Застосування дидактичних принципів в трудовому і професійному навчанні

Реферат на тему:

Застосування дидактичних принципів в трудовому і професійному навчанні

Ринкова економіка пред'являє підвищені вимоги до працівників народного господарства. З цього, зокрема, витікає необхідність поліпшення трудової підготовки шкільної молоді. Тим часом виробництво, принаймні в нинішній перехідний період, не може надавати школі, як це було раніше, матеріально-технічної, кадрової і фінансової підтримки. Навряд чи можливо в найближчій перспективі посилення такої підтримки і з боку держави. Загальноосвітній школі поки залишається розраховувати в основному на свої внутрішні можливості, головним чином на повніше, активніше і цілеспрямоване використання чисто педагогічних засобів — перегляд і модернізацію змісту, вдосконалення і створення нових методів і форм організації навчання.

Таку роботу, користуючись свободою педагогічної творчості, спираючись на попередній досвід, вже не перший рік ведуть перш за все практики — вчителі, керівники шкіл і міжшкільних УПК, методисти. Нею займаються і теоретики — педагоги-учені, розробляючи проекти стандарту освітньої області «Технологія», відповідних учбових програм, приступаючи до створення навчальних і методичних посібників. Чим тісніше співпраця практиків і учених, тим менше невдач. Останні особливо прикрі, якщо стосуються програм, адже ними належить керуватися тисячам вчителів.

Невдачі відбуваються з різних причин і, зокрема, із-за ігнорування дидактичних принципів, особливостей їх застосування в трудовому навчанні. Нерідко забувають і принципові, основоположні, підтверджені практикою положення педагогіки трудового навчання про необхідність забезпечення: 1) його політехнічного характеру, зв'язку з продуктивною працею; 2) виховній, розвиваючій і профорієнтаційній спрямованості; 3) взаємозв'язку з іншими ланками системи трудової підготовки (суспільно корисною, продуктивною працею, профорієнтацією, позакласною роботою по технічній творчості, сільськогосподарському опытничеству, прикладному мистецтву і ін.), з основами наук. Зневажливе відношення до цих положень украй негативно позначається на результатах роботи по поліпшенню трудової підготовки школярів, але в статті ми хотіли б тільки звернути увагу читачів на дану обставину і докладніше зупинитися на принципах дидактики.

Дидактичні (від грецького слова didaktikos — повчальний) принципи — це керівні ідеї і положення, вживані в навчанні всім учбовим предметам. У педагогічній літературі описаний більше десятка таких принципів: цілеспрямованість, науковість, доступність і ін. Вони в основному є єдиними по відношенню до різних шкільних дисциплін, але стосовно кожної з них мають свою специфіку. Ми зупинимося на особливостях застосування дидактичних принципів в трудовому навчанні, розраховуючи, що наші міркування і рекомендації будуть корисні і вчителям, і розробникам програм, і творцям навчальних і методичних посібників.

Цілеспрямованість навчання. Будь-яка діяльність ефективна, якщо визначені її цілі. Навчання — це діяльність вчителя (викладання) і що вчаться (учення). Які ж цілі цієї діяльності, які цілі трудового навчання?

Зараз перед загальноосвітньою школою коштує завдання формування вільної, творчої, освіченої, різносторонньої і активної особи. Оскільки праця була, є і буде головною умовою життєдіяльності людини, одній з основних частин її змісту, оскільки при ринковій економіці здібність до праці (робоча сила) є товаром, до якого пред'являються високі і швидко змінні вимоги, остільки важливій складовій процесу формування особи повинне бути становлення працівника, компетентного в своїй області фахівця, що разом з тим володіє високою професійною мобільністю. Таким чином, трудове навчання повинне бути направлене на комплексне рішення задач розумового, етичного, естетичного і фізичного розвитку що вчаться, залучення їх до загальнолюдських цінностей, формування у них фундаменту готовності до праці для себе і суспільства. Такий фундамент є сукупністю інтересів, мотивів, етичних якостей, знань, умінь і навиків. Це перш за все працьовитість, добросовісне і творче відношення до праці, звичка до нього, трудова культура, чесність, сумлінність і порядність, заповзятливість і діловитість, ініціативність і висока дисципліна праці і, звичайно, міцні знання і уміння в області основ техніки, технології, економіки і організації виробництва, уявлення про шляхи його розвитку, його екологічні проблеми, про основні напрями науково-технічного прогресу, а також про світ професій, шляхи професійної підготовки, працевлаштування.

