Біблія, як пам`ятник історії і культури

Реферат на тему:

Біблія, як пам'ятник історії і культури

1. Біблія - найдивовижніша із книг, що існують в світі.

2. Дві групи Біблії: Старий і Новий Заповіт.

3. Джерела П’ятикнижжя.

4. Десять етичних принципів.

5. Етичні заповіді християнства, викладені в Нагірній проповіді Христа.

6. Біблія рясніє науково точними висловами і численними свідоцтвами реального створення.

7. Література

Біблія - найдивовижніша їх книг, що існують в світі. Навряд чи знайдеться в історії писемності інший такий пам'ятник, про який стільки б писали і говорили, як про Біблію. Книга, яку найбільше читають, переведена на велику кількість мов і зухвала самою великою кількістю суперечок, досліджень і вивчень. Першою надрукованою книгою в історії була саме Біблія: саме її латинський варіант, так звану Вульгату, виготовив Гуттенберг на своєму друкарському верстаті. Біблія була однією з перших крупних книг, перекладених іноземною мовою ( Септуагінта, грецький переклад староєврейського тексту Старого Завіту, з'явилася приблизно в 250 році до Р.Х. ) . По числу перекладів, повторних перекладів і переказів у Біблії немає суперників серед всіх книг миру. Британська енциклопедія пише, що « до 1966 року повний текст Біблії був опублікований . на 240 мовах і діалектах. окремі книги Біблії - ще на 739 мовах, що в сумі складає 979 перекладів.».

Біблія була написана на неміцному матеріалі. Протягом століть до винаходу друкарського верстата її доводилося багато разів переписувати. Але це не погіршило її стилю, не пошкодило точності, не знищило. В порівнянні з пам'ятниками античної літератури, до нас дійшли більше рукописних копій Біблії, чим будь-яких 10 творів класичної літератури разом узятих. Слово Біблія відбулося від грецької мови « бібліос» - книги. Біблію називають також Священним Писанням. Вона є зборами стародавніх текстів, канонізованих в іудейській релігії і християнстві. Дійсно, Біблія - це не одна книга, але збори книг, кожна з яких має свою назву і особливу специфіку. Всі книги різні за об'ємом, літературному стилю і композиції.

Книги Біблії діляться на дві групи: Старий і Новий Завіт. Слово «заповіт» має сенс «договору», союзу ув'язненого між людиною і Богом, який був запропонований Богом Ізраїлю. Ініціатива цього союзу одностороння, тобто повністю залежала від Бога, його чистої, благої волі, волі того, що Дарує. « Ось, Я поставлю завіт Мій з вами і з потомством вашим після вас. Поставлю заповіт Мій з вами, що не буде винищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі». ( Буття 9:9,11). У Євангелії від Матвія (26,27) вустами Христа мовиться: «. І узявши чашу і дякуючи, подав їм і сказав: пийте з неї все, бо це є Кров Моя нового заповіту, за багато виливана в залишення грі-хів.»

Якнайдавніша, за часом створення і велика частина Біблії називається Старим Завітом і складається з тридцяти дев'яти книг. Перші п'ять книг: Буття, Результат, Левіт, Числа і Второзаконіє. Ця частина називається також Пятикнижжям. Крім християнства вона признається і в іудаїзмі. Тільки у іудаїзмі вона називається Законом або Торою, тобто ученням.

Старий Завіт складений починаючи від 1300 і до 100 р. до н.е. Взагалі, його перші книги мають усну традицію. Інша частина Біблії визнається тільки християнами і називається « Новий Заповіт». Його книги сходять до першого століття н.е. і присвячені новому посланню Христа. На перший погляд Біблія - це зібрання літературних творів, головним чином староєврейських, які були на-писані на протязі близько 1600 років. Автори писали їх в різних країнах, від Італії на заході до Месопотамії, а можливо навіть Персії на сході. Склад цих авторів виключно різноманітний. Їх розділяли не тільки сотні років і тисячі кілометрів, але і соціальні перешкоди.

