язана найчастішим з тим, що педагоги бачать в успіхах або невдачах дітей або негативне відношення до предмету, до навчання, або недолік спільного розвитку, здібностей, несприятливих особистих взаємин і ін. При цьому йде головне: учення немає примітивний, одноплановий процес передачі, засвоєння знань, умінь, навиків. Це перш за все процес рівної взаємодії між вчителями і що вчаться. У його основі не стільки передача, скільки обмін, причому традиційна педагогіка має на увазі обмін знаннями, а не обмін життєвим досвідом. До останнього звертаються лише в тих випадках, коли вітагенна інформація необхідна для усвідомлення проблемної ситуації або для ілюстрації положень, що висуваються. Життєвий досвід розглядується як допоміжний засіб навчання, але не як канал співпраці. При цьому забувається теза, висловлена ще Сенекой: "Жити - означає вчитися. Вчитися - означає жити". Сьогодні неподільно панує питання "Що учити?". Питання "Як учити?" або на другому плані, або насичується все тією ж інформацією, спресованою книжковими або тетрадними обкладинками.

Життя підказує: освіта - перш за все процес формування власного образу. Це процес пошуку відповіді на питання "Хто Я?", "Який Я?".

Педагогічна взаємодія - завжди інверсія, тобто рух по циклу вперед-назад, прямо-назад. Відмічено: щире співпереживання у дітей викликають розповіді старших (батьків, вчителів і ін.) не стільки про особисті досягнення, скільки про сумні уроки особистих невдач. За мірою невдач, що переживаються, діти (на інтуїтивному рівні) оцінюють щирість наставників. І навпаки. Ніщо так не дратує, наприклад, старшокласників, як формула "Я у ваші роки. ". Саме у цій фразі чуються нотки самовдоволення і явна неповага до життєвого досвіду дитяти. Як би малий він не був - це його досвід.

Вітагенний досвід необхідний не лише для того, щоб зробити співпрацю дійсною, бажаною педагогічною дією. Він потрібний для того, щоб виховати ціннісне відношення до знання і незнання, для обліку потенційних можливостей особи як лежачих на поверхні, так і прихованих для зовнішнього огляду.

 

2. Педагогічний моніторинг

Джерела виникнення терміну "моніторинг" лежать в Белль Ланкастерській педагогічній системі навчання. Суть системи полягала в тому, що вчитель висловлював свої знання невеликій групі (10 чоловік) учнів, кожен з яких вів свою групу. Таким чином, один вчитель міг охопити викладанням декілька десятків, а то і сотень учнів одночасно. Школяр, що вдягнувся довірою вчителя, називався "монітором", тобто що наглядає, направляє. Так сталося первинне "впровадження" терміну в освітній процес.

"Моніторинг" - поняття, що відносно недавно з'явилося в лексиконі педагогіки, тому наукового трактування поки не отримав. Як наслідок, у багатьох випадках поняття використовується або не дуже коректно, або надмірно розширювально, або розглядується як синонім поняттю "вивчення".

Кожне дитя по суті є абсолютно неповторний, унікальний об'єкт діагностики, і співвідносити його етичні прояви з якоюсь заздалегідь описаною картиною досить важко. Це не означає, що педагогіка не ставить своїм завданням опис найбільш типових картин відхилень.

Для того, щоб зрозуміти, який зміст прихований за зовнішніми формами, необхідно зробити аналіз причин, мотивів, що детермінували появу зовнішніх ознак.

Отже, існує декілька підходів в розпізнаванні об'єктів.

Інверсійний підхід. Зміна спрямованості процесу від зовнішніх проявів до внутрішніх і навпаки. Подібна інверсія здійснюється безперервно і є не простою, механічною зміною напряму діагностики, а складний процес якісного поглиблення пошуку. Іншими словами, кожен перехід розпізнавання від зовнішнього до внутрішнього і навпаки повинен приводити до встановлення глибших зв'язків між внутрішнім змістом процесу і його зовнішніми проявами, підвищувати в ході даної інверсії точність діагнозу.

