Соціальна дискримінація жінок

Міністерство освіти і науки України

РЕФЕРАТ

на тему:

Соціальна дискримінація жінок

Київ-2008

ПЛАН

 

1. Поняття соціальної дискримінації жінок

2. Основні напрямки соціальної дискримінації жінок в Україні

3. Шляхи розв’язання проблем з соціальної дискримінації жінок

Список використаної літератури

1. Поняття соціальної дискримінації жінок

Соціальна дискримінація жінок (від латинського слова - discriminatio - розходження) означає обмеження або позбавлення прав по ознаці статі (або гендерній ознаці) у всіх сферах життя суспільства: трудовій, соціально-економічній, політичній, духовній, сімейно-побутовій.

Соціальна дискримінація веде до зниження соціального статусу жінки і є однієї з форм насильства над її особистістю, і, отже, погрозою для її безпеки. Уже тоді вчені і політики прикривали нерівноправне положення жінки в суспільстві, її гноблення й експлуатацію суперечками про тім, чи є жінка людиною чи має вона душу. Погляд на жінку, як на неповноцінну істоту знайшов своє відображення у філософських працях древнього світу. Почуття примітивно-грубої чоловічої переваги над жінкою Сократ виразив наступними словами: "три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка".

З часів Сократа пройшло майже два з половиною тисячоріччя. Але й у наші дні багато державних і суспільних діячів, вчені й у їх числі соціологи виступають проти самого поняття "соціальна дискримінація жінки". Його підмінюють закликами до боротьби за їх рівноправність з чоловіками. Але це не те саме. Необхідною прелюдією до рівноправності статі є подолання усіх форм обмеження прав і інтересів жінок, особливо в сфері праці. Сам термін "соціальна дискримінація жінок" загальновизнана.

2. Основні напрямки соціальної дискримінації жінок в Україні

На даний час дискримінація жінок, які складають 53% населення України, має місце в економічній, політичній, культурній сферах та особливо у повсякденному житті.

Існуючі статті Конституції, законодавчі акти, чисельні нормативни документи, нажаль, носять виключно декларативний характер і не підкріплені механізмами реалізації, фінансовими та організаційними ресурсами держави і органів місцевого самоврядування.

Сьогодні кожна п”ята жінка є жертвою домашнього насильства і не забезпечена належною правовою допомогою з боку держави. Рівень заробітної плати жінки складає дві третини від зарплати чоловіків, що обіймають аналогічні посади. А це пряме порушення конституційних прав.

Сьогогдні держава принижує роль жінки-матері, головна місія якої - народити і виховати здорових дітей. Кожен другий шлюб в Україні розпадається, як наслідок - близько 1 млн. безпритульних, кинутих на призволяще дітей.

Жахлива статистика свідчить про те, що багато українських жінок страждають від побоїв у сім’ї. Та найгіршим є те, що більшість з постраждалих від жорстокості чоловіка справді вірять у свою провину, виправдовуючи чоловіків. Ті з жінок, які хотіли б змінити щось у власній сім’ї, не знають як це зробити та до кого звернутися за допомогою.

Це призводить до морального скалічення дітей, які зростають у такій сім’ї: і син, і донька звикають до такого становища та вважають поведінку батьків прикладом того, як треба поводитися у сім’ї.

За рівнем представленості жінок у парламенті Україна серед інших країн світу посідає 152 місце. Її випереджають не тільки найрозвинутіші світові країни, а й сусідні Білорусь, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія, Росія, Туркменістан, а також Мозамбік, В’єтнам, Уганда, Намібія, Антигуа і Барбуда, Нікарагуа, Гамбія, Гана, Джібуті тощо. А очолює список Швеція, у якій нині водять квоти для захисту чоловіків-парламентаріїв. Цікаво, що за нею йде Руанда. Як виявляється, більшість чоловіків у цій державі зайнята багаторічною громадянською війною, тому влада зосереджена у жіночих руках.

Сьогодні Захід відстоює паритетне – 50 на 50 – представництво в органах влади.

