Елементи народознавства при вивченні ботаніки

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1.

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НАРОДОЗНАВСТВА В КУРСІ БОТАНІКИ

1.1 Значення народознавства в курсі ботаніки

1.2 Форми і методи народознавства в шкільному курсі ботаніки

1.3 Елементи народознавства на уроках ботаніки

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ НАРОДОЗНАВСТВА ПРИ ВИКЛАДАННІ ТЕМИ „РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТА ОХОРОНА ПОКРИТОНАСІННИХ”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Основним принципом народознавчої науки, безперечно, є народність. У принципі народності виховання конкретизується розуміння суспільної зумовленості психічного розвитку нових поколінь. На наш погляд, тільки народне виховання, що відбиває психологічні, соціально-економічні, ідеологічні і культурні особливості народу, його життя і прагнення, може мати справжню розвивальну силу.

Втілення принципу народності у циклі народознавчих наук означає прилучення дітей з раннього віку до витоків української народної культури, добір форм, методів та прийомів ознайомлення молоді з українськими традиціями, оберегами, символами, звичаями відповідно до кожного вікового періоду.

У тісному взаємозв'язку з принципом народності перебуває принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості народознавчої науки з життям, з практикою виховання й навчання молоді. Народознавство — це історична галузь науки, яка висвітлює переважно традиційно-побутову культуру — звичаї, символи, традиції, фольклор, ремесла у різні історичні періоди розвитку держави та нації. Вихователь національного дошкільного закладу повинен спочатку сам добре вивчити історію культури та побуту українського народу, а вже потім ознайомлювати з ними дітей.

Мета роботи – розглянути можливості використання елементів народознавства на уроках ботаніки в школі.

Завданнями роботи є:

1)         розглянути значення народознавства в курсі ботаніки;

2)         розглянути використання основних форм та методів народознавства в шкільному курсі ботаніки;

3)         охарактеризувати використання елементів народознавства при вивченні окремих тем ботаніки;

4)         подати методичні розробки уроків з використанням елементів народознавства.

 
РОЗДІЛ 1 ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НАРОДОЗНАВСТВА В КУРСІ БОТАНІКИ 1.1 Значення народознавства в курсі ботаніки

Сьогодні, коли в державі взято курс на відродження й дальший розвиток національної культури, на вчителя біології покладається завдання викликати в учнів глибокий, стійкий інтерес до предмета, а значить, і до науки, любов до природи, до неньки-матері землі. Це важка і копітка робота — виховати учнів гідними господарями землі.

У кожного вчителя свій стиль, свій почерк проведення уроку. І кожен має власний особливий метод зацікавлення учнів своїм предметом. Це можна реалізувати через науковий матеріал підручника, доповнюючи його цікавими прикладами з художньої літератури, використовуючи легенди, міфи, оповідання, вірші про природу, рослини, тварин. Народна ботаніка і зоологія оповиті яскравим поетичним і міфічним серпанком, але час спливає, а чудові легенди про різні рослини та тварин помалу забуваються народом, бо витісняються науковими даними природознавства. Тому на уроках біології треба використовувати краплі того, що ще збереглося в людській пам'яті. Все це і дає чудовий матеріал для виховання учнів. Ось один із прикладів того, як використати цей матеріал, щоб допомогти дітям краще пізнати природу України і сприяти бережливому ставленню до неї.

Елементи етноботаніки, етнозоології, народознавства не лише бажані, а й необхідні на уроках біології. Багато представників рослинного і тваринного світу є символами, оберегами нашого народу, вони пов'язані з народними легендами, обрядами тощо. Заздалегідь готуючись до уроків, учні можуть самостійно підбирати потрібний матеріал із фольклорних збірників, записувати місцеві легенди.

1.2 Форми і методи народознавства в шкільному курсі ботаніки

Формування етнічної культури школярів у даний час розглядається в якості однієї з актуальних педагогічних проблем. Підвищенню ефективності цього процесу сприяє оптимальне сполучення традиційних і інноваційних методів, форм і засобів національного виховання.

Для організації колективної пізнавальної діяльності на уроках ботаніки з елементами народознавства доцільно використовували нестандартні уроки: урок-конференцію, урок-консультацію, інтегративні або бінарні уроки, де поєднувалися біологія — географія України, біологія - історіографія.

Як народжується нестандартний урок? З чого і Завдяки чому? По-перше, з нестандартної педагогічної теорії. По-друге, із вдумливого самоаналіз) діяльності вчителя. А ще — із психологічного передбачення перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці. А найголовніше — з відсутності штампів у педагогічній технології.

Складний час, складні стосунки... Нібито й вільніше стало, і немає єдиної, уніфікованої освіти, і минули ті часи, коли від заданого зверху змісту не можна було вчителям відхилитися ані на крок. Чи думали ми, що нині в Україні діятиме майже 30 навчальних програм початкової школи? Та варіантність навчальних програм у сучасних загальноосвітніх школах не гарантує міжнародно визнаного характеру й рівня розвитку учнів певного віку. Шлях до мети — в пробудженні прагнення кожного учасника навчально-виховного процесу — і дорослого, і дитини — до спільної організації шкільного життя, розвитку відповідальності за спільну справу, що починається з відповідальності за себе, за свої дії, своє життя. Пошук співробітництва., співдружності, пройнятий гуманістичними взаємовідносинами, — основи побудови нестандартного уроку [13].

В. Матюхіна показала, що мотиваційна сфера учнів є вельми складною системою й характеризується за змістом і станом. За першим критерієм вона дотримується встановленого підходу, поділяючи мотиви навчання на навчально-пізнавальні та широкі соціальні, які, у свою чергу, розгалужуються. А за другим критерієм ця авторка спирається переважно на стан мотиваційної сфери молодшого школяра, що характеризується усвідомленістю та дієвістю мотивів навчання, не враховуючи таких аспектів, як їхня ефективність, емоційна ситуативність та усвідомлення учнем себе як суб'єкта навчання, відчуття образу «Я».

Отже, за авторитарного стилю взаємодії учасників навчально-виховного процесу ділове й особистісне спілкування має офіційну спрямованість, епізодичний характер, виявляється на примітивному рівні. Учень не виступає як партнер по спілкуванню в побудові та організації навчальної діяльності. Він є тільки об'єктом, який задіяний у цю діяльність для засвоєння знань, умінь і навичок. Учитель у цьому разі не володіє механізмами розвитку комунікативних умінь молодших школярів на кожному етапі навчального процесу, часто не вміє спілкуватися сам.

Ми за той демократичний характер взаємовідносин педагога й учнів, який називається сьогодні педагогікою співробітництва, діалогу. За таких взаємовідносин учень є не тільки об'єктом впливу, а й самокерованою, самостійною та вільно діючою особистістю, повноправним співучасником педагогічного процесу. Учитель у навчально-виховному процесі постійно підтримує контакт з учнями, створюй відповідну психологічно комфортну обстановку для сприймання, міцного засвоєння навчального матеріалу. Функції контакту різні.

Так, методична функція полягає в тому, щоб зосередити увагу учнів на значущих моментах, створити сприятливу робочу обстановку для сприймання матеріалу, «втягти» учнів у доцільну послідовність його засвоєння. Евристична функція виявляється в активізації допитливості учнів, створенні проблемної ситуації під час навчання, «провокуванні» пошуку її розв'язання. Контрольна функція, або функція зворотного зв'язку, дає змогу дізнатися, наскільки повно й правильно сприймають учні його повідомлений. Морально-етична функція полягає в тому, щоб привернути до себе клас, заволодіти його довір'ям, і регулювати моральне самопочуття дітей на уроці, створюючи «ситуацію успіху». Вчитель-етик — стежить за співвідношенням у площині «перемоги - поразка». Під емоційною функцією слід розуміти взаємовплив учителя і його вихованців: вступаючи в контакт з класом, учитель настроює його на доцільний емоційний лад, а клас надихає вчителя, емоційно стимулює своєю захопленістю, інтересом до думок, що викладаються, а також виконуваних видів роботи [13].

Методи встановлення контакту також різноманітні. До них належать: емоційно-психологічний зачин уроку, створення проблемної ситуації, стимулювання творчості в цю мить», відповіді на запитання, зміст самих запитань, інтонаційна гама викладу, зміни в емоційному тоні фрагментів уроку, «режисура» та ін.

