Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Зміст

1.  Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності

2.  Напрями поліпшення інвестиційної діяльності українських підприємств

3.  Підготовка до укладання зовнішньоекономічного конракту

1. Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених законом, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності.

Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій платній або неоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

2. Напрями поліпшення інвестиційної діяльності українських підприємств

У порівнянні з іншими Україна не є найкращою країною для здійснення інвестицій. Економічна нестабільність численні затримки і протиріччя при проведенні реформ стали причиною того, що в міжнародному рейтингу кредитоспроможності вона виглядає не досить привабливо. За рейтингом журналу «Institutional Investor» Україна посідала в 1997 році 111 місце за такими країнами, як Того, Танзанія і Нігерія. У порівнянні з 1995 роком (109 місце) вона погіршила свої позиції. Цей рейтинг оцінює надійність країни як боржника по іноземних фінансових кредитах. Український уряд повинен усвідомлювати, що українська економіка веде конкурентну боротьбу за обмежений у своєму обсязі товар (капітал) на світовому ринку з майже 200 країнами, а у Східній Європі (включаючи СНД) - із більш ніж 20 країнами.

Протягом останніх років в економіці України спостерігаються позитивні зрушення щодо пожвавлення інвестиційної активності. Так, загальний реальний приріст інвестицій в основний капітал протягом 1998-1999 років становив 9,2%. Динаміка показників інвестиційної активності протягом 1999 року мала дві чіткі тенденції. Якщо за підсумками першого півріччя 1999 року обсяг інвестування в економіці скоротився на 12,7%, то в другому півріччі спостерігалося значне підвищення темпів інвестиційної діяльності - приріст капітальних вкладень за III і IV квартал 1999 року становив 11,3% (нагромадження основного капіталу - 6,3%) відносно другого півріччя 1998 року. Приріст інвестицій в основний капітал за весь 1999 рік становив 2,9% порівняно з 1998 роком (рівень валового нагромадження основного капіталу не змінився). Розбіжність між динамікою інвестицій у першому та другому півріччях 1999 року зумовлювала відмінністю складу факторів інвестиційної активності до і після президентських виборів.

У першому півріччі 1999 року були відсутні економічні передумови, які могли б забезпечити реальне зростання капіталовкладень. Для цього періоду є характерним погіршення фінансового стану всіх суб'єктів економічної діяльності, що, відповідно, позначилося на зменшенні фінансових ресурсів інвестування. Натомість друге півріччя 1999 року характеризувалося деякими позитивними чинниками: спостерігалися зміни в законодавстві України щодо стимулювання розвитку виробництва (зокрема, в сфері активізації інвестиційних процесів, зростання обсягів виробництва та прибутку в галузях промисловості, розширення кредитування реального експорту економіки).

На підвищенні інвестиційної активності у другому півріччі 1999 року позначилися такі позитивні зміни у законодавстві:

1)  скасування централізації амортизаційних відрахувань і повернення до практики застосування понижуючого коефіцієнта для норм амортизації (Закон України від 06.04.1999 року «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»);

2)  звільнення від ПДВ основних засобів, що вносяться до статутного фонду підприємства, при операціях в Україні і при ввезенні їх на територію країни;

3)  виключення платежів по орендних операціях з категорії «відсотки»;

4)  зменшення рівня оподаткування операцій з цінними паперами (Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності» від 15.07.1999 року);

5)  переведення обліку ПДВ при виконанні підрядних будівельно-монтажних робіт на касовий метод (Закон України від 14.07.1999 року «Про внесення змін до ст.11 Закону «Про ПДВ»»);

6)  можливість отримання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво(реконструкцію) житла (Постанова КМУ від 17.05.1999 року);

7)  запровадження на базі холдингової компанії «Київміськбуд» економічного експерименту для стимулювання розвитку житлового будівництва з залученням коштів громадян та суб'єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла для населення під заставу цього житла (Указ Президента України від 27.06.1999року);

8)  спрощення системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого бізнесу, що створює умови для розвитку приватного підприємництва (Указ Президента України від 28.06.1999 року).

