Поліський заповідник

Поліський заповідник

 Українське Полісся займає північну частину України і становить 19 % її території. Поліські ландшафти властиві більшої частини Волинської, Ровенської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської облас­тей. Поліський державний заповідник розташований у північній час­тині Житомирської області в межиріччі Уборті і Болотниці. За схемою фізико-географічного районування він знаходиться в Олевському ра­йоні Західно-Житомирської без моренної під області Житомирського Полісся, яке входить у зону мішаних лісів. Цей район характеризу­ється майже суцільним поширенням піщаних водно-льодовикових і алювіальних відкладень, високою заболоченістю (10-12%), значним поширенням соснових лісів (понад 50 % лісової площі) і рівнинною слабодренованою поверхнею з окремими підвищеннями — оголення­ми кристалічних порід і еоловими піщаними горбкуватостями.

Територія заповідника розташована на межі Українського криста­лічного щита і Прип'ятської низовини. В основі геологічної будови лежать гірські породи докембрийского віку (граніти, гнейси, кварци­ти, габро). У межах Українського кристалічного щита вони залягають неглибоко і перекриті незначною товщею осадових порід, а в деяких місцях виходять на поверхню.

Територія заповідника знаходиться між двома малими річка­ми (Уборть і Болотниця), на їхніх погано виражених других терасах і низькому межиріччі, що зливається з терасами. Рельєф тут утворе­ний пісчаними грядами, валами, дюнами. Значну площу займають різні за розміром і формою неглибокі западини і пониження прохід­них долин.

Клімат району заповідника менш теплий і більш вологий, ніж в інших областях України. І узимку, і влітку тут дують західні і пів­нічно-західні вітри, середня швидкість яких досягає 4 м/с . Тривалість сонячного сяяння в Поліссі в середньому становить 1500-1800 годин. Абсолютний мінімум температури повітря —36 °С, абсолютний макси­мум — +33 °С. Середня річна температура повітря —6,5 °С.Гідрографічну мережу заповідника утворюють Уборть і її притоки, Уздовж західної межі заповідника протікає Перга, що впадає в Уборть, і далі протягом 17—18 км — сама Уборть, що підходить безпосередньо до межі заповідника тільки в двох місцях. На Болотниці знаходиться водойма — «Дідове озеро» — гідрологічний заказник.

Ґрунтовий покрив заповідника характеризується монотонним комплексом, властивим рівнинним районам, де в якості ґрунтоутворюючих порід поширені піщані водно-льодовикові відкладення. Пе­реважають дерено-підзолисті піщані і глинясто-піщані ґрунти.

Рослинність Поліського державного заповідника нараховує близь­ко 600 видів. Найкраще у флорі заповідника представлені північні види, серед яких на південній межі ареалу знаходяться верби лапланд­ська і чорнична, журавлина дрібноплідна, ялівець, на східній — ро­сичка, ситник, на північній — тимофіївка, овсяниця. На території за­повідника виявлено місця зростання реліктів — водяного горіха, ро­додендрона жовтого, митника королівського. До Червоної книги за­несені журавлина, плаун колючий, росичка, водяний горіх. У заповід­нику нараховується 139 видів мохів. З рідкісних видів зареєстрований сфагнум м'який, полія пухирчаста, брахітецій. Соснові ліси займають 13 736 га. На ліси з берези повислої припадає 2995 га, а з вільхи чор­ної — 222 га. Невеликими ділянками (до 2 га) зустрічаються сосново-дубові й осикові асоціації.

Характерна риса заповідника, як і всього Південно-Поліського геоботанічного району, — значна заболоченість територій. Болота за­ймають найбільш понижені ділянки — замкнуті безстічні улогови­ни (місцева назва — «мохи») і долини, що простягнулися в мериді­ональному напрямку, — «погоні». Площа боліт, з лісовими включ­ають, — 4321 га.

Фауна заповідника ще недостатньо вивчена. Зокрема, це стосу­ється риб, земноводних, плазунів, ссавців, але особливо комах і без­хребетних. Розташування заповідника в системі розгалуження приток Прип'яті і великої кількості боліт сприяє багатому розвитку гідро-фауни. За попередніми даними, тут нараховується не менше 2 тис. видів найпростіших і близько 50 видів риб і амфібій. Найбільшу групу в порівнянні з усіма іншими водними організ­мами (рослинами, безхребетними і хребетними тваринами) станов­лять членистоногі. Зокрема до них належать ракоподібні (черепаш­кові, щитні, циклопи, бокоплави), павукоподібні (павуки сріблянка, доломед, скакуни, кліщі). Багато тут бабок, веснянок, водяних клопів, ґедзів. Видова розмаїтість наземних безхребетних набагато більша, ніж водних. Це павуки тарантул південноросійський, хрестовик вуглуватий, скакунці, коник зелений, клопи, жужелиці та ін. З метеликів до рідкісних видів належать мішочниці, павичеве око, шовкопряди. До Червоної книги занесені шовкопряди, бражники, шмелевидка, прозерпіна.

У ріках і озерах водяться щука, плотва, головень, піскар, карась, в'юн, окунь, йорж. У заповіднику зареєстровано 11 видів земноводних — тритони, жаби сіра і зелена, а також 6 видів плазуючих — ящірки, вуж, гадюка, болотна черепаха. Усі вони без винятку корисні, оскільки у величезній кількості знищують різних шкідників культур­них рослин, кровососів і переносників збудників небезпечних захво­рювань.

Тут відмічене гніздування 120 видів птахів. У період сезонних мі­грацій у даному регіоні зустрічаються турухтан, великий кроншнеп, озерна чайка, крачки, качки. Часто зустрічаються беркут, пугач, дят­ли, солов'ї, шпаки, дрозди, щиглі. З великих птахів, що гніздяться, у заповіднику живуть білий і чорний лелеки, сіра чапля, глухар, те­терев, рябчики. Найцінніший компонент орнітологічного комплексу заповідника — чорний лелека. Останні 15 років тут гніздиться 6 пар чорних лелек. У Червону книгу занесені орел-змієїд, орлан-білохвіст, балобан, пугач.

У заповіднику і його околицях живе близько 40 видів ссавців. Це — кріт, їжак, вухань звичайний, лось, козуля, дикі свині. Усі вони — важливий об'єкт харчування для хижих тварин, що представлені тут — вовки, лисиці, рись. У групі кунячих особливої уваги заслуговує видра, чисельність якої невисока, у межах десятка осіб. Зустріча­ються також два види зайців — русак і біляк. До Червоної книги за­несені вечірниця мала і кіт лісовий.

Найбагатша видами група гризунів — це в першу чергу бобер, са­мий великий у Євразії вид. Переважний тип житла бобрів — хатки. Межиріччя Уборті і Болотниці, де розташовано заповідник, на­лежить до тих поліських територій, що збереглися у відносно пер­винному вигляді у зв'язку з високою заболоченістю і важко доступністю. Але заповідник у наш час відчув антропогенний вплив. Весь рослинний покрив у різній мірі порушено. Це призвело до збідніння біотичних комплексів екосистем, а потім до їхньої зміни і локальної деградації.

Для збереження екологічної рівноваги і нормального функціо­нування екосистем заповідника необхідне проведення ряду заходів. І найважливішим з них є зменшення господарського впливу — випа­су, осушення.

Поліський державний заповідник має велике наукове значення як місце збереження природних екосистем Українського Полісся, по­ліської флори і фауни. Після розширення і реконструкції його роль у справі охорони і вивчення унікальних природних комплексів По­лісся ще більш зросте.