Національна економіка з урахуванням решти світу

Реферат з теми: «Національна економіка з урахуванням решти світу»

Макроекономіка є складовою економічної теорії та однією з нормативних дисциплін навчального плану, які забезпечують фундаментальну підготовку бакалаврів з економіки та менеджменту. Досліджуючи поведінку національної економіки як цілісної системи, вона оперує такими найважливішими індикаторами економічного розвитку країни, як зростання або падіння обсягів національного виробництва, рівень безробіття і темпи інфляції, стан державного бюджету і платіжного балансу, курс національної валюти, державний борг тощо. Ці показники характеризують результати спільної діяльності всіх суб’єктів національної економіки, а тому вони перебувають під постійним контролем з боку державної влади. Вони не залишаються поза увагою і широких верств населення, оскільки добробут кожного громадянина залежить не лише від результатів його індивідуальної трудової діяльності, а й від наслідків функціонування економіки в цілому.

Макроекономіка є складовою економічної теорії та однією з нормативних дисциплін навчального плану, які забезпечують фундаментальну підготовку бакалаврів з економіки та менеджменту. Досліджуючи поведінку національної економіки як цілісної системи, вона оперує такими найважливішими індикаторами економічного розвитку країни, як зростання або падіння обсягів національного виробництва, рівень безробіття і темпи інфляції, стан державного бюджету і платіжного балансу, курс національної валюти, державний борг тощо. Ці показники характеризують результати спільної діяльності всіх суб’єктів національної економіки, а тому вони перебувають під постійним контролем з боку державної влади. Вони не залишаються поза увагою і широких верств населення, оскільки добробут кожного громадянина залежить не лише від результатів його індивідуальної трудової діяльності, а й від наслідків функціонування економіки в цілому.

Від макроекономіки як науки очікують передусім пояснення ролі ринкових механізмів у регулюванні економічних процесів. Але поряд із цим вона покликана розкрити можливості суспільства в особі держави впливати на економічний розвиток країни. Тому макроекономіку називають теоретичною базою економічної політики держави. Володіння макроекономічними знаннями дає змогу домогосподарствам і підприємствам кваліфіковано оцінювати зміни в економічній кон’юнктурі та економічній політиці держави, приймати раціональні рішення у своїй економічній діяльності.

Макроекономіка - динамічна наука, якій притаманний постійний розвиток. Щодо більшості основних питань науковці макроекономісти дотримуються однакових поглядів, проте навколо деяких точаться гострі дискусії. Тому у підручнику значна увага приділяється висвітленню альтернативних підходів до вирішення дискусійних питань, що дає змогу студентам у процесі вивчення відповідного матеріалу зробити порівняльний аналіз різного теоретичного інструментарію і сформувати своє ставлення до них.

Від макроекономіки як науки очікують передусім пояснення ролі ринкових механізмів у регулюванні економічних процесів. Але поряд із цим вона покликана розкрити можливості суспіль-ства в особі держави впливати на економічний розвиток країни. Тому макроекономіку називають теоретичною базою економічної політики держави. Володіння макроекономічними знаннями дає змогу домогосподарствам і підприємствам кваліфіковано оцінювати зміни в економічній кон’юнктурі та економічній політиці держави, приймати раціональні рішення у своїй економічній діяльності.

Макроекономіка - динамічна наука, якій притаманний постійний розвиток. Щодо більшості основних питань науковці-макроекономісти дотримуються однакових поглядів, проте навколо деяких точаться гострі дискусії. Тому у підручнику значна увага приділяється висвітленню альтернативних підходів до вирішення дискусійних питань, що дає змогу студентам у процесі вивчення відповідного матеріалу зробити порівняльний аналіз різного теоретичного інструментарію і сформувати своє ставлення до них.

Економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу за допомогою багатьох механізмів. Серед них головними є механізм зовнішньоторговельних зв’язків і механізм міжнародних фінансових зв’язків.

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу. . Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємо-обмін національними валютами), об'єктивно зумовлений і практично безальтернативний.

Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:- по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального і глобального масштабу. Мова йде про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних верстатів, прилади, побутова техніка і т.д.). Високим науково-технологічним рівнем характеризується порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, поліамідні і поліпропіленові волокна). Великі потенційні можливості мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов'язані з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг;- по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг; - по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату;- по-четверте, введення твердої конвертованої національної валюти;- по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі (terms of trade) і призводить до суттєвих збитків. Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/СОТ.

