Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі в колоніях-поселеннях

Задание №8

І.Теоретичне питання:

Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі в колоніях-поселеннях.

Призначення та види виправно-трудових колоній поселень. Направлення засуджених в виправно-трудові колонії-поселення. Права та обов’язки засуджених в колоніях-поселеннях. Особливості режиму в виправно-трудових колоніях-поселеннях. Підстави переводу засаджених з колонії поселення в інщу колонію, міри до збереження майна засуджених.

2. Задача

На загальних зборах засуджених загону більшісттю голосів було вибрано новий склад ради колективу загону. Серед інших в склад ради колектива були вибрані Романов та Говоров, які являються порушниками режиму відбуття покарання. В зв’язку з цим начальник загону не затвердив склад ради колектива загону та назначів нові вибори.

Чи правоміврні дії начальника загону? Якими нормативними актами определяється порядок формування самодіяльних організацій в ВТК и ВТЮ

Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі в колоніях-поселеннях.

З метою диференційованого підходу до виконання покарання в теорії кримінального та кримінально-виконавчого права досить чітко розроблена й закріплена в нормах законодавства класифікація засу­джених до позбавлення волі. Вона створює не тільки необхідні умо­ви для диференціації виконання покарання, а й значною мірою впли­ває на формування системи установ виконання покарання, забезпе­чує ізоляцію один від одного різних за ступенем суспільної небезпе­ки і характеру поведінки засуджених. Крім того, вона створює умови для індивідуалізації виконання покарання.

Згідно зі ст. 67 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, метою класифікації є:

1) відокремлення ув'язнених від тих, хто в силу свого злочинно­го минулого чи негативних рис характеру загрожує негативним впливом на них;

2) поділ ув'язнених на категорії полегшує роботу з ними з метою повернення їх до життя в суспільстві.

Система класифікації засуджених до позбавлення волі тісно пов'язана з класифікацією злочинів у кримінальному праві. Остання певною мірою визначає класифікацію засуджених. У цьому полягає єдність і взаємозалежність указаних інститутів з точки зору оцінки характеру і ступеня суспільної небезпеки злочинів у разі призначен­ня і виконання покарання.

Таким чином, класифікація засуджених до позбавлення волі — суміжний інститут кримінального та кримінально-виконавчого пра­ва. При цьому у кримінально-виконавчому законодавстві дістають розвиток положення кримінального закону.

У кримінально-виконавчому праві засуджені до позбавлення волі розподіляються: за віком; статтю; тяжкістю вчиненого злочину;

строком покарання; формою вини; фактом відбування в минулому покарання у вигляді позбавлення волі; роботою в правоохоронних ортанах до засудження; громадянством.

Що ж таке класифікація? Із сказаного випливає, що класифіка­ція засуджених є розподіл їх на більш-менш однорідні групи згідно із специфічними ознаками (критеріями) залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, минулих судимос­тей, статі й віку з метою диференціації та індивідуалізації виконання покарання.

Розрізнюють чотири види критеріїв класифікації засуджених: фі­зіологічні, юридичні, педагогічні, психологічні.

До фізіологічних критеріїв класифікації засуджених відносять стать, вік, стан здоров'я. За статтю засуджені класифікуються на чоловіків і жінок. За віком — на дорослих і неповнолітніх. За ста­ном здоров'я — на працездатних, непрацездатних і хворих на тяжкі або хронічні захворювання.

До юридичних критеріїв відносять тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого і форму вини. За тяжкістю вчиненого злочину розрізняють три категорії засуджених: які вчинили особливо-небез­печні злочини проти держави, які вчинили тяжкі злочини, і вчинили злочини, що не є тяжкими.

За особою засудженого — особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі вперше, які відбували покарання раніше, особи, яким вища міра покарання в порядку амністії або помилуван­ня замінена позбавленням волі. За формою вини засуджені класифі­куються на тих, які вчинили злочин навмисно; які вчинили злочин з необережності.

