Поняття творчої особи та аналіз її якостей

Реферат на тему:

«Поняття творчої особи та аналіз її якостей»

План

Вступ

1. Творчий початок в людині

2. Поняття про розвиток особи

3. Передумови геніальності

4. Геніальність – це хвороба?

Висновок

Список літератури

 
Вступ

В повсякденному житті ми говоримо про виховання дітей, маючи на увазі вплив батьків, родичів, вчителів та інших дорослих. Ці впливи виявляються не ефективними, то зачинають шукати винних: поганих товаришів, “шкідливі” кінофільми і телепередачі, некваліфікованих вчителів. Нерідко говорять і про погану спадковість. І все це цілком справедливо.

Дитина, з’явившись на світ, володіє певними задатками . Причому довгий час багато вчених стверджували, що і те і інше завжди має знак плюс і лише від виховання залежить, розвинуться вони чи ні. Тепер наука надала нам серйозних підстав бути значно менш оптимістичними. Отримані переконливі дані про те, наприклад, що частка людей народжується схильними до наркоманії, алкоголізму, навіть протилежній поведінці. Інша справа, що така схильність не фатальна. Стане людина, наприклад, наркоманом чи ні, залежить від того, як складеться його життя, починаючи вже з дитинства.

Залежить це і від виховання, тобто цілеспрямованого впливу на дитяти, підлітка, хлопцеві. Але значною мірою те, якою стане людина, які його завдатки і схильності розвинуться, яких особових якостей він набуде, залежить від багаточисельних обставин його життя. Від того, які люди зустрінуться на його шляху і як складуться його стосунки з ними. Від того, в якому географічному, природному, соціальному середовищі він буде рости, як з ним взаємодіятиме. Від того, наскільки активно сама людина прагне збудувати свою взаємодію з навколишнім світом, взаємини з людьми. Тобто від того, як йтиме його розвиток — фізичне, психічне, емоційне, інтелектуальне, соціальне.

1. Творчий початок в людині

А як же відбувається розвиток творчого в людині?

Багато таланту, розум і енергія вклали в розробку педагогічних проблем, пов'язаних з творчим розвитком особи, насамперед особи дитяти, підлітка, видатні педагоги 20-х і 30-х років: А.В. Луначарський, П.П. Блонський, С.Т. Шацький, Б.Л. Яворський, Б.В. Асаф’єв, Н.Я. Брюсова. Спираючись на їх досвід, збагачений півстолітнім розвитком науки про навчання і виховання дітей, кращі педагоги на чолі з “старійшинами” - В.Н. Шацькою, Н.Л. Гродзенською, М.А. Румер, Г.Л. Рошалем, Н.І. Сац продовжували і продовжують теоретично і практично розвивати принцип творчого розвитку дітей і юнацтва.

Творчий початок народжує в дитини жваву фантазію, жваву уяву. Творчість за природою своєю засновано на бажанні зробити щось, що до тебе ще ніким не було зроблено, або хоча б те, що до тебе існувало, зробити по-новому, по-своєму, краще. Інакше кажучи, творчий початок в людині - це завжди прагнення вперед, до кращого, до прогресу, до досконалості і, звичайно, до прекрасного в найвищому і ширшому сенсі цього поняття.

Ось такий творчий початок мистецтво і виховує в людині, і в цій своїй функції воно нічим не може бути замінене. По своїй дивній здатності викликати в людині творчу фантазію воно займає, безумовно, перше місце серед всіх багатообразних елементів, складових складну систему виховання людини. А без творчої фантазії не зрушитися з місця ні в одній області людської діяльності.

Нерідко від батьків і навіть від вчителів-вихователів можна почути такі слова: “Ну навіщо він витрачає дорогий час на твір віршів - адже в нього немає ніякого поетичного дару! Навіщо він малює - адже з нього все одно художника не вийде! А для чого він намагається складати якусь музику - адже це не музика, а нісенітниця якась виходить!..”

Яка у всіх цих словах величезна педагогічна помилка! В дитини треба обов'язково підтримувати будь-яке його прагнення до творчості, якими б наївними і недосконалими не були результати цих прагнень. Сьогодні він пише нескладні мелодії, не вміючи супроводжувати їх навіть найпростішим акомпанементом; складає вірші, в яких коряві рифми ; малює картинки, на яких змальовані якісь фантастичні істоти без рук і з однією ногою.

Тільки не надумайтеся посміятися над цими проявами дитячої творчості, якими б смішними вони вам не здалися. Це було б найбільшим вашою педагогічною помилкою, яку тільки можна зробити в даному випадку. Адже за всіма цими нескладностями і корявостями криються щирі і тому самі дійсні творчі стремління дитини, самі справжні прояви його крихких відчуттів і думок, що не сформувалися ще.

Він, можливо, не стане ні художником, ні музикантом, ні поетом (хоча в ранньому віці це дуже важко передбачати), але, можливо, стане відмінним математиком, лікарем, вчителем або робітником, і ось тоді благотворним чином дадуть про себе знати його дитячі творчі захоплення, добрим слідом яких залишиться його творча фантазія, його прагнення створювати щось нове, своє, краща, рушійна вперед справа, якій він вирішив присвятити своє життя.

Російські вчені психологи Медведева І.Я. і Шилова Т.Л. в рамках проведення програми «Драматичною психоэлевации», працюючи з «важкими» дітьми, розповідають про різноманітні ситуації, коли батьки і педагоги, не розгледівши творчі початки в особі дитяти, трохи не завдали непоправної шкоди формуванню його особи, характеру.

