Оптимізм як чинник психологічного здоров’я особистості

Реферат на тему:

Оптимізм як чинник психологічного здоров’я особистості

Аналіз категорій «оптимізм» та «песимізм»

Як відомо, діяльність всіх органів і систем організму координує нервова система. Експериментально встановлений взаємозв’язок між негативними емоціями і різними захворюваннями. Під впливом негативних емоцій в організмі відбуваються несприятливі біологічні і біохімічні порушення, які призводять до хвороб. У зв’язку з цим проблема психологічного загартування постає особливо важливою.

Витоки теорії саногенного мислення ще в древніх вченнях. Зокрема Марк Аврелій казав: «Життя стає таким, яким його формують наші думки. Щоб бути здоровим, треба передусім стати оптимістом.»

У сучасній вітчизняній психології відсутнє чітке трактування поняття «оптимізм».

За визначенням психологічного словника, оптимізм (від лат. - optimus – найкращий) – це властивість особистості, яка відображає пропорційний розвиток всіх психічних процесів і характеризує позитивну систему поглядів людини на світ, на поточні і очікувані події тощо.

Таким чином, оптимізм забезпечує людині життєрадісність, віру як у власні сили і можливості, так і у сили і можливості інших людей.

Філософський словник трактує оптимізм і песимізм як ціннісні аспекти світобачення, тобто сприйняття співвідношення у світі добра і зла.

К.К. Платонов включив оптимізм в динамічну функціональну структуру особистості, як стійку характеристику, тісно пов’язану зі спрямованістю і установками людини.

Категорія «оптимізму» також входить до структури особистісної стресостійкості. Виділяють наступні основні компоненти: конструктивна активність та власне оптимізм, тобто поєднання позитивного світосприйняття і життєрадісності. Останні дві риси є водночас важливими показниками соціального здоров’я людини.

Як психологічні емоційні характеристики, оптимізм і песимізм розглядаються у значенні загального тону і налаштованості людини на сприйняття та оцінку дійсності.

Ознакою виникнення емоційного типу оптиміста чи песиміста, за О.Ф. Лазурським, є ситуація, коли в людини домінує хороший чи поганий настрій.

Поширеним є погляд на оптимізм як на систему відношень особистості до теперішнього і майбутнього життя, до самого себе та до інших людей. Д. Осгуд зазначає: «Найбільше відкриття нашого покоління полягає в тому, що ми можемо змінити своє життя, змінивши ставлення до нього».

Від системи відношень залежать багато явищ внутрішнього світу, психічні стани, процеси та здоров’я людини.

З позиції гуманістичної психології оптимізм слід розуміти як віру в безумовно позитивну природу людини, її конструктивну сутність, закладену як потенціал, що розкривається у відповідних умовах.

Екзистенційний підхід відрізняється тим, що вважає позитивну сутність людини результатом певної особистісної активності.

Прихильник психоаналізу Феніхель пов’язує оптимізм і самовпевненість з ранньою оральною вседозволеністю, а виникнення песимізму і садистичних установок - з ранньою оральною депривацією.

Доки не виникає загрози для джерела благополуччя, оптимістичні погляди на життя властиві також людям з рецептивною орієнтацією характеру.

Подібні психоаналітичні судження належать Абрахаму і Гловеру, які декларують оптимізм – песимізм як риси орального характеру.

Заразом до оральних властивостей вони відносять довірливість – підозрілість, захоплення – заздрість та самонадіянність – самознищення.

Фрейдисти часто говорять про так звані біполярні характеристики особистості, тобто риси, які мають два протилежні полюси. Вважається, що обидва полюси свідчать про наявність фіксації. З огляду на це, можна зробити висновок, що один полюс континуума позначає фіксацію, обумовлену вседозволеністю (оптимізм), в той час як інший виражає фіксацію депривацією (песимізм).

Проте деякі з послідовників Фрейда вважають, що люди коливаються між двома полюсами, буваючи часом оптимістами, часом песимістами.

Суперечливий характер цих крайнощів свідчить про їх захисну природу.

Дослідження проявів оптимізму. Позитивна психологія

В соціальній психології оптимізм і песимізм головним чином розглядаються як вроджені властивості чи як результат перших етапів соціалізації особистості. В такому контексті соціальним умовам надається особливо важливе значення.

Спеціаліст в даній галузі науки Джулія Норем досліджує так званий «захисний песимізм» - стратегію поведінки, коли людина прагне подумки пережити майбутню ситуацію, враховуючи всі можливі перешкоди. Джулія Норем вважає, що результати, які дає захисний песимізм, не програють результатам стратегічного оптимізму, тобто ретельного уникнення людиною негативних думок.

