2. Характеристика рівня розвитку галузей рослинництва.
Зернове господарство – основа сільськогосподарського виробництва.
Землі польового користування в основному знаходяться на вирівняних платах і слабобалочних схилах крутизною 1˚-3˚. Землі господарства мають однорідне грунтове покриття. На більшій переважно частині території розповсюджені чорноземи звичайні, малогумусні, глибокі, важко-суглинкові та їх аналоги по ступеню змистості. Частина схилів крутизною 3˚-5˚ також вкрита слабозмитими грунтами, на яких поширена площинна ерозія. На нижній частині схилів крутизна 3˚-5˚, а місцями і 5˚-7˚. Вздовж балок поширені середньозмиті грунти. На їх поверхні в основному буває лінійна, а місцями і глибинна ерозія. В результаті цього землі втратили половину, або й більше верхнього гумусового горизонту. Це потребує спеціальних агротехнічних заходів по їх обробітку та по підвищенню родючості. В першу чергу: оранка зябу впоперек схилів, контурна оранка, лункування та щілювання, регулювання сніготанення.
При оранці є загроза вивертання на поверхню менш гумусового і збідненого на поживні речовини нижнього горизонту. Такі землі не можна використовувати під посів просапних культур.
Підприємство, на якому я проходила практику, займається вирощуванням зернових культур і які в структурі посівів займають, наприклад у 2006 році, 60,1% від загальної площі ріллі, технічні культури були посіяні на площі 920га, що становить 20% до загальної площі посівів, кормових культур було посіяно 820га або 17,8% до загальної площі. Як видно із таблиці зернова група щорокут зростає за рахунок в основному кормової бази. Але в той же час зростає посів фуражних культур, тобто акцент більш звертається на концентровані корми (ячмінь, кукурудза). Левову частку (майже половини всіх зернових культур) в структурі зернових культур складає озима пшениця. Також виявлено, що чистих парів із року в рік становиться менше в зв'язку з повнішим використанням ріллі шляхом посівів. Такої структури посівів господарство притримується із року в рік і це є оптимальною структурою посівів з урахуванням всіх агротехнічних заходів та сівозмін.
Розглянемо структуру сівозмін за останні 3 роки в даному господарстві:
культура | 2004р. | 2005р. | 2006р. | |||
га | % | га | % | га | % | |
Зернові культури - всього | 2280 | 49,5 | 2600 | 56,5 | 2760 | 60,1 |
в т.ч. пшениця | 1130 | 24,5 | 1460 | 31,7 | 1100 | 23,9 |
ячмінь | 320 | 7,0 | 430 | 9,3 | 830 | 18,1 |
овес | 100 | 2,2 | 30 | 0,7 | 150 | 3,3 |
кукурудза | 180 | 3,9 | 280 | 6,1 | 360 | 7,8 |
просо | 150 | 3,2 | ||||
гречка | 250 | 5,5 | 120 | 2,6 | 220 | 4,8 |
горох | 150 | 3,2 | 280 | 6,1 | 100 | 2,2 |
Технічні культури - всього | 820 | 17,8 | 690 | 15,0 | 920 | 20,0 |
в т.ч. цукрові буряки | 150 | 3,3 | 80 | 1,7 | 100 | 2,2 |
соняшник | 400 | 8,7 | 450 | 9,8 | 500 | 10,9 |
соя | 200 | 4,3 | 160 | 3,5 | 170 | 3,7 |
гірчиця | 70 | 1,5 | ||||
ріпак | 150 | 3,2 | ||||
Картопля та овоче-баштанні культури | 30 | 0,7 | 30 | 0,7 | 20 | 0,4 |
Кормові культури - всього | 1020 | 22,2 | 1093 | 23,7 | 820 | 17,8 |
в т.ч. однорічні трави | 50 | 1,1 | 100 | 2,2 | 20 | 0,4 |
багаторічні трави | 640 | 13,9 | 653 | 14,2 | 470 | 10,2 |
Всього посівна площа | 4150 | 90,2 | 4413 | 95,9 | 4520 | 98,3 |
Площа читих парів | 453 | 9,8 | 190 | 4,1 | 74 | 1,7 |
Всього ріллі | 4603 | 100,0 | 4603 | 100,0 | 4594 | 100,0 |
Стан зернового господарства визначає розвиток усіх галузей агропромислового комплексу та рівень народного добробуту. Від обсягу виробництва зерна залежить, чи буде забезпечено населення основним продуктом харчування – хлібом, промисловість сировиною, чи матиме держава необхідні для неї матеріальні і сировинні ресурси. Високорозвинене зернове господарство відіграє велику роль у розширенні м’ясного і молочного скотарства, свинарства та птахівництва.