Успіх організації нестандартного уроку під час розв'язання проблемної ситуації на етапі засвоєння нових знань чи виконання завдань на етапі застосування набутих знань на практиці залежить від того, як засвоєні прийоми спілкування, розвинута техніка мовлення, мовленнєвий етикет, уміння володіти своїм організмом: міміка, жест, погляд, постава, манера триматися під час розмови, зустрічі.

Сформувати і розвинути комунікативні вміння значною мірою допомагають уже на початку першого навчального року уроки навчання грамоти, а потім — уроки читання. Розвинуті комунікативні вміння забезпечують учням міцність засвоюваних знань упродовж усього навчання в школі, з одного боку, а з іншого — здатність швидко й правильно орієнтуватися в будь-якій навчальній і життєвім ситуації, брати на себе певну ролі:, діяти в її межах, готовність до ризику, самобутність, оригінальність. А такі якості допомагають будь-який урок зробити нестандартним. При цьому відпадає потреба спеціально готувати «відкриті», зовнішньо нестандартні уроки, позбавлені внутрішнього змісту, які звичайно готують для перевіряючих, репетируючи їх як звичайнісіньке шоу.

Так, останнім часом усі частіше стали використовуватися ігри природничого та екологічного змісту. Гра виступає одночасно в двох часових вимірах: у теперішньому і в майбутньому. З одного боку, вона дарує щохвилинну радість, задоволенні актуальні невідкладні потреби, з другого - спрямована в майбутнє, оскільки в ній формуються чи закріплюються риси характеру, формуються вміння, розвиваються здібності, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій в майбутньому. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість.

Включення до уроку дидактичних ігор робить процес навчання цікавим створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує засвоєння навчальної о матеріалу. У шкільні роки основним видом діяльності дитини стає навчання. Проте гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя.

Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмету. Гра має розглядатися як незамінний важіль розумового розвитку дитини.

1.3 Елементи народознавства на уроках ботаніки

Під час вивчення систематики рослин є можливість використовувати український фольклор. Передусім на основі будови квітки і плоду з'ясовуються характерні ознаки певної родини, а потім називаються представники і характеризуються їх ознаки. Наприклад: до родини бобових на основі зіставлення певних ознак учні відносять горох, квасолю, біб, сою, конюшину та ін. Далі перед учнями ставиться завдання знайти в літературі повір'я, прислів'я, пов'язані з цими рослинами. Можна приказати, наприклад, прислів'я: «Сльози, як горох», що пов'язує рослину гороху з бідою, нещастям. На підтвердження цього учні додають, що в новорічну ніч посівати горохом не можна, бо це ніби приносить хазяям сльози, біду.

Цікаво з'ясувати, чому в людей таке ставлення до гороху. Згідно з легендою, перший житель землі Адам, бувши вигнаним із раю, взявся обробляти землю. Тяжка була праця — ходити за плугом, з очей Адама капали сльози, а на цьому місці виростав горох.

Під час вивчення теми «Папоротеподібні» спершу з'ясовується біологічна суть розмноження папоротеподібних, привертається увага до того, що папороть не цвіте. А що про це говорять легенди? Одна з них відає нам, що папороть розкриває свої квітки лише на одну мить у ніч на Івана Купала. Одного разу знайшовся сміливець, який зірвав цю квітку — символ багатства, достатку і добра. Багатьом навколо захотілося знищити цей символ, вони чинили зло і кривду, ішли на підлість і зраду. Не витримала цього чарівна квітка і зникла назавжди. Отже, папороть не цвіте, бо її квітку «відібрано» за негідні вчинки людей.

Вивчаючи родину Розових, розглядаємо калину як символ дівочої краси і ніжність. Калину використовують у весільних обрядах, нею прикрашають хату, подвір'я, використовують у народній медицині. Часто в народній поезії калина символізує кров, силу, молодість. Легенди, повір'я оповідають про неї як про живу істоту, якій сповідують свою душу всі, а особливо дівчата. Плоди калини — символ боротьби, перемоги, білі квіти — символ краси і ніжності, насіння у вигляді сердечка — милосердя і доброти.

Можна використати на уроках біології й легенду про вербу, з якої, за народним повір'ям, було виготовлено гвіздки для розп'яття Ісуса Христа. Ніби «знімаючи гріх» з цього дерева, щороку на Вербну неділю освячують її гілочки. Цікавою є легенда і про осику. Це саме під нею сховався Ісус від зрадників. Але осика «злякалась», затремтіла і цим видала присутність Ісуса. За це осика поплатилася — вона приречена на «довічне тремтіння».

Цікавою є інформація про те, що знання накопичені в народі віками й відбиті у традиціях, прикметах, обрядах, часто підтверджуються наукою. Наприклад, здавна відомо, що дуб, сосна, ялина наповнюють людині енергетикою, і це є науковим фактом.

Вивчаючи різноманітність квітів, доцільно звернутись до народних символів і оберегів. Біля кожної сільської оселі ростуть чорнобривці і мальви, калина і верба. Квіти — на національному українському одязі. На жіночій вишиванці поєднуються квіти — як прикраси, і прошва — як символ захисту від злих духів. В, українському віночку кожна квітка має своє місце і служить оберегом.

З цікавістю всі діти вивчають народні прикмети, порівнюючи їх з календарем спостереження за природою кількох років. Біологічні знання можна також поєднати з українськими традиційними обрядами. Наприклад, свято зажинок і останнього снопа, новорічне посипання можуть бути темами для бесід на уроках біології.

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали татарські орди. Одного разу на село наскочили татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися в швидкій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з'явилися білі пуп'янки невідомих квіток. Коли зійшло сонце, коли проміння освітило згарище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квітки розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалося, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, із заходом сонця, вони ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квітки, які прозвали водяними ліліями, прокидаються із сонцем і засинають із його заходом (6 клас. Родина Лататтєві).

Одного разу римська богиня весни і квітів Флора опустилася на землю і почала дарувати імена рослинам. Усім дала ім'я і хотіла повертатися, але почула за спиною слабкий голосок: «Не забудь і мене, Флоро. Дай мені, будь ласка, яке-небудь ім'я». І Флора побачила в різнотрав'ї маленьку блакитну квіточку. «Добре, — сказала богиня, — будь незабудкою. Разом з ім'ям я обдарую тебе чудесною силою — ти будеш повертати пам'ять тим людям, котрі почнуть забувати своїх близьких або свою батьківщину» (6 клас. Різноманітність Покритонасінних).

Дуже давно в українському селі справляли весілля. Зібралося багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село наскочили татари. Заброди побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити до неволі, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і опинилися в трясовині. Там, де сконали вороги, з'явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата,— виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок (6 клас. Найпоширеніші кущі України).

В одному царстві жив добрий і працьовитий народ. Але оселився в державі злий дракон. Кожного року люди віддавали йому на поталу найвродливішого, найсміливішого і найсильнішого юнака. Наступною жертвою повинен був стати син царя. А в нього була розумна наречена. Зуміла вона чарівним кинджалом нанести дракону смертельну рану. Сподобалося це богам і вирішили вони нагородити цих людей. Боги взяли зуби вбитого дракона і розсіяли їх по землі, і виріс із них часник. І боги сказали людям: «Збирайте і їжте драконові зуби і будете ви завжди сильними, здоровими й молодими» (6 клас. Значення Покритонасінних у природі і житті людини).

Верба вважалася у слов'ян священним деревом, символом безперервності і постійності життя. Шанували вербу не лише слов'яни, а й стародавні греки та римляни. Верба — це символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. Тарас Григорович посадив гілочку верби у безводному казахському степу на півострові Мангишлак. Вона прийнялася всупереч спекотному диханню пустелі, перетворилася на могутнє дерево.

Тополя в Україні — символ жіночої долі, незрадливого та, на жаль, нещасливого жіночого кохання.

В одній грецькій легенді розповідається про Фаетона — сина бога сонця Геліоса. Він випросив у свого батька дозволу проїхати по небу в його золотій колісниці, запряженій четвіркою крилатих коней, проте не зміг справитися з управлінням кіньми і загинув. Сестри Фаетона —

Геліади гірко плакали за ним. Горе дівчат було невтішне і боги перетворили їх на стрункі тополі (6 клас. Різноманітність Покритонасінних).