Цими загальними цілями трудового навчання вчителеві слід керуватися при визначенні цілей кожного уроку, а останні у свою чергу в значній мірі обумовлюють не тільки зміст, але і форми і методи роботи з учнями. Необхідно добиватися того, щоб вони сприяли вихованню учнів на трудових традиціях народу, на прикладі життя і діяльності новаторів виробництва, розвитку у школярів прагнення до винахідницької і раціоналізаторської діяльності, здібності сприймати і відчувати красу і перетворюючу силу праці, формуванню активного відношення до життя, відчуття господаря, інших позитивних якостей працівника, особи.

При плануванні роботи вчитель визначає, які поняття, практичні уміння необхідно сформувати на даному занятті, ставить у зв'язку з цим виховні і розвиваючі завдання і вибирає відповідні методи. В ході занять з метою рішення виховних задач вчитель заохочує учнів, правильно виконують трудові прийоми, усвідомлено застосовують знання з практики, дотримують вимоги безпеки праці.

Вчитель користується такими прийомами активізації розумової діяльності (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування), які сприяють розвитку уваги, мислення, пам'яті, мови, тобто виконують розвиваючу функцію навчання. Широко практикується також створення громадської думки навколо участі школярів в праці, всемірний розвиток учнівського самоврядування.

При реалізації принципу цілеспрямованості вчителеві слід добиватися того, щоб його зусилля по навчанню і вихованню школярів зливалися з їх у відповідь зусиллями по освоєнню учбового матеріалу, саморозвитку, самоудосконаленню, професійному самовизначенню, тобто з їх активним відношенням до учення. Така співпраця можлива, якщо вчиться відомі і зрозумілі меті всього учбово-виховного процесу і кожного уроку, якщо вони бачать користь для себе в їх реалізації. Звідси витікає, що вчитель постійно повинен приділяти увагу мотивам учення школярів, коректувати неправильно що склалися, заохочувати позитивні, формувати нові.

Не просто, розробляючи учбову програму, реалізувати цілі формування у учнів певної суми знань і умінь, але набагато складніше забезпечити при цьому здійснення цілей виховання, розвитку школярів. Часто справа обмежується формулюванням цих цілей в пояснювальній записці. Цього, звичайно, мало. Необхідно, щоб лінія виховання, розвитку ретельно пропрацювала, щоб вона була наявна у всій програмі.

Науковість навчання. Даний принцип вимагає, щоб в результаті навчання у школярів було сформовано науковий світогляд, склалася система знань про тенденції розвитку техніки і виробництва, конкретизувалося поняття про науку як безпосередню продуктивну силу.

Науковість трудового навчання досягається в тому випадку, якщо вчиться розповідають не тільки, наприклад, про те, як влаштований і діє технічний об'єкт або протікає технологічний процес, але і дають відповідь на питання, чому саме так. Для цього привертають знання учнів, отримані на уроках фізики, хімії, біології, математики. Так, наприклад, в процесі професійної підготовки по спеціальностях радіоелектронної промисловості школярі знайомляться з одним з напрямів науково-технічного прогресу — микроминиатюризацией радіоелектронної апаратури. Науковість у вивченні цього питання буде досягнута за умови, якщо вчитель не тільки розповість про провідні напрями микроминиатюризации — мікромодульному конструюванні, методі плівкових мікросхем і твердих схем, але і пояснить, чому виникла необхідність зменшення габаритів і маси виробів і споживання ними енергії при одночасному підвищенні надійності радіоапаратури і полегшенні її виробництва. При цьому, спираючись на знання учнів по фізиці, вчитель підкреслює, що микроминиатюризация дозволяє у багато разів збільшити корисний об'єм радіоелектронної апаратури.

