Громадянин і суспільство

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А.С. Макаренка

Реферат

на тему:

"Громадянин і суспільство"

 

 

 

Підготувала:

Студентка 0046групи

ФППП

Рагозіна В.О.

Перевірила:

Радько Н.М.

Суми-2010

План

1. Поняття громадянства України, його конституційні основи

2. За територіальним походженням

2. Права і свободи людини та громадянина

3. Обов’язки людини та громадянина. Політична соціалізація

1. Поняття громадянства України, його конституційні основи

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв’язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України.

Ознаками громадянства як певного зв’язку особи з державою є:

Правовий характер;

Необмеженість у просторі та часі;

Максимальний характер взаємних прав та обов’язків

Цей зв’язок знаходить своє виявлення у поширенні на відповідну особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання - на території держави чи за її межами.

Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства, становить головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього інституту є:

Конституція України.

Закон України “Про громадянство України" в редакції Закону від 18 січня 2001 року.

Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.

Підзаконні акти.

Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок набуття і припинення громадянства, повноваження органів державної влади та інших організацій, які беруть участь у вирішенні питань громадянства, та порядок їх вирішення.

Відносини громадянства в Україні після проголошення нею незалежності регулювалися Законом України “Про громадянство України" від 8 жовтня 1991р. З прийняттям Конституції України вони регулюються нею.

Стаття 4 Конституції України зафіксувала положення про те, що в Україні існує єдине громадянство, а підстави його набуття та припинення визначається законом. Таким є Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України" від 16 квітня 1997р. Відносини громадянства регулюються й іншими законодавчими актами, прийнятими відповідно до Конституції України.

У преамбулі цього Закону зазначається, що право на громадянство є невід’ємним правом людини, і громадянин України не може бути позбавленим громадянства чи прав змінити його. Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед законом, а Українська держава гарантує й захищає конституційні права й обов’язки своїх громадян та забезпечує виконання ними обов’язків перед суспільством.

Громадянство є невід’ємною частиною всієї системи права, а отже, йому властиві загальна принципи, які характеризують цю систему. Разом з тим інститут громадянства - відносно відособлена частина правової матерії з притаманними їй структурними й функціональними характеристиками, конкретним правовим наповненням.

Принципи громадянства - це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Конституція України (ст. .4,25) та Закон України “Про громадянство України" (ст. .2) закріплюють наступні принципи громадянства України:

Єдиного громадянства - громадянства держави України, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визначається лише громадянством України. Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною він визначається лише громадянством України. Цей принцип не означає заборону біпатризму (подвійного громадянства). В окремих випадках громадянин України може перебувати одночасно і в громадянстві іноземної держави. Це, наприклад, стосується:

Дітей, які при народженні одночасно з громадянством України набули також громадянство іншої держави;

Дітей, які є громадянами України і усиновлені іноземцем та, в силу цього, набули громадянства усиновителя;

Громадян України, які автоматично набули громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;

Громадян України, яким згідно із законодавством іншої держави надано її громадянство автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. Враховуючи важливість цього принципу Конституція України віднесла його до засад конституційного ладу (ст.4);

Запобігання виникненню випадків без громадянства (апатризму);

Неможливість позбавлення громадянина України громадянства України (невід’ємності громадянства України). Цей принцип Конституція України закріплює відповідно до положень ч.2 ст.15 Загальної декларації прав людини: “ Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство”;

Визначення права громадянина України на зміну громадянства;

Неможливості екстрадиції чи депортації громадян України - громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі (ч.2 ст.25 Конституції України);

Захисту державою громадян України за кордоном - громадянам України, які проживають або перебувають за межами України, гарантується піклування та захист (ч.3 ст.25 Конституції України);

Неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства в наслідок укладання шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

Рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

Збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Право на громадянство є невід’ємним правом людини, і громадянин України не може бути позбавленим громадянства чи прав змінити його. Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед законом, а Українська держава гарантує й захищає конституційні права й обов’язки своїх громадян та забезпечує виконання ними обов’язків перед суспільством.