Едельвейс з давніх часів у гірських народів є символом відваги, мужності та кохання. Чимало легенд складено про цю чудову рослину. Палко покохав леґінь дівчину-красуню. А вона, горда і неприступна, навіть не дивилася на нього. Зрозумівши, що не жити йому без коханої, леґінь вирішив кинутися вниз із найвищої скелі. Довго піднімався він угору, рвав об гостре каміння одяг, ранив тіло молодече. А вже як став над безоднею, щоб востаннє глянути на білий світ, побачив під ногами диво-рослину. Білою зорею сяяла вона, тремтіла веселка у краплях роси на її шовковому листі... Замилувався рослиною юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо долав високу гору. «Віднесу квітку милій», — прошепотів і зірвався. Як униз летів, ніде навіть об камінь не черкнувся, а як подав диво-квітку дівчині, покохала вона його на все життя... Цю квітку в Українських Карпатах називають «Шовковою косицею» (6 клас. Родина Айстрові).

Казки та загадки на уроках ботаніки

Для гармонійного виховання дітей доцільно використовувати елементи усної народної творчості. Через казки, пісні, приказки можна глибше пізнати явища природи, розкрити значення біологічних об'єктів.

Так, наприклад, на уроці з теми: «Рух речовин по рослині» (6 клас) пояснення частини нового матеріалу можна дати у вигляді «Казки про краплинку, яка хотіла напоїти дерево».

Під час розповіді бажано використовувати магнітні аплікації (хмаринки, краплі, складові рослини) для демонстрації кругообігу води в природі.

«...Жили-були краплинки в дощовій хмарі. Тому, хто нічого не знає про краплинки, здається, що вони всі схожі: звичайні крапельки води. Але насправді у кожної був свій характер, кожна мріяла про своє, адже у кожної з них була попереду довга історія, та і про минуле було що розказати. А поки вони пливли високо в небі в рідній хмаринці і базікали між собою про свої мрії. Одній хотілося помандрувати подовше — від інших сестер-дощинок вона чула, що на землі з ними траплялися неймовірні пригоди. Друга любила все красиве, і вона зовсім не збиралася на землю: вона мріяла разом з іншими краплинками стати веселкою. А третя? Третя мовчала і думала тільки про те, щоб напоїти дерева і трави.

Спочатку вона з'явилася на гладенькому зеленому листку. Від дотиків дощових краплинок він гойднувся, затремтів, і Краплинка скотилася вниз, на інший листок. Так, падаючи все нижче, вона впала на землю і одразу ввібралася в сухий ґрунт — давненько не було дощу, і земля на узліссі навіть потріскалася. Ковзає Краплинка між сухими грудочками ґрунту і думає: «Що зі мною станеться, куди ж я потрапила, чи зможу коли-небудь повернутися до рідної хмаринки, побачити синє небо і золоте сонечко?». А навколо скільки всього цікавого, вже і небо згадувати ніколи! Ось назустріч Краплинці пробираються земляні черв'яки: вона вниз, а вони — вгору. Швидше, швидше, вода заливає, дихати нічим! Ви, мабуть, бачили, скільки земляних черв'яків з'являється після дощу на поверхні ґрунту — їх тому і називають дощовими. Це дощ вигнав їх з сухих підземних нірок. Ось Краплинка провалилася раптом в якийсь тунель — тут кріт-будівник прорив собі підземну дорогу. А скільки в землі живе маленьких жучків, павуків, якихось крихітних, ледве помітних оком живих істот! І всі вони копошаться: хтось когось ловить, хтось щось будує, хтось кудись поспішає. Ой, а це що за дивні довгі нитки в ґрунті?

Тільки встигла дощинка це подумати та присунутися до ниток ближче, щоб розглянути трохи краще, як опинилася усередині них! Це були тонкі кореневі волоски, але Краплинонька цього, ясна річ, не знала. Вона тільки відчула, що піднімається вгору — до цього вона весь час рухалася вниз. Вона поспішала вгору разом з іншими краплинками дощу, що потрапили в ґрунт. Дерево вже зовсім висихало від спраги, адже давно не було дощу, і тепер жадібно тягнуло коренями воду. Все вгору і вгору: спочатку по товстих каналах усередині стовбура, потім по середніх — усередині гілок і, нарешті, по тоненьких жилках листка. Зів'ялі від спеки листки розправлялися, напоєні водою, а Краплинка, що допливла до кінця самої тоненької жилки крихітного листка на верхівці дерева, раптом побачила і небо, і сонце, і рідну хмаринку у вишині. Тільки вона розтала, стала маленькою і ледве видимою. Теплий сонячний промінь торкнувся Краплинки, і вона перетворилася на пару і полетіла вгору, до своєї хмаринки. Вона летіла і раділа, що їй вдалося здійснити свою мрію — напоїти дерево...».

Для усвідомлення учнями руху Н₂О і солей по рослині доцільно запропонувати запитання і завдання для осмислення.

• Охарактеризуйте будову кореневих волосків, які Краплинка побачила на коренях дерева.

• Завдяки чому Краплинка проникла углиб кореня і піднялася по стеблу до листків?

• Завдяки якому процесу Краплинка повернулася до своєї хмаринки?

Так, на уроці з теми: «Типи плодів» (6 клас) для закріплення знань пропоную загадки на визначення типу плода тієї або іншої рослини.

У зеленім кожушку, кістяній сорочечці

Я росту собі в ліску,

всім зірвати хочеться. (Ліщина — горіх.)

Довгі коси маю, та не заплітаю. (Кукурудза — зернівка.)

Зелений, а не дуб, круглий, а не місяць,

З хвостиком, а не миша. (Кавун — ягода.)

Синій мундир,

Жовта підкладка,

А в середині — солодко.(Слива — кістянка.)

Пропоную загадки про гриби (тема: «Значення грибів у природі та житті людини», 6 клас)

Всі ми, в шапочках-брилях, Заховались під кущі, Бо як вийдемо на шлях, Враз опинимось в борщі. (Печериці.)

Під дубочком народився,

Парасолькою накрився,

Може, з лісу б пострибав,

Якби другу ногу мав.

(Білий гриб.)

ЗАГАДКИ ПРО ВІТАМІННІ РОСЛИНИ

У зеленій сиджу коморі,

А коса моя надворі.

(Морква.)

Без рук, без ніг, а по тичині в'ється.

(Горох.)

Зелена шийка, червона шапочка.

(Суниця.)

Кругла, а не місяць,

біла, а не борошно,

з хвостом, а не миша.

(Редька.)

Не вогонь, а обпікає.

(Кропива.)

На городі молода

Пишні коси розпліта.

У зеленую хустинку

Золоті хова зернинки.

(Кукурудза.)

Стоїть на ґанку в червонім кафтанку.

А хто її зрушить, той плакати мусить.

(Цибуля)

Що то за голова, що лиш зуби й борода?

(Часник.)

Сидить дід над водою

З червоною бородою.

Хто йде — не мине,

За борідку смикне.

(Калина.)

Сам маленький, а шуба дерев'яна.

(Горіх.)

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ НАРОДОЗНАВСТВА ПРИ ВИКЛАДАННІ ТЕМИ „РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТА ОХОРОНА ПОКРИТОНАСІННИХ”

УРОК-ПОДОРОЖ «СТОРІНКАМИ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ»

Мета: сформувати в учнів бережливе ставлення до природи; розвивати вміння учнів працювати колективно, критично мислити, оцінювати факти, самостійно добирати необхідний матеріал для взаємонавчання.

Обладнання: слайди або малюнки із зображенням рослин, занесених до Червоної книги України, Червона книга України, спокійна музика.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: семінар.

Підготовка до уроку: Перед уроком (за один-два тижні) клас поділяється на 4—5 груп, кожна з яких одержує своє завдання: підготувати загадки, вірші, легенди та відомості про рослину, занесену до Червоної книги України.

СТРУКТУРА УРОКУ

І. Організаційний етап

Учні розміщуються групами, у яких вони готувалися до уроку.

ІІ. Актуалізація опірних знань

Що таке Червона книга?

Червона книга — це офіційний документ неурядових міжнародних і національних організацій, що містить систематизовані відомості про рослини та тварин усього світу чи регіонів, становище яких викликає побоювання стосовно їхнього майбутнього.

Червона книга містить перелік біологічних видів і підвидів із зазначенням їхнього сучасного й минулого поширення, кількості та причин її зменшення, особливостей відтворення, уже прийнятих і необхідних заходів охорони виду. Червона книга складається зі сторінок різного кольору (форми, які зникають, — червоні сторінки, рідкісні — жовті, відновлені — зелені). Роль Червоної книги — зазначити конкретні, найбільш ефективні й дійові заходи захисту для кожного виду. Червону книгу розглядають як науково обґрунтовану програму практичних заходів щодо порятунку рідкісних видів.

