Античні держави Північного Причорномор'я та їх право

Зміст

Вступ

1. Античні держави Північного Причорномор'я

2.Державно-політичний устрій та право держав Північного Причерномор’я

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перші випадки відвідування Північного Причорномор'я грецькими мореплавцями припадають на початок І тис. до н.е. У першій половині - середині VI ст. до н.е. греки засновують Ольвію, наприкінці VI - Тіру, Ніконій (на Дністровському лимані), Керкинітиду. Тоді ж у Південно-Західному Криму виникає невелике іонійське поселення. Можливо, воно існувало до останньої чверті V ст. до н.е., коли вихідці з Гераклеїи Понтійської заснували на його місці Херсонес. У другій половині VI ст. до н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекий, Тирітака, Фанагорія, Гермонасса, Кепі. Саме в цей час відбувається майже суцільне освоєння місцевості навколо цих міст, де з'являється багато поселень. Крім Херсонеса, більшість згаданих міст засновані вихідцями з району малоазійського міста Мілет.

Колонізація Північного Причорномор'я була частиною так званої Великої Грецької колонізації VIII-VI ст. до н.е. Вона визначалася рядом причин, найголовніша з яких - відносне перенаселення, коли всі землі в материковій Греції були вже розподілені. "Зайві" люди змушені були шукати кращої долі в інших місцях, не так щільно заселених. Греки - засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі хліборобами, частково - торговцями, ремісниками й ін. На ранньому етапі свого буття на новій батьківщині вони займалися сільським господарством - сіяли пшеницю, ячмінь, просо, розводили сади, заводили худобу й т.п. Інші їхні заняття - ремесло, торгівля - були другорядними. Отже, грецька колонізація Північного Причорномор'я мала спочатку аграрний характер (хоча, звичайно, деякі колоністи покидали Грецію з інших причин, - наприклад, випробувавши поразки у військових і соціально-політичних конфліктах). Варто підкреслити: термін "колонізація" у цьому випадку треба розуміти лише як господарське освоєння греками Північного Причорномор'я, причому мирне, оскільки там, де вони осідали - на морських і лиманних узбережжях - тоді ніхто не проживав. Новозасновані колонії не залежали від міст - метрополій, хоча й підтримували з ними добрі відносини, навіть укладали угоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громадянам обох полісів, мали з ними єдині культи й літочислення.

Колонії в основному ґрунтувалися, мабуть, упорядковано, коли ще в метрополії обирали або призначали керівника групи колоністів - ойкиста. На місці закладання нового міста розмежовувалися ділянки під будинки й сільськогосподарські території, приділялися місця для культових і суспільних потреб. Однак іноді колонізація могла мати й стихійний характер.

Переселенці освоювали, по суті, тільки нешироку (приблизно 5-10 км) смугу морського й лиманного узбережжя. Тому вони аж ніяк не могли ушкодити в чомусь кочівникам причорноморських степів. Виключення щодо цього представляють Херсонес, біля якого жили таври, і деякі міста Азіатського Боспору, поруч із якими жили племена синдів і меотів. Але будь-яких свідчень про сутички між колоністами й аборигенами ми не маємо.

1. Античні держави Північного Причорномор'я

Освоєння грецькими переселенцями узбережжя Північного Причорномор'я відбувалося поступово, у цілому в напрямку із заходу на схід. VI ст. до н.е. взагалі було часом установи більшості північнопричорноморських держав. Кожна з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом, а також з варварським оточенням, у їхньому розвитку простежується багато загального. Майже тисячолітня історія цих держав ділиться на два більших періоди й кілька етапів.

Перший період тривав від другої половини VII і приблизно до середини Й ст. до н.е. Він характеризувався тісними культурними й економічними зв'язками як з материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, які визначалися відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. У матеріальному й духовному житті колоністів абсолютно домінували еллінські традиції, завдяки чому цей період можна умовно назвати грецьким, або еллінським. Треба, проте, мати на увазі, саме в цей час створюється Боспорська держава, до складу якого ввійшли не тільки еллінські поліси, розташовані навколо Керченської затоки, а й племена згадуваних вище синдів і меотів. Це дає підставу вважати Боспор греко-варварською державою, правителі якого були, напевно, місцевого походження. Характерно: варваризація майже не відбилася на культурі й побуті населення боспорських міст і їхніх сільських округ. Взагалі кількість варварів серед жителів північнопричорноморських античних колоній була незначною.

На архаїчному етапі першого періоду (друга половина VII - початок V ст. до н.е.) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, починаються їхні активні контакти із грецькими містами Східного Середземномор'я, зокрема Іонії. Типової є землянковая житлова забудова більшості північнопричорноморських полісів, хоча вже в VI ст. до н.е. у найбільші з них будуються храми (Ольвія, Пантікапей), формуються комплекси агори (площа, навколо якої розміщалися адміністративні, суспільні будинки, магазина, культові площі, вівтарі й т.п.). Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. Починаються в цілому мирні контакти грецьких переселенців з навколишніми племенами кочівників. Античні міста в VI ст. до н.е. ще не мали укріплень (їхні залишки, датовані кінцем VI - початком V ст. до н.е., виявлені лише в Тиритаці).

