Вплив процесів глобалізації на конкурентоспроможність країни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вплив процесів глобалізації на конкурентоспроможність країни.

ПЛАН

Вступ. 3

1. Глобалізація і конкурентоспроможність країни. 5

2. Вплив ТНК на конкурентоспроможність країни. 13

3. Актуальність теорій міжнародної торгівлі на сьогодення. 19

Висновок. 22

Список використаної літератури. 24

Вступ

Глобалізація світогосподарських зв'язків – процес, що привертає величезну увагу, настільки ж стрімкий і всеосяжний, наскільки суперечливий і чреватий конфліктами.

Очевидний той факт, що глобалізація зачіпає всі аспекти соціально-економічного життя практично всіх країн світу і що цей процес об'єктивний і необратимий. Все великої актуальності набуває вже не стільки з'ясування можливих наслідків глобалізації для світової спільноти в цілому, не стільки пошук відповіді на питання: "Хто опиняється у виграші від глобалізації", скільки виробітку конструктивної економічної політики окремих країн і суб'єктів господарства у відношенні і в рамках активної глобальної економіки, що формується.

По суті, дискусія економістів, політиків, топ-менеджерів по глобалізації 90-х років переходить в практичну плоскість пошуку адекватних ліній поведінки в умовах глобалізації. При всіх своїх витратах, глобалізація може принести світовій спільноті безперечну вигоду, але у виграші при цьому будуть тільки ті країни, які зможуть сформувати адекватну стратегію взаємодії з іншими суб'єктами глобалізації на основі власної національної господарської моделі.

Як ні парадоксально, але саме глобалізація – процес, що долає територіальні і культурні кордони країн, – створює можливість для вироблення національно орієнтованих зовнішньоекономічних стратегій в рамках нових реальностей.

Збереження конкурентоспроможності країн в умовах глобалізації вимагає, виходячи з цього, не стільки формування зовнішнього іміджу країни (її образу в очах населення і підприємств інших країн), скільки збереження привабливості для власних громадян і підприємств, оскільки спроби відповідати зовнішнім стандартам неминуче ведуть до втрати унікальності країни і пов'язаних з нею конкурентних переваг. Формування національних стандартів господарською, у тому числі зовнішньоекономічній діяльності країни в глобальній економіці – ось завдання будь-якої країни, гідне вирішення якої дозволить увійти до ХХI століття з надією на розвиток.

1. Глобалізація і конкурентоспроможність країни

Існує офіційна точка зору із цього приводу: «Конкурентоспроможність країни – це, перш за все, здатність національних виробників продавати свої товари. Здатність збільшувати або, принаймні, утримувати за собою долі ринків, достатніх для розширення і вдосконалення виробництва, для зростання рівня життя, для підтримки сильної і ефективної держави»[1].

По суті, це визначення небагато чим відрізняється від розуміння суті конкуренції країн вже згадуваним М. Інтрілігейтором: «.государства прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку в світовому виробництві»[2].

Трактувати країну не як фірму більше можливостей дає визначення Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР): «.способность компаній, галузей, регіонів і націй забезпечити порівняно високий рівень доходу і заробітної плати, залишаючись відкритими для міжнародної конкуренції»[3].

Тут згадано поняття доходу, за яким можуть стояти, по-перше, нематеріальні блага, по-друге, суспільні блага. Тобто доходом може бути і соціальна рента, згадувана в попередньому параграфі. «Зростання рівня життя», що висувається як один з критеріїв конкурентоспроможності, – вужче поняття, ніж «рівень доходу», оскільки обов'язково передбачає, по-перше, якийсь набір матеріальних благ (саме із споживчими корзинами різного роду зазвичай асоціюється це поняття), а по-друге, тому що згадується слово «зростання».

Чи всяке зростання рівня життя, що утилітарно розуміється, означає отримання повноцінної соціальної ренти? Звичайно, немає. Побічними ефектами зростання матеріального споживання можуть бути екологічні і соціальні проблеми – це загальновідомо, і на це теж зверталася увага в параграфі «Глобалізація світової економіки: суть і основні тенденції».