Наприклад, Олексій С., який, народися в сім'ї з іншими установками, був би абсолютно нормальним, здоровим і швидше за все щасливим. А так зовнішність його була спотворена частими тиками, він сильно заїкався, боявся розкрити рот і підняти очі. Але коли все ж піднімав їх, неприваблива особа осявалася якимсь нетутешнім світлом. Мати скаржилася на його тупість, нездатність до навчання, а в цих волошкових очах читалися соромливе натхнення і жвава мрія, що причаїлася.

Дуже швидко з'ясувалося, що Олексієва мрійливість і є «корінь зла». Авторитарний батько і повністю підпорядкована йому мати із завзятістю, гідною кращого застосування, штовхали хлопчика на чужу йому дорогу, вимагали від нього уміння працювати руками, інтересу до точних наук. А він був мрійником. Він навіть в анкеті на питання «Що ти більш за все любиш?» лаконічно відповів: «Мріяти».

Психологам було дуже важко переконати батька, що працював на будівництві, і матір, що виросла в селі, в тому, що мрійливий Олексій, якщо його, такого, яким він є, підтримати і допомогти йому правильно зорієнтуватися, може не лише повністю видужати, але і стати видатною людиною. Коли обличчя хлопчика перестало сіпатися, батьки дітей, які займалися з Олексієм в одній групі, здивовано перешіптувалися: «Треба ж, хлопчисько який красивий!»

Мрійливість не шкідлива властивість. А в передпідлітковому, підлітковому і юнацькому віці це найважливіший елемент.

Розмова про виховання в людині творчого початку веде нас до дуже важливої і актуальної в наших умовах проблеми: про відмінність між фахівцем-творцем і фахівцем-ремісником. Ця надзвичайно важлива проблема найтіснішим чином пов'язана з проблемами естетичного виховання.

Справжній фахівець-творець відрізняється від рядового фахівця-ремісника тим, що прагне створити щось крім того, що йому “по інструкції” належить створювати. Ремісник же задовольняється тим, що створює лише те, що йому покладене - “звідси і до цього місця”. До більшого і до кращого він ніколи не прагне і не хоче обтяжувати себе подібними прагненнями. Його не можна звинуватити в поганій роботі - адже він робить все, що йому покладене, і, можливо, навіть добре робить. Але таке, загалом формальне відношення до своєї праці, в якій би області це не було, не лише не рухає життя вперед, але навіть служить гальмом, тому що по відношенню до життя стояти на місці не можна: можна тільки або рухатися вперед, або відставати.

Наявність або відсутність в людині творчого початку, творчого відношення до своєї праці і стає тим вододілом, який минає між фахівцем-творцем і спеціалістом -ремісником.

Це необхідно підкреслити зі всією ясністю, бо доводиться інколи чути більш ніж дивну думку, ніби існують професії “творчі” і професії “нетворчі”. Найбільша помилка! І помилка це на практиці приводить часто до того, що людина, що займається нібито нетворчою роботою, має право не творчо відноситься до своєї праці.

Немає такої області, такої професії, де не можна було б проявити творчий початок. І коли говорять, що випускників загальноосвітньої школи треба орієнтувати на ту або іншу професію, забувають про головний: про те, що з першого класу школи треба вселяти таким, що вчиться думка, що немає поганих професій, як немає і професій нетворчих, що, працюючи в будь-якій професії, кожен з них зможе відкрити новий, хоч би і маленький світ. А ось якщо працюватиме по ремісничому, не творчо, то і в самій “творчій” професії нічого путнього не створить.

Тому найважливіше завдання естетичного виховання в школі - розвиток в учнів творчого початку, в чому б воно не виявлялося - в математиці або в музиці, у фізиці або в спорті, в суспільній роботі або в шефстві над першокласниками. Творчий початок грає величезну роль в самих класних заняттях. Це знають всі хороші педагоги. Адже там, де з'являється творча ініціатива, там завжди досягається економія сил і часу і одночасно підвищується результат. Ось чому не правд вчителі, несхильні вводити у вивчення предметів, що викладаються ними, елементи естетики, мистецтва, посилаючись на те, що їх власне навантаження і навантаження учнів і без того дуже велика. Ці вчителі не розуміють, від якого доброго, щедрого і вірного помічника вони тим самим відмовляються.

2. Поняття про розвиток особи

Особу найчастіше визначають як людину в сукупності його соціальних, придбаних якостей. Це означає, що до особових не належать такі особливості людини, які генотипні або фізіологічно обумовлені, ніяк не залежать від життя в суспільстві. У багатьох визначеннях особи підкреслюється, що до особових не належать психологічні якості людини, що характеризують його пізнавальні процеси або індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, які виявляються в стосунках до людей, в суспільстві. В понятті «особа» зазвичай включають такі властивості, які є менш стійкішими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи його значущі для людей вчинки.

Особа - це людина, взята в системі таких його психологічних характеристик, які соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв'язках і стосунках є стійкими, визначають етичні вчинки людини, що мають істотне значення для нього самого і що оточують.

Формування особи людини - це послідовна зміна і ускладнення системи стосунків до навколишнього світу, природи, праці, іншим людям і до себе. Воно відбувається впродовж всього його життя. Особливо важливий при цьому дитячий і юнацький вік.

Розвиток людини як особи здійснюється всесторонньо і цілісно в єдності його фізичних і духовних сил. Психологія і педагогіка стверджують, що людська особа формується і розвивається в діяльності і спілкуванні. Провідні риси особи розвиваються в результаті зовнішнього впливу на особу, її внутрішній світ.

Розвиток людини - це процес кількісної і якісної зміни, зникнення старого і виникнення нового, джерело і рушійні сили якого приховані в суперечливій взаємодії як природних, так і соціальних сторін особи.

