Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян

1. Формування світогляду давніх українців, їх духовне життя. Національна культура і ментальність

 

Духовна культура – складна багатогалузева система, яка включає мову, мистецтво, науку, політику, ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування. Отже, все, що складає духовний світ народу, його свідомість, переконання і погляди, котрі обумовлюють особливості поведінки і практичної діяльності. Цінності духовної культури органічно пов’язані зі засобами їх витворення, збереження і поширення. Тому духовна сфера – невід'ємна складова частина усієї культури. Культура відображає світогляд народу, його національну самосвідомість, своєрідність філософського мислення, розуміння основних проблем загальнолюдського та власного буття. У культурі втілені етичні ідеали українського народу, його естетичні погляди і смаки, виражені притаманними лише йому чуттєво-емоційними формами, художніми образами і логічними поняттями, закріпленими і національній мові, традиціях, нормах моралі і звичаях.

Для українців характерна моральна свідомість. Народна мораль базується на силі переконання, громадської думки, традицій етносу, його звичаїв. Вона розкриває розуміння народом таких визначальних загальнолюдських понять як добро і зло, правда, щастя, обов’язок, справедливість, краса. Віддавна українська мораль українців найвище оцінювала такі риси і якості, як розум, гостинність, співчутливість, дружелюбність, працьовитість, чесність, взаємоповага, волелюбність. Народна мораль віддзеркалюється у прислів'ях і приказках. Так, для українців найбільшим скарбом був розум (у кого розум, у того й щастя; краще з розумним загубити, як з дурнем знайти). Головним критерієм оцінки моральної гідності була праця (як дбаєш, так і маєш, що посієш, те й пожнеш). Ледарі завжди осуджувалися як нікчеми (Ледаще на віник та на смітник годяще, без діла жити - лише небо коптити). Народ високо поціновував дружбу (Без вірного друга велика туга, добрий сусід найближча родина). Мудрість засуджувала незгоди, чвари (де згода панує, там і горе танцює, сварка до добра не доведе). Провідними у народі були такі моральні якості, як гостинність, миролюбність (гостя напій, нагодуй і спати поклади, для гостя хоч застався, але постався). В Україні подорожнього, убогого, сліпого, прохача завжди зігрівали, не відмовляли у проханні. В основі української моралі були чесність, совісність, цнотливість (добро стратиш – наживеш, честь утратиш – пропадеш, краще чесно вмерти, як нечесно жити, цнота дорожча од золота). Народна мудрість застерігала і від таких моральних вад, як скупість та заздрість (скупий бідніший за жебрака, заздрий від чужого щастя сохне). Основою щастя вважалася міцна сім’я, щире кохання (Добра жінка і здоров’я – то найбільший скарб, сім’я міцна – горе плаче). Віковічні моральні заповіді чи не найперше закликали бути добрими і гуманними. Дітям категорично забороняли мучити тварин, бити жаб, руйнувати гнізда. Цікава й така деталь. Щоб не травмувати психіку дитини, колись кололи поросят вдосвіта, поки діти сплять. Заповідали піклуватися про хворих, калік, слабоумних. У народі побутувало таке поняття як гріх, яке включало негідні вчинки і гостро засуджувалось. Зокрема народ в усі віки вважав за обов’язок вшановувати пам’ять померлих загиблих. Народна мораль, духовність відтворена в неписаних законах, нормах, оцінках.

Отже, українська культура – це сукупність надбань, спосіб сприйняття світу і опанування ним, система мислення і творчості українського народу.

Варто знати й таке:

·           праукраїнський етнос виникає наприкінці V – на початку VІ ст.,

·           прабілоруський і прановгородський – у VІІІ ст.,

·           прамосковський (праросійський) – у ХІ –ХІІ ст.

Русь часто називають Київською Русю. Остання назви виникає пізніше, в ХV ст. і введена московськими князями, які, започаткувавши ідею про походження Московського князівства від Києва, вводять поняття «Московська Русь», тим самим відокремивши, фактично, Київ від тих територій, які належали державі, центром якої був Київ-Суздаль, Володимир, Ярославль, Ростов та ін. З цією ж метою в російській державі змінено було назву Україна, яка в ХІ ст. визначала рідний край народу. Існують два різні поняття, які потрібно розрізняти – це «культура України» та «українська культура». Історія культури органічно пов’язана з історією народу як безперервною зміною численних поколінь, кожне з яких робить свій внесок у культурну спадщину. Якщо історія культури віддзеркалює історію народу, то історія народу є вираженням ще й історії культури. Культура народу – це не тільки зібрання шедеврів, вона зберігає і менш вагоме, і другорядне, і потворне. Політика зрадництва та уходництва, глупство ідеології, блюзнірство і кон’юнктурність митців, аморальність чиновників, ницість філософії – все знайшло своє відображення в історії культури, бо в ній постають не тільки героїчні сторінки народу, золоті віки вільного життя, а й негативні явища. Не менш глибокий слід тут поклали епохи занепаду, лихоліття, поневолення. Універсальність культури в тому, що вона увібрала історичний континуум творчої життєдіяльності нації, діяльності, яка ніколи не припинялась.. у слові і камені, у барвах і звуках, у пластичних формах втілено найістотніше з поступу українського народу – те, про що думали , що переживали і , що відчували українці.

