МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І.МЕЧНИКОВА
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра журналістики
КУРСОВА РОБОТА
Антична Греція: побут, звичаї, одяг
студентки першого курсу
спеціальності «Журналістика»
заочної форми навчання
Іотової Іванни
Науковий керівник –
доц. Верещагіна Н.В.
Одеса – 2008
План
Вступ
Розділ 1.Одяг
1.1 Загальна характеристика костюмів
1.2 Чоловічі костюми
1.2.1 Одяг
1.2.2 Взуття
1.2.3 Головні убори
1.2.4 Волосся, бороди й вуса
1.3 Жіночі костюми
1.3.1 Одяг
1.3.2 Взуття
1.3.3 Головні убори
1.3.4 Косметика та зачіски
1.3.5 Прикраси
Розділ 2. Побут та звичаї
2.1 Їжа
2.2 Житло
2.3 Суспільне життя греків
2.4 Міфологія та свята
Висновки
Бібліографія
Додатки
Вступ
Історія древньої Греції розвивалась одночасно у взаємозв’язку з історією країн древнього Сходу. Археологічні розкопки, що проводились в останні 100 років, показали, що уже у ІІІ тис. до н.е. на півдні Балканського півострова і розташованих поблизу островів відбувався розвиток первісних общинних відносин. Де-не-де почали виникати і розвиватися паростки первісно класового суспільства. Раніше, ніж на інших територіях, процеси поділу на суспільні класи відбувалися на островах Крит, Лемнос, дещо пізніше – на материку. Ці процеси супроводжувалися міжусобними війнами, спогади про які збереглися в більш пізніх давньогрецьких міфах.
Відносна бідність ґрунтів при вдалому географічному положенні Греції, з одного боку, змушувала місцевих жителів прикладати максимум зусиль у сільському господарстві, а з іншого боку, розвивати міжнародні зв’язки, обмін з сусідами. Це прискорювало розвиток ремесел.
В історії культури Древньої Греції виділяють наступні періоди: егейський або крито-мікенський (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (ХІ-ІХ ст. до н.е.), архаїчний (VІІІ – VІІ ст. до н.е.), класичний (V-ІV ст. до н.е.) та елліністичний (період від початку походу О.Македонського на Схід до завоювання Римом Єгипту має назву елліністичного – остання третина ІV – І ст. до н.е.).
У 12-13 ст. до н.е. в Греції відбувся розпад первісного суспільства і з’явилося патріархальне рабовласництво, яке у 8-6 ст. до н.е. стало основою економічного та політичного життя суспільства. Виникло товарно-грошове господарство, яке сконцентрувалося у рабовласницьких містах-державах (полісах). Ключову роль в цей час відігравали два міста-держави – Афіни і Спарта. Боротьба за владу між ними закінчилась перемогою Спарти в Пеллопонесській війні (431-404 до н.е.). В 146 р. до н.е. ця територія Греції була включена у склад Римської імперії.
В Древньогрецьких полісах сформувалась могутня духовна культура, яка сильно вплинула на розвиток цивілізацій багатьох країн світу. Сьогодні ми використовуємо слова, поняття, імена та вирази, які дійшли до нас саме з культури Древньої Греції.
Основою суспільного життя в античній Греції був поліс, тобто місто-держава, яке об’єднувало саме місто та розташовані поблизу землі та села. Це була самостійна політична, господарська та культурна одиниця, об’єднання вільних громадян. З 6 ст. до н.е. у більшості з полісів встановилась демократична форма правління, яка оберігала права усіх громадян, робила їх активними учасниками політичного життя. Це була така собі рабовласницька демократія, яка виховала у греків особливе світобачення, бо суспільним ідеалом стала вільна та політично активна людина. Майже всі жителі полісів вивчали грамоту.
