Сигові риби

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХХХХХХ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет екологічний

Кафедра: «Зоології та іхтіології»

 

КУРСОВА РОБОТА

Тема: «Сигові риби »

 

Виконав: студент 1-ої групи

3-го курсу

Науковий керівник:

Реферат

В роботі використовувалось сім джерел інформації, включаючи матеріали мережі Інтернет. Робота складається з 11 розділів, в яких описані 11 підвидів сигових риб, таких як:

1.   Сиг - Coregonus Lavaretus L.

2.   Сиг-вальок (Coregonus суlindraceus)

3.   Сиг уссурійський (Coregonus ussuriensis)

4.   Сиг прохідний (Coregonus lavaretus)

5.   Сиг звичайний великий (Coregonus lavaretus)

6.   Сиг звичайний малий (Coregonus охyrhynchus)

7.   Сиг-пиж‘ян (Coregonus pidschian)

8.   Чир, або Щокур (Coregonus nasus)

9.   Муксун (Coregonus muksun (Pallas))

10.            Пелядь (сирок) (Coregonus peled)Тугун (Coregonus tugun)

11.            Тугун (Coregonus tugun)

Розділи мають відповідні ілюстрації риб, окрім сига-валька. Всього в роботі є 10 ілюстрацій перерахованих вище риб.

Зміст

Вступ. 4

1.   Сиг - Coregonus Lavaretus L. 6

2.   Сиг-вальок (Coregonus суlindraceus) 9

3.   Сиг уссурійський (Coregonus ussuriensis) 10

4.   Сиг прохідний (Coregonus lavaretus) 11

5.   Сиг звичайний великий (Coregonus lavaretus) 13

6.   Сиг звичайний малий (Coregonus охyrhynchus) 14

7.   Сиг-пиж‘ян (Coregonus pidschian) 14

8.   Чир, або Щокур (Coregonus nasus) 16

9.   Муксун (Coregonus muksun (Pallas)) 17

10.                                                                                                                                                Пелядь (сирок) (Coregonus peled) 18

11.                                                                                                                                                Тугун (Coregonus tugun) 20

Висновок. 26

Список використаної літератури. 27

Вступ

Сиги вод СНД відносяться до двох видів: ряпушки і власне сиги, кожен з безліччю форм. По екології всіх сигів підрозділяють на прохідних, озерно-річкових і озерних. Перші нагулюються в морі або в озері, звідки йдуть на нерест високо вгору по річці: це прохідний балтійський сиг, волховський сиг, або сиголов, невська ряпушка. Озерно-річкові сиги живуть в озері, а на нерест підіймаються в річки, але не високо, іноді нерестяться в передгирлових ділянках в озері; такого типу сиги є в Ладозі, Онезькому озері і багатьох озерах Карелії. Озерні сиги постійно живуть і розмножуються в озерах: це чудський сиг Псков-чудського озера, сиг-лудога, темний сиг, валаамка, рипус Ладозького і Онезького озер, а також ряпушка цих і багатьох інших озер Росії.

Забарвлення сигів менш строкате, ніж у лососів: тіло покриває крупна срібляста луска без яскравих кольорових плям. Шлюбний наряд теж скромний; лише у самців, дуже рідко у самок, деяких сигів на лусці і голові розвиваються гребінчасті і горбкуваті вирости. Всі сиги забарвлені майже однаково: у них сріблясто-білі боки, сіра з синюватим, зеленуватим або оливково-бурим відтінком спинка, молочно-біле або злегка сірувате черевце і сірі плавники. Інтенсивність забарвлення у різних сигів різна. Яких-небудь плям на тілі або плавниках у них немає. Така особливість забарвлення сигів знайшла точне віддзеркалення в їх англійській назві - white fish - “біла риба”.

Сиги (білорибиці або нельми) мабуть, найчисленніший, наймінливіший і самий невивчений рід. До нього відносяться риби з дещо стислим з боків тілом і з порівняно маленьким ротом. Нерідко верхня щелепа буває коротшою нижньої, в таких випадках рот дивиться вгору. Сиги з таким верхнім ротом харчуються планктоном, в основному дрібними ракоподібними, що мешкають в товщі води. Іноді щелепи однакової довжини - такий рот називається кінцевим, оскільки розташований на кінці рила. Голова сига з кінцевим ротом нагадує голову оселедця, тому їх часто в народі називають оселедцями, але наявність жирового плавника відразу видає в них лососевих. У сигів, які харчуються організмами, що мешкають на дні, рот нижній - верхня щелепа значно довша за нижню щелепу.

Сиги розмножуються восени, нерестяться звичайно з кінця вересня до листопаду: у різних форм сигів терміни ікрометання можуть бути різними. Ікру сиги відкладають на грубозернистий пісок або кам'янисті ділянки дна поблизу берегів на невеликих глибинах. Ікринки сигів дрібні, жовті і в ґрунт самкою не зариваються.