В зв’язку з цим необхідно розглядати підвищення урожайності зернових культур, як визначальний напрям у розвитку зернового господарства. Причинами зниження урожайності є: погіршення посадкового матеріалу, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів боротьби із шкідниками та хворобами, скорочення посівних площ, порушення сівозмін і систем ведення землеробства, нестача сучасних високопродуктивних машин і т.д. і один із немаловажливих факторів природно-кліматичні умови.
Розглянемо урожайність культур за останні три роки у СВК "Колос":
2004р. | 2005р. | 2006р. | |
Зернові культури - всього | 38,7 | 35,0 | 31,3 |
в т.ч. пшениця | 38,3 | 36,6 | 30,3 |
ячмінь | 36,6 | 20,3 | 28,8 |
кукурудза | 68,5 | 92,1 | 71,4 |
гречка | 19,9 | 12,1 | 13,9 |
Цукрові буряки | 185,4 | 237,5 | 265,3 |
Соняшник | 10,3 | 17,6 | 28,9 |
Соя | 10,8 | 6,5 | 8,0 |
Аналізуючи урожайність бачимо, що родючись зернових культур більше середнього, а врожайність цукрових буряків та соняшника щороку зростає.
Аналізуючи ефективність вирощування зернових культур використовувалися методи групування, кореляційно – регресійного аналізу та елімінування.
Усі природні та суспільні явища перебувають в постійному русі, розвитку. Процеси розвитку явищ у часі називаються динамікою, а статистичні показники, які характеризують стан і зміну явищ у часі – рядом динаміки.
За допомогою рядів динаміки розглянемо зміну урожайності зернових на протязі трьох останніх років. При цьому будемо використовувати такі показники: абсолютний приріст, темп зростання і темп приросту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння років ряду динаміки. Рівень який порівнюють називають поточним, а рівень, з яким порівнюють – базисним.
Абсолютний приріст визначають шляхом віднімання від рівня досліджуємого періоду базисного або попереднього рівня.
Темп зростання визначають шляхом ділення відповідних рівнів на базисний або попередній рівень, які приймають за 100%.
Темп приросту одержують при відніманні від темпу зростання 100%, або шляхом ділення абсолютного приросту на відповідну базу порівняння.
Значення 1% приросту одержують шляхом ділення бази рівня на 100%.
Таблиця 3Показники динаміки урожайності зернових .
Рік | Уро-жай ність ц/га | Абсолютний приріст, ц /га | Темп зростання, % | Темп приросту, % | Абсолютне значення 1% приросту, ц /га | ||||
до 2004р | до попе-реднього | до 2004р | до попе-реднього | до 1998р | до попе-реднього | ||||
2004 | 38,7 | - | - | 100 | 100 | - | - | - | |
2005 | 35,0 | -3,7 | -3,7 | 90,4 | 90,4 | -9,6 | -9,6 | -0,1 | |
2006 | 31,3 | -7,4 | -3,7 | 80,8 | 89,4 | -19,2 | -10,6 | -0,1 | |
Отже, за даними таблиці ми бачимо , що урожайність зернових культур у СВК "Колос" за 2004 – 2006 роках зменшилась на 7,4 ц/га або на 19,2%.
Темп зростання і темп приросту урожайності зернових культур поступово зменшуються.
Для узагальнення інформації про приріст ведуть розрахунок середнього їх значення:
,
де п – число рівнів
хп – кінцевий рівень
хо – початковий рівень
У нашому випадку ц/га
Отже, приріст урожайності на протязі 2004 – 2006 років зменшився на 3,7 ц/га.
Коли відомі лише початковий і кінцевий рівні ряду динаміки, середній темп зростання обчислюють за формулою:
де Ук – кінцевий рівень ряду;
Уо – початковий рівень ряду;
n – кількість років в періоді, за який визначають середній темп зростання.
За даними СВК "Колос" середній темп зростання урожайності зернових становитиме
Отже, урожайність зернових за 1998 – 2000 роки зменшувалась в середньому за рік на 9,6%.
Виробництво зерна має вирішальне значення для розвитку всіх галузей сільського господарства. Зернове господарство є основою сільськогосподарського виробництва, а рівень його розвитку – одним з найважливіших показників стану економіки країни, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут населення.