Серед них ми бачимо царів, пастухів, солдатів, законодавців, рибаків, державних діячів, придворних, священиків, пророків, рабина, що живе виготовленням наметів, і лікаря неєврейського походження; крім того, багато авторів не залишили нам нічого, окрім написаних ними фрагментів Біблії, так що ніяких відомостей про них у нас не немає. Сам текст Біблії належить до цілого ряду літературних жанрів. Серед них - історичні замітки, закони (цивільні, кримінальні, етичні, ритуальні), релігійна поезія, дидактичні трактати, лірика, притчі і алегорії, біографії, особисте листування, спогади і щоденники - не кажучи вже про чисто біблейські жанри пророцтва і одкровення. Написана в такому величезному проміжку часу, різними людьми, різного стану і освіти, ця велика Книга, проте є дивно зв'язане,имеющее начало, розвиток і що описує кінець, оповідання. Все 66 книг Біблії доповнюють, пояснюють або переходять один в одного. Почавшись з дня створення світу, Біблія оповідає про гріхопадіння людини і про велику любов Бога, який послав в світ Сина Свого Ісуса Христа, щоб Його жертвою врятувати гинуче людство. Старий Завіт так само можна розглядати і як історію розвитку і життя ізраїльського народу. Все це робить Біблію не просто антологією, а єдиним цілим. Антологію підбирає укладач, а такого укладача Біблії не було.

П’ятикнижжя, в тому вигляді в якому воно дійшло до нас є цілісним історико-літературним пам'ятником. Передбачається, що оповідання відноситься за часом не раніше, чим до XIV-XIII ст. до н.е. (саме тоді відбулося одомашнення тварин, що згадується в книзі Буття). Є і ще цілий ряд ознак (географічні назви, традиції) , підтверджуючі таке пропозицію. Вважається, що книгою, яка в 621г до н.е. була знайдена під час ремонту храму в Єрусалимі, і було П’ятикнижжя в тому вигляді, в якому ми його знаємо.

Джерелами П’ятикнижжя були історичні перекази «родословія», а також єгипетські і грецькі космогонії і історичні побудови, міфи. П’ятикнижжя увібрало в себе багатовікову традицію народного фольклору, яка була використана з метою затвердження монотеїзму. Монотеїзм (від грач. Mono-один і teus - бог) - єдинобожність, релігія, яку признають, у відмінність від політеізма,єдиного Бога.

У Старому Завіті ( Книга Результат) формулюються перші десять етичних християнських заповідей, відомих як декалог ( від грецького deco - десять і logos-слово, поняття) Мойсея і правові встановлення.

Згідно Біблії, ці заповіді Бог (Яхве) сповістив Мойсеєві на третьому місяці подорожі по пустелі Синай на Горі Синай. Заповіді з'явилися умовою союзу народу з Богом і Його покровительства.

Перша заповідь - про шанування одного-єдиног Бога: «Я - Яхве, твій Бог, який вивів тебе з Країни Єгипетською, з будинку рабства: хай не буде у тебе інших богів перед Моєю особою» (Вих. 20:2,3).

Друга - проти поширеного тоді в Ізраїлі шанування ідолів : « Не роби собі статуй і інших зображень того, що на небесах вгорі, і того що на землі внизу, і того,что у воді під землею» ( Вих. 20:4).

Третя про колективну родову відповідальність ізраїльтян за гріх і злочини окремої людини: « Я - Яхве, - твій Бог, ревнивий Бог, що мстить за гріхи батьків синам, третьому і четвертому поколінню, що ненавидить Мене і що творить милість тисячам що любить Мене і виконуючим мої веління» (Исх.20:5,6).

Четверта -« Не вимовляй імені Яхве, твого Бога»,напрасно(Исх.20:7).

П'ята про суботу : «Пам'ятай день отдохновения, щоб святити його. Шість днів трудися і роби всяку свою роботу, а сьомий день - отдохновение ради Яхве, твого Бога,не роби ніякої роботи ні ти, ні син твій,ни дочка твоя,ни твій раб. бо шість днів створив Яхве небеса і землю,море і все,что в нім, і вдався до спокою на сьомий день»(Исх.20-8,11).

