Роль політичних партій у розвитку демократії

14860
знаков
0
таблиц
0
изображений
  Реферат на тему Роль політичних партій у розвитку демократії

ПЛАН

1. Вступ

2. Багатопартійність

3. Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію

4. Партійна система України

5. Література


1. Вступ

Головна риса, що відрізняє полі­тичні партії від усіх інших організацій, — це прагнення до заміщення держав­них посад своїми представниками. В сучасному розумінні перші політичні партії з'являються у другій поло­вині XIX ст. як наслідок буржуазних революцій, обмеження або ліквідації абсолютних монархій, утвердження конституціоналізму, посилення ролі представницьких органів влади, розвитку робітничого руху. Бурхливий розвиток політичних партій у XX ст. був обумовлений поширенням виборчого права, формуванням органів вла­ди через вибори. Партії стали організаційними за­собами артикуляції та політичного просування інтересів різних груп вибор­ців, їх політичної мобілізації, важливою формою рекрутування та добору по­літичної еліти. Політична боротьба партій спри­яла розвиткові плюралістичного характеру ліберальної демократії.

Сучасні де­мократичні системи значною мірою виникають і функціонують завдяки ді­яльності та взаємодії політичних партій. Партії є головним посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і державною вла­дою. Політичні партії в умовах демократії спрямовують соціальні конфлікти в цивілізоване русло, забезпечують мирний перерозподіл влади між різними політичними силами. Таким чином вони сприяють легітимності демокра­тичної політичної системи, тобто її суспільному визнанню та виправданню прийнятих у її рамках політичних рішень, кадрових чи функціональних змін у структурах влади, забезпечують відповідальність урядо­вих структур перед народом.

2. Багатопартійність

Через багатопартійність у політичному житті суспільства і держави втілюються демократичні принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється конкуренція в бо­ротьбі за місця в органах державної влади. Водночас через велику кіль­кість партій відбувається надмірне розпорошення сил, складаються неспри­ятливі умови для узгодження інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації суспільства і представленості партій в органах законодавчої і виконав­чої влади.

Наприклад, на теперішній час в Україні нараховується близько 100 полі­тичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний ідеологічний спектр. Більшість із них або не користується жодною під­тримкою виборців, або навіть не претендує на участь у виборах. Проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечислен­ність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій сто­совно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залу­чається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація є типовою для багатьох країн, що переходять від тоталітарного до демократичного політичного режиму.

3. Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію

Соціальна база і впливовість партій. Якщо розглядати ступінь впливу політичних партій у суспільстві, то одним з важливих критеріїв є кількість прихильників партії. Але кого вва­жати прихильниками політичних партій — тільки їхніх членів, чи й тих, хто за них голосує? Річ у тому, що досить багато партій (за даними К. Джанди — 20% від загальної кількості існуючих у світі) взагалі не практи­кують формальної процедури прийому в партію. У США, наприклад, членами партії вважають тих, хто голосує за її кандидатів на виборах. До складу Лейбористської партії Великої Британії в якості колективних членів входять профспілки.

В Україні загальна кількість членів політичних партій напередодні пар­ламентських виборів 1998 р. оцінювалась в 1080 тис. осіб (приблизно 3% дорослого населення країни). Як свідчать дані досліджень, частка членів політичних партій серед грома­дян України майже не відрізняється від аналогічного показника в деяких країнах із міцними і довголітніми партійними традиціями (Німеччина – 4,2%, Ве­лика Британія – 3,3%, Нідерланди – 2,8%).

Політичні партії підтримують не тільки їхні члени. Важливим кри­терієм впливу партій у суспільстві є показник партійної ідентифікації. Він відображає частку виборців, які ідентифікують, ототожнюють себе з тією чи іншою політичною партією. Рівень партійної ідентифікації населення України є ниж­чим, ніж у країнах ліберальної демократії, але не настільки, аби стверджувати, наче громадяни України негативно ставляться до полі­тичних партій.

Для нормального функціонування демократії дуже важливим є право гро­мадян на об'єднання в політичні організації, добровільне членство в полі­тичних партіях. Водночас свобода членства в політичних партіях не є абсо­лютною. Найпоширенішою підставою для її обмеження є належність грома­дян до певних категорій державного апарату. Можливість і правомірність та­кого обмеження визнається міжнародними актами про права людини (ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 11 Європей­ської конвенції про захист прав людини і основних свобод). Так, у ст.11 Конвенції, яка декларує право на свободу мирних зборів і свободу асоціацій, разом з тим вказується, що «ця стаття не заважає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, які належать до складу збройних сил, поліції і державного управління».

Мета таких обмежень цілком очевидна — запобігти втручанню політичних партій в діяльність важливих державних органів. Особливо це актуально для країн, де нещодавно монопольно домінувала одна партія, а державний апа­рат був цілковито їй підпорядкований. Ст. 37 Конституції України забороняє створення і діяльність організа­ційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуван­нях, на державних підприємствах, у навчальних закладах, а також інших державних установах і організаціях. А ст. 103 містить заборону на обіймання Президента України посад в об'єднаннях громадян, різновидом яких є політичні партії.