Незважаючи на це, Україна посідала в 1999 році одне з останніх місць у Східній Європі за показниками прямих іноземних інвестицій (8 дол. США на людину). Нижчим цей показник був лише в Туркменії, Узбекистані, Вірменії та Македонії. Централізовані іноземні інвестиції в перерахунку на одного мешканця в Угорщині становили 198 дол. США, у Латвії та Словенії -відповідно 160 і 170 дол. США, а загальна сума інвестицій у Польщу того ж року становила 4500 млн. дол. США, тобто майже вії разів більше ніж в Україну. Загальна сума прямих іноземних інвестицій унаслідок низької інвестиційної привабливості нашої країни була також незначною.

Таку структуру прямих іноземних інвестицій в Україну навряд чи можна вважати задовільною. Так, на початку 1999 року їх загальна сума становила 2810,7 млн. дол. США і лише незначну їх частину — 13% — було одержано у вигляді кредитів та позик. Несприятливий інвестиційний клімат призвів до значного зменшення капіталу нерезидентів. Із загальної суми зменшення капіталу 65,7% припадає на вилучення грошових, майнових та інших внесків, 133,9% - на скасування угод із резидентами України.

На сьогодні доступ до ринку приватних інвестицій в Україні дуже обмежений. Брак стабільної та прозорої бази, невисока купівельна спроможність громадян, невизначеність пріоритетів інвестиційної політики держави - все це не сприяє залученню іноземного капіталу. Можна зробити висновок, що формування інвестиційного ринку в Україні відбувається дуже повільно і в недостатньому для забезпечення нормального розвитку економічних процесів обсязі. Сприяти вирішенню цієї проблеми покликана банківська система, за допомогою якої можна спрямувати кошти в необхідне для країни русло.

Чисті прямі інвестиції в першому півріччі 2000 року склали 339 млн. дол. США, що на 112% вище ніж за аналогічний період 1999 року. Підвищення припливу прямих іноземних інвестицій було викликане проведенням приватизації привабливих об'єктів, загальним поліпшенням інвестиційного клімату завдяки новим реформам і підвищенню внутрішнього попиту.

Рівень портфельних інвестицій в цілому за півріччя був негативним (—16 млн. дол. США), але в І і II кварталах відповідного періоду в платіжному балансі відображені різкі коливання (приблизно ±470 млн. дол. США). Насправді ніяких великих припливів і відтоків іноземного капіталу не відбувалося: просто за методологією укладання платіжного балансу саме таким чином повинне відображатися прострочення виплат відсотків по реструктуризованих єврооблігаціях. Рівень «справжніх» портфельних інвестицій залишався низьким через нерозвиненість українського фондового ринку.

Таким чином, Україна має в деяких сферах діяльності ліберальне інвестиційне законодавство. Позитивним є і той факт, що обмеження на репатріацію капіталу і прибутку мінімальні. Але надходженню інвестицій все ще заважають такі обставини, як:

ü  негативне враження у населення від застосовуваних реформ;

ü  важка прогнозованість рівня інфляції через нестабільність економіки;

ü  нерівноправність іноземних та українських інвесторів;

ü  невизначеність чинного законодавства;

ü  бюрократизм при прийнятті оперативних рішень та отриманні необхідних дозволів;

ü  відсутність урядових програм підтримки нових і приватизованих підприємств;

ü  відсутність державних гарантій іноземним інвесторам, за якими можна пред'явити позов;

ü  великий податковий тягар на підприємствах;

ü  слабка розвиненість вітчизняного фінансового ринку;

ü  незадовільний стан ринку електроенергії та енергоносіїв.

Щоб позбавитися перешкод на шляху здійснення прямих іноземних інвестицій в Україну, дещо поліпшуються умови для іноземних інвесторів. До таких заходів відносяться такі позитивні кроки:

•  створення консультативної ради з іноземних інвестицій при урядові під керівництвом Прем'єр-міністра;

•  надання можливості іноземцям придбати землю;

•  вступ у дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» від19.03.1996 року №93/96-ВР.

Впроваджуються й інші заходи, згрупування яких відповідно до їх призначення показане на рис. 1.

