Приватні колекції антикваріату - як збереження чи втрата культурної спадщини України

                    Приватні колекції антикваріату - як збереження чи втрата культурної спадщини України
Приватні колекції антикваріату - як збереження чи втрата культурної спадщини України

 

Колекціонування - вид хобі який існував у всі віки і у всіх державах. Колекціонують все : марки, монети, живопис, археологію, ікони, кераміку, зброю. За останні роки в Україні збільшилося число колекціонерів. Мати вдома антикварні речі стало пристойно. Багато людей купують антикварні речі для того щоб просто вигідно вложити гроші. Та є люди, які люблять свою історію , заощаджують на всьому, щоб придбати в колекцію монети або листівку якої немає, Колекціонери, які збирають антикваріат сильно і чесно люблять свою Батьківщину, свою історію

Образливо що у всіх державах люди вільно, не ховаючись, збирають предмети старовини, особливо холодну зброю , та в нашій державі це заборонено. Адже завдяки “фанатикам” колекціонерам , не дивлячись на суворі закони перших десятиліток радянської влади, вдалося зберегти до наших днів відносно велику кількість орденів, медалей і солдатських георгіївських хрестів дореволюційної Росії, а також документів, фотографій та інших речей.

Є також державні музеї, які зберігають культурну спадщину країни: проводять виставки , за певну суму демонструють свої надбання населенню.

Ось тут і виникає питання: що доброго роблять колекціонери для суспільства, адже їхні експонати мало хто може бачити , і яка користь державі від приватних колекціонерів? Одні, особливо працівники музеїв, твердять що колекціонери просто знищують і розпродають історичні та декоративно-прикладні витвори мистецтва. Що всі раритети вивозяться за кордон, а самі колекціонери, лише заробляють гроші. Самі ж колекціонери говорять, що саме вони зберігають культурно-історичну спадщину держави, і якби вони мали більше прав, то ще більше користі принесли би суспільству.

Не будемо заперечувати, антикваріат вивозять за кордон, це ми нерідко бачимо по телебаченню , іноді читаємо в пресі. Для незнаючих людей ці речі – дійсно раритети. Але насправді, у більшості випадках, це сміття, мотлох, як називають колекціонери антикваріату. Ці речі непотрібні музеям ,тому що такими речами у них повністю заповнені фонди, також не потрібні вони і колекціонерам – бо не являються великою цінністю. Справжні колекціонери антикваріату намагаються з за кордону привезти речі на Україну , через те, що там їх більше , і тому ціна дешевша ніж у нас ( в доказ цього можна привести аукціонні каталоги Європи). З такими перевезеннями виникають проблеми на кордоні, навіть Українському. Закон України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”( Міністерство культури і мистецтв України ст. 21, 29, 35). Та стаття 44 Митного кодексу України. Хоча такі речі потрібно пропускати без перешкод, адже яка різниця де будуть знаходитися ці раритети , в музеї чи у приватного колекціонера , головне що вони знаходитимуться в Україні .

Вже два роки Рівненський краєзнавчий музей запрошує на “ Музейні гостини” колекціонерів з Рівненської міської громадської організації “ Товариство колекціонерів “Антикваріат давнього міста “. Від цього всі лише задоволені : і музей ,і глядачі , які можуть побачити те, чого немає в музеях, і колекціонери, які зайвий раз зроблять собі рекламу. Потім музей і колекціонери обмінюються подарунками ; колекціонери ,за бажанням , своїми речами адже це для свого міста, музей грамотою , яка буде дуже приємна колекціонеру . Дуже радує те, що в Рівному таке взаєморозуміння між державним музеєм і приватними колекціонерами старожитностей. А ще добре, що в місті є таке товариство: Рівненська міська громадська організація “Товариство колекціонерів “Антикваріат Давнього міста” засновником і президентом якого є Литвинчук Олександр Дмитрович. Основна мета створення Товариства – є задоволення та захист своїх законних, соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів.

Для досягнення поставленої мети Товариство в межах, визначених діючим законодавством України та своїм Статутом, вбачає основне завдання у створені науково обгрунтованих, високохудожніх експозицій та виставок різноманітних культурних цінностей, що сприяє відродженню національної та духовної культури, формувань високих естетичних смаків народу, задоволенню культурних потреб і організацій відпочинку населення. (Статут “Товариства колекціонерів “Антикваріат Давнього міста”. Пункт 2.1; 2.2).