Фінансування й організаційна структура партій. Суттєвим чинником олігархизації політичних партій може бути характер фінансування їх діяльності. Діяльність політичних партій, особливо в період виборчих кампа­ній, потребує значних коштів. Партії намагаються отримувати їх із різних джерел. У зв'язку з цим постійно виникає небезпека політичної корупції, а також залежності партій від великого бізнесу.

З точки зору організаційної структури політичні партії суттєво відрізня­ються між собою. Партії європейських країн, як правило, є централізованішими, мають чітку ієрархічну організацію, сильний керівний центр, єдину програмну лінію і сувору дисципліну. У США, навпаки, Демократична і Республіканська партії мають слабку внутрішню структуру, їм притаманна відсутність жорсткої партійної дисципліни.

Централізація внутрішньої структури політичної партії не означає, що во­на є недемократичною. Централізація сприяє ефективності діяльності пар­тії. Але підвищення рівня централізації партії посилює ризик її олігархизації та бюрок­ратизації.

Організаційна природа політичних партій головним чином залежить від політичного і конституційно-правового середовища, а також від політичної культури, що панує в суспільстві. Розвиток суспільства на принципах ліберальної демократії сприяє демократизації політичних партій і, навпаки, посилення авторитаризму підсилює вождистські тенденції в політичних партіях. Впливають також ідеологічні орієнтації партії та її політичне минуле. В Україні (як, утім, і в багатьох інших країнах) ліві партії значно централізованіші, ніж, скажімо, центристські. Централізованість зазвичай зростає в міру просування від центру до крайніх позицій (як лівих, так і правих).

4. Партійна система України

Політичні партії в Україні вперше виникають на зламі XIX-XX ст. як на території Російської імперії (Наддніпрянська Україна), так і в Австро-Угорщині (Галичина): Українсько-Руська радикальна партія (Львів) заснована в 1890 році; Революційна українська партія (РУП) (Харків) в 1900 році; Українська народна партія в 1902 році; Українська демократична партія в 1904 ; Українська партія соціалістів-революціонерів в 1907 році та ін. Після утвердження радянської влади в Україні багатопартійна система бу­ла зруйнована і розпочалася (як і на всій території СРСР) епоха однопартій­ної системи. В той же час у 20-30-х pp. XX ст. у Галичині, Буковині і Закар­патті діяло близько 100 політичних партій.

Відродження політичних партій в Україні почалось в період перебудови і було пов'язане з боротьбою проти тоталітаризму, за демократію і незалеж­ність української держави. Головною і наймасовішою політичною силою, яка протистояла монополії КПРС, був Народний Рух України — широке об'єднання політичне активних громадян, які прагнули змін. Саме Народ­ний Рух і став своєрідною колискою для більшості нових політичних партій України, їх створення почалось ще до проголошення незалежності України: Українська республіканська партія (УРП) заснована у 1990 р.; Українська селянська демократична партія (УСДП) у 1991 р.; Народна партія України (НПУ) у 1991 р.; Соціал-демократична партія України (СДПУ) у 1991 р.; Українська християнсько-демократична партія України (УХДП) у 1991р. Соціалістична партія України (СПУ) у 1991 р. та ін. За 10 років існування незалежної української держави створено і зареєс­тровано міністерством юстиції України більше 100 нових політичних партій. Така кількість партій не є чимось незвичайним. Для молодих демократій це достатньо закономірне явище. Наприклад, в Грузії існує більше 300 політич­них партій, в Росії — близько 300 загальнофедеральних і регіональних пар­тій.

Майже всі нові політичні партії виступали під загальнодемократичними гаслами і разом з Рухом сприяли розповсюдженню демократичних ідей в ук­раїнському суспільстві, проголошенню та юридичному затвердженню дер­жавного суверенітету і незалежності України. Але політичні партії України ще не набули тієї ролі і ознак, які мають партії у країнах розвинутої і стабіль­ної демократії.

Боротьба за позиції у виборчих органах влади. Партіям доводиться завойовувати авторитет у виборців, долаючи негатив­ні стереотипи й недовіру до інституту політичних партій, які склалися ще в радянські часи як у пересічних громадян, так і у представників елітних верств населення. Багатьом політичним партіям України також заважає від­сутність розвиненої організаційної інфраструктури, насамперед у регіонах. Але поступово роль політичних партій у виборчому й законодавчому проце­сі зростає.

Участь у політичному управлінні. Головними завданнями політичних партій України з точки зору їх участі в політичному управлінні є:

- формування політичної більшості, а через це і органів усіх рівнів влади;

- формування конструктивної опозиції.

До складу політичної опозиції відносять партії, що виступають проти політичного курсу Президента Укра­їни і Кабінету Міністрів.

Ситуація, коли вибори до парламенту (Верховної Ради) не впливають на зміну уряду, певним чином деформує відносини політичної відповідальнос­ті уряду перед виборцями і роль політичних партій як механізму такої відпо­відальності.

