Навигация
Націоналізм та національні проблеми в незалежній Україні
37810
знаков
0
таблиц
0
изображений
7. Націоналізм та національні проблеми в незалежній Україні
Український етнос є тією природною матерією, яка прислужилася виникненню українською етнічної нації. Витоки історії нашого народу криються у середині першого тисячоліття н.е. Його державотворчі змагання та здобутки уособлюються постатями Святого Володимира і Володимира Мономаха, Б. Хмельницького і П. Орлика. Але становлення модерної української нації, враховуючи суттєве значення у цьому процесі виникнення власної високої культури, в першу чергу — унормованої мови, зазвичай пов'язують із творчістю І. Котляревського та особливо Т. Шевченка.
З Шевченком та його однодумцями з Кирило-Мефодіївського братства пов'язане й усталення національної свідомості, включно з ідеєю самовизначення українського народу. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало не більше двох років. Воно не стало ані масовою, ані впливовою політичною силою. Та для Російської імперії воно несло небезпечну перспективу розпаду, адже його члени виробляли ідеологію самовизначення українства.
Боротьба за самовизначення після революційних подій 1917р. увінчались створенням Західноукраїнської Народної Республіки (листопад 1918 р.) та Української Народної Республіки (грудень 1918 p.), а зрештою — їх злукою 22 січня 1919р. Завдяки цьому українська етнічна нація врешті-решт набула власної державності. Отже, з цього часу створюються необхідні передумови існування української повномасштабної нації. Проте військово-політичний тиск, з одного боку — поляків, а з іншого — російських більшовиків, не дозволив розвинути цей успіх і створити повноцінну власну державу.
За радянських часів українська нація мала статус, так би мовити, «псевдо-повномасштабної». Насправді, УРСР у складі СРСР, особливо після об'єднання у 1939 р. Сходу і Заходу, стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом. Разом з тим, усі суттєві політичні, економічні або військові рішення ухвалювались не українською національною, а партійною — переважно російською — владою, не у Харкові або Києві, а у Москві. Тільки після розпаду СРСР у грудні 1991 р. таке «псевдоіснування» скінчилось і українська нація почала утверджуватися як насправді повномасштабна.
Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що поняття «українська нація» сьогодні має два нетотожних значення. Це, по-перше, та повномасштабна українська нація, яка остаточно конституювалася 1991 р. через набуття українським етносом власної незалежної та суверенної держави. По-друге, це українська політична нація, яка виникла тоді ж на підставі волевиявлення усього населення УРСР щодо створення нової держави — України.
Повномасштабна українська нація є цінністю сама по собі і для себе. Водночас, вона має й певну інструментальну цінність, оскільки служить тим етнічним осердям української політичної нації, без якого та не існувала б як визнаний член світової спільноти.
Найближчим часом розвиток української повномасштабної нації та української політичної нації має набути характеру взаємоузгодженого симбіозу двох нетотожних, але й нероздільних культурно-політичних сутностей. В іншому випадку Україні загрожуватиме фізичне й історичне забуття.
Український націоналізм
Український націоналізм можна визначити як психічно-практичну активність, ядром якої є усвідомлення прав, ідеологічна й політична боротьба за вільний розвиток української нації поряд з іншими націями. Проте одразу ж варто зауважити, що ця робоча дефініція суттєво залежатиме від того, як ми будемо розуміти націю — як повномасштабну, чи як політичну. У першому випадку ми отримаємо визначення українського етнічного націоналізму, пов'язаного з інтересами власне українського народу. В іншому — українського громадянського націоналізму, спрямованого на висловлення та захист прав і інтересів усіх громадян держави, незалежно від їх етнічного походження.
Український етнічний націоналізм виник і утвердився, як вважають фахівці, приблизно у другій половині XIX - на початку XX ст. в загальному контексті націогенези. Його представниками були Шевченко, Костомаров та інші кирило-мефодіївці. Витоки громадянського націоналізму доречно пов'язати зі створенням ЗУНР, УНР та їх злукою на початку 1919 р. Завдання етнічного та громадянського націоналізмів не збігаються повністю ані теоретично, ані в реальній історії країни. Оптимізація їх позитивних виявів і блокування негативних — одна з важливих задач національної політики українського держави та суспільства сьогодні.
Після десяти років незалежності актуальною залишається консолідація української нації, захист та примноження її культурних і політичних надбань. У такій ситуації аж ніяк не можна ігнорувати український націоналізм як одну з потужних сил розв'язання зазначених проблем.
Література
1. Декларація прав національностей України // Відомості Верховної Ради України.- 1991.-№38.
2. Закон України «Про національні меншини в Україні» // Голос України. — 1992. — 16 липня.
3. Конституція України. — Київ, 1996.
4. Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму. — Київ, 1999.
5. Кимлічка В. Лібералізм і права меншин. — Харків, 2001.
6. Націоналізм: Антологія. — Київ, 2000.
7. Попович М. Нарис історії культури України. — Київ, 2001.
8. Субтельний О. Україна: Історія. — Київ, 1991.
Похожие работы
... ж сподіватися, що національно-державницькі почування з часом проникнуть у серця усіх верств нашого суспільства і українська держава матиме надійну опору в широких народних масах. Розділ ІІІ. Формування національної свідомості на уроках історії України в сучасній школі Вивчення розвитку національної самосвідомості - одна з ключових проблем курсу національної історії. Ознайомлюючись з подіями ...
... такої групи [8, 36]. Таким чином, громадяни та інші особи, які відповідають перерахованим у визначенні характеристикам, можуть об’єктивно вважатися особами, які належать до національних меншин у певній країні. Отже, сучасний стан статусу національних меншин дає можливість говорити про право країни самостійно визнавати особами, які належать до національних меншин, як виключно власних громадян, так ...
... є і напрями роботи міністерства щодо розвитку культури, освіти, мистецтва та організації національних меншин. Для ілюстрації значення подібних заходів Центральної Ради в розвитку та самоорганізації національних меншин в Україні наведемо такий приклад. Процеси самоорганізації досить активно відбувалися серед єврейського населення. Досить плідно працювало, зокрема, міністерство єврейських справ: у ...
... культурною діяльністю для добра українського народу.[220,С.9] Значення постатей Митрополита А.Шептицького та Патріарха Й.Сліпого важко переоцінити. Яскравим свідченням цього є розпочатий Українською Греко-Католицькою Церквою процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Після розвалу тоталітарно-імперського СРСР Україна стала незалежною, самостійною державою, на території якої проживають ...
0 комментариев