До педагогічних критеріїв класифікації засуджених відносять ступінь виправлення або ступінь педагогічної занедбаності. За сту­пенем виправлення засуджених поділяють на тих, які стали на шлях виправлення, і на осіб, які довели своє виправлення. За ступенем педагогічної занедбаності, розрізняють осіб, які не стали на шлях виправлення, порушників режиму та злісних порушників режиму.

До психологічних критеріїв класифікації засуджених належать тип особи і психічне ставлення до злочину, тобто визнання чи не­визнання нею своєї вини у вчиненому злочині.

За типом засуджені особи класифікуються за загальними психо­логічними ознаками — на холериків, флегматиків, сангвініків, ме­ланхоліків.

До недавнього часу на підставі вказаних критеріїв і згідно із за­коном (ст. 19 ВТК), первинну (видову) класифікацію осіб, засуд­жених до позбавлення волі, здійснював суд при постанові вироку,

197 коли призначав міру покарання, вид виправно-трудової установи і режим у ній. У подальшому, під час відбування покарання, адміні­страція установи, доповнюючи суд, класифікувала засуджених за педагогічними, психологічними та іншими критеріями, тобто здійс­нювала у межах видової групову класифікацію.

Законом України "Про внесення змін до Виправно-трудового ко­дексу України" від 11 липня 2001 року названу норму було змінено. Відтепер вид виправно-трудової установи з відповідним режимом, в якій засуджені відбувають покарання, визначається Державним де­партаментом України з питань виконання покарань.

У відповідності з вищеназваними критеріями Департамент визна­чає вид режиму виправно-трудової установи, виходячи з того, що:

— у тюрмах відбувають покарання:

1) чоловіки та жінки, які засуджені до покарання у виді довіч­ного позбавлення волі;

2) чоловіки, які вчинили в повнолітньому віці такі злочини: про­ти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтя­жуючих обставинах; захоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формуван­ня з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідате­ля чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійснен­ням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допо­моги; геноцид; посягання на життя представника іноземної дер­жави; захоплення представника влади або працівника правоохорон­ного органу як заручника;

3) особи, які раніше були засуджені до позбавлення волі за пере­раховані вище злочини і знову вчинили будь-який із цих злочинів або такі злочини: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкод­ження, вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання при обтяжуючих обставинах;

4) особи, переведеш із виправно-трудових установ за підставами, передбаченими ст. 47 Виправно-трудового кодексу України;

5) особи, які на підставі рішень суду відбувають позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення, продовжують відбувати поз­бавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення в порядку та на підставі цих рішень до закінчення визначених у них строків або до винесення нового судового рішення;

— у виправно-трудових колоніях, особливого режиму відбувають покарання чоловіки:

1) яким покарання у виді смертної кари замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії;

2) які раніше були засуджені до позбавлення волі за злочини проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; створення зло­чинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідате­ля чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійснен­ням правосудця; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допо­моги; геноцид; посягання на життя представника іноземної дер­жави; захоплення представника влади або працівника правоохорон­ного органу як заручника, і знову вчинили будь-який із цих злочинів або такі злочини: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкод­ження, вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання при обтяжуючих обставинах, якщо відбули строк позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнен­ня, визначений Департаментом, або переведені для дальшого відбу­вання покарання з тюрми у виправно-трудову установу в порядку та на підставах, передбачених ст. 46 ВТК України;

3) засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочи­ну в період відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

4) які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені до позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористич­ний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захис­ника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника; умисне

199 вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання при обтяжуючих обставинах; грабіж при обтяжуючих обставинах; шахрайство при обтяжуючих обставинах; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; хуліганство при обтяжуючих обставинах; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; незаконне заволодіння транспортним за­собом; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут нар­котичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи і знову вчинили будь-який з перерахованих злочинів, за який вони засуджуються до позбавлення волі на певний строк;

— у виправно-трудових колоніях суворого режиму відбу­вають покарання чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі;

— у виправно-трудових колоніях посиленого режиму відбу­вають покарання чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк за тяжкі та особливо тяжкі злочини;

— у виправно-трудових колоніях загального режиму відбу­вають покарання: чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк за злочини середньої тяжкості; жінки, засуджені до відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, які вчинили особливо тяжкі, тяжкі або середньої тяжкості злочини.

