Конституционно-правовая ответственность

Сдавалось в Киевском Университете им. Т.Г. Шевченко на кафедре Констит. Права

Cистемна криза в усіх сферах суспільного життя України не могла не обминути і конституційну сферу. При цьому особливо небезпечною є безвідповідальність вищих органів державної влади, їх посадових осіб за порушення норм Конституції України від 28.06.1996 р. Актуальність [КПВ] теми посилюється виключною важливістю виконання завдання по створенню ефективного правового механізму захисту Конституції, особливе місце в якому займає конституційна відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність – це особливий вид юридичної відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені першочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

Дамо визначення:

Конституційно-правова відповідальність – передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій.

Існують різні критерії класифікації конституційно-правової відповідальності. Я наведу найбільш поширені:

За формою реалізації конституційно-правова відповідальність поділяється на: пряму (безпосередню) – передбачену безпосередньо нормами конституційного права, та непряму (опосередковану) – передбачену нормами інших галузей права.

Конституційно-правову відповідальність можна також класифікувати за суб’єктами.

 

[[У радянському державному праві недостатньо уваги приділяли проблемам конституційно-правової відповідальності. Це, звичайно, було зумовлено тим, що характер цього виду юридичної відповідальності політико-правовий (хоча це і не єдина точка зору: детальніше про це – нижче) - політичний режим радянської держави не передбачав de facto відповідальності вищих органів влади, що в свою чергу не могло не відобразитися на конституціоналістичних настроях, поглядах і, звичайно, працях дослідників.]][1]

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип розподілу влади. Даний принцип, закріплений і у Конституції, зокрема (ст. 6), визначає, що “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції – норм прямої дії, які в свою чергу визначають певні види конституційно-правової відповідальності.

 Як зазначалося вище, реальна необхідність розвитку конституційно-правової відповідальності набула особливого значення в останні роки у зв’язку, перш за все, з недосконалістю функціонування вищих державних органів, які керують політикою держави (саме для ліквідації цього негативного фактору необхідно встановити потужну систему конституційної відповідальності). По-друге це питання має й чисто теоретичний аспект, який зумовлює і вимагає поглибленого вивчення самого питання конституційно-правової відповідальності, оскільки до сих пір деякі її положення залишаються дискусійними і вимагають негайного вирішення. Конституційно-правовій відповідальності притаманні особливості (особливі ознаки), які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності:

1)     Основне призначення КПВ – захист Конституції, в той час, коли інші види юридичної відповідальності покликані виконувати більш широкі функції.

2) Підставою настання КПВ є порушення норм Конституції, які відповідно конкретизуються в конституційному законодавстві.

3) Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює: по-перше, соціальну відповідальність, що вимагає відповідної, високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб’єктів конституційного права; по-друге, загальні начала відповідальності за правопорушення, що служать “орієнтиром” для формування відповідальності в інших галузях права; по-третє, - конкретні види конституційно-правової відповідальності, що застосовується за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

4) Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухильне виконання всіма суб’єктами конституційного права забезпечується виключністю застосування заходів конституційно-правової відповідальності за правопорушення. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна дія даного виду відповідальності.

5) Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу у випадку правопорушення, але й передусім відповідальну поведінку суб’єктів конституційного права щодо виконання свого обов’язку, реалізації політико-юридичної компетентності. Тому даний вид відповідальності формується не тільки в охоронних, але, більшою мірою, у регулятивних приписах норм конституційного права.

6) КПВ часто ность яскравий політико-правовий характер, обумовлений реалізацією даного виду відповідальності у сфері здійснення народовладдя, й іноді перетинається з політичною відповідальністю. З приводу цього питання між вченими-конституціоналістами ведеться дискусія: чи є конституційна відповідальність різновидом політичної відповідальності, чи навпаки, конституційна відповідальність поєднує в собі політичну і моральну відповідальність. Моя точка зору така: політична відповідальність не має рис юридичної відповідальності, оскільки тут ми взагалі не маємо на увазі порушення юридичної норми. Тому КПВ є самостійним видом юридичної відповідальності.

Ще однією особливістю конституційної відповідальності є те, що вона буває двох видів:

-      ретроспективна, що передбачає відповідальність за минуле. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативна підстава – пряма вказівка в законі; фактичною підставою ретроспективної відповідальності є вчинення правопорушення. На даний момент застосування заходів ретроспективної відповідальності в галузі конституційного права – не звичайний, а скоріше надзвичайний вид діяльності.

-      активна або позитивна, тобто відповідальна поведінка, підзвітність, юридична компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його неухильне виконання, тобто відповідальність як обов’язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невиконання або не належне виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій (бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо).

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відповідальності є перенесення “центру тяжіння” з ретроспективного аспекта на позитивний. Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли “не спрацював” механізм активної відповідальності.

Як бачимо, деякі з наведенах ознак КП відповідальності є застарілими і не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх. Зрозуміло також, що Конституція та конст. закони не можуть бути єдиним джерелом КПВ, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі КП України недостає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складові КПВ. Я вважаю, що для цього необхідно розробити та прийняти закон України “Про конституційну відповідальність”, в якому були б чітко визначені юрдичні підстави для настання несприятливих наслідків конституційної відповідальності, а так само і порцедурні питання відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення до констит. відповідальності – одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю грунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.