Рис. 1. Напрями стабілізації іноземного інвестування в Україні

зовнішньоекономічний інвестиційний контракт

Поліпшення політичних і макроекономічних умов містить такі напрямки реформ, як здійснення наполегливої політики стабілізації; ефективне зниження рівня інфляції; сприяння уряду іноземному інвестуванню; створення місцевими органами влади в регіонах стимулів для залучення прямих іноземних інвестицій; продовження політики формування відкритої ринкової економіки; відкрита інформаційна політика міністерств і відомств; здійснення маркетингової кампанії в національних та міжнародних масштабах для поліпшення іміджу України як країни-реципієнта прямих іноземних інвестицій.

Усунення перешкод, які збільшують ризик капіталовкладень передбачає припинення практики постійних змін законодавства про інвестиції; здійснення принципу рівноправного ставлення і до співвітчизників, і до іноземців у галузі захисту від можливості позбавлення прав власності; дотримання принципів законності на всіх рівнях управління, ліквідація «дискримінації» (при отриманні банківських ліцензій, можливість звернення до суду при порушенні законів органами управління); ліквідація зобов'язання отримувати ліцензію на кредити в твердій валюті, відміну обов'язкового продажу 50% валютної виручки; навчання українських менеджерів міжнародним стандартам управління.

Усунення факторів, які зашкоджують підвищенню прибутковості інвестицій, включає такі напрямки структурних зрушень, як спрощення бюрократичних процедур під час оформлення інвестицій, зменшення податків і зборів з підприємств, забезпечення фінансових стимулів для прямих іноземних інвестицій.

До поліпшення умов для досягнення стратегічних цілей підприємств відносяться такі заходи, як лібералізація зовнішньої торгівлі та доступ до ринку; встановлення чітких інструкцій для розробки інвестиційних проектів; створення стимулів для прямих іноземних інвестицій місцевими органами влади; поліпшення інфраструктури через приватизацію та кредити на модернізацію Всесвітнього банку, ЄБРР, Європейського інвестиційного банку, а також завдяки міжнародному тендеру (залізниця, телефонна мережа).

Отже, створення сприятливого інвестиційного клімату в державі в першу чергу пов'язане зі здійсненням заходів для сприяння залученню прямих іноземних інвестицій, до яких слід віднести:

Ø  спрощення правил та інструкцій щодо ліцензування, оподаткування і репатріації прибутку;

Ø  просування у створенні правової основи, необхідної для ефективного функціонування ринкової економіки;

Ø  завершення приватизації та зміцнення надійності цього процесу (ці заходи стосуються як доступу інвесторів до процесу приватизації, так і його прозорості), а також скорочення обмежень щодо реструктуризації приватизованих підприємств;

Ø  постійні зусилля для зміцнення міжнародного іміджу країни, стабільності і надійності її політики.

3. Підготовка до укладання зовнішньоекономічного контракту

Підготовка до укладання контракту складається з трьох етапів:

1. Вибір ринку та його вивчення.

2. Вибір контрагента.

3. Проведення попередніх переговорів й укладання контракту.

Вибір ринку проводиться за програмою маркетинга.

Щороку з'являються сотні нових, раніше невідомих товарів, сотні тисяч модифікацій однієї й тієї ж продукції. Зміни в розмірах виробництва, запасах, митних тарифах, фрахті, курсах валют, кредитоспроможності, торговій політиці прямо впливають на рентабельність тієї чи іншої зовнішньоторговельної операції. Ці фактори повинні систематично й комплексно вивчатися. Промислові й торгові фірми вивчають іноземні ринки шляхом обробки великої інформації, одержаної як від приватних агентів, так і від державних органів. Кожен відділ фірми займається вивченням визначеної функціональної ділянки ринку. Об'єкти вивчення залежать від роду діяльності фірми. Методи вивчення можуть бути різними. Існує ряд найбільш важливих факторів, що ретельно вивчаються під час підготовки зовнішньоторговельного контракту.

1. Політичні відносини з країною-контрагентом. Недоцільно укладати контракти із партнером країни, з яким ваша держава підтримує натягнуті політичні відносини.

2. Ємність товарного ринку. Необхідні свідоцтва одержують із статистичних даних країни, митних органів.

