Особливості гадюки звичайної

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Еволюція плазунів

РОЗДІЛ 2. Особливості анатомії та фізіології

2.1 Покриви тіла

2.2 Особливості будови скелету

2.3 Особливості функціонування систем органів

2.4 Статева система та розвиток

Розділ 3. Особливості життєдіяльності гадюки звичайної

3.1 Загальна характеристика

3.2 Спосіб життя

3.3 Цикли активності гадюки звичайної

3.4 Засоби захисту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Плазуни - перший клас хребетних, які мають основні риси вищих наземних хребетних - амніот. Розмножуються шляхом відкладання великих яєць, які мають багато жовтка і шкаралупині оболонки. Зародок має зародкові органи - амніон і алантоїс. Шкіра вкрита роговими лусками і щитками. Але плазуни мають ряд ознак характерних земноводним: 1. Вони належать до холоднокровних (пойкілотермних) з несталою температурою тіла. 2. Кровообіг мішаний так як у шлуночку нема ще повної перегородки.

Але більш прогресивним у плазунів є те, що у них суцільне скостеніння черепа, сильні кінцівіки. Череп має один виросток. Міцні накладні кістки утворюють виличну дугу. В скелеті вільних кінцівок /передніх/ є інтеркарпальне (міжзап’ясткове) та інтертарзальне (міжзаплеснове) зчленування. Головний мозок і мозочок сильно розвинені. В півкулях переднього мозку є неопаліум - нова мозкова кора.

Використання м'яса багатьох плазунів для їжі, шкіри і панцирів — для виготовлення різних виробів, інтенсивний вилов змій для отримання отрути привели в наш час до різкого скорочення чисельності окремих груп плазунів, особливо черепах, змій і крокодилів. Для відновлення і збереження чисельності плазунів їх розводять в неволі (крокодили), охороняють місця розмноження і забороняють промисел. Близько 150 видів і підвидів в Червоному списку МСОП. Сере змій понад 400 видів небезпечні для людини.

Мета роботи полягає в тому, що прослідкувати с особливості біології гадюки звичайної, як одного з представників класу плазуни.

Завданнями, які постають перед нами є наступні:

1)   розглянути еволюційний процес розвитку плазунів;

2)   дати характеристику особливостей анатомії та фізіології плазунів;

3)   охарактеризувати особливості біології гадюки звичайної.

РОЗДІЛ 1. Еволюція плазунів

Викопні плазуни колись були чисельною групою і ті, які дали початок птахам і ссавцям. Залишки стародавніх плазунів відомі з верхнього кам’яновугільного періоду( 300 млн. років), а можливо і раніше. В середньому карбоні виникає гілка сеймуроморф, залишки яких виявлені у нижній пермі. Вони займають перехідне положення між земноводними і плазунами. У них кінцівки були міцніші ніж у стегоцефалів, череп мав один виросток. Коли склався характер розмноження властивий для амніот невідомо. Адаптивна радіація цієї групи йшла в кінці карбону і в пермському періоді. Предками , які дали початок сучасним плазунам були котилозаври. В пермський період відділились черепахи. Очевидно у верхньому карбоні від котилозаврів взяли початок два підкласи плазунів мезозаври і іхтіозаври. В пермський період від котилозаврів відокремились плазуни у яких утворилось дві вискові ями: лепідозаври і архозаври. В пермський період від еозухій відділились дзьобоголові. В кінці пермського періоду від діапсид відокремились лускаті. В кінці крейди від ящірок пішли змії. Розквіт лускатих припадає на кайнозойську еру. Різноманітними формами в мезозойську еру були архозаври. Вони заселяли сушу, водойми, атмосферу. Це були текодонти або псевдозухії. Очевидно від них взяли початок птахи. Інші перейшли до напівводного способу життя і від них в тріасі виникли крокодили.

В середині тріасу від текодонтів беруть початок літаючі ящери (птерозаври). У скелеті птерозаврів конвергентно виробились риси, які були подібні до птахів – широка груднина з кілем, пневматичність кісток, зростання кісток черепа, великі очі та ін. Головний мозок за своїми пропорціями нагадував мозок птахів. Можливо насиджували яйця і вигодовували потомство. Птерозаври були поширені і чисельні в юрський і крейдяний періоди. В кінці крейди вимерли не залишивши потомків. Вимиранню очевидно сприяла конкуренція з птахами, які в цей час появились у великій різноманітності.

У верхньому тріасі від хижих відокремились ще дві групи: ящеротазові і птахотазові. Обидві групи розвивались паралельно. В кінці крейдяного періоду обидві групи вимерли. Більшість ящеротазових були хижими, деякі були гігантами (10-15 м) як цератозавр. Серед інших були диплодок (30 м), брахіозавр (24 м), Птахотазові очевидно були рослиноїдними. Серед них були гіганти (довжиною 10-15 м) такі як ігуанодон.

Накінець, остання гілка плазунів (звіроподібні) почали особливу лінію розвитку плазунів. Вже в карбоні і пермі виникли різноманітні форми, які об’єднані в ряд пелікозаврів. В кінці пермського періоду вони вимерли, але раніше від них відділились звірозубі плазуни – терапсиди. Серед них були рослиноїдні і великі хижаки (іностранцевія). Але в тріасі якась група дрібних видів терапсид набула рис прогресивної організації і дала початок ссавцям.

Таким чином, в результаті адаптивної радіації в кінці перського періоду і на початку тріасу утворилась різноманітна фауна плазунів (13-15 рядів), які витіснили більшість груп земноводних. На протязі всієї мезозойської ери (150 млн.) вони займали панівне положення майже у всіх сферах життя. В кінці крейди сформувались два нові класи теплокровних хребетних – птахи і ссавці. Ці класи набули теплокровність, високий рівень метаболізму і більш складну поведінку, зростала їх чисельність і значення в угрупованнях, інтенсивно використовували нові корми і впливали на зростаючу конкурентну дію на більш інертних плазунів. В кайнозойську еру панівне положення зайняли птахи і ссавці, а серед плазунів збереглись лише відносно дрібні і рухливі лускаті (ящірки, змії), добре захищені черепахи і невелика група водних архозаврів – крокодилів.