—   у виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, що вчинили злочини з необережності, відбувають покарання особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, що вчинені з не­обережності.

у виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, що вчинили умисні злочини, відбувають покарання вперше засуджені до позбавлення волі особи, що вчинили злочини невеликої тяжкості, а також особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 Виправно-трудового кодексу України, з колоній загального, посиленого і суворого режиму.

— у виховно-трудових колоніях відбувають покарання засуд­жені до позбавлення волі неповнолітні. На підставі ст. 18 ВТК у виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покаран­ня неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі (окремо за тяжкі та за нетяжкі злочини) і всі неповнолітні жі­ночої статі. На посиленому режимі відбувають покарання неповно­літні чоловічої статі, які раніше відбували покарання.

Таким чином, значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона обумовлює окреме тримання різних груп засуджених; цим досягається диференціація розміщення засуджених за ступенем не­безпечності і соціально-педагогічної занедбаності; є можливість за­стосування індивідуалізованих заходів карально-виховного впливу; позбавляється негативний вплив злісних порушників режиму і реци­дивістів; класифікація засуджених пов'язується з системою виправ­но-трудових установ.

Виходячи з розглянутої класифікації важливе значення має роз­поділ осіб, позбавлених волі, по видах установ виконання покарання (УВП).

Треба зазначити, що відповідно до норм Кримінального кодексу України та з метою своєчасного направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-тру­дових установ, удосконалення порядку їх розподілу, упорядкування їх направлення до установ відповідного виду режиму, згідно з поло­женнями Виправно-трудового кодексу України, Державним департа­ментом України була прийнята Інструкція "Про порядок розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ", затверджена на­казом № 157 від ЗО серпня 2001 року.

Положення Інструкції встановлюють і регламентують питання, що стосуються розподілу та направлення осіб, засуджених до поз­бавлення волі, із слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ.

Розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, здійснюється безпосередньо у слідчих ізоляторах (тюрмах) (далі — СІЗО) комі­сіями з питань розподілу і направлення осіб, засуджених до позбав­лення волі, із слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ (далі — комісії), що утворюються в управліннях (відділах) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі — Департамент) в Автономній Республіці Крим, областях,  м. Києві та Київській області та підзвітні й підконтрольні голові Де­партаменту.

У сво'їй діяльності комісії керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами та розпорядженнями Державного департаменту України з питань виконань покарань (далі — Департамент), а також положен­нями Інструкції.

Для визначення виду виправно-трудових установ з відповідним режимом, в яких засуджені відбувають покарання, та з метою їх подальшого розподілу комісії у своїй діяльності керуються вироком суду.

Рішення комісії про розподіл та направлення засуджених прий­маються з урахуванням висновків її членів і оформлюються прото­колом, який затверджується головою Комісії.

Комісія з питань розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, відповідно до покладених на неї завдань:

— здійснює у межах своєї компетенції визначення виду режиму та розподіл засуджених до позбавлення волі осіб для подальшого їх направлення до виправно-трудових установ у межах свого регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує у Департаменті наряди на направлення засуджених осіб до виправно-трудових установ;

— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконален­ня законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Департаменту;

— забезпечує апробацію та впровадження інформаційних техно­логій у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інфор­маційну систему Департаменту;

— організовує підготовку, підвищення кваліфікації та стажуван­ня членів комісії;

— вносить пропозиції до Департаменту щодо вдосконалення діяльності комісії;

— здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та пок­ладених на неї завдань. Комісія має право:

— залучати спеціалістів установ та органів кримінально-вико­навчої системи та інших відомств за погодженням з їх керівниками для розгляду і вирішення питань, що належать до її компетенції;

— проводити в установах та органах кримінально-виконавчої системи соціальні дослідження.