Шоста - «Почитай отця свого і мати свою,чтобы добре було тобі і щоб збільшити дні твої на землі,которую Яхве, твій Бог,даст тобі» ( Вих. 20:12).

Сьома «Не убий»(Исх.20:13).

Восьма -« Не перелюбствуй»(Вих. 20:14).

Дев'ята - «Не крадь»(Исх.20:15).

Десята - « не вимовляй проти свого ближнього помилкового свідчення» (Исх.20:16). Окремо коштує заповідь «Не побажай удома ближнього свого, не побажай дружини ближнього свого. нічого, що належить ближньому твоєму». Її можна очевидно віднести, віднести до вимоги «не крадь» і «не заздри».

Сповіщення цих заповідей людям через пророка Мойсея Бог, за переказами, завершив виверженням вулкана: « І важливим народ був свідком громів і полум'я, і звучання труби,и того,что Гора курилось.»(Исх.20:18).

Десять етичних принципів,требований, заповідей лягли в основу т.д. Моїсеєва законодавства. Закони, по біблейському переказу, також були продиктовані Мойсеєві Богом з тим, щоб він навчив народ, як жити. Ось деякі з них. Приведена, наприклад, формула відплати за принципом талона : « А якщо (інша ) біда відбудеться, то хай він віддасть душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, опік за обпік, рану за рану, забив за удар» (Вих. 21:23-25).

«Не слідуй за більшістю, щоб створити зло,и не відповідай на суді, згортаючи услід за більшістю, перекручувавши істину»(Исх.23:2).

«І хабар не бери, бо хабар засліплює зрячих і перекручує діло правих» (Исх.23:8).

« І біднякові не потурай в його судовій справі»(Исх.23:3)

Є вказівки і щодо правильного догляду за землею для землероба : « І шість років засівай свою землю і збирай урожай з неї . А на сьомій залиш її необробленою і покинь її . Також поступи з своїм виноградником і з своїми оливка-мі(Исх.23:10,11) ». Мова йшла про необхідність регулярно залишати землю під парами в кінці семирічного циклу землеробських робіт для відновлення родючості ґрунту .

Етичні і правові заповіді Мойсея регламентували відношення людини до людини, припускаючи цінність кожного. І в цьому убачався друк Бога, що бажав, щоб люди відносились один до одного Пол людиськи.

Найважливішим джерелом християнства є книги Нового Завіту, в число яких, перш за все, входять чотири Євангеліє (греч. Evangelion- блага звістка, благовісті ): « від Матвія» « від Марка» « від Луки» і « від Іоанна». Це оповідання про земне життя Ісуса Христа, у його проповідях, чудесах, смерті (розп'ятті) і воскресінні. Ці книги вважаються богодухновенними тобто напи-саними хоч і людьми,но по навіюванню Святого Духу .Рассмотрим основний зміст вчення про Христа по Євангелію від Матвія .

В розділі V переданий зміст знаменитої Нагірної проповіді Христа, в якій сформульовані етичні заповіді хрістіан.

Перша - « блаженні жебраки духом, бо їх є Царство Небесне» (Матв. 5:3). « Жебраки духом» - покірливі, які усвідомлюють свою недосконалість і негідність перед Богом і ніколи не думають про те, що вони кращі або свято за інших .

 Друга - Христос дещо розширив сенс стародавньої заповіді « не убий» : « А Я говорю вам, що що всякий гнівається на брата совГе марно, підлягає суду.»(Матв . 5:23) Не тільки вбивства, але і незаслужені образи повинні бути покараними, бо ведуть до озлоблення в суспільстві .