На мій погляд, у даному законі повинно даватися поняття КПВ, підстави настання КПВ, повинні бути перераховані суб’єкти КПВ і процедура притягнення до відповідальності кожного з них.

Суб’єктами конституційно-правова відповідальності можуть бути:

-      держава. Такий висновок випливає із аналізу ч.2 ст. 3. Конституції, в якій сказано, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”, тому невиконання взятих на себе державою зобов’язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність.

-      органи державної влади

-      органи місцевого самоврядування

-      громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації

-      посадові особи – депутати

-      фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства

Згідно з таким поділом суб’єктів можна розробити структуру законопроекту за принципом: кожному суб’єкту відповідає розділ з такою ж назвою. (напр. “Відповідальність Держави”, “Відповідальність вищих органів державної влади”, “Відповідальність посадових осіб” тощо.)

 Згадавши суб’єкт КПВ, логічно було б згадати об’єкт і об’єктивну сторону КПВ.

Об'єктом конституційно-правової відповідальності є відносини, що регламентуються нормами даної галузі права, сутність яких полягає в тому, що це фундаментальні відносини, в основі яких лежить практика народовладдя. Об’єктом равопорушення можуть бути, наприклад, владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

Об’єктивна сторона порушення за конституційним правом є протиправною поведінкою суб’єкта, яка не відповідає вимогам норм конституційного права України. Особливістю цього елемента складу правопорушення є те, що законодавець лише в найбільш узагальненому вигляді, вказуючи лише на родові ознаки, визначає об’єктивні підстави відповідальності. Другою особливістю об’єктивної сторони даного виду правопорушення є те, що, оскільки в конституційному праві відсутні чітко виражені формалізовані критерії складу правопорушення (як, напр. у кримінальному праві), його об’єктивна сторона закріплюється найчастіше в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта. Цей факт ще раз підтверджує необхідність створення закону “Про конституційну відповідальність”.

Санкції за конституційним правом України.

Санкція є обов’язковим атрибутом ретроспективної юридичної відповідальності; в даному відношенні конституційно-правова відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідно вказати на те, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій

Перед тим, як безпосередньо звернутися до санкцій, які передбачають відповідальність окремих суб’єктів конституційного права, необхідно назвати їх загальну типологію, оскільки до кожного окремого суб’єкта можна застосувати й декілька з нижченазваних загальних видів санкцій.

1)    скасування незаконних актів (примусова ліквідація правовідносин, що незаконно виникли, відновлення порушеного правопорядку та ліквідації спричиненої шкоди); (ст. 118.ч.8) Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України… можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої деравної адміністрації вищого рівня.

2)    призупинення дії актів державних органів; (нижче)

3)    визнання результатів виборів, референдумів, інших голосувань недійсними;

4)    дострокове припинення повноважень органів державної влади; (нижче)

5)    дострокове переформування органів, звільнення з посади; (ст. 122 ч.1) ВР України може висловити недовіру Ген. Прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

6)    позбавлення юридичної сили дій, які не відповідають вимогам конституційно-правових норм;

7)    процесуальні санкції, передбачені регламентами;

Тут слід відмітити надзвичайно важливий в сучасних умовах такий факт: Конституція проголошує (ст. 8, чч. 2,3): Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це також означає, що відповідальність за санкціями Конституції та (на другому місці) за конституційними законами безпосередня; такий принцип закріплюється вперше в історії українського конституціоналізму. В радянський період акти і розпорядженння владних органів часто не тільки не відповідали Конституції, а й часто протирічили їй; застосовуючи деякі види юр. відповідальності, іноді не зважали на першочергову роль відповідальності за Конституцією, просто замінюючи її (наприклад Кодекс законів про працю).

 

Відповідальність за Конституцією України (санкції):

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними [Конституційним Судом України] втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх некоституційність. (ст. 152 ч.2)

Відповідальність Верховної Ради України: (ст. 106 ч.8) [Президент України] припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів днієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

Відповідальність народного депутата: (ст. 81 чч. 3,4) дострокове припинення повноважень народного депутата у зв’язку з набранням законної сили обвинувального вироку.

(ст.79 п. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського иандату.

Відповідальність Президента України: (ст. 111) Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. [вся процедура імпічменту викладена у статті].

Відповідальність Кабінету Міністрів України: (ст. 115 ч.4) Прийняття ВР України резолюції недовіри КМУ має наслідком відставку КМУ.

Відповідальність суддів: (ст. 126 ч. 5. пп. 4,5,6) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

Значення конституційно-правової відповідальності. У сучасній Україні проблема конституційно-правової відповідальності набуває надзвичайної ваги і значення. Це зумовлено передусім характером політичних, економічних, соціальних та цілим рядом інших процесів у нашій країні. Політизація мас, відмова від тоталітарної системи та поворот до прогресивних, демократичних відносин, перебудова системи органів державної влади, розбудова незалежності України - все це зумовлює реальну необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя українського народу. Одним із таких механізмів є і конституційна (державно-правова) відповідальність, яка, будучи кваліфікаційною ознакою конституційного права, проникає в усі сфери суспільного житття, охороняючи найважливіші суспільні відносини.

Сдавалось в Киевском Университете им. Т.Г. Шевченко на кафедре Констит. Права.

[1] Можна потім використати в друкованій статті.