Розумовий розвиток старших дошкільників як психолого-педагогічна проблема

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

 

ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РОЗУМОВИЙ РОЗВИТОК СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Курсова робота:

студента 4 курсу 2 групи

заочної форми навчання

Мартиросян В.С.

ЛУЦЬК – 2003

Зміст

ВСТУП 3

1. Характеристика наукових джерел.. 4

2. Суть і завдання розумового розвитку старших дошкільників.. 16

3. Роль і місце розвивального навчання в розумовому розвитку старших дошкільників.. 28

Список використаної літератури.. 33

ВСТУП

Прийнята Декларація про державний суверенітет України, концепція української національної школи визначили потребу перебудови її роботи по-новому. Не втрачає актуальності питання розумового розвитку дошкільників.

Зарубіжна класична та вітчизняна педагогіка, дослідження сучасності досягли чимало в обгрунтуванні змісту, завдань розумового розвитку. При цьому вчені опирались на багатющий досвід народної педагогіки.

В народі кажуть: щаслива людина, яка має ясний і гострий розум: подвійно таланить тому, хто має ще й душу добру, серце чуйне. Формувати в дитячому садку, в сім’ї таку щасливу людину – завдання сьогодення.

Тому не дивно, що проблема розумового виховання, інтелектуального розвитку займає чільне місце серед науково-методичного доробку та педагогічних досліджень.

В загальнопедагогічному, психологічному, методичному планах проблема знайшла своє відображення в працях Я.Коменського, Й.Песталоцці, К.Ушинського, Ю.Фаусек, Л.Шлегер, Є.Тихеєвої.

Окремі аспекти проблеми піднімали вчені М.Поддьяков, М.Веракса, Л.Парамонова, С.Ніколаєва.

У контексті нашого дослідження значний інтерес викликали роботи Л.Артемової, Л.Жулідової, П.Поніманської.

Цікавими і змістовними є роботи Л.Грегуля та Л.Шовкової (виокремлення значення різноманітних практичних дій в розумовому вихованні), Г.Альтшулера, Уільма Дж. Гордона (роль і місце розвивального навчання в розумовому розвитку старших дошкільників, суть та принципи методики ТРВЗ ).

Аналіз опрацьованої літератури, спостереження за досвідом роботи працівників дошкільних закладів показали, що необхідною умовою формування гармонійної особистості є розумове виховання.

1. Характеристика наукових джерел

Розумовий розвиток дошкільників займає чільне місце в навчальному процесі дитячих садків. Видатні педагоги і психологи досліджували і продовжують робити це зараз в плані пошуку найоптимальніших шляхів розумового розвитку дітей.

Сучасний стан розробки проблеми співвідношення навчання та розвитку дає можливість говорити про різні її напрямки. Л.С.Виготський, критично переглянувши наявні точки зору (В.Джеймс, К.Коффка, Ж.Піаже), створив теорію , згідно з якою навчання не підкоряється пасивному стану розвитку дитини, а навпаки, добре організоване навчання "веде за собою" розвиток. На основі цього положення В.В.Давидов, Л.В.Занков, Г.С. Костюк, О.М.Леонтьєв, В.О. Моляко, С.Л.Рубінштейн, Д.Б.Ельконін (37) та ін. висловлювали думки, що психічний розвиток в цілому, а розумовий зокрема, визначається змістом, системою і способами передачі інформації. Теорія розвивального навчання передбачає оптимістичну точку зору щодо можливостей розвитку всіх дошкільників.

Розумове виховання у першій в історії педагогіки фундаментальній праці у галузі дошкільного виховання "Материнська школа" Я.Коменського (37), розглядалося як важливий засіб формування особистості дитини. Провідним у розумовому розвитку засновник дошкільної педагогіки, вважав розвиток мислення, формування самостійної розумової діяльності, щоб діти не дивилися чужими очима, не мислили чужим розумом. На його думку, розумове виховання потрібно починати якомога раніше, щоб розвивати у малюка здібності до споглядання речей, оскільки протягом усього життя йому доведеться багато пізнати, зазнати і зробити. Я.Коменський запропонував системй знань - елементарних уявлень про оточуючий світ, за допомогою якої дитину від найближчого оточення послідовно переводять у світ природи, людських взаємин. Необхідна умова розумового розвитку, за його визначенням, - розвиток чуггєвих основ мислення: пізнання починається з відчуття, відчуття передає пам’яті образи дійсності, яка зберігає їх на все життя. Починати навчання вчений рекомендує не із словесного пояснення про речі, а з реального спостереження за ними. Відчуття і уявлення, думки і слово, мова і дії розглядаються як умови процесу розумового виховання. Якщо він відповідає досягнутому рівню розумового розвитку, то можна розраховувати на позитивні результати виховної роботи.

Й.Г.Песталоцці (37) вважав за необхідне для всіх дітей зробити можливим розвиток фізичних, розумових і моральних здібностей. Вважаючи, що природним силам дитини властиве прагнення до розвитку, видатний педагог створив теорію елементарної освіти. Педагог встановив, що існують найпростіші елементи будь-якого знання, засвоюючи які людина пізнає світ: це число, форма і слово. Елементарне навчання - вміння дитини лічити, вимірювати і говорити. Методику навчання Песталоцці розробив так, щоб її могла використати у розумовому вихованні своєї дитини кожна мати.

Засновник дитячого садка Ф.Фребель (37) вважав за необхідне розвивати органи чуття дітей, знайомити їх з природою, життям людей, готувати до школи, використовуючи різноманітні ігри. Педагог розробив дидактичний матеріал для формування уявлень про форму, величину, просторові відношення, числа - так звані дари, а також систему занять ігор, спрямовану на розвиток сенсорики. Дитина, на його думку, наділена, крім основних інстинктів, інстинктом пізнавальним, дослідницьким, який лежить в основі навчальної діяльності. У дошкільному віці розвиток прагнення до пізнання повинен здійснюватися через безпосереднє споглядання предметів навколишнього світу.

Розумове виховання як важливий чинник формування особистості у дошкільному віці розглядав К.Ушинський. Вчений створив теорію виховання розумових здібностей дітей відносно до розвитку мовлення, бо розвивати мовлення окремо від думки неможливо ( навіть розвивати його переважно перед думкою досить шкідливо ). Самостійні думки витікають лише з самостійно здобутих знань про ті предмети і явища, які оточують дитину. Обстоюючи принцип наочності у розумовому вихованні, педагог вказував на необхідність того, щоб предмет безпосередньо відображався у душі дитини, і, так би мовити, на очах учителя та під його керівництвом відчуття дитини перетворювалися на поняття, з понять складалась думка, яка втілюється у слові.