Динозаври - одні з найдавніших предків плазунів

Плазуни в порівнянні із земноводними є наступним етапом пристосування хребетних тварин до життя на суші. Найдавніші плазуни — котилозаври — з'явилися в середньому карбоні і ще зберігали в своїй будові ознаки, характерні для земноводних палеозою (стегоцефалів). У подальшому плазуни розділилися на 2 головних стовбури — звіроподібних (що дали в кінці тріасу початок ссавцям) і діапсид (лепідозаврів і архозаврів, які дали початок птахам). Плазуни домінували в наземних біоценозах з перму до початку кайнозою. Найбільшого розквіту досягли в мезозої, коли серед них з'явилися також морські (іхтіозаври, завроптеригії, плакодонти, мозазаври) форми, що літають (птерозаври). Найбільші тварини суші входили до числа динозаврів. Перехід від мезозою до кайнозою співпав з вимиранням всіх перерахованих груп мезозойських плазунів і бурхливою експансією ссавців і птахів — прогресивних нащадків плазунів.

6 підкласів: анапсиди (включаючи сучасних черепах), архозаври (включаючи сучасних крокодилів) і лепідозаври (включаючи сучасних дзьобоголових і лускатих), а також повністю вимерлі іхтіоптеригії, синаптозаври і звіроподібні.

РОЗДІЛ 2. Особливості анатомії та фізіології 2.1 Покриви тіла

Шкіра звільнилася від функції дихання, тому верхні шари епідермісу (окрім водних м'якотілих черепах) покриті роговими лусками або щитками, які перешкоджають випаровуванню води та проникненню мікроорганізмів під шкіру. Шкірні залози у плазунів відсутні, оскільки необхідність в змочуванні шкіри відпала. Випаровування вологи з поверхні тіла зменшилося, оскільки все тіло цих тварин покрите роговими лусками.

Алігатор - один з найнебезпечніших плазунів

Зміна рогового покриву відбувається шляхом повної або часткової ліньки, яка у багатьох видів відбувається кілька разів в рік.

У зовнішній частині внутрішнього шару шкіри часто знаходяться спеціальні клітки - [хроматофори]. У цих клітках секретуються пігменти: меланіни та каротиноїди. Також в хроматофорах зустрічається здатний відображати світло гуанін. Завдяки хроматофорам деякі плазуни здатні змінювати забарвлення свого тіла за порівняно короткий час. Хамелеони - найвідоміші представники з подібною властивістю.

2.2 Особливості будови скелету

Щоб зрозуміти будову черепа плазунів треба прослідкувати його палеонтологічний розвиток. У стародавніх плазунів / група анапсід / покривні кістки покривали боки і передні його частини, утворюючи суцільний панцир, зверху були лише отвори для ніздрів, очей і тім'яного органу. Такий тип стягального черепа був успадкований від давніх панцирних земноводних, які успадкували його від стародавніх китичноперих риб. В процесі еволюції черепний панцир став частково редукуватися так як заважав розвитку щелепної мускулатури.

Редукція черепа у різних філогенетичних груп плазунів йшла по різному. У одних виникло два отвори у висковій області панцира: бокова вискова яма і верхня вискова яма. В результаті утворилось два кісткових містки: один під боковою висковою ямою / нижня скулова дуга /, а другий - верхня скулова друга.

У деяких сучасних плазунів /гатерії, крокодили/ збереглись обидві дуги /діапсіда/, у деяких ящірок лише верхня, у третіх / гадюк, деяких ящірок/ редукувались обидві дуги; у птахів, які пішли від плазунів з двома дугами, збереглась нижня дуга. В інших плазунів редукція пішла по-іншому / група синапсид /. У висковій області утворилась яма, в результаті чого утворилась одна вилична дуга - верхньої щелепна - вилична квадратновилична- луската, куди ввійшли елементи як нижньої так і верхньої дуг. По цій схемі пішла редукція черепного панцера у звіроящерів і ссавців.

Скелет майже повністю окостенілий.

Кінцівки (як і у всіх наземних хребетних) п'ятипалого типу (у деяких групах спостерігається редукція пальців або всієї кінцівки). Пояс передніх кінцівок (лопатка, коракоїд, ключиця) кріпиться до грудини і через неї з'єднується з хребтом. План будови вільних кінцівок у плазунів подібний до земноводних. Загальне вдосконалення будови кінцівок у наземних хребетних тварин зводиться до того, що у них відносно подовжуються в передній кінцівці плече і передпліччя, в задній - стегно і гомілка, а розміри кінцевих відділів - площа стопи і кисті - зменшуються. Змінюється також і положення окремих частин кінцівки по відношенню до тіла. Таке подовження кінцівок, зменшення їх площі опори і зміна положення окремих частин по відношенню до тіла і один до одного сприяють переходу від повзання до ходіння і бігу. Неоднакове розташування відділів в передній і задній кінцівках відповідає їх різній функції: при пересуванні тварини передня кінцівка тягне тіло, а задня штовхає його. У нижчих наземних хребетних спостерігаються відмінності в положенні тільки передпліччя і гомілки(епіподіум), а у вищих ці відмінності розповсюджуються на плече і стегно (проподіум). За характером описаних вище будови і положення кінцівок плазуни займають проміжне положення між земноводними і ссавцями. Крім того, у плазунів ребра зростаються з грудиною, що значно укріплює пояс передніх кінцівок, який виявляється завдяки цьому пов'язаним з хребтом. Тазовий пояс плазунів в порівнянні з таким у земноводних також міцніше укріплений, оскільки зростається не з одним, а з двома крижовими хребцями. Тазовий пояс складається з трьох пар зрослих кісток (клубової, сідничної та лобкової).

Середній розмір ящірки відносно людської руки

Хребет складається з п'яти відділів: шийного, грудного, поперекового, крижового та хвостового (тулубовий відділ хребта розділяється у плазунів вже на два відділи: грудний і поперековий). Загальна кількість хребців різна у різних видів (50—80, у змій зростає до 140—435). Подовжується шийний відділ (від 7 до 10 хребців), і змінюється будова двох перших шийних хребців. Перший з них (атлант) набуває форми кільця, а другою (епістрофей) забезпечений зубоподібним відростком, що входить в кільце атланта. Завдяки такому пристрою голова набуває здатності не тільки рухатися у вертикальній площині щодо першого шийного хребця, але і повертатися. У останньому випадку череп разом з першим шийним хребцем може повертатися на зубовидному відростку другого хребця. Збільшення рухливості голови, що несе органи чуття, разом з подовженням шийного відділу сприяє кращій орієнтації тварини в зовнішньому середовищі.

