Зміст
Вступ. 2
1. Теоретичні засади аналізу фінансових результатів банку. 4
1.1 Методи аналізу. 4
1.2 Методика оцінювання рейтинговими агенствами фінансових результатів банку 4
1.3 Доходи, витрати і прибуток як основні чинники аналізу фінансових результатів банку 8
2. Аналіз фінансових результатів ВАТ “КБ “Надра банк”. 22
2.1 Динаміка доходів, прибутку. 22
2.2 Загальна організаційно-економічна характеристика банку. 26
2.3 Аналіз фінансової стійкості ВАТ “КБ “Надра”. 30
3. Напрямки підвищення ефективності управління фінансовими результатами комерційного банку. 34
3.1 Методи урегулювання фінансової стійкості ВАТ “КБ “Надра Банк”. 34
3.2 Вихід ВАТ “КБ “Надра Банк” з кризової ситуації 35
3.3 Діяльність НБУ щодо урегулювання кризової ситуації у банківській сфері 40
Висновки. 44
Список використаних джерел. 47
Вступ
Актуальність теми. Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій ґрунтується вся діяльність, пов'язана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства, є комерційні банки. Вони створюють другий (за порядком, але не за значенням) рівень банківської системи після центрального банку. Комерційні банки — це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.
Комерційні банки відіграють важливу роль в економічних перетвореннях, які відбуваються в нашій країні. Як регулятори грошового обігу і центри акумуляції грошових ресурсів і їх перерозподілу, комерційні банки володіють важливими важелями впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу і інші сфери економіки, а також на розвиток економічних і суспільних відносин.
Провідна роль банківської системи у залученні, накопиченні та розміщенні коштів з метою фінансування суб’єктів всіх галузей національної економіки вимагає особливо уважного ставлення до управління їх розвитком. Результати аналізу динаміки банківської системи за основними показниками дозволяють стверджувати, що на цей час банківську систему України в основному сформовано і подальший її розвиток прямо залежить від ефективності діяльності вже існуючих банків та від їх здатності забезпечити ринок банківськими продуктами.
Прибуток є однією із стратегічних цілей управління та найважливішим об’єктом аналізу і прогнозування діяльності банку. В сучасних умовах господарювання питання про стабільність фінансової діяльності українських комерційних банків набуває особливого значення. Їх нестійкий фінансовий стан, з одного боку, і необхідність розширення інвестицій в економіку, з другого боку, загострюють цю проблему, перетворюють її в одне з актуальних теоретичних і практичних питань національної економіки.
Теоретичною основою дослідження стали концепції банківської справи та менеджменту, моделі оцінки і регулювання прибутковості, ліквідності і фінансової стійкості комерційного банку, які викладені в наукових працях вітчизняних та іноземних дослідників цієї проблеми.
Метою курсової роботи є узагальнення методичних і теоретичних засад та розробка практичних рекомендацій щодо управління прибутковістю комерційного банку в сучасних ринкових умовах господарювання.
Відповідно до поставленої мети було вирішено ряд завдань:
- узагальнити сутність прибутку банку;
- дослідити методику оцінки прибутковості комерційного банку;
- розкрити сутність управління прибутковістю банку;
- виявити структуру та динаміку доходів та видатків комерційного банку;
- проаналізувати прибутковість та ефективність управління комерційним банком;
- визначити шляхи підвищення ефективності управління прибутковістю базового банку.
Предметом дослідження є фінансова діяльність комерційного банку, методи і інструменти її оцінки, а також процес управління прибутковістю.
Об`єктом курсової роботи є практика роботи українського акціонерного банку “Надра”. Це універсальний банк, що надає повний спектр банківських послуг.
1. Теоретичні засади аналізу фінансових результатів банку 1.1 Методи аналізу 1.2 Методика оцінювання рейтинговими агенствами фінансових результатів банку
Доходи і витрати банку є чинниками першого ряду щодо формування прибутку. В узагальненому вигляді прибуток є різницею між доходами, отриманими банком за відповідний період унаслідок своєї діяльності, та витратами, здійсненими за той самий період для забезпечення цієї діяльності. Різницю між доходами і витратами протягом року називають результатом. Чистий прибуток у банках визначається один раз на рік станом на 1 січня. Поряд з економічним прибутком існує поняття облікового прибутку. Саме існування економічного та облікового прибутку обумовлює суттєву різницю у визначенні ефективності діяльності банку. Реальний прибуток буде відображений у балансі лише за рік.
Аналіз прибутковості — це складне завдання з певних причин. По-перше, кожен аспект банківських операцій впливає на його прибутковість і має братися до уваги. По-друге, правила бухгалтерського обліку щодо визначення доходів і витрат складні, тому завжди залишається місце для довільних суджень та інтерпретацій [34, с. 33].
За своєю структурою доходи, витрати і прибуток банку відповідають напрямам його діяльності. Для банку важливо знати не лише загальний результат діяльності за конкретний період, а й володіти інформацією про джерела даного результату. Останнє визначається через зіставлення окремих груп доходів і витрат у розрізі конкретних рахунків, клієнтів, груп клієнтів, за операціями, послугами по підрозділах банків чи філіях.
Тому розрізняють фінансові результати від операційної та не-операційної діяльності банку, фінансові результати від здійснення кредитних операцій, операцій з цінними паперами, операцій з іноземною валютою.
Дослідження фінансових результатів за джерелами їх формування дає змогу всебічно оцінити прибуток банку за його складовими та утворюючими факторами.
Прибуток до оподаткування банку складається з:
- чистого процентного доходу, який визначається як різниця між процентними доходами і процентними витратами банку;
- чистого комісійного доходу, який визначається як різниця між комісійними доходами і комісійними витратами. Він також може бути розподілений за видами банківських послуг, які є джерелами утворення відповідних доходів і напрямами витрачання коштів;
- дивідендного доходу — доходу, отриманого від цінних паперів на продаж та інвестиційних цінних паперів;
- чистого торговельного доходу, тобто прибутку або збитку від здійснення відповідних операцій з цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами;
- прибутку/збитку від інвестиційних цінних паперів — прибутку/збитку від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії;
- прибутку від довгострокових інвестицій в асоційовані компанії і дочірні установи та інших інвестицій;
- іншого операційного доходу. Таким чином, операційний дохід банку є сумою перелічених вище видів прибутку;
- прибуток від операцій — це різниця між операційним доходом банку та сумою загально-адміністративних витрат і витрат на персонал;
- прибуток до оподаткування — різниця між прибутком від операцій та витратами на безнадійні та сумнівні борги;
- прибуток після оподаткування — різниця між прибутком до оподаткування та сумою податку на прибуток;
- чистий прибуток/збиток банку — це прибуток після оподаткування, скоригований на суму непередбачених доходів/витрат.
Слід зауважити, що непередбачені доходи і витрати не можуть братися до уваги для фінансової оцінки банку.
Метою аналізу прибутку та рентабельності є виявлення основного центру прибутковості банку та факторів, які впливають на збільшення величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами. Відповідно до мети визначають такі завдання аналізу прибутку та рентабельності:
- оцінка виконання плану прибутку;
- аналіз динаміки прибутку в цілому, за складом і структурою;
- факторний аналіз прибутку;
- аналіз формування та розподілу прибутку;
- визначення тенденцій динаміки прибутку за тривалий період;
- аналіз показників ефективності діяльності комерційного банку;
- аналіз фінансової міцності банку (визначення межі та коефіцієнта безпеки банку).
Інформаційне забезпечення аналізу прибутку та рентабельності формується відповідно до завдань, які підлягають вирішенню. За своїм складом інформаційна база аналізу прибутку та рентабельності може не відрізнятися від інформаційної бази доходів та витрат банку. Вона складається з правової, планової та фактографічної (облікової і позаоблікової) інформації. До аналізу прибутку та рентабельності обов'язково залучається інформація, отримана внаслідок дослідження доходів і витрат банку [41, с. 28].
Визначення загального обсягу прибутку до оподаткування здійснюється за даними звіту про фінансові результати. Для обчислення абсолютного розміру прибутку використовується інформація про доходи і витрати банку, яка дає змогу визначити прибуток у цілому та за його складовими:
(1.2)
де, П — прибуток банку до оподаткування;
Д1 — процентний дохід;
Д2 — комісійний дохід;
Д3 — чистий торговельний дохід;
Д4 — інші банківські операційні доходи;
Д5 — інші небанківські операційні доходи;
Д6 — повернення списаних активів;
Д7 — непередбачені доходи;
В1 — процентні витрати;
В2 — комісійні витрати;
В3 — інші банківські операційні витрати;
В4— загально-адміністративні витрати;
В5 — витрати на персонал;
В6 — відрахування в резерви та списання сумнівних активів;
В7 — непередбачені витрати.
Виходячи з наведеного рівняння, яке характеризує утворення прибутку банку, можна визначити прибуток за його складовими:
, (1.3)
де, П1 — чистий процентний дохід;
, (1.4)
де, П2 — чистий комісійний дохід;
, (1.5)
де, П3 — чистий торговельний дохід;
, (1.6)
де, П4 — інший прибуток.
Загальний аналіз прибутку банку до оподаткування потребує побудови аналітичної таблиці, яка відображає динаміку його абсолютного обсягу, складу і структури. Така таблиця будується безпосередньо за даними звітів за попередній і звітний роки, або, якщо аналізують доходи і витрати банку, інформація може надходити з відповідних аналітичних таблиць. Другий підхід до формування аналітичної таблиці дає змогу використати дані групувань доходів і витрат за їх видами й істотно знижує трудомісткість розрахунків.
Утворення прибутку комерційного банку є наслідком впливу різноманітних факторів. Деякі з них було розглянуто в попередніх параграфах. Це доходи і витрати банку, вплив яких на прибуток та його складові є очевидним і обчислюється за методом прямого рахунку на основі адитивної факторної моделі.
Таким чином, маємо прямий вплив на прибуток доходів банку (тобто збільшення доходів на відповідну суму веде до збільшення прибутку на ту саму суму; зменшення доходів супроводжується зменшенням прибутку) та зворотний вплив витрат (тобто збільшення витрат призводить до зменшення
1.3 Доходи, витрати і прибуток як основні чинники аналізу фінансових результатів банкуРозглядаючи сутність прибутку, слід зазначити такі його характеристики.
По-перше, прибуток являє собою форму доходу підприємця, що виконує певний вид діяльності. Ця зовнішня, найпростіша форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для її повної характеристики, оскільки у ряді випадків активна діяльність у будь-якій сфері може й не бути пов'язана з отриманням прибутку.