К.Д.Ушинський (39) був противником формальних, догматичних методів навчання, які дають дітям знання в "готовому вигляді", позбавляючи цим їх самостійного мислити. На його думку, такі методи навчання розвивають лише поверхневе мислення, виробляють лінощі, пасивність, негативно впливають на розумовий розвиток.

Педагог радить тісно пов’язувати знання з практичною діяльністю дошкільнят, вчити їх спостерігати, порівнювати, думати, тобто "жити розумово". Велике значення надавав правильному регулюванню мислительної і в цілому усієї пізнавальної діяльності дошкільників. Мислення дитини повинно розвиватися одночасно з вихованням волі, емоцій, почуттів, пам’яті, фантазії, характеру.

К.Д.Ушинський звертав багато уваги на використання у роботі з дітьми усної народної творчості - особливо цінного матеріалу, що сприяє розвитку мислення і мови. У прислів’ях і приказках "є дещо цікаве, корисне, що слід дитині зрозуміти, воно являє собою маленьку розумову задачу" ( 39, 18 ).

Навчання, за "твердим" переконанням педагога, повинно не тільки озброїти дітей системою знань, а й "вчити їх вчитися". Розумова активність дошкільників збуджується і підтримується перш за все з допомогою методів навчання. В якості ефективного методу радив використовувати бесіду, яка, на його думку, активізує розумову діяльність.

Ідеї К.Ушинського про розумове виховання знайшли своє втілення у концепціях Є. Водовозової. У книзі "Розумове і моральне виховання дітей від першого прояву свідомості до шкільного віку" вона розглядає розумове виховання в єдності з моральним, естетичним, фізичним вихованням. Турбота про виховання розуму повинна перш за все полягати в удосконаленні зовнішніх органів чуття та у вихованні процесу уявлень. Процес сенсорного виховання автор розглядає у зв’язку з розвитком вищих психічних функцій, пізнавальних процесів, що сприймаються у єдності з розвитком мислення, мови, пам’яті. Для досягнення позитивних результатів дитину потрібно вчити усвідомлено сприиймати навколишній світ у процесі активної пізнавальної діяльності, розвивати таку важливу якість, як спостережливість: "Якщо вихователь не зумів зробити цього в ту пору, коли в дитини починає пробуджуватись спостережливість до навколишнього, яка має таке величезне значення для психологічного життя людини, то розумові здібності дитини поступово притуплюються, і, ставши школярем, вона буде байдуже дивитись на світ" ( 37, 209 ).

С.Русова вважала за необхідне розвивати природну дитячу допитливість і наполегливо працювати над формуванням інтересів дошкільнят. На її думку, важливо уникати диктату у явищах, які пропонуються дітям для спостереження, розвивати самостійність мислення, швидкість думки. З цією метою потрібно вивчати особливості розвитку кожної дитини, сприяти розквіту її індивідуальності, оскільки виховання повинне "дати змогу виявитися самостійним творчим силам дитини" ( 43, 4 ).

Проблемі розумового виховання дітей дошкільного віку присвячені роботи педагогів Ю.Фаусек, Л.Шлегер, Є.Тихеєвої. Керуючи кафедрою в Інституті дошкільної освіти у Петербурзі, Ю. Фаусек переклала і опублікувала праці М.Монтессорі, успішно апробувала її дидактичний матеріал у дитячому садку та науково обгрунтувала основи її педагогіки в Росії.

Л.Шлегер наголошувала на необхідності розвитку здібностей дітей: "Не задаючись метою давати готові знання дитині, дитячий садок має на увагі розвиток у ній здібності здобувати ці знання самій з оточуючого життя , а не про програму занять" ( 59, 3).

Є.Тихеєва (37) розробила методику розвитку мовлення у дітей дошкільного віку, розглядаючи його у тісному зв’язку з розвитком мислення. Особливої уваги надавала розвитку дітей в процесі ознайомлення з навколишнім середовищем. Вона розробила методику роботи з дидактичними картинами, навчання дітей розповіді та читанню художньої літератури, проведення ігор - занять з ознайомлення з предметами і явищами оточуючого світу, розвитку мовлення та навчання елементарної математики в дитячому садку. Є.Тихеєва вважала за необхідне поєднувати роботу з розвитку мовлення із сенсорним вихованням, оскільки в основі розумового розвитку лежить єдність відчуття і слова.

Проблеми розумового виховання дітей знаходились у центрі уваги науковців і практиків під час створення перших програм дитячого садка. Так, на I з’їзді працівників дошкільного виховання обговорювалося питання про принципи відбору змісту знань для дітей дошкільного віку, серед яких чільне місце було відведено принципу зв’язку виховання і навчання з життям. Разом з тим зверталася увага вихователів на необхідність звільнятися від надмірної ідеологізації навчального процесу і переобтяження свідомості дітей знаннями про політичні події.

В одному з перших документів - "Програмі роботи у нульових групах" - наголошувалося на важливому значенні формування навичок уміння при підготовці до школи (37).

Для усвідомлення особливостей розумового розвитку дітей важливу роль відіграють роботи швейцарського психолога Ж.Піаже (37), який вважав, що людина протягом усього життя залишається активною, допитливою і винахідливою. І діти, і дорослі постійно нагромаджують і перебудовують власні знання про світ, намагаються осмислити свій досвід і поєднати набуті знання у зв’язну систему. Вчений виділяє чотири стадії когнітивного розвитку: сенсомоторну ( від народження до 18 місяців ), доопераційну ( від 18 місяців до 7 років ), конкретних операцій ( від 7 до 12 років ), формальних операцій ( після 12 років ). У дошкільному дитинстві відбувається перехідний етап від “сенсомоторного інтелекту“ до початкових форм логічного мислення, головне значення якого полягає в тому, що дитина починає мислити “ в умі “, уявляючи дії, які можуть привести до успішного вирішення завдання.

Для педагогічної теорії розумового виховання важливе значення мали дослідження психологів Л.Виготського, О.Запорожця, М.Поддьякова, Л.Венгера та ін., у яких розглядалися психологічні аспекти розумового розвитку і виховання дошкільників. (11; 37) Л.Виготський, відзначаючи роль навчання, бачив його витоки у змісті знань, що засвоюються дітьми.

У роботах О.Запорожця та його співробітників доведено: якщо відповідні інтелектуальні та емоційні якості не розвиваються належним чином на етапі дошкільного дитинства, то пізніше подолати недоліки у становленні особистості виявляється важко або взагалі неможливо.

Дослідження розвитку дитячого мислення переконують, що головним його показником може служити рівень сформованості дій образного і логічного мислення: як оволодіває дитина схематизованими уявленнями ( образне ) та діями виділення і співвіднесення істотних параметрів об’єктів ( логічне мислення ).