III. Мотивація навчальної діяльності

З давніх-давен людина орала землю й вирубувала ліси, пасла худобу та будувала міста. Часто люди вважали дику природу своїм ворогом. У середні віки в Європі з'явилося навіть «філософське» обґрунтування наступу на природу, зокрема на ліс: велика кількість лісів нібито свідчила про дикість країни — ліс протиставляли цивілізації.

Зараз інша справа. Ліси — скарб держави. Тому в багатьох країнах ведуть постійні роботи з відновлення лісів. Але висадити дерева — ще не значить відновити первозданний ліс: багато які з рослин не відновлюються. Те саме відбувається й через оранку цілинних земель: зникають рослини, спроможні жити тільки на них. Ці та інші причини негативно позначилися на рослинному світі нашої планети.

Причин збідніння тваринного світу також багато. У природі все пов'язано, і знищення лісів чи оранка земель позбавляли тварин їхніх споконвічних місць існування. Тваринний і рослинний світ нашої планети під тиском людини почав зникати.

Рушаймо ж у подорож сторінками Червоної книги України!

ІV. Вивчення нового матеріалу

Протягом 2—3 хвилин підготовлений удома матеріал обговорюється в групі, що була створена перед уроком. Після цього до групи № 1 переміщується група № 2, а до групи № 3 приєднується група № 4. Кожна група, навчивши одна одну протягом 3—5 хвилин, зустрічається з іншою групою: № 1 з № 3, № 2 з № 4; потім № 1 з № 4, № 2 з № 3.

Перед початком навчальної роботи «мандрівникам» необхідно відгадати загадку: про яку рослину піде мова. Потім вони розповідають легенду, роблять повідомлення про рослину із Червоної книги, наприкінці звучить вірш про цей вид. Під час роботи в групах звучить спокійна музика, заздалегідь підібрана вчителем або учнями.

Кожній групі пропонується підготувати повідомлення про два види рослин України, які охороняються: латаття біле, глечики жовті, нарцис вузьколистий, підсніжник звичайний, півонію вузьколисту, рябчик великий, любку дволисту, конвалію звичайну.

Пропонується приблизний варіант інформації, яка може бути використана учнями під час подорожі.

Перша група

Латаття біле (Nymphaea alba L.)

Загадка.

Цариця білолиця

У воду глядиться.

Довголітня світлолюбна водяна рослина. Від грубого повзучого кореневища на поверхню води на довгих черешках піднімаються великі листки та гарні квітки. Листки, які плавають (10—30 см у діаметрі). Квітки великі (12—16 см діаметрі). О п'ятій-шостій годині вечора квітки закриваються й опускаються під воду.

Росте в стоячих і повільно плинних водоймах по всій Україні. Цвіте в червні — серпні. Рослина декоративна, має дубильні та інсектицидні властивості.

У давнину рослину називали здолай-травою. За стародавніми повір'ями, латаття — рослина, яка рятує від нечистої сили. Мандрівники зашивали в мішечок шматочок кореневища й вішали собі на шию, проказуючи заклинання: «Здолай-трава! Здолай ти злих людей: лихого щоб на нас не надумали, поганого не мислили, віджени ти чарівника-наклепника. Здолай-трава! Здолай мені гори високі, долини низькі, озера сині, береги круті, пеньки та колоди. Сховаю я тебе, здолай-трава, біля рвійного серця на всьому шляху та на всій доріженьці». Наші предки своєрідно використовували латаття. Ченці вживали насіння як засіб, що заспокоює нерви, від корчів і запаморочення. Співаки застосовували латаття для зміцнення голосу. Для поліпшення апетиту сушене кореневище підвішували над ліжком хворого. Відваром квіток лікували зубний біль.

Глечики жовті (Nymphar lutea (L.) Smith.)

Загадка.

Стоять глечики на воді,

Вінки в них жовті й золоті.

Латинська назва походить від арабського слова «німфа». У грецькій міфології німфи — це вродливі дівчата, які жили у воді. Увесь день глечики повертають квітки за рухом сонця, надвечір пелюстки починають закриватися й перетворюються на пуп'янок.

Довголітня водяна рослина з товстим повзучим кореневищем. Квітки великі (3—5 см у діаметрі), жовтого кольору. Цвіте в червні-липні. Насіння поширює вода та водоплавні птахи. Рослина декоративна. Кореневищем живляться бобри, водяні пацюки, видри та інші тварини, насінням — водоплавні птахи. Має дубильні, фарбувальні та інсектицидні властивості.

Друга група

Нарцис вузьколистий (Narcissus angustifoliun Curt.,)

Походження наукової назви роду сягає давньогрецької міфології. Один з міфів розповідає про прекрасного юнака Нарциса, якого полюбила юна німфа Ехо. Але Нарцис не відповів на її кохання взаємністю. Від мук нерозділеного кохання Ехо так висохла, що від неї залишився тільки тихий голос. Нарциса ж за його жорстоку байдужість покарали боги Олімпу: він перетворився на квітку.

За іншим міфом, прекрасний Нарцис під час однієї з прогулянок нахилився над струмком напитися і, побачивши у воді своє відображення, відразу в нього закохався. Про все на світі забув Нарцис і все милувався собою, не відходячи від водяного дзеркала. Він уже відчував наближення смерті, але не міг відірватися від свого відображення. Так він і помер, а на тому місці виросла красива біла квітка — квітка самозакоханості та смерті.

Але є більш прозаїчне пояснення походження наукової назви роду Narcissus — від грецького «нарко» — затьмарювати, дурманити (у давній медицині алкалоїди цибулин нарцисів використовували як наркотичний, запаморочливий засіб).

Учені виявили, що серед інших алкалоїдів нарциси містять лікорин — добрий відхаркувальний засіб для лікування хронічних і гострих запалень легень і бронхітів. Таким чином, нарциси належать до арсеналу сучасної наукової медицини.

Нарцис вузьколистий — довголітня трав'яниста цибулинна рослина заввишки 20—40 см. У ґрунті міститься цибулина завдовжки 4—5 см, від якої відходять три-чотири довгі лінійні листки завширшки 5—6 мм. На відміну від листків культурного нарциса білого, вони сизо-зелені, коротші від квітконосної стрілки. На стрілці розвивається одна квітка, рідше — дві-три. Оцвітина біла. Квітки в діаметрі досягають 8 см, мають приємний сильний аромат.

На передгірних рівнинах цвіте в травні, у горах — у червні. Тривалість цвітіння — близько 20 днів.

Росте на гірських субальпійських луках (полонинах), у субальпійських лісах, а також на передгірних вологих луках. Область поширення виду охоплює Альпи, Французьку Юру, Істрію, Тироль, Банат, Карпати, гори північної та західної частин Балканського півострова, Південну Грецію. В Українських Карпатах проходить північна межа ареалу нарциса вузьколистого.

У нас зустрічається тільки на території Закарпаття — відомо кілька місцезнаходжень на хребтах Свідовець, Мармарош-ських Альп, а також у передгірній і низинній частинах області. Утворює високогірну та рівнинну популяції. Широко відомою є «Долина нарцисів» біля села Киреши в Закарпатті — великий масив нарциса вузьколистого.

Підсніжник звичайний (Galanthus nivalis h.)

Загадка.

Я найперша зацвітаю

Білим цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка,

Бо мене не стане влітку.

Наукова назва роду, зумовлена сніжно-білим забарвленням квіток, походить від грецького «гала» — молоко й «антос» — квітка.

Рід нараховує близько 20 видів. Вони поширені в Середземномор'ї, Європі, на Балканах, Кавказі, у Малій Азії. На території України ростуть три види.

Найбільш розповсюджений представник — підсніжник звичайний. Це довголітня трав'яниста рослина заввишки 8 — 15 см. Від цибулини (у ґрунті) піднімаються два лінійні темно-зелені, сизуваті листки, між якими розвивається квітконос із білосніжною дзвоникуватою похиленою квіткою. Цвіте на початку та всередині весни, у березні-квітні, а в деяких місцевостях — наприкінці квітня.

Росте підсніжник у широколистяних дубових, дубово-грабових, букових, значно рідше мішаних дубово-соснових, буково-соснових лісах, серед чагарників, на лісових галявинах, узліссях. В Україні в значній кількості зустрічається в Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, трохи рідше на Волино-Подольській і Придніпровській височинах і дуже рідко на Лівобережжі — усього кілька місцезнаходжень у Чернігівській і Полтавській областях.