Культури світу, увібравши загальнолюдське і національне, відрізняються одна від одної – в цьому їх привабливість і самоцінність. Кожна культура своєрідна і самобутня. Про своєрідність можемо говорити, виходячи із менталітету українського народу, своєрідності етики, систем обрядів, вірувань. Національна специфіка культури залежно від історичних обставин теж модифікується, але каркас, те без чого немислима нація завжди залишається. Особливості національного характеру зберігають ті архетипи, які становлять каркас його національної свідомості. Так, «гуманістична екзистенціальна проблематика — основа генетичного коду української філософської культури, де провідною постає екзистенціально-особистісна поліфонічність світобачення» у структурі української духовності. Ментальності українців здавна притаманні ліричність, чутливість, трагічне сприйняття світу, релігійність, «індивідуалізм та стремління до «свободи». На думку Д. Чижевського, «індивідуалізм може вести до самоізолювання, до конфлікту з усім та усіма, до розкладу усякої життьової форми; разом з тим індивідуалізм може вести і веде в певних випадках до глибоко позитивних форм творчості і активності». Такі риси давали ґрунт для розвитку екзистенціального філософування, яке стало домінантним у нашій культурі. Буття українців вкорінене у християнську традицію, у страх Божий, у над реальну сутність, яка веде до самозаглиблення, осягнення трансцендентності. «Бог, — зауважує Оксана Петрів, — як найвище буття органічно поєднаний з тією заповітною особистісною сферою існування індивіда, яка є екзистенцією». Хочу акцентувати на праці «Дві руські народності» Миколи Костомарова — відомого історика, фольклориста, письменника. Автор, тривалий час, досліджуючи національно-ментальні особливості українців та росіян з’ясував, що: українці визначалась розвитком особистої самоволі, свободою, невиразністю форм, непостійністю, недостачею виразної мети, рвучкістю руху, прямуванням до вибору чогось нового, руйнування чогось недоробленого. В українців не було вдачі насилувати, нівелювати, не було політики, не було холодного вирахування, не було твердості на шляху до визначеної собі мети. Українець із обережності кривди не забуває, але він не мстивий, не дозволяє глумитися чужоземцям над власною релігією, культурою. У нас більше Духа, ніж форми. Принцип особистості виявляв свою живучість. Кожен хлібороб був самостійним власником свого добра. Росіяни – зневажені довгі літа в ярмі в чужо вірних і чужинців, вони, вибравшись з ярма, визначалися пихою й нехтуванням інших: відома річ, що ніхто так не пиндючиться, як визволений раб. Москву населяли різні волоцюги, й довго вона зростала з того, що до неї напливали нові приблуди. Така мішанина мешканців усе швидше визначає нахил поширити свій край, зростати на чужий кошт, проковтнути сусідів, їх тягне до хитрої політики, до завоювання. Громадською стихією Москви є загальність, знищення особистості.

У релігії – нахил до обрядів, до формул, зосередження до зверхніх форм. Латинську, лютеранську, вірменську й усіляку іншу віру росіяни вважають за прокляту, бо вона різниться від їхньої. Власність у росіян була спільна. З огляду на це, можемо зробити висновок, що з давніх-давен українці були наділені особливими рисами, відмінними від рис інших національностей, а вивчення української культури у зв’язках із іншими культурами дозволяє розглядати українську культуру в руслі європейських культур.


Информация о работе «Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 63567
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
59690
0
0

... домості про демонологічні вірування слов'ян подають київські книжники та український міфологічний фольклор. На жаль, лише у XIX ст. розпочалося систематизоване фіксування й вивчення української міфології як однієї зі складових загальнослов'янської культури. Аналіз змісту цих вірувань дає підставу виділити два основні етапи в еволюції демонологічних образів. Перший з них представлений віруваннями ...

Скачать
144101
1
0

... іювалася з молодістю, початком, активність, народженням, захід – зі старістю, завершенням, пасивністю та смертю. Слід також відзначити, що сприйнятті світу в цілому та простору зокрема слов‘янським населенням Київської Русі були характеризувалося особливостями його міфологічної свідомості. Ці особливості - анімітизм, анімізм та антропоморфізм. Анімітизм – це оживлення всього світу в цілому та ...

Скачать
25620
0
0

... , Добриня Микитич, Альоша Попович, богатирі Святогор і Кирило Кожум'яки. Таким чином, можна сказати, що культура Київської Русі досягла високого рівня розвитку і не поступалася культурі більшості країн Європи. 3. Українська культура XIV - першої половини XVII ст.   У XIV ст. велика частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об'єднується з Литвою в ...

Скачать
482216
0
0

... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5.  Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6.  Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7.  Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8.  Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...

0 комментариев


Наверх