Інший приклад. Вже в V—VII класах при вивченні на уроках праці обробки металів і деревини вчиться слід дати елементарне уявлення про теорію різання і її наукові основи, використовуючи їх знання по фізиці. Широкі можливості для реалізації даного принципу є у вчителів праці при вивченні в цих класах багатьох інших питань (матеріалознавство, пристрій інструментів, пристосувань, технологічних і інших машин, різні технології).

Вчитель повинен знайомити школярів з об'єктивними науковими фактами, поняттями, закономірностями, теоріями, з сучасними досягненнями науки, застосуванням її у виробництві, привертаючи їх самих до активної пізнавальної діяльності, до оволодіння її методами.

Одне з важливих і постійних завдань педагогіки — це приведення змісту і методів навчання у відповідність із змінами в науці, техніці і виробництві. У зв'язку з цим оновлюються учбові програми, з них виключається застарілий матеріал. Проте, як правило, зміни відбуваються швидше і частіше, ніж це відбивається в змісті програм і навчальних посібників. Тому вчителям необхідно самим проявляти ініціативу і творчість, щоб знайомити школярів з науково-технічними новинками, прийомами і методами праці новаторів. Це дозволить таким, що вчиться в майбутньому краще пристосуватися до сучасного виробництва, частих змін, що відбуваються в нім, до роботи в умовах ринку праці і професій. Наприклад, знайомлячи школярів з методами розкрою тканини, необхідно розповісти про сучасні досягнення по моделюванню, конструюванню одягу, заснованих на застосуванні мікропроцесорної і лазерної техніки.

Проте далеко не зі всіма новітніми відомостями потрібно і можливо знайомити що вчаться. І вчителям, і розробникам програм слід ретельно відбирати такі відомості, оцінюючи їх з погляду наступних вимог: відповідність прогресивним і найбільш стійким тенденціям в розвитку науки, техніки і виробництва; доступність для розуміння що вчаться; можливість засвоєння в шкільних умовах.

Зв'язок з практикою, життям. Трудове навчання покликане грати важливу роль в забезпеченні майбутньої соціальної захищеності, виживаності учнів в умовах ринкової економіки, конкуренції на ринку робочої сили. Воно повинне допомогти їм в професійному самовизначенні, в адаптації після закінчення школи до навчання в професійному учбовому закладі або самостійній роботі в умовах багатоукладної економіки.

З цього дидактичного принципу витікає необхідність, по-перше, відповідності цілей і змісту трудового навчання сучасним вимогам (див. вищий), а також регіональній місцевій специфіці (особливості соціально-економічного розвитку, традиції і т. п.), по-друге, його практичній спрямованості формою і методам. Особлива педагогічна цінність трудового навчання полягає в тому, що завдяки своєму практичному, прикладному характеру воно надає набагато більші можливості, чим інші учбові предмети, для того, щоб учити школярів сполучати теорію з практикою, цінувати знання, і не тільки технологічні, але і по основах наук, тобто учити ефективно працювати, творити, сполучаючи розумову діяльність з фізичною.

Вчителеві слід мати на увазі, що практичні методи, перш за все самостійна робота учнів, повинні переважати при рішенні педагогічних задач, пов'язаних не тільки з формуванням знань і умінь у школьниов, але і з їх вихованням і розвитком. Наприклад, розумовому розвитку учнів сприятимуть питання, завдання проблемного характеру, але, головне, не відвернуті, а такі, що мають пряме відношення до роботи учнів по конструюванню, розробці технології виготовлення виробу, до самого процесу виготовлення або до роботи по проведенню якого-небудь сільськогосподарського досвіду.

Формування економічних знань і умінь, економічній вихованості, культури відбувається успішніше, якщо вчитель, не захоплюючись поясненнями, добивається наближення умов практичної роботи що вчаться до виробничих.

Етичне виховання школярів в процесі трудового навчання — це не стільки слова вчителя про користь працьовитості і сумлінності, порядності, дисципліни праці, скільки формування цих і інших позитивних якостей працівника в практичній трудовій діяльності, звичайно, при продуманому педагогічному керівництві нею.