Ідея про вроджений характер типів світосприйняття виникла ще в стародавньому світі.

Емоційні відмінності людей у сприйнятті навколишнього світу серед інших ознак були покладені древньогрецькими філософами в основу вчення про темперамент.

Ще Платон визначав дані відмінності словами dyscholos та eucholos. За Платоном, вони відображають різне сприйняття людьми приємних і неприємних вражень.

Дисхолік за невдалого результату справи буде сердитись та сумувати, а у випадку успіху не радітиме. Евхоліка характеризує протилежний спосіб реагування. Вважалось, що меланхоліки переважно перебувають у поганому настрої та схильні песимістично сприймати світ.

Згодом було доведено, що зв’язок між типом темпераменту і способом світосприйняття існує, але не є категоричним. Сучасні дослідники припускають також наявність залежності оптимізму і песимізму від особливостей культурного походження людини.

Згідно з концепцією «навченої безпомічності» М. Зелігмана, визначальною рисою песимістів – є віра в те, що їх зусилля марні, а невдачам немає кінця. Оптимісти несприятливу ситуацію сприймають як виклик і починають боротьбу з подвійною наполегливістю та активністю.

Дослідження, проведені в кінці 20ст. американськими психологами, довели, що існує міцний взаємозв’язок між песимізмом і слабким здоров’ям. Зокрема було отримано такі дані:

v   У песимісток рівень смертності на 19% вище ніж у оптимісток.

v   У людей з негативним ставленням до всього низький вміст в крові імуноглобуліну А, що перешкоджає організму перемагати застуду та деякі інші захворювання.

v   Чоловіки-оптимісти помирають від серцево-судинних захворювань і інсультів значно рідше, ніж песимісти.

v   Песимісти частіше страждають через різні фізіологічні відхилення, а також мають гірше емоційне і психологічне здоров’я, ніж оптимістично налаштовані люди.

З огляду на це було створено новий напрям психології «позитивна психологія», мета якого – навчити людину знаходити позитивне для себе в кожній ситуації, а також виробляти оптимістичну точку зору.

На думку японських лікарів оптимізм має не лише профілактичну, але й лікувальну дію. Вони вважають, що успіх лікування багато в чому залежить від налаштування людини, оскільки хороше самопочуття має не тільки фізіологічну, але й емоційну основу.

Протилежну позицію в свій час обґрунтували лідери Американської Асоціації психологів. На їх думку, засилля позитивної психології має низку недоліків. Зокрема, наслідками беззаперечного оптимізму є однобічний погляд на життя, який не дозволяє об’єктивно сприймати реальність, безтурботність, необачність, непередбачувані руйнації надій та егоїзм.

Неоднозначність проявів оптимізму обумовлює трактування цього поняття як системного явища, яке має різні форми і внутрішньо-особистісні детермінанти.

Загалом, будучи поєднанням позитивних відношень, життєрадісного світосприйняття та активної позиції особистості, оптимізм впливає на стресостійкість, вибір ролей та адаптивних моделей поведінки. Таким чином, оптимізм є важливою складовою психологічного здоров’я особистості. (Практикум)

Як відомо, діяльність всіх органів і систем організму координує нервова система. Експериментально встановлений взаємозв’язок міх негативними емоціями і різними захворюваннями. Під впливом негативних емоцій в організмі відбуваються несприятливі біологічні і біохімічні порушення, які призводять до хвороб.

У зв’язку з цим проблема психологічного загартування постає особливо важливою.

Витоки теорії саногенного мислення ще в древніх вченнях.

Зокрема Марк Аврелій казав: «Життя стає таким, яким його формують наші думки. Щоб бути здоровим, треба передусім стати оптимістом.»

У сучасній вітчизняній психології відсутнє чітке трактування поняття «оптимізм».

За визначення психологічного словника, оптимізм (від лат. - optimus – найкращий) – це властивість особистості, яка відображає пропорційний розвиток всіх психічних процесів і характеризує позитивну систему поглядів людини на світ, на поточні і очікувані події тощо.

Таким чином, оптимізм забезпечує людині життєрадісність, віру як у власні сили і можливості, так і у сили і можливості інших людей.

Як психологічні емоційні характеристики, оптимізм і песимізм розглядаються у значенні загального тону і налаштованості людини на сприйняття та оцінку дійсності.

Ознакою виникнення емоційного типу оптиміста чи песиміста, за О.Ф. Лазурським, є ситуація, коли в людини домінує хороший чи поганий настрій.

Про категорію «оптимізму» також можна говорити в контексті аналізу структури особистісної стресостійкості.