Прогностичний підхід тісно пов'язаний з інверсійним. Якщо сенс діагностики поміщений в тому, щоб на основі тих, що є зараз даних зробити вивід про подальші тенденції розвитку процесу, передбачати його можливі напрями, вибрати педагогічні заходи корекції і попередження недоліків, то, природно, педагогічний діагноз прогностичний за своєю природою. Дотримання принципу прогностичності передбачає ефективність в майбутньому педагогічних мерів, що робляться в сьогоденні. Цей принцип дає підстава вважати результати діагностики за незмінні, стимулює постійний пошук, вдосконалення шляхів вивчення особи.

Системно-інтегральний підхід. Інформація потребує такої якісної переробки, яка можлива лише при використанні даного підходу. Він поміщений в тому, щоб процес розглядувався не як просте поєднання різного роду елементів, якостей, сторін, але і як щось єдине і якісно нове в порівнянні з тими елементами, які складають ціле. Велика кількість інформації, необхідність її якісної обробки передбачають ефективні прийоми міркувань, що дозволяють досягти мети найбільш раціональним шляхом.

 

3. Прогностичний характер моніторингу

Сам по собі діагноз має педагогічну значущість лише в тому випадку, якщо він не лише розкриває стан об'єкту "сьогодні", але і допомагає визначити його розвиток на завтра", на пізніші терміни.

Процес педагогічного прогнозування складається з декількох операцій, перша і основна з яких - вибір цілей і завдань прогнозування. При цьому слід виходити як із спільних методологічних позицій, так і з особливостей конкретної ситуації.

Спільний методологічний підхід поміщений в тому, що педагогічний прогноз може бути сприятливим, сумнівним, несприятливим, але на відміну від медичного не може бути безнадійним. Цей оптимістичний характер педагогічної діагностики узятий за основу в постановці цілей і завдань прогнозування. Практично це означає, що педагог не може неупереджено "зважувати" позитивні і негативні тенденції. В центрі його уваги мають бути перш за все позитивні тенденції. Саме від них він повинен йти до тенденцій негативним, визначати умови, при яких позитивні елементи домінуватимуть над негативними.

Кажучи про педагогічне прогнозування, наприклад, поведінки особи, необхідно врахувати фон біологічний, соціально-психологічний, виховний. Біологічний фон визначається психофізичними особливостями особи.

Соціально-психологічний фон визначається сукупністю суспільних і міжособових стосунків, в які включається дитя з моменту народження.

Виховний фон утворюється системою цілеспрямованих, організованих впливів, направлених на формування етичних якостей особи. Облік виховного фону дає можливість вибрати прогноз.

Точність прогнозу пов'язана з його надійністю, під якою зазвичай мається на увазі ступінь вірогідності передбачення. Вона залежить від якості і кількості прогностичної інформації, від ефективності прогностичних методів.

Прогноз не самоціль, а всього лише орієнтир в діяльності педагога.

Для організації діяльності потрібний план. План відрізняється від прогнозу перш за все тим, що він є не просто передбаченням майбутнього, але і програму дій. У педагогічній літературі широко поширений термін "проектування", під яким мається на увазі створення такої "моделі", яка відповідала б доцільним освітнім завданням. По суті "проектування" є не що інше, як перспективний план педагогічної діяльності, направлений на реалізацію поставлених завдань, співвідношуваних з конкретною ситуацією відповідно до оптимального "проекту".

Основний недолік існуючих планів педагогічної діяльності полягає найчастіше в тому, що вони або не передбачають попередження або подолання виникаючих відхилень, або є певним набором "акцій", направлених лише на блокування негативних тенденцій, що перетворюються часом на боротьбу не лише з недоліками, але і з суб'єктами освітнього процесу. Такий підхід не лише позбавляє планерування оптимістичної спрямованості, але і протирічить суть педагогічного моніторингу.

4. Виховання - до п'яти

Є цікава східна формула поводження з дитям: "До п'яти - як з царем, після п'яти - як із слугою, після п'ятнадцяти - як з другом". Це життєві спостереження. Але в них поміщений глибокий сенс. Народна педагогіка - комора, повна скарбів, які ми або недооцінюємо, або часом просто не знаємо. Якщо досліджувати причини відхилень, то, поза сумнівом, зачинати слід саме з упущень у віковому підході.

Фундамент майбутньої особи закладається в дошкільний період. Якщо образно порівняти дорослу людину з десятиповерховим будинком, то слід визнати, що приблизно вісім поверхів будується до п'яти років, а за всю подальше життя - всього лише два поверхи.

