Державне регулювання відносин власності на природні ресурси

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

АНТОНОВ АНДРІЙ ЛЕОНІДОВИЧ

УДК 351.82: 334.012

Державне регулювання відносин власності на природні ресурси

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Запоріжжя – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному універистеті, м. Запоріжжя.

Науковий керівник – доктор наук з державного управління, професор

Дєгтяр Андрій Олегович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії та фінансів.

Офіційні опоненти – доктор наук з державного управління, професор

Лазор Олег Ярославович,

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування.

кандидат наук з державного управління

Гаман Петро Ілліч,

Черкаська обласна державна адміністрація, Перший заступник Голови.

Захист відбудеться 04 квітня 2008 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 03 березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

Загальна характеристика роботи

 

Актуальність теми. В умовах ринкової економіки експлуатація природних ресурсів здатна забезпечити значну частку бюджетних надходжень, виступаючи як основне джерело забезпечення ресурсної незалежності національної економіки. З цієї точки зору, характер відносин власності на природні ресурси є однією з ключових проблем трансформації економіки, оскільки вони зачіпають інтереси всього населення України, визначають положення країни в світовій господарській системі. Від її рішення істотно залежить розвиток міжрегіональних відносин всередині країни та зміцнення державного устрою. Нерозвиненість інституціональної системи використання природних ресурсів, в основі якої є відносини власності, зумовлює зниження ефективності експлуатації природних ресурсів, марнотратний характер їх використання, нераціональний перерозподіл рентних доходів між власниками і користувачами, «консервує» сировинний характер економіки.

Аналіз проблем природокористування виразно демонструє неспроможність ринкових інститутів на даному етапі виступати в ролі ефективних регуляторів розширеного відтворення природних ресурсів і їх раціонального освоєння. Враховуючи, що Україна стоїть на порозі вступу до СОТ, особливої актуальності набуває питання ціноутворення на продукцію національного виробника, що істотно залежить від вартості імпортованих енергоносіїв. Проте, Україна володіє значними запасами природних ресурсів, які здатні забезпечити більшу ступінь її енергетичної незалежності. Тому нераціональне використання потенціалу природних ресурсів непоправне, можна припустити, що держава повинна здійснювати функції регулювання використання природних ресурсів, що належать народові України більш ефективно, забезпечуючи синергетичний ефект при взаємодії різних форм власності.

Аналіз економічних проблем щодо власності природних ресурсів досліджували у своїх роботах А. Сміт, Д. Рікардо, Д.С. Мілль, К. Маркс, А. Маршалл та ін. Інституціональні концепції щодо належності природних ресурсів розглянуто в роботах Д. Бромлі, Р. Хардіна, Г. Демзетца. Нові умови функціонування української економіки обумовлюють всебічний інтерес учених і фахівців до природних ресурсів країни, можливостей їх раціонального використання, теоретичних напрацювань. Ці проблеми проаналізовано у монографіях, статтях, дослідженнях Ю.П. Белова, К.Г Гофмана, А.Д. Думнова, С.І. Івановського, В.І. Канона, С.А. Кимельмана, Д.С. Львова, Н.Д. Найдьонова, П.Д. Половинкина, Ю.В. Разовського та ін. Важливим аспектом у вивченні даної проблематики, на наш погляд, є необхідність урахування регіональної специфіки. Окремі аспекти проблем використання можливостей власника природних ресурсів для економічного розвитку регіонів розглянуто у роботах учених С.О. Білої, Н.М. Горбунова, П.І. Гамана, Д.Ф. Єфремова, В.І. Ішаєва, О.Б. Коротича, Ю.О. Куца, В.В. Мамонової, А.С. Шейнгауза та ін.

Разом з тим, багато положень, що містяться в науковій літературі, є дискусійними. Існує необхідність критичного осмислення рекомендацій, основаних на зарубіжних теоріях і практичному досвіді, що визначається неможливістю орієнтації на існуючи моделі розвитку, випробувані світовою економікою, у зв'язку зі складністю і неоднозначністю економічних змін, що відбуваються у Україні. Недостатньо досліджено можливості і перспективи державного регулювання відносин власності на природні ресурси, співвідношення інститутів загальнодержавної власності і державної комунальної власності. Відсутні також наукові концепції регулювання відносин власності на природні ресурси на регіональному і загальнодержавному рівнях.

Цим визначається актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах наукової теми Класичного приватного університету "Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів" (номер державної реєстрації 0102U003195). У межах виконання цієї науково-дослідної роботи автором було визначено особливості існуючого механізму державного регулювання прав власності на природні ресурси в інноваційному відтворенні та обґрунтовані основні напрямки його вдосконалення.