Визначення, М.І, що дається. Гельвановським, - адекватніше розумінню країни як складної системи, для якої непридатні утилітарні приватні критерії ефективності: «.конкурентоспособность в найзагальнішому сенсі – володіння властивостями, що створюють переваги для суб'єкта економічного змагання»[4].

Виникає питання, яким чином країна може брати участь в економічному змаганні і що за властивості і переваги вона може для цього набувати? І найголовніше, – за що вона повинна боротися в цьому економічному змаганні? Ось один з поглядів на проблему: Коли я відправляюся за кордон, то я не випробовую ніяких комплексів. Я йду туди, щоб продати французькі товари." (Жак Ширак. Президент Франції). "Продавати Францію - це означає встановлювати міжнародні контакти на всіх рівнях, приймати ділові кола в Парижі, знайомити французьких підприємців з членами іноземних урядів, діловими колами, орієнтувати послів, щедро нагороджувати ефективних посередників і друзів" (Газета "Фігаро")»[5].

Чи має право на життя таке розуміння конкурентоспроможності країни? Безумовно. Але з однією обмовкою. В принципі, будь-якій країні потрібні гроші, але не будь-яка країна точно знає, навіщо їй гроші. Так, російська політика нарощування зовнішнього боргу (а вона теж супроводилася, та і зараз супроводиться економічною дипломатією, що приносить плоди) зводилася до цих пір тільки до латання дір в бюджеті і сумнівної по макроекономічних наслідках підтримки валютного курсу[6]. Тому за мистецтвом діставати і приваблювати гроші повинне стояти мистецтво точно визначити:

-    навіщо (на які цілі) потрібні гроші країні;

-    чи тільки і чи стільки гроша їй потрібно;

-    чи тільки за кордоном країна може знайти те, що шукає;

-    нарешті, що і в якій формі їй потрібно за кордоном.

Крім того, країна – не фірма. І її цілі в принципі повинні відрізнятися від цілей будь-якої фірми тим, що країна – це місце життя і спосіб життя, все останнє – повторно. А фірма – це організоване людьми, а не співтовариство, що історично склалося. Втім, і багато фірм мають свою довгу історію, а в другій половині ХХ століття навіть фірми без історії перестали бути вузько орієнтованими на прибуток. Для країн грошовий критерій конкурентоспроможності виглядає тим більше сумнівно.

Інше питання, чи значущо взагалі поняття конкурентоспроможності країни, відмінне від поняття конкурентоспроможності фірм, що знаходяться на її економічній території. М. Портер відповідає на це питання негативно: «Країна добивається успіху тоді, коли условия.благоприятствуют проведенню якнайкращої стратегії фірмами якої-небудь галузі або її сегменту.Багато хто з особливостей країни полегшує або, навпаки, утрудняє проведення тієї або іншої стратегії»[7].

З погляду М.І. Гельвановського, «.связав . у своїй теорії конкурентних переваг країни мікро-, мезо- і макрорівень, він [Портер.-К.Р.] як би пішов від проблеми макроконкурентоспроможності, по суті переклавши її на мезорівень. Це дозволило уникнути важких проблем, що не відносяться безпосередньо до економіки, і сконцентрувати увагу на прагматичних питаннях рівня окремих фірм або їх галузевих об'єднань»[8].

Ось питання питань: чи дійсне поняття макроконкурентоспроможності значущо для аналізу позиції країни в мирохозяйственных зв'язках? Спробуємо відповісти на нього, проаналізувавши зміни в чинниках, що визначають місце країни в світовому господарстві, події на етапі глобалізації.

Значну частку конкурентних переваг країни як і раніше складає наявність в ній тих або інших ресурсів (біля Портеру ці переваги названі рухом чинників). Якщо є щось в надрах, то треба продавати, якщо є не дуже вимоглива робоча сила, то вона може працювати на іноземних підприємствах як усередині країни, так і за кордоном. Дешевизна і доступність ресурсів — як і раніше один з чинників конкретних переваг. Розподіл країн в світовій торгівлі багато в чому до цих пір описується теорією порівняльних і абсолютних переваг. Не даремно США виставляють торгівельні бар'єри для входу на свій внутрішній ринок – до них рвуться і росіяни з дешевою сталлю, і китайці з дешевими ширвжитком, нарешті, японці з дешевими автомобілями (хоча в цьому випадку має місце не рух чинників, а швидше рух інвестицій).

