Журнал "Мирний труд" як зразок чорносотенної журналістики

MIHICTEPCTBO ОСВІТИ I НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.В.Н. KAPA3IHA

Кафедра журналістики

Журнал “Мирний труд” як зразок чорносотенної журналістики

Реферат студентки

четвертого курсу філологічного

факультету (спеціальність -

журналістика)

Іванової П.О.

Викладач – О.Д. Терний

Харків 2008

Журнал “Мирний труд” як зразок чорносотенної журналістики

Андрій Сергійович Вязігін (1867-1919) – професор Харьківського Університету з кафедри загальної історії. У 1902 р. Андрій Сергійович Вязігін як редактор заснував журнал “Мирний труд”. Журнал кваліфікувався як науково-літературне і громадське видання. Журнал мав позицію, споріднену зі слов’янофільством. Народність реалізує себе в мові, а без неї нема мислення і творчості. Розвитку наукового рос. націоналізму й було присвячено часопис.

Кінцеві наслідки революцій показали, що вони не приводили до поставленних ідеальних цілей, лише руйнували суспільство.

Андрій Сергійович Вязігін вважав, що наша Вітчизна потребує скромних трудівників, що роблять свою “маленьку справу” заради піднесення загального культурного рівня. Тому майбутній революції, наближення якої вже відчувалося, Андрій Сергійович Вязігін протиставив мирний труд.

Журнал “Мирний труд” позиціонував себе як мозковий центр чорносотенства. У ньому була розроблена ідеологія цього руху, якою він користується й нині. В основі її закладено думку про те, що підкорені Росією народи, включені до складу імперії зі своїми землями, мусять розчинитися серед великоросів і не повинні й мріяти ні про які елементи автономії, бо російський народ є єдиним господарем у своїй державі.

Українців і білорусів не можна визнати окремими народами, тому що тоді росіяни залишаться в меншості в Росії і з'являться законні підстави для ліквідації імперії.

У журналі виношувалася ідея світового панування Росії, виходу її до “світового вільного океану”; проголошувалася необхідність застосувати зброю для досягнення цієї мети. Насильницькими методами повинна запроваджуватися великоруська гегемонія й усередині країни.

Антисемітизм став особливою темою, якою журнал займався постійно. Ототожнюючи поняття революційності і єврейства, “Мирний труд” намагався запровадити в суспільну свідомість думку, що революційність є ворожою національній свідомості й психології російського народу, який за головну ідею свого історичного буття має вірнопідданство царизму, а всі револ. заворушення є справою єврейської національної меншини. Часопис всіляко критикував і викривав єврейство, аж до проголошення цілком абсурдних ідей світової єврейської змови, захоплення євреями світового інформаційного ринку, виселення євреїв з Росії, хоча б і коштом самих росіян.

“Мирний труд” надавав свої сторінки відомим чорносотенним публіцистам В. Пуришкевичу, В. Шульгіну, Г. Шечкову.

Головний прозаїк журналу “Мирний труд” - лідер російських націоналістів Василь Шульгін. Повість “Єврейка. Сторінка з історії наших днів” розповідає про дружбу Вані Іванова й Борі Едельмана. Політична боротьба розвела їх у різні ідеологічні табори. Тому Іванов виступив у газеті з віршованим чорносотенним пасквілем, спрямованим проти євреїв. Як єврейка пані Едельман розуміла правоту Іванова. Вона відчувала призирство до жидів. Головна ідея повісті – щоб всі полюбили Росію. Ідеологія повісті: є найкраща частина єврейства, яка вписується в російське державне життя, але їх – одиниці, і вони не зможуть повести за собою масу одноплемінників, які хочуть знищити Росію.

В оповіданні “Погром” В. Шульгін зайняв позицію обєктивного, безстороннього спостерігача, журналістата, який описує, а не коментує побачене.

Поезія часопису – римована публіцистика.

Вірш Л. Кологривової “Росія для росіян” – образ будівництва російської держави.

Перший період в історії журналу “Мирний труд” та наступні трансформації.

Перший період. У 1902 р. вийшло 4 числа журналу, на початку 1903 р. – 5-те число. Проголошена Вязігіним програма дозволила залучити до участі у виданні університетські сили Харкова.

Професор О.В. Вєтухін виступив видавцем журналу і надав для редакції приміщення у власному будинку.