Природна сторона людини розвивається і змінюється впродовж всього його життя. Ці розвитку і зміни носять віковий характер. Джерело соціального розвитку особи знаходиться у взаємодії особи і суспільства.

На формування особи впливають три чинники: виховання, соціальна середа і спадкові завдатки.

Виховання розглядається педагогікою як провідний чинник, оскільки це спеціально організована система дії на підростаючу людину для передачі накопиченого суспільного досвіду.

Соціальне середовище має переважно значення в розвитку особи: рівень розвитку виробництва і характер суспільних стосунків визначають характер діяльності і світогляд людей.

Задатки - особливі анатомо-фізіологічні передумови здібностей до різних видів діяльності. Наука про закони спадковості - генетика - вважає наявність у людей сотні різних завдатків - від абсолютного слуху, виняткової зорової пам'яті, блискавичної реакції до рідкої математичної і художньої обдарованості.

Але самі по собі задатки ще не забезпечують здібностей і високих результатів діяльності. Лише в процесі виховання і навчання, суспільного життя і діяльності, засвоєння знань і умінь у людини на основі завдатків формуються здатності. Завдатки можуть реалізуватися лише при взаємодії організму з навколишнім соціальним і природним середовищем.

“Чи вдастся індивідові на зразок Рафаеля розвинути свій талант - це цілком залежить від попиту, який, у свою чергу, залежить від розподілу праці і від породжених ним умов освіти людей.” (Маркс До., Енгельс Ф. “Німецька ідеологія”, соч. 2-т)

Творчість передбачає наявність біля особи здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Вивчення цих властивостей особи виявило важливу роль уяви, інтуїції, неусвідомлюваних компонентів розумової активності, а також потреби особи в самоактуалізації, в розкритті і розширенні своїх творчих можливостей. Творчість як процес розглядалася спочатку з діячів мистецтв і науки, де особлива роль відводилася “осяянню”, натхненню і подібним до них станам, що змінюють попередню роботу думки.

3. Передумови геніальності

Кожна дитина має задатки генія. Ми всі члени однієї спільноти, званої homo sapiens, і тому успадкували гени, завдяки яким володіємо унікальним людським мозком, ми народжуємося в певних обставинах, які можуть стимулювати або уповільнити процес розвитку, при кожному народженні дитини на світло з'являється потенційний геній...

Що стосується індивідуальних талантів, то їх різноманітність така велика, вони настільки незалежно успадковуються, що через генетичну рекомбінацію кожній людині дістається в долю якийсь набір здібностей, будь то самі різні види слухової і зорової сприйнятливості, слуховій і зоровій пам'яті, комбінаторні здібності, лінгвістичні, математичні, художні дарування.

Але що таке геній?

Якщо визнати геніями тільки тих, хто майже одноголосно визнаний ними в світі, то спільне число їх за весь час існування нашої цивілізації навряд чи перевищить 400 - 500. Приблизно до таких цифр приводить відбір знаменитостей, яким приділено максимальне місце в енциклопедіях різних країн Європи і США, якщо з числа цих знаменитостей відняти тих, хто потрапив в їх число із-за знатності або по інших випадкових "заслугах". Але якщо відмежування геніїв від талантів залишиться спірним, то з особливо великими труднощами стикаються при визначенні самого поняття "геній".

По Бюффону, геніальність полягає в надзвичайній мірі витримки. Уордсворт визначив геніальність як акт збагачення інтелектуального світу якимсь новим елементом. Гете стверджував, що початковою і завершальною особливістю генія є любов до істини і прагнення до неї. По Шопенгауеру, суттю генія є здатність бачити спільне в приватному і вивчення фактів, що безупинно вабить вперед, відчуття справжнє важливого. По Карлейлю, геніальність -це перш за все надзвичайна здатність долати труднощі. По Роман-і- -Кахалю - це здатність в період дозрівання ідеї до повного ігнорування всього, що не відноситься до піднятої проблеми, і здібність, що доходить до трансу, до концентрації. По В. Оствальду - це самостійність мислення, здатність спостерігати факти і витягувати з них правильні висновки. По Люкка: "Якщо оцінювати продуктивність об'єктивно, а саме як перетворення наявне що існує в цінність, як перетворення тимчасове у вічне, то геніальність ідентична найвищій продуктивності, а геній - продуктивний безперервно, тому що саме творчість є його суттю, саме перетворення слова на справу".

Термін "геніальність" вживається як для позначення здатності людини до творчості, так і для оцінки результатів його діяльності, передбачаючи природжену здатність до продуктивної діяльності в тій або іншій області; геній, на відміну від таланту, є не просто вищим ступенем обдарованості, а пов'язаний із створенням якісно нових творінь. Діяльність генія реалізується в певному історичному контексті життя людського суспільства, з якого геній черпає матеріал для своєї творчості.

Генії нерідко довго не знаходять ту область, в якій вони найбільш обдаровані. Мольєр, посередній драматург і драматичний артист, порівняно пізно стає автором геніальних комедій і переходить на комічні ролі. Непоганим прикладом того, як людина саме методом проб і помилок добирається до свого дійсного покликання, може послужити Жан Жак Руссо. освічений, начитаний, хворобливо самолюбивий, без малого схиблений на справедливості, він десятиліття з гаком пише опери - "Галантні музи", "Нарцис", "Військовополонені", "Листи про французьку музику", пише і вірші, причому все це на хорошому професійному рівні (хоча, здається, його опери ні при нім, ні посмертно ніколи не ставилися). До своїх невдач на музичному терені він відносився серйозно, навіть трагічно, і лише немолодим він, нарешті, пише те, що робить його ім'я безсмертним, а вплив - величезним. Г.Х. Андерсен пробує безліч помилкових шляхів, перш ніж стає найбільшим казкарем. Бальзак пише середньоякісні драми, перш ніж приходить до "Людської комедії". А.Н. Толстой мріяв про глибинний психологічний аналіз підсвідомого, про продовження лінії Достоєвського, свідоцтвом чого є "Кульгавий пан".