Грудні хребці (від 16 до 25 хребців) відрізняються від поперекових тим, що до них прикріпляються ребра, які у більшості плазунів з'єднуються нижніми кінцями з грудиною, так що утворюється грудна клітка (у змій і безногих ящірок грудина відсутня). Грудна клітка забезпечує ребровий тип дихання, що вперше з'являється тільки у цієї групи. Ребра, що відходять від хребців поперекового відділу, вільно лежать у товщі мускулатури. Крижовий відділ складається з двох хребців, до яких кріпиться тазовий пояс. Хвостовий відділ складають кількох десятків (15-40) хребців, що поступово зменшуються в розмірах.

Череп практично повністю костеніє. Він складається з невеликої кількості кісток, що полегшує його вагу. Початково, так само як у вимерлих земноводних, череп плазунів мав вид суцільного кісткового утворення з численних покривних кісток, як би панцира, що покривав голову зверху, знизу і з боків. Залишалися тільки отвори для очей, ніздрів і тім'яного органу. Такий тип черепа з невеликими змінами зберігся у сучасних черепах. У черепі інших сучасних плазунів частково зникає кістковий панцир, що одягає череп, оскільки суцільний панцир поважчує можливість розвитку щелепної мускулатури, розташованої між кістковим панциром і власне черепною коробкою. У скроневій області покривні вони зазвичай зредуковані і утворюють отвори, розділені одній або 2 скроневими дугами. При цьому зникнення панцира відбувалося різними шляхами у різних груп плазунів, визначивши поділ класу плазунів на підкласи.

2.3 Особливості функціонування систем органів

Змії - представники плазунів бувають часто яскравого забарвлення

М'язова система плазунів представлена жувальною, шийною мускулатурою, мускулатурою черевного пресу, а також мускулатурою згиначів та розгиначів. Присутні характерні для амніот міжреберні м'язи, що грають важливу роль при акті дихання. Підшкірна мускулатура дозволяє змінювати положення рогових лусок.

Нервова система. Головний мозок плазунів менш розвинений, ніж у птахів та ссавців, проте мозочок розвинений добре, що пов'язано зі складною координацією рухів. Півкулі вкриті корою. Головний мозок плазунів продовжує розвиватися, набуваючи властивостей, характерних для наземних тварин. Передній мозок у них зблизився з проміжним, а з нюховими цибулинами, як правило, з'єднується довгим нюховим трактом. Передній мозок перестав бути переважно нюховим і виконує вже провідну роль в організації поведінки; ця функція перейшла до нього від середнього мозку. Розміри переднього мозку збільшились, вони помітно перевершують розміри інших частин головного мозку. Збільшення переднього мозку йде головним чином за рахунок розвитку підкіркових вузлів — смугастих тіл. При цьому прогресивно розвивається і первинне мозкове склепіння - архипаліум. У плазунів чітко диференціюються закладки вторинного мозкового склепіння — неопаліума, що ледве намічається у земноводних. Розвиток вторинного мозкового склепіння знаменує собою подальше збільшення числа нервових клітин, які не тільки вистилають шлуночки переднього мозку, але й з'являються на його бічних поверхнях. Мозкове склепіння, що розвивається, наповзає на проміжний і середній мозок, який стають видимими тільки знизу. В порівнянні із земноводними мозочок у плазунів опукліший унаслідок розростання верхньої поверхні. Сильніше розвивається і корпус мозочка. Тім'яний орган у ящірок і гатерії досягає виняткового розвитку. У ньому можна розрізнити утворення, схожі з кришталиком і сітківкою. Спостереження показують, що у багатьох ящірок цей орган навіть функціонує як світлочутливий апарат, що особливо гостро реагує на довгі світлові хвилі.

Сенсорна система. У плазунів йде подальше вдосконалення можливостей орієнтації в навколишньому середовищі, і завдяки подальшому розвитку органів чуття вони отримують повнішу інформацію із зовнішнього світу.

У органах зору плазунів, в їх війковому тілі розвивається поперечносмугаста мускулатура. При акомодації кришталик тепер не тільки переміщається, але і змінює свою кривизну. Очі захищені повіками та мигальною перетинкою (у змій повіки зростаються в прозору оболонку).

У органах слуху також відбуваються прогресивні зміні, що виражаються у великих розмірах завитка, і в тому, що в слуховій капсулі нижче за овальне вікно з'являється другий отвір, затягнутий перетинкою, - кругле вікно. Завдяки цьому ендолімфа, що заповнює внутрішнє вухо, набуває великої рухливості, що веде до кращої передачі нею звукових коливань від барабанної перетинки через слухову кісточку до сприймаючих рецепторів у внутрішньому вусі.

Органи нюху в порівнянні з аналогічними органами земноводних відрізняються розвиненішою складчастістю, що утворюється носовими раковинами, повним відособленням від органу нюху якобсонового органу, добре розвиненого у ящірок і змій, і подовженням носоглоткового ходу у зв'язку з розвитком вторинного піднебіння. Внутрішні ніздрі - хоани відсовуються ближче до глотки, що забезпечує можливість вільного дихання в той час, коли їжа знаходиться в роті.

Хамелеон - плазун, що здатен міняти колір своєї шкіри

Дотик добре виражений, особливо у черепах, яких можу відчувати навіть легкий дотик до панцира.

Деякі види мають особливі органи, які сприймають зміни температури.

Травна система. Зуби не диферененційовані. У змій з'являються отруйні зуби, що мають борозни або канали для відтоку отрути з отруйної залози. Язик і його мускулатура розвинені добре. З ротової порожнини їжа потрапляє в стравохід, потім до шлунка й у відносно довгий кишківник, який відкривається в клоаку. Печінка та підшлункова залоза розвинені добре.

У дуже поширених на суші плазунів, на відміну від земноводних, спостерігається велика диференціація травного тракту, що дозволяє повніше використовувати здобич. Шлунок плазунів має товсті м'язові стінки і чітко відособлений, так само як і відділи кишківника. На межі тонкої і товстої кишок розташована слаборозвинена сліпа кишка, відсутня у земноводних. Велика печінка плазунів має жовчний міхур. Підшлункова залоза у вигляді довгого щільного тіла лежить в петлі дванадцятипалої кишки.

Більшість плазунів — хижаки або комахоїдні. Деякі ящірки (агами й ігуани) всеїдні; наземні черепахи харчуються переважно рослинами.

Дихальна система. Комірчасті легені мають велику поверхню. Ротоглотковий механізм нагнітання повітря зберігаються тільки у черепах. У решти видів вентиляція легенів здійснюється роботою грудної клітки. Повітря надходить у легені по трахеї, що розгалужиється на два бронхи.