В ній виділяють наступні основні компоненти:

- конструктивна активність;

- власне оптимізм, тобто поєднання позитивного світосприйняття і життєрадісності.

Останні дві риси є водночас важливими показниками соціального здоров’я людини.

Філософський словник трактує оптимізм і песимізм як ціннісні аспекти світобачення, тобто сприйняття співвідношення у світі добра і зла.

К.К. Платонов включив оптимізм в динамічну функціональну структуру особистості, як стійку характеристику, тісно пов’язану зі спрямованістю і установками людини.

З позиції гуманістичної психології оптимізм слід розуміти як віру в безумовно позитивну природу людини, її конструктивну сутність, закладену як потенціал, що розкривається у відповідних умовах.

Екзистенційний підхід відрізняється тим, що вважає позитивну сутність людини результатом певної особистісної активності.

Прихильник психоаналізу Феніхель пов’язує оптимізм і самовпевненість з раннім оральним имеющим место, когда ничто не угрожает безопасности индивида.

Він вважає, що рання оральна депривація призводить до виникнення песимізму і садистичних установок.

Доки не виникає загрози джерелу благополуччя, оптимістичні погляди на життя характерні також для людей з рецептивною орієнтацією характеру.

Рецептивна орієнтація Людина з рецептивний характером вважає, що все, в чому він потребує "має бути доставлено ззовні. Він пасивно спирається на авторитети в отриманні знань і допомоги та взагалі шукає в людях підтримки. Любов для нього означає - бути коханим, але не активний процес любові; він вкрай чутливий до будь-якого недоліку любові або уваги. Пасивність пов'язана з нездатністю відмовити іншим і нескінченним пошуком "магічного помічника". Страх втрати любові перешкоджає вибором із двох друзів, коли того вимагає ситуація, зважаючи на можливість позбутися розташування одного з них. Цей тип любить поїсти і випити, що служить засобом подолання неспокою і депресії. Його рот особливо помітна, часто найбільш виражена риса. На життя він дивиться, як правило, з оптимізмом і дружелюбністю, поки не виникає загроза джерела благополуччя. Чуйний і надає допомогу іншим, але за цим лежить потреба заручитися їх прихильністю. Механізми психічної адаптації хворих в ситуації соматогенної вітальної загрози Емоційна сфера характеризується превалюванням конструктивного копінга "оптимізм чи оптимізація" (віра в успішне рішення проблеми) "відволікання" (від вирішення проблем) пов'язане з "оптимізмом" Конструктивний варіант емоційного копінга - "оптимізм" - сприяє поліпшенню психологічних параметрів ЯЖ (p <0,05). Психологічні чинники відіграють помітну роль у визначенні самопочуття хворих в ситуації соматогенні вітальної загрози. "Співробітництво" (зі значущими особами) - ефективний поведінковий копінг - пов'язане з позитивною оцінкою пацієнтами свого здоров'я в динаміці, оптимістичній оцінкою перспектив лікування. Достовірне позитивний вплив на всі параметри ЯЖ має наявність конструктивного когнітивного копінг-механізму "встановлення власної цінності". Коли у важкій ситуації підвищується усвідомлення своїх можливостей та віра у власні ресурси подолання проблеми. Наявність МПЗ за типом "заперечення" погіршує прогноз психологічної реабілітації хворих, підвищуючи ймовірність тривожно-депресивних розладів і зменшуючи "оптимізм" в емоційній сфері копінга після лікування (r = 0,92; F = 9,73; p <0,0001). Психоаналітичні міркування не настільки послідовні, хоча Абрахам (Abraham, 1927a, 1927b) і Гловер (Glover, 1925, 1926, 1928) робили спроби це зробити. З їхніх зауважень можна винести, що риси, які часто зустрічаються в оральному характер, це оптимізм - песимізм, довірливість - підозрілість, захоплення - заздрісність і самовпевненість - самоприниження. Фрейдісти часто розмірковують про риси, що мають два протилежних полюси, так званих біполярних особистісних характеристиках. Вважається, що обидва полюси свідчать про фіксацію. Спокусливо уявити, що один полюс континууму позначає фіксацію, обумовлену сверхпотаканіем (наприклад, оптимізм), у той час як інший висловлює фіксацію депривація (наприклад, песимізм). Але важко сказати, наскільки така точка зору узгоджується з поглядами фрейдістов: - деякі з них вважають, що люди коливаються між двома полюсами, буваючи в один момент часу оптимістами; - в іншій - песимістами. Нереалістичних характер усіх цих крайнощів говорить про їх захисною природі.