Ранні дитячі роки програмують багато рис особи дорослої людини. У дошкільний період формується дуже багато що. Саме тут виникають передумови майбутніх відхилень.

Що ж порушує нормальний хід етичного розвитку дитяти? У найзагальнішому вигляді - серйозні недоліки сімейного виховання. Їх ціла група. Ми виділимо найістотніші і найпринциповіші.

Дитяті потрібне постійне спілкування з батьками, і насамперед з матер'ю. Англійський психіатр Джон Боулбі вважає, що відчуження дитяти у віці до трьох років від матери терміном більш ніж на три місяці викликає в його психіці зміни, які не можна вже повністю усунути, які і роблять його схильним до асоціальної поведінки. Позбавлений материнської ласки, уваги і турботи, дитя зачинає сумувати, у нього виникає стан депривації (туга, тривоги), яка накладає відбиток на його особу в майбутньому.

Аналіз сотень особистих справ неповнолітніх правопорушників показав, що біля 82% з них не було повноцінного спілкування з батьками. Або був відсутній хтось з батьків (переважно отець), або батькам ніколи було займатися дітьми, або психологічна атмосфера (скандали, сварки) не розташовувала до повноцінного спілкування.

Повноцінне спілкування з дитям передбачає не просто їх спільне перебування. З дитям необхідно грати. Дитя набагато сильніше прив'язується до людини, що зрідка грає з ним, чим до того, хто діловито, але безпристрасно задовольняє його повсякденні потреби: поїть, годує, міняє пелюшки. Таке виведення радянських і зарубіжних дослідників. У грі дитя пізнає мир, себе, що оточують, вчиться мистецтву спілкування. Завантажені нескінченними турботами, життєвими проблемами, батька часом забувають про це і тим самим мимоволі створюють передумови для майбутніх відхилень.

Дитяті, як повітря, потрібна ласка і ніжність батьків. Він повинен ввібрати в себе запас цієї ніжності в ранні роки свого життя, щоб потім зуміти віддавати її іншим.

Само поняття ласки і ніжності не можна розуміти однозначно. Є зовнішня, так би мовити, зовнішня сторона ніжності, коли дітей нескінченно обіймають, цілують. І така форма ласки потрібна. Але це не єдиний і не головний спосіб прояву відчуттів.

Мова йде про ніжності, яка пов'язана з великим тактом, із здатністю батьків співпереживати стани свого дитяти. Співпереживати - це означає навчити дитяти розуміти стани оточують. Цьому треба учити. Іншими словами, дійсна ніжність батьків полягає у вихованні ніжності у дитяти.

"У дитинстві не повинно бути бездумного, безтурботного щастя. Дитя повинне уміти розміряти свої бажання з бажаннями і можливостями батьків" (Сухомлінський).

Як би не було мале дитя, він повинен знати, що сьогодні у батьків поганий настрій, у мами болить голова, у тата щось не ладнається на роботі. і тому подібне

Розумне обмеження сьогохвилинних вимог дитяти життєво необхідне. І у відмові дорослих задовольнити якісь вимоги дитяти він сам повинен побачити можливість проявити свою турботу про них, знайти задоволення у відмові від власних бажань, із власної волі. Цього не так просто добитися. Але прагнути до цього слід обов'язково. В ім'я самого дитяти!

 

5. Самооцінка особи

Пізнання саме себе - природна потреба людини. Від того, наскільки правильно він оцінює свою особу, залежить дуже багато що: характер, відчуття, відношення до тих, що оточують і так далі

Немає необхідності доводити, що для дитяти прагнення знайти відповідь на питання: "Хто я такий?" можна вважати одним з провідних мотивів в спілкуванні із старшими. І тут, безумовно, найперше і саме значуще для дитяти слово - за батьками. Ним дитя беззастережно вірить, їх думку він сприймає як безапеляційне і авторитетне.