Органи дихання плазунів відрізняються від таких у земноводних більшим диференціюванням. Вони занурені глибше всередину тіла і з'єднуються з навколишнім середовищем за допомогою добре розвинених дихальних шляхів. Від гортані відходить довга дихальна трубка, або трахея, підтримувана численними хрящовими кільцями. Ззаду трахея розділяється на дві трубки (бронхи), ведучі кожна у відповідну легеню. Розвиток дихальних шляхів захищає легені від висушуючої і охолоджуючої дії повітря, що поступає в організм з навколишнього середовища. Легені розростаються вперед у вигляді виступів з боків від бронхів, так що останні відкриваються не в передній кінець легені, а на бічній її стінці. Від цього шлях повітря в легені стає звивистішим. Стінки легенів у плазунів мають дещо більш губчастішу будову, ніж у земноводних. Проте значне збільшення дихальної поверхні у плазунів досягається не за рахунок цього. Найістотніше перетворення в будові легені полягає в тому, що в ній скорочуються розміри внутрішньої порожнини, яка витісняється перегородками, що відходять від спинної та черевної поверхонь органу. В результаті від внутрішньої порожнини залишається тільки порівняно вузький центральний хід, що слугує як би продовженням бронха. Перегородки, що вдаються до порожнини легені, так само як і її стінки, мають комірчасту будову і багаті кровоносними судинами. Від кожної такої перегородки, що розділяє легені на камери, відходить перегородка, що розбиває кожну з цих камер на дрібніші ділянки. Внутрішніми краями цієї перегородки утворюються додаткові дихальні шляхи — бронхи другого порядку, що діляться іноді і далі на бронхи третього порядку. Перетворення в системі органів дихання приводять до того, що легені у плазунів набувають значення єдиного органу дихання. Збереження ребер у плазунів забезпечило виникнення нового механізму дихання, відсутнього у земноводних. Вдих і видих у них відбувається завдяки збільшенню і скороченню об'єму грудної клітки, обмеженої ребрами. Зміна об'єму грудної клітки проводиться спеціальними дихальними м'язами і можлива завдяки рухомому з'єднанню ребер як з хребтом, так і з грудиною. Вентиляція легенів у плазунів досягає значно більшої інтенсивності, чим у земноводних, і виявляється вельми важливою обставиною в пристосуванні хребетних тварин до життя на суші.

Кровоносна система. 2 кола кровообігу, більш повно розділені, ніж у земноводних. Серце трикамерне (2 передсердя і 1 шлуночок), з неповною перегородкою у шлуночку (у крокодилів — чотирикамерне). У праве передсердя надходить венозна кров від усіх органів, у ліве — артеріальна кров із легеневих вен. Від правої частини шлуночка з венозною кров'ю відходить легенева артерія, від середньої — ліва дуга аорти зі змішаною кров'ю, від лівої — права дуга аорти з артеріальною кров'ю (від цієї дуги відходять сонна та підключична артерії, які несуть збагачену киснем кров до голови та передніх кінцівок відповідно). На спинному боці тіла дуги аорти зливаються в непарну спинну аорту, тому решта органів одержує змішану кров. Таким чином, у плазунів ще не відбувається повного розділення артеріальної та венозної крові.

Деякі рептилії харчуються, або живуть на деревах

Удосконалення наземних органів дихання у плазунів відбувається паралельно з вдосконаленням системи органів кровообігу. Основні перетворення зводяться до подальшого розділення артеріального і венозного потоку крові. У більшості плазунів серце, так само як і у земноводних, трикамерне, проте шлуночок розділений неповною перегородкою на дві половини: праву - венозну і ліву - артеріальну. При скороченні шлуночку його перегородка, прикріплена до черевної стінки, доходить до спинної стінки шлуночку, цілком роз'єднуючи праву і ліву його половини. У крокодилів є і правий і лівий шлуночки, що зовсім відокремилися, відокремлені один від одного повною перегородкою. Розділенню потоків крові в серці сприяє також розпад у плазунів загального артеріального стовбура на три самостійні судини: на легеневу артерію, що ділиться потім на дві судини, та на праву і ліву дуги аорти. Кожна дуга аорти заломлюється навколо стравоходу, і, зійшовшись один з одним, вони з'єднуються в непарну спинну аорту. Спинна аорта тягнеться назад, посилаючи по шляху артерії до всіх органів. Від правої дуги аорти, що відходить від лівого артеріального шлуночку, відгалужуються загальним стовбуром права і ліва сонні артерії, від правої ж дуги відходжують і обидві підключичні артерії, що несуть кров до передніх кінцівок. Завдяки цьому передній відділ тіла отримує артеріальну кров. Проте у всіх плазунів, у тому числі і у крокодилів, повного розділення артеріальної і венозної крові не відбувається, оскільки ці два потоки змішуються в спинній аорті.

Видільна система. У плазунів з'являється вторинна (тазова) нирка, яка має досконаліший порівняно із земноводними механізм реабсорбації води і розчинених у ній речовин. З нирок сеча по сечоводах надходить у сечовий міхур і клоаку, де також відбувається всмоктування води. Важливе пристосування для утримання рідини в організмі — утворення як продукту виділення сечової кислоти, виведення якої вимагає значно меншої витрати води, ніж сечовини у земноводних. Органи виділення — метанефричні нирки, у більшості плазунів є сечовий міхур.

Багато змій яскравого забарвлення - отруйні

2.4 Статева система та розвиток

Плазуни роздільностатеві. Чоловіча статева система плазунів представлена парними сім'яниками, сполученими із сім'япроводами за допомогою придатка (залишок тулубної нирки). Сім'япроводи відкриваються в сечоводи. Самці більшості видів мають купулятивний орган (окрім гатерії, у змій і ящірок він парний). Жіноча статева система складається з парних яєчників і яйцепроводів, які відкриваються беспосередньо в клоаку.

Органи розмноження - яєчники і сім'яники - плазунів істотно не відрізняються від таких у земноводних. Зміни в яєчниках пов'язані тільки з великими розмірами відкладуваних яєць. Вивідні протоки статевих залоз у представників цих двох класів, так само як і у всіх інших наземних хребетних, гомологічні, тобто однакові за походженням. Яйцепровід представлений мюлеровим, а сім'япровід - вольфовим каналом. Яйцепроводи плазунів відрізняються від яйцепроводів земноводних змінами гістологічної будови їх стінок, виділяючих шкаралупову і білкову оболонки, відсутні у земноводних. Що стосується вольфого каналу, то він перестає виконувати функцію сечоводу і служить виключно сім'япроводом, зникаючи у зв'язку з цим у самок.

