Основині теорії виникнення релігії

2. Основині теорії виникнення релігії

Релігійні вірування пройшли через певні рівні трансформації свідомості людини, магічні дії, уявлення про струнко вибудовану систему світу, гіперболізовані та виведені до рівня моральних по­стулатів обряди, що є обов'язковими для кожного віруючого. Якщо такі форми суспільної свідомості, як мораль, політика та право, допускають варіативність, то релігія претендує на єдине, незаперечне універсально-догматичне бачення і розуміння дійсності. Відіграючи роль світоглядної системи, релігія однознач­но визначає місце людини у світі, диктуючи їй правила повсяк­денної поведінки та норми міжособистісних стосунків.

Кожному напрямку людської діяльності притаманні фантас­тичні форми відтворення дійсності. Це характерно і для науки, і для політики, і для мистецтва. Художня фантазія є невід'ємною складовою митця. Людина споконвіку робила спроби відображати дійсність у фантастичних формах, оповідаючи про богів, героїв, демонів, духів. У цих відображеннях відбивались і трансформува­лись реальні події, набували надприродного забарвлення уявлен­ня людини про світ, природу і буття. Таким чином, міфи, фоль­клор, де висвітлювалось як загальновизнане, так і надприродне, були висхідним джерелом, витоками релігії.

Відомі дві протилежні теорії щодо того, коли і як виникла релі­гія. За твердженням богословів, релігія є надприродним божествен­ним явищем, що існує споконвічна, а тому історія суспільства зобов'язана релігії. Науковці доводять, що людство налічує понад 3,5млн років і охоплює величезний історичний період. Археологи стверджу­ють, що перші релігійні уявлення склались в епоху верхнього палео­літу приблизно 40—20 тис. років тому, оскільки вже тоді жили люди сучасного антропологічного типу, які творили релігійні системи,

Ранні форми релігії зародились разом з фетишизмом, тотеміз­мом, магією, анімізмом. З переходом до класового суспільства сформувались та утвердились племінні релігії, де провідну роль відігравали культ вождя та духу предків. З виникненням політеїз­му (багатобожжя) з'явився інститут жерців, які професійно "об­слуговували" богів і божеств, виконуючи роль посередників між членами племені та Богом.

Інститут жерців сформував систему ідеологічного забезпечен­ня, виконував творчі функції, складав міфи (від грецьк. mythos — переказ, сказання), у сюжетах яких боги та герої служили взірцем і пояснювали незрозумілі явища природи. У міфах відбивалися мо­ральні погляди, естетичне ставлення до дійсності. Записані, впо­рядковані й догматизовані міфи стали базою для написання "свя­щенних" книг.

З утворенням інституту держави постала потреба привести пан­теон богів до спільного знаменника і до моделі системи управлін­ня країною. Політеїзм почав втрачати значення; на зміну і як про­тивага йому в останні роки старої ери починає утворюватись ре­лігія єдинобожжя — монотеїзм, що зумовлювалось суспільними потребами. У державі утворюються централізовані структури з єди­ним царем, тому став потрібен один Бог, який би підтверджував його права на землю. Тоді народилась приказка: "На небі один Бог, на землі один цар ". Виникають такі світові релігії, як буддизм, хри­стиянство та іслам. Цей період став поворотним пунктом як в історії суспільства, так і в історії релігії. Світові релігії передбача­ють звернення всіх народів незалежно від національності до єди­ного Бога. Було уніфіковано культи, нівелювалася специфіка на­ціональної обрядовості, пропагувалася загальна рівність перед Богом усіх соціальних верств, перенесено в абстрактний вимір (у потойбічний світ) загальносоціальну справедливість. Завдяки та­кому космополітичному характеру світових релігій вони почали поширюватись по всіх континентах Землі.

Світові релігії визначили провідною ілюзорно-компенсаторну функцію щодо земного буття: реальність переходить у сподівання і бачення майбутнього ідеального світу як райського буття, де начебто панують рівність і свобода. Тому матеріалісти вважали ре­лігію опіумом для народу, доводячи, що вона відволікає людство від активного життя. Проте опій може бути водночас і ліками, і отрутою залежно від дози. Тому потрібно знайти золоту середину, коли релігія йтиме поруч із заміщенням іншими духовними компенсаторами, які мають високий гуманістичний зміст, естетичну наповненість, формують у людини культуротворчі позиції для активного розвитку високогуманного суспільства.

