Регіональні ринки праці: сегментація та управління
В.С. П’янківський, Тернопільський національний економічний університет, Вінницький інститут економіки.
Важливим завданням сучасної економічної думки є формування нових підходів до управління розвитком регіональних ринків праці (РРП). Методологічні, методичні і прикладні питання регулювання розвитку регіонального ринку праці вже тривалий час перебувають в полі зору наукових дискусій. Регіональний поділ ринку праці базується на теорії нодального району французьких регіоналістів (Ж.-Р. Будвіль) і теорії «центр-периферія» американця Дж. Фрідмана. Зокрема, французькі регіоналісти за допомогою визначення нодального району (Nodus - ядро) поділяють великий регіон на відносно цілісні замкнуті територіальні сукупності, кожна з яких складається з ядра (центра) і пов'язаної з ним місцевості (периферії). Дж. Фрідман пояснив еволюцію територіальних систем і визначив універсальний характер їх змін під впливом розвитку продуктивних сил. РРП є відкритою системою, яка функціонує не відокремлено, а у взаємодії з усіма соціально-економічними системами, в т.ч. з системою зайнятості. В основі цих взаємодій лежать взаємозв’язки, в яких перетинаються чи змикаються інтереси мікро- та макросередовища.
Теорію сегментації ринку праці доповнили і розвинули наприкінці 70-х років німецькі регіоналісти. Взявши за основу зв'язки по трудовикористанню, вони розробили теорію досяжності, сегментації та двоїстого ринку праці. Перша визначає центри притягання трудових ресурсів і їх потенційну зовнішню межу залежно від розвитку транспортної мережі, якісного складу населення, наявності різних сфер зайнятості. Друга, на основі відмінностей у складі трудових ресурсів і робочих місць, а також їх взаємоспіввідношення, поділяє загальнонаціональний ринок праці на відносно замкнуті територіальні ринки. Згідно з теорією двоїстого ринку праці усі працівники, які беруть участь у трудових поїздках, поділяються на дві великі групи за їхньою мобільністю. В першу групу входять висококваліфіковані працівники з високим заробітком і надійними робочими місцями, у другу - працівники нижчої кваліфікації з нижчим заробітком і обмеженими можливостями для працевлаштування. У 1970 р. у ФРН для з'ясування ієрархії ринку робочої сили використовувався показник, одержаний шляхом ділення кількості тих, що виїжджають з міста, на його трудові ресурси, а у 1988 р. одиниці поселень ранжирувалися за показниками, розрахованими як відношення загальної кількість робочих місць до трудових ресурсів і результату від ділення сальдо маятникового міграційного приросту до центра на загальну кількість робочих місць. На відміну від світової практики, в Україні становлення моделі ринку праці відбувається емпіричним шляхом, через пристосування до вже складеної економічної ситуації. За умов соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, слід узяти орієнтацію на соціально-орієнтовану економіку, тобто таку модель регулювання ринку праці, за якої мінімальні соціальні гарантії гарантуються державою, економічно регулюється структура зайнятості.
Регіональні особливості зайнятості і функціонування ринку праці витікають із рівня демографічного і соціального розвитку територій, специфіки формування економічно активного населення, існуючого рівня і структури зайнятості, обумовлених специфікою і комплексністю господарства, його конверсійним навантаженням, забезпеченістю сировинною базою, динамікою і ефективністю виробництв», інвестиційною активністю і цікавістю території. Наявність робочих місць у селі також має великий вплив на хід міграційних процесів та формування зайнятості в регіоні.
Вирішити проблему зайнятості в кожному регіоні і селі можна, якщо об'єктивно підійти до питання досягнення оптимальної зайнятості при цілеспрямованому регулюванні економічного розвитку і поліпшенні соціальної сфери існування людини в кожному конкретному випадку, розв'язуючи суто конкретні завдання своєї території. За такої умови програми зайнятості, розроблені для областей і районів, вже не будуть такими подібними одна на одну.
В процесі управління територіями необхідно врахувати, що трудові ресурси мають свої особливості, про які не можливо забувати ні в якому разі. Вихідною стадією в русі трудових ресурсів району є їх формування, яке визначається співвідношенням і структурою природного і міграційного джерел. Розподіл робочої сили по галузях економіки і підприємствах - серединна стадія в системі управління. В її рамках здійснюється процес повторного розподілу (перерозподілу) діючої робочої сили. Відбувається рух робітників між підприємствами і галузями економіки, між видами зайнятості і територіями. Фаза використання робочої сили в системі управління є визначаючою. Від того, наскільки ефективно при даному рівні техніки і технології виробництва використовується робоча сила, залежить ріст продуктивності праці, вивільнення кадрів (фактичне і умовне). Управління трудовими ресурсами і зайнятістю в регіоні, як цілісна система, включає невиробничу і внутрівиробничу ланку.
Слід відзначити, що оцінка ситуації на регіональних ринках праці лише з позиції спаду виробництва чи зростання безробіття в сучасних умовах є низько результативною. Це відбувається тому, що під визначення гостро кризових підпадає досить велика кількість територіальних структур. Тому прийнятним можна вважати підхід, який досить коректно реалізується за допомогою таких груп оцінок:
1. Зрушення в економічній базі територіального розвитку та їх вплив на економічну місткість ринку праці.
2. Загальні кількісно-якісні зміни у сфері докладання праці.
3. Динаміка обсягів та інтенсивності територіально-галузевого руху робочої сили (міграційного, міжсекторного, міжгалузевого і професійно-кваліфікаційного).
4. Масштаби пропозиції робочої сили з боку різних категорій працездатного населення.
Кожна з наведених груп може розгортатися в досить деталізовану систему показників. Однак особливу соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби робочої сили, зумовленої приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць, інтенсивності очікуваного вивільнення робочої сили з приватизованих підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою працездатністю.
За сучасних умов основним об’єктом аналізу мають стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру в сфері зайнятості населення регіону (непропорційно високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом проведення аналізу може бути аналітичне зіставлення територіальних показників з середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення (випередження).
Похожие работы
... ів до цього процесу, що дозволить нам дослідити соціальний аспект проблеми формування ринку праці. Що стосується методів наукового пізнання, то для вивчення проблеми формування ринку праці в сучасних умовах будуть використані загальнонаукові методи. Одним із них є абстрагування. Це процес уявного виділення, розчленовування окремих ознак і властивостей. Цей метод буде використаний при уточненні ...
... росту пропозиції на ринку або зростанню зайнятості. Державне регулювання ринку праці в Україні здійснюється через економічні, правові та адміністративні важелі. Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є: формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування підприємствам, які створюють додаткові робочі місця для громадських робіт і фонди страхування на випадок ...
... регулювання ЗЕД залишається нез'ясованим. Законом України "Про економічну самостійність Української РСР" від 13 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів зацікавлення, рівноправності й взаємної вигоди. Пі ...
... ефективного управління грошовими ресурсами, а також доручення брокерським конторам здійснювати операції з цінними паперами підприємства на вторинному ринку як уповноваженим ділерам [14, 16]. Ще одним елементом є цикл управління корпоративним нерухомим майном. Система управління корпоративною власністю в частині об’єктів нерухомого майна базується: – знаннях про склад об’єктів корпоративної ...
0 комментариев