Запліднення внутрішнє, відбувається у верхній третині яйцепроводів.

У плазунів зустрічається також яйцеживородіння та живородіння (деякі змії). Скельні ящірки розмножуються шляхом партогенезу. Самці у цих видів невідомі.

Інкубаційний період від 1—2 місяця до року і більше (у гатерії). Піклуються про потомство рідко.

Під час проходження по яйцепроводах запліднене яйце вкривається яйцевими оболонками (шкаралуповою, білковою), які роблять можливим розвиток зародка поза водою. Шкаралупа дозволяє запобігти випаровуванню води та висиханню зародка, а також збільшити розмір яєць і об'єм запасених у ньому поживних речовин. У ящірок і змій шкаралупна оболонка відносно м'яка і пропускає вологу; тому яйця цих рептилій повинні розвиватися у вологому середовищі. У крокодилів і черепах шкаралупа вапниста, водонепроникна. Для розвитку зародка в такій замкненій системі з'явилися спеціальні пристосування: білкова оболонка, що несе запас води амніотична оболонка (амніон), заповнена рідиною, в яку занурений зародок алантоїс, який накопичує продукти обміну ембріона і доставляє зародку необхідну кількість кисню жовтковий мішок, що містить достатні запаси поживних речовин, тому розвиток плазунів відбувається без личнкової стадії та метаморфозу.

Розвиток плазунів, навіть тих, які мешкають у воді, не пов'язано з водним середовищем. Розвиток волокнистих шкаралупових оболонок, очевидно, у плазунів було першим найважливішим перетворенням яйця у ряді пристосувань до наземного розвитку. Серед сучасних плазунів можна спостерігати різні стадії зміни зовнішніх оболонок, які служать пристосуванням до розвитку на суші. Найпримітивнішими формами у цьому відношенні виявляються шкаралупові оболонки яєць у ящірок та змій, представлені відносно м'якою, пергаментоподібною, волокнистою оболонкою, яка досить близька за хімічним складом до оболонок земноводних. Волокниста шкаралупова оболонка значно затримує висихання яєць, але оберегти їх від цього повністю не може. Розвиток йде нормально лише при вологості ґрунту не нижче 25%. Поява шкаралупової оболонки має значення не тільки як захист від висихання, але й як пристосування для розвитку яйця у нових умовах. Перенесення розвитку на сушу може здійснитися повною мірою тільки тоді, коли випадає личинкова стадія, що вимагає для свого існування водного середовища. Зникнення личинкової стадії зазвичай супроводжується збільшенням в яйці запасу поживних речовин, що забезпечує повний розвиток зародка. Збільшення ж розмірів яйця, особливо в повітряному середовищі, де питома вага всякого тіла сильно зростає, можливе тільки в тому випадку, якщо є тверда оболонка, що не дозволяє яйцю розтікатися і зберігає його цілісність. Отже, поява шкаралупової оболонки у яєць ящірок і змій забезпечила не тільки деякий захист їх від висихання, але і збільшення жовтка і випадання личинковій стадії у розвитку. Проте яйце лускатих примітивне. Більша частина води, необхідна для розвитку зародка, потрапляє з навколишнього середовища. Подальшим кроком в пристосуванні яєць до розвитку на суші був розвиток білкової оболонки, що виділяється стінками яйцепроводів. У ній зосереджується запас всієї води, необхідної для розвитку зародка. Така оболонка покриває яйця черепах і крокодилів. Пізніші дослідження показали, що в яйцях змій (і, мабуть, також ящірок) на ранніх стадіях розвитку є тонкий шар білкової оболонки. У цей період ще не розвинені ні амніон, ні алантоїс. Тонкий шар білка виконує захисну роль і забезпечує жовток вологою. Зрозуміло, що білкова оболонка не могла б здійснювати своєї функції резервуару води, якби тверда зовнішня оболонка не захищала її хоч би частково від висихання. Отже, поява шкаралупової оболонки яйця забезпечила не тільки можливість збільшення жовтка, але і появу таких пристосувань в яйці, які забезпечують зародок необхідною для розвитку водою. З іншого боку, відсутність необхідності черпати ззовні воду, потрібну для розвитку зародка, створює передумову для подальшого перетворення шкаралупової оболонки. Волокниста оболонка замінюється у черепах і крокодилів вапняною, абсолютно непроникною для води. Яйця, покриті вапняною оболонкою, чудово захищені від висихання і можуть розвиватися на суші в будь-яких умовах. Проте тверді шкаралупові оболонки, що ліквідували небезпеку висихання яйця, самі по собі представляють серйозну загрозу для організму, що розвивається. Зародок, що збільшується в розмірах, може бути роздавлений або пошкоджений в результаті зіткнення з твердою шкаралупою. У зв'язку з цим у плазунів, так само як і у інших наземних хребетних, утворюються особливі ембріональні пристосування, що захищають зародок від зіткнення з твердою шкаралупою. На ранніх стадіях розвитку починає утворюватися кільцева складка. Вона, щоразу збільшуючись, обростає зародок, краї її сходяться і зростаються. В результаті зародок є поміщеним в амніотичну порожнину, в якій скупчується особлива амніотична рідина. Таким чином, зародок є захищеним від зіткнення зі шкаралуповою оболонкою. Але зародок, що поміщається в амніотичній порожнині, відчуває нестачу в кисні. Утруднено також і виділення продуктів життєдіяльності організму, що розвивається. Наслідком утворення амніона виявляється розвиток і іншого зародкового органу - алантоїса, або зародкового сечового міхура. Він виконує функцію органу дихання, оскільки його стінки, що мають велику мережу кровоносних судин, прилягають до оболонок яйця. Останні завдяки пористості шкаралупової оболонки не перешкоджають проникненню кисню всередину яйця до кровоносних судин алантоїса. Крім того, зародок виділяє в алантоїс продукти розпаду. Утруднення з виділенням продуктів життєдіяльності зародка, що розвивається в замкнутому яйці, вирішуються не тільки завдяки розвитку алантоїса, але й унаслідок зміни характеру обміну речовин в яйці. Основним джерелом енергії в яйцях земноводних є білки. Продукт їх розпаду - це сечовина, яка легко розводиться і, залишаючись по сусідству із зародком, може проникати назад в його тканини, отруюючи його. Основу запасу живильних речовин в яйцях плазунів складають жири, що розпадаються на вуглекислий газ і воду. Газоподібні продукти обміну речовин легко виділяються з яєць, що розвиваються в повітряному середовищі, назовні, не заподіюючи шкоди зародку. Проте і у плазунів в процесі життєдіяльності зародка утворюються продукти розпаду не тільки жирів, але і білків. Кінцевим продуктом розпаду білків у них є не сечовина, а сечова кислота, що відрізняється слабкою здатністю дифузії і тому не може заподіяти шкоду зародку.