Комісію очолює голова (начальник управління (відділу) Департа­менту в Автономній Республіці Крим, області, м. Києві та Київській області за посадою).

Заступники голови Комісії та її члени призначаються та звіль­няються наказом голови Департаменту за поданням голови Комісії. До складу Комісії входять: перші заступники начальників, начальни­ки відділень (груп) спеціального обліку, начальники медичних служб регіональних управлінь (відділів), начальники СІЗО, праців­ники соціально-психологічної служби, лікарі, начальники відділів спеціального обліку СІЗО. До складу комісії можуть включатись інші фахівці за обгрунтованими пропозиціями начальників регіональних управлінь (відділів) Департаменту.

Розподіл та направлення засуджених до позбавлення волі осіб здійснюються на підставі ст. 12 Кримінального кодексу України та ст. 19 Виправно-трудового кодексу України за відповідними інди­відуальними або персональними нарядами до виправно-трудових установ.

Запити на індивідуальні наряди щодо направлення осіб, засуд­жених до позбавлення волі, із СІЗО до виправно-трудових установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до відділу спеціального обліку Департаменту.

Індивідуальні наряди на запити готуються відділом спеціального обліку Департаменту протягом трьох робочих днів та в установлено­му порядку надсилаються ініціатору запиту.

За індивідуальними нарядами Департаменту направляються:

— засуджені особи, розмістити яких немає змоги через відсут­ність у регіоні установ визначеного виду режиму або через відсут­ність в регіоні достатньої кількості установ для окремого розміщен­ня осіб, які проходять за одним вироком суду як учасники процесу;

— особи, які до засудження постійно проживали за межами ре­гіону, де вони вчинили злочин, або мають постійні соціальні зв'язки з близькими родичами (матір'ю, батьком, чоловіком, дружиною, дітьми, рідними братами і сестрами, онуками, дідом і бабою, усино­вителями, усиновленими) за межами цього регіону.

Запити на персональні наряди щодо направлення осіб, засуд­жених до позбавлення волі, із СІЗО до виправно-трудових установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до відділу спеціального обліку Департаменту.

Персональні наряди на запити готуються відділом спеціального обліку Департаменту протягом п'яти робочих днів та в установлено­му порядку надсилаються ініціатору запиту.

На особу, якій комісією визначено відбування позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення, в індивідуальному наряді зазначається строк відбування позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення та вказується, де засуджений повинен відбувати строк позбавлення волі, що залишився.

При визначенні засудженому відбування позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення цей вид виправно-трудової установи призначається на строк до 10 років.

За персональними нарядами Департаменту розподіляються:

— засуджені іноземці, громадянство яких документально під­тверджено (національний паспорт, паспортний документ, довідка з дипломатичного представництва, запис у судовому рішенні), неза­лежно від наявності в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області установ відповідного виду режиму;

— особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

— особи, засуджені за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; за­хоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронно­го органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосудця; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника, які за висновком комісії повинні відбувати покарання в установах суворо­го або посиленого виду режиму;

— особи, які за висновком комісії повинні відбувати покарання в тюрмі;

— особи, засуджені за вчинення злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Категорично забороняється переміщення засуджених, які прибу­ли до виправно-трудових установ за персональними нарядами, до інших установ без погодження з Департаментом.

За наявності виняткових обставин, які перешкоджають подаль­шому триманню засудженого у даній виправно-трудовій установі, його переведення з виправно-трудової установи одного регіону до установи іншого регіону здійснюється за персональними нарядами на підставі рішення відповідної комісії Департаменту з питань пере­ведення засуджених з однієї установи до іншої.

