Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі

Зміст

 

№4. Дайте характеристику потенційної небезпеки життєдіяльності людини

№39. Приведіть порядок поведінки при лісових пожежах та надання першої медичної допомоги при опіках

№74. Дайте характеристику вибухів на виробництві, приведіть причини вибухів, їх наслідки

№103. Як будуються окремі швидко збудовані протирадіаційні укриття? Поясніть чи можна пристосувати під ПРУ цеглинний будинок?

Список використаної літератури

№4. Дайте характеристику потенційної небезпеки життєдіяльності людини

Небезпека - це явища, процеси, об'єкти, інформація і самі люди, які можуть викликати небажані наслідки і призводити до погіршення стану здоров'я чи смерті людини, завдавати шкоди навколишньому середовищу й об'єктам господарської діяльності.

Джерелами небезпек є природні процеси і явища, техногенне середовище і людські дії.

Небезпека об'єктивно існує в просторі і в часі та реалізується у вигляді потоків енергії, речовини, інформації. Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовище перетворює це середовище, а воно, в свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини.

Здебільшого небезпека має прихований характер і може перетворюватися в реальну небезпеку за наявності таких умов:

1) небезпека реально існує;

2) людина перебуває в зоні дії небезпеки;

3) людина не має ефективних засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.

У разі відсутності цих умов можна говорити про наявність потенційної небезпеки.

Потенційна небезпека - це така небезпека, яка має прихований характер і може перетворитися в реальну небезпеку за наявності трьох умов, зазначених вище.

Аксіома потенційної небезпеки говорить, що в жодному виді діяльності не можна досягти абсолютної безпечності, тобто будь-яка діяльність людини потенційно небезпечна. Згідно з цією аксіомою всі дії людей і усі компоненти життєвого середовища, крім позитивних властивостей і наслідків, мають здатність створювати небезпеки. При цьому будь-яка нова позитивна дія неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек (мобільний і стільниковий зв'язок, комп'ютер тощо). Навіть при найвищому рівні розвитку техніки абсолютне усунення джерел небезпеки неможливе. Завдання полягає в тому, щоб звести цю небезпеку до мінімуму.

Діяльність людини потенційно небезпечна, оскільки неминуче пов'язана з використанням (виробництво, збереження і перетворення) хімічної, електричної й інших видів енергії, речовин та інформації.

№39. Приведіть порядок поведінки при лісових пожежах та надання першої медичної допомоги при опіках

Лісові пожежі виникають з різних причин. До 80% лісових пожеж виникає через недотримання населенням заходів протипожежної безпеки у місцях роботи і відпочинку, а також в результаті використання на роботі в лісі несправної в протипожежному відношенні техніки. Лісові пожежі від блискавок, від само загоряння торфу, а також за несприятливих метеорологічних умов.

В лісах в пожежонебезпечний сезон - з моменту сходу снігу і до настання стійкої дощової погоди - забороняється розпалювати багаття у хвойних молодняках, торф’яниках, у місцях з підсохлою травою, а також під кронами дерев та інших місцях.

 Щоби ліквідувати пожежу потрібно її зупинити, локалізувати, погасити і патрулювати.

Основні способи гасіння лісових пожеж:

- захльостування або закидання кромки пожежі землею;

- влаштування огороджувальних та мінералізованих смуг та канав;

- гасіння пожежі водою або розчинами вогнегасячих хімікатів;

Успіх боротьби з лісовими пожежами залежить від своєчасного виявлення та негайного прийняття заходів щодо його обмеження і ліквідації.

 З метою уточнення обстановки в районі пожежі потрібно:

- визначити характер та межі пожежі;

- визначити напрямок розповсюдження вогню та можливі місця улаштування загороджуючих сил;

- наявність і стан вододжерел, як до них під'їхати;

- шляхи виведення та способи рятування людей, які потрапили у зону пожежі.

Під час ліквідації осередків лісових пожеж важливе значення має своєчасне виведення населення з районів, які є загрозливими, в безпечні місця.

Населення виводять найбільш зручними шляхами, враховуючи напрям і швидкість розповсюдження вогню та зони задимлення. Змінювати вказаний маршрут виходу з метою його скорочення недопустимо, тому що можна несподівано потрапити в кільце вогню. Якщо не вдається обійти зону диму, то при переході через неї слід одягнути протигази з гопкалітовими патронами, а при їх відсутності респіратори, ватно-марлеві пов'язки чи закрити рот і ніс шматком змоченої в воді тканини. Якщо шляхи евакуації відрізані вогнем, слід пересуватися в обхід пожежі, використовуючи просіки, береги річок, джерел, ділянки листяного лісу. В усіх випадках з групою людей, яких виводять з осередків пожеж, повинен бути провідник, який добре знає місцевість. Осіб, які не можуть самостійно пересуватися (хворі, інваліди тощо), виносять на ношах або з застосуванням інших підручних засобів. При виведенні людей з району пожежі найнебезпечнішим є паніка. Необхідно постійно проявляти спокій, витримку і обережність.

Райони масових пожеж, як правило, оточують наряди міліції. В ці райони допускають тільки тих осіб і техніку, які безпосередньо пов'язані з гасінням пожежі. На дорогах, які ведуть в район пожежі, організовують патрулювання. Це створює умови для безперешкодної роботи людей, які ліквідовують пожежу, і забезпечує безпеку сторонніх осіб. В самому районі пожежі організовують регульований рух транспорту і техніки, виходячи з обстановки, що склалася, і рішень, прийнятих керівником гасіння пожежі. На дорогах виставляють регулювальників і встановлюють вказівники.