Для яких країн і галузей характерні факторні переваги? «.конкурентоспособность країни може бути досягнута і на базі нетехнологічних переваг, – перш за все завдяки низькій вартості чинників виробництва і девальвації національної валюти, тобто завдяки відносно низькому рівню життя населення. Це конкурентоспроможність бідних країн. Нетехнологічні конкурентні переваги грають важливу роль в галузях з високою взаємозамінюваністю продукції і переважанням в експорті низкотехнологичных продуктів»[9].

Через технологічний прогрес роль ресурсних переваг останнім часом різко знижується; володіння ресурсами – це недостатня умова, щоб країна вигравала в конкуренції з іншими країнами; з'являється маса відхилень від умов теорії вільної торгівлі. Це чітко просліджується на прикладі Японії, що має в своєму розпорядженні малі ресурси, проте, що демонструє високе економічне зростання і збільшення рівня життя. Це, хоча і у меншій мірі, відноситься і до нових індустріальних країн.

Росія і Латинська Америка, і частка Африки – мають великі природні ресурси, але знаходяться в кінці списку світових рейтингів. Країни, які раніше зберігали можливість отримувати доходи на ресурсні монополії (з ними дуже тісно пов'язана неінформованість про стан інших ринків, тобто локальність), поступово втрачають цю можливість.

Єдина група країн, яка по колишньому цілком відповідає критерію конкурентоспроможності по порівняльних перевагах, – це країни Близького Сходу, які є монополістами на світовому ринку нафти, і за рахунок цієї монополії вони можуть забезпечити високий рівень життя і економічне зростання. Ці країни швидше виключення із спільного правила.

Що ж забезпечує світову конкурентоспроможність, якщо не ресурси (монополія на них)? «Конкурентоспроможність високотехнологічних галузей безпосередньо пов'язана з інвестиціями в дослідження і розробки, в створення нововведень, тобто з технологічними конкурентними перевагами»^[10].

Технологічні переваги – рух інвестицій і рух інновацій, по Портеру - уміння відтворювати ресурси, яких немає в наявності. Якщо мир знайде заміну арабській нафті, то нафтові країни різко понизять свою конкурентоспроможність на світовому ринку. Прецедент вже був на початку 70-х років, коли викликаний нафтовою кризою технологічне зрушення в економічно розвинених країнах запобігло виходу на перші місця в рейтингах країн Близького Сходу. Вони, безумовно, виграли від зростання цін, але не так, як якби споживання нафти залишилося б на колишньому рівні в країнах-імпортерах. Значить, відтворюваність – можливість повторити або замінити ресурс, різко зменшуюча конкурентоспроможність власника ресурсу, грала роль і в 90-і роки.

З теорій, що краще інших пояснюють глобальні чинники зовнішньої торгівлі і інвестицій, можна виділити теорію М. Портера і теорію життєвого циклу продукту – не даремно в їх термінах удається сформулювати і всі попередні теорії.

М. Портер пише: «При багатонаціональній конкуренції ТНК мають автономні філії в кожній країні і управляють ними приблизно так само, як банки розпоряджаються цінними паперами. При глобальній же конкуренції фірми прагнуть отримати набагато більшу перевагу від своєї присутності в різних країнах, розміщуючи свою діяльність в різних країнах і чітко погоджуючи її»^[11].

Портер вживає термін «глобальна конкуренція», відрізняючи його від просто міжнародною, і розуміння цього терміну збігається з розумінням автора. Чинники конкурентоспроможності на світовому товарному ринку, перераховані Портером, більшою мірою відображають ефективність використання комбінацій власних і, що найважливіше для глобалізації, чужих ресурсів, чим об'єктивна їх наявність в країнах базування (походження капіталу).