Засуджені до позбавлення волі особи, які за висновком на­чальника медичної частини СІЗО потребують стаціонарного ліку- вання у спеціалізованих установах-лікарнях або в лікарнях при ус­тановах, направляються до зазначених установ. . Без нарядів із СІЗО до виправно-трудових установ направляються:

— неповнолітні особи жіночої статі — до Мелітопольської ви­ховної колонії Запорізької області;

— жінки, які вчинили злочини з необережності, — до Орджо-нікідзевської виправної колонії Дніпропетровської області;

— інваліди І та II груп жіночої статі, засуджені до позбавлення волі на певний строк, — до Дніпродзержинської виправної колонії Дніпропетровської області; засуджені до позбавлення волі на пев­ний строк, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, — до Чернігівської виправної колонії Чернігівської області;

— уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки з вагітністю понад чотири місяці або такі, які мають при собі дітей до трьох років, — до Чорноморської виправної колонії Одеської області; засуджені до позбавлення волі на певний строк, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, — до Чернігівської виправної колонії Чернігівської області;

— засуджені чоловіки, колишні працівники правоохоронних органів (Закон України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів"), яким комісією визначено відбування покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму, — до Менської виправної колонії Чернігівської області.

Звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу та направлення засуджених із СІЗО до виправно-трудової установи подаються на розгляд голові регіональної комісії не пізніше однієї доби з дня їх отримання і розглядаються у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Про результати розгляду заяв і скарг іншим громадянам на­дається письмова відповідь, а засудженому оголошується під розпис.

Для розгляду заяв і скарг засуджених осіб, громадян, звернень державних або громадських установ та організацій, апеляційних подань органів прокуратури з питань розподілу та направлення засуджених осіб у Департаменті наказом Департаменту ство­рюється відповідна апеляційна Комісія, яку очолює голова Департа­менту.

Підставою для розподілу засуджених за видами УВП є вирок су­ду, що набрав законної сили. Після проголошення обвинувального вироку засуджений до позбавлення волі, як правило, направляється у слідчий ізолятор, де й перебуває до набрання вироком чинності. У випадку, коли засудженому суд не змінить запобіжний захід (наприклад, підписку про невиїзд на термін взяття під варту), він може залишатися на волі і буде направлений до місця позбавлення волі після звернення вироку до виконання. Тобто, суд надсилає копію вироку, що набрав чинності, до ОВС за місцем проживання засуд­женого, який зобов'язаний взяти засудженого під варту і доставити його до СІЗО, звідки він буде направлений до відповідної УВП.

Засуджені до позбавлення волі направляються до УВП не пізні­ше 10-денкого строку з дня набрання вироком суду чинності. Нині, у зв'язку з переповненням СІЗО, засуджені направляються раніше цього строку до УВП, при яких створені тимчасові слідчі ізолятори.

Наступний етап після призначення засудженому виду УВП — визначення йому конкретної установи, тобто безпосереднього місця відбування покарання.

Це дуже складна робота, оскільки при розподілі засуджених потрібно враховувати різні обставини, що можуть вплинути на опе­ративну обстановку в УВП, і зокрема:

— кількість осіб, які проходять по одній справі (співучасники злочину);

— потребу примусового лікування від алкоголізму чи наркома­нії, а також венеричних захворювань;

— стан здоров'я (наприклад, не можуть відбувати покарання за медичними показниками в УВП, розташованих у зонах радіаційного забруднення, або не можуть працювати на виробництві нерудних будівельних матеріалів (кар'єрні роботи);

— неповнолітніх засуджених, які, як правило, повинні направля­тися у ВТУ, розташовані ближче до місця проживання їх рідних або осіб, які їх замінюють;

— засуджених, які скоїли злочин під час відбування покарання і не повинні бути направлені в ту саму установу, в якій цей злочин вчинено;

— потребу тієї чи іншої установи у спеціалістах;

— наявність місць в УВП для забезпечення нормального розмі­щення і оперативної обстановки;

— інші обставини.

Особи, засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжую­чих обставинах, захоплення заручників, посягання на життя праців­ника міліції або народного дружинника, особи, які проходять по од­ній кримінальній справі як підсудні, розмістити яких немає можли­вості внаслідок відсутності в області установ відповідного режиму, направляються в установи інших областей за кількісними нарядами відділу спеціального обліку Державного департаменту з питань ви­конання покарань.

