Роль Пласта на Україні В ХХ столитті

СУВОРОВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ

Малої Академії Наук

Історичне відділення

Секція Історія

Роль Пласта на Україні В ХХ столітті

Роботу виконав Педіна Павло

Учень 6(10) - А класу

Української гімназії № 7

Суворовського району

Керівник Павлішина Татьяна В’ячеславівна

О Д Е С А

1999 р.

План

1.   Започаткування Пласту на Україні.

2.   Пласт у визвольних змаганнях 1914 року.

3.   Пласт у еміграції.

 

Перший активний сплеск до поширення скаутського руху в світовому масштабі припадає на 1911-1912 роки. Чому саме на ці роки? Очевидно, з декількох причин. До таких належить і той факт, що після видання книги Бейден-Пауела „Пластування для хлопців" в 1908 році потрібен був деякий час для широкого ознайомлення в світі з її змістом. Однак не менш важливою була і та причина, що світ готувався до великої війни. Кожна з країн, яка знала, що війна торкнеться і її, потребувала для захисту своїх інтересів загартованих фізично і духовно громадян-патріотів. Скаутінг давав для цього якнайкращі можливості. Тому на цьому першому, передвоєнному етапі поширення він набирав дещо мілітарного забарвлення.

Серед інших країн світу не була винятком і Україна. Після появи скаутського руху відомості про нього появляються в обох її частинах, розділених поміж Російською та Австро-Угорською імперіями. Разом з відомостями виникають і спроби заснувати власну скаутську організацію. Перші скаутські осередки виникають на Східній Україні

— в Бахмацькому повіті на Катеринославщині (1909 рік), а в наступні роки також в Харкові, Луганську, Слов’янську. За винятком хіба бахмацького осередку, їх з величезною долею умовності можна було назвати українськими національними тільки з огляду на склад учасників цих скаутських дружин. У своїй діяльності керувалися вони книгою „Юний розвідник" і мали проросійський мілітарний характер.

3 об’єктивних обставин перші осередки українського скаугінгу пустили глибоке коріння і врешті прижилися в Галичині — визнаному „П’ємонті" національного відродження. Подих передвоєнного часу також поклав на них свій відбиток мілітаризованості. І це закономірно, адже основною проблемою для української суспільності було об’єднання нації та створення власної міцної держави.

Перший пластовий гурток у Львові восени 1911 року заснував студент Львівської Політехніки Іван Чмола. До нього входили учні Академічної гімназії, студенти Львівського Університету, Торговельної школи, Головної державної семінарії, Жіночоі Семінарії Українського Педагогічного Товариства та Семінарії Сестер Василіянок. Характерно, що від перших сходин сам організатор гуртка заявив: „Наш скаугінґ не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне українське військо". І Іван Чмола дотримав своеї настанови — програма діяльності гуртка включала стріляння з кріса та браунінґа, сиґналізування, стеження, військові вправи з маршами тощо. Володіючи англійською мовою, Чмола робив переклади з праці Бейден-Пауела і тому, попри мілітарний характер, його гурток таки дотримувався основоположних засад скаутінґу. Першим підсумком його діяльності став двотижневий вишкільний табір на Говерлі влітку 1912 року. До слова сказати, це був перший український пластовий-скаутський табір. Сучасники дещо пізніше називали гурток Івана Чмоли „першим тайним військовим гургком „Пласт".

Сама назва пластун — це відповідник англійського „скаут", (в перекладі „розвідник"). Вона походить від назви кубанських козаків - розвідників, які, підкрадаючись і вистежуючи ворога, пластували по плавнях, виконуючи найнебезпечніші завдання.

