Чому я вважаю модель управління Швейцарії ефективною

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

 

Контрольна робота

з навчальної дисципліни “Державне регулювання економіки”

«Чому я вважаю модель управління Швейцарії ефективною»

Студентки групи УПБ1 – 08з

факультету економіки та управління

за спеціальністю “Управління персоналом

і економіка праці”

Тищенко Антоніни Миколаївни

Перевірив:

професор Кривобороденко Г.П. _____________

Київ - 2010

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Чому я вважаю модель управління Швейцарії ефективною

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

 

Становлення будь-якої держави, як і особистості людини, відбувається під впливом цілої системи факторів та умов

Аналізуючи чинники, що впливають на формування моделі управління (державного зокрема), доведено, що цілі, стиль і характер управлінської діяльності цілком визначаються ціннісними орієнтаціями та "ментальною картою", що формують особистість людини, її світогляд та ідеали. Ці орієнтації зумовлені як особистим життєвим досвідом людини, так і впливом соціального середовища, особливо морально-етичними нормами, які панують у суспільстві

Погоджуюсь з думкою Г. Вижлєцова, автора книги «Аксіологія культури», що культура зберігає єдність нації, держави і суспільства, оскільки вона визначається ступенем здійснення цінностей та їхню реалізацією в усіх сферах людських відносин. Через це культура кожного народу є первинною до її економіки, політики, права та моралі.

Кожній національній культурі відповідає певна, тільки їй притаманна система цінностей. Кожне нове покоління, переймаючи цінності та переконання попереднього, відтворює культурну спадщину своєї країни. При цьому "транслюються" не тільки поведінкові стереотипи, а й способи і моделі управління, що відрізняють одну країну від іншої

У другій половині XX ст. дехто із зарубіжних науковців звернули увагу на роль національних культурних особливостей, що визначають ту чи іншу модель ділової активності. Так, за теорією Р. Льюїса , відповідно до цінностей, традицій та ідеалів, усі культури світу можуть бути поділені на три групи: моноактивні, поліактивні та реактивні.

Моноактивні культури орієнтовані на роботу. Вони характеризуються тим, що в них прийнято організовувати своє життя, планувати діяльність у певній послідовності, поділяти проекти на етапи, суворо дотримуватись фактів і встановлених процедур, а також виконувати тільки одну справу в один період часу. До цих культур Р. Льюїс відносить Німеччину, Швейцарію та США.

Чому я вважаю модель управління Швейцарії ефективною

 

Швейцарія – це федеративна парламентська республіка, яка складається із 26 кантонів, зі столицею у місті Берн. Кожний кантон має власну конституцію, парламент та уряд, систему народної освіти й охорони здоров’я, поліцію тощо. Фінансовою столицею країни вважається місто Цюріх. Країна має чотири державні мови (німецька, французька, італійська та ретороманська), є членом Шенгенської угоди, але не входить до ЄС і відповідно – до зони євро. У Швейцарії – понад 3 тис. громад різного розміру, проживає до 25% іноземців.

Політичний устрій Швейцарії передбачає обрання двопалатного Парламенту (Федеральних зборів), що складається із Національної ради, яка всенародно обирається в кількості 200 осіб за пропорційною системою, і Ради земель (кантонів), що налічує 46 представників, які обираються за мажоритарною системою від кожного із кантонів за квотою, яка відповідає чисельності їх мешканців. Парламент обирає Уряд країни та Федеральний (Верховний) суд. Рада земель є найвпливовішою у країні, бо має право відкликання прем’єр-міністра і ветування законів.

У Швейцарії діє дворівнева система місцевого самоврядування з високим ступенем автономності громад. Усі муніципалітети незалежно від їх розміру (а він може становити і 200 осіб) мають рівні права.

Женева – кантон міжнародних організацій, але найнижчий рівень оподаткування, який може дещо різнитися в різних регіонах, діє у кантонах Цуг та Швіц. Саме від назви кантону Швіц походить найменування усієї Швейцарії.

Кантон Цюріх – один із найбільших у країні (на його території проживають 1,2 млн. людей у 171 громаді). Серцем цього кантону є місто Цюріх із чисельністю населення у 380 тис.

Всю міську владу обирає народ. Парламент міста депутатів, обирає усією громадою за відкритими партійними списками. Членів Уряду міста – гілки виконавчої влади – також обирають усенародно. Кожен із дев’яти членів Уряду міста несе відповідальність за роботу певного напряму діяльності муніципалітету (управління муніципалітету). Міський голова – Президент міста – обирається громадою на чотири роки і виконує головним чином представницькі функції. Посади в міській владі суміщати не можна.

