Про зміст поняття геокультурної системи в українському соціумі

Про зміст поняття геокультурної системи в українському соціумі

Мамулькіна О.Г.

Пошукувач Мелітопольського

державного педагогічного

університету імені Б. Хмельницького

Методист МПДЮТ м. Запоріжжя

Вивчення геокультури сьогодні стає актуальним напрямком в галузях культурології і географії. Це пов’язано з процесом гуманізації суспільства, з формуванням у науці особливого геокультурного підходу, що відбиває зміну самої парадигми всесвітньо-історичного розвитку, від техноцентризму до культуроцентризму, і може стати основою майбутнього суспільства пост- матеріальних цінностей, інформаційного етапу суспільного розвитку.

Об’єктом пропонованої статті є феномен геокультурної системи. Предметом розвідки вважаємо розгляд змісту поняття геокультурної системи. Метою дослідження визначаємо розгортання змісту поняття геокультурної системи в українському соціумі.

Отже, геокультура об’єднала в собі проблеми природного середовища у географічному плані і проблеми сприйняття їх кожною культурою різноманітних етносів, мешканців цієї території. Таким чином, ми можемо зазначити, що геокультура у сучасному часі дає можливість вивчення проблем і прогнозування напрямів розвитку взаємовідносин між природою і суспільством на майбутнє. Позначимо часову логіку розвитку геокультури схематично (див. схему 1)

Схема 1.Місце геокультури в дослідженні проблеми взаємодії "суспільство-природа" (схема автора)

Зі схеми можна спостерігати зміни у відносинах природи та людини у часі, які ускладнювались залежно від культурного розвитку соціуму упродовж історичного часу.

В нашому дослідженні термін "геосистема" розглядається у двох напрямах - як складне географічне утворення і як складний інтегрований географічний об’єкт.

Цілісність геокультурних систем забезпечується наявністю прямих і зворотних зв’язків між населенням, державою та природно-територіальними комплексами. Специфікою цих систем є: багатофакторність розвитку, активна системоформуюча роль антропогенного фактору; поліморфізм; полісистемність; полі структурність, багатовимірність часу розвитку підсистеми; динамізм; мінливість; відносна нетривалість існування; особливий тип просторово-часових внутрішніх та зовнішніх зв’язків; підвищений ступінь диференціації; дискретності, контрастності, мінливості територіальної структури; умовність меж. [1,14]

У нашому дослідженні геокультурна система розглядається як поняття для аналізу і пізнання взаємодії географічних контекстів (конкретних просторово-часових сполучень ландшафтів та формуючих їх факторів) з сукупністю взаємодіючих геокультурних спільнот людей і елементів антропогенного походження у суцільному цілому. Позначимо геосистему, яку будемо використовувати у розгляді геокультури Запорізької області, схематично (див. схему 2).

У феномені геокультури ми аналізуємо, як фундаментальне, поняття "геокультурний простір". Кожний з об’єктів складається з елементів, які розташовані один співвідносно з іншим, що робить будь-який об’єкт просторовим. Тобто властивість об’єктів займати простір, місце серед інших, граничити з іншими об’єктами є загальною характеристикою простору. Поняття "простору" у всіх науках піддавалось більш-менш значній логічній обробці, тому втратило первісний сакральний зміст. Так, в географії панує фізико-геометричне уявлення простору, тобто об’єкти Світу визначаються через їх протяжність та тривимірність. [2,14]

Німецький філософ М.Хайдеггер зробив спробу побудувати духовну модель простору. Він закликає прислухатись до мови, бо у слові вчувається простягання, яке передбачає у своєму русі просторовість, волю від перешкод, де є відкритість для входження до нього різних суб’єктів, тіл, протікання процесів.[3,314]

Згідно теорій загальнокультурного руху модернізму, раціональне проектування громадського життя націлене на ідеал як оптимальну організацію простору, - тобто поняття "простору" набуває активного творчого змісту.[4,36]

Суб’єктивна різнорідність географічного простору виникає не лише з об’єктивною його різнорідністю, але і завдяки нерівномірності осмислення його об’єктів. Семіотично впорядкований простір стає життєвим. Тобто географічний простір природним чином стає часткою семіосфери – простору культури "всередині якого тільки і можливі семіотичні процеси".[5,444]

В нашому дослідженні геокультурний простір – це система усталених культурних дійсних уявлень, що формувались на певній території, де в результаті співіснування, переплетіння, взаємодії, зіткнення різноманітних вірувань, культурних традицій та норм, ціннісних установок, глибинних психологічних структур сприйняття й функціонування картин світу створюється геосистема з різного порядку елементів штучного походження. Геокультурний простір виступає не тільки як своєрідний контекст, у взаємодії з яким формується культура, але і як її власна невід’ємна частина.

