Дороги виходу з екологічної кризи

1.3 Дороги виходу з екологічної кризи

Які ж дороги подолання глобальної екологічної кризи? Аби впоратися з ним, спочатку необхідно, аби кожен житель нашої планети усвідомив, що екологічна загроза виходитиме не від безіменного людства взагалі, а від кожної конкретної людини, тобто від нас з вами. Головну роль в рішенні цієї задачі грає екологічна освіта всіх шарів і всіх вікових категорій суспільства. Наступний крок — створення ефективного природоохоронного законодавства. Окрім національних законів, регулюючих стосунки між підприємствами, державою і його жителями в області відповідальності за забруднення природного середовища, важливе значення мають міждержавні правові відносини. Дійсно, глобальний ЕК стосується всієї планети, кордони між країнами не служать перешкодою для переміщення газів, радіонуклідів і екотоксикантів. Загальна мета національного і міжнародного природоохоронного законодавства досить ясна: ні окремій людині, ні державі в цілому не повинно бути вигідно забруднювати планету заздалегідь погодженою міжнародним співтовариством міри і кожен випадок наднормативного забруднення повинен переслідуватися законом.

Слід особливо підкреслити безглуздя постановки питання про подолання ЕК без вирішення проблеми фінансування природозахисних заходів. Ми повинні звикнути до того, що охорона Землі від забруднень - справа дорога, і, плануючи бюджет - державний, суспільний або особистий, - передбачати чималі витрати на екологічні потреби.

Ключовим елементом в боротьбі з ЕК є пошук грамотних і дієвих науково-технічних рішень. Це означає, що на екологію повинні працювати багаточисельні інститути, лабораторії, університети, фірми. Природоохоронній експертизі повинні піддаватися будь-яке підприємство, що діє або реконструюється, кожен проект нового будівництва незалежно від його соціальної спрямованості. І нарешті, екологічний компонент середньої, спеціальної і вищої освіти повинен стати невід'ємною частиною підготовки будь-якого фахівця в області техніки, природних наук, медицини, економіки і навіть гуманітарних наук. Особливе значення має екологічна підготовка вчителів. Екологічна криза є найбільшою небезпекою, що стоїть сьогодні перед людством. Аналіз показує, що інші глобальні кризи - енергетичний, сировинний, демографічний - в своїй основі зводяться до проблем охорони природи. У жителів Землі немає альтернативи: або вони впораються із забрудненням, або забруднення розправиться з більшою частиною землян.

2. Найважливіші екологічні проблеми сучасності і їх тенденції 2.1 Екологічні проблеми

Екологічні проблеми сучасності по своїх масштабах умовно можуть бути розділені на локальних, регіональних і глобальних і вимагають для свого вирішення неоднакових засобів рішення і різних по характеру наукових розробок.

Приклад локальної екологічної проблеми - завод, що скидає без очищення в річку свої стоки, шкідливі для здоров'я людей. Це - порушення закону. Органи охорони природи або навіть громадськість повинні через суд оштрафувати такий завод і під загрозою закриття змусити його будувати очисні споруди. Особливої науки при цьому не вимагається.

Прикладом регіональних екологічних проблем може служити Кузбас - майже замкнута горах улоговина, заповнена газами коксових печей і димами металургійного гіганта, про уловлювання яких при будівництві ніхто не думав, або висихаюче Аральське море з різким погіршенням екологічної обстановки на всій його периферії, або висока радіоактивність грунтів в районах, прилеглих до Чорнобиля.

Для вирішення таких проблем вже потрібні наукові дослідження. У першому випадку - розробка раціональних методів поглинання димових і газових аерозолів, в другому - точні гідрологічні дослідження для вироблення рекомендацій по збільшенню стоку в Аральське море, в третьому - з'ясування впливу на здоров'ї населення тривалої дії слабких доз радіації і розробка методів дезактивації ґрунтів.

2.2 Потепління клімату

Що почалося в другій половині століття різке потепління клімату, є достовірним фактом. Ми його відчуваємо по м'якшим, чим раніше, зимам. Середня температура приземного шару повітря в порівнянні з 1956-1957 роками, коли проводився Перший міжнародний геофізичний рік, зросла на 0,7С. На екваторі потепління немає, але чим ближче до полюсів, тим воно помітніше. За Полярним кругом воно досягає 2С. На Північному полюсі підлідна вода потепліла на 1С і крижаний покрив почав підтавати знизу.