Надзвичайно складною є проблема розробки відповідних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Передбачається також досить жорстке валютне регулювання, сертифікація продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами.

Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;- забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;- підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.

Механізми та інститути мікрорівня повинні забезпечувати вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських онерацій, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи - 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років. Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, з огляду на передумови, що об'єктивно існують, внутрішні і зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортне орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового чинника економічного зростання. Ця модель знайшла своє практичне втілення не тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у США при виході з Великої депресії 1930-х років. Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортно орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і суперечностей - це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних коштів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого злидарського зростання; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення "голландської хвороби" деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього економічного зростання від можливої кон'юнктури світових ринків. Тому паралельно з впровадженням експортно орієнтованої стратегії має здійснюватися об 'рунтована імпортозамінна політика (український комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.). Необхідно вживати також відповідних протекціоністських заходів стосовно національних виробників за допомогою жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), які сприяють прискореному зростанню власного виробництва як базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси.

Домінуючу роль у міжнародних економічних зв’язках відіграють зовнішньоторговельні зв’язки, які охоплюють імпорт та експорт товарів і послуг. Особливість України полягає в тому, що розвиток її економіки суттєво залежить від зовнішньої торгівлі. Вона в значних обсягах імпортує енергоресурси, інвестиційні та споживчі товари. Для оплати свого імпорту Україна експортує продукцію металургійної і хімічної промисловості, продовольчі товари та сільськогосподарську сировину, машини та устаткування, транспортні послуги тощо. У 2000-2003 рр. імпорт товарів і послуг в Україну становив 50-57 % ВВП, а її експорт - 55-62 %. За цими показниками українська економіка відноситься до числа найвідкритіших економік світу.

Вирішальне значення в торговельних зв’язках країни з рештою світу має імпорт. Це зумовлено тим, що він відбиває рівень залежності національної економіки від економік інших країн, тобто відображує потребу в продукції, яка не виробляється в даній країні або виробництво якої у цій країні є неефективним. Платежі за імпорт товарів і послуг, з одного боку, є вилученням із витрат на виробництво національного ВВП, з іншого - є ін’єкцією у витрати на виробництво ВВП країн-експортерів.

Протилежною формою торговельних зв’язків національної економіки з рештою світу є експорт. Його головна роль полягає в тому, щоб заробляти валютні кошти, необхідні для оплати імпорту. Надходження від експорту є вилученням із сукупних витрат країн, що імпортують. Для країн, що експортують, вони є ін’єкцією в їх сукупні витрати. Інакше кажучи, збільшення експорту збільшує попит національних підприємств на фактори виробництва, а домогосподарств - на споживчі товари і послуги, що у підсумку спричинює зростання сукупного попиту і національного ВВП.

Іншим важливим механізмом, який пов’язує національну економіку з рештою світу, є механізм міжнародних фінансових операцій. У сучасному світі міжнародні фінансові операції охоплюють операції з отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з купівлі-продажу реальних і фінансових активів. Міжнародні фінансові операції породжують відповідні грошові потоки Аналогічно імпорту та експорту товарів і послуг. Якщо, наприклад, іноземний пенсійний фонд купує облігацію українського уряду, то відбувається надходження фінансових ресурсів в Україну, який називається припливом капіталу. Якщо, навпаки, українській банк кредитує іноземне підприємство, то відбувається вилучення фінансових ресурсів за межі України, тобто відплив капіталу. Різниця між припливом і відпливом капіталу називається чистим припливом капіталу, який може мати додатну або від’ємну величину.

Між грошовими потоками, що відображують результати зовнішньоторговельних зв’язків і міжнародних фінансових операцій, існує тісний взаємозв’язок. Наприклад, імпорт товарів і послуг можна оплатити не лише надходженнями валютних коштів від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, надходження валютних коштів від експорту, якщо вони перевищують валютні витрати на імпорт, можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й для здійснення міжнародних фінансових операцій, які зумовлюють відплив капіталу.