3. Кон'юнктура товарних ринків. Поточні кон'юнктурні спостереження ведуться беззупинно, а показники цін регулярно заносяться в картку. На основі вивчення цін створюються графіки, діаграми. При цьому прагнуть визначити:

а) чи дійсно ціни відповідають сформованим ринковим умовам;

б) які зміни цін були в недавньому часі;

в) чи відносяться причини зміни цін до сезонних коливань чи до таких факторів, як якість, упакування й ін.;

г) чи впливає на ціни підвищена конкуренція. Спостереження за поточною кон'юнктурою полягають у нагромадженні фактів й цифрового матеріалу, на базі яких робиться аналіз та прогноз кон'юнктури товарного ринку.

4. Торгово-політичні умови. Велика увага приділяється розмірам митних зборів, що у різних країнах відрізняються один від одного. Наприклад, у ЄС середній митний тариф з 125 груп товарів дорівнює 13 %; у деяких країнах, що розвиваються, (Сірія, Бірма) він перевищує 50 %.

Є додаткові митні збори (ліцензійні), щодосягаютьіноді 75% основного мита. При цьому необхідно з'ясувати точне положення товару в тарифній сітці, спосіб числення мита, вимоги до упакування товару, умови збереження на митних складах.

Крім тарифу вивчаються:

1)контингентирування ввозу, тобто встановлення державною владою на визначений період часу обмеження кількості ввезеного товару в натуральному чи вартісному вираженні;

2)ліцензійна система й порядок одержання ліцензії;

3)валютні обмеження й розпорядження, прийняті в даній країні;

4) умови торгових договорів даної держави з якою-небудь іншою країною-контрагентом;

5) установлення правил санітарно-ветеринарного порядку, що відносяться до так названого адміністративного протекціонізму;

6) вимоги до упакування, маркірування, документації.

5. Транспортні умови. Це наявності прямих рейсів, тарифи лінійного судноплавства, фрахтові ставки, залізничні тарифи, вартість перевалочних робіт і збереження вантажу,ставки портових вантажів, правила й особливі умови перевезень, правила здачі та приймання вантажів.

6. Умови платежу й кредиту. Важливо ознайомитися з формами розрахунку. Варто визначити доцільність надання кредиту, його форми, вартість, терміни, кредитоспроможність можливих контрагентів.

7. Правові питання. Велике значення має вивчення законоположень з питань здійснення торгових операцій, страхування, правове положення іноземних фірм, патентування винаходів, реєстрація товарних знаків, арбітраж й ін.

8. Специфічні вимоги ринку. В різних країнах склалися особливі вимоги у відношенні номенклатури, асортименту товарів, їх якості. Наприклад, при експорті електротехнічних виробів враховується напруга, при експорті автомобілів- який рух, при експорті сільськогосподарських машин -топографія місцевості.

9. Канали та методи збуту. Експортери вивчають товаро-виробничу мережу в країні збуту, роль оптових і роздрібних фірм, роль посередників. Особливо ретельно вивчається діяльність конкуруючих фірм, організація збуту їх товару.

10. Джерела вивчення ринку. Використовуються наступні методи вивчення ринку:

а) кабінетний метод (йевквіиду). Він полягає в тому, що фірми, які служать, обробляють велику кількість матеріалу, аналізуючи бюлетні бірж, торговельних палат, матеріали власних агентів. Ретельно обробляються дані, при цьому складаються досьє по ринках і за темами;

б) наведення спецдовідок шляхом замовлення у спеціальних інформаційних агентствах;

в) безпосереднє вивчення ринку. Спеціальні експерти за допомогою торгпредств, бірж одержують необхідну інформацію на передбачуваних ринках;

г) метод пробного продажу. На незнайомий ринок вивозиться невелика партія товару й у процесі його реалізації одержують необхідну інформацію про сформовану кон'юнктуру.

Вибір контрагента. Практика показує, що 85 % контрактів підписують фірми, 15 % - міністерства, відомства, спілка підприємств.

Закордонні фірми в обов'язковому порядку реєструються в торговому реєстрі. За родом господарської діяльності фірми поділяються на промислові, сільськогосподарські, торгові, транспортні, страхові.

Особливо важливий юридичний статус фірми. При укладанні угоди необхідно ознайомитися із правовим положенням фірми, щоб знати хто буде платити борги, кому надається право укладання угоди, межа повноважень.

Усі фірми правового положення поділяються на одноособові й об'єднані підприємства. Найбільш розповсюдженим є розподіл об'єднаних підприємств у залежності від осіб і капіталів та від ступеня відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном чи тільки внеском учасників).