Зерно як цінний і незамінний продукт харчування становить основу продовольчого фонду, воно необхідне для задоволення потреб тваринництва в концентрованих кормах і як важливе джерело виробництва молока, м’яса, яєць та інших продуктів. Зернове господарство постачає сировину багатьом галузям переробної промисловості і є основою функціонування і розвитку борошномельної, комбікормової, пивоварної, спиртової та інших галузей.
Систему показників економічної ефективності виробництва у сільськогосподарських підприємствах доцільно будувати на основі показників валової продукції у натуральному та вартісному вигляді, валового і чистого доходу. Так у валовому доході, окрім обсягу виробництва, відбувається також економія затрат матеріальних, а в чистому доході ще й економія затрат на оплату праці. Отже валовий дохід відображає результат виробництва у більш концентрованому вигляді, ніж валова продукція, а чистий доход – ще в більш конкретнішому, ніж валовий.
Залежно від того, з якими видами затрат чи ресурсів порівнюють результати виробництва у сільськогосподарських підприємствах, показники економічної ефективності можна поділити на такі чотири групи:
- узагальнені показники підвищення економічної ефективності виробництва;
- показники ефективності використання землі;
- показники підвищення ефективності використання праці;
- показники підвищення використання основних фондів та капітальних вкладень.
Ефективність зернового господарства, по суті, розкривається сукупністю показників ефективності сільськогосподарського виробництва. Особливе значення мають такі показники: урожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1ц зерна, прибуток на 1люд – год., на 1ц зерна і на 1га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.
Урожай і урожайність – найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.
Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів.
Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.
Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створити певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшити виробництво продукції за одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.
В умовах товарного виробництва і ринкових відносин індивідуальні витрати сільськогосподарських підприємств формують собівартість продукції.
Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво і реалізацію продукції, визначені в грошовій формі. Собівартість продукції як економічна категорія є частиною вартості товару, оскільки не включає витрати, які втілюються і реалізуються у вартості додаткового продукту.
В умовах ринкової економіки кількість показників та методів їх обчислення постійно зростатиме.
Земля – це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва.
У сільському господарстві земля – це головний засіб виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.
Економічна ефективність землі в сільському господарстві виражена системою показників, що характеризують, як ефективність використання всіх закріплених за господарством земельних ресурсів, так і ефективність окремих її видів.
При цьому одна частина показників характеризує кількісну зміну площі різних видів земельних ресурсів і відображають екстенсивний шлях розвитку. Друга частина показників характеризує ступінь інтенсивності використання землі.
До першої групи показників відносяться :
· коефіцієнт сільськогосподарського освоєння;
· коефіцієнт розораності;
· коефіцієнт використання площі ріллі.
Коефіцієнт освоєння – це відношення кількості сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі.
Коефіцієнт розораності – це відношення площі ріллі до площі сільськогосподарських угідь.
Коефіцієнт використання площі ріллі – це відношення всієї площі посіву до площі ріллі.
До другої групи показників належать :
· землевіддача;
· землемісткість.
Землевіддача – це величина чистої продукції в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь.
Землемісткість – це обернений показник землевіддачі.
Також існують інші показники, такі як: кількість одержаної валової і товарної продукції з одиниці площі відповідних угідь в натуральному або грошовому виразі.
Отже, за даними СВК "Колос" Знам'янського району розглянемо структуру земельних угідь на протязі 2004-2006роках в таблиці 4.
Таблиця 4
Динаміка і структура земельних угідь, землезабезпеченість
Показники | 2004 | 2005 | 2006 | Відношення 2006р до2004р,% | |||
га | % | га | % | га | % | ||
Загальна земельна площа | 6078 | 6078 | 6070 | 99,9 | |||
в т.ч с.-г. угіддя | 6078 | 100 | 6078 | 100 | 6070 | 100 | 99,9 |
із них рілля | 4603 | 75,7 | 4603 | 75,7 | 4594 | 75,7 | 99,8 |
Сінокоси | 8 | 0,1 | 8 | 0,1 | 9 | 0,1 | 112,5 |
Пасовища | 1432 | 23,6 | 1432 | 23,6 | 1433 | 23,6 | 100,0 |
Багаторічні насадження | 34 | 0,6 | 34 | 0,6 | 34 | 0,6 | 100,0 |
Коефіцієнт с.-г. освоєння | 1,0 | - | 1,0 | - | 1,0 | - | - |
Коефіцієнт розораності | 0.8 | - | 0.8 | - | 0.8 | - | - |
Припадає на одного робітника: - с.-г. угідь | 19,3 | - | 19,4 | - | 20,9 | - | - |
- ріллі | 14,6 | - | 14,7 | - | 15,8 | - | - |
Ефективність використання землі характеризується натуральними і вартісними показниками. До вартісних показників відносяться: валова продукція, товарна продукція, валовий дохід і прибуток.