На всіх засуджених іноземних громадян з країн далекого зару­біжжя, незалежно від наявності в області установ відповідного виду режиму, на їх направлення із СІЗО до місць позбавлення волі запи­тується персональний наряд Державного департаменту з питань ви­конання покарань.

Як зазначалося вище, засуджені повинні бути переведені із СІЗО до УВП протягом 10 днів. Але закон передбачає можливість залишення деяких засуджених у слідчих ізоляторах. Ст. 23 ВТК встановлює, що засуджений може бути тимчасово залишений в СІЗО і після набрання вироком чинності, по-перше, якщо виникає потреба провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою. Залишення засудженого в цьому разі можливе з санкції прокурора Автономної Республіки Крим, області, м. Києва, а також прирівняних до них прокурорів на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора — до чотирьох місяців, з санкції Генерального прокурора — до шести місяців. По-друге, за­суджений може бути також тимчасово залишений у слідчому ізоля­торі або в тюрмі за ухвалою суду на час розгляду справи в суді.

У виняткових випадках осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими, яким відбування покарання при­значено у виправно-трудових колоніях загального режиму, а також осіб, вперше засуджених на строк не більше п'яти років за тяжкі злочини, може бути за їх згодою залишено в тюрмі або у слідчому ізоляторі для роботи по господарському обслуговуванню цих уста­нов (ст. 24 ВТК).

Призначення та види виправно-трудових колоній поселень. Направлення засуджених в виправно-трудові колонії-поселення. Права та обов’язки засуджених в колоніях-поселеннях. Особливості режиму в виправно-трудових колоніях-поселеннях. Підстави переводу засаджених з колонії поселення в інщу колонію, міри до збереження майна засуджених.

Згідно із ст. 22 ВТК, засуджений до позбавлення волі повинен відбувати весь строк покарання, як правило, в одній УВП. У цій нор­мі закріплений один з важливих принципів виконання і відбування покарання, який сприяє більш успішному виправленню засуджено­го. У той же час життя засвідчує, що є випадки, коли переведення засуджених об'єктивно необхідні.

Переведення засуджених з однієї установи до іншої того ж виду режиму допускається:

— у випадку хвороби засудженого;

— при суттєвій зміні обсягу чи характеру роботи, яку викону­ють засуджені;

— при наявності інших виняткових обставин, які перешкоджа­ють подальшому триманню засудженого в даній установі.

Винятковими обставинами, що перешкоджають подальшому три­манню засудженого в даній установі, визнаються:

— реорганізація, ліквідація установи або зміна її виду режиму;

— роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі як підсудні, свідки та потерпілі;

— проведення оперативно-режимних і профілактичних заходів;

— захист осіб, які надавали допомогу в боротьбі зі злочинністю та підтримці належного порядку в установах, від злочинних пося­гань з боку інших засуджених.

Переведення засуджених з одних УВП до інших того ж виду ре­жиму можуть бути здійснені:

— між установами, розташованими в одній області, з санкції ке­рівництва Управління (відділу) Державного департаменту з питань виконання покарань області;

— між установами різних областей з санкції керівництва Дер­жавного департаменту з питань виконання покарань;

— між установами України й інших держав СНД з санкції керів­ництва Державного департаменту з питань виконання покарань при наявності згоди іншої держави.

Переведення засуджених у випадку потреби роз'єднання осіб, які проходили по одній кримінальній справі, і захисту осіб, які нада­вали допомогу адміністрації УВП, від злочинних посягань з боку ін­ших засуджених можуть здійснюватися лише на підставі мотивова­ного висновку, затвердженого керівництвом ДДУПВП, управління (відділу) ДДУПВП відповідної області.