У чому причина цього явища? Одні учені вважають, що це - результат спалювання величезної маси органічного палива і виділення в атмосферу великих кількостей вуглекислого газу, який є парниковим, тобто утрудняє віддачу тепла від поверхні Землі.

2.3 Парниковий ефект

 

Мільярди тонн вуглекислого газу щогодини поступають в атмосферу в результаті спалювання вугілля і нафти, природного газу і дрів, мільйони тонн метану піднімаються в атмосферу від розробок газу, з рисових полів Азії, викидаються туди водяна пара, фторхлорвуглець. Все це - "парникові гази". Як у парнику скляний дах і стіни пропускають сонячну радіацію, але не дають вирушати теплу, так і вуглекислий газ і інші "парникові гази" практично прозорі для сонячних променів, але затримують довгохвильове теплове випромінювання Землі, не дають йому вирушати в космос.

"Енергетичний бум" минулого століття збільшив концентрацію СО₂ в атмосфері на 25% і метану на 100%. За цей час на Землі сталося реальне потепління. Більшість учених вважають це наслідком "парникового ефекту".

Інші учені, посилаючись на зміну клімату в історичний час, вважають антропогенний чинник потепління клімату нікчемним і пов'язують це явище з посиленням сонячної активності.

Прогноз на майбутнє (2030-2050 рр.) передбачає можливе підвищення температури на 1,5-4,5С. До таких виводів прийшла Міжнародна конференція кліматологів в Австрії в 1988 році.

У зв'язку з потеплінням клімату виникає низка супутніх запитань. Які перспективи його подальшого розвитку? Як потепління вплине на збільшення випару з поверхні Світового океану і як це відіб'ється на кількості опадів? Як розподілятимуться за площею ці осідання? І низка конкретніших запитань, що стосуються території України. На всі ці питання можна дати точну відповідь. Проте для цього мають бути проведені різні наукові дослідження.

2.4 Озонові діри

Не менш складна в науковому відношенні екологічна проблема озонового шару. Як відомо, життя на Землі з'явилося лише після того, як утворився охоронний озоновий шар планети, що прикрив її від жорстокого ультрафіолетового випромінювання. Багато століть ніщо не провіщало біди. Проте в останні десятиліття було відмічено інтенсивне руйнування цього шару.

Проблема озонового шару виникла в 1982 році, коли зонд, запущений з британської станції в Антарктиді, на висоті 25-30 км. виявив різке зниження вмісту озону. З тих пір над Антарктидою весь час реєструється озонова "діра" змінних форм і розмірів. За останніми даними вона дорівнює 24,7 мільйонам квадратних кілометрів. Пізніше така ж "діра" була виявлена над канадським арктичним архіпелагом, над Шпіцбергеном, а потім і в різних місцях Євразії, зокрема над Воронежем.

Виснаження озонового шару представляє набагато небезпечнішу реальність для всього живого на Землі, чим падіння якого-небудь надкрупного метеорита, адже озон не допускає небезпечне випромінювання до поверхні Землі. В разі зменшення озону людству загрожує, як мінімум, спалах раки шкіри і очних захворювань. Взагалі збільшення дози ультрафіолетових променів може ослабити імунну систему людини, а заразом зменшити урожай полів, скоротити і без того вузьку базу продовольчого постачання Землі.

Сповна допустимо, що до 2100 року захисне озонове покривало зникне, ультрафіолетові промені висушать Землю, тварини і рослини загинуть. Людина шукатиме порятунку під гігантськими куполами штучного скла, і годуватися їжею космонавтів. Картинка може здатися дуже похмурою. Але і на думку фахівців обстановка, що змінилася, позначиться на рослинному і тваринному світі. Врожайність деяких сільськогосподарських культур може знизитися на 30%. Умови, що змінилися, позначаться і на мікроорганізмах - на тому ж планктоні, що є основним кормом морських мешканців.

Виснаження озонового шару схвилювало не лише учених, але і уряди багатьох країн. Почалися пошуки причин. Спочатку підозріння лягло на хлор- і фторвуглеводні, що вживаються в холодильних установках, так звані фреони. Вони дійсно легко окислюються озоном, тим самим знищуючи його. Були виділені крупні суми на пошуки їх замінників. Проте холодильні установки застосовуються переважно в країнах з теплим і жарким кліматом, а озонові діри чомусь найяскравіше виявляються в полярних областях. Це викликало подив. Потім було встановлено, що багато озону знищується ракетними двигунами сучасних літаків, що літають на великих висотах, а також при запусках космічних кораблів і супутників.