Валова продукція сільського господарства являє собою всю масу виробленої в даному році продукції, включаючи приріст незавершеного виробництва.
Товарна продукція – це частина валової продукції, яка була реалізована й прийняла форму товару.
Валовий дохід – знов створена вартість живою працею робітників колективу за рік. Вона включає в себе фонд оплати праці і чистий дохід.
Прибуток – вираховується як перевищення виручки від товарної продукції над її собівартістю.
Виробничі фонди сільського господарства залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру обороту і способу перенесення вартості на створений продукт поділяються на основні і оборотні.
Основні виробничі фонди – це засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально – речову форму і поступово, частинами переносять свою вартість на сторений продукт.
Оборотні виробничі фонди – це засоби виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально – речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт .
Основні фонди поділяються на:
· фонди сільськогосподарського призначення;
· фонди не сільськогосподарського призначення;
· невиробничі фонди.
Основні фонди сільськогосподарського призначення – це фонди, які приймають участь в процесі виробництва сільськогосподарської прдукції. До них відносяться: будинки, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робоча і прдуктивна худоба, багаторічні насадження і т.д.
Фонди не сільськогосподарського призначення спямовані на виробництво продукції промислового характеру, ці фонди пов’язані з будівлею, торгівлею, суспільним харчуванням і т. д.
Невиробничі фонди не прймають безпосередної участі в виробництві продукції, але відіграють важливу роль, створюючи сприятливі умови для життя і високопродуктивної праці сільськогосподарських працівників.
Фондозабезпеченність господарства – це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного средньорічного працівника.
Економічна ефективність використання основних виробничих фондів характеризується фондовіддачею, фондоємкістю продукції та нормою прибутку.
Фондовіддача – це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.
Фондоємкість продукції – це середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1грн валової продукції.
Для визначення економічної ефективності використання основних і оборотних фондів сільськогосподарського вирибництва обчислюють норму прибутку . Цей показник визначають з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів:
Нп,
де Нп – норма прибутку, %
П – прибуток, грн;
Фосн і Фоб – середньорічна вартість відповідно основних і обороних фондів, грн.
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів ко характеризує кількість оборотів за рік і визначаеться за формулою:
де Вр – виручка від реалізації продукції, грн;
Мв – вартість молодняка, переведеного в основне стадо, грн;
Вс – виручка від реалізації основного стада, грн;
Зо – середньорічні залишки оборотних засобів,грн.
Тривалість одного обороту визначаеться діленням кількості днів у році на коефіцієнт оборотності засобів.
Існує два способи збільшення виробництва продукції сільського господарства – екстенсивний та інтенсивний.
Інтенсифікація сільського господарства – це такий спосіб ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на широке використання досягнень науково - технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь і поголів’я худоби.
Основним показником, що характеризує рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є сума основних виробничих фондів, поточних виробничих фондів і поточних виробничих затрат без амортизації в розрахунку на одиницю оброблюваної площі.
Прямий і головний показник, найбільш широко відображає суть рівня інтенсивності, тобто концентрацію живої та уречевленої праці в розрахунку на одиницю земельної площі.
Для аналізу досягнутого рівня основний показник може бути розподілений на 2 частини:
1) Фондозабеспеченність – це відношення основних фондів сільськогосподарського призначення до земельної площі.
2) Фондоозброєнність – це відношення виробничих затрат до земельної площі.
Вони є додатковими показниками.
Економічну ефективність інтенсифікації характеризують наступні показники:
1.Вихід валової продукції з одиниці земельної площі. Вся валова продукція в господарствах оцінюється в співставних цінах, це дозволяє використовувати даний показник в динаміці, а також виконувати співставлення діяльності господарств, що працюють в однакових умовах.
Допоміжні показники: товарна продукція, валовий дохід, чистий дохід, прибуток в розрахунку на одиницю земельної площі.