Квітки підсніжника користуються значним попитом у мешканців великих міст, відірваних від природи. Тому навесні, під час масового цвітіння підсніжників, їх зривають для весняних букетів у величезній кількості. Варварське знищення тисяч квітучих рослин призводить до того, що кількість їх поступово зменшується. Знищення багатьох популяцій охоплює все нові й нові , місцевості, що спричинює значне скорочення ареалу цього виду в Україні. І хоча в деяких місцях підсніжників ще досить багато й вони утворюють у лісах суцільні квіткові килими, усе-таки потрібна охорона ранньовесняної рослини з гарними квітками.

Третя група

Півонія вузьколиста (Paeonia tenuifolia h.)

Довголітню трав'янисту рослину заввишки від 20 до 50 см із шишкоподібно потовщеним корінням у народі називають воронцом, її листки двічі або тричі розсічені на численні лінійно-нитковидні частки. Квітки правильні, одиничні, великі (діаметром до 8 см), з 8—10 криваво-червоними або темно-пурпурними пелюстками. У центрі квітки контрастно вирізняються інтенсивною жовтизною численні тичинки та кілька маточок, з яких після цвітіння розвиваються густо опушені плоди-листянки. Цвіте у квітні-травні. Ареал виду — причорноморсько-передкавказький. На Україні зустрічається на півдні Лісостепу та в степових районах, а також у Криму. Рослина зникає внаслідок витолочування худобою за посиленого випасання, оранки цілинних степових ділянок і особливо в результаті масового збирання для весняних букетів, а також викопування як лікарської рослини та пересадження до квітників.

Рябчик великий (Fritillaria meleagris h.)

Довголітня трав'яниста рослина. У ґрунті міститься мало, не куляста, трохи приплюснена цибулина, що складається з кількох лусочок. Особливо цікаво, що тільки дві з них товсті, м'ясисті, соковиті. Саме вони — своєрідні комори, де зберігаються запаси поживних речовин рослини на поточний вегетаційний період. Служать вони тільки протягом року. Після відцвітання й використання запасів луски зменшуються та всихають. Цього ж року в рослини утворюються дві нові м'ясисті лусочки з новими запасами поживних речовин.

Цибулина рябчика отруйна — у ній міститься алкалоїд імперіалін.

Від цибулини над землею підіймається стебло заввишки 15—50 см із чотирма-шістьма черговими, вузьколінійними, трохи жолобчастими сизо-зеленими листками.

У квітні-травні на верхівці стебла розвиваються досить великі — до 3—4 см — одиничні, дуже оригінальні, із шахово-плямистими пелюстками, пониклі квітки, що за формою нагадують напіврозкриті квітки тюльпанів. Іноді (дуже рідко) квіток на стеблі дві.

У жодної рослини нашої флори немає квіток із таким оригінальним малюнком пелюстків, як у рябчика великого. Пурпур-но-червоно-коричнюваті, вони немов спеціально розграфлені на темні та світлі квадратики, що чергуються між собою в чіткій послідовності, як на шахівниці (у народі рослину називають вінець рябий, маківка, козубець, рябоцвіт). У квітці спочатку

дозріває довгий стовпчик із трироздільною маточкою, а потім повного розвитку досягають більш короткі тичинки. Перехресне запилення відбувається завдяки бджолам і джмелям, які добувають нектар, що міститься всередині квітки. Якщо перехресне запилення не відбулося, квітка може самозапилитися: одна з тичинок подовжується, досягає маточки й висипає на неї пилок. Після запилення й запліднення квітконіжка розпрямляється, і розвивається плід-коробочка з великою кількістю плоских, крилатих насінин, які розносяться вітром і водою. Молоді рослини, що розвиваються з насінин, зацвітають на четвертий-п'ятий рік. Рослина може розмножуватися й вегетативно завдяки цибулинкам, які розвиваються серед основних лусочок цибулини.

Рябчик великий росте на вологих луках і вологих галявинах, узліссях широколистяних лісів, серед чагарників. В Україні належить до групи рідкісних рослин. Усього відомо близько десяти місцезнаходжень: у Закарпатті, Прикарпатті, Опіллі, західній частині Лісостепу, на землях Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей. Раніше ріс також на Лівобережжі — у Полтавській і Харківській областях, але за останні десятиліття зник.

Зникає через масове збирання для весняних букетів, викопування цибулин для пересадження до приватних присадибних квітників, а також унаслідок порушення екологічних умов місцезростань, переважно через меліоративні роботи й господарське освоювання земель. З кожним роком стає дедалі більш рідкісним.

Вид перебуває під охороною закону в багатьох країнах Європи. В Україні потребує повсюдної охорони.

Четверта група

Любка дволиста (Platanthera Ьіfolia (L.) Rich.)

Одна з орхідей (родина Зозулинцеві). Довголітня рослина заввишки 20—50 см із довгими цілісними кореневими бульбами. Квітки білі, великі (6—15 см завдовжки), із приємним запахом, особливо в сутінках і вночі, коли виділяється багато пахучих речовин, тому в деяких місцях цю рослину називають нічною фіалкою. Росте в листяних і мішаних лісах, серед чагарників. Цвіте в червні — першій половині липня. Лікарська, ефіроолійна, медоносна, декоративна рослина.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis h.)

Із зеленої сорочки, Що зіткав весною гай, Білі дивляться дзвіночки, Як їх звати — відгадай!

М. Познанська

У багатьох народів існують легенди про конвалію. Так, українська легенда розповідає про те, що квітка виросла там, де впали сльози дівчини, яка чекала нареченого з далекого походу. На Русі цю квітку пов'язують з іменами Садка, Любави та Волхови. Конвалія — це нібито сльози царівни, пролиті нею, коли її розлюбив відважний купець. В інших легендах розповідається про те, що конвалія постала з розірваного намиста Білосніжки, що це ліхтарики гномів. Існує легенда, у якій розповідається не тільки про квітки, але й про червоні ягоди цієї рослини: юнак на ім'я Конвалія так гірко плакав за Весною, яка покинула його, що сльози перетворилися на білі квіточки, а кров серця забарвила ягоди.

У давніх скандинавів конвалія була квіткою богині сонця, яке сходить, на її честь запалювали багаття та влаштовували ' свята, квітки конвалії приносили в жертву богам; у Франції були спеціальні свята, присвячені конвалії (улаштовувалися в першу суботу та неділю травня); священною вона була й у північноамериканських індіанців.

Відомо, що ще в І ст. до н. є. конвалії, троянди та левкої розводили єгипетські садівники. У XVI ст. садівники Західної Європи вивели різнобарвні (рожеві, червоні) сорти конвалії.

У різних країнах із цієї рослини готували всілякі ліки. Офіційно конвалія була визнана лікарською рослиною 1881 року. З конвалії виготовляють різні лікарські препарати. Найвідоміші ліки — конвалійні краплі, або краплі Зеленіна,— ліки від серцевих захворювань.

Наукова назва конвалії — Конвалярія майаліс (Convallaria maialis) — у перекладі з грецької означає «лілія долин, що цвіте в травні». Дійсно, вона близька родичка лілій, часто росте в помірно вологих долинах і цвіте в травні. Деякі вчені вважають, що її листя схоже на ланячі вушка. Звідси, можливо, і походить російська назва — від «ландушка» — по-старопольськи це «ланяче вушко». Однак щодо цього існують й інші думки. Наприклад, вважають, що рослина одержала назву через гладеньке листя.

Називалася «гладиш» (тобто гладенький), далі «ладиш», а вже потім «ландиш». Треті учасники цієї дискусії стверджують, що назва квітки походить від слова «ладан» — ароматичної смоли, яка під час спалювання видає чудові пахощі. А потім уже до нього додали суфікс «-иш».

Як бачимо, ця квітка справді відома й вельми популярна. Однак навряд чи вона стала б настільки знаменитою та популярною, якби не була ще й дуже розповсюдженою. Дійсно, вона не просто росте в багатьох лісах Східної півкулі, а зустрічається у величезній кількості (ботаніки через рясноту цих квітів називають деякі ліси конвалійними борами). І раптом — конвалію оголошують охоронюваною, беруть її під захист. Ось іще один приклад благополучного виду, що став неблагополучним! Але як же це так могло статися?

Почнемо із того, що мало хто повертається з весняного лісу без букетика (а то й букетів) конвалій. Як приємно дивитися на нього в кімнаті, як приємно подарувати такий букетик другові! Так, приємно. Але скільки таких букетиків вивезено з лісу, скільки в результаті знищено квітів?!