Головне завдання - рятування людей, надання їм медичної допомоги, евакуація із зони можливого розповсюдження.

У випадку виникнення термічних опіків у людей необхідно надати їм першу медичну допомогу.

Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку:

 I - почервоніння шкіри та її набряк;

II - пухирі, наповнені жовтуватою рідиною;

III - утворення некрозу шкіри (струпів);

IV - обвуглювання тканин.

При великих опіках виникає шок.

Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або накинути щось на потерпілого (мішок, тканину), тобто не давати доступу повітря до вогню. Полум'я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом, качаючись по землі.

При опіках I ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не можна доторкатись руками, не можна проколювати пухирі й відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки тощо.

Опікову поверхню накривають чистою тканиною. Потерпілого (якщо його морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При знепритомненні дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. У разі зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

№74. Дайте характеристику вибухів на виробництві, приведіть причини вибухів, їх наслідки

Вибухи та їхні наслідки - пожежі, відбуваються на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся в основному чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної й мурашиної кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропілену тощо. В останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов'язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводів, машин, які знаходяться під напругою, опалювальних систем.

Більше ніж 63% вибухів у промисловості зумовлено помилками людей або Їхньою некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати й бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик виникнення пожеж і вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.

№103. Як будуються окремі швидкозбудовані протирадіаційні укриття? Поясніть чи можна пристосувати під ПРУ цеглинний будинок?

 

Протирадіаційні укриття, в основному, забезпечують захист людей від радіоактивного зараження, світлового опромінення, а також зменшують дію ударної хвилі і проникаючої радіації. Крім того, вони захищають від крапельнорідинних отруйних речовин і частково від хімічних та біологічних аерозолів.

Найпростіші укриття зменшують радіуси ураження людей ударною хвилею, послаблюють дію радіоактивних випромінювань та ураження світловим випромінюванням

При класифікації враховуються дві характеристики:

- ступінь захисту від надлишкового тиску ( Р кг / см2), який залежить від міцності будівельних конструкцій;

- коефіцієнт захисту (ослаблення) за радіоактивним випромінюванням Кз (Косл.) показує в скільки разів рівень радіації у захисній споруді менший, ніж ззовні. Він залежить від шару і властивостей матеріалу, що вкриває захисну споруду.

Тому, для того щоб відповісти на питання – чи можна пристосувати під протирадіаційне укриття цеглинний будинок, необхідно розглянути характеристику цегли, як матеріалу, що здатен ослаблювати потік радіоактивних випромінювань.

 Здатність будівельного матеріалу ослаблювати потік радіоактивних випромінювань характеризується товщиною шару половинного послаблення матеріалу тобто такого, що зменшує інтенсивність радіоактивних випромінювань у два рази.

Для різних матеріалів ця характеристика різна.

Матеріал	Свинець	Сталь	Бетон	Грунт	Цегла	Деревина
Шар половинного послаблення	1,3-1,8	1,8-3	5-6	8-14	12-13	20-40

Отже під протирадіаційні укриття можуть пристосовуватися різні приміщення та споруди, в тому числі й цеглинні. При пристосуванні споруд різного характеру під укриття проводиться три види робіт:

- герметизація приміщень для зменшення попадання туди радіоактивного пилу. Для цього проконопачують і замазують глиною тріщини, герметизують двері, вікна за допомогою гуми, поліетиленової плівки тощо;

- посилення захисних властивостей споруди. Цього можна досягнути розкладенням на перекриттях додаткового шару ґрунту, або обкладання стін мішками із землею;

- улаштування найпростішої вентиляції. Як правило, у зв'язку з відсутністю промислових вентиляторів, у спорудах обладнують природну (самотічну) вентиляцію

 У сучасних містах є багато підземних споруд різного призначення, які можна використати як сховище після деякого дообладнання. До них відносяться метрополітени, транспортні і пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель.

У заміській зоні під протирадіаційні укриття в першу чергу пристосовуються підпілля і підвали житлових будинків та будівель різного призначення, овочесховища, приміщення будинків, природні печери, гірські виробки.

При недостатній місткості завчасно побудованих укрить будуються швидкозбудовані. У них теж передбачаються приміщення для захищених, простіше фільтровентиляційне обладнання, санвузли, запаси води. Для будівлі швидкозбудованих укрить використовується срібний залізобетон, елементи підземних колекторів. Будівлю таких споруд планують завчасно стосовно до умов того чи іншого об'єкта. Для цього необхідно мати відповідну документацію. Типове швидкозбудоване сховище будується за 24 години.

Список використаної літератури

1.  Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. Учебник для вузов. - М.: Высшая школа., 1999. 448 с.

2.  Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. Підручник. – Вид. 4-те, доповнене, 2001. – С. 215-231

3.  Желібо Є.П., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Підручник. – К.: Каравела, 2006 – С.107-132

4.  Желібо ЄЛ., Зацарний В.В., Заверуха Н.М. Безпека життєдіяльності. - Навч. посібник. - К: Каравела, 2004 - С.51-59

5.  Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. - Кіровоград: 1998.

6.  Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97): Державні гігієнічні нормативи. - К: Відділ поліграфії УЦДСЕН МОЗ України, 1997.

7.  Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – 2-ге видання., - Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 301с