4. Розділ 4. Основні хорові навички
Інтонація
Найважливішою умовою хорового звучання – є точне за висотою виконання всіх звуків у співі, виховання стійкої співочої інтонації.
Якісне інтонування — наслідок двох факторів: розвитку музичного слуху співаків та оволодіння певними вокально-технічними навичками. Хорове інтонування часто залежить і від особливостей фактури виконуваного твору, але найвирішальнішим фактором, від якого залежить хорова інтонація, є слух керівника хору. Хор співає так, як чує його диригент.
Розвиток мелодичного, гармонічного і вокального слуху юних співаків на уроках хорового сольфеджіо і на хорових заняттях, прищеплення їм правильних вокально-технічних навичок під час співу, є,водночас,і роботою над чистотою інтонування.
При розучуванні творів, бажано менше звертатися до інструменту, навіть, якщо твір вивчається із супроводом. Адже відомо, що акапельний спів є вищою формою хорового виконавства.
Понижене інтонування хору може виникнути з багатьох причин:
• теситура твору дуже висока, тому співаки "не добирають верхні ноти". Слід взяти інший твір або вдатися до транспонування;
• твір написаний у бадьорому темпі і на початковому етапі розучування виконується швидко, внаслідок чого, співаки не встигають точно і чітко виспівувати інтервали або вимовляти текст. Потрібно вивчати твір у повільному темпі;
• твір не подобається співакам, вони співають його неохоче. Слід переконати співаків, показавши їм красу і цінність твору, або замінити іншим;
• у творі, в якому багато разів повторюється один і той самий звук, точне інтонування часто буває ускладненим, особливо для дітей, увага яких швидко розсіюється. Можливе «сповзання» звука. Потрібно попередити відповідними рухом руки і словесною вказівкою, що такі звуки співаються з властивістю до підвищення;
• співаки мляво артикулюють. Слід працювати над активізацією дикції і артикуляції;
• співаки мляво користуються диханням, погано «тримають» звук. Слід вимагати більш активної роботи дихального апарату;
• співаки неправильно сидять (зігнулися, згорбилися, оперлися ліктями) або стоять, надто розслабивши весь корпус. Можна запитати: «Як погані співаки сидять, а як добрі?», – і це дає результат.
• співаки стомлені. Бажано припинити спів або підбадьорити їх цікавою розповіддю і знову повернутися до того ж твору. Іноді корисно заспівати його у більш високій тональності;
• через специфіку фактури твору або неуважність співаків втрачено високу вокальну позицію. Цей стан можна відрегулювати, проспівавши твір на один склад, який допоможе повернути високу вокальну позицію;
• слід забороняти співати хворим дітям, або дітям в період загостреної мутації. Ці співаки детонують;
• диригент веде репетицію чи концерт мляво, не має чіткого виконавського плану, не чує наперед інтонаційно складні місця.
Зі всіма цими та іншими недоліками він повинен справлятися сам, аналізуючи свої репетиції з хором.
Підвищене інтонування хору може бути також викликане багатьма причинами:
•у творі, що виконується у швидкому темпі є технічно та інтонаційно важкі місця. Співаки намагаються подолати їх активно, перевантажуючи свої зусилля.
Такі місця слід співати спокійніше, стриманіше;
• веселий твір для дітей написаний у низькій теситурі. Бажаючи передати характер твору, діти підвищують тон. Потрібно заспокоїти дітей, проспівати твір стриманіше або співати його у транспонованому вигляді;
• дуже активне дихання співаків, занадто міцна опора. Потрібно нагадати співакам, що дихання слід брати і витрачати економно. Проробити вправи;
• колектив співаків, особливо молодших дітей, чимось схвильований.
Заспокоївши дітей, потрібно проспівати твір тихо в повільному темпі;
• діти співають форсованим звуком. Необхідно зняти надто голосне звучання хору;
• диригент дуже активно впливає на хор, спонукає брати занадто швидкий темп виконання пісні, вживає яскраві динамічні контрасти, дуже нервує, і тим самим хвилює співаків. Або сам, радісно настроєний, викликає зайві веселощі серед дітей, внаслідок чого вони втрачають слуховий контроль.
З усіма названими та іншими недоліками диригенту слід справлятися самому.
Стрій і ансамбль
Хоровий спів, окрім вокальних умінь і навичок, потребує оволодіння специфічними для колективного співу навичками хорового строю і ансамблю. Є два види строю: мелодичний (горизонтальний) і гармонічний (вертикальний). Поняття мелодичного строю дуже близьке до інтонації. Гармонічний стрій залежить від мелодичного строю кожної партії. Нестійкі інтервали несприятливі для строю, а тому, важливо виховувати у співаків відчуття ладового тяжіння.