Не дивлячись на те, що жирне і смачне м'ясо сигів відвіку високо цінується людиною, і вони є об'єктами інтенсивного промислу, дотепер неясно, скільки видів і форм сигів мешкає в наших озерах і річках. Причина полягає в їх надзвичайній навіть для сімейства лососевих мінливості. Практично сигів будь-якого озера можна виділити в особливі форми по особливостях будови, темпам росту і живлення та іншим сторонам способів життя. Так, в 1932 р. розрізняли в одному виді сигів 20 форм; у 1948 р. цих форм налічували вже 57, а тільки для озер Карелії вказували 43 форми! Американські іхтіологи також описали безліч видів сигів в водоймищах США і Канади. На щастя, цей період вже кінчається. Так, сигів з озер Швейцарії, де налічували їх більше десятка, звели в один вид, та ж переоцінка йде і у нас, і в Америці.

Сиг - Coregonus Lavaretus L.

Хоча сиги відноситься до одного біологічного виду, вони утворюють велику кількість форм і різновидів, що розрізняються як морфологічними особливостями, так і способом життя.

За основу морфологічних особливостей звичайно беруть кількість зябрових тичинок на першій зябровій дузі. По цій ознаці сигів розділяють на три групи: малотичинкові (до 30 тичинок), средньотичинкові (30-40 тичинок) і багатотичинкові (більше 40 тичинок). Кожна з них по екологічних особливостях (місцям нересту), у свою чергу, ділиться на прохідні і озерні форми.

Виявлено декілька різновидів озерних і прохідних сигів, що звичайно мають місцеві назви. Так, в Онежському озері розрізняють дев'ять основних різновидів сига - шуйський, водлінський, сунський, лудога, ямний і ін. Це число може бути збільшене, якщо враховувати екологічні форми, властиві кожній крупній затоці. Сім різновидів сигів, прив'язаних до певних районів, налічують в Ладозькому озері - вуоксинський, ладозький чорний, ямний, або валаамка, лудога, волховський, свірськиї. ладозький озерний. По одній або по декілька різновидів сигів знайдено і в багатьох інших, менш крупних озерах СНД. 

Майже всі сиги наших водоймищ - риби прісноводі. Лише сиг-пиж’ян живе в прибережних опріснених морських водах. У Білому морі це крупна (до 2 кг) форма прохідних малотичинкових сигів,  що заходить для розмноження в багато біломорських річок. 

Лудога - форма холодолюбива. З прогріванням температури води до 16-18° цей сиг покидає луди і опускається на ями. Восени, з похолоданням води до 2-3°, лудога підходить до прибережної смуги озер, де нереститься (також  на лудах), при цьому інтенсивно поїдає як власну  ікру, так і ікру ряпушки на її нерестовищах. Лудога - сиг порівняно дрібний, звичний його розмір не перевищує 40-45 см, а маса -800 гр.

  У Ладозькому і Онезькому озерах мешкає і сиг ямний, іменований в Ладозькому озері «валаамкою», а в Онезькому -«зобатим». Це одна з найкрупніших форм сигів: середня маса 0,8-1 кг при довжині 40-50 см, але зустрічаються екземпляри масою до 2 кг. Ямний сиг - сама глибоководна форма сигів Ладозького і Онезького озер. Він тримається на глибинах до 150 м, віддає перевагу мулистим ґрунтам, де харчується різними донними організмами, на глибинах (кам'янистих кряжах) відбувається ікрометання.
  У Ладозькому і Онезькому озерах виділяють і інші форми озерного сига, відмінні морфологічними особливостями, розмірно-ваговими показниками, а також прихильністю до певних районів водоймища. 

Серед прохідних озерно-річкових сигів зустрічається не менша кількість форм, відмінних морфологічними і біологічними особливостями, ніж серед озерних сигів. При цьому в крупних водоймищах звичайно виявляється і більша кількість таких форм і різновидів. Так, в Пяозері відомі чотири форми прохідного сига: лехтисиг-середньо-розмірний (маса близько 500 г) сиг, перший в порівнянні з іншими прохідними сигами що йде на нерест в річки; кутчері - дрібний (середня маса близько 300 г), повільноростучий сиг, що розмножується майже у всіх притоках Пяозера, йде на нерест після лехтисигу (з перших чисел жовтня і до льодоставу); кукконені - найменший з пяозерських сигів (середня маса близько 150 г), останнім що підіймається на нерест (з листопаду і до льодоставу). Раніше в Пяозері зустрічалася ще одна форма прохідного сига - суурі-сиг, найкрупнішого сига даного водоймища (масою до 2 кг, а деяких особин навіть до 3-4 кг), цей сиг відрізнявся літньою нерестовою міграцією (у річку Соф’янгу). Через нечисленність зведення по його біології дуже мізерні
  В Сегозері серед прохідних сигів розрізняють три форми: нешко - дрібний (середня маса 180 г) сиг з ранньоосіннім (вересневим) нерестовим ходом (у річку Сону); муштасиг - середній за розміром (середня маса 400 г) сиг з осіннім (вересень-жовтень) ходом (у річки Лужма, Сона); пилон - дуже дрібний (середня маса 60-80 г) сегозерський сиг з пізньоосіннім нерестовим ходом (у струмок Пінема).