По-друге, прибуток – це форма доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов'язана з категорією капіталу - особливим фактором виробництва - і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу.
Наступною характеристикою прибутку є те, що він не є гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал у той чи інший вид бізнесу, а являє результат вмілого та успішного виконання цього бізнесу. Однак у процесі ведення бізнесу підприємець унаслідок своїх невдалих дій або об'єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки позбутися очікуваного прибутку, але й повністю або частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є здебільшого і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності (рівень прибутку і рівень підприємницького ризику знаходяться в прямо пропорційній залежності).
Також слід зауважити, що прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише ту його частину, яка «очищена» від витрат на виконання цієї діяльності.
У той же час прибуток є вартісним показником, що виражений у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників - вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат тощо, а також з чинним порядком податкового регулювання [27, с. 17].
З урахуванням розглянутих основних характеристик прибутку його визначення в найбільш узагальненому вигляді можна сформулювати таким чином: прибуток - це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик виконання підприємницької діяльності і є різницею між сукупним доходом та сукупними витратами в процесі виконання цієї діяльності.
Висока роль прибутку в розвитку банку та забезпеченні інтересів його засновників і персоналу визначає необхідність ефективного та безперервного управління ним.
Найважливішим фактором, що впливає на суму всіх видів прибутків банку, є розмір доходів банку, який отримується в процесі діяльності.
Доходи банку — це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).
Доходи є базою для розвитку його діяльності, яка забезпечує розв'язання таких завдань.
По-перше, основна частина доходів банку є джерелом покриття витрат, пов'язаних із здійсненням банківської діяльності. Реалізація цього завдання забезпечує самоокупність операцій банку.
По-друге, частина доходів банку є джерелом формування його чистого прибутку. За рахунок прибутку банк формує фонди та резерви для подальшого його розвитку та зниження ризиків. За допомогою реалізації цього завдання банк розвивається в довгостроковому періоді та забезпечує самофінансування розвитку банку на розширеній основі в майбутньому періоді.
Банківські доходи банку прийнято поділяти на процентні та непроцентні.
До процентних доходів належать: процентні доходи за коштами, розміщеними в НБУ; за коштами до запитання; за операціями репо; за короткостроковими депозитами; процентні доходи за коштами, розміщеними в інших банках; за депозитами овернайт; за короткостроковими та довгостроковими депозитами й кредитами; за кредитами овернайт; за фінансовим лізингом; процентні доходи за кредитами суб'єктам господарської діяльності; за овердрафтом; за дисконтними векселями; за факторинговими операціями та іншими кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності; процентні доходи за кредитами фізичним особам; процентні доходи за цінними паперами та інші процентні доходи [35, с. 88].
До непроцентних доходів належать: комісійні доходи за операціями з банками: від розрахунково-касового обслуговування, за операціями з цінними паперами, від операцій з валютою; комісійні доходи за операціями з клієнтами: від РКО, від кредитного обслуговування, за операціями з цінними паперами тощо; результат від торговельних операцій, а також інші банківські операційні доходи (безпосередньо пов'язані з діяльністю банку) та інші небанківські операційні доходи (доходи, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення доходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансових інвестицій; надходження за аудиторські послуги, від орендних операцій тощо).
Слід зауважити, що наведена класифікація не є єдиною, але вона, на думку вітчизняних фахівців, найповніше розкриває суть та джерела походження доходів банку.
Економічний прибуток — це різниця між доходами і витратами банку. Кінцевим фінансовим результатом діяльності банку є прибуток до оподаткування, який утворюється внаслідок руху грошових потоків, що характеризують доходи і витрати банку.
Одним із фундаментальних та узагальнюючих показників ефективності фінансово-комерційної діяльності банку є відношення прибутку банку до його капіталу. У кінцевому випадку, саме прибутковість власного капіталу господарюючого суб’єкту безпосередньо впливає на привабливість його акцій. Це, однак, не характерне для швидко зростаючого банку, який з метою забезпечення необхідної капітальної бази змушений здійснювати нові емісії, що зумовлює зниження доходу на капітал. Тому на протязі декількох років після розміщення нового випуску акцій прибутковість капіталу не може виконувати роль надійного індикатора ефективності функціонування банку [64, с. 63].
Визначення міри впливу окремих чинників на динаміку прибутковості капіталу банку, що дає можливість відкоригувати орієнтири для його фінансового механізму, віддзеркалюють наступні взаємозв'язки:
Прибуток Прибуток Активи
-------------- = --------------- х ------------- (1.1)
Капітал Активи Капітал
Тобто прибутковість капіталу банку знаходиться в прямій залежності від віддачі активів та у зворотній залежності від достатності капіталу. Виходячи з цього, банку вигідно функціонувати на межі ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом.
Прибуток банку — різниця між його доходом і витратами.
Балансовий прибуток банку — сума прибутку й надходжень від реалізованих операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями і дебетовим сальдо мінус збитки від реалізованих операцій.
Дохід банку — загальна сума коштів, отриманих від здійснення активних операцій.
Існують наступні види банківського доходу:
- отримані відсотки;
- доходи і комісія з послуг;
- доходи від операцій з цінними паперами;
- доходи від інкасації грошового виторгу й перевезення цінностей;
- доходи від діяльності негоспрозрахункових підрозділів банку;
- доходи від операцій із золотом і дорогоцінними металами;
- доходи з операцій касового обслуговування Держбюджету і державного боргу;
- штрафи, пеня, отримані неустойки.
Прибуток до оподаткування банку складається з:
- чистого процентного доходу, який визначається як різниця між процентними доходами і процентними витратами банку;
- чистого комісійного доходу, який визначається як різниця між комісійними доходами і комісійними витратами. Він також може бути розподілений за видами банківських послуг, які є джерелами утворення відповідних доходів і напрямами витрачання коштів;
- дивідендного доходу — доходу, отриманого від цінних паперів на продаж та інвестиційних цінних паперів;
- чистого торговельного доходу, тобто прибутку або збитку від здійснення відповідних операцій з цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами;
- прибутку / збитку від інвестиційних цінних паперів — прибутку/збитку від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії;
- прибутку від довгострокових інвестицій в асоційовані компанії і дочірні установи та інших інвестицій;
- іншого операційного доходу.
Фактори, під впливом яких формується прибуток, не обмежуються доходами і витратами. Дуже важливими факторами, що обумовлюють суму прибутку до оподаткування, є:
- обсяг капіталу банку;
- рівень ефективності використання активів банку;
- мультиплікативний ефект капіталу;
- рентабельність доходу.
Функціями прибутку банку на сучасному етапі розвитку є:
- економічна функція прибутку, полягає в забезпеченні достатності капіталу банку та його зростання, а відповідно і розвитку банку;
- соціальна функція, яка полягає в забезпечення стабільного стійкого розвитку населення та нарощення їх капіталу за рахунок банківської системи.
Джерелом банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність «технології» банківської діяльності полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату.
Таким чином, передані банком грошові кошти є специфічним товаром, що має, як будь-який товар, споживну вартість і ціну. Споживна вартість цього товару полягає в його спроможності задовольняти потреби позичальників у грошових коштах і приносити банку процентний доход.
Створюється враження, що позичені банком грошові засоби самі по собі народжують нові гроші (доход). Однак, ще К. Маркс доводив, що всі види доходів мають одне джерело – додаткову вартість.
Таким чином, згідно з його теорією, процентний доход банку – перетворена форма частини додаткової вартості. Це пояснюється тим, що тимчасово вільні кошти банку, передані в користування суб'єктові господарювання (підприємству), саме в процесі його виробництва виконують функцію самозростання капіталу.
Доход, отриманий функціонуючим підприємством, розпадається на підприємницький доход, який воно отримує, і позичковий процентний доход, який отримує банк. Крім того, банк отримує ще і непроцентні доходи як оплату інших послуг (крім послуг за розміщення коштів), наданих ним юридичним і фізичним особам. Ці доходи є часткою перерозподілених доходів отримувачів цих послуг. Отже сукупний доход банку складається з процентних і непроцентних доходів. Він і є джерелом прибутку банку, що утворюється як різниця між його доходами і видатками [42, с. 72].
Прибуток банку являє собою різницю між його доходом і витратами. Класифікація прибутку банку наведена в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Систематизація прибутку банку за основними класифікаційними характеристиками
| Ознаки класифікації прибутку | Види прибутку, що відповідають класифікаційним ознакам |
| 1 | 2 |
| Джерела формування прибутку | Реалізація банківського продукту Прибуток від реалізації майна Прибуток від позареалізаційних операцій |
| Основні напрями для діяльності | Прибуток від операційної діяльності банку Прибуток від інвестиційної діяльності банку Прибуток від фінансової діяльності банку |
| Склад елементів, що формують прибуток | Маржинальний прибуток Валовий прибуток (прибуток до сплати податків) Чистий прибуток |
| Характер неінфляційного «очищення» прибутку | Прибуток номінальний Прибуток реальний |
| Характер обкладання прибутку податками | Прибуток, що оподатковується Прибуток, що неоподатковується |
| Період формування прибутку | Прибуток минулого року Прибуток звітного року Запланований прибуток |
| Регулярність формування прибутку | Прибуток, що формується регулярно Непередбачуваний прибуток |
| Характер використання прибутку | Нерозподілений прибуток Розподілений прибуток |
| Значення загального результату діяльності | Прибуток у звичайному його розумінні Від’ємний прибуток (збиток) |
Балансовий прибуток банку — це сума прибутку й надходжень від реалізованих операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями і дебетовим сальдо мінус збитки від реалізованих операцій.
Основним джерелом банківського прибутку є прибуток від відсоткової різниці, що визначається як отримані відсотки мінус сплачені.
Визначення сутності прибутку як економічної категорії має важливе значення для управління процесами його формування, виявлення факторів, що впливають на його величину, дає знання, необхідні для розробки заходів щодо збільшення прибутку, його максимізації і перспективного планування. Існують різні (так звані «суб'єктивні» й «об'єктивні») теорії визначення прибутку, але вони стосуються до прибутку, що утворюється в процесі виробництва продукції в галузях матеріального виробництва. Щодо походження прибутку комерційних банків, то це питання недостатньо досліджене.
Фінансові результати діяльності банку характеризуються двома показниками, що відображаються в звіті (форма №2-КБ): прибуток (збиток) до оплати податку і прибуток після сплати податків.