Основні види роботи над строєм та ансамблем:
• попередній аналіз пісні і виділення складних місць в інтонаційному відношенні. Кропітка роботи над окремими фразами;
• поєднання індивідуальних і групових методів;
• спів закритим ротом (цей вид концентрує увагу на інтонації) не варто використовувати його з молодшими учнями, оскільки це втомлює голос;
• спів у середньому темпі і динаміці (в найбільш зручних умовах роботи співочого апарату);
• метод транспонування: складні інтонаційні місця транспонувати у зручну теситуру;
• спів без супроводу (можна використовувати інструмент з молодшими дітьми);
• спів за нотами.
За Пігровим, II, III, VI, VII ступені мажорного ладу мають властивість до пониження звука, тому їх слід співати гостріше.
Стосовно ансамблю (врівноважене звучання голосових партій хору). Є частковий ансамбль – злите звучання голосів у кожній партії. Ми знаємо ансамбль ритмічний, темповий, динамічний, інтонаційний, тембровий, художній, виконавський – це елементи загального ансамблю, які виробляються внаслідок тривалого тренування на окремих простіших вправах. Велике значення для ансамблю має рівновага голосів та рівновага звучання партій. Всі технічні прийоми, пов’язані з методами, необхідними для роботи над строєм, використовуються для роботи над ансамблем, чітким ритмом, нюансами. Досягненню єдиного виконання тексту всіма учнями допомагає чіткий, ясний диригентський жест керівника. Складність ритмічного ансамблю – виконання пунктирного ритму та виконання синкоп. Необхідно проспівати запис ритмічного рисунка в більш повільному темпі на якийсь склад.
Складністю є затактові вступи. Злиттю голосів, необхідній умові врівноваження хорового звучання, сприяє: однакове формування голосних звуків; округлене звучання верхніх голосів; більш легке, а також світле звучання нижніх голосів.
Виразний спів, гнучке співоче нюансування-є також однією з обов'язкових умов хорового ансамблю. Навички ансамблевого співу в учнів виробляються поступово, протягом усієї вокально-хорової роботи, але вона неможлива без активного і свідомого ставлення до неї.
Вокально-хорові вправи та розвиток навичок багатоголосся
Співацькі навички формуються поступово в ході хорової роботи, але вокально-хоровим вправам належить провідна роль. При співі вправ, увага учнів зосереджується на виконанні певного завдання, на виробленні певної навички (звукоутворення, звуковедення, дикції, строю і т.п.).
Вокально-хорові вправи можна поділити на: а) вправи, які полегшують розучування пісні;
б) вправи для розспівування хору.
Вправи проводяться на кожному занятті перед початком роботи над творами. Дуже важливо, щоб розспівування мало систематичний, послідовний характер. На розспівування відводиться 5-7 хв. Вправа повинна зацікавити учнів, викликати бажання – досягти поставленої мети. Рекомендується починати розспівування з настройки на примарний, найбільш зручний тон, що забезпечує природне ненапружене звукоутворення: соль, ля (першої октави).
Після настройки хору на примарний тон, застосовуються вправи на низхідний рух від примарного звука. Завданням таких вправ є збереження високої манери звукоутворення. Тут можливі різні вправи.
Слід прагнути до рівного, плавного, без стрибків переходу від одного звука до іншого. Вправа сприяє розвитку дихання, повільному, економному видиху. Треба стежити, щоб нижні звуки діти не співали глибоко «на горлі». Ці самі вправи можна виконувати на нон легато.
Вправу можна співати, називаючи звуки та склади.
Початок слід виконувати дуже зв’язно, другу половину легким нон легато. Після настройки на високе звукоутворення, для розспівування можна використати спів мажорних і мінорних гам у висхідному і низхідному русі, називаючи звуки та закритим ротом, або на різні склади. Спів гам вирівнює звук на різних її відрізках, сприяє розвитку і розширенню діапазону. Гама співається в поступовому русі, або у різних варіантах.
Наприклад:
Цю вправу добре співати на легато, називаючи звуки, стежити за плавністю переходу від одного звука до іншого. Темп можна поступово прискорювати і через кілька уроків співати у досить швидкому темпі легким нон легато, виділяючи сильні і відносно сильні долі.
Працюючи над чистотою інтонації і рівністю звукоутворення при співі гами, добре використовувати образні пісеньки для розспівування.
Текст сприяє поступеневій інтонації гами вгору. Співати в помірному темпі штрихом нон легато.
Навички чистого інтонування хроматизмів повинні, в першу чергу, формуватися на вправах.
Наприклад:
Працюючи над інтонуванням хроматичних ходів, слід гостріше співати півтони.
Роботі над багатоголосим хоровим співом мають передувати два підготовчі етапи: перший етап – навчити учнів чистого, некрикливого, унісонного співу; другий – навчити співати канони.
Перш, ніж приступити до багатоголосого співу/гармонічного/, необхідно виробити такі навички:
а)набуття певної виконавської самостійності;
б)вироблення чистого унісонного співу;
в)індивідуальний спів з акомпанементом;
г)виконання пісень без супроводу.