О.Усова (55), вивчаючи вплив навчання на розумовий розвиток, визначила зміст поняття “ дошкільне навчання “ як засіб прямого і безпосереднього впливу вихователя на дітей, основні завдання якого – дати конкретні відомості про навколишню дійсність; виховати правильне ставлення до неї; навчити дітей конкретних прийомів та дій; на основі всебічного розвитку готувати їх до школи.

Важлива проблема теорії розумового виховання – створення системи знань про навколишні предмети і явища. Дослідження М.Поддьякова, М.Веракси, Л.Парамонової, С.Ніколаєвої свідчать про те, що систематизовані знання є універсальним засобом розвитку мислительної діяльності дітей.

Проблема розвитку мислення в ранньому віці досліджена С.Новосьоловою. Початок інтелекту дитини, на думку автора, те, що живить змістовну сторону мови, - це предметна діяльність та її розвиток. Мислення формується в умовах змістовного спілкування дорослого з дитиною в процесі виховання і навчання.

Оцінка рівня розумового розвитку дітей – важлива умова правильного процесу виховання. Дослідження Л.Венгера, присвячені проблемі психологічної діагностики, дозволили розробити методи визначення рівня розумового розвитку дітей.

Доведено, що діагностика розумового розвитку повинна виявляти реальні досягнення дитини, що склалися в ході виховання і навчання. Разом із тим досягнутий рівень є результатом не тільки навчальних, а й усіх виховних впливів ( в тому числі соціальних, демографічних тощо ).

Дослідники розробили систему показників розумового розвитку дитини, яка містить ступінь сформованості п’яти типів пізнавальних та двох мислительних ( інтелектуальних )дій: ідентифікації, відповідності еталону, перцептивного моделювання, образного та логічного мислення. Для побудови ефективної системи розумового виховання важливо враховувати, що саме оволодіння різними видами пізнавальних дій визначає головну лінію розумового розвитку дітей.

Методика вивчення загального рівня розвитку дітей п’яти – шестирічного віку з метою диференційованого підходу в умовах щоденного навчально-виховного процесу розроблена українськими психологами Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Ладивір.

Важливим внеском у розвиток теорії розумового виховання є праці українського психолога Г.С.Костюка, який звертає увагу педагогів на те, що розумове виховання сприяє розвитку дитини за умови її активізації розумової, особливо мислительної, діяльності, формування у неї вмінь і навичок навчальної діяльності та застосування здобутих знань.

Особливості засвоєння знань та причинно-часові залежності у дітей підготовчої групи вивчала К.Назаренко.

Проблема формування пізнавальних здібностей досліджена О.Проскурою. Вона відзначає, що у розумовому розвитку важливі не стільки конкретні знання, скільки розумові дії, які здійснює дитина, зрозумілі їй способи вирішення завдань.

Окремі аспекти проблеми розумового виховання викладено в дослідженнях Ф.Сохіна, А.Богуш ( мовленнєвий розвиток ); Г.Леушиної, Т.Комарової, Т.Козакової ( навчання дітей образотворчої діяльності ); П.Саморукової, Н.Яришевої, З.Плохій ( ознайомлення з природою ).

Значний інтерес у контексті нашого дослідження становлять роботи Л.Артемової. Автор зазначає, що базовий зміст знань доцільно розглядати не лише як надбання дошкільного дитинства, а й як стартовий майданчик до набуття нових знань, виявлення і пізнання нових зв’язків, залежностей, закономірностей у світлі речей, природи, людей. Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально-зацікавлено.

Знання і врахування педагогом сензитивних періодів розвитку дітей забезпечує вірогідність того, що навчання здійснюватиметься відповідно до їхніх психофізичних можливостей.

Розумовий розвиток дошкільників Л.Артемова розглядає у зв’язку з їх інтересами та потребами. Ми погоджуємося з думкою Л.Артемової, що дорослий повинен не тільки мати педагогічні знання, а й бути мудрим, тобто займати позицію не лише наставника, а й партнера, друга дитини.

Л.Жулідова торкається проблеми необхідності використання інтелектуальних ігор у розумовому розвитку дошкільників. Вихователь прагне не просто дати знання, а насамперед навчити дітей логічно мислити, бути здатними до розумової праці. Щоб зробити процес навчання привабливим для дошкільнят, важливо підтримувати в них бадьорий робочий настрій. Не слід вимагати від дитини, щоб вона з першої спроби розв’язала задачу. Коли щось не виходить, заспокойте її, запевніть, що вона справиться. Л.Жулідова запевняє, що за умови правильної організації інтелектуальної гри дають змогу кожній дитині досягти “ стелі “ своїх можливостей. І тут вона зауважує, що в роботі над розвитком творчого мислення важлива роль дорослого.

Інтелектуальні ігри не тільки активізують розумові здібності дитини, а й розвивають у неї якості, необхідні для подальшої професійної майстерності. Педагог радить використовувати розвивальні ігри як на заняттях, так і в повсякденному житті.

Цікавим є дослідження Поддьякова М.М. “ Умственное воспитание детей дошкольного возраста “, де подана методика розвитку пізнавальних здібностей дітей, формування уявлень і елементарних знань про оточуючий світ. Автор також обгрунтовує сучасні вимоги до організації цілеспрямованого навчання, методів керівництва самостійною діяльністю дітей. Розглядаються також шляхи виконання розумового і мовного розвитку дітей в дошкільних закладах.

У своїх роботах автори Л.Грегуль та Л.Шовкова стверджують, що розумове виховання полягає не тільки в тому, щоб дати дітям знання, а й щоб навчити їх використовувати ці знання у різноманітних практичних діях. На сучасному етапі розвитку системи дошкільного виховання найбільшої гостроти набула проблема пошуку нових форм навчання і виховання, яка сприяє формуванню пізнавальної активності дітей, їхньому всебічному розвитку. Педагоги помітили: особливу розумову активність дошкільнята проявляють при досягненні ігрової мети як в організованому навчанні, так і в повсякденному житті. Практика показала, що дидактичні вправи, логічні ігри та вправи для розвитку пізнавальної активності старших дошкільників є найефективнішим засобом навчання.

Козленко М. та Скирко Г. акцентують увагу на взаємозв’язку фізичного та розумового розвитку. Здоров’я, фізичний стан – основна база, на якій розвиваються всі можливості дитини, включаючи й розумові. У свою чергу, вищий рівень розумового розвитку дошкільника дає змогу успішніше вирішувати проблеми фізичного гарту. Тож взаємозв’язок тут нерозривний і цього не можна не враховувати при плануванні навчально-виховної роботи. У руховій діяльності дитина пізнає навколишній світ, саму себе, у неї розвиваються психічні функції. Автори підкреслюють, що на заняттях з фізичного виховання безпосередньо вирішуються специфічні освітні завдання. З іншого боку, руховий досвід нагромаджується не сам собою, а завдяки розумовій діяльності. Таким чином, взаємозв’язок розумового розвитку та фізичного нерозривний.