Але це не єдина причина зникнення конвалії. її у великій кількості заготовлюють для фармакологічної промисловості, але часто це роблять неправильно, не знаючи, як, коли та що треба заготовлювати. Можливо, й тобі доводилося брати участь у заготовлянні лікарських рослин. Ти, звичайно, старався, слушно вважаючи, що це потрібна та корисна справа. І, можливо, не знав, що для приготування ліків придатною є тільки та конвалія, яку зібрано навесні. А в дитячих таборах заготовляння лікарських рослин відбувається, як правило, улітку, коли конвалія вже відцвіла і не може бути лікарською сировиною.

Крім того, треба ще знати особливості цієї рослини, її доволі складне життя.

Перший рік конвалія-сіянець (рослина, що розвинулася з насінини) ховається під землею. Лише на другий рік з'являється зелений листок.

До осені в землі утворюється грубе кореневище. Воно росте (приблизно сантиметрів на 15 за рік), розростається, викидає безліч довгих шнурів. З них на поверхні землі з'являються нові листки. Іноді, прийшовши на яку-небудь галявину, ти можеш побачити густі зарості конвалії. Ці рослини мають одне кореневище. Через це рослина дуже вразлива: досить ушкодити маленьку частину кореневища — і загинуть усі конвалійні заростіна галявинці. Ось одна з причин зникнення конвалій. Це треба постійно пам'ятати, навіть коли ти заготовлятимеш конвалії як лікарські рослини за всіма правилами збирання. І ще не можна забувати, що ця прекрасна квітка є отруйною.

V. Підсумок уроку

Що на уроці було головним? Що було цікавим? Про що нове дізналися? Чого навчилися на уроці?

Ці запитання можна поставити фронтально всьому класові, кожній групі для обговорення або індивідуально (кожний може відповісти на ці запитання в зошиті чи на аркуші).

Скласти звіт про подорож сторінками Червоної книги, скласти «Записку нащадкам», написати твір-мініатюру на тему «Як складуться взаємини людини та природи в майбутньому? ».

Урок-інсценізація „Різноманітність покритонасінних”

Мета: поглиблення знань учнів про рослини, їх походження і значення в природі та житті людини; розвиток пізнавального інтересу; виховання на народних традиціях ціннісного ставлення до природи.

Урок проводиться у гарно прибраному актовому залі або навчальному кабінеті, де влаштовано виставку учнівських робіт з теми «Природа і фантазія», в центрі якої — традиційний український вінок з кольоровими стрічками, що символізує вінець природі.

Під час літературної композиції демонструються гербарії та слайди рослин, про які йдеться.

Музичний супровід — твори П, Чайковського з циклу «Пори року» та твори інших композиторів.

Ведуча свята символізує Природу, вона вбрана в український народний костюм. Дві дівчинки, відповідно вбрані, символізують Флору і Фауну.

Вступне слово вчителя. З прадавніх часів людина була пов'язана з природою. На жаль, ми віддаляємося від неї — змеліоровані душі нехтують одвічними законами природи. Звідси, вочевидь, і найбільші катаклізми, з якими ми зіткнулися і перед якими безпорадно розводимо руками. Лише в Україні зникло близько трьох тисяч річок, викреслено з ужитку історичні озера й болота, занапащено отрутохімікатами мільйони гектарів найкращих у світі чорноземів, до Червоної книги занесено навіть колись найшанованішого сусіда сільських обійсть — в'яза. А якою трагедією обернулася для нас чорнобильська катастрофа!

Навколишнє середовище, себто природа, є одним із вагомих факторів, котрі формують етнічні ознаки. З українською природою пов'язано безліч народних традицій.

Наші пращури з благоговінням схилялися перед культом дерева. Скажімо, язичники майже всі обрядові дійства влаштовували біля дубів, які вважалися священними деревами.

Дуже поетичним був у наших пращурів обряд «Топтати ряст». Як тільки на узліссях з'являлися перші листочки провісника весни, люди поспішали на околиці босоніж, притупцьовуючи, накликували: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати». Вважалося, що людина, яка торкнеться живої природи, неодмінно оздоровиться, набереться сили, а відтак і зустріне наступну весну.

Можна навести безліч інших не менш цікавих сюжетів, що безпосередньо пов'язані з обрядовими діями, живим спілкуванням людини і природи.

Давайте спробуємо сьогодні здійснити екскурс у природу, знайти відповідь на сакраментальне — кому топтати ряст? Тільки той, хто погамує спрагу з духовного джерела традицій, зможе, образно кажучи, потоптати ряст у наш неспокійний і тривожний час. Учень. Здавна люди вірили у богів — покровителів усього живого на Землі. Такою покровителькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин — богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний — фауною.

Природа. Були у матері-Природи дві донечки такої вроди: хто їх побачив хоч на мить,— не міг забуть і розлюбить.

Фауна. Голубооку звали Флора, у неї очі, наче зорі. Завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна.

Флора. А Фауна — швидка, як вітер, могла за птахами летіти, і за оленями стрибати, та з білочками пустувати.

Фауна. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили, то ж вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: мрійливій Флорі — світ рослинний, Флора, а жвавій Фауні — тваринний, щоб берегли і поглядали, від всього злого захищали. Живуть в легендах і понині Живого світу дві богині Звучить музика.

Учень. Заглянь у природу! Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою вже пробуджується нове життя.

Учень. Іде весна!

Учень. Благослови, мати!

Учень. Весну закликати!

Учень. Весну зустрічати!

Учень. Зиму проводжати!

Учениця. Нумо, дівчата, весну зустрічати! Учасники свята відтворюють обряд зустрічі весни. Водять хороводи, виконують веснянки «А вже весна, а вже красна...», «Розлилися води на чотири броди...»

Учень. Прийшла зеленоока весна. І от з'являються перші посланці весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіток.

Учень. Квіти підсніжника — провісника тепла — символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одні з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, підсніжники майже повністю винищено. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони. Слідом за підсніжниками з'являються проліски.

Учениця. Ще земля в зимових шатах білих, та з-під снігу, майже непомітний, виглянув зненацька, серцю милий, соромливий пролісок блакитний.

Ще зимові віхоли літають, та весни розгін не зупинити, і дзвінкі краплини починають у промінні сонячнім бриніти.

Учень. Винятковою життєздатністю ніжної квітки захоплювався Олександр Олесь: Зима... і пролісок блакитний, Навколо ще лежать сніги, А він всміхається привітний, А він вже скинув ланцюги. Перший пролісок блакитний, Першу квітку весняну Шлю тобі, моя голубко, У далеку сторону.

Природа. Ось і вплели ми перші квіти в символічний «Вінець природі». А за ними й інші вплетемо.

Учень. До рослин, що першими зацвітають рано навесні, належить і первоцвіт, який, кажуть, дарує людям здоров'я. Його цілющі властивості були відомі ще давнім грекам, які вважали його квіткою священної гори богів Олімпу.

Одна з легенд розповідає, що квіти первоцвіту — це ключі богині весни Фреї, яка мала чудове різнобарвне намисто — веселку. В той час, коли богиня нахилялася і намисто торкалося долу, з нього випадали золоті ключі. Вони, мовляв, відкривали землю, що враз розквітала кольоровими весняними квітами. А з самих ключів, які впали на землю, в благодатному ґрунті проростали квіти первоцвіту.

Учениця. Символічним знаком весни і оберегом України є верба. Цвіт верби — прекрасне і зворушливе диво природи. Ніжна вісниця весни зворушила душу М. Рильського: Учень. Вербова гілка зацвіла У мене на столі, Як символ сонця і тепла, Ще схованих в імлі. Як знак зеленої весни, Котра ще вдалині. Як знак, що щастя сад рясний Даровано мені, Вербова гілка на столі У мене розцвіла... Прилинуть серця журавлі, А в них на кожному крилі Дар сонця і тепла. Виконується пісня «Вербо моя, вербиченько».

Учень. З давніх часів верба позначала обрядовість і звичаї нашого народу, покликавши у світ стільки чудових легенд, пісень, переказів, казок. Як символ увійшло дерево і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним. З вербою в народі пов'язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом.

Легенда розповідає, як одна жінка вдень жила із своєю сім'єю, а на ніч перетворювалася на вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу — тоді жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.

Учениця. Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилася на зрілу неповторну красуню весняної флори, одну з найкращих весняних квітів — сон. Інколи його за красу і форму квітки називають диким тюльпаном.

Ось вони — великі темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти. У погану погоду та на ніч квіти еону закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, назва пов'язана зі стародавнім слов'янським повір'ям, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.

Учень. Ці квіти милі та ласкаві,

Мені всміхаються й тобі,

їх цвіт рясний в зелених травах —

Мов озеречка голубі.

