Птахи Коропського району

Вступ

Людина в своїй господарській діяльності використовує багатства природних екосистем і сама створює штучні або напівштучні екосистеми з метою їх збагачення і кращого пристосування до своїх потреб. Насаджені ліси і парки, поля сільськогосподарських культур, штучні водойми, фруктові сади, тваринницькі ферми, рибні й мисливські господарства – це не повний перелік штучних і напівштучних екосистем, які називаються культурними ландшафтами. Роль птахів у цих екосистемах, тобто в житті та господарській діяльності людини, надзвичайно велика.

Синантропні види – це види, які пристосувалися до життя поблизу людини. Ці види птахів приносять багато користі людині: знищують шкідників, сприяють запиленню та поширенню деяких видів рослин; а деякі види завдають і збитків: знищують посіви зернових культур, оббивають плоди та ягоди в садах.

Метою нашої роботи є характеристика птахів-синантропів Коропського району Чернігівської області.

Предмет дослідження – біологічні особливості птахів-синантропів, характерних для Коропського району.

Об`єкт дослідження – видова різноманітність птахів-синантропів району дослідження.

Для досягнення поставленої мети роботи нам потрібно вирішити деякі завдання:

– дати коротку фізико-географічну характеристику Коропського району;

– за літературними даними та власними спостереженнями систематизувати видовий склад району дослідження;

– охарактеризувати біологічні особливості основних видів птахів-синантропів Коропського району.

1. Коротка фізико-географічна характеристика району дослідження

Коропський район – район у північно-східній частині Чернігівської області. Утворився в 1923. Площа 1,3 тис. км². У Коропському районі – смт. Короп (райцентр) і смт. Понорниця, 65 сільських населених пунктів.

Район лежить на Придніпровській низовині. Поверхня правобережної частини його – низовинна хвиляста лесова рівнина, розчленована численними ярами, трапляються карстові форми рельєфу. Лівобережна частина – низовинна пологохвиляста алювіальна рівнина; є лесові «острови», западини. Корисні копалини: торф, крейда, глина, пісок. Правобережна частина району розміщена на Новгород-Сіверському Поліссі, лівобережна – на Чернігівському Поліссі. Пересічна температура січня –7,6° С, липня +18,8° С. Опадів 580 мм на рік, більша частина їх випадає в теплий період року. Висота снігового покриву 32 см. Період з температурою понад +10° становить 151 день. Метеостанція (с. Покошичі). В зимовий період на район часто поширюється північна частина високого тиску із районів Сибіру, а також пов`язані значні похолодання. Частіше всього їх вплив виявляється в січні і лютому.

Січень є найхолоднішим місяцем року. Середні січневі температури знаходяться в межах – 4,1. В лютому середньорічна температура підвищується всього на 1,5⁰С. В окремі роки лютий місяць буває значно холодним.

Щорічно мінімальна температура буває – 15 і нижче. В порівнянні з лютим в березні температурний режим в середньому підвищується на 5⁰С. Майже такий же ріст температури від березня до квітня.

Більш інтенсивний ріст температури відбувається в травні. Це пов`язано зі зменшенням хмарності, збільшенням світлової частини доби і висоти сонця над горизонтом. Різниця в середніх температурах за літні місяці невелика і складає 1 – 2 ⁰С.

Найтепліший місяць року – липень. Середня температура складає 19,5 – 22,8. в 75 – 80% років в літній період можлива температура 30 і вище. В літній період в районі переважають західні і північно-західні вітри.

Річна сума опадів становить від 45,7 до 55,4 мм. Протягом року опади розподіляються нерівномірно. Біля 70% всієї кількості їх випадає в теплий період, тільки 30% припадає на холодну пору року.

Протягом холодного періоду місячна кількість опадів мало змінюється. За холодні місяці в середньому випадає 150 – 180 мм опадів, за теплий 324 – 415 мм. Максимальна кількість опадів припадає на липень. В 25% років в липні випадає 100 – 175 мм опадів. За теплий період відмічається в середньому 53 – 60 днів з дощами, які дають за добу не менше 1 мм опадів. Переважаючим типом опадів в цей період є короткочасні зливові дощі. Загальна кількість днів з опадами в році 152 – 171. найбільша кількість опадів складає 194 мм.

Бездощові періоди тривають 10 – 20 днів, і повторюються досить часто. Ймовірність їх у вегетаційний період складає 65 – 67%.

На загальному фоні бездощових періодів виділяються засушливі, які починаються на 10-й день без дощів`я. Засушливі періоди можуть супроводжуватися суховіями. Суховійними днями прийнято вважати такі коли відносні вологість складає 30% і нижче, температура повітря 25⁰С і вище, і швидкість вітру не менше 5 м/с. Інтенсивні суховії по району бувають в середньому 1 раз на 10 років.

На тривалість періоду вегетації сільськогосподарських культур впливають заморозки. В середньому по району в повітрі вони припиняються в третій декаді квітня, а осіння починаються в кінці вересня – 1 декада жовтня. Середня тривалість без морозного періоду в повітрі складає 153 дні.