Організатором другого пластового осередку у Львові став Петро Франко — син славетного класика української літератури. Вчителюючи, він дещо пізніше за Івана Чмолу, в грудні 1911 року, створив таємний пластовий гурток при Академічній гімназй, до якого ввійшли учні її старших класів. Згодом він створив ще один такий гурток при Жіночій Семінарії Українського Педагогічного Товариства. В своій праці він також опирався на англійський підручник Бейден-Пауела, а також на переклад польського автора Мелковського. Його гуртки переросли в достатньо широку організацію, яка нараховувала близько 120 членів і проіснувала до початку Першої світової війни. На відміну від гуртка Івана Чмоли, основою програми діяльності своїх гуртків Петро Франко поставив фізичний вишкіл. Саме в гартуванні тіла він бачив основне покликання Пласту.

При тій же Академічній гімназіі у Львові заснував ще один пластовий осередок, але вже цілком леґальній, їі викладач Олександр Тисовський. Його не задовольняла існуюча рутинна система виховання і в своїх пошуках кращої він зупинився на скаутській. Володіючи англійською мовою, він мав змогу перекладати працю Бейден-Пауела „Пластування для хлопців" популяризувати її в публіцистичних статтях та в практичних виховних цілях намагався синтезувати її ідеї з українськими особливостями. На прохання Олександра Тисовського дирекція гімназії дозволила заснувати пластовий гурток при ній.

На відміну від Чмоли і Франка, які в заняттях з своїми гуртками головну увагу зосередили саме на змістовній частині відповідно військового та фізичного вишколу і недостатньо її вділяли на інші, з їхньої точки зору, формалістичні моменти, Олександр Тисовський дотримувався „букви" 6ейден-пауелівської ідеї і 12 квітня 1912 року прийняв про6у учасника та Присягу Пластуна у 40 активних членів свого гуртка. Цей день в історії Українського Пласту прийнято вважати днем його постаняя. Очевидно, що його найбільшою заслугою стало збагачення українського пластового руху методичною основою. Започатковані Тисовським пластові гуртки з уваги на методику їх ведення пізніше назвуть „класично скаутськими".

Виникнувши у Львові, пластові осередки досить швидко поширюються по всій Галичині. До початку Першої світової війни вони вже існували майже в усіх більших її містах. Однак їх постання не носило організованого характеру, отож годі було сподіватися і однозгідності в іх діяльності. Цьому процесові слід 6уло надати цілеспрямованого і систематизованого характеру.

Завдяки зусиллям Петра Франка пластові осередки Львова налагоджують контакти з такими ж провінційними осередками. За його ж ініціативою 6 квітня 1913 року у Львові відбувається 3’ізд пластових впорядників. Він вніс певну одностайність у розвиток пластового руху, якого вимагала теорія скаутінґу Бейден-Пауела. На 3’їзді були прийнягі запропоновані Олександром Тисовським Статут ІІласту та вимоги до трьох пластових проб, а також запропонований Петром Франком проект пластового однострою, близький до англійського зразка. 3’їзд також сформував перший зародок центральної пластової влади — Інформативний Пластовий Комітет, головою якого було обрано Олсксандра Тисовського, а його заступником ІІетра Франка.

Після з'їзду пластових впорядників процес утворення та діяльності пластових осередків значною мірою унормувався. Фундаментально для цього також послужила книга Олександра Тисовського „Пласт", яка вийшла в 191З році, та видані в той же час посібники Петра Франка „Пластовий однострій", „Пластові гри та забави", „Пластові відзнаки". Власне саме вони сприяли поєднанню основних скаутських засад Бейден-Пауела і українських особливостей та витворенню на цьому ґрунті української національної скаутської організаціі.

В недалекому часі стало зрозумілим, що постанови 3’їзду пластових впорядників носять перехідний характер і час вимагає створення повноцінної центральної пластової влади. 3 цією метою 12 лютого 1914 року у Львові відбувається II Пластовий з’їзд, на якому в якості такого органу створно Осередню Пластову Управу (в сучасній термінології „Осередня" читається як „Центральна").

Осередня Пластова Управа провела перереєстрацію пластових осередківів, почала розподіл всього терену Галичини на 11 пластових округів та формування відповідних Окружних Управ, налагодила видавництво власних друкованих органів, які переважно редагував Петро Франко, більш докладно систематизувала пластовий однострій та відзнаки, почала підготовку до державної реєстрації Статуту Пласту. За своїм змістом і зовнішніми формами Пласт почав набирати яскраво виражених ознак європейського скаутінґу. Однак 6ільшість цих починань лишились незавершиними.