Третя заповідь в Старому Завіті була така : « Око за око, зуб за зуб». Заповідь Христа мала принципово інший сенс : « А Я говорю вам :не опирайся злому. Але хто ударить тебе в праву щоку, оберни до нього і іншу . І хто захоче судитися з тобою і узяти у тебе сорочку,отдай йому і верхній одяг .( Матів. 5:38-40). Як правило, цій заповіді дається примітивне тлумачення, і немало іронічних усмішок присвячено їй. Але, наприклад, Лев Толстой рахував її ключовий у всьому християнському ученні на тій підставі, що «око за око» ні до чого хорошому не приведе, бо зло породить ще більшу озлобленість, і злість стане всеосяжною і погубить людей. Лиш добро у відповідь на зло здатне поправити справу. Звичайно, мова не йде про те, що потрібно «підставити щоку» для удару, а про те, щоб на насильство відповідати ненасильством, не провокувати нове насильство, не брати участь в нім.

Четверта стара заповідь свідчила: « люби ближнього твого і ненавидь ворога твого»; Ісус же істотно її коректує: « А Я говорю, любите ворогів ваших, благословляйте клянучих вас, благодієте що ненавидять вас і молитеся за тих, що кривдять вас і гонящих вас» (Матв. 5:43,44).

Ісус радить: будьте подібні до природи, сонця, наприклад, яке рівно сходить і над злими і над добрими; дощу який ллє свої цілющі струмені і на праведних і на неправедних. Яка заслуга говорить Христос любити що люблять вас. Це не вимагає від людини ніяких внутрішніх зусиль. Але якщо любити «ворога свого», це, значить, переглянути всі свої установки, що вимагає нового самовідчуття, нового світобачення. Слідуючи цій заповіді, людина як би піднімається над ситуацією, не йде услід нав’язаної йому ворожнечі і ненависті, залишається вільним в своєму свідомому виборі. Він свідомо приймає послане йому випробування, використовуючи його для самовдосконалення, для культивування в собі любові як одній з найважливіших християнських чеснот. Дякувати ворогам треба за те, що вони дозволили людині зрозуміти, який він насправді, що йому необхідно виправити в собі в процесі етичного самовдосконалення : адже не маючи ворогів,не пройшовши випробувань, не можна дізнатися,что ти із себе вдаєш. Сила твоя- в тобі самому : самовиховання, вічне сходження до висот духу,до любові, упокорювання і вері- ось шлях сьогодення християнина.

Зрозуміло, це тільки мала частина заповідей.

У Євангелії від Матвія зроблений упор на зіставленні духовних і бездуховних ідеалів, які і дають людині або порятунок, або загибель: « Не збирайте собі скарбів на землі, де міль винищують їх і де злодії підкопують і крадуть» « Ніхто не може служити двом панам. Не можете служити Богові і Мамонові» (Мамона - бог багатства)(Матв. 6:10,24).

У Новому Заповіті деякі заповіді Мойсея отримали новий сенс (« не опирайся злому», «любите ворогів ваших»). Тим самим християнство виходило за рамки іудейської релігії і відокремлювало себе від неї, при цьому звертаючись до всього світу. В кінці Євангелія Ісус посилав апостолів йти до людей і проповідувати всім народам: « Отже, йдіть і навчіть всі народи, хрестить їх в ім'я Отця, і Сина і Святого Духу» (Матф.28:19).

Етичні заповіді християнства, викладені в Нагірній проповіді Христа, виражали принципово новий погляд на людину: оцінка його духовного потенціалу і морально - релігійних якостей переміщалася від зовнішніх чинників ( від громадської думки, родоплемінних і громадських норм ) всередину свідомості суб'єкта.

Чоловік знаходив інший масштаб, інші критерії самооцінки : його внутрішній світ, особова самосвідомість, совість ставали об'єктами самоаналізу, полем боротьби Добра і Зла. Зовнішнє змушення втрачало силу, людина знаходила особисту свободу, право на вибір і право на відповідальність не за те, що зробили інші, а за те, що створив він сам.