Наукові дослідження в галузі розумового розвитку переконливо свідчать про вирішальну роль виховання і визначають головні принципи та закономірності, на яких слід будувати даний процес з метою всебічного розвитку особистості.

Теорія і практика розумового навчання дітей знайшла широке відображення у народній педагогіці, де обгрунтовані зміст, завдання і засоби розумового розвитку дітей.

У народній педагогіці метою виховання є ідеальна особистість, здатна до вдосконалення навколишньої дійсності і самовдосконалення. Велика кількість прислів’їв та афоризмів формують ціннісну орієнтацію дитячої свідомості, виконують функцію стимулів до навчання, активізують розумову діяльність дітей. Українські прислів’я шанують розум як найвищу цінність: “ Знання та розум – скарб людини “, “ За вченого двох невчених дають”, “ Не краса красить, а розум “. Душевні та фізичні якості людини народна мудрість також пов’язує із розумом: “ Доброта без розуму пуста “, “ Сила перед розумом никне “, “ Людина без розуму, що сніп без перевесла “, “ Розумний розсудить, а дурень судить “ та ін.

Як зазначає академік М.Стельмахович, у повсякденне вживання слово “ розум “ увійшло із давньоруської мови ( за допомогою префікса роз- і праслов’янського ум ), звідси утворилися споріднені слова “ уміти “,  “ умілий “, “ уміння “, “ розуміти “, “ розумний “, “ розумниця “, “ розумовий “ ( 47, 199 ).

Розум у народній педагогіці – найважливіший засіб пізнання навколишньої дійсності: “ Бачить око далеко, а розум ще далі “. Це – найвища цінність, з якою не може зрівнятися ні врода ( “ Шкода краси, де розуму немає “ ), ні багатство ( “ Не купить ума, як нема “), ні показна вченість ( “ Розумний любить вчитись, а дурний вчити “ ). Розумом і мудрістю вважається не лише природна кмітливість, а, перш за все, той рівень розвитку, що досягається працею, постійним прагненням до знань, самоосвітою: “ Не той дурний, хто не вчиться, а той, хто вчитися не хоче “. Життю людини є межа, а знання – безмежне, і здобути його можна лише наполегливими зусиллями: “Дурному розуму не вставиш “, “ Вік живи – вік учись “ та ін.

Для успішного розумового розвитку дитини народ створив чудові засоби навчання мови, розвитку мислення, уваги, сприйняття, уяви. Важливими чинниками виступають природа, праця, ігри; багатим є і комплекс засобів педагогічного впливу на свідомість дитини: пояснення, побажання, прохання, порада, натяк, схвалення, вдячність, довіра, розповідь, заповіт та ін. Роль фольклору у формуванні розумових здібностей дітей важко переоцінити, адже загадки, прислів’я, приказки містять різноманітні знання з усіх сфер життя, відображених реалістично у народній свідомості і пристосованих для розуміння: вони оформлені у влучну емоційну форму, сприяють розвитку інтересів дитини. Народні пісні, потішки, пестушки образні, емоційні за формою, цікаві за змістом казки повні динамічних картин, діалогів, яскравих персонажів. Педагогічний геній народу знайшов дійові засоби розвитку мислення дитини, виховання в неї активності, кмітливості, ініціативи у великій кількості народних дидактичних ігор, які дають різноманітний матеріал для роботи розуму та уяви. Важливий засіб розумового розвитку – рідна мова. З першого слова матері, вперше почувши своє ім’я, дитина починає пізнання світу.

2. Суть і завдання розумового розвитку старших дошкільників

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підстави узагальнити, що суть і завдання розумового розвитку достатньо обгрунтовані в науково-теоретичному доробку. Розумове навчання розглядається в тісному взаємозв’язку всіх компонентів всебічного розвитку особистості, у тісній єдності з провідними напрямами її діяльності.

З огляду на те, що суть і завдання розумового розвитку дошкільників глибоко розкриті у роботах Е.Н.Водовозової, Л.С.Виготського, Т.Д.Кондратенко, Т.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.А.Ладивір, М.М.Поддьякова, Т.І.Поніманської, Л.К.Шлегер, та ін., ми грунтуємось на провідних положеннях їх досліджень.

Ми погоджуємось із судженням Т.І.Поніманської, що розумовий розвиток дитини – це важлива складова особистості, основи якої формуються у дошкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання ( 37, 199 ).

За влучним висловом психолога О.Леонтьєва, його неможливо розглядати окремо від психічного розвитку дитини, від багатства її інтересів, почуттів та всіх інших рис, які утворюють її духовне обличчя.

Психологія розглядає розум людини як функцію мозку, що полягає у точному і адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя та відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Розумовий розвиток виявляється в обсязі, характері і змісті знань, рівні розвитку психічних процесів ( відчуття, сприйняття, запам’ятовування, мислення ); пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності.

Про розумовий розвиток дитини можна судити із запитань, які вона ставить дорослому; суджень, у яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин; з продуктів діяльності дитини – малюків, споруд із елементарного будівельного матеріалу; зі змісту і форми ігор; спілкування з дорослими і однолітками; з того, які завдання і як вона виконує, особливо – розумові задачі. Як відзначає Л.М.Проколієнко (37), під поняттям “ розумовий розвиток “ ми розуміємо ступінь розвитку у дитини пізнавальних процесів – відчуттів і сприймань, пам’яті й уяви, мислення та мовлення, сформованість у неї вміння міркувати, обгрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимоги старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, будувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями. Неабияке значення має і те, як дитина прагне пізнати навколишні предмети та явища, вивляючи при цьому пізнавальний інтерес, допитливість. Дослідження психологів П.Гальперіна, О.Запорожця, М.Поддьякова (37) показали, що темп розумового розвитку у дошкільному віці значно вищий у порівнянні з більш пізніми віковими періодами, а помилки у вихованні, допущені в цей час, важко подолати в подальшому. Він відбувається як в процесі повсякденного життя, спілкування з дорослими й однолітками, ігор, самостійної діяльності, так і під час систематичного навчання на заняттях.

У дошкільному віці закладаються основи уявлень і понять дітей, які у подальшому визначають успішність розумового розвитку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а й їх внутрішні, суттєві зв’язки та відношення, у них формуються початкові форми абстрактного мислення, узагальнення, умовисновків.