Для остаточного вирішення питання про причини виснаження озонового шару необхідні детальні наукові дослідження. Інший цикл досліджень потрібний для вироблення найбільш раціональних способів штучного відновлення колишнього вмісту озону в стратосфері. Роботи в цьому напрямі вже початі.

2.5 Загибель і вирубка лісів

Одна з причин загибелі лісів в багатьох регіонах світу – кислотні дощі, головними винуватцями яких є електростанції. Викиди двоокису сірки і перенесення їх на великі відстані наводять до випадання таких дощів далеко від джерел викидів. У Австрії, на сході Канади, в Нідерландах і Швеції більше 60% сірки, випадної на їх території, доводяться на зовнішні джерела, а в Норвегії навіть 75%. Іншими прикладами перенесення кислот на великі відстані є випадання кислотних дощів на таких віддалених островах в Атлантичному океані, як Бермудські, і кислотного снігу в Арктиці.

За останніх 20 років світ втратив майже 200 мільйонів гектарів лісових масивів. Особливо велику екологічну загрозу представляє виснаження тропічних лісів – "легенів планети" і основного джерела біологічної різноманітності планети. Там щорік вирубується або спалюється приблизно 200 тисяч квадратних кілометрів, а значить, зникає 100 тисяч (!) видів рослин і тварин. Особливо швидко цей процес йде в найбагатших тропічними лісами регіонах – Амазонії і Індонезії.

Британський еколог Н. Мейерс прийшов до виводу, що десять невеликих областей в тропіках містять принаймні 27% всього видового складу цього класу рослинних формацій, пізніше цей список був розширений до 15 "гарячих точок" тропічних лісів, які мають бути збережені в що б те не стало.

У розвинених країнах кислотні дощі викликали пошкодження значної частини лісу: у Чехословакії – 71%, в Греції і Великобританії – 64%, в Германії – 52%.

2.6 Запустинювання

Під впливом живих організмів, води і повітря на поверхневих шарах літосфери поступово утворюється найважливіша екосистема, тонка і крихка, - ґрунт, який називають "шкірою Землі". Це хранителька родючості і життя. Жменя хорошого ґрунту містить мільйони мікроорганізмів, що підтримують родючість. Аби утворився шар ґрунту завтовшки в 1 сантиметр, потрібне століття. Він може бути втрачений за один польовий сезон. По оцінках геологів, до того як люди почали займатися сільськогосподарською діяльністю, пасти худобу і відкривати землі, річки щорік зносили в Світовий океан близько 9 мільярдів тонн ґрунту. Нині цю кількість оцінюють приблизно в 25 мільярдів тонн.

Особливо важка ситуація виникає, коли зноситься не лише грунтовий шар, але і материнська порода, на якій він розвивається. Тоді настає поріг безповоротного руйнування, виникає антропогенна (тобто створена людиною) пустеля.

Один з найгрізніших, глобальніших і швидкоплинних процесів сучасності – розширення запустинювання, падіння і, в самих крайніх випадках, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що наводить до умов, аналогічних умов природної пустелі.

Природні пустелі і напівпустелі займають більше 1/3 земних поверхні. На цих землях проживає близько 15% населення світу. Пустелі – природні утворення, що грають певну роль в загальній екологічній збалансованості ландшафтів планети.

В результаті діяльності людини до останньої чверті ХХ століття з'явилося ще понад 9 мільйонів квадратних кілометрів пустель, і всього вони охопили вже 43% загальній площі суші.

У 90-х роках запустинювання стало загрожувати 3,6 мільйонам гектарів посушливих земель. Це складає 70% потенційно продуктивних посушливих земель, або ? загальній площі поверхні суші, причому ці дані не включають площу природних пустель. Близько 1/6 населення світу страждає від цього процесу.

Як вважають експерти ООН, сучасні втрати продуктивних земель приведуть до того, що до середини століття світ може втратити майже 1/3 своїх орних землі. Така втрата в період безпрецедентного зростання населення і збільшення потреби в продовольстві може стати воістину згубною.