Прохідні сиги Онезького і Ладозького озер звичайно  розділяються на окремі нерестові стада, назви яких визначаються найменуванням річки, що служить місцем розмноження відповідного стада. Так. у Онезькому озері розрізняють три стада прохідних сигів - шуйське, найчисленніше в даний час; водлінське  (шальське) і сунське - украй нечисленне і непромислове, хоча в колишні часи улови перевищували 30 т.

Більшість сигів відноситься до риб з середньою тривалістю життя до 8-12 років, лише небагато форм (шуйській, ямний, рантасийка) - довгожителі (граничний вік 18-20 років). Якнайменшою тривалістю життя відрізняється багатотичинковий озерний сиг з Сямозера - він живе всього 6 років, а статевозрілим стає вже у віці 2-3 року. Більшість інших сигів дозріває у віці 4-6 років.

Нерест більшості сигів приходиться на осінь (жовтень-листопад), деякі форми (валаам, ладозький чорний, килоне) метають ікру вже на початку зими (грудень).

Сиг - цінна промислова риба північних водоймищ. Чималою популярністю користується сиг і в любительському рибальстві - на початку весни (березень-квітень) риболови-любителі охоче виїжджають на підлідний лов сига на зимові блешні.

Сиг-вальок (Coregonus суlindraceus)

Сиг-вальок, або коник, разом з деякими сигами, що мають циркумполярне розповсюдження, живуть, окрім вод Росії і у водоймищах Аляски і Північної Канади, в Північній Америці є і свої специфічні види, що відносяться до особливого підроду Prosopium.

Тіло валька округле, в поперечному перетині валькувате, за що він і одержав свою назву. У памолоді на боках і спині виразні темні плями. Вальок досягає 42 см в довжину. Мешкає в річках Сибіру, від правих приток Єнісею до Колими.

Американський вальок (суlindraceus quadrilateralis), відмінний меншим числом луски в бічній лінії і зябрових тичинок, мешкає і у нас в річках, що впадають в Охотське (Пенжіна, Кухтуй, Охота) і Берингові моря (Анадир, річки Коряцької землі). Американський вальок дуже широко — від Аляски до Великих озер і Нової Англії — поширений на американському континенті.

Промислове значення валька незначне.

Американський вальок під час нересту кети може поїдати її ікру, як це роблять гольці, льонок і інші прісноводі риби.

Сиг уссурійський (Coregonus ussuriensis)

Сиг уссурійський мешкає в нижній і середній течії Амура, в Зеє, Уссурі, озері Ханка, Амурському лимані і озерах Сахаліну. У нього рот, як і у пеляді, кінцевий, верхня щелепа ледве видається над нижньою щелепою, зябрових тичинок від 25 до 30. Уссурійський сиг не уникає солоної води, але віддає перевагу холодним озерам і притокам. Довжина його рідко досягає 50 см. Харчується уссурійський сиг дрібною рибою і личинками водних комах. У Амурі - один з важливих об'єктів промислу.

Сиг прохідний (Coregonus lavaretus)

Сиг прохідний відрізняється особливо сильною мінливістю. Цей вид має на безліч форм, схожих тільки по нижньому положенню рота і більшої, ніж у чира, голові з менш горбатим рилом. Число зябрових тичинок може змінюватися від 15 до 60, вони можуть бути гладкими або зазубленими; тіло буває високе або низьке, подовжене.

Ці сиги можуть бути прохідними, річковими і озерними, крупними і дрібними, можуть харчуватися донними планктонними організмами і бути хижаками. Не дивно, що було описано безліч форм сига, часто без достатнього обґрунтування. Останнім часом все більшого розповсюдження набуває думку, що є один вид lavaretus, прохідний, поширений циркумполярно — від побережжя Мурманська до Аляски і півночі Канади (американського сига, мабуть, тотожного цьому виду, виділяли у вигляд clupeaformis — сельдеподібний сиг).