Прибуток (збиток) банку до оплати податку складається із складових частин, що відповідають основним видам продукту (послуг) банку, поданих на рис. 1.1.
| Прибуток (збиток) банку до сплати податків | |||
| Прибуток (збиток) від основної банківської діяльності | Прибуток (збиток) від небанківської діяльності | ||
| Прибуток (збиток) від розміщення коштів, кредитів і операцій із цінними паперами | Прибуток (збиток) від інших небанківських операцій | ||
| Прибуток (збиток) від комісійних послуг | Прибуток (збиток) від операцій із резервами | ||
| Результат від торговельних операцій (прибуток «+», збиток «—») | Прибуток (збиток) від непередбачених операцій | ||
| Прибуток (збиток) від інших банківських операцій | |||
Рис. 1.1. Складові частини прибутку (збитку) банку
При аналізі прибутку (збитку) банку необхідно, по-перше, дати загальну оцінку виконання плану і динаміки прибутку і, по-друге, проаналізувати його складові. Цей аналіз необхідний для оцінки ефективності основних видів продукту (послуг) банку, а отже, і роботи працівників банку щодо надання цих послуг. Результати цього аналізу можна використати в управлінні діяльністю банку і при мотивації діяльності його працівників. У звітності банку (форма № 2-КБ) відсутня інформація про складові прибутку (залежно від основних видів його продукту). Тому їх необхідно визначити. Це можна зробити шляхом згрупування доходів і видатків у дві групи, які пов'язані з банківською операційною (основною) діяльністю і небанківською діяльністю, а видатки банку, крім того, розділити на прямі і накладні [30, с. 93].
Для підвищення фінансової стійкості банку важливе значення має зростання його доходів, а як наслідок — і прибутковості банку, що є одним із основних джерел поповнення власного капіталу банку.
У світовій практиці спостерігається як постійне зростання банківських активів, так і рівня дохідності за ними. І хоча збільшується частка доходів, отриманих у вигляді комісійної винагороди від надання банківських послуг, проценти, отримані від кредитних операцій банку, становлять основну частку банківських доходів. Ця тенденція спостерігається і в Україні. При цьому внаслідок слабкого розвитку ринку банківських послуг основна маса банківських доходів одержується у вигляді процентів за користування кредитними коштами, що були надані банком платоспроможним клієнтам.
Структура банківських доходів має такий вигляд:
1. Доходи від проведення активних операцій:
- доходи від кредитування;
- доходи від інвестиційних операцій.
2. Доходи від комісійних операцій:
- доходи від розрахунково-касового обслуговування;
- доходи від трастових операцій;
- доходи від факторингових операцій;
- доходи від лізингових операцій;
- інші доходи від комісійних операцій.
3. Інші доходи.
Доходи від кредитування складаються з процентів за банківськими позиками, а також з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70% доходів банки отримують саме від надання позик.
Важливе значення для зростання дохідності банків має інвестиційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структури інвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів.
Основну масу доходу від комісійних операцій банки отримують у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів через нерозвиненість ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та ін.
До інших видів доходу від комісійних операцій належать:
- комісія за надання гарантій та порук;
- плата за акцептні операції банку;
- плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги;
- комісійні за здійснення валютних операцій;
- комісійна винагорода за консалтинговими послугами.
Оскільки прибуток банку — це різниця між валовими доходами та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат.
Структура витрат банку. Витрати банку включають:
Операційні витрати: сплачені проценти за залученими банком коштами; сплачена комісія; витрати на операції з цінними паперами; витрати на валютні операції; витрати на розрахунково-касове обслуговування; витрати на страхування майна, цінностей ризику; інші операційні витрати [76, с. 83].
Неопераційні витрати: витрати на утримання персоналу; витрати, пов'язані з експлуатацією основних фондів банку; інші витрати.
Найбільшу частку в загальній сумі витрат банку становлять витрати на виплату процентів за залученими банком ресурсами (виплати за депозитами, за рахунками до запитання, за депозитними сертифікатами тощо). Ці виплати набагато перевищують виплати за іншими статтями і становлять більш як половину операційних витрат.
Комісійні виплати — це виплати, які здійснює банк у процесі проведення своїх активних операцій і надання послуг клієнтам, а також витрати з ведення кореспондентських рахунків.
Витрати на валютні операції — це витрати на розрахункове обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.
Неопераційні витрати включають: заробітну плату працівників банку, витрати на утримання приміщень та устаткування й інше.
До складу інших витрат належать витрати, які непередбачені іншими статтями. Це судові витрати, сплачені банком штрафи тощо.
Банківські менеджери повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня доходів та витрат банку як у цілому, так і за статтями з метою мінімізувався витрат та отримання прибутку.
Банки зацікавлені в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:
- підвищення рівня дохідності від використання кожної складової активів;
- здійснення перерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід;
- зменшення процентних та непроцентних витрат.
В умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб'єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.
Капітал — найважливіший індикатор фінансового стану банку. Але неможливо протягом тривалого часу підтримувати стабільний стан капіталу без адекватних доходів. Прибуток і капітал взаємно підкріплюють один одного. Стабільна прибутковість дає змогу збільшити капітал, оскільки банк може використати весь чистий дохід для поповнення своєї бази капіталу, або він може використати частину цього доходу на виплату дивідендів акціонерам. У будь-якому випадку акціонери отримають більший дивідендний дохід, ніж від інших подібних інвестицій. Вони з більшим бажанням придбаватимуть додаткові акції такого банку.
У свою чергу, сильна позиція капіталу допомагає збільшити прибуток двома способами. По-перше, капітал є джерелом безпроцентних фінансових коштів для банку. Якщо банк збільшує свій капітал через випуск нових акцій і використовує прибуток для оплати своїх зобов'язань, його процентні витрати зменшуються. По-друге, кредитори бажають мати справу з добре капіталізованим банком. Отже, добре капіталізовані банки платять менші процентні ставки за своїми зобов'язаннями, тим самим зменшуючи свої процентні витрати. Добре капіталізовані банки можуть також працювати із менш ліквідними активами, оскільки можуть вільно отримувати кредитні ресурси, якщо це їм потрібно. Вони можуть розміщувати більше коштів у дохідних активах [11, с. 53].
Збитки, з іншого боку, можуть швидко зменшити або знищити капітал банку. Тому дуже важливо здійснювати безперервний контроль за прибутковістю банків.
Значення банківського прибутку важко переоцінити. Він важливий для всіх учасників економічного життя і залежить від ряду чинників:
- від отриманих та сплачених процентів за банківськими операціями;
- від питомої ваги непроцентних доходів;
- від поточних витрат;
- від структури активів і пасивів.
Резерви зростання дохідності звичайно знаходять у підвищенні ефективності використання активів через збільшення питомої ваги дохідних активів та скорочення питомої ваги недохідних активів.
Не випадково концепція високорентабельної банківської діяльності, яка доволі поширена в США, базується на трьох «китах»:
- максимізації доходів (від наданих кредитів та операцій із цінними паперами, а також підтримка гнучкої структури активів, яка пристосована до змін процентної ставки);
- мінімізації витрат (через оптимізацію структури пасивів, зменшення втрат від безнадійних позичок, жорсткий контроль за накладними витратами;
- грамотному й ефективному менеджменті.
Отже, отримання прибутку є однією зі стратегічних цілей управління та найважливішим об'єктом фінансового аналізу діяльності банку.
Разом із тим прибуток необхідно розглядати як економічний показник діяльності установи, а не як кошти. Розрізняють кілька видів банківського прибутку: економічний, балансовий, прибуток до оподаткування та чистий. Відповідно до економічної теорії економічний прибуток відрізняється від «бухгалтерського» прибутку (балансового) на суму «неявних» витрат (можливих, але упущених витрат). Інакше кажучи, економічний прибуток — це певний надлишок доходу над економічними витратами, які є сукупністю витрат банку.
На практиці в обліку та аналізі суб'єктів господарювання економічний прибуток не використовується. Він розраховується лише по банківській галузі і включається в сукупність показників звіту про прибутки і збитки. У банківській системі України економічний і балансовий прибуток фактично збігаються.
2. Аналіз фінансових результатів ВАТ “КБ “Надра банк” 2.1 Динаміка доходів, прибутку
Визначимо складові частини його прибутку перед оплатою податку (табл. 2.1 і 2.2). Завдяки розрахунку в цих таблицях завершено підготовку інформаційної бази, що використовується для аналізу прибутку комерційного банку.
Таблиця 2.2
Розрахунок складових частин прибутку ВАТ “КБ “Надра Банк” за 2007 рік, тис. грн.
| Доходи | Витрати | Прибуток (+), збиток (-) | ||||
| Група доходів | сума | прямі | накладні | разом | складові частини | сума |
| 1. Доходи основної банківської діяльності | ||||||
| 1.1. Процентні доходи | 1277 | 649 | 757 | 1 406 | від розміщення коштів, кредитів і операцій із цінними паперами | - 129 |
| 1.2. Непроцентні доходи | ||||||
| Комісійні доходи | 387 | 47 | 230 | 277 | від комісії | + 110 |
| Результати від торговельних операцій (прибуток «+», збиток «—») | 208 | X | 123 | 123 | від торговельних операцій | + 85 |
| Інші банківські операційні доходи | 1 | 30 | 1 | 31 | від інших банківських операцій | -30 |
| Разом по п. 1 | 1873 | 726 | 1 111 | 1 837 | від основної діяльності | + 36 |
| 2. Інші небанківські операційні доходи (група 649) | 1 | X | X | від інших небанківських операцій | + 1 | |
| 3. Зменшення резервів (група 670), відрахування в резерв (група 770) | - | 32 | X | 32 | від операцій із резервами | -32 |
| 4. Непередбачені доходи (розділ 68), непередбачені витрати (розділ 78) | - | від непередбачених операцій | - | |||
| Разом | 1874 | 758 | 1111 | 1869 | +5 | |
| Для довідки: Накладні витрати: КР=1111/1873=0,593 | X | X | X | X | X | X |
У 2007 році ВАТ “КБ “Надра Банк” отримав прибуток 5 тис. грн.
Процентні доходи склали 1277 тис. грн., прямі витрати – 649 тис. грн., накладні витрати - 757тис.грн., в сумі витрати - 1406 тис. грн., отже збиток склав – 129 тис. грн. Комісійні доходи принесли банку прибуток в сумі 110 тис. грн., тому що дохід складав 387 тис. грн., витрати прямі становили - 47 тис. грн., накладні - 230 тис. грн., разом - 277 тис. грн. Результати від торговельних операцій принесли також прибуток 85 тис. грн.
Інші банківські операційні витрати склали 30 тис. грн.
Отже, отримали незначне перевищення доходів над витратами, відповідно - 1874 тис. грн. та 1869 тис. грн.