Біблія містить розсип людської мудрості:

- дерево пізнається по його плодах;

- не слід вливати нове вино в старе хутро;

- немає пророка в своїй вітчизні;

- ніхто не може служити одночасно двом панам;

- поганить людину не те, що входить в нього, а то, що виходить з вуст його;

- не шукай сучок в оці брата твого, спочатку вийми колоду з свого ока;

- не людина для суботи, а субота для людини;

- не трудящий та не їсть

І багато інших « крилаті» вирази. З Біблії черпаються образи і сюжети, що мають загальнолюдський сенс. Кожна епоха, кожен народ чоловік вичитують з « Книги книг» те, що відповідає їх сподіванням, потребам, рівню розвитку, ступеню віри.

У Біблії відбивався монотеїстський світогляд, пов’язаний з уявленнями про абсолютність, вездесущності, доброти, незримості єдиного для всіх Бога. Християнський монотеїзм був пов'язаний з виробленням нового світобачення і світогляду, в ко-тором чоловік розглядався як образ і подібність Бога, а мир - як ним створений, такий, що має сенси і цілі свого існування . Християнство створило нове уявлення про історичне буття людини і його будущем- Царстві Божім, до якого увійде преображене богочеловечество. У Біблії викладені нові уявлення про моральність, про свободу волі, про чесноту, гріхи і воздаянії. У книгах Старого Завіту сформульовані вимоги Закона, дотримуючи який люди повинні будувати міжособові відношення . У книгах Нового Заповіту передано учення, яке покликане підказати тим, хто цього хоче,как побудувати своє життя.

Бог в християнстві не є віддаленим від людини і абстрактним, а-Отцем, що любить, готовим прийти на допомогу, коли в нім нуждаються. У книгах Нового Заповіту гранично чітко відчувається цінність Любові як сильного відчуття, як космічної сили, як сенсу життя. Вже більше двох тисячоліть мільйони людей звертаються до Біблії в дні страждань або радості, Біблія - джерело і справжньої моральності, і пізнання світу, і самопізнання .

Незчисленні в Біблії вказівки на божественну інспірацію писання, ми знаходимо веління Бога записати сказане: « І сказав Яхве Мойсеєві: запиши це в книгу пам'яті.»

(Результат).

У книзі пророка Ісаї читаний: «Тепер піди, начертай це на дошці у них, і впиши це в книгу, щоб залишилося на майбутній час, назавжди, навіки. висічи в бронзі.»(30:8)

У книзі пророка Ієремії підкреслена божественність джерела: « Ти будеш Моїми вустами».

Отже, Біблія предстає перед нами як Слово Божіє, і як тако-завиванні воно об'єкт віри. Всякий хто вважає, що можна узяти в дужки віру і прочитати Біблію поглядом ученого, як це можливо по відношенню до текстів Платона і Аристотеля, здійснює неприродну вівісекцію духу, що розділяє його з текстом. Біблія рішуче міняє свій сенс залежно від того, хто її читає, - віруючий або невіруючий в те, що це Слово Божіє. Як би там не було, все ж таки не будучи філософією, в грецькому сенсі цього термина, загальне бачення реальності і людини в контексті Біблії містить в собі цілу серію фундаментальних ідей, в першу чергу філософського плану. Більш того, деякі з цих ідей наділені такою силою, що їх розповсюдження, як серед віруючих, так і невіруючих, необоротним чином змінило духовну зовнішність міра. Можна сказати, що слово Христа, що міститься в Новому Заповіті (яке вінчає пророцтва Старого Завіту), перевернуло все поняття і проблеми, поставлені філософією у минулому, визначивши їх постановку в майбутньому. Іншими словами біблейське послання перетворило позитивним чином як тих, хто його прийняв, так і тих, хто його відкинув, перш за все в діалектичному сенсі, антитетично ( у функції заперечуваної тези), але і в більш загальному сенсі, позначивши духовний горизонт, не належний упраздненію.

Таким чином, після дифузії біблейського послання стали можливі три позиції:

А) філософський пошук помітності двох сфер - розуму і віри

Б) філософствування поза вірою і проти віри

В) філософствування у вірі.

Філософствування, що ігнорує віру в тому сенсі, неначебто біблейське послання ніколи не заявляло про себе в історії, віднині стало неможливим.