Нам доводиться стикатися з двома видами помилок. Одна - найпоширеніша - заниження самооцінки дитяти. Головна причина неадекватності - прагнення батьків по окремих вчинках і провині дитяти робити узагальнювальні виводи про його особу в цілому. Ненавмисна провина (упустив, розбив і тому подібне) розцінюється визначеннями типа: "розтяпа", "нечепура" і тому подібне. Трапляється, що прояви дитячої фантазії, безневинний обман негайно кваліфікуються як "брехня", а дитя - "обманщик", "брехун" і тому подібне

Поширений і такий "прийом". Якщо дитяти хочуть присоромити за негативний вчинок, то проводять обов'язкове порівняння з кимось з інших дітей. Та, дитя вірить в свою "неповноцінність", в те, що сусідський хлопчик кращий, не рівня йому. Але чи означає це щире розкаяння за скоєне, чи збудило це прагнення стати краще? Зовсім не завжди. Швидше навпаки.

Занижена самооцінка може бути пов'язана з неувагою до інтересів дитяти, із зверхніми висловами в його адресу (кепкування над невдачами в грі і тому подібне). не можна забувати і об ролі таких "педагогічних" прийомів, як фізичні покарання, погрози, нецензурна лайка і так далі

Інша помилка - завищення самооцінки. Є батьки, які щонайменший успіх свого дитяти також негайно відносять до видатних якостей його осіб.

Дитя, що заголубилося, розпещений, опиняється анітрохи не в кращому положенні, чим покинутий. Щонайменше незадоволення бажань викликає в нім бурхливий протест, він не пристосований до складних емоційних перевантажень, не уміє і не бажає поважати відчуття оточують.

Відчуття дитяти формують не стільки гострі ситуації, скільки рядові будні сімейного життя. Бесіди з дітьми, спільні прогулянки, відвідини кіно, театрів, вечірні зустрічі біля телевізора, прийоми гостей і тому подібне - все це джерело емоційної дії. Поважно тільки не продивитися, коли виникає якесь неблагополуччя.

Мова йде про таке відхиленні в розвитку, який науково визначається як дефіцит спілкування з однолітками. Дошкільники дуже товариські. Це властиво дитяті, що нормально розвивається, так само як життєрадісність і оптимізм. Якщо трьох-чотирьохрічне дитя цілком може обходитися суспільством батьків, то п'ятирічний потребує товаришів. Найсильніше покарання для них - ізоляція від тих, що оточують, від однолітків.

Перша і неодмінна умова, щоб дитяти прийняли в гру - бажання і уміння дотримувати її правила.

Іграм може перешкодити емоційна нестійкість деяких дітей. Вони так бурхливо реагують на свої успіхи, бувають настільки агресивні або, навпаки, пасивні, що гра з ними для тих, що оточують не лише нецікава, але і просто неприємна. У основі такої нестійкості можуть бути особливості темпераменту, підвищена нервовість, невміння стримувати себе, нездатність включитися в спільний ритм гри.

Всі дошкільники дуже товариські. Вони легко пристосовують свої інтереси до інтересів інших дітей. Як би добре або погано не були виховані діти (з погляду даного отця або матери!), вони завжди чимось збагачують один одного. І не варто батькам по-диктаторськи наказувати своєму дитяті: "З цим дружи, а від цього тримайся подалі". Мова йде про дошкільниках. Втім, і далі такі заборони будуть не дуже бажані, але у дошкільників це має характер педагогічної стратегії.

Є "домашні" діти. Вони виросли в оточенні люблячих батьків, бабусь, дідусів. Вони звикли до певного стилю стосунків, при якому вони, і лише вони, знаходилися в центрі уваги і турботи. Домашнє виховання має багато достоїнств, але може мати і цілу серію недоліків.

Для садкових характерні: хороший спільний розвиток, емоційна стійкість, товариськість, заповзятливість, велика (в порівнянні з домашніми дітьми) суспільна активність. розсіяна увага і недисциплінованість!

Домашні діти замкнутіші, менш активніші, але у них наголошується більш зосереджена увага і дисциплінованість. Нерідко в перші дні в школі "домашні" діти плачуть, просяться додому до мами, соромляться вийти на зміну.

Перехід "домашнього" дитяти в дитячий садок в ідеалі має бути завжди для нього цікавий. Такий широкий круг однолітків, такі можливості для гри, для захоплюючого дозвілля! Дитя повинне з нетерпінням чекати наступного дня, неохоче покидати увечері співтовариство дітей. Так відчувають себе багато дошкільників. Багато, але не все.

