Напрями сучасного протестантизму

3. Напрями сучасного протестантизму

Організаційна і доктринальна картина протестантського табору християнства залишилася в ХХ в. приблизно такий же, який вона була і в попередньому сторіччі: йшли ті ж нескінченні процеси дроблення і злиття, розділення і з'єднання, робилися спроби прийти до єдино істинного віровчення.

Організаційні форми сучасного протестантизму дуже різноманітні – від церкви як державної установи (в Швеції, наприклад) і до майже повної відсутності якої б то ні було об'єднуючій організації (наприклад, у квакерів); від великих конфесійних (наприклад, Всесвітній союз баптистів) і навіть міжконфесійних об'єднань (екуменічний рух) до дрібних ізольованих сект.

3.1 Лютеранин

Найпоширенішим відгалуженням протестантизму є лютеранин. Церкви, названі згодом лютеранськими, або євангельськими, оформилися в північних німецьких князівствах. Зараз такі церкви існують в багатьох країнах – Ісландії, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії і Німеччини. Багато лютеранських церков в Північній Америці. Найбільшою є лютеранська церква Бразилії. В країнах Азії лютеран мало, сильніше відчувається їх вплив в таких країнах, як Ефіопія, Судан, Камерун і інші.

Мартін Лютер (1483–1546 рр.) – видний діяч Реформації, засновник протестантизму. Він зробив великий вплив на всі сфери духовного життя Німеччини ХVI – XVII вв. Лютеранський переклад Біблії зіграв важливу роль у формуванні загальнонаціональної німецької мови. Лютер був прихильником помірної бюргерської реформації. Він заперечував роль церкви і духівництва як посередників між людиною і богом. «Порятунок» людини, затверджував він, залежить не від виконання «добрих справ», таїнств, обрядів, а від щирості його віри. Джерелом релігійної істини є не «священний переказ» (рішення церковних соборів, думки тат і т. п.), а саме Євангеліє. В цих вимогах виразився конфлікт ранньобуржуазного світогляду з феодальною ідеологією і церквою. Разом з тим Лютер виступав проти доктрин, що виражали матеріальні інтереси німецького бюргерства, критикував теорію природного права, ідеї ранньобуржуазного гуманізму, принципи вільної торгівлі. У Великій селянській війні (1525 р.) Мартін Лютер став на сторону пануючого класу. «…Лютер, – писав К. Маркс, – переміг рабство по набожності тільки тим, що поставив на його місце рабство на переконання».

Лютеранин визнає авторитет Апостольського і Никео-Константінопольського символу віри, має свої віроучительні книги – «Аугсбургськоє віросповідання» (1530), катехізиси М. Лютера, «Книгу згоди» (1580). Центральний момент лютеранського віровчення складає вчення про виправдання вірою. Лютер чітко розмежовував дві сфери: релігійне і суспільне життя. Зміст першої складають віра, християнська проповідь, діяльність церкви; другий – мирська діяльність, цивільна мораль, держава і розум. Лютеранин скасовує чернецтво, поклоніння святим і їх потужностям. Культ в лютеранській церкві відповідає буржуазній вимозі «дешевої церкви». В лютеранинові зберігається епископат, особливе присвячення в духовний сан (ординація), літургія, два таїнства: хрещення (немовлят) і дієприкметник. Ще в 1526 р. створена «Німецька меса і послідувало богослужіння», перекладений на німецьку мову молитвеник з ритуалом хрещення. В лютеранських кирхах немає ікон, але збережені розп'яття, одягається духівництва і вівтар.

Зараз в світі близько 75 млн. лютеран, 192 млн. лютеранських церкві. Близько 50 млн. віруючих з'єднано у Всесвітній лютеранський союз, створений в 1497 р. Головний упор в проповідничеськой діяльності зараз робиться на тлумачення питань суспільного життя і, особливо, на морально – етичні проблеми. Лютеранські церкви беруть участь в екуменічному русі. Лютеранин поширений в Естонії, Латвії, Казахстані, Киргизія і ін.

3.2 Кальвинизм

На другому місці за чисельністю прихильників після лютеранина залишається, як це було і раніше, кальвінізм. Саме послідовне втілення демократичні вимоги знайшли в цвингліанстві і кальвінізмі, які в XVI в. злилися в швейцарській реформатськой церкві.