Якщо в перші три роки життя роль у розумовому розвитку належить сприйманню, далі зростає роль пам’яті та уяви. Л.Виготський з цього приводу вказує: “ Якщо для дитини переддошкільного віку мислити означає розбиратися у видимих зв’язках, то для дитини дошкільного віку мислити – значить розбиратися у своїх власних уявленнях. Цей перехід до мислення у загальних уявленнях є перший відрив дитини від чисто наочного мислення ( 11, 431 ). З уявленнями тісно пов’язані процеси пам’яті, мислительна діяльність. Дитячі узагальнення, що у наочно-образній формі відображають деякі суттєві ознаки та відношення речей і підводять дитину до наукових понять, О.Запорожець називає передпонятійними.

Протягом дошкільного віку відбувається розвиток наочно-дійового мислення, нерозривно пов’язаного з практичними діями, та наочно-образного, коли дитина оперує образами. Дослідження М.Поддьякова, Л.Венгера, Л.Парамонової (37) встановили, що при використанні спеціальних прийомів навчання дітям старшого дошкільного віку стають доступними узагальнені знання і способи дій, почуття і логічні операції, які раніше вважалися рисою мислення школярів. Діти здатні розуміти загальні принципи, зв’язки і закономірності, що лежать в основі наукових знань, пізнавати суттєві сторони явищ навколишнього світу. Разом з тим, здатність до пізнання знань у дітей виявляється за умови, що знання набуваються на конкретній основі, через наочні образи і відображаються в діяльності.

Надто раннє оволодіння логічною формою мислення може штучно загальмувати розвиток його образних форм: навчившись вирішувати завдання за допомогою логічних роздумів, дитина все менше звертатиметься до використання образів. Водночас психологи відзначають: якщо до закінчення дошкільного віку дитина не буде володіти елементарними прийомами логічного мислення, вона не зможе успішно навчатися у школі.

У розумовому розвитку дитини велику роль відіграють усі психічні процеси. Розумова діяльність нерозривно пов’язана з розвитком уваги, яку К.Д.Ушинський називав дверима душі, через які проходить усе, що є в нашій свідомості.

Протягом дошкільного дитинства увага розвивається з мимовільної, незначної за обсягом, до стійкої, зосередженої. Пам’ять дає необхідний матеріал для мислення, вона є основою формування вмінь і навичок. Запам’ятовування збагачує досвід і розширює кругозір дітей, без яких неможливим був би розвиток здібностей і діяльності дітей. Емоції надають своєрідного забарвлення сприйманню, уявленням, судженням. Пізнавальну діяльність супроводжують такі почуття, як допитливість, сумнів, упевненість, що тісно пов’язані з пізнавальними інтересами. Уява вже в переддошкільному віці тісно пов’язана із сприйманням, але ще досить обмежена за своїм змістом. Протягом дошкільного дитинства вона розвивається, стає ширшою, багатшою і сприяє розвитку мислительних процесів.

У старшому дошкільному віці всі психічні процеси стають більш цілеспрямованими, стійкими, довільними, пізнавальна діяльність набуває складніших форм. Відбувається перехід від “ практичної “ позиції до “ пізнавальної “, коли пізнавальне завдання виникає не лише у зв’язку з ігровою і практичною діяльністю, а з власне пізнавальною.

Одним із важливих показників є рівень розвитку розумової активності. Діти не просто засвоюють знання, але й активно додають від себе у цей процес певний зміст власного досвіду, який приводить до виникнення нових, оригінальних пропозицій, здогадок. Дослідження М.Поддьякова, Л.Парамонової, С.Ніколаєвої, І.Фрейдкіна (37) показали, що за належної підпримки дорослими діти прагнуть одержати якомога більше нових знань, що має важливе значення для формування їх розумової активності.

Ваажливе завдання педагогічної науки, як зазначає Л.Венгер (37), полягає в тому, щоб знайти такі засоби виховання, які забезпечать розвиток усіх форм розумової діяльності у тій послідовності і у тому поєднанні, яке найповніше відповідає сучасним знанням про можливості та особливості розумового розвитку у дошкільному віці.

Розумове виховання – це систематичний цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання. Воно здійснюється з метою всебічного розвитку дітей і тісно пов’язане з моральним, фізичним і естетичним вихованням.

Успіх розумової діяльності дитини значною мірою залежить від стану її здоров’я, активна рухова діяльність сприяє розвитку швидкої реакції, кмітливості, точності орієнтування у навколишньому середовищі. Усвідомлення дитиною значення рухів, фізичних вправ, правил гігієни сприяє успішному фізичному розвитку. Для правильного морального розвитку важливо, щоб правила, норми, стосунки з дорослими та однолітками формувалися свідомо, щоб дитина розуміла і позитивно ставилася до моральних вимог. Як зазначав В.Сухомлинський (50), активне життя дитячої думки – це найголовніша передумова і свідомого ставлення до навчання, і твердих, глибоких знань, і тонких інтелектуальних взаємин у колективі.

Вміння дітей сприймати якості предметів удосконалюються в процесі трудового виховання. І розумове, і естетичне виховання мають одну спрямованість – пізнання дитиною навколишнього світу. Різносторонність і повнота цього процесу визначаються єдністю пізнавального і естетичного сприйняття, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини. Про цю особливість В.С.Сухомлинський говорить так: “ Я буду так вводити малюків до оточуючого світу, щоб вони кожен день відкривали у ньому щось нове, щоб кожен наш крок був подорожжю до витоків мислення і мови – до чудової краси природи. Буду турбуватися про те, щоб кожен мій вихованець ріс мудрим мислителем, дослідником, щоб кожен крок пізнання облагороджував серце і загартовував волю “ ( 50, 29 ).

Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Сучасні концепції дошкільного виховання наголошують на тому, що прищеплення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на виховання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. Мета розумового виховання – формування всебічно розвиненої особистості дитини, її розумової активності і самостійності творчих здібностей.

Змістом розумового виховання є формування у дітей нового обсягу знань про навколишні предмети і явища ( суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо ) та способів мислительної діяльності – уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, робити прості узагальнення. Конкретні завдання розумового виховання зумовлені закономірностями розумового розвитку дітей, які можна розділити на кілька груп.

До першої групи завдань розумового виховання дошкільників належить набуття елементарних знань про навколишнє середовище: природу, життя і працю людей, суспільні явища, призначення, якості та властивості предметів. Завдання вихователя – від первинних поверхових безсистемних уявлень, які бувають і помилковими, послідовно вести дітей до пізнання явищ дійсності у їх суб’єктивних зв’язках. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності і зв’язки у тій чи іншій галузі діяльності. О.Запорожець відзначав: навіть запитання, які ставлять діти дорослим, свідчать про те, що дошкільники не обмежуються завданнями про окремі факти дійсності, а прагнуть проникнути у суть речей та причинно-наслідкові зв’язки між явищами дійсності.