При цьому соціологи і суспільствознавці дійшли висновку, що наявність 30% жінок в управлінні будь-якого суспільства призводить до якісних змін щодо прийнятих рішень. Тобто, 30% – це та «критична маса», що дозволяє не просто задекларувати, а реально відчути присутність жінок у політиці, істотно впливати на її формування. А виявляється це насамперед у тому, що жінки-політики вважають пріоритетними такі проблеми, як безпека в суспільстві, боротьба з корупцією, криміналом, соціальне забезпечення, розвиток мережі дошкільних установ, освіти, охорони здоров’я, зайнятість і просування жінок по службі.

Було б доцільно в Україні вимагати введення квот – не менше як 30% жінок серед кандидатів у партійних списках, через один номер за порядком, а не наприкінці списку. При цьому треба чітко розуміти, що квоти це «спеціальний позитивний захід» і застосовують їх тимчасово для подолання дисбалансу: по досягненні бажаного ефекту квоти повинні бути скасовані.

Не варто забувати, що кількісний показник представництва жінок у вищих ешелонах влади є знаковим при аналізі соціального, політичного, ідеологічного, релігійного і культурного життя країни. Він, зокрема, характеризує виборчу систему, виборчу культуру. Власне, справжня демократія можлива тільки за рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільних процесах. Якщо ж у суспільстві визріє розуміння необхідності підтримати жінок-політичних лідерів, то демократизація нашого життя стане більш динамічною та результативною.

Натомість в дійсності – все навпаки. Україна, відповідно до договору «План дій: Україна – ЄС», зобов’язалася провести у Верховну Раду України 15% жінок, але тепер, коли відомі списки партій і блоків, можна стверджувати, що цієї вимоги дотримано не буде. Не допомогло і те, що наприкінці минулого року українські законодавці прийняли Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», у якому вперше визначено поняття ґендерної рівності в Україні. Власне, головна мета цього Закону – забезпечити рівність прав і можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, через застосування спеціальних тимчасових заходів. Закон забороняє дискримінацію за статевою ознакою. Однак, на думку фахівці, цей Закон недосконалий і швидше нагадує декларацію про добрі наміри, аніж є реальним механізмом захисту конституційних прав жінок. Понад те, його впровадження почалося буквально з вихолощення його змісту Судіть самі, у цьому Законі, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, були передбачені квоти для жінок у виборчих списках, що було запорукою виконання зобов’язання, взятого перед ЄС. Але, на жаль, чоловіки-депутати одразу «зарубали» це положення, скасувавши квоти.

Офіційні посадові особи, зазвичай, заперечують те, що дискримінація жінок на ринку праці є проблемою для України. Насправді дискримінація за статевою ознакою характерна як для державного, так і приватного секторів економіки. Зокрема, про це свідчить статистика: у Львівській області з 60 тисяч безробітних майже 36 тисяч – жінки (59,4%). І це зовсім не означає, що немає робочих місць, або інше – жінки не хочуть працювати. Навпаки, сучасні українки прагнуть себе реалізувати у суспільстві. Однак ще до співбесіди з потенційним роботодавцем, вони вже зазнають дискримінації, що випливає зі змісту оголошень у ЗМІ. Йдеться про безліч оголошень в газетах про прийом на роботу, які містять вимоги щодо віку, статі, і навіть зовнішнього вигляду бажаного працівника. Особливо часто застосовується відсів за статевою ознакою, коли йдеться про високооплачувані та престижні посади.

За визначенням Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ратифікована Україною 12 березня 1981 року), «дискримінація щодо жінок» означає будь-які відмінності, виключення чи обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі.

Стаття 24 Конституції України та стаття 2 ч.1 Кодексу законів про працю гарантують свободу від всіх форм дискримінації, в тому числі і за ознакою статі. Крім того, Україною ратифіковані міжнародні угоди, які стосуються заборони та викорінення дискримінації у різних сферах суспільного життя.

Однак ситуація на практиці є іншою. Роботодавці як в приватному, так і в державному секторах регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії та вимагають під час співбесід інформацію про сімейні обставини, яку згодом використовують для відмови у роботі. Вимоги щодо віку та зовнішності теж можуть стати перепоною, навіть якщо жінки повністю відповідають посаді з професійної погляду.