Греки високо цінили врівноваженість, спокійність, міру вчинків людини. Звідси відсутність у мистецтві гігантоманії, наявність бажання вписувати споруди та скульптури у природне середовище. За Гераклітом, в грецькій культурі людина сприймається як смертний Бог, а Бог – як безсмертна людина. Такі риси пронизують не тільки мистецтво, а й філософію, науку, міфологію.
В масштабах древнього світу культура древньої Греції досягла особливо високого рівня. Там розвивалися точні, природничі та гуманітарні науки. Саме там виникли та розвивалися основні напрями філософії, блискучих успіхів досягли образотворчі мистецтва, література та інші сфери культури. Грецька мова досі широко використовується в науковій термінології. Значна частина наших імен саме грецького походження. Багато приказок та прислів’їв, сюжети казок теж беруть початок у Греції. Навіть до сих пір древньогрецькі трагедії та комедії не сходять зі сцен театрів всього світу. Культурна спадщина Греції виключно велика, а її вивчення приносить плоди.
Розділ І. Одяг
1.1 Загальна характеристика костюмів
Уявлення про людське тіло як гармонійний вияв краси у природі, глибоке розуміння його пластичних форм і високорозвинена фізична культура тіла, що органічно входила у систему виховання, зумовили підпорядкування давньогрецького костюма завданню збереження і виявлення прекрасних форм людського тіла. Костюм давніх греків мав так прикривати тіло, щоб природність пластичних форм людської фігури не була прихована й не видозмінювалася, а, навпаки, щоб її природна краса була завжди підкреслена. [ ]
Першим давньогрецьким античним костюмом був лише огортаючий, драпіруючий одяг, який набував форми лише після драпірування його на фігурі людини. Укріплювався одяг різними способами, спочатку, як правило, без допомоги голки та нитки. Якщо до часткового зшивання і зверталися, то тільки як до додаткового засобу для полегшення драпірування. Прямокутні шматки тканини драпірувалися вільно, утворюючи простий, неприталений і не облягаючий фігуру одяг. Цим забезпечувалися вільні рухи – необхідна умова виявлення природних пластичних форм людського тіла, запорука здійснення справжньої фізичної культури та гігієни тіла. Пояси надівали швидше для підтримки одягу, для полегшення драпірування й укладання складок, ніж для стягання фігури. Навіть своєрідний бандаж з тонкої шкіри (стафіон), що його носили іноді гречанки у вигляді широкої пов’язки навколо торса під хітоном, був лише засобом для того, щоб запобігти розпливанню форм, і не мав на меті змінювати фігури. Вся краса давньогрецького костюма полягала саме у вільно, м’яко, скульптурно спадаючих складках одягу, що виявляли загальні контури природних форм тіла і водночас приховати його вади. Культ краси людського тіла перетворював оголення в античному костюмі на правомірну, природну для нього властивість. Костюм не мав самодостатнього значення, а був ніби доповненням до оголеного тіла, пов’язаним з практичною необхідністю носити одяг. Оголеність і напівоголеність не вважалися ганебними. Не порушуючи почуття пристойності, давньогрецький костюм (і чоловічий, і жіночий) міг вільно оголювати руки, плечі, ноги і навіть розкривати цілий бік усієї фігури. Звичайно, типово середземноморський клімат Греції, сухий і теплий, створював сприятливі умови, не вимагаючи вбрання, яке б прилягало чи загортало тіло людини.