Рівень місцевої демократії у Швейцарії надзвичайно високий. Жителі швейцарських міст беруть безпосередню участь у їх управлінні та розвитку. Кожні декілька місяців відбуваються голосування населення (місцеві референдуми) щодо важливих для міста проблем, наприклад, чи варто будувати новий стадіон або басейн, запроваджувати новий маршрут громадського транспорту, споруджувати пам’ятник, закуповувати нове комунальне обладнання і т. ін. Будь-який громадянин має право зібрати 30 тис. підписів на підтримку своєї ініціативи та винести її на розгляд міського парламенту, який поставить це питання на голосування громади. У більшості випадків, однак, цими справами займаються політичні партії. Вся інформація щодо проблематики голосування та бюлетені розсилаються громадянам поштою, і ті можуть або відіслати в муніципалітет свої заповнені бюлетені або ж прийти та віддати свій голос на дільниці у призначений день голосування.

Жителі міста – це члени одного підприємства під умовною назвою „місто”, які спільно працюють та несуть відповідальність за його добробут.

Сфери повноважень міської влади у Швейцарії:

охорона здоров’я; будівництво (капітальне, підземне, благоустрій); безпека і поліція; навчальні й спортивні заклади; громадський транспорт; виробництво теплової та електричної енергії; переробка сміття.

Надходження міського бюджету формуються за рахунок податків і зборів, основні з яких – прибутковий податок з фізичних та юридичних осіб, податок зі спадщини, з прибутку від продажу нерухомості. Прибутковий податок для юридичних осіб становить 18–22% і розщеплюється на три частини: одна одразу надходить у бюджет міста, друга – кантону, і третя – у державний бюджет. Половину надходжень складають саме місцеві збори, а не загальнонаціональні податки. Людина сплачує податки за місцем своєї реєстрації, а не роботи. 40 відсотків надходжень до міського бюджету становлять податки великих транснаціональних банків, наприклад таких як UBS та Credit Swiss, лише у зв’язку зі світовою кризою обсяги цих виплат істотно скоротилися, тому для подолання дефіциту міського бюджету муніципалітет змушений витрачати накопичені раніше власні резерви. Місто ж ухвалює бюджет кожні три роки.

Якщо узяти, наприклад, Цюріх, то якість і стандарти життя є надзвичайно високими. Він займає перше місце за якістю життя у світі, випереджаючи Женеву та Люксембург. У місті вся вода є питною, у тому числі в кожному із 1200 фонтанів, які розташовані на його вулицях. Земля в місті є дорогою, наприклад, 1 м квадратний на центральній діловій вулиці коштує 100 тис. франків.

Населення Швейцарії зростає, щорічно приїжджають 40 тис. емігрантів, із яких зазвичай половина залишається, тут мешкають люди 165 національностей.

Університети Цюріха є одними із найкращих у Європі. Тут здобули освіту 24 нобелівські лауреати, а нині також розташовані представництва найбільших інноваційних компаній світу – ІВМ, Googlе та ін. Великого значення приділяють вивченню іноземних мов, у деяких кантонах прийнятий закон про те, що, окрім знання чотирьох державних мов, школярі мусять обов’язково вивчати англійську мову. Політик у Швейцарії повинен розмовляти всіма державними мовами, бо інакше він не зможе досягти порозуміння зі своїми виборцями, а отже, не матиме політичного майбутнього.

Дуже велику важливість приділяють розвитку громадського транспорту, адже ним користуються 80% мешканців, і лише 20% надають перевагу автомобілям. До речи Швейцарські політики також їздять на трамваях.

У містах активно використовують теплову та електроенергію, одержану в результаті спалення сміття, впроваджує енергозберігаючі технології та моделі безвідходного виробництва. Чисті вода і повітря – запорука здоров’я швейцарців.

У Швейцарії немає принців або президентів – саме народ творить демократію. Цікавими є такі історичні факти. Наприклад, у 1946 році, одразу після закінчення Другої світової війни, саме в Цюріху виголосив свою промову Уїнстон Черчілль. Ще раніше важливу роль для становлення швейцарської демократії відіграв Наполеон, який дав країні першу Конституцію. Окрім того, ще 80 років тому Швейцарія була бідною європейською країною, яка лише протягом ХХ-го століття змінила своє становище.

Середня місячна заробітна плата у Швейцарії – 5 тис. франків, тоді як 1/3 населення світу заробляє менше $1 на день. Найменше заробляють у сфері послуг, найбільше – у сфері науки і розвитку. Заробітна плата жінок на 30% нижча від чоловіків, що займають аналогічну позицію. Депутат міського парламенту Цюріха заробляє 8–10 тис. франків на місяць, проте це часто не єдина робота, яку мають депутати, адже в Цюріху засідання парламенту відбуваються лише раз на тиждень.