Вельми актуальними стають і положення теорії життєвого циклу продукції: переваги портеровского типа стало можливим експлуатувати безперервно на «індустріальній» основі, перш за все, із-за відмінностей в стадіях життєвого циклу в багаточисельних країнах додатка капіталу (і збуту продукту) в порівнянні з небагатьма країнами походження. Тут напрошується аналогія з експлуатацією переваг, пов'язаних з інформаційними бар'єрами між різними торгівельними майданчиками, що знищуються інформатизацією світової біржової торгівлі. У країнах, де продукція як і раніше є новою, на відміну від країни походження, де вона вже зійшла з ринку або де вона взагалі не продавалася[12], відтворюється той же інформаційний бар'єр, тільки витонченіший: тубільна публіка другосортних ринків щиро упевнена в тому, що те, що вона купує, дійсно їй потрібно. Купує все, що зроблене «там» або по «тамошніх» технологіях, асоціюючи себе з «тамошнім» способом життя. Наприклад, із справжнім чоловіком з реклами сигарет «Мальборо».

Як підкреслює Р. Фішер, перефразовуючи формулювання глобальних конкурентних переваг фірм, дане Портером, основним стає «уміння максимально ефективно (з грошової точки зору) розмістити в часі (певна стадія життєвого циклу продукції і виробництва) і просторі (певна країна додатка капіталу) відтворні чинники господарської діяльності, користуючись перевагами, що даються їх мобільністю».

2. Вплив ТНК на конкурентоспроможність країни

Активізація діяльності ТНК, в рамках якої різко збільшується мобільність ресурсів, виявилася в територіальному комбінуванні господарських операцій: їх можна реєструвати одній країні, управляти ними з іншої, розміщувати виробництво в третій, прибуток вивозити в четвертую і, таким чином, поняття фірми вже не асоціюється з поняттям країни, де вона існує, а асоціюється з однією країною, звідки йде управління всім ланцюжком. Можна мати родовища, але схема дії виробників може бути такій, що їм доведеться продавати цю сировину по низьких цінах. Наприклад, по толлинговым схемах або по внутрішніх трансфертних цінах ТНК. А це вже не ціни світового ринку, які можуть коливатися і їх падіння може різко понизити доходи країни і погіршити її положення.

Вивід: якщо ТНК для отримання глобальної конкурентоспроможності потрібно оптимально розмістити мобільні відтворні ресурси по всьому світу, тобто управляти всім відтворювальним ланцюжком (від фінансування до збуту готової продукції), грунтуючись на своїх технологічних превосходствах, то країна для отримання глобальної конкурентоспроможності повинна мати на своїй економічній території штаб-квартиру, що управляє цим відтворювальним ланцюжком.

Збереження відносної незалежності від коливань світових ринків і від вирішень інших країн і інших юридичних осіб – також важлива ознака конкурентоспроможності, проте, це чинник, пов'язаний із збереженням переваг нижчого порядку.

Рівень конкурентоспроможності при цьому залежить від того, блага якого роду здатна відтворювати країна, ресурси (блага) якого роду для неї при цьому доступні і які види зовнішньоекономічних операцій вона при цьому виконує.

Конкурентоспроможність країни автор визначив би як створення умов для:

-   привласнення резидентами благ, які вони вважають за цінні

-   використання (залучення) для цього відповідних видів господарських ресурсів (благ)

-   висновки відповідних видів операцій, тобто збереження своєї привабливості для резидентів.

Хотілося б особливо підкреслити значущість слова «резиденти» в даному визначенні. Країна має бути приваблива, перш за все, для «своїх», а «чужі» до неї потягнуться самі.

У спільному випадку під міжнародною конкурентоспроможністю країни можна розуміти здатність зберігати і збільшувати свою частку світового доходу. У цьому формулюванні будь-яка форма мирохозяйственных зв'язків, в якій бере участь країна, працює на цю критерійну умову, якщо тільки це не операції, що проводяться з явним наміром завдати збитку.

Черговий раз виникає питання: чи потрібна країні яка-небудь особлива конкурентоспроможність – глобальна, чи вимагає неминучу для будь-якої країни участь в процесі глобалізації яких-небудь особливих переваг?

Отже, в певні періоди розвитку місце певних країн в світовій торгівлі визначається її коморами і технологіями їх використання, в світових інвестиціях – прямо або побічно залежить від світової торгівлі, а в русі робочої сили – визначається відзнаками в рівні оплати праці від інших країн.