Еммануїл Кант, великий кенігсбергський філософ сказав: «Існування Біблії є найбільшим, найвищим благословенням, яке тільки людство коли небудь випробувало».

Немає такої області людського знання, такого поняття, яке б, так або інакше, не зачіпалося в Біблії. Цікаво згрупувати у вигляді списку ті численні поняття, які автори Біблії використовують в Писанні, після чого стає ясно, що воно задовольняє всі наші життєві запити. Розглянемо наступні приклади:

1)Спасіння: « Священні Писання . можуть умудрять тебе в порятунок вірою в Христа Ісуса. (2 Тім. 3:15)

2) Вміст в чистоті: « Як хлопцю містити в чистоті шлях свій? Зберіганням себе по слову Твоєму». ( Пс.118:9)

3) Істина: « Освяти їх істиною Твоєю: слово Твоє є істина ( Іоанн 17:17)

4) Праведність: « У серці моєму приховав я слово Твоє, щоб не грішити перед Тобою»

( Пс.118:11)

5) Руководство: « Слово Твоє світильник нозі моїй і світло дорозі моїй» ( Пс.118: 105).

6) Повчання: « Одкровення Панове, вірно, умудряє простих» (Пс.18:8).

7) Мир: « Великий мир у тих, що люблять закон Твій, і немає їм преткновенія» (Пс. 118 :165)

8) Радість: « І було слово Твоє мені в радість і увесеління серця мого» (Иєр.15:16).

Цей список можна продовжувати багато разів Біблія дає відповіді на всі випадки життя.

« Хай мир прогресує і розвивається, скільки йому завгодно, хай всі галузі людського дослідження і знання розкриваються до вищого ступеня, ніщо не може замінити Біблію, основу всякої освіти і всякого розвитку!»- сказав Гетте. Істинна наукова точність глибина Писання, численні наукові свідоцтва креаційного творення в природі, а так само чудесна взаємозв'язок біблейського бачення світу, яке підтверджується реальними фактами науки; основоположні принципи раз-особистих наук, викладені, в Священному Писанні можуть бути легко зрозумілі.

Науку колись рахували средоточенієм пізнаних істин або, щонайменше, сферою, істини, що займається пошуками. Вона має справу з фактами, перевіреними фактами. Раніше основою наукового методу вважали експерименти і спостереження, включаючи реальні прогнози, які можна було перевірити, підтвердити або заперечують за допомогою вимірювання.

Біблія рясніє науково точними висловами і багаточисленними свідоцтвами реального створення. Багато біблійських фактичних наукових свідоцтв на тисячі років випередили їх підтвердження ученими, серед найбільш значних біблейських прогнозів щодо сучасної науки є два найбільш універсальних і краще всього доведених принципу науки. Ці два узагальнення - знамениті перший і другий закони термодинаміки. Вони можуть дійсно розглядатися не тільки як наукові закони, але і як божественні закони, які контролюють взаємодії всіх компонентів процесів, що відбуваються у всіх областях науки.

Перший закон термодинаміки, можливо, краще відомий як закон збереження енергії. Енергія не може ні створюватися, ні знищуватись. Оскільки кожна річ і кожне явище в основному складається з однієї або більш за форми енергії, перший закон термодинаміки завіряє нас, що в даний час ніщо не створюється і не знищується. Істина, яку він виражає, була сформульована в кінці первозданного творіння (Буття 2:1-3).

Після того, як Бог закінчив створення і перетворив все створене у всесвіту в повністю відладжену функціонуючу систему, Він «відпочив». Він припинив свою роботу (тобто енергію) по створенню і ввів нині чинний принцип «збереження» того, що створив. З тих пір Він тримає « все словом сили Своїй» (Євреям 1:3). Фактично ці дії містять те, що ми тепер називаємо першим законом термодинаміки, або законом збереження енергії.