На поверхні ґрунту весною заморозки закінчуються пізніше, а осіння починаються раніше, в основному на 1 – 2 тижні. В середньому заморозки закінчуються в кінці квітня – 1 декада травня, починаються осінню в першій декаді вересня.

Тривалість без морозного періоду на ґрунті 136 – 152 дні.

В цілому кліматичні умови району за кількістю тепла, світла і вологи сприятливі для вирощування всіх сільськогосподарських культур.

Район належить до вологої, помірно теплої агрокліматичної зони. Гол. річка Десна (притока Дніпра); в її заплаві багато озер, зокрема оз. «Хотинь». Споруджено 122 ставки (загальною площею водного дзеркала 412 га). Переважають сірі і ясно-сірі лісові ґрунти (78%), дерново-підзолисті (16%), дернові (3%), лучні та болотні (3%). Площа лісів 33,1 тис. га (дуб, сосна, вільха, береза).

У районі: «Рихлівська дача», (ландшафтний заказник загальнодержавного значення), 19 заказників, 7 пам’яток природи та 1 заповідне урочище.

Розташування району в двох фізико-географічних зонах – Поліссі і Лісостепу – зумовило різноманітність її рослинного і ґрунтового покриву. Північна частина лежить у зоні змішаних лісів, південна – у лісостеповій зоні, де ліси, переважно дубові, зустрічаються лише островами. Лісами покрито 16,5% загальної площі області.

На Поліссі основною деревною породою в лісах є сосна (73%); супутніми породами – дуб, береза, осика, вільха, граб, тополя, трапляються липа, клен, ясен та інші породи. В складі лісів переважає дуб – 41,1%. Сосна, ялина займають 38,8%. Зустрічаються береза, осика, вільха, з чагарників – ліщина, жостер, брусниця.

Борові тераси річок області покриті переважно сосною з домішкою дубу, білої акації, рідше берези.

У заплавах річок, крім лучної та болотної рослинності, значне поширення мають чагарники білої лози, верби, жостеру, ожини тощо. В заплаві Десни часто зустрічаються ліси та рідколісся з верби, тополі білої та чорної, дубу з підліском жостеру, верби, глоду, ожини тощо.

Значну площу в районі займають природні заплавні і суходільні луки. Рослинність заплавних лук представлена бобово-злаково-різнотравними асоціаціями, до складу яких входять: тонконіг, мітлиця біла, костриця, тимофіївка, конюшина лучна, повзуча і рожева, лядвенець рогатий, люцерна хмелевидна, м'ята, осока заяча й просяна, ситник стиснутий і чорний.

На суходільних луках рослинне вкриття зріджене і представлене малоїстівними травами (біловус, булавоносець, мітлиця звичайна, костриця червона та багато видів бур'янистого різнотрав'я).

  2. Видовий склад населення птахів (за літературними даними та власними спостереженнями)

Список птахів певного району складаємо за такою схемою: назва птаха (українська і латинська); птах осілий, кочовий, перелітний або пролітний; де (за ландшафтною характеристикою) тримається в гніздовий період або під час перельоту; як часто трапляється птах у районі досліджень (численний, звичайний, нечисленний, рідкісний, дуже рідкісний). Склавши список птахів, можна вибрати першочергові об'єкти для вивчення. Це мають бути ті види птахів, які за літературними даними і на основі власних спостережень вважаються синантропними. Докладне вивчення цих видів дасть можливість визначити їх роль у природі й народному господарстві. Залежно від специфіки району об'єктами досліджень можуть бути різні види птахів. Об'єктом вивчення в нашій роботі є синантропні птахи.

Намітивши для дослідження групу птахів-синантропів, потрібно вивчити всі, навіть найдрібніші, особливості їх життя і розвитку. У житті птахів є кілька важливих періодів: весняний приліт (якщо птах перелітний), період розмноження, осінній відліт і зимівля. В усі ці періоди птах повинен знаходити собі (а влітку і своїм пташенятам) їжу і оберігати себе і пташенят від різних ворогів. Залежно від пори року спостереження можна починати з осіннього відльоту або з періоду вигодовування пташенят.

На основі проведеного нами дослідження в Коропському районі Чернігівської області були виявлені такі види птахів-синантропів

Таблиця 1. Видовий склад птахів-синантропів Коропського району

Родина	Видова назва птаха-синантропа		Характер перебування в досліджуваній місцевості	Частота зустрічності птаха-синантропа
	українська	латинська
Лелекоподібні	Білий лелека	Ciconia ciconia	перелітний	Звичайний вид
Воронові	Сорока	Ріса ріса (L.)	осілий	Численний вид
	Ворона сіра	Corvus corone L.	Осілий, частково кочовий	Численний вид
	Грак, гайворон	Corvus frugilegus L.	Частково прелітний, частково кочовий	Малочисленний вид
	Галка	Corvus monedula L.	Осілі, частково кочові	Численний вид
	Сойка	Garrulus glandarius (L.)	Осілі та кочові	Звичайний вид
Голубоподібні	Горлиця звичайна	Streptopelia turtur (L.)	Перелітний	Трапляється часто
	Голуб сизий	Columba livia L.	Осілий	Численний вид
Горобцеподібні	Горобець хатній	Passer domesticus (L.)	Осілий	Численний вид
	Велика синиця	Parus major	Осілий, частково кочовий	Звичайний вид
Ластівкові	Ластівка сільська	Htrundo rustica L.	Перелітний	Численний вид
	Ластівка міська	Delichon urbica (L.)	Перелітний	Звичайний вид
Шпакові	Шпак звичайний	Sturnus vulgaris L.	Перелітний
Нормальні Сови	Сич хатній	Athene noctua (Scop.)	Осілий	Звичайний вид