Мета дослідження та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних та прикладних засад державного регулювання відносин власності на природні ресурси, пріоритетних напрямів його вдосконалення.

Реалізація поставленої мети зумовлює вирішення таких завдань

-  виявити специфіку власності на природні ресурси як об'єкту державного регулювання;

-  вивчити методологічні і теоретичні підходи щодо аналізу державного регулювання відтворення і використання природних ресурсів;

- розкрити зміст відносин власності на природні ресурси, їх роль в умовах трансформації економіки та необхідність зміцнення міжрегіональних відносин, провести аналіз взаємодії основних інститутів власності;

- дослідити специфіку державного регулювання відносин власності на прикладі Харківської області;

- розробити концептуальні основи регіональної системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси;

- визначити ключові напрями вдосконалення процесу державного регулювання відносин власності на природні ресурси у Харківській області;

-  розробити заходи державної підтримки фінансування інвестицій природоохоронного призначення.

Об'єктом дослідження є процес становлення і розвитку державного регулювання відносин власності на природні ресурси в Україні в умовах трансформації економіки.

Предмет дослідження – відносини власності на природні ресурси і їх регулювання у загальнодержавній і регіональних системах господарювання.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективні механізми, методи, організаційні та економічні відносини з приводу вдосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси є необхідними умовами розвитку національної економіки.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення й формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану реалізації державного регулювання відносин власності на природні ресурси), розрахунково-конструктивний (удосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси) та інші.

Теоретичну та методологічну основу дисертаційної роботи становлять фундаментальні праці і розробки вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем ефективного державного регулювання економіки, економіки природних ресурсів, формування відносин власності на них, управління державною власністю, поєднання і розмежування повноважень органами центральної та місцевої влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

вперше:

- розроблені і обґрунтуванні економічні основи концепції ефективного державного регулювання відносин власності на природні ресурси у загальнодержавних і регіональних системах господарювання;

удосконалено:

- теоретичні підходи до вивчення економічної сутності державного регулювання відносин власності на природні ресурси, як сукупності заходів і методів із раціонального збалансованого використання, розвитку, відтворення природних ресурсів у господарській діяльності, спрямованих на задоволення потреб людей і поліпшення якості їх життя;

- специфічні характеристики державного регулювання відносин власності на природні ресурси в Україні в умовах трансформації соціально-економічної системи, суть яких визначається: по-перше, тим, що держава виступає одночасно як власник природних ресурсів і регулятор змішаної економіки в цілому; по-друге, специфікою об'єкту – природних ресурсів (природне походження, рідкість, вичерпаність, різноякісність, невіддільність від навколишнього середовища); по-третє, специфікою трансформаційного етапу: відсутністю умов для розвитку приватної власності на більшість природних ресурсів;

- зміст критеріїв віднесення природних ресурсів до загальнодержавної власності і власності суб'єктів місцевого самоврядування: відповідність функціям загальнодержавних і регіональних органів влади; унікальність природного об'єкту, географічні рамки; соціальний критерій та екологічна доцільність. При цьому загальнодержавна власність розглядається як загальнонаціональна, включаючи населення регіону України, на території якого знаходиться природний об'єкт; власність, що перебуває у віданні регіонів розглядається як власність населення даної території. На основі критеріїв проводиться розмежування різних видів природних ресурсів між рівнями державної влади;

набули подальшого розвитку:

- визначення сутності системного підходу у державному регіональному регулюванні відносин власності на природні ресурси, що полягає в узгодженні цілей, завдань, методів, процедур, принципів участі органів влади на державному та регіональному рівнях в природокористуванні на основі урахування специфіки і стратегії розвитку;

- пріоритетні напрями державного регулювання використання природно-ресурсного потенціалу на основі аналізу регіональних процесів використання природних ресурсів: введення єдиного обліку природних ресурсів, удосконалення платежів за користування природними ресурсами, систематизація і впорядкування відносин у галузі природокористування, структурні перетворення в природно-ресурсному секторі економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці практичних рекомендацій Харківській обласній державній адміністрації щодо прийняття комплексу заходів, реалізація яких спрямована на посилення та підвищення ефективності системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси (довідка №01-01/2990 від 25.10.2007 р.). Розробки автора використані Харківською обласною радою під час розробки стратегії державного регулювання відносин власності в природно-ресурсному секторі з урахуванням можливостей розподілу і поєднання повноважень центральних органів державної виконавчої влади та місцевих органів влади (довідка №04/772 від 27.12.2007 р.). Створення на основі запропонованої в роботі концепції системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси на регіональному рівні дозволить сприяти досягненню ефективного природокористування і розширеного відтворення ресурсів, підвищенню результативності економічної політики, укріпленню державного устрою.