Але у всіх випадках геній - це перш за все екстремальна напруга індивідуальна властивих талантів, це найбільша, безперервна праця, розрахована на століття, всупереч невизнанні, байдужості, презирству, убогості, яких вдосталь скуштували Рембрандт, Фультон, Бетховен і так далі

Вирішальна роль дитячо-підліткових умов розвитку у визначенні ціннісних критеріїв, установок, спрямованості і самомобілізації

а) значення дитячого і підліткового періоду

Величезне значення ранньодитячих і дитячих умов розвитку для майбутнього інтелекту кількісно оцінив Блум. За його даними оптимізація умов інтелектуального розвитку у віці до 4-х років підвищує майбутній коефіцієнт інтелекту, IQ, на 10 одиниць, оптимізація у віці 4 - 9-ти роки на 6 одиниць, в 8 - 12 років на 4 одиниці. Відповідно зневага інтелектуальним розвитком дитяти, особливо у віці до 4- х років, різко погіршує майбутній інтелект. Саме у цьому ранньодитячому віці постійне спілкування з ласкавою мамою закладає і основи соціальності, контактності, доброти. Добре доглянуті діти, але позбавлені в цьому критичному віці ласки, ніжності, уваги, якщо не захворіють синдромом "занедбаності", то виростають безжалісними егоїстами, нездібними до соціальних контактів.

Психоаналіз, біологія і генетика сходяться тепер в розумінні того, що і творчі здібності індивіда залежать від умов, в яких він провів свої перші роки життя. Шанси, що представлені або відняли в цей час, визначають його подальшу здібність до освіти.

Біографії великих людей містять безліч прямих і непрямих вказівок на вирішальну роль вибірково сприйнятих дитячо-підліткових вражень. Дивні, несподівані питання маленьких дітей, ще не затурканих своїми вічно зайнятими батьками і виховательками, при продумуванні показують, що діти не лише талановиті лінгвісти, але і надоїдливі чомучки, експериментатори, орієнтовані на творчість. Але на той час, коли вони в нормальному порядку перевершать науки і накопичать уміння, їх допитливість, як правило, зникає. Частково тому, що їх прагнення до пізнання і уміння розбиваються не лише об зайнятість дорослих, але і об власну неодмінну бездарність в більшості тих занять, в які вони залучаються броунівським рухом природної потреби до самопроявленню. Дитина, що малює при колірній бездарності, незграбно бігає наввипередки або танцює, так, що сперечається з набагато більш язикатою дразнилкою, іноземна мова, що погано заучує, знаходить комплекс неповноцінності, який перешкодить йому виявити в собі неабиякий математичний, конструкторський, поетичний або будь-який інший талант.

Тим часом, природний відбір, творить людство, невпинно працював, щоб розвинути "дослідницький інстинкт", цікавість, допитливість, навчена саме в дитячому і підлітково-юнацькому віці, точно так, як і він працює над розвитком і збереженням пам'яті про цей пізнавальний період у людей похилого віку, минулих головних передавачів соціально-наступної естафети від одного покоління до іншого у всякому разі до періоду письменності). Але потрібна або відома гнучкість, або стійкість, щоб зберегти в собі ті риси, з якими пов'язані творчі здібності. Можемо назвати їх дослідницьким інстинктом, цікавістю, допитливістю, але ці явища надзвичайно вікові.

Навчання, як типове вікове явище, незвичайно швидке зростання знань в дитячо-підлітковому віці створені грандіозними силами природного відбору. Про те, якими дивовижними здібностями володіє саме маленьке дитя, добре відомо.

На жаль, ранньодитячий, дитячий і підлітковий період в біографіях геніїв здебільше залишається просто невідомим. Але там, де цей період освітлений, майже незмінно виявлялося, що саме цей вік минав в умовах, виключно сприятливих для розвитку даного генія. Причому, мова йде в набагато. більшій мірі про інтелектуальну, ніж про економічну обстановку. Соціальну спадкоємність, що накладається на безперечну спадкову геніальність, рідко удається прослідити. Але у всіх рішуче випадках, коли дитинство, отроцтво і юність генія відомі, виявляється, що так чи інакше його оточувала середа, що оптимально сприяла розвитку його генія, частково і тому, що геній все ж зумів її вибрати, знайти, створити.

Незвичайно талановите, діловите, знаюче і працездатне С. Суворов, бачивши, що його син малий і кволий, вирішує, що військова служба для нього не годиться. Але своїми застільними розповідями він настільки надихнув сина любов'ю до військової справи, що той зачинає поглинати всі книги про війну з великої бібліотеки отця. "Арап" Ганнібал, що випадково заговорив з ним, переконується в настільки глибоких знаннях хлопчика, що умовляє отця дати можливість синові стати військовим, не дивлячись на вже упущені 13 років фіктивного "стажування". На щастя, в цьому випадку ми твердо знаємо, що зобов'язані Ганнібалу в якійсь мірі появою не лише А.С. Пушкіна, але і іншого генія - А.В. Суворова. Але скільки таких обставин від нас приховано? Оскільки у величезної більшості людей дитинство минає в умовах, не оптимальних для розвитку індивідуальних дарувань, те людство на цьому втрачає величезну кількість геніїв потенційних, але таких, що не розвивалися із-за невідповідності соціального середовища і їх талантів.