3. Біологічні особливості основних видів птахів досліджуваної території Родина Лелекоподібні Лелека білий

Найбільш типовим представником родини лелекоподібних є білий лелека (Ciconia ciconia). Білий лелека надзвичайно популярний у населення нашої країни, з ним пов'язано безліч повір'їв, більшість з який є вимислом. Цей великий птах на високих ногах, з довгою шиєю і довгим дзьобом. Маса білого лелеки досягає 4 кг.

Колір пір`я переважно білий кінці крил блискучі, чорні. Коли крила складені, створюється враження, що в птаха вся задня частина тулуба чорна, звідси українська назва – черногуз. Дзьоб і ноги червоні. Гола шкіра навколо очей і передня частина підборіддя чорні. Самки трохи менші самців, по окрасу не розрізняються.

Білі лелеки живляться тваринною їжею, поїдаючи жаб, ящірок, різних комах, молюсків, рибу і дрібних ссавців: мишей, полівок, маленьких зайчат і крапчастих ховрашків. При нагоді вони можуть схопити маленьку пташку чи пташеня. Лелеки не поспішаючи походжають, але, помітивши здобич, можуть швидко до неї підбігти.

Білий лелека скрізь користається заступництвом людини, і тому причини скорочення його чисельності варто шукати не в переслідуванні чи руйнуванні гнізд. Основна причина – скорочення кормової бази. Осушення боліт і заболочених лугів, перетворення їх у сільськогосподарські угіддя спричиняє неможливість вигодовувати потомство. Тому лелеки залишають меліоративні території, і число пар, що гніздяться, поступово скорочується.

Родина Горобцеподібні Горобець хатній – Passer domesticus (L.)

Маса 40 г. У дорослого самця верх голови сірий, з темними цяточками, спина коричнева, з чорними поздовжніми плямами, поперек і надхвістя сірувато-бурі. Горло, воло, верхня частина грудей чорні, низ грудей і черево бурувато-білі. По боках голови коричневі смуги. Шия з боків і щоки сірі. У самки голова бура, нижня частина тіла строкато-бура. Оперення не таке яскраве, як у самця. Молоді птахи схожі на самок.

Були поширені спочатку в Європі, Азії, крім Крайньої Півночі, в Північно-Східній Африці, Аравії. Потім їх було завезено на всі континенти земної кулі, де вони дуже добре акліматизувалися. Птахи осілі, частково кочові. В УРСР поширені в населених пунктах по всій території. Найхарактерніші звуки – цвірінькання «чив-чив» або «жив-жив».

Живляться переважно рослинною і меншою мірою тваринною їжею (комахами та іншими безхребетними), охоче поїдають різні харчові відходи, зерно, ягоди, майже всеїдні. Розмножуються 2, іноді 3 рази за сезон. Гніздяться в різних закритих приміщеннях – у щілинах будівель, норах на берегових або байрачних урвищах, у скелях, дуплах дерев, штучних гніздівлях. Деякі птахи роблять великі кулеподібні гнізда на гілках дерев, іноді досить високо над землею. Гніздяться колоніально. Гніздо з трав'янистих рослин, корінців, вимощене кінським волосом, пір'ям тощо. Яйця білувато-жовті, із сірувато-бурою густою крапчастістю. Повна кладка з 5–7 яєць, з квітня – до кінця липня. Насиджують обидва птахи, 13–14 днів. Пташенята залишаються в гнізді 17 днів. Після закінчення гніздового періоду збираються у великі зграї, іноді налітають на посіви проса та інших зернових, клюють ягоди, можуть завдавати певної шкоди. Навесні і влітку живляться комахами, серед яких багато шкідників сільського господарства. Пташенят вигодовують комахами. Кількість горобців слід регулювати, не допускаючи їх масового розмноження і великої концентрації в районі, де дозрівають ягідні або зернові культури. Птахи дуже прикрашають і оживляють ландшафт населених пунктів, особливо взимку і навесні, отже, мають деяке декоративне значення.

Синиця велика (Parus major).

Досить красивий птах. Спинна сторона жовтувато-зеленого кольору, черевна сторона жовта, із широкою чорною смугою уздовж грудей і черева. Верхня сторона голови, боку шиї, горло і передня частина зоба блискучо-чорні із синюватим сталевим відливом, боки голови білі. Крило сірувато-блакитного кольору зі світлою поперечною смугою. Хвіст чорнуватий із блакитнуватим нальотом. Велика синиця – один з найбільш великих представників родини Горобцеподібних: довжина її тіла 130 – 165 мм, маса близько 20 г.