На другому - класичному - етапі першого періоду (початок V - друга третина IV ст. до н.е.) починає поступовий розквіт держав; міста розростаються й здобувають вид, звичайного для античних полісів з розвинутою наземною, у тому числі жилою, забудовою. У них зводяться монументальні спорудження, оборонні зміцнення й вежі. Уводиться карбування власної монети. Підсилюються торговельі і культурні зв'язки з античним світом. Так, можливо, приблизно в середині V ст. до н.е. Ольвію відвідав "батько історії" - Геродот (підстави для такого припущення дає аналіз його розповіді про скіфського царя Скіле, що мав в Ольвії власний палац). Античні північнопричорноморські міста непогано відомі в метрополіях, вони згадуються в різних джерелах.

Наприкінці другої третини IV ст. у розвитку античних північнопричорноморських державах спостерігається недовговічна криза, викликана головним чином зовнішньополітичними факторами (зокрема, розпадом Великої Скифії й експансією військ Олександра Македонського: античні джерела згадують під 331 р. до н.е. облогу Ольвії військами полководця Олександра - Зопиріона). Відтоді починається останній етап еллінського періоду життя міст Північного Причорномор'я - елліністичний (остання третина IV - середина Й ст. до н.е.), що спочатку позначається максимальним економічним розвитком, підйомом сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому. Проте вже із другої половини III ст. до н.е. (на Боспорі - пізніше) поступово назріває криза. Агресія скіфів у Західному Кримі, пересування варварських племен у Нижнє Побужжя й Подніпров'я приводять до занепаду античних міст - їх основної економічної бази. Ольвія змушена була платити данину різним місцевим царям, зокрема Сайта-фарну, а в II ст. до н.е. навіть попадається в напівзалежність від кримської Малої Скифії.

Другий великий період історії античних держав Північного Причорномор'я - так званий римський (середина Й ст. до н.е. - 70-ті роки IV ст. н.е.) - характеризується насамперед входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса до складу римської провінції - Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністю військово-політичної ситуації, певної варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. Держави Північного Причорномор'я стали для Римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен на її східні границі, які проходили по Дунаю. Спостерігається деякий економічний підйом Тири, Херсонеса, Боспору, їхня культура потроху романізується.

У другому періоді існування античних північнопричорноморських міст і їхніх округ можна виділити три основні етапи. Перший починає в середині Й ст. до н.е., коли політика цих міст поступово переорієнтується на Рим. Спочатку римські війська з'являються на північному узбережжі Понту, але при цьому їхнє втручання в місцеві справи, зокрема в Боспорі й Херсонесі, досить відчутне. Вони допомагають античному населенню в його боротьбі проти навколишніх племен. До цих часів належить і відомий похід, здійснений у його сутичках зі скіфами Плавтієм Сильваном (63 р. н.е.) - правителем Нижньої Мезії. Разом з тим північнопричерноморські держави в II ст. н.е. конфліктували не тільки з варварами, а й з римлянами й навіть між собою (Боспор і Херсонес). Незважаючи на такі, здавалося б, несприятливі обставини, економіка цих держав поступово виходила із кризи. Відроджується сільська округа Ольвії, виникає значна кількість нових поселень на Боспорі. Функціонують сільські округи Херсонеса й Тіри (частина населених пунктів цих округ належала, мабуть, варварам, однак вони теж працювали на економіку античних міст). Поруч із сільським господарством значного розвитку - особливо в Херсонесі й Боспорі - здобувають ремесло й промисли (солеваріння, засолювання риби, виноробство). Активізуються торговельні зв'язки із северопричорноморськими, малоазійськими, італійськими, западнопричорноморскими містами.

Другий етап охоплює час від середини II по середину III ст. н.е., коли в Тирі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщаються постійні загони римських військ, а самі ці міста підкоряються Нижньої Мезії. У певній політичній залежності від Рима перебуває й Боспор. В умовах відносної військово-політичної стабільності економіка північнопричорноморських держав досягає найвищого розвитку.

Третій - останній - етап починається із другої половини III ст. н.е., коли з метою захисту границь Римської імперії від готів гарнізони римських військ були виведені з Північного Причорномор'я в Подунав'я. Навали кочівників, зокрема готовий, фактично знищили сільські округи. Майже всі античні держави остаточно припинили своє існування в 70-х роках IV ст. під ударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.