В народі є таке повір'я: Якщо ти хочеш міцно спати, сходити треба в надвечір'я У ліс, щоб сон-траву шукать. У квіток, як і в людей, у кожної є своя мати. Не має матері тільки сон-квітка. У неї — зла мачуха. І щороку ця мачуха виганяє її із землі передчасно. «Сон, сон,— каже вона, — скоріше збирайся та виходь, не гайся! Усі квіти розцвіли, тільки тебе немає». Тиха, покірна сон-квітка висувається із землі, озирається довкола і бачить, що в лісі немає ще нікого із її подруг. Посумує, погорює вона, схилить додолу свою прекрасну голівку, як та сирітка, та й дрімає доти, доки не з'являться з-під торішнього листя медуниця, фіалка та інші подруги.

Учениця. Від великого кохання, кажуть, народилася квітка горицвіт.

Учень. У затінку крислатого дуба відпочивав юнак. Поряд — довгий спис, лук і сагайдак зі стрілами. Неподалік у траві, біля впольованої сарни, вляглися вірні мисливські пси — теж відпочивали. На ту пору якраз проходила тут золотокоса Афродіта, богиня кохання. Поглянула Афродіта на юнака і застигла, вражена. Такого красеня вона не бачила ніколи. І світлоголова богиня, яка звикла дарувати іншим трепетну квітку кохання, цього разу закохалася сама. Обранця назвали Адонісом. Відтоді Афродіта майже ніколи не розлучалася з ним. Одного разу, під час полювання було смертельно поранено Адоніса. У невимовній скорботі пішла Афродіта в гори шукати тіло свого коханого. Довго ридала вона над загиблим. І печаль її була такою великою, що перетворила Адонісову кров на сонцесяйні квіти. Так назавжди збереглася пам'ять про прекрасного юнака.

Серед лікарських трав горицвіт — знаменитість. Немає у світі жодної аптеки, де б не було ліків, виготовлених із цієї рослини. Отака слава і призвела до того, що навесні все менше і менше по сонячних схилах загоряється жовтих ліхтариків горицвіту. Рослина занесена до Червоної книги.

Учень. За першими гінцями весни випинають свої квіти і чарівні конвалії, які у народі ще називають маївка, кукурічка, дикий виноград, ладички, любка, язик-лісовик.

Конвалія здавна символізує вірність, ніжність, чистоту кохання. В українському фольклорі існує поетична легенда про те, як сріблясті конвалії з'явилися із щасливого сміху лісової русалки — Мавки, коли вона вперше відчула повноту великого справжнього кохання. Є й така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу.

Учениця. Сестра нарцисів, лілій ніжних

І неповторна серед них, цвіте прекрасна білосніжка, конвалія в лісах моїх. Мов наречена з тонким станом, стоїть, всміхається мені, а запах ніжний, незрівнянний, п'янкий, мов чари весняні, її зірвать — зганьбити вроду. На жаль, знаходяться такі — бездушно нівечать природу, пакують квіти у мішки. А потім нишком, мов злодії, в мішках красу на торг несуть. З пучком, конвалій лиходії свою ж і совість продають.

Учень. Ну, й навели суму! А є ліси, де конвалії вже утворили цілі килими, тому що люди бережуть їх. Ось послухайте: Заголубіли травневі далі, Настала в лісі пора конвалій. Квіти-перлини всю землю вкрили, Юну дівчину заворожили.

Учениця. Ой, килимочок з ніжних квіточок, Не буду плести я з вас віночок, Не буду рвати, асе ж бо На святі щоб чарувати.

Учень. В росах світилась зелена стежина,

Там де ходила мрійна дівчина.

Конвалій білих вона не рвала,

Красу їх милу в серце забрала.

Учениця. Вирує природа, весна розбудила її. Скрізь гамірно, шумно, чути сміх, спів, кипить робота в полі, в саду, в хаті святково. Так і просяться ноги в танок. Дівчата і хлопці виходять на вулицю водити хороводи, веснянки. У нас вони називаються ще гаївками (гілками). З прадавніх часів прийшли вони до нас. Наші предки відчували природу серцем і душею, і всі добрі справи починали в певний час, завжди дуже урочисто, ніколи не забували прославляти природу. Звучать гаївки. Дівчата і хлопці водять хороводи.

Гаївки: «Ой, так-так,

цвіте мак», «Ой, лопнув обруч», «Ой,

зацвіли фіалоньки».

Учениця. Віночком в'ється барвіночок, що розквітає в наших краях як символ життя, свята, символ Великодня. Більшість віночків — святкових купальських, весільних — в українців традиційно барвінкові. У народі живе чудова легенда про походження цієї рослини. Діялось це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли вони якось в одне село і винищили там усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі, але і їх знайшли бусурмани. Парубка зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові виріс барвінок у лісі, а губами дівчини пролилася чиста вода.

І. Драч писав:

Я пам'ятаю їх, барвінків, навесні,

Цвіли вони, синющі, навісні,

Такі блакитні, буйні, небоокі,

Такі безжальні і такі жорстокі.

Виконується пісня «Несе Галя воду».

Учень. Гарно в лісі влітку. Синіють ніжні келихи лісових дзвоників, червоніють ажурні лісові гвоздики, запаморочно пахне достигаюча малина, в різноголосий спів птахів вплітається мелодійне кування зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс. Звучить запис співу птахів.

Учениця. Справжнім символом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі віки троянда здобувала загальне визнання і захоплення людей. Вона символізувала у них молодість, красу, ласку. З давніх-давен із цією рослиною пов'язувалися різні високі почуття. Народ називав троянду рожою, ружою, рожиною. Червона ружа горіла, Під нею дівчина сиділа. В решеті воду носила І червону ружу гасила.

Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів, як троянді. Чудова квітка, за міфом, з'явилася з білої морської піни, з якої виринала після купання прекрасна Афродіта.

Рожу, як і чорнобривці, вплітали у вінки, що ними українські дівчата заквітчували свої голови. Ці прекрасні квіти широко використовувалися у весільних обрядах.

Разом з мальвою та півонією — це символи віри, надії, любові.

Учень. Звідки ти взялась така чарівна?

У якій зростала ти сім'ї? Квітко півдня, сонячна царівно, у красі тобі немає рівних, музо й наречена солов'їв. Звуть твоєю матір'ю шипшину. Це вона в ясні, погожі дні виплекала донечку єдину, віддала їй пахощі ці дивній материнські соки весняні. Ти гориш в зеленолистих арках в кришталевих крапельках роси, у садах, у скверах, тихих парках — всюди ти, велична володарка юності, кохання і краси. Виконується пісня «Троянда» композитора А. Горчинського.

Учень. Пізнього літа хлібороби виходять на жнива. По золотистому пшеничному полю пливе комбайн. Сиплеться у кузов машини добірна пшениця — вінець невтомної цілорічної праці хлібороба. Ні з чим не зрівняти запах і смак хліба, пшеничного короваю із золотисто-рум'яною шкуринкою. Низько вклонимося тим людям, які своєю працею самовідданою уквітчують землю, доглядають її, вирощують високі врожаї. На сцену виходить Природа в українському костюмі, у руках — вишитий рушник з короваєм, прикрашеним калиною і червоною стрічкою.

Природа (звертаючись до учасників композиції). Ось вам дарунок від наших хліборобів. їжте на здоров'я цей сонячний золотий коровай та не забувайте, що в кожній крихті його — тепло людської душі, багатоденна клопітка праця! Жнива. Вусаті колоски густі про щось перемовляються статечно, вклоняються сусіду-вітру ґречно, що котить полем хвилі золоті. Струмує спека в сонячній імлі, йде боротьба за хліб святий, великий, щоб коровай рум'яний, сонцеликий мав завжди красне місце на столі.

Флора. А хіба можна уявити хлібне поле без його супутників: волошки, маку, ромашки?

Учень. У народі кажуть: «Очі сині, як волошки в житі». Неповторна барва, своєрідна краса цієї квітки постає в народних уявленнях насамперед на тлі житнього лану і від нього невід'ємна.

Волошка — символ краси, вроди, мрії про щастя, про вірну і взаємну любов.

Існує чудова легенда древніх римлян про цю квітку. Красивий юнак Ціан (латиною — синій) так захопився ніжними польовими квітами, що весь час те й робив, що плів з них вінки і гірлянди. Прикрашений волошками хлопець блукав ланами і ніяк не міг залишити їх, допоки його погляд перетинався з голубими оченятами волошок. Аж якось Флора, в яку був закоханий Ціан, знайшла юнака мертвим. Тоді Флора перетворила його у красиву волошку і люди назвали ці квіти Ціанус.