Велика синиця широко поширена в листяних лісах, в заростях по берегах річок і водойм, гаях, парках і садах.

Ці непосидючі пташки безупинно знаходяться в русі: переміщуючись з гілки на гілку, чіпляючись то однією, то обома лапками, часто повисають на кінцях гілочок спиною до землі і навіть униз головою, допомагаючи собі при переміщенні вгору по стовбуру крилами і навіть хвостом, безупинно перепурхуючи з місця на місце, а знайшовши поживу, роздзьобують її, притримуючи лапкою. Пізньою весною і улітку великі синиці збирають їжу винятково на листяних деревах. Восени й узимку відвідують хвойні породи, оглядають підлісок, нерідко можна побачити у травостої і підстилці, а узимку на снігу.

Велика синиця – усеїдний птах. Влітку основу її харчування складають метелики, їхні гусениці і яйця, жуки, а також павуки. Восени – рівнокрилі і яйця метеликів, жуків споживають небагато, у їжі з'являються насіння, охоче споживають також ягоди і плоди. Узимку основу харчування складають насіння і яйця метеликів, а навесні насіння і жуки. Крім того, птахи досить часто поїдають перетинчастокрилих, мух і клопів; охоче скльовують шматочки м'яса і сала, що викладаються для них людиною на прикормових столиках.

Серед комах, які поїдаються великою синицею, переважають потенційно шкідливі в господарському відношенні види, що живляться тканинами і соком дерев, такі, як шовкопряди, різні жуки (довгоносики, листоїди), клопи, попелиці.

Родина Воронові Сорока – Ріса ріса (L.)

Довгохвості строкаті птахи, розмірами такі, як галка. Маса 230 – 250 г. У дорослих птахів голова, шия, воло і частина грудей чорні, із зеленуватим металічним блиском. Задня частина грудей, черево, поперек і плечові пера білі. Хвіст довгий, чорний, з металічним блиском. У молодих птахів оперення тьмяне, без блиску. Білі частини оперення з буруватим відтінком.

Поширені майже в усіх країнах північної півкулі, крім Крайньої Півночі і Східного Сибіру. На Україні гніздові осілі птахи всієї території. Улюблені місця – узлісся, молодняки, зарості чагарників по берегах водойм, у ярах, балках, садах, пришляхових і полезахисних смугах. У природі їх визначають завдяки характерним забарвленню, поведінці і зовнішньому вигляду. Голос – гучне стрекотання і дзвінке «чак-чак» [2, 75].

Живляться комахами, зерном, маленькими тваринами, падлом, покидьками. На місцях гніздування з'являються дуже рано, бо зимують у тих самих місцях або поблизу від них. Гнізда у вигляді великих, закритих зверху куль, із сухих палок, будують найчастіше в густих колючих чагарникових заростях або високо на деревах. У середині гніздо обмазане глиною і вимощене сухою травою, корінцями. Повна кладка з 5–7 зеленуватих, з темними плямками яєць, у середині – кінці квітня – на початку травня. Насиджує самка, 17–18 днів. Пташенята залишаються в гнізді 22–24 дні.

Знищуючи шкідливих комах і гризунів, сороки приносять велику користь, але вони іноді руйнують гнізда інших співочих і навіть мисливських птахів. Тому в мисливських господарствах кількість сорок обмежують, руйнуючи гнізда під час їх будування. Але самих птахів слід охороняти і ні в якому разі не знищувати.

Ворона сіра – Corvus corone L.

Чималі птахи. Маса до 750 г. У дорослих птахів чорні голова, горло, передня частина грудей, крила і хвіст. Решта оперення попелясто-сіра, з чорними рисками. Молоді птахи мають буруватий відтінок.

Поширені майже по всій північній півкулі, крім Крайньої Півночі і частково тропічних країн Азії. В УРСР звичайні, досить численні, місцями осілі, частково кочові птахи всієї території. Тримаються в лісах, лісосмугах степової зони, часто поблизу і в межах населених пунктів.

Голос – хрипле і досить гучне «карр-карр».

Живляться рослинною і тваринною їжею. Поїдають дрібних гризунів, жаб, ящірок, дрібних птахів, пташенят і яйця інших птахів, комах, падло і всякі покидьки, їдять також зерно, горіхи тощо.

Гнізда з уламків гілок мостять на деревах. Повна кладка з 5 зелених, з темними крапками яєць, у кінці березня – до середини квітня. Насиджує переважно самка, 17 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько 35 днів.

Виконуючи санітарні функції і знищуючи гризунів і комах-шкідників, ворони приносять користь. Але водночас вони руйнують гнізда і поїдають яйця і пташенят мисливських і дрібних співочих птахів, молодих зайченят, каченят, тобто завдають шкоди мисливському і лісовому господарству. Отже, кількість ворон, особливо в мисливських господарствах і населених пунктах, слід регулювати. Але в ніякому разі не можна винищувати ворон.