Таблиця 2.2
Розрахунок складових частин прибутку ВАТ “КБ “Надра Банк” за 2008 рік, тис. грн.
| Доходи | Витрати | Прибуток (+), збиток (-) | ||||
| Група доходів | сума | прямі | накладні | разом | складові частини | сума |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 1. Доходи від основної банківської діяльності | ||||||
| 1.1. Процентні доходи | 785 | 209 | 360 | 569 | від розміщення коштів, кредитів і операцій із цінними паперами | + 216 |
| 1.2. Непроцентні доходи | ||||||
| Комісійні доходи | 825 | 145 | 379 | 524 | від комісії | + 301 |
| Результати від торговельних операцій (прибуток «+», збиток «-») | 8 | - | 4 | 4 | від торговельних операцій | + 4 |
| Інші банківські операційні доходи | 2 | 128 | 1 | 129 | від інших банківських операцій | - 127 |
| Разом по п.1 | 1620 | 482 | 744 | 1226 | від основної діяльності | + 394 |
| 2. Інші небанківські операційні доходи (група 649) | + | X | X | - | від інших небанківських операцій | - |
| 3. Зменшення резервів (група 670), відрахування в резерви (група 770) | + | + | X | X | від операцій із резервами | - |
| 4. Непередбачені доходи (розділ 68) і непередбачені затрати (розділ 78) | + | + | X | X | від непередбачених операцій | - |
| Разом | 1620 | 482 | 744 | 1 226 | + 394 | |
| Для довідки: Накладні витрати: КР=744/1620=0,459 | X | X | X | X | X | X |
З табл. 2.2 видно, що прибуток ВАТ “КБ “Надра Банк” складається з доходів від основної банківської діяльності (процентних та непроцентних доходів), комісійних доходів, доходів від торговельних операцій, інших банківських операційних доходів та небанківських операційних доходів.
За 2008 рік для ВАТ “КБ “Надра Банк” процентні доходи склали 785 тис. грн., з них: прямі 209 тис. грн., накладні 360 тис. грн., прибуток склав 216 тис. грн. Комісійні доходи склали за той самий період 825 тис. грн., з них: прямі 145 тис. грн., накладні 379 тис. грн., прибуток склав 301 тис. грн.
Результати від торговельних операцій разом принесли банку прибуток 4 тис. грн.
Разом АКБ «Промінвестбанк» було отримано дохід 1620 тис. грн., витрати склали 1226 тис. грн., отже прибуток становив 394 тис. грн.
У процесі аналізу прибутку ВАТ “КБ “Надра Банк” необхідно дати загальну оцінку виконання плану і динаміки суми прибутку перед сплатою податків, її складових частин, визначити фактори та їх кількісний вплив на зміну величини прибутку, розробити пропозиції по збільшенню прибутку на перспективу.
Аналіз прибутку ВАТ “КБ “Надра Банк” починається загальною оцінкою виконання плану прибутку і його динаміки (табл. 2.3).
Таблиця 2.3
Загальна оцінка динаміки прибутку ВАТ “КБ “Надра Банк”, тис. грн.
| Складові: прибуток (+), збиток (-) | Роки | Відхилення | |
| 2007 | 2008 | ||
| Процентні доходи | -19 | 517 | 536 |
| Торгівельні доходи | 53 | 4 | -49 |
| Інші банківські операції | -30 | -127 | -97 |
| Інші небанківські операції | 1 | - | -1 |
| Разом | 5 | 394 | 389 |
Із табл. 2.3 видно, що ВАТ “КБ “Надра Банк” за 2008 рік значно покращив свою діяльність, що призвело до збільшення прибутку на 389 тис. грн., або на 98,7%. Якщо за 2008 рік було отримано прибутку 394 тис. грн., то за такий же період 2007 року - тільки 5 тис. грн.
Це пояснюється прибутковою діяльністю по розміщенню коштів, прибутки від якої склали 345 тис. грн.; прибуток від комісії збільшився на 191 тис. грн.
Прибуток (збиток) від інших видів послуг, які приносять непроцентні доходи, аналізується прийомом порівняння фактичних даних звітного періоду з плановими або даними за минулий період, виявляється відхилення від плану або зміни за період, що аналізується (табл. 2.3) і вивчаються причини їх допущення. Цей аналіз повинен бути направлений на пошук можливостей розширення кількості послуг, що надаються (їх диверсифікацію) і визначення резервів збільшення за рахунок цього прибутку. Особливу увагу слід звертати на доцільність витрат.
Таким чином, для підвищення прибутковості своєї діяльності ВАТ “КБ “Надра Банк” слід вжити такі заходи: збільшити ставку процентів за активні послуги і зменшити ставку процентів за залучені кошти; збільшити частку власних коштів банку в загальній сумі фінансових ресурсів; зменшити співвідношення власних і залучених коштів; активізувати роботу по диверсифікації послуг.
2.2 Загальна організаційно-економічна характеристика банку
ВАТ “КБ “Надра Банк” – це універсальна фінансова установа, один із найбільших банків країни. Ми розпочали свою діяльність 26 жовтня 1993 року як невеликий галузевий банк, що орієнтувався насамперед на обслуговування корпоративних клієнтів. У 1998 році ВАТ “КБ “Надра Банк” отримав кредитну лінію Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), спрямовану на підтримку малого та середнього бізнесу, а також кредитну лінію Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), спрямовану на реструктуризацію вугільної помисловості. Крім того, як асоційований член наш банк налагодив співпрацю з міжнародною платіжною системою пластикових карток American Express.
Розширюючи свою присутність на міжнародному ринку, ВАТ “КБ “Надра Банк” у 1999 році приєднався до системи SWIFT і почав надавати послуги електронних платежів, а як принциповий член здійснював емісію карток Eurocard/MasterCard. Наш банк увійшов до складу організацій-партнерів міжнародної системи Western Union, що здійснюють грошові перекази у даній системі. Це дало змогу обслуговувати як державні, так і муніципальні компанії.
Основні види нашої діяльності:
надання кредитів та структурованого фінансування;
відкриття поточних, депозитних та накопичувальних рахунків;
здійснення операцій з валютою та дорогоцінними металами;
надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;
здійснення грошових переказів і міжнародних розрахунків;
випуск банківських платіжних карток, проведення операцій з ними;
проведення операцій на грошовому ринку і на ринках цінних паперів;
здійснення інвестиційної діяльності;
надання торгового фінансування;
проведення документарних операцій;
розрахунково-касове обслуговування.
Організаційна структура банку забезпечує його оптимальну присутність у кожному регіоні країни. Відділення здійснюють продаж послуг і обслуговування клієнтів.
Регіональні управління (РУ) ВАТ “КБ “Надра Банк” працюють на регіональному рівні – займаються операційною підтримкою та розвитком бізнесу у відділеннях, а також здійснюють контроль за їхньою діяльністю. Міжрегіональні управління (МРУ) працюють на міжрегіональному рівні – приймають рішення щодо кредитування клієнтів і розвитку бізнес-напрямів в областях. Центральний офіс, що знаходиться в місті Києві за адресою: вул. Артема, 15, здійснює загальне управління структурними підрозділами усіх рівнів, постановку та контроль реалізації стратегічних цілей банку.
Загальні збори акціонерів
Вищий орган управління ВАТ “КБ “Надра Банк”, що приймає основні рішення за ключовими питаннями діяльності та розвитку банку, зокрема:
визначає загальний напрям розвитку банку;
затверджує Статут банку, а також внесення будь-яких змін до нього;
приймає рішення про зміну розміру статутного капіталу, випуск банком нових акцій;
обирає та відкликає Голів і членів Спостережної Ради і Ревізійної комісії банку, Голову Правління – Президента банку;
затверджує річні результати діяльності банку, розподіл прибутку та дивідендів;
приймає рішення про припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного, розподільчого чи передавального балансу;
затверджує звіти і висновки Ревізійної комісії, звіти Голови Правління – Президента банку і незалежних аудиторів.
Упродовж 2008 року відбулося одне чергове засідання Загальних зборів акціонерів.
Спостережна Рада банку
Орган, відповідальний за виконання рішень Загальних зборів акціонерів і контроль за діяльністю Правління. Спостережна Рада визначає і затверджує загальну стратегію розвитку банку, його перспективні та річні плани діяльності, приймає рішення про створення або діяльність дочірніх установ банку, приєднання до нього інших юридичних осіб, визначає ключові питання організації і діяльності Правління, взаємодії з реєстратором і зовнішнім аудитором, встановлює порядок формування і використання фондів банку, проведення ревізій та ін.
До складу Спостережної Ради банку входять акціонери банку або їх представн ики. Очолює Спостережну Раду Голова, який обирається Загальними зборами акціонерів. На 1 січня 2009 року кількість членів Спостережної Ради становила вісім осіб. Троє членів Спостережної Ради, у тому згідно з критеріями незалежності, визначеними у Положенні про Спостережну Раду банку. Відповідно до затвердженого Положення про Аудиторський Комітет Спостережної Ради, у 2008 році тривала робота над організацією його діяльності.
Правління банку
Виконавчий орган управління, на який покладається відповідальність за здійснення управління усією поточною діяльністю банку, дотримання визначених Загальними зборами акціонерів та Спостережною Радою цілей, стандартів та принципів, забезпечення ефективної організаційної структури і оптимальної схеми підпорядкування, а також чіткий розподіл обов’язків і повноважень між функціональними підрозділами. Голова Правління – Президент банку є найвищою посадовою особою банку, очолює Правління і звітує перед Загальними зборами акціонерів та Спостережною Радою. При Правлінні діють спеціальні комітети:
Кредитний комітет. Відповідальний за обговорення та винесення рішень щодо кредитних пропозицій корпоративних клієнтів.
Малий кредитний комітет. Відповідальний за надання рекомендацій для подальшого прийняття рішень щодо кредитних заявок фізичних осіб і суб’єктів малого та середнього бізнесу.
Комітет з управління активами і пасивами. Відповідальний за прийняття рішень щодо управління ринковими ризиками та ризиком ліквідності, ціноутворення.
Операційний комітет. Відповідальний за прийняття рішень щодо управління операційними ризиками, щодо проектів, пов’язаних з інформаційними технологіями, затвердження банківських процесів.
Комітет кадрового менеджменту. Відповідальний за прийняття рішень з питань кадрової політики та планування кар’єрного зростання.
За підсумками 2008 року чисті активи ВАТ “КБ “Надра Банк” зросли майже на 44% та склали на кінець року понад 30,5 млрд гривень. За даним показником наш банк за результатами року займає 9-е місце в банківській системі України.