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Державне регулювання економіки», «Менеджмент у державному та муніципальному управлінні», «Правове забезпечення державного регулювання», «Інвестиційний менеджмент» (довідка №231 від 17.12.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2007 р.), «Стратегии развития Украины в глобальной среде» (м. Сімферополь, 2007 р.), «Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України» (м. Харків, 2007).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць (7 – у наукових фахових виданнях), загальним обсягом 4,9 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 172 сторінки, з яких 3 рисунки займають 2 сторінки, 6 таблиць – 5 сторінок, список використаних джерел (143 найменування) – 14 сторінок.

 

Основний зміст роботи

 

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – “Теоретичні основи державного регулювання відносин власності на природні ресурси” – визначено, що чітка специфікація прав власності, що гарантується державою, створює економічні стимули для раціональної організації і відтворення власності. Визначено, що природні ресурси є одночасно і об’єктом власності, і об’єктом природи, що характеризується певними властивостями: еволюційне, природне походження; невіддільність від навколишнього середовища; різноманітність і вичерпність.

В процесі дослідження встановлено, що існує два напрями регулювання відносин власності на природні ресурси: стратегія дерегулювання і стратегія жорсткого і детального регулювання.

Поясненням необхідності приватизації природних ресурсів висувається концепція «трагедії суспільних володінь»: те, що належить усім разом і нікому окремо, приречене на знищення. Така модель політики превалювання приватної власності на природні ресурси істотно видозмінює процес вичерпання природних ресурсів, роблячи його адекватним ринковому механізму господарювання; протилежною є точка зору про те, що неможливо ні довести, ні спростувати перевагу приватної власності на природні ресурси.

Власник володіє не виключно об’єктом, а скоріше сукупністю прав і обов’язків у взаємовідносинах з іншими суб’єктами, пов’язаними з використанням цього об’єкту. Структура прав, обов’язків, норм, процедур, що визначають взаємовідносини індивідів з приводу того чи іншого ресурсу являє собою режим використання природного ресурсу.

Режим використання природного ресурсу включає наступні відносини: право володіння; право використання; право розпорядження; система розподілу доходів від використання; підсистема управління; влада, що забезпечує функціонування системи управління.

У сфері використання природних ресурсів існує протиріччя: завдання підприємця – отримання додаткового прибутку і підприємницького доходу шляхом реалізації своїх здібностей до інновацій та ризику; завдання держави як власника природних ресурсів полягає у забезпеченні збереження і зростання національного багатства. Від вирішення цього протиріччя залежить ефективність державного регулювання сфери природокористування;

Метою державної політики вбачається розв’язання протиріч між системою інтересів держави та підприємця у сфері природокористування, досягнення ефективного використання, розвитку, відтворення природних ресурсів з метою підвищення добробуту людей.

Завдання державної політики полягають у наступному: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури, що забезпечує реалізацію відносин власності; визначення економічних, екологічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; відтворення природних ресурсів на інноваційній основі.

У другому розділі – “Стан державного регулювання відносин власності на природні ресурси” – встановлено, що залежність України від імпортованих енергоносіїв як фактору економічної безпеки нації вимагає вирішення питань, пов’язаних з удосконаленням механізмів державного регулювання національної природоресурсної сфери, зокрема земле– та надрокористування. При цьому механізми, що існують нині у державному регулюванні не забезпечують результативності функціонування галузі.

На відміну від монополії державної власності на всі природні ресурси країни, що використовувалися на користь пануючих у державі адміністративно-політичних структур на етапі роздержавлення та приватизації відбулося відчуження держави, населення, трудового колективу від переважних прав на користування і розпорядження державною власністю, створеною багаторічною працею, а також від прав на отримання частини доходів та вигід, що виникають у природоресурсному секторі.

За «ринковим принципом» отримання максимального прибутку у мінімальні терміни, як в приватній, так і в державній сфері надається перевага короткостроковим інтересам, а не стратегічним. Фактом є згортання пошукових і геологорозвідувальних робіт і падіння обсягів видобутку корисних копалин.

Існуюча система управління ресурсами регіону не завжди відповідає вимогам їх раціонального використання і не повною мірою використовує економічні методи регулювання для вирішення завдань довгострокової регіональної політики. Відсутній мотиваційний механізм, що формує ефективного власника.

Власність на природні ресурси асоціюється в першу чергу з отриманням рентних доходів від них. Розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, регіонами України (зокрема, в частині природно-ресурсного комплексу) є однією із ключових проблем розвитку економіки і держави.