Розділ 3. Особливості життєдіяльності гадюки звичайної 3.1 Загальна характеристика

Гадюка Звичайна (Vipera berus) – найпоширеніша отруйна змія в середній смузі. Звичайну гадюку можна зустріти в лісовій, лісостеповій зонах та в Карпатах. Найчастіше зустрічається в мішаних полях, на галявинах, болотах, по берегах рік, озер і струмків. Розповсюдження: на півночі до 68° с. ш., а на півдні - до 40° с. ш. В горах гадюка зустрічається на висотах до 3000 м над рівнем моря.

Густота заселення гадюк дуже нерівномірна. В сприятливих місцях гадюки створюють великі скупчення – їх густота може сягати 90 штук на 1 га, але частіше не перевищує 3-8 на 1 га. Після зимівлі з’являються на поверхні землі звичайно в квітні-травні. Влітку сховищем для гадюк служать нори різноманітних тварин, пустоти в гнилих пеньках і поміж камінням, кущі, копиці сіна. Гадюки можуть поселятися в закинутих будівлях.

Гадюка звичайна відносно невелика в розмірах, довжиною до 75 см, на півночі зустрічаються екземпляри довжиною до 1 м. Тіло відносно товсте. Самки зазвичай крупніші за самців. Голова округло-трикутна, чітко відмежована від шиї, на верхній частині знаходиться три щитки. Зіниця вертикальна. Кінчик морди заокруглений, а носовий отвір прорізано в середині носового щитка. На переднім краї верхньої щелепи розташовані крупні рухливі трубчаті отруйні зуби. Забарвлення тулуба коливається від сірого до червоно-бурого, з характерною темною зигзагоподібною лінією вздовж хребта та іксоподібним малюнком на голові. На півночі зустрічаються чорні форми.

Спарювання гадюк відбувається з середини травня до початку червня. Гадюка яйцеживородяча. Потомство народжується в серпні. Молоді гадюки народжуються довжиною 17 см і вже є отруйними.

В середній смузі гадюки активні в денний час. Люблять грітися на сонці, можуть це робити і просто на стежці, на пеньках, каменях. Полюють як правило вночі. Харчуються переважно дрібними гризунами, жабами, комахами. При зустрічі з людиною гадюка, як правило, намагається сховатися. При загрозі нападу займає активну оборону: шипить, здійснює погрозливі кидки і небезпечні кидки-укуси, котрі найлегше провокуються рухомим об’єктом. Тому різких рухів при зустрічі з гадюкою краще не робити. Не слід брати змію за хвіст, так як не виключена можливість укусу.

3.2 Спосіб життя

Набуття плазунами здатності розмножуватися на суші шляхом відкладання великих яєць, огорнутих щільною оболонкою, звільнило їх від необхідності повертатися у воду - вони стали цілком наземними тваринами. Ороговіння шкіри і втрата шкірою дихальної функції зробили плазунів незалежними і від вологості навколишнього середовища, дозволивши їм заселити області з низькою вологістю. Ороговіла шкіра також зробила доступними для плазунів засолені ґрунти і морську воду - місця проживання, абсолютно недоступні земноводним. Разом з цим відбулося посилення дихальної функції легенів за рахунок ускладнення їх внутрішньої будови і заміни глоткового дихання дихальними рухами грудної клітки. Розселившись у всі кліматичні області земної кулі, за винятком приполярних областей, плазуни дали дуже велику різноманітність життєвих форм. Серед них є наземні, підземні, водні, деревні. Серед викопних плазунів були такі, які мали крила і літали в повітрі.

Коливання чисельності плазунів за роками відносно невеликі. Для небагатьох вивчених в цьому відношенні видів відома зміна чисельності за суміжні роки в 2-3 рази. Основною причиною падіння чисельності є загибель в місцях зимівель. В окремих випадках чисельність падає в результаті діяльності хижаків.

Залежність температури тіла від температури навколишнього середовища

Залежність температури тіла від температури навколишнього середовища, тобто пойкілотермія, пов'язана з низьким рівнем обміну речовин, визначає як специфіку розповсюдження, так і багато біологічних рис плазунів. Плазуни, на відміну від земноводних, широко розселилися не тільки у вологих тропіках, але і по пустелях, які дуже сприятливі за температурними умовами. Проте у міру руху до полюсів число видів плазунів падає. Наприклад, в Середній Азії мешкає близько 50 видів плазунів, в середній частині Європи - 15 видів, а біля Північного полярного круга - всього 2 види. Правильна сезонна або добова зміна періодів спокою і активності носить у плазунів декілька інший характер, чим у земноводних. Циклічність плазунів - це біологічне пристосування до несприятливих умов температури і живильності місць проживання. З умовою вологості в такому ступені, як у земноводних, вона не зв'язана. Добова циклічність пов'язана з температурою. Плазуни активні при оптимальних для кожного виду температурах. Оптимум же у всіх плазунів лежить в області високих температур і коливається у різних видів в межах 20-40°с. Будучи теплолюбивими, більшість плазуючих помірних широт - денні, небагато видів - вечірні і лише гекони - нічні тварини. У тропічних пустелях, навпаки, дуже багато нічних видів плазунів, оскільки вдень там дуже жарко. Навіть у помірних широтах вдень температура ґрунту буває вище оптимальної, а в Середній Азії вона нерідко досягає 60°с і вище. При такій температурі всі плазуни могли б загинути через декілька хвилин від перегріву. Але, переміщаючись протягом доби, вони вибирають ті ділянки біотопу, де температура найближча до оптимуму. Вранці тримаються на солнцепечних схилах барханів, потім переходять на тіньові схили, при нагріванні ґрунту підіймаються на гребінь бархана або кущ, тощо. Шляхом таких переміщень плазуни уникають перегріву і підтримують температуру тіла на високому і відносно постійному рівні, близькому до температури тіла гомойотермних (теплокровних) тварин, тобто вони виявляються "екологічно теплокровними" тваринами. Особливість ґрунту утримувати денне тепло використовується нічними видами плазунів. Так, сцинковий гекон, полюючи вночі, час від часу закопується в теплий пісок, тобто активність його розпадається на ряд періодів. Будучи біологічним пристосуванням, добовий цикл активності міняється в різні сезони залежно від умов температури. Так, навесні плазуни активні тільки в середині дня - в найтепліший час доби. В середині літа активність плазунів багатьох видів схилається, навпаки, тільки до вранішніх і вечірніх годин. Велике значення в терморегуляції плазунів має сонячна радіація. Так, в горах при температурі повітря мінус 5°с і поверхні ґрунту плюс 5°с температура тіла ящірки може досягати на сонці 19°с. Залежність активності від температури у змій не така очевидна. Проковтуючи повністю дуже велику здобич (до 2/3-3/4 власної ваги) і поволі перетравлюючи її, змії можуть бути неактивні 5-8 днів. Голодна ж змія виходить з притулку і при досить низьких температурах, далеких від оптимуму.

