Міністерство освіти і науки України
Кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
ЕТНІЧНИЙ СТИЛЬ МЕБЛІВ. СТАРОДАВНІ ТА СУЧАСНІ ІНДІЙСЬКІ МЕБЛІ
Курсова робота
з дизайну меблів
студентки IV курсу групи М
науковий керівник
Черкаси - 2009
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ I. Характерні особливості індійського стилю
1.1 Меблі Стародавньої Індії
1.2 Сучасний індійський стиль
РОЗДІЛ II. Відтворення індійського стилю в сучасних меблях
2.1. Форма меблів, матеріали та зручність застосування
2.2. Виконання проекту
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Слово «меблі» дійшло до нас з французької мови і походить від латинського mobilis – рухомий. При великій різноманітності меблевих форм їх можна поділити на декілька груп: столи, меблі для сидіння, лежання і спальні місця, шафи і меблі для зберігання. А також допоміжні предмети: етажерки, тумбочки, консоли, підставки під декоративні предмети.
Історія меблів починається з глибини віків і змінювалась в залежності від смаків і забаганок, що були властивими тій чи іншій епосі або державі.
В даній курсовій роботі я пропоную ознайомитись з особливостями індійської культури та мистецтва, стародавнім та сучасним стилем індійських меблів.
Мистецтво Індії – це світ своєрідної краси і духовності, зі своїми законами і традиціями. Протягом багатьох століть ремісник – різьбяр по дереву і каменю, гончар, ткач, ювелір – був одним з головних творців культури Індії. Своєю неповторністю відрізняється культура і побут цієї країни, включаючи архітектуру і дизайн, релігійні обряди.
Індійське декоративно-прикладне мистецтво – це поєднання орнаментів і мотивів, сюжетів і образів, матеріалу і манер виконання. Якщо на заході твори мистецтва перш за все створювались для того щоб задовольнити смаки певних груп людей, які здатні їх оцінити, то в Індії це ніколи не було основною метою для створення красивих речей. Вироби народного мистецтва, меблі та предмети побуту виготовлялись виключно за традиціями і для практичного застосування. Навіть зараз Індія обережно ставиться до модернізації, ручна праця використовується тут поряд з сучасними технологіями.
Основний принцип індійського стилю – це декоративність: лінія, кілька локальних кольорів і ритмічна їх організація
Актуальність курсової роботи полягає в ознайомленні з основними особливостями стародавньої культури Індії та виділенні найхарактерніших рис індійських меблів, що можуть бути актуальними в створенні сучасних меблів.
Мета курсової роботи – вивчення стилістичних особливостей стародавніх індійських меблів: особливості форм, декору, кольору та призначення.
Завдання:
1) Ознайомитись з особливостями стародавнього мистецтва Індії
2) Вивчити основні принципи декоративності, кольору, поєднань матеріалів в індійських меблях
3) Дослідити технічні, функціональні властивості індійських меблів
4) На основі вивченого матеріалу створити власний проект дизайну меблів в індйському стилі з точки зору сучасності
Об’єкт дослідження: культура Індії.
Предмет дослідження: індійський стиль меблів.
Курсова робота складається із вступу, двох розділів (теоретичної та практичної частин), висновків, переліку використаних джерел та додатків. Обсяг роботи 17 сторінок.
РОЗДІЛ I
Характерні особливості індійського стилю
1.1 Меблі стародавньої Індії
Культура Індії впродовж всієї історії зазнавала багато іноземних впливів. Персія, греко-римська, мусульманська культури, британське вторгнення залишили помітний слід у розвитку мистецтва цієї країни. Але попри всі ці впливи Індія зберегла художню самобутність, вбираючи скоріш формальні чужі новації.
У період мусульманського панування мистецтво Індії набуло світського характеру. (Мусульманська епоха тривала з XIII по XV століття, а завоювання розпочалось ще в VII столітті). Існуюча в ісламі заборона на зображення живих істот загальмувала розвиток образотворчого мистецтва, але водночас стимулювала нові види декору. Індійські різьбярі по каменю сягнули досконалості в арабесці – витончених і різноманітних стилізованих рослинних і геометричних орнаментах, що поєднувалися з каліграфічними релігійними написами, виконаними арабським шрифтом. Індійські майстри використовували у цей період традиційне для них різьблення по каменю, інкрустації мармуром, коштовним камінням (на відміну від типових арабських оздоблень – барвистих мозаїк чи розписних глазурованих плиток).
У XVII – XVIII ст. розпочався занепад культури Індії. Це було пов'язано із зміною правителів та з новими завойовниками. Приблизно від середини XVIII ст. до середини XIX ст. культура Індії перебувала на найнижчому рівні свого розвитку. Новий завойовник – англійці принесли із собою нову, більш агресивну культуру і технічну перевагу.
Отже, індуси, живучи по-сусідству із стародавніми персами, перейняли від них елементи грецьких форм, а згодом потрапили під вплив мусульманської за характером персидської орнаментики. Не дивлячись на таке переплетіння стильових форм протягом віків, індійське прикладне мистецтво залишилось самостійним. В окремих видах індійського мистецтва, в предметах домашньої обстановки спостерігається єдність художніх форм і орнаментики. Хоча до наших днів таких художніх виробів із деревини майже не дійшло, про рівень стародавніх індійських різьбярів можна судити через їх вплив у більш пізні епохи в Португалії та Голландії. [4,C.217]
Так як нам майже нічого не відомо про те, як виготовлялися меблі і які інструменти для цього використовувалися, деякі уявлення про це ми можемо отримати за формами меблів, які зображені в кам'яній скульптурі.