Заява про переведення засудженого з УВП однієї області до установи іншої розглядається управлінням (відділом) ДДУПВП об­ласті, де розміщується установа. Заява (клопотання самого засу­дженого чи його родичів) разом з довідкою-характеристикою засу­дженого, думкою адміністрації з приводу цього прохання та довід­кою про стан його здоров'я та іншими документами надсилається в управління (відділ) ДДУПВП тієї області, перевести куди просить заявник. Одержавши ці документи, управління (відділ) ДДУПВП цієї області розглядає їх, приймає рішення, про що повідомляє уп­равління (відділ) ДДУПВП за місцем відбуття покарання засудже­ного. Якщо в прийомі засудженого відмовлено, це повинно бути вмотивовано.

При умові згоди на прийом У(В)ДДУПВП області, яка приймає засудженого, надсилає свою згоду і всі інші документи в ДДУПВП, де це питання розглядається на засіданні спеціальної комісії. Засуджені, які переведені до установи за вказівками ДДУПВП, не мо­жуть бути вдруге переведені до іншої установи без його дозволу.

Повернення засудженого до попереднього місця покарання у зв'язку з порушенням умов наряду дозволяється тільки органам, які дали наряд. За самовільне повернення засуджених винні посадові особи несуть дисциплінарну та матеріальну відповідальність.

Поряд з переводами засуджених з одних УВП в інші того ж виду режиму, на практиці нерідко виникає потреба переводу засуджених із УВП до слідчих ізоляторів у розпорядження судових і слідчих ор­ганів. Відповідно до ст. 25 ВТК, переведення засуджених з УВП до СІЗО допускається:

— у зв'язку з розглядом справи в суді (за ухвалою суду — на час розгляду справи);

— у зв'язку з провадженням слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою (з санкції прокурора — до 2, 4, 6 місяців).

Підставою для конвоювання з УВП і тримання засуджених в СІЗО є мотивована постанова, яка затверджена:

— в органах МВС — відповідним начальником управління (від­ділу) МВС України, начальником ГУ, УМВС області, санкціонована відповідним прокурором;

— в органах прокуратури — відповідним начальником управлін­ня, відділу Генеральної прокуратури, прокуратури області.

Постанови органів МВС і прокуратури, а також ухвали судів на конвоювання надсилаються у двох примірниках безпосередньо за місцем тримання засуджених. Один примірник є підставою для ви­дачі засудженого конвою і залишається в установі, а другий дода­ється до особової справи засудженого і є підставою для передачі та тримання засудженого в пункті призначення (СІЗО). Адміністрація УВП при отриманні документа на конвоювання засудженого негай­но відправляє його до пункту призначення. Конвоювання засудже­ного під конвоєм працівників міліції дозволяється при наявності на­лежно оформлених документів та письмового розпорядження керів­ництва ГУ, УМВС області за місцем розташування установи, де від­буває покарання засуджений.

У тих випадках, коли відправити засудженого у зазначений строк з будь-яких причин неможливо, про це негайно повідомляєть­ся орган дізнання, слідства, прокуратури чи суду, у розпорядження яких треба було доставити засудженого, та командир конвойної час­тини, від якої був виділений конвой.

У надзвичайних випадках, коли потрібно терміново вивезти за­суджених з установи, дозволяється за погодженням з МВС України (ДДУПВП) етапування груп або поодиноких осіб не за особовими

справами, а за алфавітними картками з фотокартками та підписом начальника відділу спецобліку установи.

У випадках особливої терміновості або при неможливості вико­ристання інших засобів пересування і на великі відстані допускаєть­ся конвоювання літаком у строки, з'ясовані з підприємствами ци­вільної авіації. Таке конвоювання провадиться з дозволу міністра внутрішніх справ (директора ДДУПВП), командира конвойної частини.

Про етапування засудженого відділ спецобліку ставить до відома відповідні відділи та служби установи, які обов'язково повинні при­лучити до особової справи такі документи:

— фінансову довідку (або документ, що її замінює) і виконавчі листи;

— медичну картку, а в необхідних випадках й інші медичні до­кументи (історію хвороби, довідку про аналізи і т. ін.);

— арматурну книжку та арматурні відомості на речове забезпе­чення;

— документи про загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;

— зошит індивідуальної роботи із засудженим та його характе­ристику;

— довідку оперативного відділу;

— картку обліку побачень, приймання посилок, передач і банде­ролей.