І не тільки на “Музейних гостинах” в 2004 і в 2005 роках проводили колекціонери свої виставки. Також вони проходили на “Майдані Незалежності” в 2003, в Рівненському драматичному театрі в тому ж 2003. На “День міста” в 2004р. разом з антикварним магазином “Акваріус” В 2005 Товариство провести виставку запросив музей-заповідник “Козацькі могили”.

Нажаль, на таких виставках люди не можуть побачити колекції холодної зброї, адже відразу виникає питання де взялася така колекція, адже купувати і продавати холодну зброю в Україні заборонено законом , який залишився ще від колишнього Радянського Союзу. На всіх Європейських біржах ( антикварні ринки) холодна зброя вільно продається , і непотрібно її нищити ( робити тупою) , чи вибивати якісь номери, непотрібно ніякого офіційного дозволу ( у нас такого ще немає і невідомо коли буде)

Великі проблеми є і в самих приміщеннях музеїв , особливо в районних центрах – вони в аварійному стані (прикладом може бути Кременецький краєзнавчий музей в Тернопільській області ). В фондах цього музею зберігається велика кількість стародруків , які нищаться через велику вологість , бо в музеї аварійна ситуація із теплопостачанням . Держава коштів на ремонт не виділяє уже років сім. Ось тут і можна було б зберегти іще деякі книги, якщо продати їх шляхом аукціону приватним колекціонерам-букіністам , а на виручені кошти зробити ремонт. Та немає закону , який дозволив би провести такий захід і Міністерство Культури і Мистецтв України навряд чи дасть згоду. Ось тут і пригадується українська народна приказка “ Що згорить - те не зогниє, що зогниє - те не згорить”

Щодо проведення антикварних аукціонів, то у Європі вони проводяться у багатьох містах , а в Україні ж лише час від часу тільки в Києві , і то ціни на таких заходах високі і нереальні. Також в Європі у багатьох містах існують антикварні ринки ( біржа) . У нас же такі ринки існують лише в Києві і у Львові. Колекціонери Рівного хотіли би таку біржу раз в місяць проводити і в своєму місті , та немає місця для проведення такого заходу , а головне дозволу на це відповідних структур. Але ж виручені кошти могли б іти до міського бюджету , на культурний розвиток міста . І багато людей могли би приходити на ці ринки просто подивитися ,бо на них справді цікаво . Можливо дехто захотів би собі щось придбати, адже це своє, рідне, це своя культура. Багато хто з молоді замість того, щоб сидіти в барі, почали би щось колекціонувати, цікавитися історією.

Ви скажете –“ І знову всі цікаві речі осядуть в приватних руках і мало хто і коли їх побачить” .Так, нажаль, державні музеї не мають змоги витрачати такі кошти, і платити за речі, за які може заплатити приватний колекціонер антикваріату.

Державні музеї ,в нашій державі ,навіть не можуть обмінятися речами які існують в двох екземплярах у фондах , і нищаться там .Адже у приватних колекціонерів є також “подвійні” речі, які б зацікавили б музей.

Щоб приватні колекції побачили люди ,і з них була користь для суспільства , потрібно створювати муніципальні музеї на базі цих колекцій. І, повірте, багато колекціонерів на це погодяться. Потрібно лише вірно розробити закон, щоб держава узгодила його з колекціонерами. Такі музеї діють в Європі та в інших розвинутих країнах світу.

Ви скажете – “При чому тут Європа? Чому завжди Європа? Невже неможливо придумати щось своє ?. А хіба Україна це не Європа. І що поганого в тому, що людина цікавиться своєю історією, культурою, державою, мистецтвом. Адже приватний колекціонер знаходить ці рідкісні речі , купує їх за свій кошт ,економлячи на своєму бюджеті , реставрує їх , і зберігає для майбутнього покоління . А це ж, загалом, і для держави в цілому . І нехай ці речі , можливо, побачать лише його діти , та це вірна запорука того, що з них уже не виросте погана людина. Адже дитина виховуватиметься в пошані до свого рідного, до своїх батьків, дідів, до своєї культури. А це також позитивно для України в цілому.

А якщо зробити так , як в Європейських країнах , зробити приватні музеї, то на скільки можна підняти культуру України в цілому.

Я бачив з яким захопленням діти на антикварних виставках роздивляються предмети старовини, як у них загоряються очі від цікавої історії того чи іншого предмету. Адже, створивши такі музеї , стане можливим прямо в них проводити уроки ” історії України” , де педагогам зможуть допомагати , за бажанням, і самі колекціонери. І тоді діти зрозуміють “ Чиїх батьків ми діти” , і не продадуть за кордон ікону своєї бабусі , або річ , яка в родині , як пам’ять , передається із покоління в покоління.