Згідно із Законом України “Про громадянство України" належність до громадянства України визначається за такими категоріями осіб:

усіма громадянами колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

особами, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етичного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

особами, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, а також дітьми таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

особами, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Підстави набуття громадянства України. Ст.6 Закону “ Про громадянство України" встановлює, що громадянство України набувається за такими підставами:

За народженням (філіація від лат. Filius - син). Філіація є основним способом набуття громадянства України. При цьому, громадянство за народженням набувається на основі принципів “права крові" або “права грунту”. В першому випадку дитина набуває громадянства батьків (одного з батьків) незалежно від місця народження, в другому - дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків. У Законі України “Про громадянство України" як основний закріплено принцип крові - особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України (ст.7).

В окремих випадках застосовуються і елементи принципу грунту:

якщо особа народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;

якщо особа народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;

якщо особа народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;

якщо особа народилася на території України і одному із батьків якої надано статус біженця в України чи притулок в Україні, і яка не набула за народженням громадянства України жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

якщо особа народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем;

якщо на території України знайдена новонароджена дитина, обоє з батьків якої не відомі (знайда).

2. За територіальним походженням

 

За цією підставою згідно зі ст.8 Закону України “Про громадянство України" громадянами України реєструються:

особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба повно рідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до ст.5 Закону України “Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти;

дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства, за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника;

дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Внаслідок прийняття до громадянства

Внаслідок поновлення громадянства. Поновлення у громадянстві України здійснюється шляхом реєстрації громадянами України осіб, які після припинення громадянства України не набули іноземного громадянства і подали заяву про поновлення у громадянстві України, а також осіб, які після припинення громадянства України набули іноземне громадянство, повернулися в Україну на постійне проживання і подали заяву про поновлення у громадянстві України.

При цьому, у громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство України у зв’язку з тим, що вони набули громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Внаслідок усиновлення.

Внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування.

Внаслідок встановлення над особою, визначеною судом недієздатною, опіки.

Передбачені пунктами 5-7 частини першої ст.9 Закону України “Про громадянство України “ підстави набуття громадянства України (у разі усиновлення дитини громадянами України або встановлення над нею опіки чи піклування громадян України чи встановленні опіки над іноземцями або особами без громадянства, які визнані судом недієздатними та проживають в Україні на законних підставах) є прикладами натуралізації за законом.

Діти, усиновлені громадянами України, стають громадянами України з моменту набрання чинності рішення про усиновлення, незалежно від того, проживають вони постійно в Україні чи за кордоном. При цьому не має значення: обидва подружжя - усиновителі є громадянами України чи лише один з них. Подібне правило діє у випадках встановлення над дитиною опіки чи піклування та встановлення опіки над особою, яка визначена судом недієздатною.

У зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини.

Внаслідок встановлення батьківства.

При вирішенні питання щодо набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років слід мати на увазі, що це може відбуватися лише їхньою згодою.

За іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Такими підставами можуть бути, наприклад, оптація (вільний вибір громадянства тієї чи іншої держави в зв’язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою) або трансферт (перехід частини території супроводжується зміною громадянства без права вибору).

 

2. Права і свободи людини та громадянина

Міжнародні стандарти в галузі прав людини - це стандарти розроблені і затверджені Міжнародною Організацією по стандартизації. Міжнародна Організація по стандартизації об’єднує 140 країн світу. Міжнародні стандарти мають добровільний характер застосування. Обов’язковість виконання вимог міжнародних стандартів розпочинається з моменту декларування їх застосування.

У 1966 році Генеральна Асамблея прийняла Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародиний пакт про цивільні і політичні права. Вони набрали сили в 1976 році. Ці документи із самого початку мали форму міжнародних конвенцій, обов'язкових для держав, що беруть участь у них, і були самими загальними по охопленню проблематики прав людини актами, що встановлюють стандарти в цій області.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права визнаються такі права, як право на працю, на справедливі і сприятливі його умови, на створення і безперешкодну діяльність профспілок, на соціальне забезпечення, на охорону родини, на достатній життєвий рівень, на найвищий достатній рівень фізичного і психічного здоров'я, на утворення, участь у культурному житті. Міжнародний пакт про цивільні і політичні права гарантує такі права, як право на життя, волю від катувань або рабства, волю й особисту недоторканність, гуманне ставлення і повагу достоїнства, властивої людської особистості, на вільне пересування і волю вибору місця проживання, право залишати будь-яку країну, повертатися у свою власну країну, на рівність перед судами, волю від втручання в особисте життя, волю думки, совісті і релігії, право дотримувати своїх думок і на волю інформації, на мирні збора, волю асоціацій, участь у веденні державних справ, рівність перед законом.

