Онтологія техніки як соціально-філософська проблема

Онтологія техніки як соціально-філософська проблема

 

Поступальне занурення нашого соціуму в ситуацію технологічної сінгулярності відбувається тому, що ключову роль у ньому відіграє не ціннісна, а інструментальна раціональність, яка представлена, насамперед, у таких формах як науковий розум, технонаука, техніка, індустрія могутніх наукомістких технологій. Саме тому питання про природу раціональності набуває не теоретичного, а практичного значення; навколо цієї проблеми відбуваються жваві дискусії як в англомовній філософській думці, так і філософській думці країн СНД. Багатоаспектність проблематики диктує необхідність поглибленого аналізу в тому числі і феномену техніки як частини загальної системи світобудови.

Враховуючи те, що феномен техніки досліджувався насамперед в контексті антропологічної традиції, автор ставить перед собою мету – більш ретельно проаналізувати нереалізовані тенденції, що містяться в онтології техніки, а також дослідити фундаментальні метафізичні проблеми, що належать до філософії техніки. Особливе відчуття техносвіту, його онтологію найбільш наочно показав у своїх працях М. Гайдеггер. Аналіз його праць дає можливість визначити вихідні теоретичні положення, що служать базисом запропонованої статті.

Зауважимо, що техніка є детермінованим феноменом. Можна виділити наступні аспекти детермінації техніки:

– самодетермінація, тобто, якщо техніці надано першопочаткового імпульсу, вона починає самовідтворюватися: це є певним інтерналістським підходом, що ґрунтується на протиріччі як необхідній умові саморозвитку техніки;

– інший аспект детермінації можна назвати екстерналістським. У межах цього підходу розвиток техніки тлумачиться як причинно зумовлений факторами зовнішнього плану. Наприклад, відповідному стану розвитку економіки має відповідати певна техніка, або ж техніка може розглядатися як похідна від розвитку соціуму взагалі. Отже, у будь-якому разі в екстерналістському підході можна виділити детермінанти або матеріального плану (насамперед, економіку), або духовного (науку, релігію тощо). У межах екстерналістського підходу можна виділити наступні моделі детермінізму: технологічну та ціннісну. Серед прибічників різних форм технологічного детермінізму – марксисти, Ж. Еллюль, Г. Маклюен, Ю. Габермас, Г. Маркузе й інші [4, с. 75]. Основною ідеєю цього підходу є ідея зумовленості всіх соціокультурних змін у суспільстві розвитком виробничих відносин.

У моделі ціннісного детермінізму основний акцент робиться на непідвладності техніки законам фізичного світу. Розвиток техніки зумовлений вільним вибором цінностей, що зумовлюють процеси технічної дії. Будь-який заклик до зміни позицій відносно техніки виходить із того, що вільний неусвідомлюваний вибір цінностей є безмежним моральним актом, що не зводиться до зовнішніх обставин.

За Нового часу відбулися радикальні події, які позначені Ф. Ніцше [9, с. 98] як смерть бога. Руйнування традиційного абсолюту призводить до виникнення нового божества: ним стає розум i продукти його діяльності, у тому числі й наука та техніка. Починаючи з Нового часу техніка набуває субстанційного, детермінуючого й універсального характеру.

Texнічні зміни, що відбувалися, викликали цілий ряд проблем, яких не знали попередні форми суспільства. Людське суспільство зіткнулося з проблемою організації відповідного засобу співіснування з технікою. Перед технікою постало завдання зберегти свою «людяність», знайти той оптимальний status quo, що дозволив би людині зберегти свою природу на тлі подальшого розвитку технічних систем. Техніка міцно вкорінена не тільки ззовні, але й усередині людської істоти. Техніка є специфічно властивим людині феноменом матеріального світу, своєрідним вираженням людської сутності. Історія техніки є матеріалізованою історією людства, і навпаки.

Без світу техніки неможливе сучасне існування людської спільноти. Людина, як істота фізична, не може існувати не задовольняючи потреб свого живого тіла. Джерело задоволення перебуває поза нею – у матеріальному середовищі життя. Зв’язок людини з цим середовищем буттєво необхідний для її існування. Роль, що відіграє техніка в сучасному світі, значно більша, ніж її теоретичні дослідження. Саме з цих причин автор здійснює спробу аналізу специфіки соціального модусу існування техніки, розгляду феномену техніки як складного явища суспільного життя, що пов’язане з глибинними засадами людського існування.