Сиг надзвичайно легко утворює житлові озернорічні і озерні форми, чисельність яких набагато більша, ніж чисельність прохідного, і поширені вони набагато ширше, доходячи на південь до озер Швейцарії. Ділити цей вид, мабуть, недоцільно, оскільки більшість форм надзвичайно легко переходить одна в одну. Скрізь, де мешкає сиг, він ділиться на дві форми, що часто мешкають сумісно. Це малотичинкова форма (зябрових тичинок до 30), що харчується бентосом і дрібною рибою, і багатотичинкова (зябрових тичинок більше 30), споживаюча в основному планктон. Дві ці форми знайдені в озерах Кольського півострова, у Фінляндії, Скандинавії і Швейцарії. Кожна з них бере початок від відповідних багатотичинкової і малотичинкової форм прохідного сига. Багатотичинкова і малотичинкова форми, ймовірно, не можуть переходити одна в одну. Про це свідчить досвід, проведений рибоводами, що переселили з Чудського озера в озеро Севан багатотичинкового прохідного сига і малотичинкового сига-лудогу. На новому місці у першої форми число зябрових тичинок скоротилося від 39 до 36, а у другої зросло від 23—24 до 25—26. Це пояснюється тим, що форми, що раніше харчувалися різною їжею, в Севані стали споживати один і той же об'єкт — бокоплавів; проте, малотичинковий сиг не став багатотичинковим, і навпаки.

Численні форми прісноводих сигів Європи походять від прохідних сигів, що нагулюються в Балтійському і Північному морях. Малотичинкова форма йде до Неви, Даугави, Німану, Вісли, а також річок Данії, Швеції і Фінляндії. Схожий спосіб життя веде багатотичинкова форма (сиг Палласа). В даний час чисельність прохідних сигів нікчемна, і промислового значення вони, на відміну від озерних, не мають. Ряд форм описаний для Ладозького і Онезького озер. Особливо цікавий сиг-валаамка, або кряжовий (ямний) сиг. Він мешкає в Ладозькому озері на глибинах більше 50 м, так що, коли його витягують на поверхню, живіт його роздувається. Такі ж глибоководні форми відомі з глибоких озер Швейцарії. Сигів озер Північного Заходу неодноразово перевозили на стадії ікри або малька в інші водоймища (оз. Севан, Тургояк, Синара і ін.). У ряді випадків пересадки були дуже успішними. Чудського сига успішно перевезли в Японію.

Сиг звичайний великий (Coregonus lavaretus)

Ознаки: залежно від популяції має більш менш струнке оселедцеподібне тіло з маленькою головою і гострим або нависаючим над ротом рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих, бічна лінія повна. Розріз рота досягає вертикалі переднього краю ока, рот залежно від популяції кінцевий або нижній. На першій зябровій дузі 25-39 (звично 30-34) довгих тісно розташованих тичинок.

Забарвлення: спина синювато-зелена або темно-зелена, боки і черевце від білого кольору до сріблястого.

Довжина: карликові форми в бідних кормом озерах 10-20 см, середня довжина 30-50 см, макс. до 60см.

Ареал: Британські о-ва, альпійські і передальпійські озера, прибалтійський регіон, побережжя від Скандинавії і півночі Росії до Сибіру.

Спосіб життя: напівпрохідні форми (напр., в Балтійському морі) йдуть на нерест в затоки або в гирла річок. Періоди нересту в різних регіонах різні, але частіше з вересня по грудень. Мешканці озер також можуть йти на нерестовища в річки, а сиги Боденського озера, наприклад, нерестяться на глибинах, звично з середини грудня. У сибірських річках водяться непрохідні карликові форми цього вигляду. Живлення: у озерах переважно планктонні ракоподібні, плаваючі личинки і лялечки комах, мальки і ікра риб, в дрібних озерах і річках також донна живність. 

Сиг звичайний малий (Coregonus охyrhynchus)

Ознаки: залежно від популяції більш менш витягнуте оселедцеподібне тіло, маленька голова і тупе, або нависаюче над ротом рило. Луска крупніша, ніж у лососевих, бічна лінія повна. Вузький нижній рот досягає вертикалі переднього краю ока. На першій зябровій дузі 35-44 (частіший ок. 40) довгих тичинок.

Забарвлення: спина від сіро-голубого кольору до оливково-зеленого, боки і черевце сріблясті з голубим або червонуватим відливом. Рило (особливо у форм з типовим "сиговим носом") від темно-синього кольору до чорнуватого. Довжина: 25-40 см, макс. до 50 см. У альпійському регіоні до 32 см.

Ареал: від Аляски через Сибір до північної Європи; Британські о-ва, південна частина Північного моря, озера в басейні Балтійського моря, озера альпійського і передальпійського регіону.