Відсутність можливості самостійно отримувати і витрачати надходження від природно-ресурсного сектора цього регіону служить чинником послаблення унітарного устрою держави аж до тенденцій створення федерації, отже, закріплення відповідних доходів та вигід за такими регіонами може слугувати укріпленню унітарного державного устрою.

Населення українських територій також цілком має право вимагати дотримання так званого «правила Хартвика». У цьому зв’язку логічним виглядає відшкодування саме у місцевий бюджет еквівалентної частки витраченого природного ресурсу, що не відновлюється.

Російський досвід розмежування повноважень та відповідальності за природокористування між центральними та регіональними органами влади, є прийнятним для застосування в Україні з метою підвищення зацікавленості регіонів у розвідці та добичі корисних копалин, укріпленні міжрегіональних відносин і зв’язків.

Для максимально повного врахування ефекту від використання природних ресурсів потрібно надати у багатьох випадках право регіонам визначати рентні доходи на місцях їх первинного утворення. Розподіл часток, що відносяться до загальнодержавної сфери та сфери регіонального управління варто визначати на основі укладених між центральними та регіональними органами державної влади угод, враховуючи необхідність вирішення соціальних, екологічних проблем, формування, фінансових джерел розвитку території і відтворення ресурсів.

У третьому розділі – “Удосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси” – визначено, що система управління природно-ресурсним потенціалом регіону повинна сприяти захисту інтересів держави і населення регіону під час передання ресурсів у користування з подальшим контролем за ефективністю їх використання.

З урахуванням відповідності цілям раціонального природокористування, завдання державного регулювання відносин власності на природні ресурси можна сформулювати таким чином:

Група завдань, що пов'язана із здійсненням – відповідно розмежуванню повноважень між загальнодержавними органами влади України та регіональними органами влади Харківської області повноважень власника природних ресурсів. Вона складається з таких підзавдань: економічна оцінка природних ресурсів. Здійснюється економічний і натуральний облік; розподіл економічних доходів від використання природних ресурсів, що не суперечить законодавству України; розпорядження природними ресурсами. У межах даного напряму відбувається регулювання перерозподілу елементів прав власності на природні ресурси між суб'єктами господарської діяльності, передавання природних ресурсів у тимчасове користування; стимулювання раціонального використання; управління користуванням природними ресурсами – дотримання екологічних норм, правил користування; забезпечення відтворення природних ресурсів. У разі відтворювальних природних ресурсів повинні відбуватися і якісне і кількісне відновлення. З огляду на не відновлювані природні ресурси має діяти «правило Хартвика» – капітал, розташований у невідновленому природному ресурсі, під час його розробки трансформується у рівновеликий фінансовий або інший капітал, що належить державі.

Група завдань, пов'язана із створенням сприятливого середовища для розвитку природно-ресурсного потенціалу. Можна виокремити такі підзавдання: підтримка інвестиційної і інноваційної діяльності у сировинному секторі економіки Харківської області; стимулювання раціонального природокористування; вдосконалення нормативно-правової бази регулювання природокористування.

Група завдань, що пов'язана із захистом інтересів Харківської області у взаєминах з центральними органами влади: наукове обґрунтування критеріїв розмежування державної та комунальної власності між державою Україна та Харківською областю; упровадження нормативів розподілу доходів з природо-використання у Харківській області за рівнями влади.

У межах цих завдань можна виокремити напрями вдосконалення державного регулювання, від цілеспрямованого і поступального здійснення якого залежить розвиток не тільки сировинного сектора, але й економічної системи області в цілому.

Перший напрям - введення єдиного обліку природних ресурсів області як об'єктів власності і формування комплексних кадастрів природних ресурсів (на основі галузевих - лісового, водного та ін. - кадастрів). Усі без виключення природні ресурси повинні підлягати вартісній (грошовій оцінці), незалежно від форми власності. Економічна оцінка конкретних природних ресурсів може не співпадати з їх ринковою вартістю. Ідентифікація природних ресурсів як об'єктів власності, що мають економічну оцінку, надасть можливість для подальшого розмежування (на основі науково обґрунтованих, конкретних критеріїв) державної власності на природні ресурси на загальнодержавну державну і комунальну. Окрім цього, реалізація цього напряму дозволить якісно і чітко розмежувати функції управління, права власності між різними рівнями влади; сформулювати адекватну політику; експлуатації і відтворення; підвищити керованість використання природних ресурсів на регіональному рівні.

Другим ключовим напрямом є вдосконалення механізму платежів за користування природними ресурсами. Вимоги до податкового регулювання природокористування можна звести до таких складових: обґрунтованість податків з економічної точки зору, спрямованість на вилучення диференціальної ренти І, обумовленої різною якістю використовуваних природних ресурсів; підхід, що забезпечував би акумуляцію більшої частини доходів від природокористування; стимулювання раціонального природокористування методами оподаткування; забезпечення стабільності надходжень, їх достатність для здійснення регіональними органами державної влади своїх повноважень.