Слів, хоча, як правило, потрібних, корисних, у вигляді пояснень, розповідей, повчальних бесід, в школі надмірно багато. Слід зберігати практичну спрямованість трудового навчання, що забезпечує виховання і розвиток учнів у дусі єдності слова і справи, теорії практики, можливість для школярів спробувати свої сили, знайти себе в справі, змолоду виробити безцінну звичку до праці.

Разом з тим хотілося б застерегти вчителів від зайвого заземлення трудового навчання, від перетворення його на учбовий предмет ремісникування. Потрібна чимала педагогічна майстерність, щоб школярі на заняттях по праці працювали не тільки руками, але і головою, та і щоб душа їх не діяла. Що стосується розробки програм, то тут слід не допускати надмірного захоплення широтою тематики, об'ємом інформації. При невеликій кількості учбового годинника на трудове навчання це веде до його перетворення на теоретичний предмет. Треба прагнути до такого співвідношення теорії і "практики, щоб в процесі трудового навчання школярі вчилися не говорити про роботу, а сумлінно, творчо і із знанням справи трудитися.

Систематичність і послідовність в навчанні. Знання і уміння учнів повинні бути певною системою, а їх формування — здійснюватися в такій послідовності, щоб елемент учбового матеріалу, що вивчається, був логічно пов'язаний з іншими його елементами. Видатний російський педагог К.Д. Ушинский попереджав про те, що голова, наповнена уривчатими, незв'язними знаннями, схожа на комору, в якій все безладно і де сам господар не відшукає те, що йому потрібне.

В результаті трудового навчання у випускників школи повинна бути сформована цілісна система знань і умінь, як загальнотрудових, загальновиробничих, так і спеціальних (при профобучении), необхідних для праці по конкретній професії. "

Тому, наприклад, від класу до класу учні знайомляться все більш широко і глибоко з питаннями технології, опановують уміннями по виконанню різних технологічних операцій, в результаті отримуючи цілісне уявлення про процес створення продукту праці від його конструкторської розробки і втілення в технологічній документації до обробки і технічного контролю. Аналогічно в ході вивчення верстатів, автомобіля, швейної машини, трактора, ЕОМ у школярів формується цілісне уявлення про систему, класифікацію сучасних машин, про їх пристрій і роботу. Цьому сприятиме, зокрема, такий підхід, при якому, пояснюючи пристрій і принцип дії токарного або свердлувального верстата, вчитель разом з школярами пригадає класифікацію машин, вивчену раніше, і підкреслить, що токарний і свердлувальний верстати відносяться до технологічних машин, а електричний двигун є складовою частиною більшості таких машин. З цією ж метою вчителеві необхідно в процесі вивчення токарний-гвинторізного і фрезерного верстатів виявити спільність в їх пристрої і пристрої вивчених раніше токарного верстата по дереву і свердлувального верстата.

Інший приклад. Вчитель, навчаючи старшокласників професії токаря або фрезерувальника, повинен спиратися на їх знання про пристрій і принцип дії верстатів учбового типу, отримані раніше, пояснювати суть відмінностей, наявних в пристрої верстатів, вживаних на виробництві. В процесі вивчення верстатів з числовим програмним управлінням, зокрема, дуже важливо звернути увагу учнів на вдосконалення органу, що управляє, у верстаті.

Для приведення знань що вчаться в систему важливу роль грає узагальнення матеріалу, що вивчається. У зв'язку з цим вчиться дають знання про найбільш загальні закономірності розвитку виробництва, знайомлять з такими предметами, засобами і процесами праці, в яких найповніше відбивається комплекс наукових знань і виражаються досягнення і тенденції науково-технічного прогресу.

Систематичність і послідовність укупі із спадкоємністю дозволяють за менший час досягти великих результатів. У практиці роботи вчителя цей принцип реалізується в першу чергу в тематичному і поурочному плануванні, в забезпеченні чіткої структури кожного заняття. Вчителеві слід привчати до систематичності і послідовності школярів, формувати у них уміння планувати свою учбову і трудову діяльність, наприклад розробляти спочатку плани своєї практичної роботи, потім — технологічні карти.