У разі непредставлення перерахованих документів засуджений не етапується, про що доповідається начальнику установи. Особова справа етапованого вкладається у конверт, на клапані якого про­ставляється мастична печатка. На конверт наклеюється довідка з особової справи з пізнавальною фотокарткою засудженого.

На всіх засуджених, які підлягають етапуванню, складається по­путний список у трьох примірниках, один з яких разом з особовими справами передається начальнику варти, другий з розпискою зали­шається у відділі спецобліку, а третій передається в бухгалтерію для перерахування грошей.

Співробітникам кримінально-виконавчої системи питання на­правлення, прийому, розміщення і переведення засуджених особли­во актуальні, оскільки практично діяльність усіх відділів і служб УВП тісно пов'язана саме з цими процесами. Засуджені, як прави­ло, вже з перших хвилин перебування в УВП намагаються з'ясува­ти, як тут організований режим, і на підставі цього формують свою лінію поведінки. Частина з них, використовуючи послаблення ви­могливості, схиляється до порушень режиму, інші намагаються до­битися для себе "привілеїв" шляхом силового тиску на засудженихі навіть на адміністрацію, частина з них буде намагатися добитися необгрунтованого переведення в інші установи. Тому із самого початку прибуття до УВП усі засуджені повинні відчувати, що в уста­нові існує суворий правопорядок, а будь-які неправомірні дії негайно і рішуче припиняються.

2. Задача

На загальних зборах засуджених загону більшісттю голосів було вибрано новий склад ради колективу загону. Серед інших в склад ради колектива були вибрані Романов та Говоров, які являються порушниками режиму відбуття покарання. В зв’язку з цим начальник загону не затвердив склад ради колектива загону та назначів нові вибори.

Чи правоміврні дії начальника загону? Якими нормативними актами определяється порядок формування самодіяльних організацій в ВТК и ВТЮ

Згідно статті 57 (ВТК України). Самодіяльні організації в місцях позбавлення волі.

З метою розвитку навичок колективізму у засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, і заохочення їх корисної ініціативи, а також використання впливу колективу на виправлення і перевиховання засуджених у виправно-трудових установах створюються самодіяльні організації засуджених, що працюють під керівництвом адміністрації цих установ.

Самодіяльні організації створюються з числа засуджених, які зарекомендували себе зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання.

Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не звільняються від основної роботи.

 

 Стаття 58. Види самодіяльних організацій засуджених і порядок їх діяльності

 

У виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму, колоніях-поселеннях усіх видів і виховно-трудових колоніях серед засуджених, залишених відповідно до статті 24 цього Кодексу в слідчих ізоляторах і тюрмах для роботи по господарському обслуговуванню, а також серед засуджених, переведених з приміщень камерного типу в звичайні житлові приміщення колоній особливого режиму, створюються ради колективів засуджених.

Ради колективів обираються на загальних зборах засуджених або на зборах їх представників відкритим голосуванням. Склад рад колективів затверджується начальником виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора.

Ради колективів періодично звітують про свою роботу на зборах засуджених. Рішення, що приймаються радами колективів, затверджуються адміністрацією виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора.

В тюрмах і серед засуджених, яких тримають в приміщеннях камерного типу виправно-трудових колоній особливого режиму, можуть створюватися ради бригадирів, призначувані адміністрацією виправно-трудової установи.

 

На підставі викладенного можливо зробити висновок, що дії начальника загону правомірні.

Литература:

1.   Конституция УкраиньІ.

2.   Исправительно-трудовой кодекс УкраиньІ. - X., 2002.

3.   Правила внугреннего распорядка ИТУ. - X., 2002.

4.   Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар. -К., 2000.

31.10.2003 _________________СПИЦЯ В.В.