Техніка з моменту своєї появи несе в собі суб’єктивні інтенції людини. Вони закладені в її структурі та функціях. Людина втілює себе в ній як діяльна істота. Техніка є соціальним явищем і формує свою систему цінностей через певні механізми, виробничі й соціальні відносини, що панують у даному суспільстві. Найбільш рельєфно в людському просторі техніка притаманна сфері відношень «техніка – людина» та «техніка – буття». Людина все більше усвідомлює себе володарем світу, і ця маніфестація є, по суті, маніфестацією «технічної волі до влади». Техніка, включаючись до структурної взаємодії суб’єкта з об’єктом, здійснює залучення людини до предметності буття. Проблема пізнання технічного простору не менш актуальна для людини, ніж одвічне питання про те, ким є сама людина. Потрібно відзначити, що філософія стала вивчати феномен техніки з явним запізненням. Античні концепції «техне» (Платон, Арістотель) мали на увазі швидше не техніку, а мистецтво виробництва речей. Французькі й німецькі просвітителі звернули увагу на техніку як ремесло й описали багато технічних нововведень і винаходів. Г. Гегель у «Реальній філософії» та «Філософії права» пов’язав виникнення машини з розподілом праці. Він дав перший філософський аналіз знаряддєвого ставлення людини до природи. У зверненні філософії до техніки величезну роль відіграли праці К. Маркса [3, с. 174], який не тільки здійснив економічний аналіз ролі машини у створенні капіталізму, але й зобразив руйнівний вплив машинного засобу виробництва на робітника.

Проте у метафізичному, аналітичному й соціокультурному аспектах техніка стала цікавити дослідників лише впродовж декількох останніх десятиріч. Для того є об’єктивні причини.

Безупинний технічний прогрес із часів промислової революції забезпечував техніці певне алібі, як потенційно позитивному явищу буття. Біологічні й соціальні теорії еволюції XIX сторіччя зміцнили надію на безмежне економічне зростання та, як наслідок цього, на забезпечення суспільного, культурного й навіть морального прогресу людства за допомогою науки, техніки та промисловості.

У XX сторіччі спостерігається радикальна зміна у ставленні до самої техніки, її розвитку та наслідків. Техніка, яку донедавна вважали рятівницею, тепер стає винуватницею у всіх негараздах нашого часу. Таким чином, виникає фундаментальне протиріччя між усвідомленням «меж росту» та традиційною ідеєю безмежного прогресу (проблема дефіциту ресурсів і сучасний стан екології призводять до різких нападок на сучасну техніку).

Зневажливе ставлення до технічної проблематики пов’язане як із конкретними історичними умовами, так і з інтелектуальною традицією західної філософії. Техніку переважно розглядали, як уже відзначалося, як ремесло, як просте застосування наукових відкриттів і, тим самим, діяльність інтелектуально більш низького ґатунку, що не заслуговує на філософське дослідження. Філософія, займаючись більш загальними, фундаментальними проблемами, довгий час не відчувала потреби у вивченні проблем техніки, вважаючи їх не вартими уваги, думаючи, що техніка сама по собі не є «предметним полем» філософії. Філософія ж, що з моменту свого виникнення розглядалася як втілення теоретичного осмислення світу, протиставлялася будь-якій практичній, технічній діяльності. Це стало причиною того, що долею філософії стало уявлення, ніби вона може відстоювати свою субстанціональність, лише виступаючи проти «техніки» в широкому її розумінні. Галуззю доповнення традиційної філософської думки вважалося суто соціальне та природне. У словах «наука» й «техніка» закладений глибинний зміст сучасної європейської цивілізації та культури, де теоретичне нерозривно пов’язане з практичним. Техніка сучасного світу не тільки змінилася якісно, але й змінила свою кількісну присутність у світі. Подібна позиція адекватна розумінню ролі техніки в марксистській філософії, де аспект Hоmо FаЬег незмінно превалював над традиційним для філософії західного світу розумінням людини як людина одухотворена. Техніка є матеріально-об’єктною базою, що визначає параметри людського існування. У працях Е. Каппа [4, с. 27], X. Ленка [4, с. 374], Г. Рополя [4, с. 203], А. Хунінга [4, с. 69], О. Тоффлера [5, с. 132] позиції авторів пов’язані з установкой на розгляд техніки як сукупності матеріальних, механічних об’єктів, упроваджених до соціального простору. Автори критикують техніку як таку й вимагають перетворення техніки хоча б у її соціальній якості.