У конституції України існує відповідність Конвенції про боротьбу з дискримінацією в області освіти 1960 року, Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок 1979 року, Конвенції проти катувань і інше жорстоке, нелюдських або принижуюче достоїнство видів звертання або покарання 1989 року.

Слід зазначити конвенції, прийняті, наприклад, спецучреждениями ООН, у яких конкретизуються загальні стандарти дотримання прав людини й у розвиток їх виробляються галузеві стандарти. Так, Міжнародна організація праці розробила велике число конвенцій з таких питань, як зарплата, тривалість робочого дня, умови праці різних категорій трудящих і т.д.

У перерахованих вище особливостях і відбивається відповідність Конституції України міжнародним стандартам в області прав людини.

Основне право громадянина - це встановлена державою та закрiплена в Конституцiї можливiсть, яка дозволяє кожному обирати вид i мiру певноi поведiнки, використовувати наданi йому блага, як в особистих, так i в суспiльних iнтересах.

В Конституцiї та законах України вживається вислiв "права та свободи людини", "права та свободи громадянина". Бiльшiсть авторiв, якi дослiджувалн це питання, схиляються до думки, що принипових вiдмiнностей мiж цими поняттями немае. Можна порівняти, наприклад, свободу наукової, технiчної творчостi та право на творчiсть, право на вибiр професiї i свободу вибору професiї. Цi та iншi приклади свiдчать, що одну i ту ж правову можливiсть розглядають як право, i як свободу. Iсторично склалося так, що деякi права iменують свободами: свобода думки i слова, свобода свiтогляду та вiросповiдання, свобода мiтингiв, походiв i демонстрацiй.

В лiтературi права та свободи подiляють:

1. За значенням їх для носiя на:

основнi (безумовно необхiднi для iснування людини, наприклад, право на життя);

неосновнi (не є життево необхiдними, наприклад, право на участь у профспiлках);

2. За способом здiйснення на:

активнi (вимагають активних дiй, наприклад, право на освiту);

пасивнi (не вимагають активних дiй особи, наприклад, свобода свiтогляду);

За суб'єктами здiйснення на:

iндивiдуальнi (здiйснюються одноособовими дiями, наприклад, право на свободу переконань);

колективнi (можуть бути реалiзованi лише спiльними дiями групи носiїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань)

залежно вiд ролi держави на:

"негативнi права" (для їх здiйснення державi досить утриматись вiд втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дiтей);

"позитивнi права" (для їх здiйснення необхiдно прийняття певних заходiв з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захистом).

Щодо дiючоi Конституцiї, то вона не мiстить класифiкацiї прав та свобод.

На думку авторiв серед прав та свобод громадян, закрiплених у Конституцiї, можливо видiлити такi групи:

1) особистi (ст.27-35, 51-52),

2) полiтичнi (ст.36-40),

3) економiчнi (ст.41-45),

4) соцiальнi (ст.46-49),

5) екологiчнi (ст.50),

6) культурнi (ст.53-54).

Особисті права

Значну кiлькiсть особистих прав людини охоплює поняття "недоторканiсть особи", яке розглядається, з одного боку, як право на свободу та особисту недоторканiсть (ст.29), а з другого, як право на охорону особистого та сiмейного життя (ст.32). Право на свободу включає такi аспекти, як гарантiї вiд незаконного арешту та затримання, свободу пересування, вiльний вибiр мiста проживання, право залишати Україну та повертатись в Україну. Особливості особистого права: недопустимiсть збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, право громадян знайомитися iз вiдомостями про себе та гарантування судового захисту права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе та членiв своєї сiм'ї (ст.32 Конституцiї України); забезпечення таємницi всиновлення (розголошення цiєї таємницi тягає вiдповiдальнiсть за статтєю 115-1 Кримiнального кодексу України); право на збереження лiкарської таємницi; адвокатська таємниця; дотримання таємнiiцi здiйснення нотарiальних дiй нотарiусами та iншими посадовими особами; недоторканiсть житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї (ст.31 Конституцiї України, ст.131 Кримiнального кодексу України).