У Першому періоді зявилося багато вартісних матеріалівлів у науковому відділі журналу професора Харківського університету М.Ф. Сумцова (“Відношення В.А. Жуковського до Г.Ф. Квітки, Т.Г. Шевченка”), С.В. Соловйова, І.В. Нетушіла, Є.К. Редіна (“Історія мистецв та рос. худ. старожитності”) та ін.

Літературний відділ формував В.І. Харцієв. Він переклав з польської твір, який друкувався п’ять номерів поспіль (повіть Клеменса Юноші “Чорне Болото”).

В журналі відчувався культ О.О. Потебні. Його вчення про зв'язок народності, мови й мислення відповідало ідеологічному напрямку журнала. Важливе місце займало дослідження В.І. Харцієва “Учення О.О. Потебні про народність і націоналізм”, в якому говорилося, що народ можна уявляти однією людською індивідуальністю. Але окрема людина сильна своїм звязком із цілим своєї нації, адже мова – знаряддя створення думки.

За В.І. Харцієвим, О.О. Потебня – запеклий словянофіл, який заперечував засмічення російської народної свідомості західними впливами. Особливо протестував В.І. Харцієв проти вчення О.О. Потебні про національне самогубство во імя класової боротьби.

Важливою для “Мирного труда” була стаття Ф.Г. Кашменського “Спогади про професора Харківського університету О.О. Потебню”.

Хроніка подавала відомості про діяльність наукового товариств та громадських організацій. Найбільша увага приділялась “Русскому собранию”, “Мирний труд” подавав огляди прочитаних у ньому доповідей.

У пятому номері вийшло повідомлення (під псевдонім А. Каут - Андрій Сергійович Вязігін), що 15 грудня 1902 р. Петербурзьке “Русское собрание” ухвалило клопотання про відкриття своїх відділів в інших містах Росії.

В редакційній статті “Підсумки першого року” Андрій Сергійович Вязігін писав, що невеликий гурток поборників російської національної ідеї розрісся в Харкові, завдяки чому журнал зміцнів і вийшло на 20 друкованих аркушів більше матеріалів, ніж планувалося. Андрій Сергійович Вязігін оголосив про перенесення продовження видання “Мирного труда” на 1 січня 1904 р.

“Мирний труд” допоміг Андрій Сергійович Вязігін згуртувати однодумців, унаслідок чого в 1903 р. він заснував харківський відділ “Русского собрания”.

Другий період. Андрій Сергійович Вязігін закликав згуртуватися навколо царя-батюшки перед язичницькою японською загрозою (статта єпископа Стефана “Провіденційні завдання і кінцеві цілі Росії”).

Єпископ розвивав в ній ідею російського месіанізму. Завдання Росіі – протистояти мусульманству і язичництву, привести до Христа “народи, що не відають істинного Бога, - Китай, Персію, Афганістан, Індію”. “Кінцевою метою” Росії оголошувалося встановлення світового панування й обернення всього людства в православну віру.

Головною інформаційною кампанією Андрій Сергійович Вязігіна стала війна з вільнодумством в університетах, носіями якого були вчорашні співробітники часопису. У статті “Необхідність перетворень” Андрій Сергійович Вязігін стверджував, що “викладання поставлене неправильно і ведеться малоосвіченими вчителями”, що “вилучення літери “ять” принесе шкоду”. Автор пропонував “зосередити всі помисли на створення Російської школи”. Пізніше він назвав цей процес “націоналізація російської школи”. За Андрієм Сергійовичем Вязігіним у Міністерстві Народної Освіти не відчувався державний вплив, але настав час його забеспечити.

У статті “Оновлення” А.С. Вязігін доносив Вищому Начальству, що “декотрі “вихователі” займалися підготовкою майбутніх борців за визволення, проповідували космополітичну і соціалістичну маячню”. Він пропонував очистити школу від таких “начальників”.

Українське питання в журналі - українці сприймалися як частина єдиного російського народу. Журнал ігнорував наявність української науки, літератури, театру.

В статті московського історика М.М. Павлова “Учена праця пана професора Грушевського: Нарис історії українського народу”. Словянські народи мисляться як місцеві складові єдиного російського народу. Хохли, запевняє він, ніколи не творили російську історію, вони увіходили в неї. Ця обурлива маячня друкувалася як наукова критика. Таким чином, “Мирний труд” оголосив неіснуючими всі східнословянські мови.