Особлива відповідальність в здійсненні даного дидактичного принципу лежить на розробниках учбових програм. Саме у програмах, перш за все, учбово-виховний процес (формування знань і умінь, виховання і розвиток) повинен бути представлений в ретельно продуманою, обгрунтованою, логічною, такою, що забезпечує спадкоємність структурі, системі і послідовності.

Доступність навчання. З цього принципу витікає, що трудове навчання слід здійснювати з урахуванням розумових і фізичних можливостей учнів, досягнутого ними рівня знань і умінь, розвитку. Разом з тим доступність не тотожна легкості в навчанні, матеріал, що вивчається, повинен вимагати від школярів певних зусиль для його засвоєння.

Реалізовуючи цей принцип, вчителеві слід мати на увазі не тільки теоретичні відомості, але і фізичне навантаження на організм учнів при виконанні ними практичних робіт, регулювати її. Одним із засобів забезпечення доступності матеріалу, що вивчається, практичних робіт є диференціація завдань з урахуванням особливостей учнів.

Вчитель досягає доступності в навчанні краще, якщо на кожному занятті враховує рівень підготовленості наук, що вчаться по основах, уміло застосовує учбові демонстрації, наочну допомогу. Наприклад, при поясненні нового матеріалу по темі «Монтажні дроти» вчиться доцільно показати стенд із зразками різних проводів, вживаних в електрорадіотехніці і електроніці. Це допоможе школярам краще запам'ятати їх на вигляд, а також засвоїти знання про їх физико-хімічні властивості. При поясненні видів в'язки монтажних джгутів корисно показати виконані крупним планом зразки джгутів, щоб школярі краще зрозуміли техніку кріплення ниток і пов'язання петель на джгуті, спосіб розгортки об'ємного джгута в площину.

Іноді автори проектів програм, проявляючи, на нашу думку, зайве прагнення до інновацій, вже в початкових класах дають такі, наприклад, складні теми, як інформаційні технології, радіоелектроніка. Вони, мабуть, виходять з того, що існував порівняно недавно в деяких наукових педагогічних кругах думки про те, що принцип доступності відноситься не до змісту, а тільки до методів навчання. Досвід показав неправомірність, нежиттєвість даного підходу. На практиці такого роду матеріал подавався молодшим школярам або в спрощеному до крайності, примітивному вигляді, або вимагав від вчителя дуже багато час на роз'яснення, а від учнів занадто великої напруги, тоді як після досягнення певного віку вони могли засвоїти його порівняно швидко і без надмірних зусиль.

Свідомість, активність і самостійність учнів в навчанні. Цей принцип полягає в активному оволодінні школярами знаннями і уміннями на основі їх осмислення, творчої переробки і застосування в процесі самостійної роботи. Неодмінними умовами реалізації даного принципу є усвідомлення що вчаться цілей навчання, співпраця вчителя і учнів в їх досягненні.

Вчителеві слід ставити що вчаться в такі умови, коли їм самим потрібно здобувати знання, проявляти самостійність в оволодінні уміннями, методами учення. Актуальність даного принципу для трудового навчання визначається тим, що поза активною самостійною діяльністю неможливо сформувати трудові уміння. Тому діяльність учнів повинна бути організована так, щоб вони самостійно (але під керівництвом вчителя, за допомогою його пояснень, показу і т. п.) виконували вправи, лабораторно-практичні, практичні і учбовий-виробничі роботи, вирішували технічні, технологічні і економічні завдання, вчилися при цьому користуватися технічною, особливо довідковою, літературою, а також документацією (кресленнями, технологічними картами, схемами і ін.).