Основна питома вага у зростанні чистих активів ВАТ “КБ “Надра Банк” належить кредитно-інвестиційному портфелю, який збільшився майже на 10 млрд гривень. Досягти такого зростання вдалося завдяки проведенню збалансованої кредитної політики, що передбачала пропонування максимальної кількості інноваційних кредитних продуктів, покликаних максимально задовольнити потреби клієнтів та забезпечити індивідуальний підхід до кожного з них, у поєднанні з обґрунтованою ціновою політикою.
Кредити, надані клієнтам корпоративного сегмента, склали 7,5 млрд гривень, або близько 31% кредитного портфеля банку. Загалом за звітний рік кредитний портфель корпоративних клієнтів зріс майже на 33%, що свідчило про успішну діяльність нашого банку у цьому сегменті ринку.
У 2008 році ВАТ “КБ “Надра Банк” приділяв значну увагу обслуговуванню клієнтів малого та середнього бізнесу. Завдяки застосуванню індивідуального підходу в обслуговуванні клієнтів даної групи та розробці й впровадженню спеціальних кредитних продуктів банку вдалося збільшити портфель кредитів, наданих представникам малого та середнього бізнесу, на 60% до 3,2 млрд гривень.
Роздрібне кредитування у 2008 році залишалося одним із пріоритетних напрямів розвитку ВАТ “КБ “Надра Банк”. Завдяки пропонуванню клієнтам унікального для банківської системи України продуктового ряду та активній маркетинговій підтримці банку вдалося наростити портфель кредитів фізичним особам на 6,7 млрд гривень до 13,6 млрд гривень. У загальному кредитному портфелі частка кредитів, наданих роздрібним клієнтам, за звітний рік збільшилася з 47% до 55%. Портфель цінних паперів банку зріс на 1,1 млрд гривень, в основному за рахунок торгового портфеля. При цьому дохід ВАТ “КБ “Надра Банк” від операцій з цін-ними паперами за підсумками 2008 року склав 137,8 млн гривень, що свідчило про виважену політику банку в сфері здійснення інвестицій та забезпечувало диверсифікацію джерел отримання прибутку.
2.3 Аналіз фінансової стійкості ВАТ “КБ “Надра”Проаналізуємо нормативи діяльності ВАТ “КБ “Надра Банк” (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Фактичне значення нормативів діяльності ВАТ “КБ “Надра Банк” у 2007‑2008 рр.
| Показник | 2007 рік | 2008 рік | ||||
| факт. Виконання | норм. Вимоги, % | факт. Виконання | норм. Вимоги не, % | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ||
| Норматив миттєвої ліквідності (Н4) | 154,21 | Не менше 20 | 80,14 | Не менше 20 | ||
| Норматив поточної ліквідності (Н5) | 138,67 | Не менше 40 | 107,89 | Не менше 40 | ||
| Норматив короткострокової ліквідності (Н6) | 26,68 | Не менше 20 | 26,52 | Не менше 20 | ||
| Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) | 21,03 | Не перевищувати 25 | 20,08 | Не перевищувати 25 | ||
| Норматив великих кредитних ризиків (Н8) | 121,35 | 800 | 120,70 | 800 | ||
| Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) | 0,12 | Не має перевищувати 5 | 0,15 | Не має перевищувати 5 | ||
| Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) | 0,25 | Не має перевищувати 40 | 0,27 | Не має перевищувати 40 | ||
| Норматив інвестування в цінні папери (Н11) | 10,87 | Не має перевищувати 15 | 11,25 | Не має перевищувати 15 | ||
| Норматив загальної суми інвестування (Н12) | 18,69 | Не має перевищувати 60 | 29,08 | Не має перевищувати 60 | ||
| Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13) | 4,58 | Не має перевищувати 35 | 7,61 | Не має перевищувати 35 | ||
Взагалі, ліквідність банку означає збалансованість між строками та сумами погашення активів і виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів, типу надання кредитів і здійснення витрат. Вона характеризується нормативними показниками (Н4-Н6), значення яких залежить, в основному, від ефективності депозитної та кредитної політики банку. Банки повинні прагнути дотримуватися нормативів ліквідності на мінімально допустимому рівні, оскільки це дозволить їм поєднувати необхідну ліквідність із достатньо високою прибутковістю.
Значення нормативу Н4 – миттєвої (або абсолютної) ліквідності – ВАТ “КБ “Надра Банк” згідно табл. 2.4 досягло на 01.01.2009 р. 80,14%. Тобто банк має можливість миттєво погашати свої зобов'язання.
Фактичне виконання нормативу поточної ліквідності (Н5) також значно перевищує вимоги НБУ (40%). Його значення коливається в межах від 138,67% на 01.01.2008 р. до 107,89% на 01.01.2009 р., що вказує на спроможність ВАТ “КБ “Надра Банк” задовольнити потреби своїх клієнтів.
Норматив короткострокової ліквідності повинен бути не менше 20%. Банк не порушував даний норматив (на 01.01.2008 р. він становив 26,68%, а на 01.01.2009 р. – 26,52%. Це вказує на достатній обсяг високоліквідних засобів у робочих активах балансу банку.
Загальною рисою виконання ВАТ “КБ “Надра Банк” нормативів ліквідності є перевищення фактичних значень над нормативними, що спричиняє збільшення прибутковості банку в наслідок достатньо ефективної політики у сфері залучення та розміщення коштів.
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначає максимально допустимий обсяг активних операцій з одним клієнтом в залежності від розміру власного капіталу банку. Одним позичальником вважаються споріднені компанії, компанії, які контролюються однією особою. Даний норматив, значення якого не повинно бути більше 25%, призначений для обмеження кредитного ризику банку, що відображається в диверсифікації його кредитних ресурсів і не попущенні надмірної концентрації шляхом обмеження ризику на одного позичальника. У ВАТ “КБ “Надра Банк” цей норматив постійно виконувався, оскільки банк має значний обсяг капіталу, який зберігає його від кредитного ризику. Найбільше значення нормативу Н8 спостерігалося на 01.01.2008 р. (21,03%).
Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначає граничний розмір великих кредитів відносно власного капіталу банку. НБУ вимагає, щоб сукупний обсяг великих кредитів не перевищував 8-кратний обсяг власного капіталу. Завдяки значному розміру капіталу банк стабільно дотримується цього нормативу.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) та усім інсайдерам (Н10) Банку взагалі не повинні перевищувати 5% та 40% відповідно. Як свідчить світова банківська практика, з оцінкою ризику інсайдерських кредитів можуть виникати труднощі через суб'єктивізм підходів до визначення кредитоспроможності позичальників, у наслідок чого можуть виникнути проблеми з погашенням цих кредитів. Дані нормативи також були дотримані ВАТ “КБ “Надра Банк”. Їх максимальні значення становили на одного інсайдера 0,15% та на усіх інсайдерів – 0,27% на 01.01.2009 р.
Як видно з розрахунку нормативів розміру отриманих та наданих міжбанківських позик (табл. 2.4) ВАТ “КБ “Надра Банк” значною мірою не залежить від міжбанківського кредитного ринку. Значення нормативів максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12) та отриманих (Н13) є значно нижчими від дозволених НБУ.
3. Напрямки підвищення ефективності управління фінансовими результатами комерційного банку 3.1 Методи урегулювання фінансової стійкості ВАТ “КБ “Надра Банк”
Серед найважливіших характеристик ефективності роботи господарюючого суб’єкту в ринкових умовах виступає ціна його акцій. Разом з тим, на тлі нерозвиненості українського фондового ринку, цей показник навряд чи буде адекватно характеризувати діяльність банків. Причина полягає у тому, що переважна більшість акцій навіть провідних вітчизняних банків не бере участь у біржовому обороті. Це примушує фінансових аналітиків використовувати індикатори, які заміняють показник ринкової вартості акцій рядом відносних показників прибутковості.
Одним із фундаментальних та узагальнюючих показників ефективності фінансово-комерційної діяльності банку є відношення прибутку банку до його капіталу. У кінцевому випадку, саме прибутковість власного капіталу господарюючого суб’єкту безпосередньо впливає на привабливість його акцій. Це, однак, не характерне для швидко зростаючого банку, який з метою забезпечення необхідної капітальної бази змушений здійснювати нові емісії, що зумовлює зниження доходу на капітал. Тому на протязі декількох років після розміщення нового випуску акцій прибутковість капіталу не може виконувати роль надійного індикатора ефективності функціонування банку.
У західній практиці прибутковість капіталу базується на ринкових показниках і, як правило, знаходиться дещо вище за рівень безризикової процентної ставки, коливаючись в межах 6-8%, в той час як прибутковість активів – в рамках 1-2%. В українській практиці критеріальні рівні для вищезазначених показників поки що не встановлені, що в цілому відображає процес формування вітчизняного банківського сектору.
Слід відмітити, що високі значення прибутковості капіталу у групі великих банків забезпечуються, перш за все, не прибутковістю активів (середній її рівень у великих банків (0.006) є нижчим, ніж у дрібних (0.01) – коефіцієнт 19), а виключно за рахунок другого фактору – відношення чистих активів до капіталу (коефіцієнт 6). Середнє значення цього показника складало для групи великих банків 10.2, в той час як для малих – 2.85.
Крім того, істотне перевищення середнього значення відношення чистих активів до капіталу у великих банків, порівняно з середніми (10.2 проти 6.3), не дивлячись на лідерство останніх у прибутковості капіталу (0.15 у середніх проти 0.7 у крупних) дає всі підстави прогнозувати, що відрив у прибутковості капіталу між великими та середніми банками у майбутньому буде мати тенденцію до скорочення. Це можна пояснити тим, що в умовах загострення конкуренції на українському банківському ринку, для банків найбільш прийнятним шляхом розвитку буде не підвищення цін, а розширення масштабів операцій та нарощення прибуткових активів. Тому висока питома вага чистих активів у крупних банків потенційно сприятиме збільшенню їх прибутковості у перспективі.
3.2 Вихід ВАТ “КБ “Надра Банк” з кризової ситуаціїАналізуючи діяльність банків, слід враховувати, що поєднання невисокого відношення прибутку до активів із досить значною нормою прибутку на капітал (це є характерним для таких банків, як «Південний» та Укрінбанк) говорить про те, що в структурі пасивів вони мають високу долю зобов’язань та низьку частку власного капіталу (як видно із даних додатку Б, питома вага залучених коштів у пасивах зазначених банків становить 72 та 83% відповідно). Необхідно відмітити, що стабільність фінансового механізму таких банків у майбутньому може бути під загрозою, хоча з точки зору його власників вони функціонують ефективно.