Чоловічий і жіночий давньогрецькі костюми були в своїй основі майже зовсім ідентичні. Навіть способи носіння і драпірування одягу в обох статей, по суті, мало чим відрізнялися, а іноді були зовсім однаковими. Лише деякі види драпірування були властиві тільки самому чоловічому або тільки жіночому костюмам. У загальному комплексі давньогрецького костюма в чоловіків та жінок істотно відрізнялися переважно лише зачіски (та й то тільки починаючи з періоду розквіту античної культури). Особливості суспільного ладу давньогрецьких рабовласницьких полісів, зокрема республіканський державний устрій, типовий для багатьох з них режим «рабовласницької демократії» зумовили набагато менше виявлену станово-класову диференціацію костюма. Більш чи менш помітна різниця костюмів існувала лише поміж вільними та рабами, хоча й тут не спостерігалося принципової різниці. Звичайно, у рабів простіше і бідніше вбрання, пристосоване до щоденної фізичної праці. [ ]
Єдина принципова відмінність у зовнішньому вигляді раба і вільного громадянина грецького поліса полягала в тому, що раб повинен був коротко стригти волосся на голові і голити бороду, а також ходити босоніж. Відособленого стану жерців у давньогрецькому античному суспільстві не було, і їхні костюми майже нічим не відрізнялися від костюмів інших громадян. Система виборності урядових осіб і незначний розвиток усталених привілеїв знатності зумовили також відсутність спеціальних знаків розрізнення суспільного становища в костюмах верхівки панівного класу рабовласників.
Основним матеріалом давньогрецького одягу була, насамперед, вовна, яку використовували для виготовлення нижнього та верхнього вбрання. Греки вміли виробляти з неї грубі й цупкі тканини і тканини дуже м’які і пухнасті, що добре укладалися в складки при драпіруванні. Поряд із шерстю досить широко використовували льняні тканини, нерідко дуже тонкі. В період розквіту давньогрецької культури, особливо в Афінах, іонійських містах та колоніях південної Італії жіночий одяг почали шити із найтонших, напівпрозорих, легких тканин, так званої коської вуалі. Шовк та бавовна проникли у Грецію із Сходу лише в кінці елліністичного періоду.
Одним із найпоширеніших кольорів давньогрецького одягу був білий (або суровий), який вважали найвитонченішим і найвишуканішим. Проте дуже широко зверталися й до кольорових тканин, особливо для жіночих костюмів, які мали найчастіше фіолетовий, пурпурний, рожевий, червоно-цегляний, темно-жовтий, коричневий, синювато-зелений та блакитний кольори. При цьому тканини були одноколірні, оздоблені каймовим узором, наведеним одним або двома кольорами. Строкатість була не властива класичному античному костюмові; далі поєднань двох різних кольорів верхнього і нижнього одягу, з яких один часто був білий, давні греки не йшли. Лише в ранній, гомерівський період, спостерігалася значно більша строкатість і яскравість одягу. Чорного кольору, принаймні для суцільного тла, тканин у класичному давньогрецькому костюмі зовсім уникали. Він міг траплятися лише як інший колір в узорній орнаментації бордюрів. Під час трауру одягали швидше коричневий або сірий одяг, ніж чорний. Для одягу рабів, а також для деякого верхнього вбрання (наприклад, плащів), виготовленого із грубих, цупких тканин, застосовували природні кольори вовни коричневих, бурих та сіруватих відтінків. [ ]
... іс (і таким чином його встановлення в галузі культу, соціальної практики – політії взагалі, системи виховання - тобто його культурну модель) і затверджували його перевагу. У Олімпійському змаганні знімалася значна частина агресії, рівень якої був доволі високий в античних полісах. От чому Олімпійські ігри були так високо шановані і навіть в період воєн (і греко-персидської, зокрема) не зупинялися. ...
... 15. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація//Матеріали доетнографії та антропології. 1929. Т. 21—22. Ч. 1. С. 81. 16. Кравчук Л. Т. Вишивка // Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 62. 17. Добрянська І. О„ Симоненко І. Ф, Типи та колорит західноукраїнської вишивки//Народна творчість та етнографія. 1959. № 2. С. 80. 18. ...
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
... і прикраси (стрічки, бісер, квіти) 1.3. Розробка моделі зачіски (стрижки) відповідно до історичної епохи, сучасного напрямку моди і типу обличчя. В розробці даної моделі зачіски посприяла історична епоха стародавнього Риму та напрям сучасної моди. За основу цієї фантазійної зачіски був взятий модний силует ідеалу епохи Римської Імперії, що й послужив еталоном зразка. Вивчивши досконало цю ...
0 комментариев