Ідея кожної релігії — ідея Бога, тобто суть і сутність відобра­ження ідеально-абстрактної людини, змодельованої на гуманістич­них засадах. Загальнолюдський гуманізм не заперечує існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, він вбирає в себе їх кращі досягнення і ґрунтується на їх засадах. Можна ствердно го­ворити про поєднання найвищих ідей гуманізму релігії та кращих гуманістичних засад суспільства, шукати і реалізувати в соціум той здоровий синтез, який, безумовно, може стати перспективним.

Після утворення релігійних систем у них формувались ієрархічні структури, які відповідали суспільним; релігійний пантеон на­слідував світський. Для пошанування Бога та сонму божеств ви­роблялася ритуальна система з урахуванням регіональних і націо­нальних особливостей народів. Не завжди релігійні структури ото­тожнювались з постулатами сповідуваної релігії, адже церква часто й активно включається в систему економічних, політичних і культурних відносин, виконує безліч нерелігійних функцій.

Так, монастирі в Європі тривалий час були майже єдиними культурними і науковими центрами; це стосується також буддистських і ламаїстських монастирів у Тибеті, Індії, де збережено велику кількість історичних і культурних цінностей. Багато релігійних організацій є активними борцями за мир, ядерне роззброєння, соціальну справедливість; священнослужителі подають приклад для наслідування у здійсненні добродійних справ. Згадаємо відо­мого прогресивного діяча і борця за соціальну справедливість, лауреата Нобелівської премії матір Терезу, для якої постулати ре­лігії стали постулатами життя.

До утвердження світових релігій функціонували такі культові системи і релігії (наводяться у хронологічному порядку):

• племінні культи — магія, фетишизм, анімізм, тотемізм, землеробські культи, шаманізм;

• ранні національні релігії — Стародавнього Єгипту, народів Дворіччя, Стародавньої Індії, давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму;

• пізні національні релігії — іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм, джайнізм, сикхізм;

• світові релігії — буддизм, християнство (православ'я, като­лицизм, протестантизм), іслам.

З утвердженням світових релігій постало протистояння, а час­тіше заперечення та заборона племенних культів і ранніх національ­них релігій. У Центральній Європі, зокрема в Україні, це було особ­ливо помітним, адже ця територія однією з останніх увійшла до системи світової релігії. Релігія аборигенів-українців у Візантії мала визначення "язичництво" або "поганство" (від лат. poganus — язич­ник, чужий). Щоправда, зараз цей термін "поганство" часто ви­користовують не в тому значенні, яке він мав спочатку. У богословській літературі і, зокрема, як історичний та літературний цей термін визначає дохристиянську і нехристиянську релігію, при вужчому трактуванні — політеїстичну релігію. Усе, що пов'язане з язичництвом, точніше можна визначити поняттями "політеїзм", "анімізм", "фетишизм", "шаманство".

Одна з найстаріших провідних релігій світу — буддизм — ут­вердилась в Індії понад 2,5 тис. років тому. Засновником її був Шак'я-Муні; провідна теза: страждання земне приводить до пере­моги над злом, звеличує та утверджує "істинне над буттям", по­стулат: земний світ — це лише підготовка до "життя "у "світі не­бесному". Головне — злиття з божеством, досягнення абсолютного спокою — нірвани. Ця теза сформульована у "третій святій істині": "Що є святою істиною позбавлення страждань? Це повне позбав­лення страждань, повне заперечення і усунення їх".

Християнство як світова релігія тісно пов'язане з іудаїзмом. Воно зародилося в середині І ст.н.е. у східних провінціях Римської імперії за глибокої кризи рабовласницького ладу.