2.Продуктивність праці – це відношення валової продукції до одиниці затрат праці.
3.Фондовіддача і фондоємкість.
Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі.
У сільськогосподарському виробництві розрізняють собівартість виробничу і повну, індивідуальну і галузеву, планову і фактичну.
Виробнича собівартість включає витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції, а повна собівартість – витрати на виробництво і реалізацію продукції.
Індивідуальна собівартість відображує витрати окремого сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Галузева собівартість характеризує середні витрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції окремої галузі певної сукупності господарств.
Планова собівартість – це витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю продукції. Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції.
Розглянемо собівартость 1ц зернових за даними СВК "Колос" в таблиці 5
Таблиця 5
Динаміка собівартості 1ц зернових ,грн.
Культура | 2005 | 2006 | Відношення 2006р до 2005, % |
Зернові, всього | 32,31 | 41,16 | 127,4 |
в т.ч. пшениця | 30,03 | 47,17 | 157,0 |
ячмінь | 40,19 | 34,48 | 85,8 |
кукурудза | 26,88 | 38,30 | 142,5 |
Цукрові буряки | 13,33 | 15,79 | 118,5 |
Соняшник | 55,93 | 52,96 | 94,7 |
Отже, собівартість культур в 2006 році в порівнянні з 2005 роком зросла майже по всіх культурах.
Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Рентабельність – показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.
Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу.
Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно зіставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.
Рентабельність характеризує ефективність спожитих засобів виробництва що включають суму річної амортизації основних фондів і вартість у господарстві матеріальних оборотних засобів.
Норма прибутку визначається з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів і визначається у відсотках.
Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку.
Розглянемо на прикладі СВК "Колос" динаміку прибутку і рівня рентабельності виробництва зернових за 2005-2006 роки.
Таблиця 6
Динаміка прибутку і рівня рентабельності виробництва зернових
Показники | 2005 | 2006 | Відношення 2006р до 2005р.,% |
Отримання чистого доходу, всього,грн в т.ч: | -39,0 | 275,3 | - |
на 1 га площі посіву, грн | -15,0 | 99,75 | - |
на 1ц валового збору,грн | -0,43 | 3,20 | - |
Виручка, тис. грн. | 2356,7 | 2782,1 | 118,1 |
Повна собівартість,тис.грн. | 2395,7 | 2506,8 | 104,6 |
Рівень рентабельності,% | -1,6 | 11,0 | в 12,6 раз |
Зробивши детальну характеристику господарства по всіх показниках, що характеризують ефективність виробництва зернових, можна побудувати таблицю в якій використаємо всі раніше визначені показники.
Таблиця 7
Економічна ефективність виробництва зернових.
Показники | 1999 | 2006 | Відношення 2000р до 1998, % |
Площа посіву, га | 2600 | 2760 | 106,1 |
Валовий збір, ц | 91089 | 86000 | 94,4 |
Виробничі затрати тис.грн.. | 2943,2 | 3540,1 | 120,2 |
Одержано від реалізації, тис. грн. | 2356,7 | 2782,1 | 118,0 |
Собівартість реалізації продукції, тис. грн. | 2395,7 | 2506,8 | 104,6 |
Прямі затрати праці, тис. люд – годин | 14 | 27 | 192,8 |
Урожайність, ц/га | 35,0 | 31,2 | 89,1 |
Собівартість 1ц,грн | 32,31 | 41,16 | 127,4 |
Затрати праці, люд.- годин На 1га. На 1ц | 5,38 0,15 | 9,78 0,3 | 181,8 200,0 |
Виробничі затрати на 1 га,грн. | 1132 | 1282,6 | 1133,0 |
Одержано парибутку: Всього, тис.грн | -39 | 275,3 | 706,8 |
На 1га,грн | -15 | 99,75 | 525 |
В Україні виробництво зернових завжди було і залишається головним джерелом грошових надходжень у господарства. Останнім часом через високі ціни товаровиробники господарства не в змозі придбати необхідну кількість добрив, палива, засобів захисту рослин, техніки, а від так і виконати всі вимоги технології вирощування зернових. А це, в свою чергу, призводить до значних недоборів їх врожаю, до зниження якості зерна та прибутків від реалізації.
Низькі показники економічної ефективності вирощування зернових культур обумовлені також використанням існуючої недосконалої високозатратної техніки і технології.
Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.
Будь – яка технологія виробництва сільськогосподарської продукції постійно вдосконалюється і змінюється, пристосовуючись до конкретних умов.