Спосіб життя: типовими представниками цих форм є прохідні, наприклад "північноморський сиг", який раніше великими косяками підіймався за течією Рейну і Ельби, сьогодні ж майже повністю зник. Непрохідні форми, наприклад "благородна ряпушка" з басейнів Одеру і Варти, розлучаються сьогодні штучно. Аналогічним шляхом з'явилася і "змішана популяція" сигів в передальпійських озерах (чому сприяє поліпшення екологічної обстановки озер).

Сиг-пиж‘ян (Coregonus pidschian)

Ознаки: струнке оселедцеподібне тіло (у глибоководної форми роздувається черевце, коли рибу витягують на поверхню) і маленька конусоподібна голова з гострим рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих; бічна лінія повна. Великі очі. Вузький нижній рот досягає вертикалі переднього краю ока, верхня щелепа відносно вузька і довга. На першій зябровій дузі 15-29 (частіше 20) коротких тичинок.

Забарвлення: спина від голубувато-зеленого кольору до оливкового, боки і черевце сріблясто-блискучі. Довжина: 15-35 см (Альпи), макс. 50 см.

Ареал: Аляска, Сибір до північних районів Росії, північ Фінляндії і північ Норвегії; на Балтиці в центральній Швеції і польському побережжі; у Альпах в Женевському озері, озері Тунське ("малий сиг"), в Боденському, Аммер і Хим.

Спосіб життя: у північних регіонах представники цих форм є прохідними рибами, що йдуть на нерест вгору за течією річок; у південних регіонах вони непрохідні мешканці річок і озер; у альпійських озерах вони глибоководні і в осінні місяці підіймаються на нерест у вищі шари води. Періоди ікрометання в різних регіонах різні, часто вже влітку, але звично з вересня по січень. Розвиток мальків також за-вісит від умов. Статева зрілість на 3-4-у році життя. Живлення: дрібна донна живність, рідкий планктон.

Чир, або Щокур (Coregonus nasus)

Ознаки: злегка приземисте оселедцеподібне тіло з дуже маленькою конусоподібною головою і тупим рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих риб, бічна лінія повна. Жировий плавник між спинним і глибоко вирізаним хвостовим плавниками. Вузький рот ледве доходить до вертикалі переднього краю ока, положення рота нижнє. Верхня щелепа широка і коротка. На першій зябровій дузі 20-29 (звичне ок. 24) коротких тичинок. Забарвлення: спина від ясно-синювато-зеленого кольору до оливкового, боки і черевце від білого до сріблястого. Довжина: 50-60 см (Альпи), макс. до 86 см (Сибір).

Ареал: у низовьях річок і в озерах від Сибіру до біломорського басейну; у Балтійському морі, у великих глибоких озерах Швеції, сівши. Німеччині, Польщі, на північному заході Росії; у численних альпійських і передальпійських озерах Швейцарії, в Австрії і Баварії.

Спосіб життя: представники цього вигляду є прохідними в арктичних і прибалтійських регіонах, в глибоких озерах - непрохідними. Нерест в жовтні - грудні. Нерестовищами можуть служити для різних форм як проточні води, так і пологі береги озер. Якщо нерест відбувається в річках, памолодь повертається в озера. Статева зрілість наступає на 4-5-у році життя. Живлення: дрібна донна живність (черв'яки, личинки комах, молюски), а також крупний зоопланктон.

Муксун (Coregonus muksun (Pallas))

У Казахстані муксун зустрічається в річці Об. Є цінним об'єктом промислу.

  Підвид напівпрохідного сига, що нагулюється в опріснених прибережних водах Льодовитого океану, звідки йде на нерест в Кару, Об, Єнісей, Лєну і Колиму, не підіймаючись, втім, високо. Муксун в морі харчується бокоплавами, мізідами і морськими тарганами. Зрідка він досягає більше 13 кг ваги, звична його вага 1-2 кг. Нереститься в жовтні - листопаді перед льодоставом, на перекочуваннях з плитняковим і галечним дном. Муксун - одна з найважливіших промислових риб Сибіру, улови його вимірюються десятками тисяч центнерів. Описані і озерні форми муксуна, що мешкають в Норільськіх озерах.

У річці Об муксун, як і інші річкові сигові, робить протяжні міграції. До статевозрілості муксун тримається в Обській губі і дельті Обі. Дозріваючі риби весною підіймаються на нагул в заплаву нижньої Обі. Вік не перевищує п'ятнадцяти років, середній вік - дев'ять-десять років. Нерестове стадо включає риб семи-дев'яти поколінь. Муксун рідко бере участь в повторному нересті, оскільки практично повністю виловлюється. Останніми роками спостерігається "постаріння" нерестового стада і зниження його чисельності.

Пелядь (сирок) (Coregonus peled)

 

Мешкає в озерах і річках по побережжю Північного Льодовитого океану (від річки Мезень до річки Колима), в озерах півостровів Канін, Ямал і острова Колгуєв, в Обі зустрічається до міста Барнаул.