Зрідка на Україну залітає ворона чорна (С. согопе согопе L.). Забарвлення суцільно чорне. Гніздиться в Західній Європі.

Грак, гайворон – Corvus frugilegus L.

Блискучо-чорні птахи, трохи менші за ворон. Маса до 500 г. Усе оперення чорне, навколо дзьоба голе шкіряне кільце. Молоді птахи бурувато-чорні, без блиску.

Поширені майже по всій Європі, крім Крайньої Півночі, в Передній, Середній Азії, в Забайкаллі і на Далекому Сході, на схід до Японії. Птахи частково перелітні, частково осілі й кочові в південних районах свого поширення. Зимують у країнах Західної і Південної Європи, в Передній і Середній Азії, Індії, Південно-Східній Азії. В УРСР частково перелітні, частково кочові птахи всієї території. Зимують у країнах Західної Європи і Балкан. Гніздяться колоніями з багатьох сотень пар у населених пунктах, у пришляхових і полезахисних насадженнях.

У природі визначаються за забарвленням, розмірами і голою шкірою біля основи дзьоба. Тримаються зграями під час гніздування, перельотів і кочувань. Часто ходять у полі за сільськогосподарськими машинами, вибираючи комах і гризунів. Крик – поважне, трохи протяжливе «каа» або «гаа». Живляться комахами, мишовидними гризунами, насінням, пагонами зернових культур.

На місцях гніздування з'являються в другій половині березня – на початку квітня, залежно від ходу весни. Заміна зимуючих птахів на місцевих відбувається на початку березня. Гніздяться великими колоніями (рідко по кілька пар) на деревах. Гнізда з гілок, вимощені тонкими гілочками, травою, шерстю. Гнізда використовують багато років підряд. Повна кладка з 4–5 зеленуватих, з темними плямками яєць, у середині – кінці квітня. Насиджують 18–20 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько ЗО днів. Після вильоту з гнізда молодих птахів граки збираються у великі зграї і живляться на полях, у степу, по звалищах і пустирях у населених пунктах. Місцеві птахи відлітають на зимівлю в жовтні на початку листопада.

Птахи корисні.

Галка – Corvus monedula L.

Птахи помітно менші за граків і ворон. Маса до 250 г. У дорослих птахів голова зверху, крила і хвіст чорні, з металічним блиском. Спина, підхвістя, горло й воло чорні, без блиску. Голова з боків, шия зверху і нижній бік тіла попелясто-сірі. Молоді птахи схожі на старих, тільки чорне оперення в них без блиску. Низ тіла сірий, з буруватим відтінком.

Поширені в країнах південної і помірної смуг Європи і Азії, до Далекого Сходу і Японії, у Північ-но-Західній Африці. Птахи частково перелітні (в північній частині зони поширення частково осілі й кочові). Зимують у південній частині області поширення. На Україні осілі, почасти кочові птахи всієї території. Живуть у лісах, на скелях і лісових урвищах, але більшість – у будівлях населених пунктів.

У природі визначаються за характерним зовнішнім виглядом. Навесні тримаються окремими парами або невеличкими колоніями. Восени і взимку утворюють зграї разом з граками і воронами. Голос – дзвінке «кай-кай» або «кен-кен». Живляться переважно комахами, але охоче поїдають різне насіння і покидьки.

На місцях гніздування з'являються в кінці березня – на початку квітня. Гніздяться невеликими колоніями або поодинокими парами в щілинах будинків, мостів, елеваторів, у димарях, дуплах дерев тощо. Гніздо з паличок, вимощене ганчірками, пір'ям, шерстю, папером тощо. Повна кладка з 5–6 зеленуватих, з темними плямками яєць, у кінці квітня – на початку травня. Насиджує переважно самка, 18–20 днів. Пташенята залишаються в гнізді 32–35 днів. Після закінчення гніздового періоду, в серпні галки збираються у великі зграї і кочують у пошуках їжі разом з іншими вороновими. Птахи дуже корисні. Заслуговують повної охорони.

Сойка – Garrulus glandarius (L.)

Невеликі птахи. Маса до 200 г. Забарвлення строкате. У дорослих птахів голова білувата, з темними поздовжніми рисками і невеликим «чубчиком». Загальне забарвлення верхньої і нижньої частин тіла рудувато-коричневе. По боках шиї, від кутів рота проходять чорні поздовжні плями – «вуса». На покривних перах крила чорні, білі та блакитні смужки. Горло і підхвістя брудно-білі. У молодих птахів забарвлення менш яскраве.

Поширені в лісах Європи, помірної смуги Сибіру, в Передній і Південно-Східній Азії до Тихого океану. Птахи осілі й кочові. На Україні гніздяться в листяних і мішаних гірських і рівнинних лісах Полісся, Лісостепу, Карпат і Криму. Під час кочувань залітають також у безлісі райони. Улюблені місця – листяні й мішані ліси, де є дуб, бук, ліщина, насінням яких птахи живляться восени і взимку.