Нову віру проповідували серед іудеїв Палестини і Малої Азії "наставники справедливості". Це, безумовно, були реальні особи, імена яких невідомі. Цілком вірогідно, що їхні ідеї трансформува­лись і реалізувались в образі Ісуса Христа. Сучасні дослідження не заперечують, що така особистість існувала і могла стати за­сновником християнства. Оповідання про життя Ісуса Христа за­фіксовані в Євангеліях, які було створено набагато пізніше від описуваних подій, і в багатьох випадках його образ гіперболізова­ний. Досі не знайдено жодного рядка, який би написав сам Ісус Христос, хоча, за твердженнями Чвертьєвангелій, він був грамот­ною, освіченою людиною.

Християнство виникло як протест проти рабовласницької сис­теми і порядків, які насаджувала Римська імперія, особливо щодо завойованих територій. Спочатку християнство зустріло різкий супротив рабовласників. Проте з часом вони зрозуміли, що це є базою для формування в різних соціальних групах духу покори. З V ст. ця релігія починає завойовувати щодалі більше прихильників. Так, у 312 р. імператор Костянтин зрівняв християнство у правах з усіма релі­гіями Візантійської імперії, а у 324 р. проголосив державною релі­гією. У 325 р. він скликав у місті Нікеї Перший церковний собор, яким фактично закріпив союз між державою і церквою. Кожний із подальших соборів лише утверджував і догматизував християнські постулати в суспільстві. До початку XI ст. християнство було цілісним. Проте в 1054 р. стався розкол, у результаті якого утвори­лись дві великі конфесії — західна католицька церква та східна православна.

Нині існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) православних церков: Костянтинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сірія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кипрська, Елладська (грецька), Албанська, Польська, Румунська, ЧеськоСловацька та Американська. Україна належить до православної гілки.

Базою православного віровчення є Біблія (від грецьк. biblia — книга, святе письмо) — Символ віри, затверджений Соборами 325 і 381 р. Розроблено стрункі ритуальну та обрядову системи, обов'язкові для виконання в усіх храмах.

Як православні, так і католики керуються основними посту­латами, викладеними в Біблії; їх сповідують також інші релігійні християнські напрямки. Відмінність полягає, зокрема, у відправ­ленні культових обрядів.

На Аравійському півострові в період розпаду родоплемінного ладу та формування централізованої держави на початку VII ст. виник іслам, що вважається наймолодшою релігією світу (у перекладі з арабської слово "іслам " означає "покірність "). Тих, що сповідують цю релігію, називають відданими (з араб. — мусульманами, звідси друга назва ісламу — мусульманство). В Європі ця релігія дістала назву "магометанство " за зміненим іменем засновника Мухаммеда (Магомета).

З Аравії іслам досить швидко поширився на країни Середнього Сходу, Єгипет, північну Африку, північну Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є другою після християнства найпоширенішою релігією світу.

Станом на кінець XX ст. всесвітня ісламська Ліга налічувала по­над 800 млн послідовників, які проживають більш як у 120 краї­нах світу, у 28 з них іслам є державною релігією, зокрема в Ірані, Пакистані, Мавританії та ін.

Основні постулати ісламу викладені у "святій" книзі мусуль­ман — Корані (від араб. — читання), що створювався протягом VII—VIII ст. Положення Корану покладені в основу мусульман­ського феодального права — шаріату. Провідними є такі тези віровчення ісламу:

• віра в єдиного Бога Аллаха і його посланців на землі Мухаммеда та Алі; Аллах — один, невіддільний і єдиний;

• пошанування "священного писання" (Корану);

• щоденна п'ятиразова молитва — намаз (перед намазом обо­в'язкове ритуальне обмивання водою або піском);

• сплата податку (закят) на користь бідних; він може допов­нюватись садаком — добровільними пожертвами;

• дотримання посту — уразу (зараз цю вимогу спрощено);

• ходіння на молитву до Мекки — хадж (покаяння у гріхах і прилучення до святих);

• священна війна з невірними — джихад, або газават (цей дог­мат застосовується виходячи з політичної ситуації, власне, як і завжди).

Усі світові релігії мають досить складну обрядову систему, що виконується впродовж усього календарного року.

Світові релігії активно використовують культурно-мистецький процес, добре розуміючи, що ідею легко і продуктивно можна провести через художні твори, бо в цьому разі вона засвоюється найповніше.