Даний принцип припускає, зокрема, застосування в навчанні проблемного підходу до виконання трудових завдань школярами і до викладу учбового матеріалу, проведення бесід вчителем.. Наприклад, отримавши завдання виготовити деталь, учні повинні самостійно планувати майбутню роботу, підбирати необхідні матеріали, інструмент і устаткування, складати схеми і креслення, робити розрахунки, а потім виготовляти виріб і випробовувати його. Звичайно, виконувати всі вказані вище дії в повному об'ємі учні відразу не можуть. Поступово, у міру накопичення знань і умінь, трудового досвіду, школярі переходять до виконання завдань творчого характеру, наприклад вирішують задачі з неповними даними, спостерігають за яким-небудь явищем або процесом, роблять виводи, шляхом проведення сільськогосподарських дослідів беруть участь у вирішенні проблем підвищення врожайності різних культур або продуктивності тварин. При проблемному викладі учбового матеріалу вчитель розповідає, як виникла та або інша проблема на виробництві, якими шляхами вона вирішувалася.

Успішна реалізація даного дидактичного принципу в значній мірі залежить від учбових програм, які повинні не тільки націлювати і направляти вчителя на розвиток свідомої, активної і самостійної учбової діяльності що вчаться, але і надавати йому конкретну допомогу в здійсненні систематичного педагогічного керівництва цією діяльністю.

Оптимальне поєднання наочних, словесних і практичних методів навчання. З часу Я.А. Коменского відомий принцип наочності навчання: воно повинне включати безпосереднє сприйняття такими, що вчаться конкретних образів об'єктів, що вивчаються, процесів і дій. Проте наочність тісно пов'язана з мисленням. Успіху в навчанні можна досягти при поєднанні плотській і абстрактній діяльності, на що указували І. Р. Песталоцци, До. Д. Ушинський, А. Дістервег: відчуття повинні перетворюватися на поняття, з понять — складатися думка, що вдягнулася в слово.

В процесі трудового навчання живе сприйняття об'єктів і явищ нерозривно зв'язується з їх осмисленням. Це досягається поєднанням наочності з поясненнями вчителя і бесідами, направленими на роз'яснення сенсу і суті предметів, що вивчаються такими, що вчаться, засобів і процесів праці. В результаті трудового навчання учні повинні підготуватися до практичної діяльності. Остання ж можлива на основі понять, думок і висновків, зв'язаних в свідомості учня з чіткими конкретними образами відповідних об'єктів, процесів і дій. Тому в навчанні широко застосовують показ наочної допомоги, технологічних процесів, технічних пристроїв, що діють, трудових прийомів і операцій.

Багато виробничих процесів і явища в техніці, що вивчаються школярами, неможливо сприймати безпосередньо. Наприклад, не можна спостерігати магнітне поле в асинхронному трифазному електричному двигуні, що безпосередньо обертається, або процес перебудови внутрішньої структури стали в ході її термічної обробки. Тому в трудовому навчанні широко використовують умовно-символічне відображення процесів і явищ у вигляді схем, таблиць, графіків, а також різні моделі і макети. Іноді умовно-символічними зображеннями користуються в тих випадках, коли необхідно підкреслити те загальне, що характерний для декількох об'єктів.

Графічне зображення виконуваних операцій в карті інструкції сприяє більш усвідомленому їх виконанню і дає можливість учневі контролювати свої дії. Особливо це важливо в молодших класах, коли школярі ще недостатньо добре представляють результати своєї праці.

У трудовому навчанні широко використовують різні моделі верстатів, машин, а також натуральні об'єкти. Наприклад, при вивченні властивостей тканин використовують стенди із зразками, при вивченні пристрою двигуна автомобіля як наочна допомога застосовують справжній двигун.

Вчителеві слід мати на увазі, що до наочних засобів навчання можна віднести і устаткування, і оснащення учбових, учбовий-виробничих майстерень, цехів і ділянок. Зовнішній вигляд, стан, розташування, способи зберігання інструментів, пристосувань, верстатів, верстаків, матеріалів, заготовок, комплектуючих виробів і т. п.— все це сприймається школярами, відбивається в їх свідомості і надає, в від якості, рівня побаченого, позитивна або негативна освітня і виховна дія.

Саме наші вітчизняні психологи і педагоги показали, що необхідно розширити традиційний дидактичний принцип наочності, розглядати його у поєднанні з абстрактним мисленням, словом, практичними діями. Ю.К. Бабанский пише: «Виникла потреба в тому, щоб сформулювати спеціальний принцип, орієнтуючий педагогів на оптимальне поєднання живого споглядання, абстрактного мислення і практики в учбовому процесі, тобто на оптимальне поєднання словесних, наочних і практичних, репродуктивних і пошукових, індуктивних і дедуктивних методів навчання»[1].