Політичні права

Полiтичнi права надають громадянам можливiсть брати участь у суспiльному та полiтичному життi країни. Громадяни мають право браги участь у виборах i референдумах, право на доступ до державної служби. Право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї (ст.39) дозволяє громадянам виражати колективний погляд на рiзнi питання суспiльного та державного життя, привертати до них увагу населення, державних органiв, висувати певнi вимоги або пiдтримувати соцiальнi iнiцiативи.

Економічні права

Новим для Української Конституцiї є закрiплення права приватної власностi, яке є непорушним, та його гарантiй (ст.41 Конституцiї України). Держава проголошує в Конституцiї захист прав усiх суб'єктiв права власностi, але й вимагає, щоб власнiсть не використовувалась на шкоду людинi i суспiльству (ст.13 Конституцiї України). Стаття 42 Конституцiї України закрiплює право громадян на пiдприємницьку дiяльнiсть, пiдприємництво. На рiвнi Основного Закону зафiксований i захист прав споживачiв, контроль держави за якiстю i безпечнiстю продукцiї, послуг, робiт.

Одними з найважливiших прав людини є право на працю та вiдпочинок

Соціальні права

Стаття 46 Конституцiї України проголошує право на соцiальний захист, тобто систему державних гарантiй для реалiзацiї прав громадян на працю i допомогу на час безробiття, пiдтримання життєвого рiвня населення через перегляд мiнiмальних розмiрiв основних соцiальних гарантiй за умов зростання цiн, надання державної допомоги, пiльг та iнших видiв соцiальної пiдтримки малозабезпечених громадян, матерiальне забезпечення при досягненнi пенсiйного вiку, тимчасової або постiйної втрати працездатностi, втрати годувальника.

Стаття 48 закрiплює право на достатнiй життевий рiвень, який включає достатнє харчування, оляг i житло.

Стаття 49 Конституцiї України передбачає також право на медичну допомогу та медичне страхування.

Екологічні права

На жаль, ця група прав в Конституцiї вiдображена лише в статтi 50, де закрiплюється право громадян на безпечне довкiлля, вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди, та права на iнформацiю про стан довкiлля, якiсть харчових продуктiв та предметiв побуту.

Культурні права

Стаття 53 Конституцiї України закрiплює право кожного на освiту, у тому числi на отримання безоплатної освiти у державних i комунальних навчальних закладах.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Як вiдомо, забезпечення прав i свобод громадян - головне завдання демократичної держави. Дiяльнiсть держави щодо реалiзацiї цiєї функцiї складається з забезпечення гарантiй прав громадян, створення умов для реалiзацiї прав громадян, повсякденної органiзацiї вiдповiдних процесiв у суспiльствi.

Дія конституції, що розуміється в широкому плані, стосовно до всіх основних сфер життя суспільства, неминуче вимагає відповідної системи соціальних, економічних, організаційних і правових гарантій. Мова йде про гарантії, що дозволяють вчасно попереджати і припиняти які б те ні було порушення конституції, що немаловажно, тому що всі інші гарантії лише створюють передумови для успішного здійснення конституції. При чому гарантії можуть приймати самий різноманітний вид: від конкретної норми до цілих правових інститутів, від глобальних політико-правових принципів до конкретних процесуально-правових методів їхнього втілення. Розглядають гарантії конституції, як засобу і способи, що забезпечують стабільність основного закону і конституційні гарантії у власному змісті слова, що представляють собою засобу і способи охорони конституції від усяких зазіхань на неї, і перших особливий порядок, що відносить до числа, внесення змін і доповнень або перегляду конституції в цілому. Гарантійні функції в системі здійснення норм Конституції, узагалі конституційно-правових норм - це охорона Конституції.