3.3 Цикли активності гадюки звичайної

Сезонна циклічність, як і у земноводних, служить пристосуванням, що дозволяє мешкати в зонах, придатних для існування лише в теплий період року. У плазунів тропіків немає правильної сезонної зміни періодів активності і спокою. Вона слабо виражена в субтропіках і з'являється лише в помірних широтах, де плазуни впадають в зимову сплячку. Тривалість активного періоду міняється залежно від температурних умов. У плазунів різних видів тривалість зимової сплячки різна і пов'язана з холодостійкістю виду. Так, звичайна гадюка (Vipera berus) з'являється навесні раніше інших змій, що мешкають в даній місцевості, і пізніше за них йде на зимівлю. За сприятливих температурних умов більшість плазунів можуть не впадати в зимову сплячку. Наприклад, в теплих спорудах людини в Середній Азії агами, що зазвичай впадають в зимову сплячку, і гекони виявляються активними всю зиму. У зв'язку з відносно теплими взимку і частою відлигою в Середній Азії гюрза, ефа, щитомордник, ряд видів ящірок і круглоголовок регулярно з'являються на поверхні землі і гріються на сонці, так що у них немає безперервної зимової сплячки. Характер притулків, де зимують плазуни, вельми різний. Більшість зимує в норах гризунів, тріщинах ґрунту, в порожнечах, що утворилися на місці згнилого коріння, тощо. Улюблені місця зимівель живородної ящірки - порожнини, що утворилися в болотистих місцях під дерном при опусканні рівня ґрунтових вод. Вужі у великій кількості збираються на зиму в гнойових купах і підвалах. Полози нерідко зимують в печерах, болотяні черепахи - на дні водоймищ. Більшість плазунів зимують поодинці або невеликими групами в 2-3 особини. Проте деякі утворюють взимку великі скупчення. Так, звичайні вужі збираються в клубки по декілька сотень і навіть тисяч особин; у клубках зимуючих гадюк і щитомордників знаходили десятки змій. До періоду зимівлі у плазунів накопичуються запасні поживні речовини, а інтенсивність обміну речовин різко падає. У деяких плазунів спостерігається літня сплячка, проте вона визначається не вологістю, як у земноводних, а відсутністю повноцінного харчування. Так, в пустелях Середньої Азії в літню сплячку впадає середньоазійська черепаха (Testudo horsfieldi). В кінці травня або початку червня, услід за висиханням рослинності, якою вони харчуються, черепахи викопують нори і впадають в заціпеніння. У тих місцях, де рослинність не висихає, наприклад на зрошуваних полях, черепахи активні все літо. Отже, циклічність в цьому випадку залежить від живильності жител.

 

3.4 Засоби захисту

У плазунів захисні пристосування носять не тільки пасивний характер, як у земноводних, але й можуть приймати форму активного захисту. До пасивних захисних пристосувань відноситься пристосовне забарвлення, що досягає у багатьох видів великої досконалості. Переважаюче число плазунів забарвлене під колір субстрату, на якому вони постійно тримаються. При цьому часто зустрічається розчленовне забарвлення і пристосовне забарвлення очей. Особливої досконалості досягло пристосовне забарвлення у батогоподібних змій, геконів і хамелеонів. Останні здобули широку популярність завдяки своїй здатності швидко міняти забарвлення залежно від умов навколишнього середовища. Пристосовне значення має контрастне і яскраве забарвлення багатьох ящірок і змій. При небезпеці такі плазуни виставляють яскраво забарвлену частину тіла напоказ, приймаючи при цьому страхітливі пози. У кобр добре відомі складки шкіри з боків шиї, які змія розширює, повертаючись до супротивника контрастними смугами, або окулярами. Роздувають шию, хоча і не в такому ступені, багато полози і вужі. Агами і круглоголовки відкривають при небезпеці рот і роздувають горловий мішок. Вухата круглоголовка додатково розкриває складки шкіри в кутиках рота, які наливаються кров'ю і стають червоно-синіми. Величезних розмірів досягає така складка у австралійської плащеносної ящірки, що приймає при небезпеці відповідну позу. До пасивних способів захисту відноситься панцир черепах, що отримав найбільший розвиток у сухопутних форм, вимушених у зв'язку з рослиноїдністю бути активними велику частину доби. Активний захист полягає в пристосовній поведінці. Деякі круглоголовки, а із змій ефа, рятуючись від ворога, закопуються в пісок, починаючи швидко переміщати тіло то вліво, то управо, і як би утопають в ньому. Ефа, як і деякі інші змії, якщо не може відразу сховатися, повзе назад, але завдяки особливим рухам тіла створює враження нападу. Ряд плазунів видає застережні звуки. Голосно шиплять багато сухопутних черепах. Шиплять майже всі змії, а гримучі змії шелестять роговими кільцями хвоста. Скрипучий звук хвостом видає сцинковий гекон. Більшість круглоголовок і ящурок риють на мисливській ділянці велику кількість захисних нір, куди вони ховаються при небезпеці. Нарешті, досить широке розповсюдження має активний захист — напад. Так діють при небезпеці майже всі круглоголовки. Нападає варан, який здатний нанести не тільки значну і довго болячу рану зубами, але і дуже сильний удар хвостом. З ящірок - ядозуби (Heloderma) можуть при укусі викликати важкий стан отруєння у людини. Отруйні залози - досить часте явище у змій. Для людини отруйними слід рахувати близько 450 видів. Видозмінена слинна залоза, що виділяє отруту, з'являється у ряду видів, що не мають отруйних зубів, наприклад в удавчиків та вужів. Отрута останніх дуже слабка, але на холоднокровних тварин діє подібно до отрути кобри. Для справжніх отруйних змій характерна поява спеціалізованих зубів. Отруйні зуби за своїм розташуванням можуть бути двох типів: задньоборознисті (Opistoglypha) та передньоборознисті (Proteroglypha). У змій із зубами першого типу, наприклад у стріли-змії або ящірічної змій, отруйні зуби сидять на задньому кінці верхньощелепної кістки і мають борозенку для стікання краплі отрути. Ця отрута діє на холоднокровних. У змій із зубами другого типу, наприклад у гадюк, кобри, щитомордника, отруйні зуби сидять на передньому кінці верхньощелепної кістки, сильно збільшені і частіше мають внутрішній канал. Отрута цих змій діє і на теплокровних тваринах. На різних тваринах отрута діє по-різному. Так, одна і та ж кількість отрути кобри може убити 10 змій, 25 собак, 60 коней і 300 тисяч голубів.