Об'єднання осіб засноване на особистій участі у веденні справ. Об'єднання капіталів має за мету концентрацію капіталів. У більшості країн Європи прийнятий наступний розподіл на види об'єднаних підприємств:

1) повне товариство;

2) спільне товариство;

3) товариство з обмеженою відповідальністю;

4) акціонерне товариство.

Товариство - об'єднання осіб. Суспільство - це об'єднання капіталів.

В Англії розрізняють товариства (об'єднання осіб) та компанії (об'єднання капіталів). Товариства бувають двох видів: з необмеженою відповідальністю й із обмеженою відповідальністю.

У США існує два види об'єднань: товариства (об'єднання осіб) та корпорації (об'єднання капіталів). Товариства не визнаються юридичною особою. Вони бувають повні й командитні.

Одноособові підприємства несуть відповідальність всім своїм майном.

Коли фірма обрана, складається довідка, у яку заносяться наступні дані: адреса фірми, телефон, телекс; рід діяльності; список керівних осіб:

-  коротка історія;

-  список дочірніх компаній, філій;

-  баланс фірми - прибутки, збитки;

-  останні угоди;

-  висновок-оцінка комерційної репутації.

Після вибору фірми починаються переговори.

Основними способами ведення переговорів є: переписування; особисті зустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс). Технічні засоби використовуються рідко, та в наступних випадках:

а) коли країни-місцеперебування контрагентів знаходяться далеко один від одного;

б) коли фірми добре знають один одного й підтримують довгострокові контракти;

в) коли необхідно повторити замовлення за заздалегідь укладеному контракту.

Переговори шляхом переписування. Письмова заява продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу, яка містить його істотні умови прийнято називати офертою, особу - оферентом.

Звичайно розрізняють два види оферт - тверду й вільну.

Тверда оферта робиться продавцем на визначену партію товару лише одному можливому покупцю з указівкою терміну, протягом якого продавець є зв'язаним своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному прийнятті всіх умов оферти покупцем експортер зобов'язаний поставити товар на запропонованих їм умовах, інакше оферент несе відповідальність за можливі збитки покупця.

Вільна оферта - це пропозиція без зобов'язань, що зв'язують продавця. Вона робиться на одну й ту ж партію товарів декільком покупцям. Згода покупця з умовами оферти додатково повинна бути акцептована продавцем.

Під акцептом розуміють згоду адресата, дану у встановлений строк, укласти договір на умовах, запропонованих оферентом.

За своїм змістом акцепт повинен відповідати умовам, що сформульовані в пропозиції укласти договір. Відповідь на оферту, яка має за мету служити акцептом, але містить доповнення, обмеження або інші зміни, є відхиленням оферти та представляє зустрічну оферту.

Переговори шляхом особистих зустрічей. Звичайно переговори проходять у місцезнаходженні менш зацікавленої фірми - у службовому приміщенні. Приймаюча фірма складає план проведення переговорів, у якому бажано передбачити наступне:

1. Дату, місце, час, регламент переговорів.

2. Склад учасників з іншої сторони.

3. Обговорювати спочатку ті питання, за якими згодаможе бути досягнута без утруднень.

4. Альтернативи на випадок контрпропозицій партнера(ціни, терміни постачання, умови оплати - оптимальний, менш оптимальний, неприйнятний; прийнятний,але малоцікавий).

5. Хто зустрічає, проводжає учасників переговорів? Хто виконує протокольні функції?

6. Хто готує довідково-інформаційний матеріал, копії контрактів і т.п.?

7. Частування під час переговорів, організація прийомів,коктейлів.

8. Культурна програма.

Література

1.  Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-ХІІ (із змінами і доповненнями) від 16.04.91р.

2.  Закон України “Про інвестиційну діяльність” № 1560-ХІІ від 18.09.91р.

3.  Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006.

4.  Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / За ред. І.В. Багрової. – Київ, 2004.

5.  Кадуріна Л.О. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посіб. – Київ, “Слово”, 2003.

6.  Бровкова Е.Г., Прудис И.П. Внешнеэкономическая деятельность. – К.: Сирин, 2000г.

7.  Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / За заг. ред. А.І. Кредісова. – К., 1997.