Таблиця 1. Причини деградації земель в різних регіонах світу

	Збезлісення	Надексплуатація	Перевипасання	С/х діяльність	Індустріалізація
Весь світ	30 %	7 %	35 %	28 %	1 %
Європа	38 %	11 %	23 %	29 %	9 %
Африка	14 %	13 %	49 %	24 %	0 %
Азія	40 %	6 %	26 %	27 %	1 %
Океанія	0 %	12 %	80 %	8 %	0 %
Сівши. Америка	0 %	4 %	30 %	66 %	0 %
Южн. Америка	41 %	5 %	28 %	26 %	0 %
Центр. Америка	22 %	18 %	15 %	45 %	0 %

  2.7 Чиста вода

Воду чоловік забруднює з незапам'ятних часів. За багато тисячоліть всі звиклися із забрудненням води, але все таки є щось блюзнірське і протиприродне в тому, що людина скидає всі нечистоти і грязь в ті джерела, звідки він бере воду для пиття. Як це ні парадоксально, але і шкідливі викиди в атмосферу, врешті-решт, опиняються у воді, а території міських звалищ твердих відходів і покидьків після кожного дощу і після снігорозтавання вкладають свій внесок в забруднення поверхневих і підземних вод.

Отже, дефіцитом стає і чиста вода, причому водний дефіцит може позначитися швидше, ніж наслідки "парникового ефекту": 1,2 мільярда людей живуть без чистої питної води, 2,3 мільярда – без очисних споруд для використання забрудненої води. Зростають витрати води на зрошування, зараз це – 3300 кубічних кілометра в рік, в 6 разів більше стоку однієї з найбагатоводніших річок світу – Міссісіпі. Широке використання грунтових вод веде до зниження їх рівня. У Пекіні, наприклад, за останні роки він впав на 4 метри.

Вода може стати і предметом міжусобних конфліктів, оскільки 200 найбільших річок світу протікають через територію два або більш за країни. Водою Нігера, наприклад, користуються 10 країн, Нила – 9, а Амазонки – 7 країн.

Нашу цивілізацію називають вже "цивілізацією відходів" або Ерою одноразових речей. Марнотратство індустріальних країн виявляється у величезній і зростаючій кількості сировинних відходів; гори сміття – характерна риса всіх промислових країн світу. США, де на душу населення доводиться 600 кілограм сміття в рік, - найбільший виробник побутових відходів в світі, в Західній Європі і Японії їх виробляється удвічі менше, але темпи зростання побутових відходів зростають скрізь. У нашій країні це збільшення складає 2-5% в рік.

Багато нових товарів містять токсичні речовини – свинець, ртуть і кадмій – в акумуляторних батареях, отруйні хімічні сполуки в побутових миючих засобах, розчинниках і фарбниках. Тому звалищами сміття в найбільших міст є серйозну екологічну загрозу – загрозу забруднення ґрунтових вод, загрозу здоров'ю населення. Вивіз на ці звалища промислових відходів створить ще більші небезпеки.

Сміттєпереробні заводи не є радикальним вирішенням проблеми відходів – в атмосферу викидаються оксиди сірки і азоту, окисел вуглецю, а в золі міститися токсичні речовини, зола потрапляє, кінець кінцем, на ці ж звалища.

Така звичайна субстанція, як вода, нечасто привертає нашу увагу, хоча стикаємося ми з нею повсякденно, швидше навіть щогодини: під час уранішнього туалету, за сніданком, коли п'ємо чай або каву, при виході з будинку в дощ або сніг, під час приготування обіду і миття посуду, під час прання... Загалом, дуже і дуже часто.

Усвідомлення екологічної проблеми привело до екологізації економічного розвитку в промислово розвинених країнах.

По-перше, це виразилося в тому, що витрати держави і монополій на охорону довкілля різко зросли.

По-друге, налагоджено виробництво очисної техніки - виникли "екоіндустрія", "екобізнес" - міжнародний ринок екологічно чистого устаткування і екологічно чистої продукції.

По-третє, була сформована система законів і організацій по захисту середовища (відповідні міністерства і відомства). Були розроблені програми екологічного розвитку окремих країн і регіонів.

По-четверте, посилилася міжнародна координація в області охорони довкілля.

Центр тяжіння глобальних проблем сучасності усе більш переміщається в світ країн, що розвиваються.

Тут посилюється і екологічний тиск, оскільки разом з "доіндустріальним" забрудненням все більше виявляється і нове, пов'язане з вторгненням транснаціональних корпорацій (ТНК), з "експортом" забруднюючих виробництв в "третій світ".