Окрім Львова, численні і сильні пластові осередки укорінившися в Стрию, Самборі, Станиславові, Перемишлі тощо. Загалом поза межами Львова Пласт був міцно пов’язаний з Сокільсько-Січовим рухом і в його програмі діяльності поряд з пластовим вишколом на передне місце ставився і вишкіл військовий. Тому ігровий Пласт часто називають „стрілецьким Пластом".

Під впливом Галичини напередодні Першої світової війни Пласт починає вкорінюватись також і в недалекій від неї Буковині. Ініціатором його створення тут стає українське студентство Чернівецького Університету. Навесні 1914 року було засновано „Буковинський 11 полк Українського Пласту ім. Івана Богуна". Активними темпами зростало його членство і напередодні війни воно вже нараховувало близько 800 членів.

Апогеєм передвоєнного розросту Пласту стала участь його відділів у величавому Сокільсько-Січовому здвизі 28 червня 1911 року у Львові з нагоди 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. В загальній колоні пластовий відділ, яким безпосередньо керував Петро Франко, справив ефектне враження на українську громадськість та зарубіжних гостей. Здавалося б доля йому готує перспективу високого злету та широкого організаційного розвитку. Однак через місяць розпочалася II Світова Війна, яка вмить перекреслила всі ці веселкові надії.

Влітку 1914 року ви6ухнула Перша Світова Війна. Передбачаючи її ще в ході Балканської війни 1912 року політичний провід українців Галичини прийняв рішення, що на випадок війни між Австрією і Росією український народ виступить проти Російської імперії, як свого найжорстокішого визискувача. Передбачуваний час настав і вихованці Пласту також поспішили виконати свій обов'язок супроти того, аби в цій війні відвоювати кращу долю Україні. Адже задля цього вони себе і готували.

Від самого початку зорганізування Лєгіону Українських Січових Стрільців пластуни взяли найактивнішу участь у цьому процесі. Так, організатор першого пластового гуртка Іван Чмола вже 30 липня 1914 року ввійшов до складу організаційного Комітету, а станиславівський пластун Дмитро Вітовський — до Української Боєвої Управи, яку для управління організацією власного війська створила Головна Українська Рада.

Коли ж Боева Управа спільно з Головною Українською Радою видали зазив до українського народу зголошуватися в Українські Січові Стрільці то серед найперших до6ровольців виявилися чи не всі пластуни. На поборових військових комісіях вони відразу ж виказували перевагу серед інших новобранців своею дисциплінованістю та початковим військовим вишколом. А першим з віділів УСС, що постав з львівських добровольців, була саме сотня одного з засновників Пласту Івана Чмоли. Коли ж сформувалися вже й інші сотні, то у них було утворено два курені і першим з них, що нараховував 848 стрільців, командував знову ж таки пластун — Дмитро Вітовський.

Коли ж австрійське командування замість обіцяних 100 старшин відпустило до Легіону УСС тільки 16 та кількох підстаршин, то в ньому виникла в великій пригоді тут став пластовий вишкіл багатьох стрільців.А в ряді випадків пластуни стали такими старшинами Іванівських Січових Стрільців, яких так бракувало в Легіоні. Найвідоміші з них це: Дмитро Вітовський, Іван Чмола, Петро Франко, Роман Сушко, Федір Черник, Осип Яримович, С. Яремкевич, Василь Кучабесьвкий, Олена Степанівна, Софія Галечю), Ганна Дмитерко та інші.

У війскових діях проти російських військ пластуни відбули в складі УСС бої на Бескидах, горі Маківці, під Семиківцями, на горі Лисоні тощо. В 6удь-яких труднощах вони трималися якнайкращим чином, були незамінними розвідниками. Не раз вони втішалися перемогою над своїм одвічним ворогом. У тому, що російські війська так і не змогли перейти Карпати та Закарпаття були відкинуті ними - це була 1- їхня заслуга.