Покладати реалізацію принципу наочності, тим більше в такому його розумінні, на одного вчителя було б неправильно. І цей дидактичний принцип, як і всі інші, повинен знайти своє віддзеркалення в учбових програмах.

Облік індивідуальних особливостей учнів. Цей принцип вимагає від вчителя оптимального поєднання колективних і індивідуальних форм навчання. Останні набувають особливої актуальності в даний час, коли соціально-економічні і інші зміни в суспільстві вимагають від школи посилення уваги до розвитку особи кожного учня.

Індивідуальний підхід до учнів обумовлений головним чином їх фізіологічними (тип вищої нервової діяльності, співвідношення сигнальних систем), психологічними і особовими (процеси сприйняття, уваги, мислення, пам'яті, етичні якості, риси вдачі, мотиви поведінки, відношення до праці і ін.) особливостями.

З метою здійснення даного принципу завдання школярам дають диференційовано[2] (відповідно до вимог принципу доступності), а також проводять індивідуальні інструктаж, бесіди і консультації. Для школярів, у яких недостатньо розвинені ті або інші здібності, організовують додаткові вправи розвиваючого і коректуючого характеру.

Особливо великі можливості для здійснення даного принципу представляють різні види практичних робіт, трудова практика і продуктивна праця учнів. Індивідуалізації сприяє також застосування методів програмованого навчання.

В цілях надання виховної дії на окремих учнях вчитель нерідко за допомогою учнівського колективу проводить індивідуальну роботу, направлену на зміцнення трудової дисципліни, розвиток професійних інтересів, акуратності, точності, працьовитості, відповідальності, інших етичних, а також вольових якостей.

Особливу увагу слід приділяти учням, які захоплені якою-небудь справою, наприклад радіоаматорам, автоаматорам і ін. Для таких школярів бажано підбирати завдання підвищеній трудності, творчого характеру, виконання яких вимагає самостійного вивчення науково-технічної літератури, розробки проектів, виконання складних і відповідальних трудових операцій.

Необхідна умова правильного здійснення індивідуального підходу — систематичне і всестороннє вивчення вчителем кожного з учнів в процесі бесід з ним і спостережень за його роботою, поведінкою на заняттях і позакласних заходах, на виробничій практиці, в учнівських бригадах, а також при ознайомленні з його сімейно-побутовими умовами.

Міцність і дієвість результатів навчання. Засвоєння знань і умінь вчаться буде успішним, якщо вони здійснюють повний цикл пізнавальних дій, що складається із сприйняття матеріалу, що вивчається, його осмислення, запам'ятовування і застосування на практиці.

Реалізація цього принципу вимагає від вчителя ретельного відбору матеріалу для кожного заняття. При цьому увагу перш за все необхідно приділяти його основному змісту, який тільки поступово повинно розширюватися, доповнюватися новими відомостями, а потім використовуватися для повторення в різних ситуаціях і для застосування на практиці. У міцному формуванні практичних умінь вирішальну роль грають тренувальні вправи, практичні, лабораторно-практичні і учбовий-виробничі роботи, продуктивна праця. Визначення основних понять, найважливіші формули, послідовність технологічних операцій, правила безпечної роботи і подібні відомості учні повинні осмислено завчити і твердо запам'ятати. Разом з тим, щоб не перенавантажувати пам'ять школярів, слід навчити їх користуватися довідковою літературою.

Даний принцип вимагає не тільки міцності знань і умінь, але і їх дієвості: здатності застосовувати їх при рішенні різних практичних задач, при здійсненні самостійної трудової діяльності різного характеру. Дієвість результатів навчання характеризується рівнем сформованості потрібних для життя і праці в сучасних умовах якостей особи, якостей працівника, вихованістю випускників школи у дусі єдності знань і переконань, слова і справи, свідомості і поведінки.