Для меблів стародавнього періоду характерні східні форми. Як свідчать зображення на рельєфах, східні жителі рідко відмовлялись від звички сидіти на землі, і навіть сидячи на стільці, вони схрещували ноги, наче сидячи на землі. Для сидіння в ту епоху застосовували круглий стілець без спинки чи табурет з ажурним каркасом і подушкою, які часто покривали гарною ковдрою. Сидінням слугувала подушка у формі приплюснутого шару. Для урочистих церемоній застосовували спеціальні трони, в яких точені ніжки були звужені до низу, а верхні рейки спинки сильно виступали вперед, їх прикрашали страхітливими головами драконів. В цей час зустрічаються і більш вигідні конструкції меблів для сидіння у вигляді лавок, які нагадують сучасний м'який диван.[6,C.47]
Улюблений матеріал індійських майстрів – це слонова кістка. Вміння обробляти цей складний матеріал вважалось божественним даром; різьбярі по кістці були в більшості придворними ремісниками або жили і працювали при храмах.
Приблизно в IV ст. до н.е. художні форми зазнали значних змін. Грецькі художні елементи переплелись з індійськими формами, в результаті чого виник новий своєрідний стиль форм, який вплинув на форму меблів. Широко було розповсюджене низьке примітивне ліжко-каркас на чотирьох ніжках з пропущеними через них опорами. Площина для лежання була плетеною. Такі ліжка виготовляли з дорогого матеріалу і пишно прикрашали. Характерну конструкцію мав індійський табурет з точеними ніжками, покритими лаком і плетеним сидінням.
Письмові документи засвідчують, що ремісники-індуси навчились виготовляти гнуті деталі з деревини ще в I тис. до н.е., тоді як в Європі цей спосіб почали застосовувати тільки на початку XIX ст. (т.зв. «віденські меблі»).
Оскільки Індія багата на різноманітні смоли, тут була високо розвинута техніка лакування і застосування його для декоративної мети. Одним із способів був спосіб лакування кольоровими швидковисихаючими лаками точених елементів меблів. Другий метод – це багатошарове нанесення лаку з відтворенням рисунка на його поверхні, подібно до сграфіто (від. італ. sgraffito – вишкрябаний, спосіб декоративного оздоблення стін, при якому малюнок вишкрябується у верхньому шарі штукатурки і при цьому стає видно нижній, що відрізняється за кольором).[8,C.27]
Малогабаритні вироби меблів, різноманітні коробки і сувеніри виготовлялись із пап'є-маше і лакувались досить складним способом. Для оздоблення меблів застосовували інтарсію із чорного дерева, перламутру, слонової кістки (бомбейська мозаїка), а також різьбу по слоновій кістці. Пишна ажурна різьба в більш пізньому індійському меблевому мистецтві засвідчує про особливе захоплення індусів до декору різними прикрасами, вони використовували для орнаментики будь-які можливості.
Коли на Індію поширився вплив Європи, з'явились нові запити, які відновили тисячолітню майстерність індусів і новий «змішаний» стиль, (колоніальний).
Меблі в колоніальному стилі посіли щільне місце в індійському дизайні, з'явилися предмети інтер'єру, що не були властивими для індійського стилю життя. Це вироби з тику, горіху, а також плетених за формою, скопійованих з європейських предметів меблі. В більшості випадків обходились без декоративних елементів, дерев'яні поверхні гладенько шліфувались і покривалися лаком. Це відповідало смакам англійців раннього періоду колонізації. Колоніальний стиль в міру строгий, затишний і досі популярний. В процесі розвитку колоніального стилю меблеві конструкції і декоративна обробка збагачувались етнічними деталями.
... 15. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація//Матеріали доетнографії та антропології. 1929. Т. 21—22. Ч. 1. С. 81. 16. Кравчук Л. Т. Вишивка // Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 62. 17. Добрянська І. О„ Симоненко І. Ф, Типи та колорит західноукраїнської вишивки//Народна творчість та етнографія. 1959. № 2. С. 80. 18. ...
... і і цупкі матеріали, тканини, шкіра, котрі у відповідній формі нагадують оболонку, наприклад, одяг, взуття, плетені ужиткові вироби з рогози і соломи та ін. У композиції творів декоративно-прикладного мистецтва Галичини крім головних законів діють закони масштабу, пропорційності та контрасту. Порівняно із головними вони мають вужче застосування у системі мистецтв, однак у декоративно-прикладній ...
... концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля. Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження. Основні теоретичні концепції або парадигми: 1. циклічна концепція (або концепція циклічних ...
... земель. Литовська держава не змогла утриматися не тільки на Чорному морі, а й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники в боротьбі з Литвою – кочові татарські орди, які строго перейшли під протекцію Оттоманської Порти. У Литовський період (друга половина 14 століття) мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ясир, мусило перебратися якомога далі віднебезпеки. ...
0 комментариев