Коли в 1915 році російські війська залишили Львів, Пласт у ньому знову починає відновлюнати свою діяльність. При Академічіній гімназії самочинно виникали чотири пластові гуртки. Вони заправляли, всім громадським життям гімназії. Невдовзі з Відня, куди він виїхав з початком війни, повертається Олександр Тисовський. Оскільки інші визначні діячі Пласту, як от Петро Франко та Іван Чмола, воюють в рядах УСС, то він бере на свої плечі ношу з активізаціі діяльності Пласту в умовах війни. Як вислід цього, в жовтні 1917 року створений керівний орган Пласту — Головна Пластова Рада. Очолив її Олександр Тисовський.

Поступово пластові осередки відновлюються і при інших навчальних закладах Львова. Так, при гімназії Сестер Василянок виникає 11 пластовий полк імені Марти Борезької, а при українській Жіночій Семінарії — ІІІ полк імені княгині Ярославни. Активність пластунів у громадському житті виходить поза межі навчальних закладів. Вони беруть активну участь в зустрічі митрополита Алуфея Шептицького, який повертався з російської неволі, та в похоронах Івана Франка.

В той же час їхні старші друзі-пластуни в стрілецьких одностроях переходять Збруч, ступають на землю омріяної Великої України. В часі української революції це бойове військо водночас перетворюється і в носія культурно-просвітницької праці. Січові Стрільці засновують українські школи, просвітницькі товариства і пластові осередки.

Не дивина отож, що в Наддніпрянській Україні активно створюються скаутські осередки, подібні за своїм змістом до Пласту. „Перший Білоцерківський курінь українських юнаків –скаутів” створив колишиій впорядник з Галичини Євген Слабченко. Він же написав посібник ,,Український скаут”, який користувався широким попитом. Достатньо широко розвинула свою мережу своєрідна пластова організація „Молода Січ" в Кам'янці-Подільському. В цьому місті, що на якийсь час стало столицею УНР, було навіть створено Головну Пластову Раду. Виникали українські скаутські організації також у Києві, Катеринославі, Каневі, Вінниці, Житомирі, Ізмаїлі, Умані, Жмеринці. Галичани часто в цьому процесі надавали організаційну допомогу, на втіху тутешнім скаутам передавали їм посібники Тисовського, іншу пластову літературу українською мовою. Однак більшовицька окупація не дала змоги повноціно розвинутись цим паросткам українського скаутінгу на Наддніпрянщині.

Активку участь взяли пластуни, що велінням военної долі опинилися в російському полоні, у здійсненні української революції на Великій Україні. Зокрема історія цієї революції знає, що найбільш боєздатною українською військовою частиною був Корпус Січових Стрільців, який був створенний вихідцями з Галичини та складався з галичан і яким командував Євген Коновалець. В революційному морі анархії і отаманії він чітко вирізнявся своєю дисципліною та військовим вишколом. А таким його створили спільно з Коновальцем бойові побратими — старшини Легіону Українських Січових Стрільців. Першими серед них ми знову бачимо пластунів Івана Чмолу — коменданта 11 сотні, Василя Кучабського — команданта запасного куреня, Романа Сушка — команданта 1 сотні та Федора Черника — команданта двох сотень скорострілів. Всі вони поряд з Євгеном Коновальцем та його заступником Андрієм Мельником входили до складу Стрілецької Ради.

Не менш важливу роль відіграли пластуни і в становленні Західної-Української Народної Республіки. Зокрема військову акцію листопадового зриву готував і нею керував Дмитро Вітовський. На противагу нерішучості політичних чинників з Національної Ради, Дмитро Вітовський, який очолював Війсковий Комітет, взяв ініціативу в свої руки. Силами всього 1400 українських стрільців та 60 старшин він за день до прибуття польської місії, яка мала пере6рати владу від австрійського намісника, опанував столицю Галичини — Львів. В доленосну ніч 1 листотада 1918 року розвідницьку службу у Львові активно здійснювали близько 80 пластунів. На сумлінне виконання обов’язку їх особисто маставляв Олександр Тисовський. Пластунок на допомогу українським, воякам організувала Олена Степанівна.