Потрібно, щоб знання відповідали даним сучасної науки про світ речей, людей та явищ. Відповідно до вікових можливостей діяльності діти повинні одержати чіткі знання про предмети: призначення, якості ( колір, величину, форму ), властивості, матеріали, з яких вони зроблені; про явища живої і неживої природи, їх взаємозалежність і закономірність, про суспільні явища та їх взаємозв’язок; про людину взагалі і про себе конкретно. Підбір і систематизація знань, що передаються, повинні дозволяти дитині пізнати найпростішу взаємозалежність між явищами, характерну для тієї чи іншої області дійсності.

Друга група завдань розумового виховання – формування навичок і вмінь розумової діяльності, яке полягає в тому, щоб, передаючи дітям знання, разом з тим формувати у них певні способи сприймання, а також розвивати всі пізнавальні процеси: мовлення, мислення, уяву, пам’ять, увагу.

У процесі розвитку сенсорики здійснюється перехід від наочно-дійового і образного мислення до логічного, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою для розвитку пізнавальної активності. Протягом дошкільного віку складаються і вдосконалюються головні розумові дії – аналіз, порівняння, узагальнення, класифікація. У процесі розвитку способів пізнання розумові операції спочатку протікають на сенсорному рівні, головним змістом знань, які формуються на основі цих способів пізнання, виступають уявлення. В міру розширення кола уявлень і узагальнення знань розвиваються більш складні дії – порівняння, класифікації на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання, перебудова яких пов’язана насамперед з розвитком мови.

Розвиток мови – поповнення і активізація словника, виховання звукової культури, зв’язаного мовлення – важливий напрямок розумового виховання. Слово служить важливим помічником у пізнанні навколишнього, розумінні зв’язку між предметами, явищами, виступає як важливе джерело знань, впливає на поведінку дитини.

Розвиток уваги має важливе значення для розумового розвитку дитини. П.Гальперін визначав увагу як згорнуту автоматизовану розумову дію, на основі якої розвивається уважність і спостережливість. Психологічні дослідження свідчать про те, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь-якого предмета чи діяльності, навчити зусиллям волі скерувати всю увагу на виконання завдань.

Важливо також розвивати пам’ять дитини, збагачувати її об’єм, тренувати довільне запам’ятовування.

Розвиток уяви протягом дошкільного дитинства відбувається у зв’язку з набуттям досвіду, формуванням мислення. У психічному житті дитини уява відіграє велику роль, бо відзначається рухливістю, жвавістю. За умови правильного розумового виховання вона не відволікає свідомість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Педагог повинен давати дітям основу для яскравих вражень, виховувати здатність до творчого задуму та його реалізації.

Третя група завдань розумового виховання – розвиток розумових здібностей, формування пізнавальних інтересів і допитливості. Здібності – це такі психічні властивості людини, які створюють передумови для успішного оволодіння певним видом діяльності. Як свідчать спеціальні дослідження, розумову обдарованість характеризують такі прояви: ранній вияв високої розумової активності та діяльності; швидкість і точність виконання розумових операцій, які визначаються стійкістю уваги і оперативної пам’яті; сформованість навичок логічного мислення, багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних ( словесних ) асоціацій; виражена установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення і уяви, опанування основними компонентами уміння вчитися.

Вже у старшому дошкільному віці виявляються зачатки таких якостей розумової діяльності дитини, як допитливість – здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумової задачі; критичність – здатність до об’єктивної оцінки фактів, явищ та аналізу результатів діяльності; кмітливість – швидкість розумової діяльності.

Допитливість є джерелом активності дитини, прагнення повно і всебічно пізнати навколишній світ. Л.Проколієнко (37) відзначає, що допитливість породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим виявом потреб людини. Вона застерігає від “ гри у допитливість “ і звертає увагу педагогів і батьків на необхідність створювати сприятливі умови для її дійового розвитку, перш за все, у різноманітних видах діяльності.

Для розвитку пізнавальних інтересів необхідно формувати багатий і різноманітний сенсорний досвід дітей, послідовно розвивати основні види мислення, ігрову та інші види діяльності – спілкування, продуктивну, навчальну, роширювати і поглиблювати знання. Важливо удосконалювати загальні та спеціальні навички розумової діяльності: обстеження предметів, спостереження за різноманітними явищами навколишньої дійсності, виділення суттєвих ознак предметів і явищ, порівняння і узагальнення тощо. Вже у дошкільному віці потрібно навчати дитину самостійного активного пошуку знань.

Успіх вирішення завдань розумового виховання значною мірою визначається педагогічним керівництвом, процесом розумового розвитку. Від педагогічних вмінь, особистого прикладу і бажання педагога збагатити розум дитини залежать результати інтелектуального розвитку в дошкільному віці.

Зміст розумового виховання – це формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища та способів мислительної діяльності. Успіх розумового виховання залежить від характеру засвоюваних знань та від засобів і методів, які обирає вихователь для навчання.

Важливе педагогічне завдання полягає в тому, щоб дати дітям у доступній формі систематизовані знання, що відображають суттєві зв’язки і залежності явищ дійсності, з якими вони зустрічаються у своєму житті. Найбільш істотні зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не якихось окремих знань і вмінь, а їх певної системи та загальних форм розумової діяльності, що лежать в її основі. Такий сучасний підхід у визначенні змісту розумового виховання спирається на психологічні дослідження ( Л.Виготський, П.Гальперін, О.Запорожець, М.Поддьяков та ін. ) і продовжує ідеї гуманістичної педагогіки К.Д.Ушинського, В.О.Сухомлинського.

Систематизовані знання відіграють значну роль у розумовому розвитку дитини тому, що їх засвоєння сприяє активізації попередньо одержаних знань і їх використанню для більш глибокого розуміння тих, які формуються. Саме систематизовані знання значно розширюють можливості пізнавальної діяльності дітей і дозволяють їм перейти до розуміння складних відносин у навколишній дійсності. У процесі засвоєння систематизованих знань можливе формування загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей – від виділення окремого предмета до встановлення його зв’язку з іншими предметами, у системі яких він існує. Згодом відбувається аналіз його окремих властивостей у системі функціональних зв’язків з іншими преметами. Отже, необхідною складовою частиною змісту розумового виховання є засвоєння систематизованих знань про навколишній світ.

Зміст розумового виховання реалізується через ряд конкретних засобів.

Ознайомлення з предметами і явищами оточуючого світу – важливий засіб розумового виховання. Обсяг і характер знань визначає програма виховання і навчання дітей у дошкільних закладах відповідно до можливостей розумового розвитку дитини по вікових групах. Всі знання згруповані в окремі розділи: про природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя.