У природі визначаються за яскравим забарвленням і голубувато-синім «дзеркальцем» на крилі. Голос тріскучий, пронизливий, ніби розривають ганчірку. Іноді подають пронизливий звук «піійа», схожий на крик канюка звичайного. Іноді тихенько щебечуть, «співають», наслідуючи голоси інших птахів. Живляться жолудями, горіхами, ягодами, буковими горішками, навесні й улітку комахами, іноді яйцями і пташенятами дрібних птахів, невеличкими мишовидними гризунами, жабами та іншими дрібними тваринами [2,85].

Гнізда на деревах, на різній висоті, з тоненьких гілочок, паличок, стебел трав, корінців тощо. Повна кладка з 5–6, рідше 8 сірувато-зелених, з буруватими плямками яєць, у кінці травня. Якщо гніздо зруйновано, може бути додаткова кладка в червні. Насиджують обидва птахи, 16–17 днів. Пташенята залишаються в гнізді 19–20 днів. Після вильоту пташенят птахи утворюють сімейні зграйки і кочують по лісах у пошуках їжі.

Птахи корисні, хоч іноді і руйнують гнізда інших птахів. Відіграють велику роль у житті лісових біогеоценозів. Ховають у землі в різних місцях запаси жолудів, горіхів, які згодом проростають. Птахи декоративні. Заслуговують на повну охорону.

Родина Голубоподібні Горлиця звичайна – Streptopelia turtur (L.)

Невеликі голуби, зі струнким, видовженим тілом і маленькою головою. Маса до 150–160 г. Дорослі птахи бурувато-сірі, строкаті. Голова зверху, надхвістя, верхні покривні пера хвоста і тіло з боків сірі. На шиї з боків плями з чорних пер, з голубуватими кінчиками. Передня частина спини бура, задня частина, плечові та верхні покривні пера крила з чорно-бурими стрижнями і вохристими облямівками. Шия спереду, воло й груди сизо-рожеві, черево та підхвістя білі. Молоді птахи буруваті, рябого пір'я на шиї з боків не мають.

У природі їх визначають за особливостями забарвлення, малими розмірами, формою тіла і голосом. Навесні токуючі самці гучно воркують: «РУУ-РУ-РУ, РУУ-ру-ру», що далеко чути в лісі. Злітають з гучним тріском і лопотінням крил.

Поширені в помірній смузі Європи, Західного Сибіру, в Середній і Західній Азії, Північній Африці і Південно-Західній Азії. В УРСР поширені скрізь, де є листяні й мішані ліси, крім високогір'я Карпат. Особливо люблять молоді ліси. Зустрічаються також у садах і парках. Місцями досить численні птахи. Живляться насінням диких і культурних рослин, листками, пагонами, молюсками, комахами тощо.

Прилітають у середині – кінці квітня. Гнізда роблять на деревах, кущах, іноді дуже низько над землею. Це дуже тендітні споруди з паличок, які просвічуються наскрізь. Повна кладка з 2 білих яєць, у травні, насиджують обидва птахи 13–14 днів. Через три тижні пташенята стають дорослими і залишають гніздо. Друга кладка в липні.

Відлітають на зимівлю у вересні – жовтні. Мисливські птахи, але їх дуже мало і особливого значення для мисливського господарства не мають. На півдні, в степовій зоні, горлиці є об'єктом спортивного полювання, і мисливці добувають їх у великій кількості. Проте цього гарного співочого птаха доцільно взяти під повну охорону.

Голуб сизий – Columba livia L.

Птахи середнього розміру. Маса до 300 г. Дорослі птахи сизо-сірого кольору, з металічним зеленим і пурпуровим блиском на боках тіла, задній частині шиї і волі. На крилах дві темні смуги, на хвості також темна смуга. Поперек і нижня частина спини білі. Молоді птахи сірі, з буруватим відтінком, в оперенні майже немає металічного блиску.

Поширені в помірній і південній смузі Європи, в Західній Азії, Північній Америці. В УРСР – гніздові осілі птахи гірського Криму.

У населених пунктах зустрічаються напівдикі голуби, які за своїм забарвленням і всіма іншими ознаками схожі на сизого. Вважають, що це нащадки свійських голубів, що частково здичавіли.

Живляться насінням культурних і диких рослин, зеленими частинами рослин, ягодами, бульбі ми. Пташенят вигодовують «пташиним молочком» – кашкою з напізперетравленої їжі, яку відригують з вола в глотку молодого птаха.

Гніздяться в розколинах скель, кам'яних будівель, у стінках колодязів тощо. Кладка з 2 білих яєць, два, іноді три рази на рік: перша – в кінці березня – на початку квітня, друга і третя – через півтора-два місяця одна за одною.

Дикі сизі голуби в УРСР нечисленні й особливого значення в природі і житті людини не мають. Голуби населених пунктів можуть збиратися у великі зграї і шкодити посівам зернових культур, забруднювати будівлі, вулиці, розносити які інфекційні захворювання фнітози). Але, якщо їхню кількість регулювати, можуть бути прикрасою населених пунктів; крім того, вони можуть бути хорошими об'єктами для різних наукових досліджень.