По львівському сценарію перебрання влади українцями здійснювалося і в провінції. За браком українських вояків скрізь активну участь у цьому процесі брали пластуни: в Станиславові, Тернополі, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Теребовлі тощо. В Стрию, зокрема, серед основних сил були 33 пластуни місцевого пластового куреня. Пізніше вони стали основою для сформованої окремої Пластунської сотні. Вона охороняла штаб, пошту, телеграф, здійснювала розвідку.

Коли Українська Національна Рада звернулася з відозвою до народу „Під зброю”, а державний секретар військових справ Дмитро Вітовський оголосив про формування Галицької Армії, як і у випадку з Легіоном УСС, пластуни масово почали зголошуватися до її рядів. Багато з них було зараховано до старшинських шкіл і вони таким чином з успіхом заповнювали кадрові військові прогалини. А пластун Петро Франко, який летарем воював у сотні УСС Романа Сушка, був нагороджений медаллю за хоро6рість та закінчив летунські школи в Вінернойштадті та Райлові біля Сараєва, зумів організувати Летунський віділ УГА, що розміщувався в Красному біля Львова. Спочатку він складався з 20 літаків, а на початок 1919 року Летунський полік уже нараховував 80 бойових машин. Аж тепер він мав змогу сісти .за штурвал літака і зробити близько 50 бойових вильотів, бо до того австрійське командування не воліло довіряти бойову машину галичанинові. Вже під час бойових дій на Великій Україні Симон Петлюра надав Петрові Франку чин полковника.

Загалом історики підраховують, що тоді ,6лизько 600 пластунів, учнів 6-8-класів гімназій, взяли кріса в свої ще незміцнілі дитячі руки і більшість з них віддала свої юні життя в бороть6і з польським завойовником. Однак вони свідомо йшли на такий подвиг, бо до ного готувалися в часі пластового вишколу.

Нещасливий вислід Визвольних Змагань 1914-1921 років зумовив і те, що широка еміграційна хвиля українців принесла з со6ою в різні країни чужини і зародки українського скаутського руху. Поряд з іншими громадськими інституціями українців він був покликаний зберегти їх національну ідентичність в чужому культурному середовищі.

Перші українські скаутські осередки появилися вже в таборах українських військовополонених або ж інтернованих вояків. Для світового скаутінгу це є унікальним явищем, однак українці в табірних умовах повторять його знову і після Другої світової війни. А наразі у польському таборі Щипйорно полоненими українськими вояками було створено „Школу українських пластунів”. Вона мала власну домівку, „Пластову Січ”, проводила теоретичні і, особливо, практичні вишколи, які вчили виживати в існуючих нелегких умовах. Подібні осередки українського Пласту виникали також і в інших таборах — Ланцуті, Тарнові тощо.

3 бігом часу українські скаутські осередки виникають в різних країнах Європи та Америки — скрізь, де є поважні скупчення української громади. Ідею їх створення заносять як вихідці з Галичини, так і з Наддніпрянської України. Так завдяки визначним зачинателям українського скаутського руху в Наддніпрянській Україні Євгену Слабченку та Осипові Яремченкові залочатковуються українські скаутські осередки у Франції. Донька Симона Петлюри Наталія в 1925 році створює в Парижі перший пластовий гурток. У 1928 році Морський пластовий гурток виникає в Ліоці. Важливу роль в цій справі відіграв також Союз емігрантських організацій Франції, а зокрема його Пластова Референтура. Два пластові осередки виникають також у Німеччині — в 1923 році гурток ,,Хортиця’' в Берліні та в 1925 році старшопластунський гурток у Данцігу. На терені корінної Польщі існує единий пластовий осередок в Кракові. Українські скаутські осередки на початку 20-х років появляються і на Американському континенті.