Явний дисбаланс процентної «вигоди» на користь банків потенційно загрожує скороченню у майбутньому їх ресурсної бази та доходності, тому політика банків, направлена на підвищення ефективності фінансового механізму в умовах міжбанківської конкуренції повинна зберігати баланс економічних інтересів учасників процесу «заощадження-кредити», що відповідатиме принципу забезпечення інтересів учасників фінансових угод, визначеному у першому розділі даної роботи. Крім того, це викликано і суто практичною необхідністю – саме доход від операційної діяльності українських банків є найвагомішим (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Структура доходів банків України, %
| Статті доходів | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 |
| процентні | 66 | 62 | 63 | 66 |
| комісійні | 19 | 20 | 23 | 27 |
| інші доходи | 15 | 18 | 14 | 7 |
| Усього | 100 | 100 | 100 | 100 |
Необхідно відмітити, що рівень чистої процентної маржі (відношення різниці процентних доходів та витрат до середнього обсягу активів) наділений властивістю вловлювати посилення конкуренції та ступінь доступності банку до недорогих зовнішніх джерел фінансування.
Слід зазначити, що різні за величиною банки мають неоднакові рівні процентної маржі. Так, процентна маржа дрібних банків є, як правило, більшою, ніж у крупних, за рахунок великої частки у зобов’язаннях «дешевих» депозитів порівняно з великими, яким часто доводиться купувати значну частину пасивів, а також надання позик клієнтам з вищим ризиком, що обумовлює підвищення процентної ставки.
З метою досягнення більш детальної картини прибутковості, задля уникнення впливу на процентний прибуток банку з боку активів, за якими не отримуються проценти (особливо якщо вони фінансуються за рахунок процентних пасивів), а також з боку депозитів, за якими не нараховуються проценти (особливо якщо за їх рахунок фінансуються процентні активи), банківським менеджерам доцільно визначати величину чистого спреду:
Процентні доходи Процентні витрати
Чистий спред =------------------------------ – ----------------------------- (3.1
Середні доходні активи Середні платні пасиви
У боротьбі за клієнта зарубіжні банки часто проводять політику демпінгу, встановлюючи процентну ставку за кредитами на декілька пунктів нижче ринкової. Внаслідок цього прибутковість таких операцій може дорівнювати нулю, що компенсується збільшенням на банківських рахунках оборотних коштів клієнтів, обслуговуючи які банки отримують значні та стабільні комісійні надходження.
Так, якщо «на початку 1990-х років комерційні банки економічно розвинених країн отримували приблизно третину своїх доходів від торгівлі на валютних біржах у вигляді плати за надані клієнтам послуги», то в сьогоднішніх умовах у деяких країнах, зокрема, у США «комісійні доходи за здійснення платежів, прийом депозитів та інші послуги клієнтам забезпечують до 40% усього прибутку банків». Необхідно відмітити збільшення питомої ваги непроцентних доходів у загальному їх обсязі і у вітчизняних банківських установ (табл. 3.1).
Деякі автори стверджують, що подібна тенденція може може свідчити про поганий менеджмент у банку та зниження його конкурентоспроможності, оскільки банк може втратити свою частку на ринку.
З таким твердженням важко погодитись. Не дивлячись, як правило, на вагому частину процентних доходів банку в загальному їх обсязі, спрямованість фінансового механізму банку не може зводити лише до орієнтації на прибутки процентного характеру, оскільки це підвищуватиме залежність його доходної бази від однорідних операцій (кредитних, інвестиційних).
Стабільно висока питома вага процентних доходів банків України на початку 1990-х років була, передусім, наслідком високої інфляції. Зниження темпів інфляції (за інших рівних умов) змушує банки переглядати процентні ставки, здійснювати пошук нових клієнтів, розширювати асортимент послуг, що врешті-решт відображається на зростанні питомої ваги комісійних доходів. Останнє, думається, у найближчі роки відбуватиметься не за рахунок зниження процентних доходів (оскільки вітчизняна економіка перехідного типу відчуває гостру потребу у банківських кредитах), а доходів від діяльності, що незначним чином впливає на стійкість конкурентних позицій банку (валютні операції, інші операційні доходи). В цілому ж, зростання процентних та непроцентних доходів є вагомим свідченням посилення позицій банку на конкурентному ринку, збільшення його ринкової частки. Як справедливо зазначається, «здатність фірми заробляти задовільний обсяг грошових коштів визначається її конкурентоспроможністю».
При плануванні обсягу та структури процентних операцій банківським менеджерам доцільно враховувати певну специфіку ціноутворення у банківській справі: із вартості фінансування випливає вартість кредитування. По цій причині, процентний доход банку, як правило, зменшується в умовах підвищення процентних ставок на ринку (за рахунок часового лагу між підвищенням депозитних та відповідним збільшенням кредитних ставок) та зростає на тлі тенденції до їх зниження (за рахунок часового лагу між зменшенням депозитних та відповідним зменшенням кредитних ставок).
Важливим фактором підвищення конкурентоспроможності банку є оптимальне (з мінімальним ризиком та максимальною віддачею) розміщення банківських коштів у різні види активів у відповідності з його стратегічними програмами, основна мета яких – максимізація та стабілізація банківської маржі у довгостроковій перспективі.
Однак сьогодні при управлінні активами прослідковується, на наш погляд, негативна закономірність – надмірна орієнтація багатьох банків на один метод, що виправдав себе, наприклад, на формування загального фонду грошових ресурсів (як правило, це крупні багатофілійні банки), оскільки він не потребує складних фінансових розрахунків. У цьому випадку, в одному фонді мобілізуються всі кошти, які надходять в банк з найрізноманітніших джерел. У подальшому їх розподіл відбувається за найбільш вигідними на даний момент напрямками, без будь-якої «прив’язки» до джерела ресурсів. Не дивлячись на те, що вказаний метод відкриває банку широкі можливості для проведення активних операцій, його використання не сприяє вирішенню дилеми «ліквідність–прибутковість».
Немало банків поки що управляють активами за методом конверсії (розподілу активів), який дозволяє подолати обмеженість методу загального фонду коштів, визначаючи вимоги до ліквідності щодо кожного з джерел ресурсів (найзначніші – для вкладів «до запитання», менші – для строкових, ощадних, найменші – для власного капіталу). У подальшому, розміщення коштів відбувається за напрямками, що відповідають стабільності певного джерела. Основною перевагою цього методу є оптимізація обсягу необхідних ліквідних активів та додаткове вкладення вивільнених коштів у кредити та інвестиції, що призводить до підвищення норми прибутку [46, c. 96].
Разом з тим, даний метод не завжди передбачає незалежність використання коштів від джерел їх формування. У вітчизняній практиці засновники і пайовики банку є подекуди одночасно і його позичальниками. В результаті немала частина вкладів, що відкриваються, йде на кредити власникам цих же вкладів. Загалом же, банківським менеджерам треба враховувати, що будь-який метод управління активами зорієнтований на середній, а не граничний рівень ліквідності, оскільки ці методи не враховують необхідність задоволення можливих заявок на кредити або проведення інших термінових операцій.
Крім того, визначення стабільності конкретного ліквідного джерела може бути ускладненим. Як показує практика, у разі виникнення фінансової кризи та паніки серед населення, динаміка порівняно стабільних ресурсів (якими є строкові та ощадні вклади) є самою непрогнозованою. З іншого боку, рух коштів за вкладами «до запитання» довгий час може бути мінімальним або не відбуватися взагалі. На нашу думку, визначення у межах клієнтських ресурсів «до запитання» частки умовно-стабільних коштів, через обрахування розміру незнижуваного залишку за всією клієнтською базою банку, дасть можливість доходного розміщення умовно-стабільних ресурсів.
3.3 Діяльність НБУ щодо урегулювання кризової ситуації у банківській сферіВідносна прогнозованість макроекономічних процесів, що спостерігається в Україні упродовж останніх років, створює умови для розширення діяльності банків у інвестиційній сфері. Вигідним об'єктом інвестування за таких умов можуть бути цінні папери першокласних емітентів із зростаючою позитивною курсовою різницею, що властиве для періоду фінансової стабілізації в країні, а також цінні папери, що випущені безпосередньо клієнтами банку, що дає оперативну інформацію про стан справ партнера та можливість впливати на перебіг подій у його бізнесі.
Зокрема, для невеликих і середніх банків, що складають переважну частину вітчизняної банківської системи, враховуючи певну обмеженість їх фінансових ресурсів, на нашу думку, прийнятною стратегією у сфері здійснення інвестицій може стати більш-менш рівномірний розподіл ресурсів між цінними паперами різної терміновості, за яким при надходженні часу погашення найбільш короткострокового інструменту вивільнені кошти спрямовувались у активи з приблизно аналогічним терміном повернення, що і щойно погашені. Підтримка таким чином рівномірної диверсифікації активів за термінами сприятиме як стабілізації прибутковості за рахунок довгострокових вкладень, так і збереженню ліквідності, що дають короткотермінові, а також підвищенню гнучкості фінансового механізму банківської установи: певна частина інвестованого капіталу весь час погашається, що дає можливість його реінвестування у нові активи.
На відміну від дивідендів, доходи і збитки від операцій з цінними паперами у більшості економічно розвинутих країн не виділяються як самостійні статті у фінансовій звітності банків. Причина полягає у тому, що вони розглядаються як важкопрогнозовані, будучи залежними від численних факторів, які лежать поза межами контролю з боку банку. Крім того, збитки від операцій з цінними паперами не завжди можна вважати власне збитками: термінова ліквідація інвестиційної позиції може бути викликана значним підвищенням доходності на на іншому сегменті ринку, що дасть можливість компенсувати втрати.
Сьогодні, внаслідок нерозвинутості фондового ринку України, частка високоліквідних активів банку, вкладених в цінні папери є досить незначною. Це посилює суперечність в діяльності банку, яка полягає у тому, що високоліквідні активи приносять незначні доходи (або взагалі їх не приносять). Одним із шляхів її вирішення є проведення банком операцій з обміну іноземної валюти, використовуючи залишки коштів в касі і на коррахунку, які одночасно можуть приносити банку прибуток у вигляді маржі між ціною покупки валюти та її продажу.
Якщо управління ризиками, пов’язаними з обміном валют, може здійснюватися за допомогою цінової політики банку, оскільки обсяг готівкових валютних операцій, порівняно з безготівковими, є набагато меншим, то купівля-продаж іноземних валют призводить до формування певної валютної позиції, що вимагає застосування банком відповідних заходів щодо управління валютним ризиком.