2. Державно-політичний устрій та право держав Північного Причорномор’я

Північнопричорноморські поліси були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки й іноземці не мали прав громадянства (правда, за більші заслуги перед полісом іноземцям могли надавати такі права). Найвищими органами законодавчої влади були народні збори ("народ") і рада. Народні збори, у якому брали участь всі повноправні громадяни, вирішували питання зовнішньої політики, оборони, грошового обігу, забезпечення населення продуктами харчування, надання привілеїв купцям, цивільних прав якимсь особам і т.п. Рада готовила ті або інші питання до розгляду на зборах, контролював дію виконавчої влади, перевіряв ділові якості кандидатів на державні посади. Виконавча влада складалася з різних колегій - магістратур або окремих службових осіб - магістратів. Звичайно найбільшими правами користувалися колегії архонтів, які скликало народні збори, керували іншими колегіями, стежили за станом фінансів

Існували спеціальні колегії, які займалися винятково фінансовими або військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія агораномов), благоустроєм міста (колегія астиномів) і ін. Окремі магістрати керували конкретними міськими заставами (гимнасіархи, глашатаї, секретарі, жерці й т.п.). Діяли й судові установи, які складалися з декількох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідка, часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 р. до н.е. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишалися практично самостійними у своїх внутрішніх справах. А коли в перших сторіччях нової ери Херсонес, Ольвія й Тіру ввійшли до складу Нижньої Мезії (див. вище), вони теж зберігали місцеве самоврядування.

Антична рабовласницька цивілізація тією чи іншою мірою впливала на життя численних осілих та кочових племен, які населяли північне Причорномор'я. Причому найважливішу роль відіграли грецька колонізація причорноморських земель і утворення грецьких міст-колоній.

Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще в VII ст. до н. е. на острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. В VI ст. до н. е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману Ольвію, в Криму — Феодосію, Пантікапей. У V ст. до н. е. виникають Херсонес, Тіра та ін. Свого розквіту ці міста досягають у V— IV століттях до н. е., після чого починається їх занепад. У III ст. н. е. міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального розкладу, що привів через сто з лишком років до їх остаточної загибелі.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я мало чим відрізнялися від метрополії. Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонеса та інших міст займали землеробство і скотарство. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Інтенсивно розвивалася заморська торгівля.

До панівної верхівки належали судновласники, купці, господарі ремісничих майстерень, землевласники та ін. Існувала і значна верства вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців, основну Масу експлуатованих становили раби. їхня праця використовувалася як у ремісничому виробництві, так і в сільському господарстві, на розробках солі, в домашньому господарстві. Крім того, раби становили значну частину експорту.

Державний лад грецьких міст Причорномор'я створювався на тих самих засадах, що й політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками, причому, якщо в V—ІІ століттях до н. е. тут переважав демократичний елемент, то починаючи з І ст. до н. е. основні посади опиняються в руках невеликої групи аристократичних сімей, демократична республіка замінюється аристократичною.

Найвищим органом державної влади в містах північного Причорномор'я були народні збори. Значну роль в управлінні відігравала також рада міста — орган влади, який діяв постійно. Вона обиралася народними зборами і являла собою виконавчу владу. Третьою ланкою міського управління були виборні колегії - магістратури або посадові особи — магістрати, які очолювали окремі галузі управління. Вони займалися фінансами, роботою судових установ, військовими справами. Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів. Питаннями оборони відала дуже авторитетна колегія шести стратегів. Правовими питаннями займалася колегія продиків - юридичних радників. Агораноми та астіноми наглядали за порядком у місті, за станом доріг і громадських будівель. Особлива увага приділялася фінансовим справам, якими займалися впливові посадові особи, і регулюванню грошового обігу.

В античних містах-державах північного Причорномор'я функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з кількох відділів, кожен з яких займався своїми справами. В основу права грецьких міст північного Причорномор'я було покладено правову систему афінської демократії, разом з тим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен, які були включені у сферу впливу цих міст-держав або проживали по сусідству з ними.

 
Висновки

Загальна криза рабовласництва в II-ІІІ ст. н.е. позначилася й на долі античних держав Північного Причорномор'я, економічний занепад яких почався в першій половині III ст. н.е. Скоротилися торговельні зв'язки, зменшилася товарність сільського господарства й ремесла, і відповідно скоротилися прибутки міст, які зазнавали більших фінансових труднощів. Відбувалася поступова натуралізація всього господарства. Проте в містах Північного Причорномор'я в соціально-економічному розвитку цього періоду проходили й позитивні процеси. Робота рабів поступово витіснялася роботою залежних людей, подібний до колонів Римської імперії. Однак в 40-х роках III ст. н.е. у Північне Причорномор'я вторглись готські племена й міста в результаті економічного послаблення не змогли захистити себе. Гуннська навала IV ст. н.е. привела до остаточної загибелі античних держав Північного Причорномор'я, що збіглася із крахом всієї рабовласницької системи господарства.

Список використаної літератури

1.         Бойко В. Історія України. – К., 1999.

2.         Борисенко В. Курс української історії. З найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1999.

3.         Борисовский П. Древнейшее прошлое человечества. – Л., 1979

4.         Гладилін В. Поселення – мільйон років // Наука і культура: Україна: Щорічник. – К. – Вип. 20. – 1986

5.         Кормич Л. Історія України. – Харків, 2001.

6.         Кравченко С. Археологія та стародавня історія України. – К., 1989

7.         Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.

8.         Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993.