Житло в духовному світі народу

4. Житло в духовному світі народу

4.1. Житлова обрядовість

Будівництво житла здавна було одною з найважливіших подій. З переселенням до нової хати люди пов'язували свої надії на щасливіше й заможніше життя. Боротьба з природною стихією, бажання найрізноманітнішими засобами задобрити її, прагнення забезпечити надійність та міцність нової оселі — усе це знайшло відбиття у своєрідних віруваннях, звичаях та обрядах. Це вибір місця і часу для будівництва житла, його закладини, закінчення будівництва, перехід у новий дім та багато іншого.

Колись суворо канонізований та регламентований комплекс обрядовості, пов'язаної з житлом, сьогодні існує лише у вигляді розрізнених елементів і побутує серед невеликої частини сільського населення. А такий украй необхідний захід, як вибір місця для житла, нині майже зовсім не здійснюється, оскільки це місце в обов'язковому порядку визначається районним архітектором при виборі забудовником того чи іншого типового проекту і неодмінно узгоджується з генеральним планом розвитку села.

Вибір місця для нової хати по всій Україні (крім Півдня) був одним із найважливіших обрядів, пов'язаних із народним житлом. При вирішенні цього питання брали до уваги багато чинників: віддаленість житла від вулиці, рельєф садиби, розташування хати щодо сторін світу тощо. Для нового житла намагались знайти таке місце, яке мало задовольняти цілий ряд вимог, зокрема: 1) щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до річки, ставка, на долину; 2) щоб це місце було по можливості на цілині, де земля "спокійна"; 3) на горбку, де немає вологи; 4) там, де ранком не буває роси; 5) де не ростуть дерева; 6) де колись водилася худоба, була в сім'ї злагода і не вмирали діти; 7) де можна вдало розмістити господарські споруди; 8) де є зручний під'їзд; 9) вхід до хати повинен бути із південного боку або зі сходу.

Слід зауважити, що заборон при цьому було значно більше. Так, не можна було будувати нову хату: 1) за розмірами меншою від старої (щоб не зменшилась сім'я); 2) на, місці старої, хоча б трохи не посуваючись убік; 3) на садибі родини, де були п'яниці, злодії тощо; 4) там, де люди вимерли від пошесті; 5) де часто хворіли; 6) де були сварки та розлучення; 7) де колись вбили когось чи ще якось осквернили місце; 8) де були поховання, особливо вішальників; 9) де раніше була церква чи якесь інше святе місце; 10) де колись молотили (бо будуть чорти молотити); 11) на пустирах, вигонах, мочарах, на роздоріжжі, перехресті доріг та на межі; 12) там, де хата розділяла ділянку землі навпіл; 13) на стежках, дорогах та корчах; 14) на камінні та болотах; 15) там, де росло дерево, а особливо бузина, терен, груша і вкрай небезпечна калина; 16) де був льох чи якісь ями; 17) де був хлів чи стайня; 18) де був смітник, гноярка, місце, куди виливали помиї; 19) де скупчувалась дощова вода; 20) де була хата, яка згоріла від удару блискавки.

Крім того, щоб визначити місце для нового будинку, ходили до ворожок та розпитували старих людей. У деяких випадках на цьому місці сіяли жито: якщо воно росло гарно, то вважалося, що й місце гарне. Перевірка правильності обраного місця полягала у подальшому уточненні розміщення хати на одній із найбільш придатних ділянок. Для цього здійснювався такий обряд: під кожним рогом майбутнього житла забивали дерев'яні кілки або ж клали камінці, біля яких після заходу сонця таємно від чужих очей насипали певну кількість зерен жита або пшениці — 27, 30, 33, 36, 39 тощо. Водночас посередині майбутнього житла на столику або стільці, застеленому рушником, клали хрест (який потім, при зведенні хати, переносили на покутній стовп), хліб, сіль і залишали яку-небудь посудину з водою. Подекуди для більшої вірогідності воду ставили біля кожного кілка чи камінця. Наступного ранку до схід сонця перевіряли, в якому стані були хліб, зерна, сіль та вода. Якщо все лишалося незачепленим, а кількість води навіть побільшала, то це було доброю ознакою. Такий обряд інколи повторювали дві-три ночі підряд.

Широко побутував також обряд із використанням металевого або глиняного посуду (сковорода, горщик тощо). Під такий посуд увечері клали жмут вовни, а вранці перевіряли, чи не зволожилась вона. Якщо так, то й житло буде вологим і будувати його в цьому місці небажано. Усі зазначені магічні обряди в далекому минулому виконували тільки чоловіки, хоча наприкінці XIX ст. цієї традиції вже не дотримувались.

4.2. Обряд “Закладини”

Вибір часу для закладин житла вважався однією з важливих умов успішного будівництва. Закладати нову хату було прийнято навесні та влітку. На Поділлі будівництво починали у п'ятницю, найкраще у повнолуння, “щоб у хаті було повно”. Загалом по Україні найбільш сприятливими днями вважались вівторок, четвер, п'ятниця та субота. Небажано було починати будівництво у високосний рік, понеділок, середу та на свята. Перш ніж закладати житло, довідувалися, чи не припадає це на день, присвячений комусь із святих мучеників, “бо не доведеш справу до кінця”. Після ж закладин уже можна було працювати всі дні, крім неділі, свят та постів (Петрівка, Спасівка).

Обряд “Закладини”, як правило, починався рано-вранці. У центрі майбутнього житла, перед місцем, де мала бути піч, або у східному кутку південного боку ставили стілець, застелений рушником, на якому лежали хрест, букет квітів, хліб, сіль, чашка води або вина. Старший майстер брав рушник із хлібом, цілував його, промовляючи: "Господи, допоможи", і починав роботу. Рушник, а інколи й добрий шмат тканини і гроші майстер забирав собі. Якщо у майстра були помічники, то найчастіше він розраховувався з ними сам.

Закладини починалися з того, що майстер робив хрест, який з ходом будівництва поступово піднімався до вершини даху (по закінченні його назавжди прибивали на горищі).

Щоб будинок стояв довго, перший камінь чи якийсь інший жертовний атрибут закладали тоді, коли пролітав крук. Майстра на закладини гарно частували, щоб той не зарубав на кого-небудь, коли закладатиме першу підвалину; намагалися не попадати йому на очі, бо як побачить кого, то той може померти скоро чи сильно занедужати.

 Крім того, на закладини, як і при зведенні нової хати, навхрест дерева не клали, бо невдовзі буде в домі мрець. Дрібні гроші, зерно, хліб, вино, трави, квіти, зілля, часник, овечу вовну, лампадки, іконки, ладан, освячену воду, проскурки та інші жертовні атрибути (як і перший камінь, перший кілок, глиняні вальки та інші будівельні матеріали) обов'язково закладали господарі майбутнього житла. У південнозахідних районах цей обряд інколи здійснювали куми. Жертовні атрибути закладались під усі чотири кутки житла, а подекуди — лише під один так званий красний куток, який, як правило, був розташований на сході. Після того як майстер з помічниками уже встиг добре попрацювати, а господар приготував усе необхідне для трапези, родичів та сусідів запрошували на "Закладини", тобто обід на місці майбутнього житла. Таким чином сплачувалася своєрідна данина займаній природі. За звичаєм, господар наливав чарку горілки чи вина і спочатку випивав сам, дякуючи всім, що прийшли, а потім підносив кожному по черзі, починаючи з того кінця, звідки сонце сходить. Пообідавши, гості розходились, а майстер продовжував роботу. Іноді гості допомагали йому і працювали до вечора.