Учениця. Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли мак цвіте. Рослина ця відома із сивої давнини.

Існує багато легенд щодо походження цієї рослини. То мак виникає з крові убитої людини, то — з крові дракона. Вважалося також, що квітка червоного маку постала як символ поєдинку любові та ненависті: червоні пелюстки — це любов, чорна серцевина — ненависть. У нашого народу колись побутували легенди про те, як українські дівчата-полонянки обпоювали маковими настоянками ординців, ті засинали, а полонянки втікали.

Учень. Мак і волошки в українському віночку з'являються лише в 16—17 ст. То були часи боротьби українського народу за свою незалежність. Кожна родина когось втратила у тій боротьбі і розцвіла пролита кров маковою квіткою у віночку. Квіти маку в українців — символ печалі й туги, волошки — символ прозріння.

Учень. Скромну, милу і чисту ромашку вплели люди у традиційний український віночок, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров'я, а й доброту та ніжність, заспокоює серце.

Учениця.

Обіч стежини польової,

Немов ровесниці-сестриці,

Ведуть розмову між собою

Стрункі ромашки яснолиці.

Хор коників дзвінкоголосих Пісні співає їм щосили. їх побілили чисті роси, А сонечко позолотило. Медово пахне тут повітря, Вітрець приносить запах кашки.

Ми линемо на крилах літа У царство білої ромашки. Учениця. Мальовниче диво дарує нам природа, коли цвіте льон. Наче озеро блакитне, зорові не ввібрати його безмежної синяви. Здавна в українців лляна біла пряжа — символ дівчини, а тонка пряжа — символ дівочої витонченості. Тому бути умілою майстринею лляного прядива і ткацтва вважалося не тільки традиційним обов'язком, а й ознакою честі кожної дівчини, доброї господині. Особливе місце серед корисних рослин займає льон у народних веснянках, засівалках. У багатьох українських синів голубі, як льон, очі. Виконується пісня «А льон цвіте синьо-синьо».

Учень. Та приходить журлива пора прощання з літечком. Чарівниця-осінь розвішує на гілках дерев золоті дукати багряного листя. А в кришталево-прозорому небі вже курличуть журавлі. Природа на прощальний бенкет одягає своє невимовно красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барв. Звучить мелодія Й. Штрауса «Казки Віденського лісу».

Учень. Ти — в осінньому лісі. Отож роздивись в день погожий на барви казкові: кучеряві дуби в височінь піднялись і ведуть таємничу розмову. В золотистих косинках берізки стоять, мов дівчата зійшлися у коло; пурпуровими кронами клени горять, розпаливши багаття довкола.

Ось калина рубінами грон пломенитьвся в промінні осіннього сонця, і безхмарного неба блакить заглядає крізь крони в віконця.

Учень. Так, прекрасна калина в осінньому лісі, немов заквітчана дівчина. А без верби та калини нема й України.

Учениця. Калина — символ неньки-України. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони завойовників, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих самовідданих патріоток ніби і зросли калинові кущі. Найчастіше з калиною у цвіту порівнюють дівчину, бо «дівчина, як у лузі калина». Згадаймо у Т. Шевченка: Зацвіла в долині Червона калина. Ніби засміялась Дівчина-дитина.

Учениця. Тече вода з-під явора,

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Учень. Над Дніпровою сагою

Стоїть явір між лозою.

Між лозою з ялиною,

З червоною калиною.

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчата з гаю,

Виходжаючи, співають...

Учениця. Посадила стара мати

Три ясени в полі,

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині,

А дівчина заручена —

Червону калину.

Виконується пісня «При долині кущ калини».

Учень. Нахилилися в задумі стиглі грона калини, що завжди символізували мужність і силу народу в боротьбі за національну свободу: «А ми тую калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо». Виконується пісня «Ой, у лузі червона калина».

Природа. Ще не всі квіти ми вплели в український віночок. У ньому традиційно було дванадцять квіток, і кожна з них — оберіг. Український віночок — знахар душі, бо в ньому є така чудодійна сила, що болі знімає, волосся дівчат береже. Тож плетімо, друзі, завжди ці вінки в наших душах. І нехай це буде вінок прекрасний рідній матінці-Природі. Носімо завжди його з великою повагою і пошаною, бо поки є вона, доти і ми будемо.

ВИСНОВКИ

1)         Методика ознайомлення дітей з народознавством ґрунтується на краєзнавчому принципі. Необхідність і доцільність такого навчального предмета обґрунтована можливістю реалізації краєзнавчого принципу у вихованні дітей, який передусім передбачає комплексність, всебічність, доцільність вивчення рідного краю, своєї Вітчизни. Втілення принципу краєзнавства в життя в роботі з ботаніки тісно пов'язане з принципом регіонального підходу в ознайомленні з народознавчим матеріалом. Вікові особливості дітей дошкільного віку не дають змогу їм обійняти весь зміст духовної культури українців, яка має свою специфіку відповідно до кожного етнічного району нашої держави. Відповідно до принципу регіональності дітей потрібно ознайомити з одягом певної місцевості та його назвами, прийнятими у цьому регіоні. Дітей також слід ознайомити з місцевим рослинним світом.

2)         Основними формами у роботі є групова з використанням нетрадиційних форм навчання.

3)         Використання елементів народознавства на уроках ботаніки розвиває у дітей інтерес не тільки до предмету, але й залучає до творчого пошуку.

4)         В роботі представлені розробки проведення 2-х уроків з ботаніки при вивченні теми „Різноманітність покритонасінних та їх охорона”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.         Білоус С. Уроки екологічного виховання // Рідна школа. – 1997 - № 6. – С. 70 – 72.

2.         Бондар В.І. Теорія, методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки, взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. — К.: НПУ, 2000. — 4.1. — 278 с.

3.         Бурлака Я.І., Вихрущ В.О. Про форми організації навчальної діяльності школярів. // Рад. школа. — 1984. — № 5. — С. 39 — 44.

4.         Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2001. – 576 с.

5.         Выбор методов обучения в средней школе. / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М, 1981. — 176 с.

6.         Горленко В. Ф., Наулко В. І. Народні знання і світоглядні уявлення українців // Рад. шк. — І 991. — № 1.

7.         Гузик Н. П., Пучков Н. П. Лекционно-семинарская система обучения. - К., 1979. — 94 с.

8.         Гусак Т. Нестандартні уроки: формування відповідального ставлення школярів до учніння. // Рідна школа. – 1999. - № 9. – С.49 – 50.

9.         Дьяченко В.К. Общие формы организации процесса обучения. — Красноярск, 1984. — 184 с.

10.       Дьяченко В. К. Организационная структура учебного процесса и ее развитие. - М., 1989. - 160 с.

11.       Заверуха В., Ратушний М. Зелений розмай. — К.: Веселка, 1978.

12.       Зайчекно І.В. Педагогіка: Навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с.

13.       Кизенко В.І. Педагогічні функції і зміст факультативного навчання в основній школі. // Педагогіка і психологія – 1997. – № 2. – С. 24 – 32.

14.       Ковальчук О.В. Українське народознавство: Кн. для вчителя. — К.: Освіта, 1992.

15.       Кондратюк А. З вишневого саду. — К.: Молодь, 1991.

16.       Краевский В.В. Концепция содержания и личностно ориентированное образование // Химия: методика преподавания в школе. - 2001. - №2 - С. 3.

17.       Митник О. Народження нестандартного уроку // Початкова школа. – 1997. - № 12. – С. 11 – 13.

18.       Момот Л.Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі. — К., 1985. — 63 с.

19.       Педагогіка. / За ред. А.М. Алексюка. – К., 1985. – 295 с.

20.       Похила Л.С, Степанюк А.В., Яцук Г.Ф. Народна мудрість та її використання в процесі вивчення біології. — Тернопіль, 1992.

21.       Римаренко В.Є. Семінарські заняття в школі. — К., 1981. — 124 с.

22.       Савін М.В. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1980. - 311 с.

23.       Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. — К., 1982.— 176 с.

24.       Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. — К., 1993.

25.       Скуратівський В. Берегиня: Художні оповіді, новели.— К.: Рад. письм., 1987.

26.       Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. – К.: Вид-во „Академія”, 2000. – 544 с.

27.       Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І. Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 160 с.

28.       Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // Рідна школа. – 2001. - № 3. - С 13 – 15.