Президент міста має переважно представницькі та культурні повноваження, і обирається на чотири роки. Процедура усунення мера з посади відсутня. Усі судді, окрім членів Верховного суду, обираються всенародним голосуванням на шість років. Такий орган, як прокуратура, у Швейцарії відсутній. Діє лише комісія з питань юстиції у Парламенті.

Найважливіші стандарти, якими користуються Швейцарці, – це вільне пересування, добра екологія, безпечне використання водопровідної води, а також води з фонтанів для пиття.

Швейцарія є одним зі світових лідерів за рівнем наукової та освітньої інфраструктури. За цим показником, за результатами 2009 року, вона займає третє місце у світі після Сінгапуру й Ірландії. У Швейцарії є 15 університетів, 20 інститутів, 50 науково-дослідних центрів та 24 міжнародні вищі школи.

Зазвичай головною мовою викладання в університеті є одна із чотирьох державних мов, яка переважає в кантоні. При цьому магістерські програми можна, як правило, проходити англійською мовою. Університети – переважно державні вищі навчальні заклади, тому викладачі одержують заробітну платню відповідно до державного табелю про ранги (яких 15). Мінімальна зарплата аспіранта, який починає викладати, становить 2,5 тис. франків.

Прожитковий мінімум у країні дорівнює приблизно 3 тис. франків.

Усі офіційні документи країни (їх можна знайти в Інтернеті перекладаються п’ятьма мовами – чотирма державними та англійською. 
Більшість населення має доступ до широкосмуговий Інтернету і вміє добре користуватися комп’ютером, практично всі громадські місця обладнані бездротовим доступом до Інтернету – Wi Fi.

Кожні 20 років з метою гарантії високого рівня захисту грошової одиниці у Швейцарії відбувається зміна банкнот національної валюти, і цей процес триває 6–8 років. Нині в обігу знаходиться восьма серія банкнот.

Швейцарія приєдналася до Шенгенської угоди лише 12 грудня 2008 року – після восьмирічного обговорення цього кроку всередині країни. Але можливість членства в ЄС поки що не викликає ентузіазму у швейцарців.

Протягом останніх 30 років відбуваються зміни економічної структури національного господарства Швейцарії. Значно зменшився аграрний сектор. Нині Швейцарія позиціонує себе як країна послуг із високим рівнем життя. Популярні галузі економічної діяльності у Швейцарії – фінанси, страхування, фармацевтика, інформаційні технології, будівництво, консалтинг, „лайф-саєнс” (науки про гармонійне і здорове життя).

У країні традиційно низький рівень безробіття. Він складав 2,8% у 2008 р., проте у зв’язку з економічною кризою зріс до 4% у 2009 р. Водночас слід враховувати, що домогосподарки, приміром, не вважаються безробітними, доки вони не зареєструвалися у відповідних службах із працевлаштування. Люди з неповною, скажімо, 30%-ю зайнятістю також не включаються до числа безробітних.

Приватне медичне страхування у країні є обов’язковим. Мінімальна страхова сума становить близько 1,5 тис. франків на місяць. Один візит до лікаря коштує 200–300 франків, стільки ж – одна доба перебування в лікарні.

Понад 20% жителів країни – іноземці, яких приваблює швейцарська стабільність і надійність. Наприклад, жителі Ізраїлю говорять: „У нас жити дешевше, але неспокійно, а у вас дорого, проте спокійно”. Саме за спокій і безпеку люди готові платити гроші.

Водночас, у країні діють різні типи дозволів на проживання та громадянство. Подати заявку на одержання швейцарського громадянства можна лише після 12 років проживання у країні. Процедура розгляду триває півтора-три роки, і відмова не виключена. Діти віком 10–20 років можуть одержати громадянство за спрощеною схемою, якщо протягом шести років вони відвідували муніципальну школу.

Швейцарія – одна з країн – лідерів світу. За даними 2008 року, вона займає 4-е місце у світі за індексом глобалізації (після Бельгії, Австрії та Швеції) і рівнем економічної конкурентоспроможності (поступаючись США, Сінгапуру та Гонконгу), а також перше місце в європейському рейтингу інноваційності (випереджаючи Швецію, Фінляндію і Німеччину).