Таким чином, країна може імпортувати більше, ніж експортує, якщо чистий приплив капіталу в дану країну є додатною величиною. І навпаки, якщо чистий приплив капіталу в дану країну є від’ємною величиною, то це означає, що іноземці фінансують певну частину її експорту. Тому її експорт перевищує імпорт.

Решта світу суттєво впливає на параметри економічної рівноваги національної економіки. Розглянемо цей вплив у розрізі двох моделей: «витрати-випуск» і «вилучення-ін’єкції».

У форматі моделі «витрати-випуск» решта світу впливає на сукупні витрати. Щоб розкрити цей вплив, будемо розрізняти сукупні витрати, внутрішні витрати та чисті іноземні витрати. Сукупні витрати охоплюють витрати резидентів і нерезидентів на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Внутрішні витрати - це та частина сукупних витрат на закупівлю вітчизняної продукції, яка здійснюється лише резидентами. До чистих іноземних витрат відноситься та частина сукупних витрат на закупівлю вітчизняної продукції, яка здійснюється іноземцями (нерезидентами).

У закритій змішаній економіці, що розглядалося вище, сукупні витрати збігаються із внутрішніми витратами. Це означає, що всі витрати на закупівлю товарів і послуг вітчизняного виробництва складаються лише з витрат резидентів даної країни, а внесок іноземців у сукупні витрати дорівнює нулю. За таких умов сукупні витрати складаються з витрат на споживання, інвестиції та державні закупівлі. Тому ВВП у закритій змішаній економіці є функцією від суми цих витрат, тобто

Y = C + I + G

У відкритій економіці сукупні витрати, як правило, відрізняється від внутрішніх витрат. Це пояснюється двома обставинами. З одного боку, певну частину своїх витрат резиденти спрямовують на закупівлю не вітчизняних, а зарубіжних, тобто імпортних товарів і послуг, що зменшує сукупні витрати на величину вартості імпорту. З іншого боку, витрати резидентів на закупівлю вітчизняної продукції доповнюються витратами іноземців на її закупівлю, що збільшує сукупні витрати на величину вартості експорту. Отже, в умовах відкритої економіки сукупні витрати дорівнюють внутрішнім витратам плюс витрати іноземців на закупівлю вітчизняного експорту і мінус витрати резидентів на закупівлю вітчизняного імпорту:

(1)

Врахуємо, що (EX – IM) - це чистий експорт (NX). Він відображує чисті іноземні витрати на закупівлю вітчизняних товарів і послуг і може бути додатною або від’ємною величиною. Отже, склад сукупних витрат можна подати так:

(2)

де Е - сукупні витрати; C + I + G - внутрішні витрати; NX - чисті іноземні витрати.

В умовах економічної рівноваги обсяг національного виробництва є функцією від запланованих сукупних витрат, тобто Y = E. Виходячи з цього, розмежуємо внесок вітчизняних та іноземних покупців у сукупні витрати на закупівлю національного ВВП таким рівнянням:

Y – (C + I + G) = NX(3)

Рівняння (15.3) дає підстави зробити два висновки. Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішні витрати, тобто Y > C + I + G, то чистий експорт є додатною величиною. Це свідчить про те, що країна виробляє продукції більше, ніж закуповує для своїх потреб, тобто є чистим експортером. Якщо ж обсяг виробництва в країні менший за внутрішні витрати, тобто

Y<C+ I + G,

то чистий експорт є від’ємною величиною. За таких умов країна закуповує продукції більше, ніж виробляє, тобто є чистим імпортером.

У моделі «витрати-випуск» сукупні витрати у відкритій економіці відрізняються від їх аналога в змішаній закритій економіці не лише чистим експортом, а й функцією споживання. Це пояснюється тим, що під впливом витрат домогосподарств на закупівлю імпортних споживчих товарів і послуг зменшується гранична схильність до споживання національних товарів і послуг.

Щоб розкрити вплив витрат домогосподарств, пов’язаних із закупівлею імпортних споживчих товарів і послуг, на граничну схильність до споживання, спочатку визначимося з термінологією. У відкритій економіці все споживання домогосподарств складається із споживання національних товарів і послуг та споживання іноземних (імпортних) товарів і послуг. Сума споживання національних та імпортних товарів і послуг - це сукупне споживання домогосподарств.