Подібний розподіл точок зору філософів сучасності стосовно проблеми технічного простору достатньо умовний. Розмірковуючи про матеріальні об’єкти техніки, представники першої групи вчених припускають метафізичність техніки, та, навпаки, думка про техніку у сфері ментальностей завжди повертається до речових об’єктів. Розум є потенційною технікою, техніка є актуальним розумом. Інакше кажучи, змістом розуму повинно бути щось, що, втілюючись, породжує певні технічні засоби, а знаряддя є нічим іншим, як матеріалізованими термінами. Тому між законами мислення й технічними досягненнями вбачаються постійні паралелі, вважав П.А. Флоренський [6, с. 78].

Техніка, будучи матеріально втіленою в нашому світі, не може не бути поза нашою свідомістю. І свідомість наша є першим провідником технічного до простору нашого буття. Намагаючись зрозуміти технічний світ, не можемо обминути його співвіднесеності із соціумом. Взаємозв’язок і взаємозумовленість соціуму й техніки є вже визнаним фактом у сучасній філософській науці. Загальним пунктом тут є людська діяльність. Соціум, будучи орієнтованим переважно на свій внутрішній простір, оперує технікою як оптимальним посередником як усередині своєї структури, так і поза нею.

Соціум постає як форма життя, а – техніка як засіб існування людини. Соціальне й технічне простору являють собою основні форми матеріального буття людини у світі.

Ідея відповідності рівня соціальної організації рівню розвитку виробничих сил була основою історичного матеріалізму в тому його вигляді, у якому він репродукувався в радянській історичній науці. Інакше кажучи, соціум створює й визнає тільки ту техніку, у якій він відчуває потребу. Соціум припускає й оперує потрібною йому технікою. Тут є сенс навести думку А. Гелена [7, с. 118] про те, що техніка як така є предметами, явищами та процесами, що існують як артефакти, тобто речі, створені штучно в результаті зміни природи за допомогою свідомості в процесі практичної діяльності. Технічні об’єкти утилітарні за своєю природою, мають інструментальний характер і зіткаються зі світом у процесі практичної діяльності людини. Вони є її раціональними засобами. Техніка знаходить своє внутрішнє значення: вона стає носієм не тільки зовнішніх параметрів, але й утілює в собі символічне значення. Техніка несе в собі знак, вона є символом, зразком оптимального й раціонального засобу спілкування з природою.

Для сучасної техніки життєво необхідними параметрами є штучність, утилітарність і раціональність. Але найбільш істотне те, що символічна якість технічних об’єктів останнім часом значною мірою визначає характер взаємодії суспільства з технічним світом.

Наповнення техніки якимось значенням крім її прямої утилітарної функції, перетворення техніки більше на символ, ніж на предмет, об’єкт праці або знаряддя супроводжуються й, очевидно, викликають певні зміни в організації соціального простору.

Говорячи про людську діяльність, ми неминуче зіткаємося з поняттям «технологія». Техніка й технологія існували, з погляду історії людства, завжди, оскільки сама ця історія починається не раніше того часу, коли люди починають використовувати знаряддя праці, тобто найпростішу техніку. Більше того, перебіг людської історії багато в чому визначається процесом поступового розвитку техніки й сукупністю доступних суспільству технологій. Проте аж до промислової революції техніка й технологія не носили того загально-універсального детермінуючого характеру, якого вони набули за Нового часу.

На відміну від техніки, технологія в традиційному розумінні являє собою сукупність різноманітних операцій і навичок, що реалізуються у фіксованій послідовності, у відповідних просторово-часових інтервалах і на основі цілком визначеної техніки для досягнення обраних цілей. Технологія нездійсненна без техніки, техніка ж без адекватної їй технології неефективна. У такому трактуванні техніка й технологія належать до різних світів: перша-до світу речей, друга-до світу діяльності. При цьому слід розуміти, що технологія та діяльність не є ідентичними. Технологія являє собою операційну систему, здійснювану й осмислену лише у зв’язку з технікою та зафіксовану у вигляді певних знань і навичок, що зберігаються й передаються у вербальній або письмовій формі. Завдяки цьому технологію можна передавати від одного соціуму до іншого, транслювати від покоління до покоління.