З диких сизих голубів виведено багато порід різноманітних свійських голубів, що є предметом захоплення голуб'ятників.

Родина Ластівкові Ластівка сільська – Htrundo rustica L.

Маса 20–35 г. У дорослих птахів забарвлення верхньої частини тіла чорне, із синім металічним блиском. Лоб і горло руді, на волі поперечна смуга. Низ тіла білий, з жовтуватим відтінком. Крайня пара стернових пер дуже видовжена, завдяки чому хвіст має глибоку виїмку. У самок ці пера коротші, ніж у самців. У молодих птахів забарвлення верху тіла без блиску. Руді частини оперення бліді (жовтуваті).

Поширені по всій Європі і Азії, крім Крайньої Півночі, у Північній Америці і Північній Африці. Птахи перелітні. Зимують у Південній Африці, Південній Азії і Південній Америці. В УРСР гніздові і перелітні птахи всієї території. Гніздяться виключно у сільських населених пунктах, стайнях, хлівах, де є свійська худоба.

У природі визначити їх дуже легко, тому що не бояться людини, підпускають її дуже близько до себе. У польоті відрізняються від інших ластівок довгим хвостом. Полюють на комах на льоту. І в польоті, і сидячи на проводах, на будівлях, щебечуть. Голос – коротенька тріскотлива пісенька, яку можна чути в шлюбний період. В інші пори року або коли дуже налякані подають коротенький пронизливий крик – «ді-біст» або «тіі-віт». Живляться переважно літаючими комахами: двокрилими, жуками, метеликами, бабками. У погану погоду збирають комах і павуків на стінах і дахах будівель. Воду п'ють також іноді на льоту.

На місця гніздування прилітають у середині квітня. Гнізда у вигляді глибоких кошиків будують попід стелями і на стінах будівель з вологого грунту, змоченого власною слиною, скріплюють його кінським волосом тощо. Зсередини гніздо вимощують пір'ям, м'якою травою, кінським волосом. На рік буває дві кладки з 4–6 білих з плямками яєць, у середині травня – в кінці червня. Насиджує самка, 13–16 днів. Пташенята залишаються в гнізді 20–22 дні.

Відлітають на зимівлю у вересні – жовтні.

Корисні птахи і прикраса сільського ландшафту. Потребують охорони.

Ластівка міська – Delichon urbica (L.)

Маса 20–23 г. У дорослих птахів верх тіла чорно-синій, блискучий. Поперек і надхвістя білі. Низ тіла білий, з буруватим відтінком на горлі. У молодих птахів забарвлення верхньої частини тіла чорно-буре, без блиску.

Поширені по всій Євразії, крім Крайньої Півночі, і в Північно-Західній Африці. Птахи перелітні. Зимують в Екваторіальній і Південній Африці і Південній Азії. На Україні їх можна зустріти в населених пунктах, у районі великих мостів, гребель та інших кам'яних споруд. У Криму є гніздові колонії цих птахів на скелях у горах і за межами населених пунктів.

У природі визначаються за забарвленням і поведінкою. Голос – дзвінке «тирр-тирр» або в разі переляку «стер-стер». Пісенька тихенька, спокійна. Живляться, як і сільські ластівки, літаючими комахами.

Прилітають навесні, в першій половині квітня. Гніздяться колоніями, переважно на стінах, під вікнами, карнизами кам'яних будівель, рідше на скелях. Гнізда у вигляді глибокої чаші приліплюють до стіни. Роблять їх з мокрого грунту, змащеного слиною, вимощують пір'ям, травою тощо. Будують гнізда обидва птахи, 12–14 днів. Повна кладка 3 4–6 білих яєць, двічі на рік – у другій половині травня і в липні. Насиджують обидва птахи, 12–15 днів. Пташенята залишаються у гнізді 18–22 дні, залежно від метеорологічних умов. В серпні збираються в зграї і починають відлітати на зимівлю. Відліт триває весь вересень і закінчується на початку жовтня. Птахи корисні і декоративні. Потребують повної охорони.

Родина Шпакові Шпак звичайний – Sturnus vulgaris L.

Птахи трохи менші за дроздів. Маса до 95 г. Дорослі птахи блискучо-чорні, з металічним зеленуватим, фіолетовим або червонуватим відтінком. Після линяння багато дрібних світлих плямок, які потім, у міру зношування пер, зникають, і у весняному оперенні птахи майже зовсім чорні. Самки забарвлені менш яскраво, ніж самці, але ця відмінність майже не помітна. У молодих птахів оперення має бурий відтінок.