"Доіндустріальна" деградація – це, перш за все, запустинювання (підсумок антропогенних і природних чинників: надмірного випасу худоби і вирубки рідких дерев і чагарників, порушення ґрунтового покриву і так далі при крихких екосистемах арідних районів, що легко руйнуються) і масова вирубка лісів.

Сучасне "індустріальне" забруднення в країнах, що розвиваються, обусловлюється перекладом багатьох забруднюючих виробництв в "третій світ", перш за все - будівництвом металургійних і хімічних заводів. Концентрація населення в найбільшій агломерації зростає.

"Нове" забруднення в країнах, що розвиваються, визначається і хімізацією сільського господарства.

Отже, все нові моделі екологічного розвитку, всі новинки технології - доки доля розвиненого світу, на який доводиться близько 20% населення Землі.

Забруднення довкілля, виснаження природних ресурсів і порушення екологічних зв'язків в екосистемах стали глобальними проблемами. І якщо людство продовжуватиме йти по нинішній дорозі розвитку, то її загибель, як вважають провідні екологи світу, через два-три покоління неминуча.

У міру того, як негативні наслідки порушення екологічної рівноваги стали набувати універсального характеру, виникла необхідність створення екологічного руху. У створення таких можливостей включилися і приватні підприємці, намагаючись погоджувати вимоги по захисту природи із захистом права на здобуття прибули і можливості його здійснення. Ці вимоги вони прагнуть реалізувати двома способами: орієнтацією виробництва на створення засобів виробництва і проведенням робіт з метою захисту природного середовища і обмеженням господарського зростання.

Для вирішення сучасних екологічних проблем необхідна зміна індустріальній цивілізації і створення нової основи суспільства, де провідним мотивом виробництва буде задоволення істотних людських потреб, рівномірний і гуманний розподіл природних і створених працею багатств. Створення нової цивілізації навряд чи може статися без якісної зміни носія соціальної сили.

Для збереження екологічної рівноваги, «примирення суспільства з природою», недостатньо ліквідовувати приватну власність і ввести суспільну на засоби виробництва. Необхідно, аби технологічний розвиток розглядався як частина культурного розвитку в широкому сенсі, мета якого – створення умов для реалізації людини як вищої цінності, а не підміни цього створенням матеріальних цінностей. При такому відношенні до технічного розвитку стає ясно, що технологія стане розвивати для будь-якого виробництва процеси раціонального використання сировини і енергії і в довкіллі не виникатимуть небажані і загрозливі наслідки. Для досягнення цієї мети було б логічне орієнтувати науку на розробку альтернативних виробничих процесів, які задовольняли б вимозі раціонального використання сировини і енергії і замкнутості процесу у межах цеху при простаті, що забезпечує рівні витрати або менші в порівнянні з брудними технологіями. Таке відношення до технологічного розвитку вимагає і нової концепції суспільних потреб. Вона повинна відрізнятися від концепції суспільства вжитку, мати гуманістичну орієнтацію, охоплювати потреби, задоволення яких збагачує творчі здібності людини і допомагає йому виразити себе, що є для суспільства найкоштовнішим. Радикальне оновлення системи потреб дасть більше простору для розвитку дійсних людських цінностей, замість кількісного збільшення товарів виникне умова для встановлення тривалої динамічної відповідності між людиною і природою, між людиною і його життєвим середовищем.

Для встановлення тривалого динамічного відношення між суспільством і природою, людиною і його середовищем, для правильного освоєння природи в процесі діяльності, існують об'єктивні передумови для розвитку продуктивних сил, що особливо виникають в умовах НТР. Але, аби продуктивні сили були використані для освоєння природи відповідним чином, потрібно розвивати соціально-економічні стосунки, при яких мета виробництва не буде більша і дешевша, ніж при виробництві, що не враховує негативні наслідки для екології. А такі соціально-економічні стосунки не можуть існувати без людини, яка знаходить і раціонально розподіляє ресурси, максимально захищає природне середовище від забруднень і подальшої деградації, максимально піклується про прогрес і здоров'я людей; без людини, яка одночасно удосконалює самого себе. Основу для такої суспільної дії разом з останнім створює і усвідомлення все великим числом людей ірраціональності системи, в якій гонитва за багатством по крайній лінії надмірності оплачується відкиданням істотніших речей, наприклад, гуманного темпу життя, творчої праці, незнеособлених суспільних стосунків. Людство все більше розуміє те, що часто розтрачувані ресурси дуже дорого оплачуються тими ресурсами, яких стає все менше, - чистою водою, чистим повітрям і тому подібне.