Вироблені світовими релігіями моральні та правові засади час­тково ввійшли до світської практики. На жаль, вони не завжди ви­конуються. Так, провідні заповіді християнства "не убий", "не кради", "не бреши" у суспільстві більшою мірою декларуються, ніж реалізуються, ними керуються лише окремі індивідууми, але це, скоріше, виняток, ніж правило.

Зі зміною світоглядної системи, яка відбулась у Київській Русі й X ст. з переходом від протодемократичної системи — язичництва до авторитарної — християнства, відбулись значні зміни як у суспільстві, так і в культурно-мистецькому процесі. На зміну своєрідним культурним національним цінностям прийшли ві'зантійські, які поступово витісняли рідне і в XVI—XVII ст. май­же повністю оволоділи думками і душами людей; залишилися лише окремі ремінісценції як спогад про пошанування язичниць­ких культів.

З утвердженням національної незалежності та проголошенням держави Україна постало питання про визначення свободи світо­гляду і віросповідання, тобто надання громадянам України мож­ливості та права сповідувати будь-яку релігію або бути атеїстом. Щоправда, атеїзм — це також своєрідна релігія.

Право свободи світогляду і віросповідання зафіксовано в міжнародних документах, зокрема в "Хартії прав людини ", "Загальній декларації прав людини ", що прийнята Генеральною Асамблеєю ООІІ 10 грудня 1948р., і продубльовано в міжнародному "Пакті про громадянські та політичні права ", прийнятому 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 р., який набрав чинності 23 грудня 1976р. Уст. 18 Декларації і ст. 18 Пакта написано: "Кожна лю­дина має право на свободу думки, совісті й релігії, вона може приймати релігію за своїми переконаннями, вибором та здійсню­вати свободу сповідувати свою релігію або переконання публіч­ним чи приватним порядком та виконувати релігійні чи ритуальні обряди".

Уст. 35 Конституції України, прийнятій на сесії Верхов­ної Ради України 28 червня 1996р., також зазначене право громадян на свободу світогляду і віросповідання. Ця стаття практично повто­рює статті міжнародних документів і не суперечить їм. Таким чи­ном, законодавство України в питанні прав людини відповідає міжнародним нормам.

Висновки

У процесі виконання контрольної роботи мною були зроблені такі висновки:

- релігія — це історичне світоглядне явище, яке вивчається на наукових засадах, у комплексі теоретичних, історичних і культурологічних поглядів з урахуванням соціальної природи, закономірностей її виникнення та розвитку, уособлює форму суспільної свідомості;

- за трактуванням богословів, релігія (від лат. religio — зв'я­зок) — це те, що пов'язує людину з Богом: "святе письмо ", культ та інші догмати, тобто це віра в існування Бога;

 - релігія — одна з найдавніших форм суспільної свідомості та своєрідного відображення світу. Вчені матеріалістичного напрямку вважали релігію "фантастичним", тобто неправдивим, негатив­ним, антикультурним відображенням світу;

- за твердженням богословів, релігія є надприродним божествен­ним явищем, що існує споконвічна, а тому історія суспільства зобов'язана релігії. Науковці доводять, що людство налічує понад 3,5млн років і охоплює величезний історичний період;

- світові релігії визначили провідною ілюзорно-компенсаторну функцію щодо земного буття: реальність переходить у сподівання і бачення майбутнього ідеального світу як райського буття, де начебто панують рівність і свобода. Тому матеріалісти вважали ре­лігію опіумом для народу, доводячи, що вона відволікає людство від активного життя. Проте опій може бути водночас і ліками, і отрутою залежно від дози. Тому потрібно знайти золоту середину, коли релігія йтиме поруч із заміщенням іншими духовними ком­пенсаторами, які мають високий гуманістичний зміст, естетичну наповненість, формують у людини культуротворчі позиції для активного розвитку високогуманного суспільства.

Список використаних джерел:

1.         Бокань В., Культурологія, К МАУП, 2000;

2.         Малюга Ю.А., Культурологія, М Інфра-М, 1998;

3.         Культурологія/ под ред. Радугіна О.О., М Центр, 1998;

4.         Чернокозов О.І., Історія мирової культури, Ростов –на – Дону Фенікс, 1997;

5.         Сорокин П., Людина. Цивілізація. Єдність., М Прогрес, 1992.