ВИСНОВКИ

Не дивлячись на прогресивний розвиток органів дихання, кровообігу, травлення і покривів, плазуни залишаються все-таки на такому рівні розвитку, що теплокровность організму не може бути забезпечена і, подібно до земноводних, температура тіла цих тварин залежить від температури навколишнього середовища.

Повний розрив з водним середовищем приводить до того, що осмотичний тиск в тілі плазунів стає незалежним від навколишнього середовища. Ороговіння шкіри, яке робить її непроникною для води, знімає загрозу зміни осмотичного тиску навіть тоді, коли плазуни вторинно переходять до водного способу життя. Оскільки вода поступає в тіло плазунів тільки разом з їжею, то осморегулююча функція нирок майже повністю відпадає. У плазунів немає потреби, як у земноводних, виводити постійно виникаючий надлишок води з організму. Навпаки, у них, як у сухопутних тварин, з'являється необхідність економно витрачати воду, що знаходиться в організмі. Тулубові нирки (мезонефрос) земноводних замінюються у плазунів тазовими (метанефрос). Тазові нирки не мають зв'язку з вольфовим ріалом, і у них розвиваються власні сечоводи, що впадають в клоаку. При цьому вольфів канал у самок редукується, а у самців виконує функцію сім'япроводів. Особливості будови тазових нирок плазунів полягають в тому, що загальна фільтраційна площа клубочків у них зменшується, а протяжність канальців збільшується. Чим менші клубочки, тим менш інтенсивно йде фільтрація води з організму. У канальцях же, що мають значну довжину, велика частина води, відфільтрованої клубочками, всмоктується назад. Отже, виділення продуктів життєдіяльності у плазунів відбувається з витратою мінімуму води, що входить до складу організму.

Рептилії більш пристосовані до життя в різноманітних умовах ніж земноводні, Вони заселяють всі кліматичні зони земної кулі (за винятком Арктики і Антарктики). При температурі +10 град. змії стають малорухливими, а при –4 - -6 наступає смерть. Найбільше у тропіках, а в міру віддалення до полюсів видова різноманітність зменшується. Так, в Індонезії живе 150 –200 видів, в середньому Китаї - 30, у Західній Європі – 12, а до Північного полюса доходять два види (гадюка і живородяща ящірка). У вертикальному поширенні досягають 5 тис. м. Температура вище +50 град. призводить до смерті. Від високих температур спасаються у норах, на кущах, або впадають у сплячку. Солоність середовище не впливає на їх поширення.

Рептилії широко поширені, серед них є наземні, водні, підземні і живуть на деревах. Найбільше видів наземних. Пересуваються по-різному. Крокодили, варани, ящірки бігають. У пустельних видів (агами, гекони, ігуани) на кінцівках є рогові зубчики, або між пальцями є перетинки (гекон). Змії пересуваються згинаючи тіло змієподібно. У плазунів, які живуть під землею (сліпуни, амфісбени) очі редуковані. У тих, які живуть на деревах (хамелеони) мають пристосовані ноги і хвіст. У деяких (Летючих драконів) по боках ьтіла є шкіряста згортка і можуть планувати до 20м. Водний спосіб життя ведуть крокодили, морські ігуани, черепахи.

Живляться плазуни від малих наземних і водних б/хр до великих ссавців. Рослинною їжею живится степова черепаха. Їжу проковтують цілою, лише деякі розривають.

У розмноженні є пристосування. Запліднення завжди внутрішнє, Розвиток зародка проходить без перетворення. Яйця зверху вкриті волокнистою або вапняковою оболонкою. У черепах і крокодилів є білкова оболонка. Під час розвитку зародка утворюються зародкові оболонки (сероза, амніон, алантоїс). Статевої зрілості крокодили, черепахи досягають на 8-10 році життя, змії 3-5, ящірки 2-3 році.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1)      Абрикосов Т.Т. и др. Курс зоологии. - М..: Высшая шк., І977.

2)      Адольф Т.А., Бутьев В.Т. Михеев А.В., Орлов В.И. Руководство к лабораторным занятиям по зоологии позвоночных. - М.: Просвещение, І977.

3)      Бобринский Н.А. Курс зоологии. Т2. Хордовые. - М., І966.

4)      Жизнь животных. В 6 томах. – М.: Просвещение, 1969.

5)      Зедлаг У. Животный мир Земли. – М.: Мир, 1975.

6)      Зенкевич Л.А. и др. Жизнь животных. - М.: Просвещение, - Т. 1-3. 1968, 1969.

7)      Кістяківський О.Б., Мазепа І.І. Польовий практикум з зоології. – К.: Рад школа, 1967. – 343 с.

8)      Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. – 592 с.

9)      Корнєєв О.П., Бабенко Л.О., Дятлова Т.І., та ін. Практикум із зоології хордових. - К.: Вид-во Київ. ун-ту., 1967.

10)   Маркевич О.П. Філогенія тваринного світу. - К., 1964.

11)   Наумов Н.П., Карташав Н.Н. Зоология позвоночных. - М.: Высшая шк., 1979. Т.1,2.

12)   Наумов Н.П., Карташев Н.Н. Зоология позвоночных: В 2 ч. – М.: Высш. школа, 1979 – 333 с.

13)   Наумов С.П. Зоология позвоночных. - М.: Высшая шк., 1973.

14)   Самарський С.Л. Зоологія хребетних. - К.: Вища шк., 1976.

15)   Фауна України: в 40 томах. – М.: Просвещение, 1970 с.

16)   Хрестоматія з зоології. / Упор. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова. – К.: Рад. школа, 1988. – 272 с.