Вирішення специфічних завдань регулювання відносин власності пропонується зосередити на таких напрямах:

1. Формування відносин власності на природні ресурси, включаючи:

– здійснення процесу трансформації відносин власності (розширення форм власності, розмежування прав власності між центром і регіоном);

– розпорядження природними ресурсами;

– регулювання процесів користування природними ресурсами з метою забезпечення їх відтворення.

2. Облік природних ресурсів, складання їх кадастрів, аналіз процесу відтворення, включаючи:

– натуральну оцінку стану природних ресурсів;

– економічну оцінку природних ресурсів та їх використання (під час визначення економічних показників, укладанні орендних договорів, оподаткування тощо)

3. Організація залучення природних ресурсів до сфери ринкового обороту, зокрема участь у:

– приватизації і націоналізації природних ресурсів;

– розпорядженні природними ресурсами;

– регулюванні економічних відносин з приводу розподілу ресурсів між різними власниками.

Розвиток регіонального регулювання відносин власності на природні ресурси виявляється у забезпеченні: самостійності під час ухвалення рішень в оперативному управлінні державною власністю; відповідності швидкозмінним ринковим умовам; сталій ефективності розширеного відтворення природних ресурсів.

Основою концепції в галузі державного регулювання у сфері природних ресурсів на рівні регіону є вплив державних органів на процес природокористування у межах відносин власності з метою створення умов для відновлення і підтримки стійкого розвитку природно-ресурсного комплексу для забезпечення ефективного соціально-економічною розвитку території.

Концепція передбачає наступні позиції: забезпечення значного рівня доходів від природокористування до державного і місцевих бюджетів; стабільність прибуткового функціонування галузей природо-ресурсного комплексу; забезпечення розширеного відтворення природно-ресурсної бази.

Усвідомлення державою своєї ролі у ефективному природокористуванні концептуально можна віддзеркалити в вирішенні таких нагальних завдань:

1. Координація діяльності структури управління природно-ресурсним комплексом регіону щодо впровадження системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси.

2. Визначення чіткого кола законодавчо-нормативних документів, що впливають на розвиток відносин власності на природні ресурси як на регіональному, так і на державному рівні.

3. Вдосконалення інституціональної основи управління з метою усунення дублювання функцій державних і регіональних структур.

4. Перехід від адміністративно-командних методів управління до економічних і нормативних, до поєднання стимулювання і примусу до раціонального природокористування.

Ефективність ухвалених рішень і перспективи розвитку регіонального природно-ресурсного комплексу багато в чому залежатимуть від ретельності розробки державної політики у сфері регулювання відносин власності на природні ресурси.

Встановлено, що на такі внутрішні джерела, як прибуток та нагромаджена сума амортизаційних відрахувань, не слід розраховувати на цей час. Серед зовнішніх джерел слід виділити кошти фондів охорони навколишнього природного середовища, закумульовані для цільового витрачання їх на охорону і відновлення навколишнього природного середовища.

Для підвищення ефективності використання коштів фондів при фінансуванні інвестицій природоохоронного призначення нами пропонується:

– змінити структуру розподілу коштів на користь інвестиційних заходів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища;

– визначити спільне фінансування пріоритетною формою участі фондів у реалізації інвестиційних проектів природоохоронного призначення;

– визначити головним інструментом фінансування відповідних інвестиційних вкладень пільговий інвестиційний кредит;

– ввести практику розміщення частини платежів підприємств за забруднення навколишнього природного середовища на спеціальних рахунках з наступним цільовим витрачанням коштів за узгодженням з фондами на реалізацію інвестиційних проектів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

Для підвищення ефективності процесів акумуляції і витрачання коштів на екологічні потреби в рамках державного бюджету і бюджетів територій нами пропонується введення екологічного податку. Платниками зазначеного податку мають бути всі учасники матеріального виробництва, діяльність яких справляє негативний вплив на стан навколишнього середовища, а його впровадження повинно бути побудоване на принципах цільового, територіального і галузевого оподаткування. Акумульовані таким чином кошти можуть спрямовуватись на фінансування відновлення природних об’єктів, а також використовуються в рамках селективного підходу до пайового фінансування природоохоронних інвестицій інших економічних суб’єктів.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси шляхом визначення теоретичних підходів та заходів, що сприяють підвищенню його ефективності. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Природні ресурси характеризуються деякими властивостями, що виокремлюють їх як особливі об'єкти власності, які підлягають державному регулюванню: еволюційне, природне походження; диференційованість, різноякісність; вичерпність; не відокремленість від навколишнього середовища. У силу свого природного еволюційного походження, природні ресурси виступають як об'єкти, що характеризуються відсутністю сукупних суспільних витрат. Деякі природні ресурси є неподільними, тобто, виступаючи об'єктами природного середовища, об'єктивно не можуть виступати як предмет привласнення і перетворення на приватну власність. Важливість природних ресурсів для добробуту нації випливає, перш за все, з їх винятковості і вичерпності. Нераціональне використання природних ресурсів загрожує добробуту майбутніх поколінь. Диференціація, монополізація природних ресурсів як об'єктів господарювання і об'єктів власності є причиною утворення диференціальних доходів під час їхнього використання.