Для інших країн і тимчасових періодів участь країни в МХС визначається не її коморами, а її організаційними здібностями дістати доступ до всіх комор миру і використовувати їх в своїх національних економічних інтересах. При цьому рух капіталу може бути повністю відірваним від руху товарів і від реального виробництва взагалі, і бути пов'язаним тільки з умовами доступу до ресурсів, умовами конкуренції і у результаті – все з тими ж відмінностями в ефективності економік різних країн. Міграція трудових ресурсів може визначатися зміною способу життя, а не тільки місця роботи (унаслідок якісної зміни образу життю в країнах, що розпалися).

Очевидно, що друга група чинників типовіша для глобалізації. Але чи є вона невід'ємним її атрибутом? Думається, що на це питання необхідно відповісти негативно. Навіть вживання Портером терміну «глобальні корпорації» не дає підстави назвати їх діяльність глобальною, відмінною від інтернаціональної. Адже процес інтернаціоналізації зачався не в 90-і роки. Хай він досяг тут апогею, але ТНК, у тому числі ті, що Портер називає глобальними, існували ще до того, як весь світ заговорив про глобалізацію.

Чого ж не було до цих пір, якщо був процес інтернаціоналізації і була пов'язана з ним конкуренція транснаціональних корпорацій за світові ринки? Автор переконаний в тому, що не було якраз конкуренція країн, якщо під країною розуміти не лише сукупність підприємств, в ній зареєстрованих і державних органів, що представляють їх інтереси в міждержавних відносинах, але і сукупність жителів, що населяють країну і, головне, спосіб життя, пануючий в даній країні. До етапу глобалізації можна було не розрізняти конкурентоспроможність країн і її фірм, як це робить Портер.

Зараз, коли мова заходить про поставлений на потік трансфер норм господарської поведінки , можна і потрібно розрізняти ці поняття.

Таким чином, інтернаціоналізація, з погляду бізнесу, – напрям розвитку зовнішньоекономічної діяльності, при якому стає ефективним винесення за межі країни базування і розміщення в різних країнах різних стадій відтворювального циклу (циклу кругообігу капіталу). Інтернаціоналізація, з погляду країн розміщення (додатки капіталу), - це процес:

·             залучення страновых ресурсів до відтворювальних циклів, контрольованих з-за кордону економічної території країни;

·             управління з економічної території країни відтворювальними циклами, в які залучені ресурси інших країн.

Транснационалізация, з погляду фірм, - те ж саме, що і інтернаціоналізація. Транснационалізация, з погляду країн – це:

·     зосередження центрів управління страновыми ресурсами на економічній території небагатьох країн

·     можливість зосередження на економічній території країни контролю за ресурсами багатьох інших країн .

·     економічний прояв нового світового порядку, що формується впродовж 90-х рр.

Дані табл.8 показують, що з півтора трильйонів доларів іноземних активів найбільших ТНК половина доводиться на ТНК, що базуються в США і Японії. Можна говорити про те, що процес розповсюдження економічного впливу даних країн на інших посилюється, тобто відбувається активна концентрація влади в світовому господарстві.

Таким чином, світова економіка і глобальна економіка – різні явища. Глобалізація – розширення кордонів глобальної економіки до рівня світової. Не можна сказати поки, що сучасна світова економіка – глобальна, оскільки в ній залишаються значні зони, ще не зворушені глобалізацією.

Отже, авторська точка зору, з урахуванням всього вищевикладеного, така:

-   міжнародна конкуренція – це конкуренція країн і їх фірм (громадян) за частку в світовому доході (продукті) відповідно

-   поняття «Глобальна конкурентоспроможність» фірм тотожно поняттю «Міжнародна конкурентоспроможність фірм», тобто критерієм ефективності діяльності фірм і на етапі глобалізації залишається максимізація власного доходу (капіталу) в мирохозяйственных зв'язках, оскільки з корпоративної точки зору, принципових змін в господарській діяльності, в порівнянні з що раніше виникла і інтернаціональною, що розвивається, глобалізація не несе;