Жан Кальвін (1509–1564 рр.) – один з діячів Реформації в Швейцарії. В 1536 р. він був вимушений бігти з рідної Франції до Швейцарії (у Франції в цей час почали переслідувати реформаторів), де і влаштувався в одному з самих волелюбних міст – Женеві. Саме Женеві і судилося стати місцем проведення сміливих і суворих дослідів Кальвіна, що розповсюдилися пізніше по всій Європі. В 1541 р. він став фактичним диктатором міста, добився підкорення світської влади церкви. Заснована Кальвіном система протестантизму – кальвінізм – виражала вимоги «найсміливішої частини тодішньої буржуазії» (Ф. Энгельс). Основи кальвінізму – вчення про божественне визначення одних людей до «порятунку» і інших до «засудження». Але це визначення не виключало активної діяльності, оскільки, згідно ж. Кальвіну, віруючий, хоча і не знає своєї долі, своїми успіхами в особистому житті може довести, що він «божий обранець». Кальвінізм виправдав буржуазне підприємництво епохи первинного накопичення. Це знайшло своє віддзеркалення в тому, що якнайкращими чеснотами оголошувалися помірність і ощадливість, проповідував режим мирського аскетизму. Подібне навчання пригнічувало і сковувало протест пригноблюваних, робило їх покірливими і покірними. Від кожної людини Кальвін вимагав життя, гідного раю. Таке життя визначалося заповітом: «молися і працюй!». Послідовники Кальвіна відмовляли собі у відпочинку і розвагах. Кальвіністів часто відрізняв поношений одяг і стоптане взуття. Незабаром вони отримали прізвисько «пуритан» (від лат. «purus» – чистий) – ревнителів чистого життя. Найстрогіша, доходить до скнарості ощадливість, дозволяла їм вигадувати кожний гріш, щоб, накопичуючи гроші, знову і знову пускати їх в оборот ради нового прибутку, що володів всіма помислами пуританина. Женева часів Кальвіна жила розміреним життям. З 9 годин вечора у всіх вікнах гаснуло світло, і пізніше за цю годину ніхто не сміливий з'являтися на спорожнілих вулицях. Якщо хтось осмілювався оспорювати навчання Ж. Кальвіна, його осягала кара і навіть смерть. Він також висував і політичні ідеї, кажучи, що государі поставлені богом над народами в покарання за людські гріхи, роз'яснюючи, що бог може напоумити народних представників обійтися без монарха, і, узявши владу в свої руки, вони вчинять бажане богу справу. Не дивно, що учасники ранніх буржуазних революцій в ХVI в. в Голландії, а в ХVII в. в Англії виступали під прапором кальвінізма, навчання, яке виправдало боротьбу молодої буржуазії проти феодального абсолютизму.

На відміну від лютеранина, в реформатстві немає загальнообов'язкового символу віри, єдиним джерелом віровчення вважається Біблія. Авторитетними для теологів і проповідників залишаються написані Кальвіном «Повчання в християнській вірі» (1536–1559), в яких систематизували ідеї Лютера і інших реформаторів, «Церковні встановлення» (1541), «Женевський катехізис» (1545), а також «Шотландське віросповідання» (1560), «Вестмінстерське сповідання віри» (1547) і ін.

Кальвінізм розпадається у свою чергу на три відгалуження: реформаторство, пресвітеріанство, конгрегационалізм. Разом узяті вони охоплюють близько 50 млн. людина. У Всесвітній пресвітеріанський союз входить 125 самостійних кальвіністських церков з різних країн. Конгрегационалізм (від лат. – «з'єднання») склався ще за часів руху реформації в Англії як течія, опозиційна англіканській церкві. Відмітну його особливість складає принцип незалежності общин віруючих від світських властей і повної їх самостійності, автономності кожної общини – конгрегації. Найбільший розвиток конгрегационалізм отримав в Північній Америці. Конгрегационалісти ведуть активну проповідническю і місіонерську діяльність, беруть участь в екуменічному русі з програмою, основним гаслом якої є відродження раннього християнства. Існує як всесвітній центр конгрегационалізма Інформаційний конгрегационалістичний собор.