У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Коло знань про предмети і явища розширюється завдяки виникненню і розвитку нових видів діяльності та поглибленню змісту тих, які формувались у період раннього віку. Дітям даються поняття про життя і працю дорослих, норми і правила поведінки, стосунки між людьми. Засвоюються знання про сім’ю, явища суспільного життя, рідне місто чи село, Україну, рідний народ, його звичаї та традиції, народне мистецтво. У старшому дошкільному віці знання все частіше поєднуються з розвитком пізнавального ставлення до навколишнього, яке вимагає розвитку певних способів їх освоєння. Діти оволодівають порівнянням, узагальненням, класифікацією, у них формується загальний метод розумової діяльності: здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оцінювати результати. Розумова діяльність у дітей формується в процесі навчання під керівництвом дорослого.

Одним із засобів розумового виховання виступає ознайомлення з навколишньою дійсністю. Все, що оточує дитину: люди, предметний світ, природа, явища суспільного життя, - є джерелом розумового розвитку. Досвід, який формується в повсякденному житті, О.Усова називала природною “ дидактикою життя “. “ Цю природну дидактику життя, - писала вона, - ми повинні розглядати як певний вплив навколишнього середовища, у якому живуть діти “ ( 55, 28).

Особливу роль у процесі ознайомлення відіграють відповіді дорослих на численні питання дітей, які є одним із показників їх розумового розвитку. Спочатку питання досить прості, головним чином інформаційного характеру. Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й більш віддалених. О.Сорокіна виділяє такі категорії питань: 1) питання, що висловлюють бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу; 2) питання, що відображають бажання дитини викликати емоційне співпереживання дорослих; 3) питання, викликані прагненням дітей до знань – пізнавальні. Давати відповіді слід таким чином: допомогою ( перша категорія запитань ), співчуттям ( друга категорія ), точною, правильною за змістом і з наукової точки зору відповіддю ( третя категорія ).

Спілкування з дорослими у повсякденному житті, поза спеціально організованим процесом навчання відіграє важливу роль в ознайомленні дітей з навколишнім світом. Цей шлях розумового виховання М.Поддьяков називає стихійним, неорганізованим навчанням.

Розумовий розвиток дитини успішно відбувається у різних видах діяльності, які у педагогічному процесі використовуються у ряді засобів виховання.

Найдієвіший засіб розумового виховання – навчання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні визначається позицією педагога, роль якого в процесі навчання інша, ніж у процесі розумового виховання дітей у повсякденному житті. Вихователь на основі діючих програм відбирає, відповідним чином структурує для повідомлення дітям знання, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей. Важливо аналізувати засвоєння знань і вмінь з метою здійснення індивідуального підходу до дітей. У процесі занять формується власне навчальна діяльність: вміння слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних результатів у тій чи іншій діяльності, оцінювати їх результат. Важливо, що навчальна діяльність на заняттях носить колективний характер, а це дає дитині можливість порівнювати правильність і успішність своїх результатів із досягненнями інших дітей, аналізувати власні помилки і об’єктивно оцінювати успіхи.

3. Роль і місце розвивального навчання в розумовому розвитку старших дошкільників

 Проблема розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку стає все більш актуальною. Зміни, що відбуваються в нашій державі, зумовлюють необхідність виховання покоління, зорієнтованого на розв’язання складних інтелектуальних проблем.

У світовій педагогічній практиці існує цілий ряд технологій з розвитку творчого мислення дітей. Нинішні високі вимоги до якості навчально-виховного процесу у дошкільному закладі зумовили виникнення та впровадження ТРВЗ ( теорія розв’язування винахідницьких задач ). Адже оптимізувати навчальний процес, підвищити ефективність обсягу та форм роботи з дошкільниками вже неможливо, керуючись лише традиційними, а інколи (відверто кажучи) застарілими методами та прийомами виховання та навчання дітей дошкільного віку.

В останній час як головне концептуальне питання педагогіки постала проблема формування творчої особистості. Вирішення її науковці і практики вбачають у посиленні ролі, передусім, - теорії розв’язування винахідницьких задач.

Наукові дослідження засвідчують, що сутність даної методики та її принципові відмінності від інших освітньо-виховних технологій полягають у тому, що вона ніяк не є догмою, застарілою методикою ( 4; 5; 14; 23; 51; 53 ).

В основу навчання покладено головні принципи методики ТРВЗ:

1) розв’язання суперечностей;

2) системний підхід ( вміння бачити навколишній світ у взаємозв’язку всіх його елементів );

3) вміння віднайти необхідний у даній ситуації резерв.

Педагоги-дошкільники помітили, як у дітей зникає страх діяти з будь-яким предметом, використовувати його не тільки за прямим призначенням, але й за знайомими якостями роботи новий винахід.

Підгалузь ТРВЗ – розвиток творчої уяви ( РТУ ), яка вже трансформувалась у самостійну науку, що допомагає дітям і дорослим розмірковувати, шукати, самостійно розв’язувати свої проблеми. Предмети і явища стають багато функціональними, що відразу вирішує безліч проблем у грі, побуті, спілкуванні.

Виявлено, що ТРВЗ у дитячому садку має кілька напрямків:

a) естетична діяльність;

б) образотворче мистецтво;

в) складання казок;

г) розв’язування казкових завдань.

Однак найперспективнішим є напрямок, у якому органічно поєднуються всі типи розв’язування життєвих проблем і ситуацій. Дитина на кожному кроці неминуче стикається з різними суперечностями, і це не дивина: якщо вона звикла бачити один бік життя, то губиться у несподіваних ситуаціях. ТРВЗ має допомогти їй, насамперед, у розкритті закладених у ній здібностей і творчих нахилів.

Основною ідеєю ТРВЗ є творчість в усьому – в постановці запитань; в прийомах їх розв’язання; в подачі матеріалу. Кожен день роботи з дітьми за цією методикою – це пошук, знахідки.

Головне у розвивальному навчанні – дати змогу висловитись, не перебивати, навіть якщо відповідь неправильна. Найважливіше те, що дитина працює в атмосфері свободи мислення і творчості.

Виявлено, що робота з ТРВЗ у дитячому садку проходить у п’ять етапів і визначається такими послідовними завданнями: завдання першого етапу:

- навчити дитину знаходити і розв’язувати суперечності, не боятися негативного в об’єкті та явищі;

- навчання системного підходу, тобто бачення світу у взаємозв’язку його компонентів;

- формування вміння бачити і використовувати навколишні ресурси.

На другому етапі необхідно вчити дошкільників винаходити ( наприклад, на заняттях з конструювання можна запропонувати придумати новий стілець ). На цьому етапі навчання діти за допомогою ТРВЗ “ оживляють “ предмети та явища, приписують одним якості інших і навпаки, а також відкидають непотрібні і знаходять найкращі варіанти.

Третій етап – вирішення казкових завдань і придумування казок. Треба навчити кожну дитину уникати сумного закінчення казок, не змінюючи при цьому сюжету; складати нові казки на основі добре відомих.