Другий закон термодинаміки, універсальний, вживаний до всіх процесів і систем, включаючи живі організми ( виключення з цього закону невідомі ), говорить про те, що розвиток в природі йде « по низхідній» енергії стає менше, складність зменшується, структура стає безладною, інформація безсистемною - все має тенденцію до розпаду, якщо дозволити процесам протікати безперешкодно . Це також віддзеркалення первозданного божественної заяви :

« Проклята земля за тебе . бо прах ти, і в прах повернешся».(Буття 3:17-19)

Таким чином, два найважливіших загальних і найбільш підтверждених закону науки були наказані Богом при завершенні Його створення і відповідно при оголошенні про Його прокляття творенню. Вони були записані в Писанні за тисячі років до того, як тимчасові учені визнали їх науковими законами.

Величезний вплив Біблія зробила на такі види мистецтва, як живопис, архітектура, музика, поезія і ін.

Біблейські сюжети послужили темою для безсмертних творінь Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля і інших.

Серед російських живописців особливо хочеться виділити Андрія Іванова, його знамениті полотна, написані на біблейські теми. «Створення світу» на шести листах зображаються всі шість днів творіння. Вже тут ми відчуваємо своєрідність підходу художника він як би віддається у владу дитячим уявленням про Творця землі, мудрому художнику, який любовно ліпить і прикрашає маленький мир, а потім пожвавив його. «Ходіння по водах» ілюструє відома євангельська розповідь про те, як учні, пливучи в човні, побачили Христа, який йшов поверх моря, що хвилювалося. Христос покликав Петра і велів йти до нього: Петро пішов по воді, але, злякавшись, почав тонути; тоді Христос підтримав його і сказав: « Маловірний! Навіщо ти засумнівався?»

«Явище Христа народу», «Нагірна проповідь», «Ангел поражає Захара німотою» і багато інших.

Знаменитий поет Жуковський рахував читання і вивчення Нового Заповіту «головним предметом життя». Під впливом читання Євангелія склалося і окріпнуло світобачення Ф.М. Достоєвського. Мільтон писав: « У всій світській літературі немає скарбу, порівняного з Біблією».

Промайнули століття.

Виникали і рушилися імперії, гинули цивілізації, військові, політичні і соціальні перевороти міняли саму зовнішність землі. Коли євангельська проповідь, подібно до свіжого вітру, увірвалася в дряхліючий античний світ, вона принесла надію спустошеним і таким, що зневірився, вдихнула в них енергію і життя. Християнство з’єднало мудрість Афін і сподівання Сходу з мрією Риму про загальну «згоду»; воно засудило тих, що пригноблюють, прославило жінку, викорінювало рабство.

Пізніше в молодих варварських країнах Заходу воно стало опорою гуманності і освіти, примусивши грубу силу визнати духовний і етичний авторитет. У кожну епоху Новий Заповіт знаходив приховані і невичерпні імпульси до творчості. Якщо першими учнями Ісуса були прості галілеяни, то згодом перед Його хрестом схилилися найбільші розуми всіх народів. Його одкровення осяяло думку Августина і Паскаля, любов до нього возводила рукотворні кручі храмів, надихала поетів і творців, викликала до життя могутні звуки симфоній і хоралів. Образ Боголюдини відображений Андрієм Рублевим, Мікеланджело.

Рембрандтом; на порозі третього тисячоліття Євангеліє, яке розповідає про Христа, переведене на півтори тисячі мов і розходиться по світу, не поступаючись прославленим творінням людського генія.

«І що це за книга, Біблія! Велична і обширна, як мир, укорінена в глибинах всесвіту і висхідна до тайн блакиті з небес! ...Воістину це Слово Божіє, тоді, як всі інші книги миру виражають тільки своє людське мистецтво», - сказав Генріх Гейне.

Література

 

1.         Бистрова А.Н. Світ культури: (основи культурології) - М.: Новосибірськ: ЮКЕА, 2002.-710 з.

2.         Каган М.С. Системний підхід і гуманітарне знання: Вибр. Ст./ БРЕШУ. - Л.: Видавництво БРЕШУ, 1991.- 383 з.

3.         Історія зарубіжного мистецтва./ під ред. М.Т. Кузьміної, Н.Л. Мальцевої. - М.,1980

4.         Євангелії від Матвія (26,27)