Схема 2. Геокультурна система (схема автора)

Важливу частину геокультурного простору складає геокультурний ландшафт, на базі якого формується геокультурний образ. Для геокультурного ландшафту характерні: давня структура природокористування, пейзажні особливості, традиційні форми та характер забудов населених пунктів, відношення етносу до нього як до "домівки".

Ми розглядаємо ландшафт не тільки як географічне поняття, а й загальнокультурне, що визначає його як простір, образ якого формується конфігурацією місць, які займають та змінюють належні до нього компоненти. Таким чином, ландшафт постає не як простір, а лише його образ.

У дослідженні ми спираємось на поняття культурної географії як міждисциплінарний науковий напрямок, об’єктом якого є просторова розмаїтість культур. Розглянемо поширення культур по території Запорізької області, вивчаючи просторову диференціацію елементів культури – артефактів і ментифактів - та їхню виразність у ландшафті і зв’язок з географічним середовищем. Також зазначимо уявлення про географічний простір у різних культурних контекстах, образів різних місцевостей і територій Запорізької області, ставлення місцевих співтовариств до того природного і соціального середовища, де вони мешкають.

Дослідження геокультурного образу Запорізької області ґрунтується на комплексному підході до вивчення суспільства і природи, припускаючи залучення до його структури, окрім компонентів природи, місцевості і місця, всього спектру матеріальних і духовно-інтелектуальних компонентів культури та етнокомпонентів. Таким чином, сутність взаємостосунків людини і ландшафту виражається у будуванні місця проживання, розуміння культурного ландшафту крізь призму цінностей певної культури, урахування екологічного і природного досвіду, господарської практики, менталітету її носіїв. У такому сенсі культурний ландшафт, що є середовищем життєдіяльності і спрямованого природокористування того чи іншого етносу, будь-якої спільноти людей – є геокультурним ландшафтом, навіть якщо він і не має відчутних слідів техногенного впливу людини на природу. Тобто процес освоєння простору має культурну складову.

Таке освоєння призводить до формування культурних центрів, що виступають не тільки центрами поширення інновацій, але і центрами світосприйняття. Це виявляється у складанні регіональної міфології, і в топоніміці, і в регіональній організації геокультурного простору. Тобто геокультурний ландшафт буде розглядатися як єдиний генетично-територіальний синтез образів, які формуються на характеристиках, символах, знаках етнічного, політико-історичного, географічного, конфесійного, лінгвістичного сприйняття етнічним співтовариством "свого" простору.

У дослідженні ми спираємося на таки рівні геокультурної системи як:

геокультурний знак – це предмет, географічний об’єкт, зображення, яке має умовне культурне значення і характерну вказівку в соціумі;

геокультурний символ - це предмет, ідея, географічне позначення, культурне позначення якого-небудь поняття або ідеї;

геокультурна характеристика – це опис, визначення характерних відмінних властивостей якого-небудь об’єкту або простору.

На кожному рівні ми використовуємо необхідні для розгляду елементи:

геокультурні знаки – природні, первісні, міфологічні, традиційні, державні;

геокультурні символи – природні, первісні, міфологічні, традиційні, державні, архетипи; архетип (первинні типи, елементи людської психіки, які приховані в колективному підсвідомому, спільному для людства) – природи, України-Русі;

геокультурні характеристики – історичні, географічні, культурологічні.