Але якщо оптимум і створився, якщо виховання, самовиховання або внутрішній заклик і повели в юності або в молодості не лише до максимального розвитку індивідуального дарування, але і до відповідних йому ціннісним критеріям, то далі виникає жахливий бар'єр неможливості реалізації.

Низка дослідників виявила, що первісток досягає значно більшого, ніж подальші діти, частково через здобування вищої освіти, більшої уваги і "попиту" з боку батьків, більшого відчуття їх відповідальності. Але первісток генетично ніяких переваг перед своїми братами не має, вся справа у виховних і средових чинниках.

Очевидне існування гігантських резервних можливостей "нормального" людського мозку, які потребують розвитку, вольової стимуляції і можливостей, щоб творити дуже талановиті і навіть геніальні поділа. Незліченні приклади показують, що з якою б частотою не народжувалися потенційні генії (а ця частота по законах генетики популяції має бути приблизно однаковою у всі часи і біля всіх націй, тому що природний відбір на високий інтелект давно припинився), їх розвиток і реалізація у величезній мірі визначатимуться соціальними чинниками.

б) до генетики інтелекту

Якою мірою при щодо близьких, схожих умовах розвитку успадковується тестований інтелектуальний генотип?

У своїх дослідженнях Каваллі ймовірно прийняв, що перевищення над середнім рівнем інтелекту на 50% обумовлене середою, на 50% спадковістю; це, ймовірно, близько до істини відносно значних контингентів, але в індивідуальних випадках на один чинник може доводитися до 100%, а на іншій - до 0.

Чи можна масово відтворити ті умови виховання, які мали Бетховен, Моцарт, Гете, Бекон, Пушкін для сотень тисяч, мільйонів дітей? Технічно це можливо, але, очевидно, мало ефективно, тому що Пушкін в моцартовских умовах не стане великим поетом, а Моцарт в пушкінських великим композитором. Технічно можна до десяти років виявити вистачає спектр здібностей підлітка. Але до цього часу буде упущена стадія формування захопленості, стадія формування ціннісних критеріїв, становлення совісті, людяності, без яких таланти, навіть видатні, можуть стати експлуататорами і душителями чужих дарувань, особливо більших. Саме усвідомлюючи, що вирішальне значення для розвитку мають умови виховання і освіти в дитячо-підлітковому періоді, що для реалізації генія потрібний "попит", соціальне замовлення на геніальність саме даного типу, можна, вивчаючи проблему, виразно переконатися в ролі генетики.

4. Геніальність – це хвороба?

Вважається, що у вирівняних, загалом сприятливих умовах розвитку дуже великого значення набувають спадкові відмінності в обдарованості. У зв'язку з цим виявлена закономірність підвищення розумової активності біля подагриків.

Свою розгадку підвищена частота подагриків серед геніїв знайшла в 1955 році в чудовій роботі Оруана, що показав, що сечова кислота структурно дуже схожа з кофеїном і Теоброміном - відомими стимуляторами розумової активності. Оруан вказав також на те, що мочова кислота у всіх тварин доприматного рівня, що розщеплюється під дією урикази до алантоїну, біля приматів же, через відсутність урикази, зберігається в крові, і саме з цим, імовірно, зв'язаний новий етап еволюції, що йде під знаком підвищеної активності мозку.

Оскільки подагра і гіперурикемія (підвищений рівень мочової кислоти) досить чітко успадковуються при різноманітних порушеннях обміну, виникла робоча гіпотеза:

Це порушення обміну - один з багатьох можливих механізмів виникнення і передачі потомству тієї частки підвищеного інтелекту, яка спадково обумовлена.

Більш того, подагрична стимуляція мозку - це один з тих механізмів, які можуть підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності. Тоді хоч би частка випадків геніальності піддалася б природничонауковій розшифровці, а сама геніальність з предмету спекулятивних міркувань перетворилася б на об'єкт наукового дослідження.

Є ціла низка незвичайно вагомих підтверджень того, що значна частка найбільших діячів історії і культури дійсно страждали подагрою. Учені так само звернули увагу на те, що серед геніїв незвичайно часто зустрічається помітне високолобіє і навіть гігантолобіє. Біологам досить пригадати портрети Менделя, Моргана, Крику і Уотсона.

Розглядуючи чинники підвищеної розумової активності, зрозуміло, треба виразно розуміти, що наявність будь-якого з них, окремо або попарно, зовсім не гарантує високу розумову активність. Абсолютно очевидно, що будь-який з них може бути абсолютно пригнічений безліччю негативних спадкових, біологічних, біосоціальних і соціальних чинників.

Якщо першим подагриком, зареєстрованим в історії, був іудейський король, мудрий Аза, нащадок Соломона, то Гиерон Сиракузський в Біля столітті до нашої ери вже знав про зв'язок між хворобою суглобів з каменями сечового міхура, тобто про сечокам'яну хворобу біля подагриків. Маса уратів була виявлена у великому пальці ноги скелета немолодого чоловіка, похованого у Верхньому Єгипті. Самою древньою знахідкою є сечокислий нирковий камінь біля єгипетської мумії 7000 - літньої давності

На подагру хворів і від неї помер римський поет Лукіан, що описав муки подагри в своїх віршах. Стакелей вважав, що багато грецьких вождів, що брали участь в Троянській війні, страждали подагрою, у тому числі Пріам, Ахілл, Едіп, Протесилай, Улісс, Беллерофон, Плестен, Філоктет, тоді як Тіраніон Граматик від подагри помер.