Пелядь - вигідний об'єкт акліматизації. Вона успішно акліматизувалася у ряді озер, часто її вирощують в озерах в садіннях, а в ставках підсаджують до коропа, вона чудово росте у водосховищах.

Освоєння розведення пеляді почалося в 50-60-х роках в різних зонах країни. Саме за рахунок акліматизаційних робіт її новий ареал протягнувся від області Мурманська на півночі до Таджикистану на півдні, від Німеччини на заході і до Забайкалля на сході. У 60-70-х роках пелядь була акліматизована в Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Фінляндії. З Чехії вона проникла до Угорщини. У 1978-1979 рр. пелядь запустили в систему озер Монголії. За рахунок акліматизаційних і робіт рибоводів ареал пеляді значно розширився, вона успішно прижилася в багатьох країнах. У нових умовах пелядь характеризується швидким ростом, що дозволяє використовувати її як товарну рибу вже на першому році життя. 90-96 % товарної пеляді вирощують в озерах, інші 4-10 % - в ставках і водосховищах. По способу життя розрізняють річкову пелядь (сирок) і дві форми озерної: крупну і карликову пелядь з низьким тілом і сильною точковою пігментацією на тілі.

Пелядь є одним з основних об'єктів промислу на півночі, віддає перевагу озерам і затишним ділянкам в річках, тримається в товщі води. Це - зграєва риба. У неї високе тіло з горбовиною, черевна частина тіла світла, на голові і спинному плавнику є чорні плямочки.

Озерна пелядь нереститься на вільних від мулу підводних піщаних мілинах після льодоставу, річкова - в річках, на ділянках з швидкою течією, головним чином на перекочуваннях, на крупній гальці, перед льодоставом і частиною після нього. Нерест продовжується три-чотири місяці. Харчується пелядь переважно планктонними ракоподібними, карликова форма споживає мотиля і інші організми донної і прибережної фауни.

Пелядь відноситься до жирних риб: вміст жиру в ній залежить від сезону здобичі і розмірів особин.

За змістом білка пелядь з окремих водоймищ трохи розрізняється. Кількість ліпідів в м'ясі коливається залежно від різних чинників. Підвищений вміст жиру в м'ясі пеляді спостерігається в літній період, коли збільшується біомаса зоопланктону. До осені жирність статевозрілих особин зменшується у зв'язку з витратами енергії на дозрівання гонад.

З пеляді виробляють делікатесну продукцію завдяки високим смаковим достоїнствам м'яса.

Пелядь з водоймищ вселення характеризується високою харчовою цінністю і за змістом білка, загальних ліпідів і їх складу не поступається пеляді з місць корінного незаселеного.

Пелядь реалізують в охолодженому, мороженому і солоному вигляді, а також використають для виробництва продукції холодного копчення, пресервів, консервів і кулінарії.

У пеляді висока протеолітична активність м'язів, що обумовлює її малу стійкість в зберіганні, зате хороше дозрівання при посолі. Вихід ікри в III-IV стадії зрілості складає 3-5 % маси риби. Найбільший вміст білків в ікрі відмічений у пеляді штучного розведення 24,5 % (озера Соснове, Сартлан), зміст жиру - від 8 до 16,5 %. Це цінна сировина, його використовують для виробництва делікатесної продукції. 

Тугун (Coregonus tugun)

Тугун вид наших сигів, неправильно званий на р. Об «сосвінським оселедцем», відрізняється від ряпушок кінцевим ротом з щелепами рівної довжини, округлішим в поперечному перетині тілом і широкою спиною. Він досягає 20 см в довжину і населяє річки Сибіру від Обі до Хатанги, не виходячи в море, і (за рідкісними виключеннями) не мешкає в озерах. По Єнісею він доходить до Ангари. Тугун - типова річкова риба, харчується він ракоподібними і впавшими у воду комахами. Хапає він і комах, що рояться над поверхнею води. Як і ряпушки, він нереститься в кінці осені. Для тугуна характерна рання статева зрілість: у р. Томі він дозріває на 2-у році життя. У багатьох сибірських річках він зустрічається в промислових кількостях.