2. Вплив державного регулювання відносин власності на природні ресурси в сучасних умовах розглянуто в економічній літературі за двома стратегіями: дерегулювання і детальне державне регулювання. Обидві ці стратегії не можуть слугувати підґрунтям для державної політики в Україні. Через особливості перехідного періоду, важливість для розвитку відносин, найбільш доцільною формою власності на всі основні «рентодавчі» природні ресурси в даний час є державна та комунальна (регіональна) власність, що реалізує державні (регіональні) і суспільні інтереси за рахунок привласнення певної частки результатів (ренти) від використання природних ресурсів.

3. Державне регулювання відносин власності визначено нами як сукупність заходів і методів з раціонального збалансованого використання, розвитку, відтворення природних ресурсів у господарській діяльності, спрямованих на задоволення потреб людей, поліпшення якості їхнього життя. Держава реалізує прямі методи впливу і здійснює непряме регулювання відносин власності на природні ресурси. При цьому повинні виконуватися такі завдання: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури; визначення екологічних, економічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; підвищення якості управління державними підприємствами сировинного сектора; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; стимулювання раціонального природокористування і впровадження інновацій.

4. Аналіз відносин власності на природні ресурси з початку 1990-х рр. по теперішній час в Україні дозволив зробити такі висновки: управління державною власністю на природні ресурси зведено до функцій розподілу і споживання. Функція володіння фактично державою не виконується; відсутня адекватна оцінка природних ресурсів, що виводить їх за межі економічних об'єктів власності; рівень реалізації права власності в доходах, що отримуються державою від використання природних ресурсів, слід визначити як низький.

Ці негативні результати явились наслідком ухвалення ліберальної економічної доктрини, що заперечує втручання держави в механізм ринкової економіки. Разом з тим, об'єктивно існує необхідність у посиленні та імперативному (прямому) впливу держави стосовно: виконання ліцензій, вилучення рентних доходів, максимізації фіксованих рентних доходів.

5. Одним із пріоритетних напрямів удосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси виступає розмежування державної власності між державним і регіональним рівнями. Існує необхідність управління взаємодією цих форм з урахуванням того, що державна власність є, по суті, опосередкованою реалізацією власності населення країни на природні ресурси, але не власністю адміністративного апарату. Обґрунтоване розмежування повинне здійснюватися з урахуванням змісту критеріїв, таких як: відповідність функціям загальнодержавних і регіональних органів влади; унікальність природного об'єкту; географічні межі; соціальний критерій і екологічна доцільність.

6. Механізм реалізації вилучення рентних доходів від державної власності (яка може бути самостійною або перехідною формою власності) повинен враховувати інтереси держави (що переслідують власницькі повноваження населення країни в цілому) – регіонів (що переслідують власницькі повноваження населення даних регіонів) – приватних користувачів природних ресурсів. Рентні доходи треба розподіляти між державою і регіонами на основі урахування специфіки регіонів (необхідності вирішення проблем розвитку). Разом з тим диференціальна рента II, що пов'язана з ефективністю економічної розробки родовищ, підприємницькими здібностями користувача, повинна розподілятися між підприємцями, що їх реалізували.

7. Дослідження на прикладі Харківської області впровадження державного регулювання відносин власності на природні ресурси з позицій взаємодії основних форм власності державній власності і державній комунальній власності дозволило дійти висновку щодо необхідності урахування системності державного регіонального регулювання відносин власності на природні ресурси, що полягає в узгодженні мети, завдань, методів, процедур, принципів участі загальнодержавних і регіональних органів влади в природокористуванні на основі урахування специфіки і стратегії розвитку Харківської області. Запропонована регіональна система державного регулювання відносин власності на природні ресурси визначена як сукупність процесів, методів і заходів, направлених на регулювання відносин власності на природні ресурси в регіоні з метою підвищення ефективності природокористування.