До цього часу вже звернули увагу на незвичайно високий інтелект багатьох подагриків. Ці спостереження підтверджувалися і середньовічними авторами, публіцистами і лікарками нового часу. У 1927 році Г. Елліс дав чітке визначення особливостей геніїв-подагриків, відзначаючи їх виняткову цілеспрямованість, енергію, невичерпну завзятість і працездатність, наполегливість, що долає будь-які перешкоди.

Подагрою страждали:

Марк Віпсаній Агріппа (63 - 12 р. до н.е.). Подагра Марка Агріппи встановлена достовірно. Більш того, відомо, що він переніс три важкі подагричні напади і наклав на себе руки на початку четвертого нападу, не бажаючи переносити далі неймовірні муки.

Папа Григорій Великий (540 - 604). Це був аскет, людина незвичайно сильної волі, видатний адміністратор і письменник. Він страждав важкою подагрою, настільки поширеною, що його розпухлі руки не володіли пером, і він повинен був прив'язувати перо до кисті, щоб писати, або ж диктувати свою обширну класичну працю.

Мікеланджело (1475 - 1564). Про його нирково-кам'яну хворобу згадують майже всі його біографи, а про подагру попутно Р. Роллан. Він поєднував неймовірну, неспинну працьовитість з майже безмежною універсальністю.

Христофор Колумб (1451 - 1506). У іспанській літературі про Колумбе нерідкі згадки про те, що він страждав подагрою, а в англійських книгах мовиться невизначено то про подагру, то про ревматизм.

Борис Годунов (1551 - 1606). Бориса Годунова зломили не розкаяння совісті, а важка подагра. Грехем згадує про подагру Бориса Годунова Грюнвальд: "У 1598 році він погладшав, його волосся посивіло, припадки подагри зробили ходьбу для нього мукою". "Відомо, що ще раніше він повинен був проводжати на кладовищі свою сестру не пішки, по звичаю, а на санях із-за подагри".

Джон Мільтон (1608 - 1674). . Мільтон осліпнув, але він говорив, що сліпота терзає його менше, ніж подагра. Подагрі Мільтона присвячена робота Блека, в якій згадується і те, що хвороба зачалася, мабуть, в 1664 - 1666 роках, що його пальці на руках були подагри і покриті тофусами, що Мільтон вів надзвичайно помірний спосіб життя.

Петро I (1672 - 1725). Портрети Петра I, його гігантське зростання загальновідомі, але не всім ясно, яке значення мають його величезні, постійно витріщені очі, його швидка мова, неймовірна рухливість, розумова і фізична, що перехльостується. Прямих даних про подагру Петра I виявити не удалося, але подагричність його, судячи по наявності нирковокам'яної хвороби, 20-річного "ревматизму" і іншим ознакам, надзвичайно вірогідна.

Якщо після всього сказаного оглядіти минуле, то можна відмітити далеко не постійну, але все таки чітку закономірність: у періоди відносного спокою, рівномірного, плавного розвитку, подагрики, зрозуміло, теж є, але якось не особливо виділяються, не дуже помітні. Всі долі чітко зумовлені соціальними, класовими, кастовими рамками.

Але виникає криза, будь то становлення або розпад етносу, революції, завоювання, відродження, реформація або контрреформація, становлення або звільнення нації, виникнення нових наук, нового мистецтва - і в перших лавах виявляються саме подагрики, з частотою в десятки і навіть сотні разів що перевищує їх частоту серед населення.

Легендарний, героїчний період Греції - серед перших героїв подагрики Пріам, Ахілл, Улісс, Беллерофон, Едіп. Боротьбу між Карфагеном і Грецією за сіцілійських греків очолює подагрика Гіерон Сиракузький.

Становлення македонського королівства і завоювання великої персидської імперії: во розділу вірогідний подагрик Філіпп Македонський і дуже рано хворий подагрою Олександр Македонський.

Рим - кращі полководці, "імператори" - майже всі подагрики. Криза римської республіки і становлення імперії. У числі 5 - 6 найбільших діячів забутий, але великий Марк Агріппа. Становлення римсько-католицької церкви - во розділу подагрик Григорій Великий. Створення імперії франків - в розділі подагрик Карл Великий.

Криза імперії турків-османів, названих так по засновникові подагричної династії Османові, справу якого продовжили подагрики або її передавачі Орхал-бей, Баязід I, Магомет I, Мурад II, Магомет II Завойовник, Баязід II, Мурад IV. Зупиняють нашестя турків подагрик-гіперурикемик Янош Хуньяді, подагрик Матвій Корвін, подагрик імператор Карл і подагрик король Ян Собеський.

Криза Відродження. У числі вождів - подагрики Козімо і Лоренцо Медічи, Мікеланджело. Століття великих географічних відкриттів - во розділу подагрик Колумб.

Криза гуманізму, реформації і контрреформації: серед вождів подагрики Томас Мор, Еразм Роттердамський, Мартін Лютер, що укрив його саксонський курфюрст Фрідріх III Мудрий, такий, що відмовився від імператорської корони, І. Кальвін, Карл V, Філіпп II, подагрики Гизи, Генріх IV, Генріх VII, Генріх VIII Тюдори, кардинал Уольси, Берлей, Олександр Фарнезе.

Криза тридцятирічної війни: у десятці найбільших діячів подагрики Валленштейн, генералісимус Торстенсон, Конде Великий, Мазаріні. Революцію в Англії очолює подагрик Кромвель, криза наступальних воєн - подагрик Людовик XIV, подагрики Кольбер, Конде Великий, Тюренн, Моріс, маршал Саксонський, Вільгельм III Оранський, Джон Черчилль-Мальборо.