Статтi 55-64 Конституцiї України мiстять гарантiї забезпеченнiя та захисту прав громадян. Кожному гарантується право на оскарженні у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (ст.55). Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки, закони і інші нормативні акти (ст.57).

Слiд зазначити, що передбачається захист прав i свобод в органах суду, право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та в мiжнароднi органи. Окремо зафiксований порядок обмеження прав i свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а також права, якi взагалi не можуть бути обмеженi.

 

3. Обов’язки людини та громадянина. Політична соціалізація

Конституція України проголошує захист Вітчизни обов’язком громадян (ст.65). Однією з форм захисту вітчизни є виконання громадянами військового обов’язку шляхом проходження військової служби. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов’язок і військову службу". На службу призначаються громадяни чоловічої статі, визначеного законом віку і з відповідним станом здоров’я. Закон передбачає можливість вступу чоловіків і жінок на військову службу за контрактом. За ухилення від виконання цього обов’язку встановлена кримінальна відповідальність (ст.72 і 73 Кримінального кодексу України).

Як в багатьох цивілізованих країнах, Конституція і законодавство України передбачає можливість проходження альтернативної невійськової служби.

Право на альтернативну службу мають ті громадяни, які належать до релігійних організацій, віровчення не допускає користування зброєю.

Обов’язком громадян є шанування державних символів України (прапор, герб, гімн). За глумлення над Державною символікою передбачається Кримінальна відповідальність.

Обов’язком громадян є не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст.66). Цей обов’язок конкретизовано в Законах УК. "Про охорону навколишнього природного середовища" і "Про охорону і використання пам’яток історії та культури".

Одним з обов’язків громадян України є сплачувати податки й збори, встановлені законом (ст.67). Податки є одним із джерел фінансування державою оборони, освіти, науки, системи охорони здоров’я, соціального забезпечення громадян. Тому сплачувати податки необхідно. Ухилення від сплати податків тягне за собою адміністративну відповідальність громадян.

Нарешті, обов’язком громадян є обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей (ст.68). Цей останній обов’язок, визначений в Конституції, дуже добре демонструє, що не можуть існувати безмежні права і свободи. Здійснення прав і свобод однією людиною своєю межою має права і свободи іншої людини.

Але крім такого обмеження прав і свобод людини, яке виходить із самої їх суті, є ще такі обставини, коли держава вимушена обмежені гарантовані Конституційні права і свободи. Наприклад, під час війни свобода преси буде обмежена воєнною цензурою; у період стихійного лиха, скажімо, такого, як повінь у Закарпатті, державні органи можуть залучити громадян до участь у боротьбі з ним. І хоча використання примусової праці заборонено Конституцією (ч.3 ст.43), у даному випадку праця громадян не розглядається як примусова. Конституція України (як і міжнародне законодавство з прав людини) передбачає можливість ситуацій, в яких держава буває вимушена відійти від своїх забов’язань і обмежити певні права людини. Але ніяка ситуація на може виправдати обмеження державою деяких прав людини, таких, наприклад, як право на життя, на свободу думок і совісті та ін. В зв’язку з цим конституційні права людини розподіляють на необмежені і обмежені. Необмежені права людини - це права, які держава не може обмежити, вони належать людині в повному обсязі за будь-яких обставин. Обмежені права людини - це права, які в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть зазнати деяких обмежень обсягу їх використання із зазначенням строку дії цих обмежень. Стаття 64.

Під політичною соціалізацією розуміють процес засвоєння людиною правових, соціальних і психічних норм політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, які притаманні цьому суспільству.

Засвоївши ці норми і цінності, вивчивши мову та набувши необхідних соціальних навичок, суб’єкти політики можуть ефективно виконувати політичні ролі та функції й у такий спосіб забезпечувати збереження вищезгаданого суспільства і його політичної системи.

У процесі соціалізації соціальний досвід перетворюється на власні настанови, цінності, орієнтації, засвоєння соціальних норм, ролей, навичок.

Політична соціалізація є сукупністю процесів становлення політичної поведінки особистості та виявлення її політичної активності.