Нельма (Stenodus leucichthys)

Нельма або білорибиця. Як і у сигів, у нельми досить крупна, сріблястого кольору луска і дрібна ікра; шлюбний наряд виражений слабо. Але рот у нельми великий, як у лососів, а особливості черепа відрізняють її і від лососів, і від сигів. Нельма - крупна риба, до 130 см в довжину і 30-35 кг ваги. Жирне м'ясо її дуже смачне. Цей вид мешкає в північних річках - від Поноя і Онеги на заході до річок Юкон і Маккензі на сході. Ареал нельми нагадує в цьому відношенні ареал арктичного гольця, але, на відміну від гольця, легко утворюючого озерні форми, нельма надає перевагу річкам. Лише в небагатьох озерах нельма зустрічається в значних кількостях (озеро Зайсан, Норильське, Кубенське озеро в басейні Північної Двіни). Ця риба не любить солоної води і, виходячи в море, тримається опріснених просторів Льодовитого океану і північно-східної частини Берингового моря. Значна частина стада нельми все життя проводить у великих сибірських річках, мігруючи від гирла до верхов‘я. Терміни ходу нельми в різних річках сильно різняться: звичайно вона починає йти вгору ще під льодом і йде то з більшою, то з меншою інтенсивністю протягом всього літа. Помічено, що до кінця ходу зустрічаються риби з незрілими гонадами, явно не здатні віднереститися цього року (нерест в кінці вересня - жовтні). Ці риби повинні до нересту провести рік в річці, вони відповідають озимій формі сьомги. Нельма - риба, що порівняно повільно росте. У Єнісеї вона досягає статевозрілості на 8-10-у році, в Печорі - на 13-у, в Колимі - на 11-14-у, в Обі - на 14-18-у році (самці дозрівають дещо раніше). Тому популяції нельми легко піддаються перелову. У ряді річок (Олена, Анадирь) знайдені природні гібриди нельми з різними видами сигів.

Омуль (Coregonus autumnalis)

Омуль прохідна риба. Він нагулюється в прибережних частинах Льодовитого океану і йде на нерест в річки від Вельти (на захід від Печори) до річок Аляски і Північної Канади. У омуля кінцевий рот, до 51 зябрових тичинок. Ця крупна (до 64 см в довжину і 3 кг ваги) риба - об'єкт промислу у всіх сибірських річках, виключаючи Об, в яку він чомусь не заходить, хоча є в Обській губі. Розрізняють літній (червень - липень) і осінній хід омуля. Риби, що зайшли в річку, пізно дозрівають і метають ікру наступного року. Рибаки добре відрізняють ходового морського омуля від того, що затримався в річці.

Морський омуль набагато жирніший, нутрощі його буквально залиті жиром, а кишечник абсолютно порожній. Харчується омуль в морі крупними ракоподібними - бокоплавами, мізідами; памолоддю бичків, мальками сигових, корюшки, полярної тріски. Потрапляючи в місця з високою концентрацією планктону, омуль переходить на живлення планктонними рачками. Подібно іншим сигам нереститься восени. Нерідкі його природні помісі з іншими видами сигів - муксуном і пиж‘яном. Байкальський омуль (Coregonus autumnalis migratorius) нагулюється в просторах Байкалу, де їжею його є в основному дрібні рачки - епішури. Встановлено, що епішурою омуль харчується, якщо концентрація її не нижча 30-35 тис. рачків в кубометрі води. При недоліку основного корму він переходить на живлення пелагічним бокоплавом і памолоддю байкальських рибок - голомянок. Омуль - крупний сиг, що досягає понад 7 кг ваги. У вересні байкальський омуль входить в річки, готуючись до нересту.

Розрізняють три раси омуля: 1) ангарська (нерест у верхній Ангарі, Кичере, Баргузині), найбільш скоростигла і поволі ростуча, дозріваюча у віці 5-6 років; 2) селенгинська (нерест в Селензі, Великій і інших річках східного побережжя), швидкоросла і дозріваюча в 7-8 років; 3) чивиркуйська (річки Великий і Малий Чивиркуй). Ця раса йде на нерест пізніше за всіх (з середини жовтня) і подібно селенгинській швидко росте. Закінчує нерест омуль вже при льодоставі, коли по нерестовищах пливе шуга. Після нересту він йде до Байкалу, де зимує на великих (300 м і більш) глибинах. Інтенсивний лов цієї риби значно понизив її запаси, тому тепер для підтримки стада вдаються до штучного розведення. Омуль, що населяє р. Пенжіну, що впадає в Охотськоє море, виділяється в особливий вигляд - пенжінській омуль (Согеgonus subautumnalis). Про його спосіб життя практично нічого не відомо.

Ряпушка Європейська  (Coregonus albula)

Ряпушка Європейська  відноситься до найменших сигів, що мешкають в озерах басейну Балтійського моря, в Карелії і в районі Мурманська, в озерах верхньої течії Волги, на захід до Данії. Розміри ряпушки не більш 30-40см, вага, як виняток, до 1200 г, звично набагато менше. Деякі форми ряпушок дозрівають, ледве досягнувши 8 см в довжину і 4-4,5 г ваги. 