Криза Великої північної війни, вступ Росії в лави великих держав, усунення з них Швеції - головні дійові особи подагрики Петро I, Карл XII, Август Сильний.

Криза становлення Пруссії: подагрики "Великий курфюрст", його подагричний внук король Фрідріх Вільгельм, подагричні правнуки Фрідріх I і Генріх Пруський.

Криза боротьби Франції і Англії за панування в Ост-індії і Північній Америці. З англійського боку - звитяжні подагрики Пітт Старший і Клайв.

Криза відпадання американських колоній від Англії. Серед 4-6 очолюючих осіб - подагрики Пітт Старший і Б. Франклін.

Велика тривала криза становлення самостійних об'єднаних націй. Його очолює у Франції подагрик Людовик XI, в Англії подагрики Тюдори і Єлизавета зі своїми подагричними міністрами Берлеєм і його сином, в Росії подагрики Іван III, Борис Годунов, Петро I.

На національній ідеї рушиться універсальна монархія Габсбургів, в Голландії ідею втілює Вільгельм Оранський, мабуть, не подагричний предок доброго десятка подагричних геніїв. Серед попередників ідеї рівності, братерства і свободи у Франції опиняються подагрики д'Аламбер і Б. Франклін.

Криза революційних і наполеонівських воєн. Подагрічність Наполеона I дуже сумнівна, але його найвидатніший маршал Бертье - безперечний подагрик, як і його головний, найнаполегливіший противник Пітт Молодший, організатор все нових антинаполеонівських коаліцій, що не жаліє ніяких засобів ні на субсидії континентальним державам, ні на створення усюдисущого, сильного військового флоту.

Становлення великої колоніальної Англії. Змінювалася низка енергічних, незвичайно талановитих, знаючих, заповзятливих прем'єрів-подагриків від Р. Уолпола і обидва Піттів до Каннінга, Дербі, Пальмерстона, Дізраелі. Криза об'єднання Німеччини, війни з Данією, Австрією, Францією. Серед головних діячів подагрики Бісмарк і Вільгельм I.

Криза виникнення природознавства, математики, фізики і хімії. Серед найбільших діячів подагрики Галілей, Ф. Бекон, Лейбніц, Ньютон, Гарвей, Якоб і Іоганн Бернуллі, Бойль, Волластон, Берцеліус, Дарвін. Еру двигунів внутрішнього згорання очолює подагрик Дизель.

Серед найбільших філософів - подагрики Монтень, Мальбранш, Кант, Шопенгауер. Серед найбільших художників, скульпторів, композиторів, поетів, письменників подагрики Мільтон, Гете, Пушкін, Тютчев, Мікеланджело, Рембрандт, Рубенс, Ренуар, Бетховен, Мопассан, Тургеньєв, Блок.

Можна було б назвати ще два десятки криз і не менше двохсот неподагричних геніїв. Але не можна обійняти все, і існує фатальна неповнота патографій. Кого з біографів цікавило, ніж саме перехворів описаний діяч?

Але ж відразу за подагричними "геніями" шикується довга низка гігантоголевих (починаючи з Перікла і не кінчаючи Бернсом), гігантолобих (Маркс, Енгельс, Ленін), і дуже високолобих "геніїв". За ними слідує довга лава гіпоманіакально-депресивних геніїв і невелика група "геніїв" подагрично-маніакально-депресивних. Нечисленна поки, але розширюватиметься, група геніїв-талантів з гіперадреналіновим синдромом Марфана, в яку все ж вже увійшли такі значні і різні діячі як Аврам Лінкольн, Г.Х. Андерсен, К.І. Чуковський, іхтіолог Р. Никольський, Ст Кюхельбекер.

Але геній Жанни д'Арк, мабуть, вказує на потужну стимулюючу дію не зв'язаного органами-мішенями чоловічого статевого гормону (спадковий синдром тестикулярної фемінізації).

Зрозуміло, справа зовсім не в тому, що ці генії, таланти, і лише вони, виконують завдання соціуму. Соціум панує, але поставлені ним завдання непомірно часто виконують саме ті, яким і соціум, і внутрішні особливості дали можливість розвинути і реалізувати свій "геній", вирішуючи поставлену або виниклу перед ними надзадачу. І якщо списки пістрявлять знаттю, то тільки тому, що вона узурпувала, монополізувала і можливості розвитку свого таланту, і можливості його реалізації. Безчисленні, проте, ті, хто, маючи ці можливості, їх не використав. Але те, що зроблене, ясно показує гігантські резервні можливості розуму, які не використовуються із-за незадовільного стану соціуму, його невідповідності потребам епохи, нездатності задати початкову стимуляцію, оптимізувати розвиток і реалізацію таланту.

Неважко бачити, що в будь-якій області подагрики не лише перші з перших, але їх частота в десятки разів перевищує частоту подагри серед немолодого, немолодого і старого населення, що навіть живе в умовах харчового і алкогольного достатку. Надзвичайна різноманітність областей, в яких місця, що лідирують, займали подагрики, - прекрасний доказ того, яку величезну роль грає цілеспрямована мобілізація і активація інтелекту у великих звершеннях.

Існують інші закономірності спадкових генетичних відхилень і появи геніальних осіб.

Синдром Марфана, особлива форма диспропорційного гігантизму, - результат системного дефекту сполучної тканини; успадковується домінантно, тобто по вертикальній лінії, але з дуже варіуючими проявами. Історичні особи: Аврам Лінкольн (1809 - 1865), Ганс Християн Андерсен (1805 - 1875), Шарль де Голль (1890 - 1970), К.І. Чуковський (1882 - 1969).