Одним із недоліків хеджування валютних ризиків за допомогою похідних фінансових інструментів є значні витрати банку на комісійні та посередницькі послуги. На нашу думку, вибіркове хеджування (найбільш нестійких валют) можна розглядати як один із способів зниження загальних витрат банку. Також, думається, з метою уникнення витрат банку на хеджування ризиків у випадку, коли тенденції ринку залишаються стабільними або сприятливими, доцільним буде здійснювати хеджування ризиків тоді, коли відповідні ринкові показники (курси валют, процентні ставки) досягли наперед встановленого банківськими аналітиками певного граничного рівня [28, c. 46].
На жаль, на сьогоднішній день в Україні відсутній ефективно функціонуючий ринок фінансових деривативів, що, на тлі обмеженості можливостей українських банків щодо диверсифікації валют (спектр валют, з якими працюють вітчизняні банки, є дуже вузьким) поступово висуває на перший план серед засобів пом’якшення впливу на стабільність фінансового механізму банку коливань ринкової вартості його валютних активів і пасивів лімітування валютних операцій.
Ліміти валютних операцій можуть мати як часовий (скажімо, відкриття великих позицій на короткий проміжок часу) так і вартісний характер. Числові значення лімітів валютних позицій мають базуватися на оцінці потенційних втрат. Очевидно, ліміти за більш «рухливими» та менш ліквідними валютами мають бути меншими за ліміти за стійкими та ліквідними. Коли національна валюта схильна до значної девальвації, усі короткі позиції банку у стійких іноземних валютах мають бути суворо обмежені, рівно і як довгі позиції у валюті, що девальвує [11, c. 78].
При цьому, якщо валютні позиції відносно малі, прийнятним буде, на нашу думку, встановлення банком єдиного ліміту для групи валют у сукупності. У цьому випадку, валова відкрита валютна позиція банку може бути визначена двома способами. За наявності хаотичної, нестійкої кон’юнктури на валютному ринку, коли будь-які позиції у будь-яких валютах можуть призвести до збитків, найбільш доцільним буде обмеження валютної активності банку у певних валютах мінімальною позицією у найбільш нестійкій валюті. Із досягненням ринкової стабільності, для банку більш вигідним буде сумування абсолютних значень відкритих позицій у різних валютах, що розширюватиме його можливості щодо оперування валютними активами та отримання прибутку.
З метою підвищення ефективності хеджування валютних ризиків, в зарубіжній банківській практиці знайшов широке розповсюдження так званий метод «неттингу», який заключається в максимальному скороченні кількості валютних операцій, що компенсується їх укрупненням. По мірі централізації ризику, його рівень частково знімається з філій або підрозділів банку і переноситься на центральну ланку банківської установи, що володіє ширшим арсеналом засобів його хеджування.
Маніпулювання строками платежів в іноземних валютах, залежно від очікуваних коливань валютних курсів, дасть змогу закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх курсу та довгі позиції – до зниження. Найпоширенішою формою подібної тактики є прискорення чи сповільнення погашення зобов’язань в іноземній валюті. Разом з тим, переважна більшість фінансових угод передбачає штрафні санкції при змінах термінів платежів, у зв’язку з чим доцільність застосування цих методів буде тоді, коли курсовий виграш перекриє суму нарахованих штрафів [22, c. 89].
Висновки
За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:
Економічний прибуток — це різниця між доходами і витратами банку. Кінцевим фінансовим результатом діяльності банку є прибуток до оподаткування, який утворюється внаслідок руху грошових потоків, що характеризують доходи і витрати банку.
Балансовий прибуток банку — сума прибутку й надходжень від реалізованих операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями і дебетовим сальдо мінус збитки від реалізованих операцій.
Існують наступні види банківського доходу: отримані відсотки; доходи і комісія з послуг; доходи від операцій з цінними паперами; доходи від інкасації грошового виторгу й перевезення цінностей; доходи від діяльності негоспрозрахункових підрозділів банку; доходи від операцій із золотом і дорогоцінними металами; доходи з операцій касового обслуговування Держбюджету і державного боргу; штрафи, пеня, отримані неустойки.
Фактори, під впливом яких формується прибуток, не обмежуються доходами і витратами. Дуже важливими факторами, що обумовлюють суму прибутку до оподаткування, є: обсяг капіталу банку; рівень ефективності використання активів банку; мультиплікативний ефект капіталу; рентабельність доходу.
Одним із фундаментальних та узагальнюючих показників ефективності фінансово-комерційної діяльності банку є відношення прибутку банку до його капіталу. У кінцевому випадку, саме прибутковість власного капіталу господарюючого суб’єкту безпосередньо впливає на привабливість його акцій. Це, однак, не характерне для швидко зростаючого банку, який з метою забезпечення необхідної капітальної бази змушений здійснювати нові емісії, що зумовлює зниження доходу на капітал. Тому на протязі декількох років після розміщення нового випуску акцій прибутковість капіталу не може виконувати роль надійного індикатора ефективності функціонування банку.
Джерелом банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність «технології» банківської діяльності полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату.
Прибуток ВАТ “КБ “Надра Банк” складається з доходів від основної банківської діяльності (процентних та непроцентних доходів), комісійних доходів, доходів від торговельних операцій, інших банківських операційних доходів та небанківських операційних доходів.
За 2008 рік для ВАТ “КБ “Надра Банк” процентні доходи склали 785 тис. грн., з них: прямі 209 тис. грн., накладні 360 тис. грн., прибуток склав 216 тис. грн. Комісійні доходи склали за той самий період 825 тис. грн., з них: прямі 145 тис. грн., накладні 379 тис. грн., прибуток склав 301 тис. грн.
У 2008 році в порівнянні з 2005 роком загальна сума витрат ВАТ “КБ “Надра Банк” зросла на 110112,87 тис. грн., або на 28,20 % за рахунок збільшення процентних витрат на 31978,10 тис. грн., або на 30,64 % та витрат на утримання персоналу на 79369,50 тис. грн., або на 86,94%, та збільшенням комісійних витрат на 1188,71 тис. грн. або на 11,78 % при зменшенні відрахувань в резерви та списання безнадійних активів на 8784,52 тис. грн., що свідчить про поліпшення якості активних операцій, зменшення сумнівної та безнадійної заборгованості.
У західній практиці прибутковість капіталу базується на ринкових показниках і, як правило, знаходиться дещо вище за рівень безризикової процентної ставки, коливаючись в межах 6-8%, в той час як прибутковість активів – в рамках 1-2%. В українській практиці критеріальні рівні для вищезазначених показників поки що не встановлені, що в цілому відображає процес формування вітчизняного банківського сектору.
Крім того, істотне перевищення середнього значення відношення чистих активів до капіталу у великих банків, порівняно з середніми (10.2 проти 6.3), не дивлячись на лідерство останніх у прибутковості капіталу (0.15 у середніх проти 0.7 у крупних) дає всі підстави прогнозувати, що відрив у прибутковості капіталу між великими та середніми банками у майбутньому буде мати тенденцію до скорочення. Це можна пояснити тим, що в умовах загострення конкуренції на українському банківському ринку, для банків найбільш прийнятним шляхом розвитку буде не підвищення цін, а розширення масштабів операцій та нарощення прибуткових активів. Тому висока питома вага чистих активів у крупних банків потенційно сприятиме збільшенню їх прибутковості у перспективі.
На сучасному етапі можливості банків України щодо нарощення прибутковості активів та капіталу дещо обмежені, оскільки збільшення прибуткових активів повинно підкріплюватися адекватним розширенням ресурсної бази. В умовах низької довіри до банківської системи це питання ускладнюється тим, що останніми роками доходність банків України значною мірою забезпечувалась за рахунок інтересів вкладників.
Список використаних джерел
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" вiд 07.12.2000 № 2121-III зі зм. та доп. станом на № 532-V (532-16) від 22.12.2007 // ВВР, 2008, № 10, ст. 90.
2. Закон України “Про Національний банк України” вiд 20.05.1999 № 679-XIV зі змінами № 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005 //ВВР, 2007, № 9, № 10-11, ст. 96.
3. Алавердов А. Р. Стратегический менеджмент в коммерческом банке: Учебник. — М.: Маркет ДС, 2008. — 569 с.
4. Алєксєєв І.В., Ольшанська М.В. Банки як суб'єкти трансформаційного процесу "кооперування - інтеграція підприємств" // Соц.-екон. дослідж. в перехід. період. — 2008. — Вип. 2. — С. 266-274.
5. Васюренко Л. В., Федосік І. М. Ресурси комерційного банку: Теоретичний та прикладний аналіз. — Х.: ПП Яковлєва, 2003. — 87 с.
6. Васюренко О. В., Волохата К. О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків. — К.: Знання, 2007. — 463 с.
7. Волкова Н.И. Стратегия предпринимательской деятельности банков // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2005.- 267 c.
8. Геєць О. В., Домрачев В. М., Лондар С. Л. Основи банківської справи та управління кредитними ризиками. — К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2004. — 240 с.
9. Герасимович А. М. Аналіз банківської діяльності. — К.: КНЕУ, 2007. — 600 с.
10. Грушко В.І., Лаптев С.М., Любунь О.С. Банківський нагляд. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 264 с.
11. Давиденко Н.М. Концептуальна модель оцінки фінансового стану банківських установ // Актуальні проблеми економіки.- 2007.- № 9.- C.30-38.
12. Денисенко М. П. Гроші та кредит у банківській справі. — К.: Алерта, 2004. — 478 с.
13. Денисенко М. П., Кабанов В. Г., Худолій Л. М. Грошово-кредитна діяльність банків. — К.: Європейський ун-т, 2004. — 340 с.
14. Денісов С. В., Іващенко В. В., Краснобрижа Г. А., Невлюдов І. Ш., Новоселов С. П. Основи банківської справи. — Х.: ХНУРЕ, 2002. — 131 с.
15. Домрачев В. М. Міжнародні банківські розрахунки. — К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2008. — 88 с.
16. Дробязко А., Сушко В. Банки Украины. Обобщенный портрет по итогам 2005 года // Финансовые риски.- 2005.- № 4.- C.19-40.
17. Дударенко О.А. Банківські ресурси, їх складові та проблема акумуляції // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.15: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2007.- 336 c.
18. Єпіфанов А. О., Маслак Н. Г., Сало І. В. Операції комерційних банків. — Суми: Університетська книга, 2008. — 522 с.
19. Зайцева І.П. Сутність та значення основних бюджетів комерційного банку // Формування ринкових відносин в Україні.- 2007.- № 2.- C.82-88.