Це струнка, рухома рибка із зеленою спинкою і сріблястими боками і черевцем. У деяких озерах зустрічаються ряпушки золотисто-рожевого забарвлення. Рот у ряпушки верхній і харчується вона в основному планктоном. Разом з корюшкою і уклейкой ряпушка споживає значну частину планктону озер. Хоча це в основному озерний вигляд, значна популяція ряпушки мешкає у Фінській затоці, звідки для нересту входить до Неви і нереститься в Ладозькому озері. 

Всю різноманітність форм європейської ряпушки можна розділити на три великі угрупування: 1) Типова, середніх розмірів форма, що дозріває в масі на 2-у році життя (самці іноді на 1-у, а самки на 3-у). Розміри близько 16 см і вагу 25-50 г (максимум до 130 г). Ряпушка рідко живе більше 4-5 років. Нереститься вона пізньою осінню і на початку зими, нерідко вже під льодом, на твердому піщаному або кам'янистому ґрунті.

  Помічено, що ця форма віддає перевагу озерам з середніми глибинами. 2) Крупна форма ряпушки, що дозріває на третьому році життя, при розмірах 17-21 см і вазі 50-90 г, називається ріпусом, на Онежському озері - кильцом. Живуть ріпуси не менше 6-7 років і досягають 200-400 г, украй рідкісне 1кг і вище. Вони населяють глибокі холодноводниє озера. Ладозький ріпус весною, коли біомаса планктону мала, переходить на живлення дрібною рибою (снетком). Відрізнити його від тієї, що мешкає спільно з ним звичайною ряпушки можна по розвитку статевих продуктів: пятнадцатіграммовая ряпушка має вже добре розвинені гонади, а у ріпуса вони ледве помітні.

  Онежський кілец, досягаючі 34 см в довжину і 460 г вагу (в середньому 100 г), тримається на глибині 15 і більше метрів і харчується в основному придонними рачками-мизидами. Схожа форма описана з мекленбургського озера Люцин, вона мешкає на глибинах до 58 м, і якщо її витягнути на поверхню, плавальний міхур роздуває її черево, як у справжньої глибоководної риби. Ріпуси у нас служать об'єктами розведення і акліматизації і з успіхом вселені в ряд озер, наприклад, в Уральські. Відомо, що темп зростання ріпуса залежить від живлення. 

Якщо памолодь ріпуса годувати хирономідами (мотилем), вона за рік досягає 53 г ваги, а при планктонному живленні - всього 16 р. За три роки ладозький ріпус, переселений в озеро Шарташ, досягає 300 г ваги. Крупна (до 300 г) і жирна ряпушка з Переславського озера («переславський оселедець») удостоїлася в 1675 р. царського указу.

  Стурбований станом її запасів, цар Олексій Михайлович писав переславському воєводі: «А буде твоїм недоглядом рибні ловці учнуть оселедця ловити частими неводами, а нам великому государю чинитиметься про те відомо або в присиланні на наш ужиток і на торгу появляться дрібні оселедці, і тобі зате від нас великого государя бути в опалі, а старості і рибним ловцям в смертній страті». 

Мабуть, такі круті заходи вплинули.  У дрібних озерах, що заболочуються, з кислою водою (такі водоймища називаються дістрофними) ряпушка вироджується в дрібну форму, що дозріває на 2-3-у році, 10-15 г вагу. Живе вона всього 3-4 роки.

Висновок

Сиги - одна з найважчих для систематики груп риб. Вони утворюють величезну кількість різних форм, племен і рас; навіть один вид в одній і тій же водоймі може мати декілька різних форм. Ці риби дійшли до нас з часу льодовикового періоду. У міру ізоляції окремих прильодовикових озер і їх подальшого складного розвитку у населяючих ці водоймища риб формувалися свої особливості в будові і біології, які часто виникали і змінювалися паралельно, але у результаті давали схожий результат. Сиги в цьому відношенні, напевно, перевершили всі реліктові організми. В даний час вважають, що в Європі є шість видів сигів, які утворюють більше 50 різних форм різного рівня відособлення.

Список використаної літератури

1.   Правдин И.Ф. 1966. Руководство по изучению рыб. М.: Пищ. пром-сть. 376 с.

2.   Черешнев И.А., Шестаков А.В., Скопец М.Б., Коротаев Ю.А., Макоедов А.Н. 2001. Пресноводные рыбы Анадырского бассейна. Владивосток: Дальнаука. 336 с.

3.   Шестаков А.В. 2001. Биология чира Coregonus nasus (Coregonidae) Анадырского бассейна // Вопр. ихтиологии. Т.41. № 6. С.784-792.

4.   Шестаков А.В. 2003. Современное состояние популяции валька Prosopium cylindraceum Анадырского бассейна // Чтения памяти В.Я. Леванидова. Вып.2. Владивосток: Дальнаука. С.377-381.

5.   www.fishing.kz

6.   www.fishing.com.ua

www.hunter.kz