-   поняття «Глобальна конкурентоспроможність країни» має право на самостійне існування, причому саме на етапі глобалізації, оскільки

-   країна, в розумінні автора даного дослідження, є співтовариство людей, що спільно (у спільній системі цінностей, власним соціумом) проживають на певній території;

-   глобалізація створює загрози чинникам розвитку країн, оскільки доведеним до абсолюту транснационализации бізнесом заміщає (намагається замістити) територіально-культурні (територіально-соціальні) спільності;

-    глобальна конкуренція – це конкуренція країн за місце на світовому ринку (сукупність внутрішніх і зовнішніх ринків країн) і в світовій соціальній сфері (сукупність системи неекономічних соціальних стосунків жителів країн).

3. Актуальність теорій міжнародної торгівлі на сьогодення

На завершення повернемося ще раз до класифікації теорій міжнародної торгівлі і інвестицій, виділяючи ті з них, які найбільш близькими виявилися до пояснення суті глобальних чинників конкурентоспроможності країн. Такими, на мій погляд, опинилися, окрім названих вище теорій М. Портера і Р. Вернона, опинилися теорії Дж.Тобина, Дж Даннінга, Ч.Киндлебергера, що пояснюють рух капіталу відмінностями в умовах підприємницької діяльності в різних країнах і що не зв'язали безпосередньо рух інвестицій з рухом товарів. Це, до речі, цілком адекватно сучасним тенденціям розвитку світового ринку (випередження зростання світової торгівлі над зростанням світового виробництва, зростання світових інвестицій – над зростанням світової торгівлі, зростання світових портфельних інвестицій – над зростанням прямих інвестицій).

Проте, відзначаючи відносно велику актуальність цих теорій, автор не може не зафіксувати того факту, що з поля їх зору випадає ключовий момент глобальної конкуренції, яким, із його точки зору, є конкуренція країн, на перше місце що висуває соціальні чинники розвитку. Вищою формою конкурентних переваг біля Портеру є «рух інновацій», що дозволяє максимально ефективно використовувати будь-які світові ресурси. Проте за рухом інновацій (науково-дослідними, маркетинговими розробками, розвитком персоналу і організації фірм) найчастіше коштує соціальна сфера країни, відтворююча основні ресурси фірм, – людські. Ці ресурси відтворюються за межами фірм, але визначають потенціал розвитку останніх. Це специфічні страновые ресурси міжнародної конкуренції. Це ключові ресурси глобальної конкуренції, бо за право володіти ними і користуватися ними в господарській діяльності фактично розвертається конкурентна боротьба фірм. Але відтворюють цей ресурс, як правило, не фірми, а країни. Саме тому здатність відтворювати їх, а потім користуватися результатами цього відтворення – ознака глобальної конкурентоспроможності країни.

Про роль людського капіталу в розвитку, у тому числі в умовах глобалізації, вже немало написано і сказано: «Розвиток науки і технологій, становлення інформаційного суспільства перетворилися на вирішальний чинник економічного зростання і поліпшення якості життя будь-якої індустріально розвиненої держави. Достаток робочої сили і сировинних ресурсів все у меншій мірі розцінюється як конкурентна перевага. Якість людського капіталу, стан освіти, рівень практичного використання знань, ступінь інноваційної активності - саме ці параметри визначають сьогодні місце країни на сучасному світі».^[13]

 «Хоча економічне зростання традиційно і визначається вкладеннями капіталу, праці і технологією, проте при цьому згідно новим положенням технологія і людський капітал розглядуються як самостійний чинник виробництва.

Більш того, ключовим це чинник економічного розвитку, як ми побачимо нижче, економісти називали ще в ХIХ столітті. Але людський капітал – поняття широке. Класичному капіталізму ХIХ століття теж потрібний був капітал – у формі професійної підготовленої найманої робочої сили. Проте чи це якість человечксого капіталу потрібна країні для участі в глобальній конкуренції? На це питання попытаюсьответить в другому розділі.

Висновок

 

Наукові узагальнення і принципово нові виводи методологічного характеру, зроблені автором, полягають в наступному:

1.         Кожна група чинників, що визначають місце країни в мирохозяйственных зв'язках, виникала на певному етапі світового економічного розвитку, відповідала певній формі конкуренції країн на світовому ринку і була кругом конкурентних переваг країн.