20. Зянько В. В., Коваль Н. О., Тептя О. В. Банківський менеджмент. — Вінниця: ВНТУ, 2008. — 127 с.
21. Зянько В. В., Тептя О. В. Банківська справа. — Вінниця: ВНТУ, 2004. — 114 с.
22. Калашнікова Т. В. Банківські операції.— Х.: ХНАУ, 2005. — 80с.
23. Калініченко О. Нові організаційні підходи до управління банком як джерело підвищення стійкості банку // Банківська справа.- 2007.- № 2.- C.83-90.
24. Кириченко О. А., Міщенко В. І., Щербань В. П., Яценюк А. П., Гіленко І. В. Банківський менеджмент. — К.: Знання, 2005. — 832 с.
25. Кирій Р.П. Особливості банківських послуг як об'єкта управління в конкурентному середовищі // Соц.-екон. дослідж. в перехід. період. — 2008. — Вип. 2. — С. 397-403.
26. Коваленко В. В. Фінансовий моніторинг банків. — Суми: ВВП "Мрія-1" ТОВ, 2005. — 120 с.
27. Колесников В. И., Черненко В. А., Мельникова С. А. Кредит и его основные формы. — СПб.: Издательство СПбГУЭФ, 2001. — 74 с.
28. Копилюк О. І, Кульчицька Н. С. Фінансовий менеджмент в банку. — Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2005. — 108 с.
29. Копилюк О.І., Музичка О.М. Теоретичні підходи до розкриття сутності банківських ресурсів // Формування ринкових відносин в Україні.- 2007.- № 5.- C.18-22.
30. Костюченко О. А. Банківське право України. Банківська система. Національний банк. Комерційні банки. Розрахунки і кредитування. Ринок цінних паперів. Національне валютне законодавство. Банківські системи зарубіжних країн. Інститут банківської таємниці. — К.: А.С.К., 2007. — 624 с.
31. Кочетков В. М. Основи аналізу банківської діяльності. — К.: Видавництво Європейського університету, 2005. — 116 с.
32. Крухмаль О.В. Оцінка фінансової стійкості на підставі визначення критеріїв динамічної стабільності діяльності банку // Актуальні проблеми економіки.- 2007.- № 9.- C.43-51.
33. Кузьмін В. В., Андрейченко О. В. Банківські операції. — К.: ННЦ "Ін-т аграрної економіки", 2007. — 418 с.
34. Лаврушин О. И., Афанасьева О. Н., Корниенко С. Л. Банковское дело: современная система кредитования. — М.: Кнорус, 2008. — 260 с.
35. Лаврушин О. И., Мамонова И. Д., Валенцева Н. И., Ширинская З. Г., Штайн Й. Х. Управление деятельностью коммерческого банка (Банковский менеджмент). — М.: Юристъ, 2005. — 687 с.
36. Лазепко І. М., Алексеєнко М. Д., Сивульський М. І. Банківські операції. — К.: Університет "Україна", 2008. — 328 с.
37. Латковська Т. А. Фінансово-правові питання формування центральних та державних банків в Україні, країнах центральноєвропейської та англосаксонської систем права. — О.: Юридична література, 2008. — 280 с.
38. Любунь О. С., Потійко Ю. А., Лаптєв С. М., Шевченко К. Є., Денисенко М. П. Система банківського менеджменту. — К., 2005. — 356 с.
39. Любунь О.С. Стратегічне планування та управління банківською діяльністю // Фінанси України.- 2005.- № 11.- C.81-87.
40. Мартюшев О.О. Організаційно-методологічне забезпечення стратегічного планування комерційного банку // Фінанси України.- 2005.- №10.- C.60-68.
41. Мещеряков А.А. Теоретико-практичні засади побудови фінансового менеджменту банку // Формування ринкових відносин в Україні.- 2007.- № 6.- C.53-57.
42. Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 240 с.
43. Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності. — К.: КНЕУ, 2003. — 347 с.
44. Пашута А. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України // Вісник Національного банку України.- 2007.- № 1.- C.44-48.
45. Петрук О. М. Банківська справа. — К.: Кондор, 2004. — 462 с.
46. Плісак Т. О. Облік та аналіз діяльності комерційного банку. — К.: КНТЕУ, 2003. — 520 с.
47. Подік С. М., Ігнатенко В. І. Банківська справа: теорія і практика. — К.: Фада, ЛТД, 2007. — 642 с.
48. Полозенко Д.В. Банківська система України в умовах функціонування іноземних банків // Фінанси України.- 2007.- № 5.- C.91-95.
49. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.
50. Разуменко І.М. Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків України на регіональному рівні // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2005.- 267 c.
51. Сало І. В., Криклій О. А. Фінансовий менеджмент банку. — Суми: Університетська книга, 2008. — 313 с.
52. Стечишин Т.Б. Вплив глобалізаційних процесів на розвиток банківської системи України// Соц.-екон. дослідж. в перехід. період. — 2008. — Вип. 2. — С. 301-309.
53. Сухарський B. C. Ощадно-банківська справа. - Тернопіль: Астон, 2003. - 464 с.
54. Тиркало Р. І., Гуцал І. С., Чайковський Я. І. Банківська справа. — Т.: Карт-бланш, 2001. — 314 с.
55. Токмакова І.А. , Краснов В.Г. Сутність і структура фінансового ринку // Фінанси України. – 2001. – № 12. – С. 112-120.
56. Фролов С. М. Банківська справа та основи митного регулювання в Україні: теорія та практика. — Суми: Університетська книга, 2004. — 367 с.
57. Череп А. В., Андросова О. Ф. Банківські операції. — К.: Кондор, 2008. — 407 c.
58. Черкасова С. В. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів // Фінанси України. – 2003. – № 10. – С.130 - 134.
59. Шевцова О.Й., Артеменко Т.Ю. Складові стратегічного управління банком // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 14: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2005.- 267 c.
60. Шелудько Н. М. Управління фінансовою стійкістю комерційних банків. — К.: Інститут економіки НАН України, 2002. — 228 с.
61. Штейн О.І. Стратегія комерційного банку на ринку банківських послуг // Економіст.- 2007.- № 1.- C.44-48.
62. Шульга Н.П. Управління економічним капіталом банку // Соц.-екон. дослідж. в перехід. період. — 2008. — Вип.1. — С. 299-305.
Додатки
Баланс банку
| АКТИВИ БАНКУ* | 01.01.2009 |
| |
| Сума (тис. грн) |
| ||
| |||
| Кошти в НБУ та готівкові кошти банку | 422 482 |
| |
| Цінні папери, що рефінансуються НБУ | 702 012 |
| |
| Кошти в інших банках | 3 084 915 |
| |
| Резерви під заборгованість інших банків | 0 |
| |
| Резерви у відсотках до активу | 0.0 |
| |
| Цінні папери у торговому портфелі банку | 1 076 631 |
| |
| Цінні папери в портфелі банку на продаж | 162 |
| |
| Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж | 412.0 |
| |
| Резерви у відсотках до активу | 3.74 |
| |
| Кредити, що надані | 24 391 894 |
| |
| Резерви під заборгованість за кредитами | 1 522 659 |
| |
| Резерви у відсотках до активу | 6.24 |
| |
| Основні засоби | 1 728 823 |
| |
| Нематеріальні активи | 4 443 |
| |
| Нараховані доходи до отримання | 1 209 730 |
| |
| Резерви під заборгованість за нарахованими доходами | 406 754 |
| |
| Резерви у відсотках до активу | 77.52 |
| |
| Інші активи | 961 846 |
| |
| Резерви під інші активи | 35 360 |
| |
| Резерви у відсотках до активу | 37.45 |
| |
| Усього активів | 30 547 480 |
| |
| |||
| Усього активів | 30 547 480 |
| |
| ПАСИВИ БАНКУ* | 01.01.2009 | ||
| Сума (тис. Грн) | |||
| Зобов’язання банку | |||
| Кошти банку | 12 296 683 | ||
| Кошти юридичних осіб | 5 221 369 | ||
| Кошти фізичних осіб | 9 551 862 | ||
| Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком | 272 | ||
| Боргові цінні папери, емітовані банком | 0 | ||
| Нараховані витрати, що мають бути сплачені | 420 481 | ||
| Відстрочені податкові зобов'язання | 49 102 | ||
| Інші зобов`язання | 1 169 242 | ||
| Усього зобов`язань | 28 709 012 | ||
| Капітал банку | |||
| Статутний капітал | 390 363 | ||
| Емісійні різниці | 638 910 | ||
| Резерви, капіталізовані дивіденди та інші фонди банку | 640 710 | ||
| Резерви переоцінки основних засобів | 142 186 | ||
| Прибуток/Збиток минулих років | 442 | ||
| Прибуток/Збиток поточного року | 25 857 | ||
| Усього власного капіталу | 1 838 469 | ||
| Усього пасивів | 30 547 480 | ||
Похожие работы
... бізнес-планів, при контролі за їх реалізацією, в системі маркетингу, тобто в системі управління виробництвом і реалізації продукції, робіт і послуг, орієнтованої на ринок. 1.5. Особливості аналізу фінансових результатів в умовах інфляції. Інфляція характеризується забезпеченням національної грошової одиниці і загальним підвищенням цін всередині країни. У теорії і практиці розрізнюють декі ...
... двищує ступінь його ділової активності, збільшує розміри доходів засновників і власників, характеризує фінансове здоров’я господарства. На даний час можна виділити такі основні завдання аналізу фінансових результатів діяльності підприємства: оцінка плану (прогнозу) прибутку; вивчення складу і структури прибутку в динаміці; виявлення і кількісний вимір впливу факторів, які формують прибуток; ...
... , №5, 1997, с.34. 34. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків: Інструкція НБУ, затверджена постановою Правління НБУ 14.04.1998 №141. 35. Аналіз діяльності комерційного банку. За редакцією д. е. н., проф. Ф.Ф. Бутинця, д. е. н., проф. А. М. Герасимовича. Ж.: ПП “РУТА”, 2001р. 36. Банківські операції: Підручник/ Під ред. А. М. Мороза, М. І. Савлука та ін.–К.,2000.–472с. ...
... ї інформації, дозволяє більше приділяти проведенню економічного і фінансового аналізу роботи підприємства та пошуку резервів щодо підвищення ефективності цієї роботи. 3 КОНТРОЛЬ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ 3.1 Економічний аналіз результатів господарської діяльності Термін "Аналіз" буквально означає розкладання об'єкта, що вивчається на окремі частини (елементи), на внутрішні властиві цьому ...
0 комментариев