У белетристичному відділі “Мирного труда” А.С. Вязігін надрукував роман князя Д.П. Голіцина “На Русі”.

Видавець і редактор журналу “Мирний труд” А.С. Вязігін

У 1902 р.А.С. Вязігін як редактор заснував журнал “Мирний труд”, який був присвячено розвитку наукового російського націоналізму.

Мобілізуючи всі сили для боротьби з революцією А.С. Вязігін організував переклад для “Мирного труда” праці Іполита Тена “Історія французької революції”, яка доводила згубність і безплідність революційних переворотів.

У 1906 р.А.С. Вязігін створив друкарню журналу “Мирний труд”. В книжках протиреволюційного змісту, які продавалися редакцією журналу “Мирний труд”, містилися провідні статті журналу “Мирний труд”, оформлені як брошури. Незабаром редакція отримала стільки замовлень на безкоштовну поставку виданої нею літератури, що Андрій Сергійович Вязігін був змушений вмістити оголошення: редакція не має можливості безкоштовно надсилати літературу. Закликав робити добровільні пожертви. Назвав “Мінінська копійка”. Але згасання революції викликало різке скорочення надходжень від пожертв.А.С. Вязігін у всякий спосіб намагався приховати падіння “патріотизму”.

Виникли труднощі з надходжеенням матеріалу.А.С. Вязігін скоротив випуск журналу (появилися спарені числа), заповнював журнал цікавими перекладеними творами.А.С. Вязігін сам був змушений зайнятися перекладацтвом. За підписом “переклад А.В. ” опублікував роман французької письменниці маркізи де Понтевес-Сабран “Священник”. Одним із способів подолоння кризи журналу стало запрошення до участі в ньому широких кіл духівництва.

До публіцистики належала стаття редактора Вязігіна “Особлива думка про вшанування Т.Г. Шевченка”, де він почав з того, що з дитинства добре знайомий з “Кобзарем”, а закінчує твердженням про неможливість до шанобливого ставлення до Шевченка. На думку А.С. Вязігіна, Шевченко підриває головні засади християнства. Ця стаття була єдиним відгуком в “Мирному труді” на українську літературу, цілком демаскувала чорносотенну ідеологію часопису і послужила підставою для заборони святкувати ювілей столітніх роковин Шевченка.

На хвилі розгулу реакції Андрій Сергійович Вязігін був обраний депутатом до Третьої Державної Думи. Але авторитет чорної сотні в Росії швидко падав. На наступний термін Вязігін вже обраний не був. Він розумів, що з політичною діяльністю приходиться прощатися, в журналі “Мирний труд” подав публікацію “Думські виступи А.С. Вязігіна”. Тут він пропонував читачам передруки зі звітів засідань Державної Думи третього скликання, звідки вибрав свої виступи.

Стаття Г. Юрського “Праві у Третій Думі”: боротьба фракції А.С. Вязігіна проти будь-яких змін у державно-політичній системі Росії.

Позбавлений урядового фінансування “Мирний труд” загинув наприкінці 1914 р. Листопадове число містило оголошення: “У звязку з хворобою редактора передплата на 1915 р. відкрита не буде”. Так Андрій Сергійович Вязігін виправдав своє бажання припинити видання журналу.

Життя Андрій Сергійович Вязігін завершилося трагічно: він був розстріляний органами ЧК в червні 1919 р.

Висновки

“Мирний труд”, незважаючи на свою чорносотенну програму, був істотним інформаційним проектом у Харкові:

1) як тільки журнал було позіціоновано як чорносотенний, Андрій Сергійович Вязігін залишився в громадській ізоляції з невеликим гуртом однодумців;

2) Андрій Сергійович Вязігін доводилося залучати письменницькі й публіцистичні сили з обох столиць й регіонів Росії;

3) визначивши собі роль теоретичних розробників ідеології російського монархізму, харківські чорносотенці не допустили в Харків антиєврейських погромів;

4) спираючись на урядову фінансову підтримку, “Мирний труд” програв у конкуренції з демократичною журналістикою;

5) поразка журналу була зумовлена його антиукраїнською позицією.

Використана література

1.         Черная сотня. Историческая энциклопедия 1900-1917. Отв. редактор О.А. Платонов.М., Крафт+, Институт русской цивилизации, 2008.

2.         И. Михайлин. История журналистики Харьковской губернии. - 2007.