Техніка й технологія постійно впливають одна на одну. Зміна техніки потребує зміни технології, а без цього техніка стає непродуктивною та її розвиток гальмується. І навпаки, зміна технології рано або пізно повинна призвести до створення адекватної техніки. У противному разі технологія не виконує своїх функцій.

Технологія стає причиною різноманітних суспільних модифікацій і трансформацій, впливаючи на різноманітні соціальні структури й підсистеми суспільства. У цьому виявляється соціогенна функція технології. Одночасно з цим суспільство може впливати на технологію, а через неї – і на техніку. У цьому виявляється техногенна функція суспільства.

Задаючи імператив ставлення до природи, техніка виступає як засіб відтворення живої праці (виробнича техніка). У засобі міститься історично-конкретна єдність суб’єкта, що опредметнює процес праці та її інструментальні прилади; єдність, що наочно виражена в технології трудового процесу.

Техніка як сукупність речей, за допомогою яких здійснюється трудовий процес, є одним із компонентів засобу відтворення живої праці: річ визначає характер дії, а оскільки цій групі речей завжди була властива певна стандартність, а в її еволюції явно виражена спадкоємність, то відтворюється як сама дія, так і оптимальні прийоми дій. Зупиняючись сама, техніка змушує зупинятися й суспільство, яке її використовує. Тут головним висновком для нас слід визнати те, що техніка спроможна впливати на соціальні структури, у яких вона існує.

Якщо в першому тисячоріччі існуюча техніка визначалася рівнем організації та цілями соціуму, то з появою машинного виробництва і з поширенням процесів автоматизації й інформатизації вона починає активно впливати на соціальні структури. Раніше життєвий світ людини вміщував техніку в себе. Сьогодні ж простір людини виявився вміщеним до технічного світу. Якщо стародавня людина вибирала технічні об’єкти залежно своїх життєвих цілей, то сучасному людству доводиться засвоювати нові технології для того, щоб просто існувати. Якщо раніше людина була власником речей, то сьогодні речі створюють людину. Змінився не засіб, а характер взаємодії з технікою. Техніка, будучи об’єктом і результатом культурних норм, що існують у суспільстві, є водночас сама собою, і тому вона також передбачає та встановлює певні норми як складова частина нашого життєвого світу, економіки, політики й культури.

І сьогодні ми все інтенсивніше й інтенсивніше створюємо цей другий «бік» техніки, що все більше прагне до панування над людством.

Філософію техніки цікавить не зовнішній вигляд технічного світу, не сам факт вражаючого ускладнення техніки, а витоки та детермінанти, що зумовлюють функціонування й розвиток техніки. Серед них важливе місце посідають науково-інженерна картина світу, що склалася наприкінці дев’ятнадцятого – на початку двадцятого століття. Картина світу являє собою образ тієї дійсності, з якої, як безпосередньо даної, виходить фахівець. Науково-інженерна картина світу містить у собі певний сценарій. Існує природа, що уявляється у вигляді нескінченного «Солярісу» матеріалів, процесів, енергій. Учені описують у природознавчих науках закони природи й на основі цього будують відповідні теорії. Спираючись на ці закони й теорії, інженер конструює, проектує інженерні вироби (машини, механізми, спорудження). Масове виробництво, спираючись на інженерію, створює речі, продукти, що необхідні людині. На початку цього циклу перебувають учений та інженер – творці речей, а в кінці – їх споживачі. У співвідношенні з традиційною науково-інженерною картиною світу вважається, що пізнання й інженерна діяльність не впливають на природу, із законів якої інженер виходить; що техніка як результат інженерної діяльності не впливають на людину, тому що є створеним нею засобом; що потреби зростають, розширюються й завжди можуть бути задовільнені науково-інженерним шляхом.