Четвертий етап – використовувати нестандартні оригінальні рішення, спираючись на набуті знання та інтуїцію, дитина вчиться знаходити вихід із будь-якої життєвої ситуації.

П’ятий етап ТРВЗ – це проведення бесід з вихованцями на історичну тему. Дітям варто пропонувати прослідковувати історію виникнення книги, олівця, стола, вчити логічно обгрунтовувати свої вимисли.

Заняття за такою системою вимагають особливих вмінь від педагога. Чільне місце відводиться спілкуванню в діаді, “ педагог-дошкільник “.

Важливим елементом ТРВЗ є “ суперечність “, який використовують у дидактичних іграх типу “ Навпаки “, “ Добре-погано “.

Метод фокальних об’єктів полягає у перенесенні властивостей одного предмета на інший.

За допомогою МФО розв’язуються такі завдання:

1. Придумати щось нове, видозмінюючи або поліпшуючи реальний об’єкт.

2. Познайомити дітей з чимось новим або закріпити раніше отримані знання, розглядаючи предмет з незвичного боку.

3. Скласти розповідь чи казку про об’єкт, який розглядається.

4. Проаналізувати художній твір або картину.

Зазначений метод можна використовувати під час таких видів роботи:

1. Розглянути всі словосполучення: знайти для них реальний аналог у природі, придумати фантастичний об’єкт.

2. Пригадати, у яких творах художньої літератури зустрічаються аналогічні предмети.

3. Обрати одне із словосполучень і скласти про нього описову розповідь.

4. Складаючи розповідь про об’єкт у фокусі, використати дібрані визначення.

Найбільш відомим методом, який дає змогу зняти психологічну інерцію й отримати нові ідеї у мінімальний термін, є “ мозковий штурм “. Це побудований особливим чином колективний пошук нетрадиційних шляхів розв’язання проблеми.

Було зроблено чимало спроб поліпшити метод “ мозкового штурму “. Серед них на особливу увагу заслуговує метод синергетики. Один з його авторів – Уільям Дж. Гордон.

За Гордоном, існує два види процесів творчості: неоперативні ( некеровані ) – інтуїція, натхнення; операційні ( керовані) – використання різноманітних технологій. Розрізняють кілька видів аналогій:

- пряма;

- фантастична;

- символічна;

- особиста ( емпатія ).

Розріняють такі види прямої аномалії:

1) Аналогія за формою.

2) Компонентна аналогія.

3) Функціональна аналогія.

4) Аналогія за кольором.

5) Аналогія за ситуацією та станом явищ та предметів.

6) Аналогія за властивостями.

7) Комплексна і пряма аналогія.

Розвиваючи та комбінуючи різні види прямої аналогії, Г.Буш запропонував так званий метод гірлянд та асоціацій. Використовуючи метод гірлянд та асоціацій, можна дізнатися, що найбільше сподобалося чи запам’яталося дітям на святі, на прогулянці, у дитячому садку, у вихідний день.

Фантастична аналогія дає змогу відмовитися від стереотипів, піти невідомим раніше шляхом. Вона здатна будь-яку ситуацію перенести у казку, використати чарівництво, тобто уявити, яким чином вирішили б цю проблему казкові персонажі.

Дошкільнята висловлюють незвичайні ідеї, якщо запропонувати їм описати, як вони собі уявляють:

- казковий дитсадок;

- казкове заняття, прогулянку, обід;

- фантастичний вихідний, вечір, свято.

У таких описах діти інтуїтивно передають свої потаємні думки та бажання.

Помічено, що навчання нової справи або закріплення якихось навичок відбувається більш продуктивно, якщо робочу ситуацію перенести у казку.

Символічна аналогія включає узагальнений, абстрактний, словесний або графічний образ об’єкта. Вона може бути словесною і графічною.

Особиста аналогія – в основі цього найсильнішого виду аналогії лежить принцип ототожнення себе з об’єктом, що розглядається. Головний принцип емпатії – увійти в роль кого-небудь або чого-небудь

Список використаної літератури

1.   Абрацумян Л. Космічна мандрівка [ заняття з мовленнєвого спілкування та цікавої математики у підготовчій групі ] // Дошкільне виховання. – 1999. - № 11-12. – С. 14-15.

2.   Артемова Л.Г. Щоб дитина хотіла і вміла вчитися // Дошкільне виховання. – 2000. - № 5. – С. 6-7.

3.   Бажанюк В.С., Сак Л.А. Впровадження педагогіки ТРВЗ в роботі з дошкільнятами. – Луцьк. – 1999. – С. 3-41.

4.   Безлюдна Н. Про методику розвивального навчання // Початкова школа. – 1998. - № 9. – С. 21-22.

5.   Богат В. ТРВЗ – наука навчання творчості // Дошкільне виховання. – 1995. - № 1. – С. 29-30.

6.   Богуславская З.М., Смирнова Е.О. Розвивающие игры. – М.: Просвещение. – 1991. – С. 3 – 204.

7.   Богуш А.М. Вчитися хотіти і вміти // Дошкільне виховання. – 1997. - № 10. – С. 10-11.

8.   Бородата Л. У царстві кмітливих і допитливих // Дошкільне виховання. – 1994. - № 5-6. – С. 51-53.

9.   Бурова А., Долина О. Проблемні питання дошкільної освіти // Дошкільне виховання. – 2000. - № 7. – С. 5-6.

10.      Бурова А. Педагогічні інновації в дошкільній освіті // Дошкільне виховання. – 1999. - № 7. – С. 5-6.

11.      Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. – М. – 1956. – С. 431.

12.      Воспитание и обучение детей шестого года жизни // Под ред. Парамоновой Л.А. – М.: Просвещение. – 1987. – С. 58-116.

13.      Воспитание и обучение детей пятого года жизни / Под ред. Холмовской В.В. – М.: Просвещение. – 1986. – С. 83-127.

14.      Галак С.Є. Індивідуальна робота з розвитку творчих здібностей дітей шкільного віку // Шкільний світ. – 2000. - № 12. – С. 7.

15.      Галицин В.Б., Щербакова Е.И. Познавательная активность дошкольников // Советская педагогика. – 1991. - № 3. – С. 43-48.

16.      Гайдаржинська Л.П. Вчимося грамоти // Дошкільне виховання. – 1990. - № 11. – С. 14-15.

17.      Гильбух Ю.З. Умственно одареный ребенок. – К. – 1992. – 11с.

18.      Говорова Р. Игры и упражнения для развития умственных способностей у детей // Дошкольное воспитание. – 1988. - № 5. – С. 17-20.

19.      Грегуль Л. Щоб навчання було цікавим // Дошкільне виховання. – 1992. - № 2. – С. 5-7.

20.      Давидчук А. Вчити вчитися // Дошкільне виховання. – 1985. - № 4. – С. 7-8.