Добір політичних лідерів і еліт. Процес формування політичної еліти, до­бір тих людей, які беруть безпосередню участь у затвердженні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впли­вом на неї, головним чином здійснюється через вибори і починається з ви­сування та призначення політичними партіями кандидатів для участі у вибо­рах в органи державної влади та місцевого самоврядування.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. запрова­див, а Закон 2001 р. підтвердив та удосконалив змішану виборчу систему. Внесенням змін до цього закону у 2004 році введено пропорційну систему виборів народних депутатів. Формування списків кандидатів у депутати від політич­ної партії, виборчого блоку партій здійснюється вищим представницьким керівним органом політичної партії, виборчого блоку партій у визначений ними спосіб.

Слід відзначити, що політичні партії можуть висувати кандидатами не тільки своїх членів, але й позапартійних, особливо, якщо йдеться про відо­мих і авторитетних у суспільстві людей. Це допомагає партіям ефективніше виконувати функцію добору політичної еліти.

Представництво інтересів через посередництво партій в Україні. В Україні є багато партій, які і за назвою, і за програмними принципами намагаються репрезентувати інтереси сільського населення, жінок, молоді, деяких інших соціальних груп. Але більшість із них не мають реальної підтримки з боку тієї соціальної групи, репрезентацію інтересів якої вони декларують. Слабким місцем у діяльності політичних партій України є також виконан­ня ними функції узгодження інтересів, особливо в стінах парламенту. Це утруднює створення стійких парла­ментських коаліцій.

Тільки уряд, утворений з партій урядової коаліції може бути і стійким, і представницьким водночас. А партії більшості через нього зможуть викону­вати свої передвиборні програми. У такому разі має об'єднатися й політич­на опозиція), яка отримає шанс боротися за владу на наступних виборах, а у міжвиборчий період — критику­вати політичний курс правлячої коаліції, уряду та виробляти альтернатив­ний курс.

На виборах 2002 р. партії приділили більшу увагу утворенню виборчих блоків, причому останні стали водночас складнішими і організаційно більш продуманими. Виборці також стали більш досвідченими і голосували за більші об'єднання, що встигли показати себе у практичній політиці, а не за дрібні, часто вірту­альні партії та блоки. Тому за результатами виборів до Верховної Ради прой­шло шість суб'єктів виборчого процесу (із зареєстрованих 32) подолали 4-х відсотковий бар'єр і отримали місця в парламент проти дев'яти на виборах 1998 р. (із зареєстрованих ЗО).

Усього ж на теперішній час в Україні нараховується близько 100 полі­тичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний ідеологічний спектр. Саме через них у політичному житті України втілюються принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється конкуренція в бо­ротьбі за місця в органах державної влади. Водночас через таку велику кіль­кість партій відбувається надмірне розпорошення сил, складаються неспри­ятливі умови для узгодження інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації Верховної Ради і представленості партій в органах виконав­чої влади.

Ще однією проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечислен­ність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій сто­совно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залу­чається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація типовою для багатьох країн.


Література

1.         Артемов Г.П. Политическая социология: Курс лекций. — С.-Петербург, 2000.

2.         Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. — Новосибирск, 1995.

3.         Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». — 1997. — №2.


Информация о работе «Роль політичних партій у розвитку демократії»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 14860
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
62716
0
0

... в партійній політиці октябристів пройшла практично непоміченою, утворивши тільки дві секції партії і промонархічну агітацію. Розділ ІІІ Консервативні партії та політичні організації Бессарабії на початку ХХ ст. 3.1 Центристська партія В цей же період на політичній арені утвердилась Центристська партія, одна з державних партій яка підтримувалась партією «справжніх росіян». Основою нової ...

Скачать
39350
0
0

... вести змагання за право формувати органи державної влади. Інакше можлива приватизація політичними партіями органів державної влади.   2. Правовий статус політичних партій та громадських організацій Регулювання правового статусу політичних партій, громадських об’єднань має два рівні – конституційний і поточний. До першого відноситься Конституція України, до другого - Закони України про полі ...

Скачать
30685
0
0

... політичні партії, а також інших нормативно-правових актів. На такій позиції стоїть автор підручника "Конституційне (державне) право зарубіжних країн" Б. Страшун. На його думку, інституціалізація політичних партій виявляється у двох взаємозалежних процесах: конституціоналізації, тобто включення у конституцію основних принципів їхнього статусу, і законодавчої інституціоналізації, у результаті якої ...

Скачать
212744
0
0

... і принципи та технології політичної реклами та її вплив на свідомість населення досліджували І. Антоненко, А. Донцов, С. Лісовський, А. Соловйов, С. Пшизова та ін. Як комунікативний процес політичну рекламу вивчали В. Бебик, Є.Єгоpова-Гантман, Т. Ляпіна, В. Музикант, І. Шовкун та ін. [23, 125]. Багато дослідників стверджують, що сучасні технології індивідуального „промивання мізків” разом з ...

0 комментариев


Наверх