Кожен з дидактичних принципів однаково важливий, кожен з них окремо, всі принципи в сукупності слід враховувати і вчителям, і творцям учбових програм, і авторам навчальних посібників при визначенні завдань, змісту, форм і методів трудового навчання. Всі дидактичні принципи взаємозв'язані, взаимозависимы, всі вони не є раз назавжди даними і незмінними. Зміни в соціально-економічному, політичному житті суспільства, розвиток педагогічної науки і практики викликають появу нових принципів, трансформацію тих, що існують, традиційних. Розглянуті принципи, рекомендації по їх реалізації — це не готові рецепти, не догма, їх слід використовувати творчо, спираючись на знання методики і досвіду трудового навчання, і обов'язково комплексно. Останнє дуже важливе, тому на закінчення ще декілька рекомендацій узагальнювального характеру.

При комплексній реалізації дидактичних принципів слід передбачати;

використання трудового навчання для формування у учнів системи знань і умінь в області основ виробництва; підбір (відповідно до вимог учбової програми) для засвоєння школярами міцно встановлених в науці, техніці, на виробництві знань про предмети, засоби і процеси праці; застосування строге науковій термінології;

організацію самостійних вправ робіт, що вчаться, практичних, лабораторно-практичних і учбовий-виробничих, впровадження проблемного навчання, залучення школярів до виконання сільськогосподарських дослідів, зокрема з виробничої тематики, і інших завдань, що вимагають творчого мислення;

ознайомлення учнів з тенденціями науково-технічного прогресу, прогресивними формами і методами організації праці; використання всіх етапів трудового навчання для формування у школярів політехнічних — загальнийтрудових і загальнийвиробничих — умінь і навиків, цілісної системи знань по загальних наукових основах сучасного виробництва;

складання перспективного (календарного) плану по кожній темі програми; ретельне і систематичне планування роботи на кожне майбутнє заняття зі встановленням його зв'язку з попередніми і подальшими заняттями; систематичне застосування методів узагальнення відомостей, що вивчаються, і навчання цим методам школярів;

навчання від відомого до невідомого, від простого до складного, від легені до важкого, створення в учбовому процесі умов, що вимагають певної напруги розумових і фізичних сил школярів; підбір об'єктів праці, що відповідають віковим і пізнавальним можливостям учнів; нормування праці з урахуванням фізичних можливостей і учбових успіхів школярів;

спонукає учнів до самостійності в придбанні знань і умінь, у виконанні практичних робіт; розвиток у школярів спостережливості, логічного мислення, пам'яті, уваги, уяви; постановка перед учнями проблемних технічних, технологічних, економічних завдань і завдань; організація самостійної роботи школярів з технічною літературою і документацією, формування у умінь, що вчаться, і навиків конструювання, проектування, виконання роботи; раціональне поєднання творчої і виконавської діяльності школярів;

поєднання показу що вивчаються що вчаться технічних об'єктів, технологічних процесів, трудових дій, а також наочної допомоги, дослідів, умовно-символічних зображень (схем, креслень, таблиць і т. п.), учбових кінофільмів, діафільмів, діапозитивів і т.п. з поясненням вчителя і бесідами, з діяльністю школярів;

систематичне і всестороннє вивчення індивідуальних особливостей школярів і на цій основі коректування учбово-виховного процесу;

створення ситуацій, що змінюються, для застосування учнями придбаних знань і умінь (по виразу академіка А. Н. Несмеянова, застосування — дійсна мати учення); періодичне проведення узагальнювальних залікових і контрольних робіт (перш за все практичного характеру);

участь в складанні характеристик що вчаться, в яких відбиваються результати навчання (при цьому слід мати з причини його освітнє, виховне і розвиваюче значення); використання інформації про подальший життєвий і професійний шлях випускників школи для оцінки результатів роботи з учнями і внесення корективів в учбово-виховний процес.

[1] Бабанский Ю.К. Принципы обучения в современной общеобразовательной школе // Начальное образование. – 1970, - № 2. - С. – 107

[2] Терещук Г. В. Дифференцированные за­дания как средство индивидуального подхода к учащимся // Школа и производство. – 1992, - № 11-12. – С. – 8.