8. Обґрунтовані такі пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання щодо відносин власності на природні ресурси в Харківській області з метою досягнення визначених завдань: введення єдиного обліку природних ресурсів як об'єктів власності та формування комплексних кадастрів природних ресурсів регіону (на основі галузевих). Окремо виділяються заходи: підвищення доступності, повноти і достовірності наявної інформації; удосконалення платежів за користування природними ресурсами; систематизації і впорядкування відносин, що склалися з поч. 90-х років, у сфері природокористування, з позицій економічної до юридичної необхідності; структурних перетворень в природно-ресурсному секторі економіки з урахуванням стратегічних цілей розвитку Харківської області та України в цілому.

9. Встановлено, що реалізація права власності на природні ресурси передбачає збільшення обсягів фінансування інвестицій природоохоронного призначення. Для підвищення ефективності використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища запропоновано: змінити структуру розподілу коштів на користь інвестиційних заходів; визначити спільне фінансування пріоритетною формою участі фондів; визначити головним інструментом фінансування відповідних інвестиційних вкладень пільговий інвестиційний кредит; ввести практику розміщення частини платежів підприємств за забруднення навколишнього природного середовища на спеціальних рахунках з наступним цільовим витрачанням коштів за узгодженням з фондами на реалізацію інвестиційних проектів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

10. Для підвищення ефективності процесів акумуляції і витрачання коштів на екологічні потреби в рамках державного бюджету і бюджетів територій запропоновано введення екологічного податку. Платниками зазначеного податку мають бути всі учасники матеріального виробництва, діяльність яких справляє негативний вплив на стан навколишнього середовища, а його впровадження повинно бути побудоване на принципах цільового, територіального і галузевого оподаткування. Акумульовані таким чином кошти можуть спрямовуватись на фінансування відновлення природних об'єктів, а також використовуються в рамках селективного підходу до пайового фінансування природоохоронних інвестицій інших економічних суб'єктів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

 

1. Антонов А.Л. Адміністрування як інструмент державного регулювання природокористування // Теорія та практика державного управління. – Вип. 3(12). – X.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. – С. 236-243.

2. Антонов А.Л. Природно-ресурсний потенціал розвитку курортно-оздоровчих територій регіону і стан його використання // Теорія та практика державного управління. - Вип. 2(11). – X.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. – С. 211-217.

3. Антонов А.Л. Організаційно-правове забезпечення збереження природного середовища // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2007.-№3. – С. 8-13.

4. Антонов А.Л. Державне регулювання у сфері використання природних ресурсів: теоретичний аспект // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління «Фінансовий механізм державного управління економікою України», т. VIII, вип. 85, серія «Державне управління». – Донецьк, ДонДУУ, 2007. – С. 136-146.

5. Антонов А.Л. Державне регулювання використання природно-ресурсного потенціалу розвитку курортно-оздоровчих територій // Економіка та держава. – 2007. – №11. – С. 84-86.

6. Антонов А.Л. Роль держави в управлінні природокористуванням і природоохоронною діяльністю // Актуальні проблеми державного управління: 3б. наук. пр. – X.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. – №2 (32). – С. 257-264.

7. Антонов А.Л. Чинники регулювання екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчих територій // Економіка та держава. – 2007. – № 12. – С. 89-91.

8. Антонов А.Л. Вдосконалення планування та управління природоохоронною діяльністю // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали щорічної міжнародної науково-практичної конференції. 31 жовтня 2007 року. У 2-х т. – Т. 2. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. – С. 4-5.

9. Антонов А.Л. Регулювання економічних важелів природокористування // Стратегии развития Украины в глобальной среде / Материалы международной научно-практической конференции 26-28 октября 2007 г. - Симферополь: издательский центр Крымского института бизнеса, 2007. – С. 88-90.

10. Антонов А.Л. Державні інструменти стимулювання природокористувачів до зменшення шкідливого впливу на довкілля // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України. Матеріали наук.-практ. конф. м. Харків, 27 листопада 2007 р. / ХарРІДУ НАДУ. – 2007. – С. 6-8.

 

Анотація

 

Антонов А.Л. Державне регулювання відносин власності на природні ресурси. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю – 25.00.02 – механізми державного управління. – Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2008.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методологічних та прикладних засад державного регулювання відносин власності на природні ресурси, пріоритетних напрямів його вдосконалення. Виявлено специфіку власності на природні ресурси як об'єкту державного регулювання. Вивчено методологічні і теоретичні підходи щодо аналізу державного регулювання відтворення і використання природних ресурсів. Розкрито зміст відносин власності на природні ресурси. Досліджено специфіку державного регулювання відносин власності на прикладі Харківської області. Розроблено концептуальні основи регіональної системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси. Визначено ключові напрями вдосконалення процесу державного регулювання відносин власності на природні ресурси у Харківській області. Розроблено заходи державної підтримки фінансування інвестицій природоохоронного призначення.