В свою чергу, ядро геокультурного ландшафту поділяється на групи: природний ландшафт, культурний ландшафт і етноландшафт. Кожна група складається з елементів, які створюють феномен образу геокультурного ландшафту. Так, природний ландшафт складається з:

- природних компонентів – гірських порід, повітря, води, ґрунтів, рослинності, тваринного світу, людини;

- місцевості – це ділянка земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами зв’язку, населеними пунктами, промисловими, сільськогосподарськими та соціально-культурними об’єктами;

- місця – це онтологічна категорія наукових досліджень геокультурного ландшафту. Людина абстрагувала "місце" на основі зіставлення двох тіл, тобто свого власного і розташованої зовні речі. Зіставляючи себе з будь-яким іншим тілом, суб’єкт розрізняє місця і наділяє їх змістом. Дуже важливо, що поняття "місце" дозволяє утримувати сукупність природних і культурних процесів, а це особливо необхідно в гуманітарно-ландшафтних дослідженнях. Окрім того, це поняття дозволяє залучити в дослідження історико-культурний і гуманітарний матеріал.

Таким чином, місце і простір – взаємодоповнюючі поняття. Вони пов’язані процедурою продовження. Між ними існують відносини виду і роду. Рід (простір) – твірний початок для множинності (місць). Вид (місце) – це те, яким чином цей рід бачиться. [6,33]

Культурний ландшафт складається з культурних компонентів – матеріальних і духовно–інтелектуальних:

- матеріальні компоненти – це ті об’єкти, вироби, витвори, які зроблені людиною;

- духовно-інтелектуальні компоненти – це твори мистецтва і науки, які створені людиною при пізнанні навколишнього світу.

Етноландшафт складається з етнокомпонентів – це традиції, мотиви, цілі, які відповідають творчій активності людини при взаємозв’язку з природою.

Пропонуємо алгоритм розгляду геокультурної системи українського соціуму, що забезпечує пошук гармонії та рівноваги у соціумі та у взаєминах соціуму з його природним ландшафтом через пізнання культури на основі ландшафтних моделей і сучасних геоландшафтних уявлень. Якщо розглядати алгоритм зв’язків геокультури в українському соціумі, то, на нашу думку, малюється така схема взаємозв’язків (див. схему 3)

Схема 3. Алгоритм зв’язків геокультури в українському соціумі (схема автора)

геокультурний етнос культурний соціум

Зв’язок між ядрами геокультурної системи є взаємообернений. В свою чергу, природний ландшафт і його елементи (місце і місцевість) формують простір, тобто їх зв’язки обернені. Використання людиною природного ландшафту та зміна його залежно від точки зору культури етносу, створює умови поступової видозміни ландшафту з природного у етнічний, а потім у культурний, що в загальному уявленні утворює геокультурний ландшафт. Тому зв’язки тут прямі. Геокультурний ландшафт формує образ на основі характеристик, символів і знаків, що формуються залежно від рівня культури етносу, що проживає на його території, тобто, зв’язок між образом і знаками, символами і характеристиками обернений. Зокрема зв’язок між знаками, символами та характеристиками може бути тільки прямий, бо характеристика базується на символах, які утворюють знаки. В той же час геокультурний ландшафт формує простір, який узагальнює образи усіх геокультурних ландшафтів,що утворюють цей простір.

Література

1.  Афанасьєва Л.В., Елькін М.В. Геокультурний ландшафт як середовище життєдіяльності народів: до постановки проблеми. Етносоціальне буття народів Запорізького Приазов’я в геокультурному контексті. .Монографія /за загал. ред.. Аносова І.П., Афанасьєвої Л.В., Крилова М.В., Пригаро М.В. – Запоріжжя: Обласна державна адміністрація; Мелітополь: МДПУ;Сімферополь: Таврія, 2005 – 296 с.

2.  Лотман Ю.М. Избранные статьи. Т.1 – Таллин: Александра, 1992.- 479с. – С.444.

3.  Кастинский Г.Д. Идея прстранственности в географии. //Известия АН Серия Географическая.-1992. - № 6. – С.31-39.

4.  Романчук С.П. Історичне ландшафтознавство. (Теоретико-методологічні засади та методика антропогенно-ландшафтних реконструкцій давнього природокористування). – К.: Редакційно-видавничий центр "Київський університет", 1998. – 145 с.

5.  Хайдеггер М. Искусство и пространство.// Время и бытие: Статьи и выступления: Пер.с нем. – М.: Республика, 1993. – С.312 -316.