Із 1950 р. у Швейцарії склалася система безпроцентного кредитування будівництва соціального житла, яка діє і до сьогодні. Одержавши такий кредит, забудовник зобов’язується дешевше здавати житло винаймачам. Частка соціального жита у житловому фонді міста дуже незначна – лише 3%. Воно призначене переважно для молоді. Якщо в родині, що орендує 4-кімнатну соціальну квартиру (а це приблизно на 500 франків дешевше, ніж оренда аналогічного звичайного житла), три людини або більше, то за четверту кімнату вона не платить. Емігрант також може претендувати на соціальне житло. Для цього потрібно не менше двох років легально проживати у Швейцарії. Родина має право на одержання соціального житла, якщо її сукупні річні доходи становлять менш як 58,8 тис. франків. Орендна плата за 4-кімнатну соціальну квартиру дорівнює 1,5 тис. франків на місяць, і ще 150 франків – оплата комунальних послуг.

Головне кредо швейцарців – „Ви маєте заплатити за утилізацію сміття, яке створили”. І вони сплачують як за вивіз сміття, так і за спеціальні пакети, у які його збирають. „Сміттєвий збір” з домогосподарства дорівнює 86 франків на рік, ще 50 франків – річна плата за кожного працівника на підприємстві. Швейцарець продукує в середньому 140 кг сміття на рік, однак навіть за наявних високих технологій лише 45% відходів повністю утилізується. Якщо людина не сортирує сміття або не кладе його в контейнер, з неї стягується штраф у розмірі 200 франків.

Модель безвідходного функціонування почали запроваджувати у 1980-х роках, вирішивши утилізувати величезні екологічно небезпечні сміттєзвалища, які утворилися в 1960–70-х роках і забруднювали питну воду. На державному рівні цьому посприяв Закон про охорону навколишнього середовища (1983 р.), де було роз’яснено як поводитися з небезпечними відходами, сортувати сміття та ін. Було встановлено і перелік товарів, до ціни яких одразу включено вартість їх утилізації (наприклад, батарейки).

Статутом держави є конституція, тому в ній також має бути чітко прописана мета держави. Прикладом може бути конституція Швейцарської Конфедерації, прийнята на референдумі 18 квітня 1999 року:

«Преамбула

В ім'я Всемогутнього Бога!

Ми, Швейцарський народ та кантони, усвідомлюючи свою відповідальність за світ, бажаючи відновити наш союз для зміцнення свободи та демократії, незалежності та миру в єднанні та відкритості до світу, 
бажаючи жити всім своїм розмаїттям в єдності, поважаючи один одного, 
усвідомлюючи наші спільні досягнення та нашу відповідальність за наступні покоління, та визнаючи, що лише ті залишаються вільними, хто використовує свою вільність, та що сила народу вимірюється добробутом найслабших його членів, зараз, по цьому, ми приймаємо наступну Конституцію:

Титул 1. Загальні положення

Стаття 1. Швейцарська Конфедерація

Швейцарський народ та кантони Цюрих, Берн, Люцерн, Урі, Швиц, Унтервандельн (Верхній та Нижній), Гларус, Цуг, Фрейзебург, Базель (Міський та Сільський), Шаффгаузен, Аппенцель (обох Рон), Сен-Гален, Граунбюрден, Ааргау, Тургау, Тичино, Во, Валісс, Невмешатель, Женева та Жюра утворюють Швейцарську Конфедерацію.

Стаття 2. Мета.

1. Швейцарська Конфедерація захищає волю й права народу, охороняє незалежність і безпеку країни.

2. Вона сприяє спільному добробуту, стійкому розвитку, внутрішній згуртованості й культурному різноманіттю країни.

3. Вона піклується про якомога більшу рівність шансів для громадянок і громадян.

4. Вона виступає за тривале збереження природних основ життя та за мирний і справедливий міжнародний порядок».

Висновок

На мою думку модель управління Швейцарії є ефективною, але на жаль як свідчить практика діяльності органів державної влади, не кожна (нехай і краща) модель може бути запроваджена в Україні, адже частина доведених науковцями та задекларованих у законодавчих актах принципів і методів державного управління не відповідає українській ментальності, культурі в цілому. Більш за те, у світовій науці існують певні теоретичні обґрунтування залежності характеру і стилю управління (як у приватному, так і у державному секторах) від національної культури країни. На думку деяких учених, в різних суспільствах культурні умови сприяють формуванню своєрідних відносно стійких моделей мислення і поведінки, які, в свою чергу, вливають на моделі управлінської діяльності. Або іншими словами, особливості національної культури визначають характерні риси моделі управління.

Список використаних джерел

 

1. Конституція Швейцарської Конфедерації, прийнята на референдумі 18 квітня 1999 року

2. Выжлецов Г.П. Аксиология культуры / Г.П. Выжлецов. - СПб. :

Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. - 152 с

3. Інтернет-ресурс: Огляд навчального візиту українських міських голів до Швейцарії, 23–27 листопада 2009 року

4. Інтернет-ресурс: В.В. Корженко, Ж.А. Писаренко Вплив національної культури на формування моделей управління: методики крос-культурного менеджменту.