Становлення інженерної діяльності, реальності й науково-інженерної картини світу не було б таким успішним, якби інженерна діяльність не була б ефективною. Ефективність інженерної діяльності виявилась при створенні як окремих інженерних виробів, так і складних технічних систем. Якщо Гюйгенс зміг створити в інженерний спосіб годинник, сьогодні в такий спосіб створюється нескінченна кількість необхідних людині речей. Результатом могутності й ефективності інженерного підходу та водночас його обмеженням є формування «деміургічних комплексів».

Висновки Виконане дослідження онтології техніки дозволило зробити наступні висновки:

1. Техніка реалізує відкритість суб’єкта для предметного буття, виступає засобом поширення людського існування в бутті. Проте техніка диктує і напрямок, і засіб спрямування людини. Стає зрозумілим, що метафізичний обрій на сьогоднішній момент є більш значним, ніж проста матерія. Увага до внутрішніх інтенцій техніки має дуже велике значення для наших сучасників. Вторгнення техніки до всіх сфер людського буття породжує своєрідну ідеологію та психологію техніцизму. Її особливістю є те, що сама людина в ній тлумачиться як машина, що може вирішувати будь-які проблеми на кшталт алгоритмів технічного знання. Проте не варто забувати, що людство повинно бути технічним, а техніка у світі людських відносин – людяною. Техніка являє собою певну загрозу для існування людства, якщо порушується баланс відношень «техніка – людина» та «техніка – буття». Існує значна кількість літератури, у якій аналізується феномен техніки. Але проблема соціальної природи техніки залишилася прихованою.

2. Філософський аналіз онтології техніки має звільнити свідомість людини від однозначно оптимістичних або есхатологічних висновків. Останні утворюють лише відповідне середовище для спекуляцій тотально-диктаторського характеру. Необхідно постійне осмислення філософських підстав онтології техніки, відпрацювання нових ціннісних орієнтацій для нього. До них відносяться: усвідомлення глобальної єдності з людством, благоговіння перед життям та духовним багатством людини, певний аскетизм, почуття міри та відповідальності, плюралізм форм та методів тощо.

3. Досконале, теоретично зумовлене планування технічного прогресу було тотожним спробі стилізації історичного процесу відповідно до заданої моделі. З цим пов’язані деякі ускладнення, що в демократичному суспільстві неприпустимі. Проблема ускладнюється неможливістю передбачення зміни ціннісних орієнтацій майбутніх поколінь, рішення, що доцільне для сучасності, може опинитися негативним для майбутнього. Амбівалентність техніки в цьому напрямі доводиться достатньо обґрунтовано: вона може служити полегшенню та звільненню, але й створити нові проблеми та залежності. Вона може бути умовою людського розвитку та соціального прогресу, однак може викликати нелюдські руйнівні наслідки. В утопічному баченні вона прославляється, як носій звільнення, а в антиутопії критикується, як засіб бездуховного маніпулювання. її вітають як послідовне продовження відродження раціоналізму та просвіти, вона ж засуджується екзистенційними мислителями, як знаряддя знеособлення. Якщо залишити вимушене висування техніки на авансцену сьогодення, що викликано реаліями технічного світу, то криза сучасного розуміння техніки випливає зі свідомості зазначеної амбівалентності.

Література

1. Lenk H. Gesellschaftliche Probleme und Chancen der neuen Informationstechniken | //Deutsche Zeitschrift fur Philosophie. – 1992. – №3. – 273 s.

2. Философия ХХ века. – М., 1997. – 368 с.

3. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – М., 1978. – Т. 39. – 453 с.

4. Философия техники в ФРГ. – М: Прогресе, 1989. – 467 с.

5. Новая технократическая волна на Западе. – М, 1989. – 334 с.

6. Флоренский П.А. Техника // Флоренский П.А. Сочинения. – М., 1995. – 129 с.

7.  McGinn R.E. What is Technology? //Research in Philosophy & Technology. Vol.1. Greenwich. – Conn. – 2004. – 114 – 134 s.

8.  Masuda Y. Managong in the information society. Releasing synergy Japanese style. – Oxford, Cambridge – 1990.

9.  Ницше Ф. Сочинения: В 2 т. – М., 1990.

10. Newman K.S. Falling from grace. The experience of downward mobility in the American middle class. – N.Y. – 1988. – 237 s.

11. Rowney D. Transition to Technocracy. – L. – 2001. – 365 s.