Синдром Моріса, Жанна д'Арк, андрогени. Псевдогермафродитизм повинен був би породжувати тяжкі психічні травми, але емоційна стійкість цих хворих, їх життєлюбність, багатообразна активність, енергія, фізична і розумова, просто вражаючі. Наприклад, по фізичній силі, прудкості, спритності вони настільки перевершують фізіологічно нормальних дівчат і жінок, що дівчини і жінки з синдромом Моріса підлягають виключенню з жіночих спортивних змагань.

При рідкості синдрому він виявляється майже у 1% видатних спортсменок, тобто в 600 разів частіше, ніж можна було б чекати, якби він не стимулював винятковий фізичний і психічний розвиток. Прокоп називає десяток чудових спортивних "амазонок" з цим синдромом.

Жанна д'Арк (1412 - 1432) була високого росту, міцно складена, виключно сильна, але струнка і з тонкою жіночною талією, її обличчя теж було дуже красиве. Спільна статура відрізнялася декілька чоловічими пропорціями. Вона дуже любила фізичні і військові вправи, дуже охоче носила чоловічий одяг. У неї ніколи не було менструацій, що дозволяє нам по сукупності інших особливостей через п'ять з половиною століть упевнено ставити Жанні д'Арк діагноз тестикулярної фемінізації - синдрому Моріса.

Парадоксальним чином саме у видатних жінок часто є чітко виражена чоловіча характерология. Така Єлизавета I Тюдор, Хрістіана Шведська, дочка султана Адольфа, Аврора Дюдеван (Жорж Санд), німецька поетеса Аннета Дросте-гюльсгоф, колись знаменита теософка Блавацька і багато інших.

Гіпоманіакальність. Захворювання маніакально-депресивними психозами зазвичай діагностується клінічно на висоті нападу манії або депресії, в першому випадку по безладних скачках думок і безглуздих, але енергійних діях, в другому випадку - по незвичайно пригноблюваному, безнадійному настрою. Але симптоматика не завжди і далеко не у всіх хворих досягає явно патологічного, психотичного рівня, аномалія може зводитися до періодичних різких підйомів і різких спадів настрою. Характерне збереження повної свідомості, без особливих порушень мислення. У першому наближенні можна сказати, що страждає не мислення,

Брейн, виправдовуючи уявлення про зв'язок геніальності з психозом або психопатією, приводить довгий, хоч і неповний список англійських авторів, страждаючих циклотимией, шизофренією, нав'язливістю, психопатією, алкоголізмом або наркоманією. Це Беддес, Вабив, Босуел, Беніан, Бернс, Байрон, Чаттертон, Клер, Кольрідж, Колпінс, Купер, Краббе, Де Кинси, Діккенс, Д. Донн, Грей, Джонсон, Лемб, Россетті, Реськин, Шеллі, Смарт, Свіфт, Суїнберн, Теннісон, Ф. Томпсон. На доказ того, що англійські автори - не виключення, він називає Бодлера, Достоєвського, Флобера, Гете, Гоголя, Гельдерліна, Ніцше, По, Рембо, Руссо, Стріндберга, Сведенборга і Верлена.

Відносно психопатів, сифілісів, алкоголіків і наркоманів відмітимо, що талант і геніальність не обов'язково повинні захищати від цих хвороб. Але чи не стали алкоголіки, наркомани, психопати творцями не із-за своїх пристрастей, а всупереч ним?

Висновок

У формуванні особистості як соціобиологічного явища на першому місці коштує соціум і мікросоціум, що демонструється різким коливанням частоти появи видатних діячів і геніїв.

Мабуть, "нормальний", "середній" людський мозок за відсутності зовнішніх по відношенню до нього гальм і при хронічній дії будь-якого з чотирьох внутрішніх допінгів виявляється потенційно здібним до незвичайно високої продуктивності, близької до геніальної. Конкретизація чинників, гальмівних або стимулюючий розвиток і реалізацію, - насамперед справа соціологів і педагогів, але в цьому може дуже допомогти вивчення біографій видатних діячів, що як реалізувалися, так і не реалізувалися.

Але напевно, не так поважно, що б в країні, в нації була величезна кількість геніальних, видатних людей. Щоб нація була процвітаючою, її громадяни мають бути здоровими і раціонально розвиненими. Психологічна обстановка в кожній сім'ї, в групі дитячого саду, в класі середньої школи складається в етичну, психологічно здорову атмосферу всієї країни. Тому індивідуальний підхід до кожного дитяти, творчий розвиток його особи, виховання кращих з його якостей, носить найважливіший характер для всіх нас. Наскільки ми прислухаємося до своєї дитини, брата, сестри сьогодні, якоюсь мірою ми зможемо надати благодатний ґрунт для розвитку його особових якостей, в такому майбутньому нам і нашим дітям і належить жити.

Список літератури

1.   Кабалевский “Воспитание ума и сердца” – М.: “Просвещение”, 1981.

2.   Под ред. А.Петровского “Психология. Словарь» – М.: “Политиздат”, 1990.

3.   В.П. Эфроимсон “Предпосылки гениальности” ВИНИТИ (N 1161), 1982.

4.   Медведева И.Я., Шишова Т.Л. “Книга для трудных родителей”. – М.: Звонница-мг – Роман-газета, 1994. 269 с.

5.   Асмолов А.Г. Психология личности. М.,1990.

6.   Братусь Б.С. Аномалии личности. М., 1988.