Бажання винаймати чоловіків роботодавці, зазвичай, виправдовують традиційними стереотипами стосовно фізичних та інтелектуальних можливостей жінок та їх сімейних обов’язків. В результаті жінки все більше витісняються в низькооплачувані сфери послуг та державний сектор або шукають роботу, в тому числі і за сумісництвом, в нерегульованому тіньовому секторі. Багато жінок їдуть за кордон в пошуках кращих економічних можливостей. Такий вибір наражає їх на небезпеку бути втягненими в комерційну секс-індустрію або в інші форми примусової праці.

Серед інших поширених форм дискримінації, з якими жінки стикаються вже на робочому місці, є відмова у наданні відпусток у зв’язку з вагітністю і пологами, чи для догляду за дітьми, виплата гарантованих державою коштів, обмеження можливостей професійного зростання, сексуальні домагання. Водночас роботи, які виконують жінки, все більше зосереджуються на найневигiднiшiй ділянці ринку працi. Більшість низькооплачуваних робітників – це жінки. До того ж жiнкам похилого вiку пiсля втрати роботи дуже важко знову повернутися на ринок працi.

Чоловіки й жінки не мають рівного становища не тільки на роботі, а й вдома, де вони працюють набагато більше за чоловіків: прибирають, перуть, готують їжу, виховують дітей. Саме жінки вистоюють у чергах, носять повні сумки, годинами чистять, нарізають, перемішують, миють. Натомість чоловік удома щонайбільше час від часу ремонтує кран або пересуває тяжкі меблі.

Психологи порахували, що наша жінка працює на 60 відсотків більше за чоловіка, бо хатня робота й діти також на ній. І це, зважте, на тлі "безробіття з жіночим обличчям": за статистикою, понад 70 відсотків непрацюючих — жінки, а 16 відсотків жінок працюють у шкідливих для здоров'я умовах.

Скільки українок прибирають закордоном чужі оселі і доглядають чужих дітей — важко сказати, бо офіційна й неофіційна статистики різняться у десятки разів Припускають, що наших заробітчанок у Європі близько 5 мільйонів.

 

3. Шляхи розв’язання проблем з соціальної дискримінації жінок

Для поліпшення становища жінок та впровадження гендерної рівності уряд України та Верховна Рада розробили Національний план дій, вживаються заходи для приведення законодавства у відповідність до ратифікованих Україною міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, проект Трудового кодексу України, який вже пройшов два читання у ВРУ, містить положення щодо недопущення дискримінації та можливостей захисту від дискримінації, гарантій для працівників із сімейними обов’язками та інші. У січні 2005 року перше читання у Верховній Раді України пройшов законопроект «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації». Законопроект містить положення про визначення дискримінації та гендерної рівності, заборони дискримінації за ознакою статі, дискримінаційної поведінки працедавця та інші. Однак, як відомо, мало запровадити правильні норми. Треба домогтися, щоб вони стали складовою правової культури, нормою суспільної поведінки, а до цього нам ще, схоже, далекувато.

Проблема гендерної дискримінації у суспільстві закладається ще з дитинства. Ми самі штовхаємо дітей до того, щоб вони відчували: де сильна половина людства, а де – слабша. Гендерну політику потрібно починати з садочків. Саме тоді дитина, яка виросте з почуттям рівності, не буде відчувати себе у майбутньому дискримінованою. Діють стереотипи, що жінки повинні сидіти вдома, прибирати та доглядати за дітьми, а чоловіки – ходити на роботу та приносити гроші.

На жаль, на сьогодні у суспільстві ще спрацьовує стереотип, що мужчина може виконати будь-яку роботу краще, ніж жінка. Можна стверджувати, що винними у дискримінації жінок на ринку праці є керівники на місцях. Саме через їх безвідповідальність та через те, що вони недотримують українського законодавства, потерпають їх підлеглі, і жінки, і чоловіки, які змушені звертатися за допомогою.

Ось, де жінки й справді досягли рівноправ'я – половина дипломів про вищу освіту — у жінок!

Список використаної літератури

1.         Дюркгейм Е., Соціологія і соціальні науки // Філософська і соціологічна думка. — 2005. — № 5.

2.         Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. — М., 2006.

3.         Социология: Наука об обществе. — Харьков, 2005.

4.         Піча В., Семашко О., Черниш Н. Соціологія. - К., 2004.