Ключові слова: відносини власності, використання, господарювання, державне регулювання, природні ресурси, управління.

 

Аннотация

Антонов А.Л. Государственное регулирование отношений собственности на природные ресурсы. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности – 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Классический приватный университет. – Запорожье, 2008.

Диссертация посвящена обоснованию теоретико-методологических и прикладных основ государственного регулирования отношений собственности на природные ресурсы, приоритетных направлений его совершенствования. Определено, что природные ресурсы характеризуются некоторыми свойствами, что выделяют их как особенные объекты собственности, что подлежат государственному регулированию. Влияние государственного регулирования отношений собственности на природные ресурсы в современных условиях рассмотрено в экономической литературе по двум стратегиям: дерегулирование и детальное государственное регулирование. Обе эти стратегии не могут служить основанием для государственной политики в Украине.

Государственное регулирование отношений собственности определена нами как совокупность мероприятий и методов по рациональному сбалансированному использованию, развитию, воссозданию природных ресурсов в хозяйственной деятельности, направленных на удовлетворение потребностей людей, улучшения качества их жизни. Государство реализует прямые методы влияния и осуществляет непрямое регулирование отношений собственности на природные ресурсы. Анализ отношений собственности на природные ресурсы позволил сделать такие выводы: управление государственной собственностью на природные ресурсы сведено к функциям распределения и потребления. Функция владения фактически государством не выполняется; отсутствует адекватная оценка природных ресурсов, что выводит их за пределы экономических объектов собственности. Уровень реализации прав собственности в доходах, которые изымаются государством от использования природных ресурсов, следует определить как низкий.

Одним из приоритетных направлений усовершенствования государственного регулирования отношений собственности на природные ресурсы выступает разграничение государственной собственности между государственным и региональным уровнями. Существует необходимость управления взаимодействием этих форм с учетом того, что государственная собственность есть, в сущности, опосредствованной реализацией собственности населения страны на природные ресурсы, но не собственностью административного аппарата. Такое разграничение должно основываться на учете содержания критериев, таких как: соответствие функциям общегосударственных и региональных органов власти; уникальность естественного объекта; географические границы; социальный критерий и экологическая целесообразность.

Механизм реализации исключения рентных доходов из государственной собственности (которая может быть самостоятельной или переходной формой собственности) должен учитывать интересы государства (что преследует собственнические полномочия населения страны в целом) – регионов (что преследуют собственнические полномочия населения данных регионов) – частных пользователей природных ресурсов. Предложенная региональная система государственного регулирования отношений собственности на природные ресурсы определена как совокупность процессов, методов и мероприятий, направленных на регулирование отношений собственности на природные ресурсы в регионе с целью повышения эффективности природопользования.

Обоснованы такие приоритетные направления совершенствования государственного регулирования относительно отношений собственности на природные ресурсы в Харьковской области: введение единого учета природных ресурсов как объектов собственности и формирования комплексных кадастров природных ресурсов региона (на основе отраслевых). Отдельно выделяются мероприятия по: повышению доступности, полноте и достоверности имеющейся информации; усовершенствование платежей за пользование природными ресурсами; систематизации и благоустройства отношений.

Установлено, что реализация права отношений на природные ресурсы предусматривает увеличение объемов финансирования инвестиций природоохранного назначения. Для повышения эффективности процессов аккумуляции и расходования средств на экологические потребности в рамках государственного бюджета и бюджетов территорий предложено введение экологического налога.

Ключевые слова: отношения собственности, использования, ведения хозяйства, государственное регулирование, природные ресурсы, управление.

Annotation

Antonov А.L. State adjusting of relations of own on natural resources. Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of sciences from state administration after speciality – 25.00.02 are mechanisms of state administration. Classic private university. Zaporozhia, 2008.

Dissertation is devoted substantiation the theory-methodological and applied bases of the state adjusting of relations of own on natural resources, priority directions of his perfection. The specific of own is exposed on natural resources as object of the state adjusting. Methodological and theoretical approaches are trained in relation to the analysis of the state adjusting of recreation and use of natural resources. Maintenance of relations of own is exposed on natural resources. The specific of the state adjusting of relations of own is explored on the example of the Kharkov region. Conceptual bases of the regional system of the state adjusting of relations of own are developed on natural resources. The key trends of perfection of process of the state adjusting of relations of own are certain on natural resources in the Kharkov region. The measures of state support of financing of investments of the nature protection setting are developed.

Keywords: relations of own, uses, menages, state adjusting, natural resources, managements.