Поширені майже по всій Європі (крім Крайньої Півночі) і в Північній Африці. Птахи перелітні, зимують у південних районах області поширення. Місця зимівель поступово пересуваються на північ. На Україні гніздові і перелітні птахи всієї території. Гніздяться в мішаних і листяних лісах, парках, садах, полезахисних смугах, у заплавних лісах, ярах і берегових урвищах, на скелях. У природі їх дуже легко визначають за зовнішнім виглядом і поведінкою. Пісня гучна, насичена звуками, запозиченими з пісень інших птахів, гавкання собак тощо. Під час співу хлопають крилами. Живляться майже виключно комахами. Пташенят вигодовують комахами, їдять також інших дрібних безхребетних – павуків, червів. Охоче їдять у кінці літа і восени ягоди, насіння, різні покидьки.

Прилітають на місця гніздування в середині березня, на півдні раніше. Гнізда роблять завжди в закритому приміщенні: в дуплах, норах, щілинах скель, стінах будівель. Охоче займають штучні гніздівлі – шпаківні. Нерідко утворюють великі гніздові колонії. Гнізда вимощують соломою, травімо, зеленим листям, пір'ям різних птахів. Яйця однотонні, жовто-блакитного кольору. Поява гуща з 5–7 яєць, у квітні – травні. У старих птахів буває друга кладка – в червні. Насиджує самка, 11 – 12 днів. Пташенята залишаються в гнізді близько трьох тижнів. Після вильоту з гнізда молоді птахи утворюють великі мішані зграї і ведуть кочовий спосіб життя. Восени, у теплі, сонячні дні самці сідають біля своїх старих гнізд або шпаківень і співають.

Відлітають на південь у вересні – листопаді. Деякі птахи залишаються на зимівлю в південних степових районах. Останнім часом птахи залишаються на зимівлю в населених пунктах біля звалищ, на північ до Києва. Птахи корисні й декоративні. Потребують охорони. їх слід приваблювати в ліси, парки і сади.

Родина Нормальні Сови Сич хатній – Athene noctua (Scop.)

Маленькі сови. Маса до 200 г. Дорослі птахи зверху бурі, зі світлими поздовжніми плямами. Низ тіла білуватий, з бурими поздовжніми плямами. Пальці вкриті волосоподібним коротким пір'ям. Молоді птахи у пуховому оперенні білі, перехідному – бурі, з білуватими плямами. Низ тіла сірий, з буми плямами.

Поширені в помірній і південній смугах Європи і Азії (крім тропічних країн) і в Північній Африці. На Україні осілі, гніздові птахи всіх зон.

Улюблені місця перебування – культурний ландшафт, сади і парки, зелені насадження в населених пунктах.

За розмірами такі як совки, але не мають «вушок» на голові. Сидять найчастіше на димарях, на дахах будівель, зрідка на деревах. Коли налякані, часто «вклоняються». Голос – різке «ку-вітт, ку-вітт» або «кьюю-юю». Живляться переважно комахами, мишовидними гризунами, рідше дрібними птахами, жаба ми, ящірками.

Гнізда найчастіше роблять у щілинах будівель, у норах, скиртах соломи, в дуплах дерев. Повна кладка з 5–7 білих яєць, у травні. Насиджує переважно самка, близько 28 днів. Через 5 тижнів пташенята стають дорослими.

Корисні птахи. Потребують охорони.

Висновок

На основі проведеного нами дослідження та опрацювання літературних даних в своїй роботі ми навели характеристику Коропського району Чернігівської області. Проведене обстеження видового складу птахів-синантропів.

В результаті проведеної роботи ми виявили, що на території району перебувають такі види птахів-синантропів: Лелека білий, Сорока, Ворона сіра, Грак, гайворон, Галка, Сойка, Горлиця звичайна, Голуб сизий, Горобець хатній, Велика синиця, Ластівка сільська, Ластівка міська, Шпак звичайний, Сич хатній. Переважна більшість виявлених видів птахів осілі, за чисельністю ці види птахів-синантропів – чисельні та звичайні види.

Список використаної літератури

1.   Благосклонов К.Н. Гнездование и привлечение птиц в сады и парки. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 215 с.

2.   Воїнственський М.А. Птахи. – К.: Рад. школа, 1984. – 304 с.

3.   Жизнь животных. В 7 томах. Т.6. Птицы / Под ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. – М.: Прсвещение, 1986. – 527 с.

4.   Иноземцев А.А. Птицы и лес. – М.: Агропромиздат, 1987. – 302.

5.   Лавринов Н.П. Учебно-полевая практика по зоологии позвоночных с заданиями. – М.: Просвещение, 1974. – 126 с.

6.   Мальчевский А.С., Пушкинский Ю.Б. Птицы ленинградской области. – Л., 1983. – Т.1, 2.

7.   Мальчевский А.С. Орнитологические экскурсии. Серия: Жизнь наших птиц и зверей. Вып.4. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 296 с.

8.   Марисова І.В. Птахи України: Польовий визначник. – К.: Вища школа, 1984. – 184 с.

9.   Михеев А.В. Биология птиц. – полевой определитель птичьих гнезд. – М.: Цитадель, 1996. – 460 с.

10.      Сишкин Г.Н. Певчие птицы: Справочное пособие. – М.: Лесная пролесть, 1990. – 399 с.