Під час засвоєння гармонічної двоголосої поспівки слід дотримуватися таких моментів:
а)вчитель грає на інструменті поспівку – діти визначають на слух, по нотах або ступенях свою партію;
б)вчитель акомпанує – діти розучують другий голос;
в)вчитель грає два голоси – діти співають другий голос;
г)вчитель грає або співає перший голос – діти співають другий голос.
У процесі роботи над другим голосом, перші голоси уважно стежать за засвоєнням його і запам'ятовують свою партію.
Розучивши мелодію з другим голосом, можна по черзі співати обидві партії і назвати вивчення і повторення грою «Луна». Вивчені партії, за сигналом учителя, співають одночасно.
Розглянемо приклади двоголосих вправ.
Значно пізніше, корисно співати гамоподібні мотиви в терцію. |
Отже, двоголосі гармонічні вправи слід будувати по лінії наростання труднощів.
Щоб навчити дітей слухати свою партію і хор, проф. В. Г. Соколов застосовує такі методи:
—дві хорові партії співають без слів, закритим ротом, а інша, менш стійка за інтонацією, співає зі словами;
—дві хорові партії співають зі словами, а інша, найбільш стійка за інтонацією, — без слів, закритим ротом.
З метою відчуття триголосся, потрібно постійно співати триголосі вправи. Найбільш м'які консонуючі інтервали — це терції й сексти. Засвоєння інтервальних співзвуч дає широкі можливості для подальшого удосконалення гармонічного слуху.
В основі триголосого хорового співу лежить тоніка, субдомінанта і домінанта, що є основним каркасом, на якому слід будувати початкове навчання гармонічного триголосого співу.
Такі і інші вправи готують учнів до гармонічного ансамблевого співу, та дають знання про гармонічні функції. Під час співу цих гармонічних функцій найефективнішим є спів на «р». Необхідно також вслухатися в звучання кожного акорду. Тому темп виконання вправ має бути досить повільним.
Перед розучуванням триголосої пісні, хормейстер повинен запропонувати триголосі вокально-хорові вправи. Під час роботи, велика увага приділяється стійкості кожної партії, акорду і в цілому всій гармонічній вправі, звертається також увага дітей на красу гармонічного звучання.
Приступаючи до вивчення пісні, необхідно дотримуватись такої послідовності:
а)вчитель грає третій голос на інструменті — діти засвоюють його;
б)вчитель грає на інструменті всі партії — діти самостійно співають свою третю партію;
в)вчитель грає на інструменті першу і другу партії — діти самостійно співають свою третю партію;
г)вчитель грає акомпанемент і співає першу або другу партії — діти співають третю партію самостійно.
Триголосі пісні слід чергувати з двоголосими, а також доцільно запровадити в колективі хорове сольфеджіо, на яке відводити від 10 до 15 хв.
М. Леонтович говорив у свій час, що варто більше затратити енергії і часу на початковому етапі роботи з колективом, і тоді з грамотними співаками працюватиметься набагато легше та цікавіше і репертуар можна брати різноманітний.
... ї практики в СШ №15 м. Чернівці. Перед проведенням формуючого експерименту була розроблена спеціальна анкета. Система запитань стосувалася музично-краєзнавчих аспектів, зокрема даної теми «Історія розвитку вокальної музики на Буковині у ХІХ-ХХ ст. Вона була спрямована на виявлення рівня знань у дітей в даній сфері, та відношенні до музично-краєзнавчого матеріалу, як мистецького надбання своєї мі ...
... ї організації музичних занять, при якій би активізувалося емоційне сприймання музичного матеріалу, інтерес та участь дітей у різних видах музичної діяльності. Розділ 2. Мультимедія як новітній засіб вирішення завдань музичного виховання молодших школярів 2.1 Методика проведення уроку музики у початковій школі з використанням мультимедійного посібника Урок музики - основна форма організації ...
... експерименту, перевірені на практиці рядом інших хормейстерів, дозволяють рекомендувати використання методів, що застосовувалися, педагогам хорових студій, а також керівникам шкільних хорів. 1.3 Розвиток музичного сприйняття молодших школярів Розвиток у школярів здатності повноцінно сприймати музику здійснюється у двох тісно зв'язаних між собою напрямках. Один з них - розвиток у широкому ...
... володіти їм у досконалості. Якщо опера не містить вдячного матеріалу для голосу, важко розраховувати на те, щоб виконавці її полюбили. РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИКО- МЕТОДИЧНИЙ АНАЛІЗ ВОКАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ І. ПРЯНІШНИКОВА, В. ЛУКАНІНА, В. САМАРЦЕВА. 2.1. Аналіз методичних прийомів роботи над розвитком дихання. Відомо, що всі люди мають здатність співати, тобто здатність передавати голосом, бі ...
0 комментариев