2.         Постіндустріальний етап світового економічного розвитку зробив особливо значущим чинник економічного розвитку країни, наявність в ній потенціалу розвитку, що дозволяє ініціювати розробку, виробництво і реалізацію нових продуктів.

3.         Територіальний розпад крупних держав і економіко-політичних союзів, лібералізація їх внутрішніх і зовнішніх економік привели до зростання міжнародної мобільності і відтворюваності чинників і результатів виробництва.

4.          Зростання мобільності і відтворюваності практично всіх результатів і умов мирохозяйственной діяльності перетворило глобалізацію на доведений до абсолюту процес транснационализации економіки, в результаті якого світова економіка перетворюється на «глобальний конструктор», що дозволяє людям і підприємствам будувати господарські комбінації, практично не прив'язуючи свою діяльність до території який-небудь однієї країни, а використовуючи весь світовий простір. Відповідно, чинники бізнесу, пов'язані з особливостями національної культури, життєвого і господарського устрою країн розміщення стають все менш значущими для світових виробників і продавців.

5.         Глобалізація має як позитивні, так і негативні сторони: Позитивні моменти глобалізації - нові можливості ефективнішого розміщення світових мобільних і відтворних ресурсів і зростання світового виробництва і доходу. Негативні моменти пов'язані з нерівномірним розподілом зростання світового доходу між різними країнами унаслідок довільного запозичення одними з них стереотипів способу життя і господарської діяльності інших, в перспективі чреватого глобальними конфліктами соціального і екологічного плану.

Список використаної літератури

1.         Гельвановский М. И др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях//Российский экономический журнал.-1998, с.70.

2.         Заварухин В. Интеграция России в мировое научно-технологическое пространство в условиях неолиберализации экономики.// Человек и труд, 2000г. №4

3.         М. Гельвановский и др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях// Российский экономический журнал,.-1998, № 3, с. 67

4.         М. Интрилигейтор Глобализация как источник международных конфликтов и обостения конкуренции

5.         М. Куликов Негативные последствия иностранного кредитования российской экономики.// Инвестиции в России, 1999, №5.

6.         Панкрухин А.П. Территориальный маркетинг// http://www.dis.ru/MAGBOOK/FINPRESS/OSVMARK/pankr.htm

7.         Портер М. Международная конкуренция.-М.: Международные отношения, 1993. – с.33.

8.         Портер М. Международная конкуренция.-М.: Международные отношения, 1993. – с.75.

9.         http://www.dis.ru/MAGBOOK/FINPRESS/OSVMARK/pankr.htm

10.      The OECD Observer.-1996.-№ 97(January). – P3.

[1] http://www.dis.ru/MAGBOOK/FINPRESS/OSVMARK/pankr.htm

[2] М. Интрилигейтор Глобализация как источник международных конфликтов и обостения конкуренции

[3] The OECD Observer.-1996.-№ 97(January). – P3.

[4] М. Гельвановский и др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях// Российский экономический журнал,.-1998, № 3, с. 67

[5] Панкрухин А.П. Территориальный маркетинг// http://www.dis.ru/MAGBOOK/FINPRESS/OSVMARK/pankr.htm

[6] М. Куликов Негативные последствия иностранного кредитования российской экономики.// Инвестиции в России, 1999, №5.

[7] Портер М. Международная конкуренция.-М.: Международные отношения, 1993. – с.33.

[8] Гельвановский М. И др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях//Российский экономический журнал.-1998, с.70.

[9] Гельвановский М. И др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях//Российский экономический журнал.-1998, с.72.

[10] Гельвановский М. И др. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях//Российский экономический журнал.-1998, с.72.

[11] Портер М. Международная конкуренция.-М.: Международные отношения, 1993. – с.75.

[12] «Только на экспорт» – встречающаяся формула схемы работы капитала на «второсортные» рынки, т.е. рынки с более низкими потребительскими стандартами

[13] Заварухин В. Интеграция России в мировое научно-технологическое пространство в условиях неолиберализации экономики.// Человек и труд, 2000г. №4