Наведена структура сукупного споживання у відкритій економіці зумовлює відповідну структуризацію і граничної схильності до споживання. Передусім виокремлюється гранична схильність до сукупного споживання. Вона складається із двох елементів: граничної схильності до внутрішнього споживання, тобто споживання національних товарів та послуг та граничної схильності до іноземного споживання, тобто споживання іноземних товарів і послуг. Остання категорія отримала назву «гранична схильність до імпорту».

У закритій економіці гранична схильність до імпорту дорівнює нулю. Тому гранична схильність до сукупного споживання збігається з граничною схильністю до внутрішнього споживання. У відкритій економіці гранична схильність до внутрішнього споживання зменшується порівняно з граничною схильністю до сукупного споживання на величину граничної схильності до імпорту.

Відомо, що гранична схильність до споживання відображує відношення між зміною споживання та зміною наявного доходу приватної економіки. Аналогічно має визначатися і гранична схильність до імпорту. При цьому врахуємо, що в умовах існування держави і податків наявний дохід домогосподарств дорівнює (Y – Т) або Y(1 – t). Звідси гранична схильність до імпорту має визначатися за формулою:

(4)

де іm - гранична схильність до імпорту.

Оскільки споживання імпортних товарів і послуг зменшує внутрішнє споживання порівняно із сукупним споживанням, то і гранична схильність до імпорту зменшує граничну схильність до внутрішнього споживання порівняно із граничною схильністю до сукупного споживання:

(5)

де с_d - гранична схильність до внутрішнього споживання.

Звідси випливає функція споживання у відкритій економіці:

(6)

Порівнюючи функцію споживання у відкритій економіці (6) із функцією споживання у змішаній закритій економіці, зазначимо, що їх спільним елементом є дохід. Відмінність між цими функціями полягає в тому, що гранична схильність до внутрішнього споживання з доходу у відкритій економіці менша, ніж у змішаній закритій економіці, тобто

(c – іm) (1 – t) < с (1 – t).

Це означає, що за даного рівня доходу внутрішнє споживання домогосподарств у відкритій економіці є меншим, ніж у закритій.

Тепер звернемося до моделі економічної рівноваги за методом «вилучення-ін’єкції». У змішаній закритій економіці економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між сумою приватних заощаджень і чистих податків з одного боку, та сумою приватних інвестицій і державних закупівель - з іншого, тобто S + T = I + G. Після врахування решти світу вилучення доповнюються імпортом (IM), а ін’єкції - експортом (EX). Тому економічна рівновага у відкритій економіці визначається як тотожність між сумою всіх вилучень і сумою всіх ін’єкцій:

(7)

Розмежуємо внутрішню економіку і сектор решти світу (зовнішній сектор):

(8)

Врахуємо, що G = Cg + Ig. Звідси рівняння (15.8) можна модифікувати таким чином:

(9)

У рівнянні (9) вираз (S + T – Cg) відображує національні заощадження, а вираз (I + Ig) - це національні інвестиції. Отже, економічна рівновага у відкритій економіці визначається тотожністю між сальдо балансу національні заощадження - національні інвестиції (ліва частина рівняння) і чистим експортом (права частина рівняння). Якщо в країні виникає дефіцит національних заощаджень, тобто

(S + T – Cg) < (I + Ig),

то чистий експорт є від’ємною величиною, а перевищення імпорту над експортом фінансується іноземцями. Це означає, що країна є чистим дебітором (чистим позичальником). Якщо, навпаки, в країні виникає надлишок національних заощаджень, тобто

(S + T – Cg) > (I + Ig),

то чистий експорт є додатною величиною, а перевищення експорту над імпортом використовується для фінансування іноземців. Це означає, що країна є чистим кредитором.

Література

 

1. Хорошківський В. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями. - К.: Інтелект, 2002. - 424 с.

2. Стігліц Дж. Економіка державного сектора. - К.: Основи, 1998. - 854 с.

3. Тарасевич Л. С. Макроэкономика. - М.: Юрайт-Издат, 2003. -650 с.

4. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. Б. Є. Кваснюка. - К. - Х.: Форт, 2003. - 423 с.

5. Манків Г. Макроекономіка. - К.: Основи, 2000. - 588 с.