Важко в даній ситуації переоцінити роль вихователя. Саме від його поведінки залежить психологічний стан кожного дитяти окремо, стосунки між дітьми і зрештою спільне відношення дитяти до групи.

Неприйняття групових норм у дитяти починається зазвичай із загострення відносин в групі, з однолітками. Мудрість вихователя полягає перш за все в тому, щоб ця взаємодія не порушувалася, щоб життя дитяти в групі не захмарилося важкими для нього переживаннями.

Це одночасно і одне з важких завдань. Тут важливе не лише уміння бачити стосунки між дітьми, але і здатність передбачати їх розвиток.

Багатьом матерям властиво переоцінювати можливості своїх дітей. Це йде, зрозуміло, не від пихатості, не від якихось поганих властивостей батьківської душі. Це природний прояв батьківських відчуттів йде від дивного прагнення бачити в своєму дитяті найкраще, саме багатообіцяюче. Побоювання батьків (дитяті шість років, а він уміє нашвидку читати, швидко вважає і так далі що він робитиме в першому класі?) обгрунтовані. Відомо багато випадків, коли добре розвиненим дітям дійсно нудно сидіти в першому класі. Вони добиваються таких великих успіхів, що втрачають інтерес до подальшого навчання, звикають до похвали і поступово втрачають багато що з того багажу, який накопичили в дошкільні роки. Такі школярі можуть розчаруватися в навчанні.

Поважно, як ці діти віднесуться до своїх перших невдач, як вони зуміють їх здолати. Тут багато що залежатиме від їх відношення до справи, від здатності правильно реагувати на успіхи і невдачі.

Втрата віри в свої сили, боязнь вчительки, кепкування товаришів здатні отруїти існування дитяти з перших же днів його шкільного життя і привести зрештою до небажання дотримуватися норм і правил поведінки класного колективу.

Зрештою не сума знань, отриманих дитям до школи, визначає його етичний розвиток, а здатність дитяти самостійно здобувати ці знання і готовність долати виникаючі перешкоди на тернистому учбовому шляху.

Висновок

Отже, розгледівши провідні педагогічні ідеї Августа Соломоновича Барсукова, я прийшла до висновку, що запропоновані ним технології освіти носять гуманістичний характер.

У своїй книзі "Ситуація успіху" Барсуков говорить, що правильно організована система додаткової освіти є тією сприятливою сферою, в умовах якої можна максимально розвивати або сформувати потреби і здібності кожного дитяти, що зрештою дозволяє зробити успішнішій, результативнішій і ефективнішій діяльність, яка є значущою для дитяти.

Барсуков вважає, що, спираючись на життєвий досвід дитяти, можна досягти великих успіхів при навчанні, а також встановити співпрацю вчителя і учня на морально-психологічному рівні (проте і на функціональному рівні незалежно від віку учнів воно може "обрости плоттю" в рамках звичайного педагогічного процесу).

А педагогічний моніторинг допомагає не лише розкрити стан об'єкту "сьогодні", але і визначити його розвиток на завтра", на пізніші терміни. Педагог не може неупереджено "зважувати" позитивні і негативні тенденції. В центрі його уваги мають бути перш за все позитивні тенденції.

У своїй книзі "Увага - дитя!" Барсуков також з гуманістичної точки зору личить до проблеми виховання (в даному випадку, дітей до 5 років).

І це, на мій погляд, правильний підхід, адже гуманність - вершина моральності; освіта - основа духовності, якщо воно має відповідний зміст, орієнтований на загальнолюдські цінності, а понад усе на залучення школярів до загальнолюдських ідеалів.

Я вважаю, що для того, щоб дитя виросло без яких-небудь серйозних проблем, слід з раннього дитинства відноситися до нього як до особи, личити до виховання з добротою і розуміння, піклуватися про дитяти (не впадаючи в крайності!).

Список використаної літератури

1.    http://www.uspu.ru/institute5 - Барсуков Август Соломонович

2.    http://tsu. tmb.ru/nu/kon/arhiv/2005/19-25.05.2005/sek6/3/ - формування соціальної успішності у дітей як спеціальне завдання педагога додаткового.

3.    Барсуков А.С. Основи вікової педагогіки. С.133-137, 169, 177-186.

4.    Барсуков А.С. Увага - дитя! Свердловськ: Середньо-уральське книжкове видання. 1981. С.12-32.