Однак найкращі умови Пласт на еміграції, як зрештою і інші українські громадські інституції, мав у Чехословаччині. Перші „Українські скаутські дружини" були засновані наддніпрянцями в Празі (1921 рік) та Подєбрадах (1923 рік). Спочатку вони свою діяльність базували на засадах чеського скаутінгу та українській козацькій традиції. Так невдовзі виник „Загін українських старших січових пластунів". У 1923 році в Празі також на англійський взірець засновано „Третій клуб олд-скаутів”, Серед його засновників бачимо знову активних творців украінського скаутінгу на Наддніпрянщині Євгена Слабченка та Юрія Гончаренка. Переломними роками стають 1923-1924 Саме в ці роки, окрім старшого членства в пластових осередках, гуртуються також новаки і юнаки — виникають їх осередки в Подебрадах та Ржевницях. В 1925 році в Празі виникає прообраз керівного пластового центру — Українська Пластова, Команда. Вона видає свій друкований орган „Вісті Української Пластової Команди”. Пласт у Чехословаччині знаходить сприяння від національної скаутської організації „Юнак” і автономно входить до її складу.

Таким чином у 20-х роках українські скаутські осередки виникають нецентралізовано в різних країнах світу. Раніше чи пізніше в них приживається назва „Пласт”. Ними намагається опікуватися та ідеологічно і організаційно спрямовувати Верховна Пластова Команда. В якійсь мірі їй це вдається. Однак після за6орони Українського Пласту в підпольській займанщині актуально постає питання виникнення єдиного координаційного цєнтру для Пласту в еміграції. Зважаючи на найбільшу концентрацію пластових осередків та загалом українського громадського життя в Чехословаччині, такий осередок виникае саме там. Безпосереднім каталізатором для цього стало погіршення відносин з чехословацькою скаутською організацією „Юнак”, зумовлене відповідним впливом на неї польських „Гарцежів”.

Отож 7 червня 1931 року в Празі створено на 1 з’їзді Союз Украінськнх Пластунів Емігрантів. Лише за третім поданням чеська влада зареєструвала його статут.

Після постання СУПЕ пластовий рух у Чехословаччині та інших державах набув нового імпульсу. Часто саме українські емігранти, які виїхали з Чехословаччини, засновували осередки в інших країнах: у Бельгії, Австрії, за океаном тощо.

Слід зауважити, що майже в усіх країнах еміграції, а особливо у Франції, Німеччині, США, пластві осередки знаходили підтримку і розуміння місцевих національних скаутських організацій в проведенні власних національних заходів, вишколів провідників, таборування Зрозуміло, що незважаючи на це, Пласт на єміграції не міг мати розвитку, як на власній землі. Однак до часу окупації більшості европейських країн Німеччиною він тут існував і продовжував живу нитку традиції та історії українського скаутського руху. А після захоплення нею і Чехословаччини СУПЕ припинив свою діяльність.

Як тільки з початком розвалу радянської імперії настала перша змога повернення на Рідні Землі, Пласт відновив свою діяльність на Україні, як одна з перших, тоді званих „новітніми", громадських організацій. Імперія билася в передсмертних конвульсіях і час від часу ще досить сильними ударами хвицькала його. Однак він вижив завдяки підтримці масових політичиих рухів та української громадськості.

Використана література:

Олександр Тисовський “Життя в Пласті”

Журанали “Пластовий шлях”

Брошюра “Пластовий нарис в віках”

Робота на тему “Пласт на Україні в ХХ столітті” виконана Пединою Павлом Володимировичем містить дуже цікаві данні про історію України в ХХ столітті.

В ній розповідається про внесок та роль громадської організації (Пласт) в суспільно-політичному житті країни і подальша його роль в державі. Робота оформлена згідно вимогам. Наукова робота свідчить про самостійну пошукову роботу учня.

7.12.1999  . . Павлішина Т.В.