Забезпеченість господарств надійною системою дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню урожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.
Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних і органічних добрив. У середньому по Україні при внесенні під зернові культури мінеральних добрив у кількості 194 кг діючої речовини на 1 га посіву із співвідношенням N75 P59 K50 приріст урожаю зерна на 1 кг добрив становить 4,3 кг.
Важливим фактором збільшення виробництва зерна є зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично не можливо.
Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, створення приватного сектору, фермерських господарств.
Основну увагу щодо комплексу заходів для досягнення високих урожаїв становлять інтенсивні технології.
Незалежно від грунтово – кліматичних зон в кожному господарстві слід мати 20-25% ранньостиглих, 35-40% середньостиглих та таку саму кількість середньорослих сортів. Наукові дослідження довели, що сукупний урожай зернових у такому разі зростає на 20-30% і стає стабільнішим.
Індустріальні технології, крім заходів і прийомів, спрямованих на зменшення затрат ручної праці, містять систему додаткових агроприйомів, основним з яких є:
· передпосівне вирівнювання поверхні ґрунту;
· внесення окремих видів добрив залежно від фази розвитку рослин;
· передпосівна культивація з внесенням гербіцидів;
· сівба високоякісним і попередньо обробленим протруювачем насіння;
· суцільне довсходове і пісявсходове розпушення ґрунту та інші.
Приріст урожаю зернових значно змінюється залежно від місця вирощування, а також від погодних умов року.
Вагомим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка ( 15 – 17% ) і клейковини ( 28 – 43% ).
Індустріальні технології вирощування сільськогосподарських культур передбачають максимальне збільшення їх урожайності шляхом використання інтенсивних сортів і гібридів.
Збільшення виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах забезпечується за рахунок підвищення продуктивності праці.
Фактори, які впливають або сприяють збільшенню кількості продукції і зниженню затрат праці на її виробництво є основою для знаходження нових шляхів збільшення продуктивності праці.
Основні шляхи підвищення продуктивності праці:
· ріст фондозабезпеченності і фондоозброєнності праці;
· підвищення інтенсивності використання основних фондів;
· поглиблена спеціалізація і концентрація виробництва;
· впровадження прогресивних технологій;
· покращення організації і збільшення її інтенсивності;
· підвищення кваліфікації кадрів;
· стимулювання процесу праці.
Резервами збільшення продуктивності праці є збільшення урожайності і зменшення затрат праці на 1га.
Можна виділити такі основні шляхи підвищення продуктивності праці в сільському господарстві:
- зростання врожайності культур і продуктивності тварин;
- впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва;
- широке використання інтенсивних та індустріальних технологій виробництва в рослинництві і тваринництві;
- раціональне розміщення сільського господарства;
- економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції;
- застосування прогресивних форм організації і оплати праці;
- зміцнення трудової і технологічної дисципліни.
Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції.
Значення собівартості продукції є важливою умовою підвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільськогосподарських підприємствах.
Основні шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції:
1. Впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва.
2. Зниження фондоємкості виробництва.
3. Зниження матеріалоємкості виробництва.
4. Зменшення витрат по організації і управлінню виробництвом.
5. Удосконалення організації і матеріального стимулювання праці.
6. Підвищення якості продукції і скорочення витрат при збиранні, реалізації продукції.
Резервами зниження собівартості продукції є підвищення урожайності сільськогосподарських культур і економія виробництва затрат в розрахунку на 1 га посівної площі.
... – виробничі витрати на реалізовану продукцію. В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. [3 ] Економічна ефективність виробництва соняшника залежить від складного комплексу природноекономічних, технологічних, науково-технічних факторів. При вивченні даної проблеми слід рахувати наступні особливості галузі: ...
... позитивною. Підприємство повинне постійно намагатися знижувати затрати праці, що у свою чергу призведе до зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції Таблиця 2.13. Економічна ефективність виробництва зерна на СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області Показники 2004 2005 2006 2006/2004, % Вхідні дані: Кількість реалізованої ...
... яння, обробітку ґрунту, тощо. Тому систему сівозмін слід розглядати, як основу організації створення сталої та міцної кормової бази. 2.4. Економічна ефективність виробництва молока у господарствах Показники ефективності виробництва молока залежать від застосування способів удосконалення організації і технології виробництва. Істотно впливають на них наслідки виробничої діяльності господарства ...
... факторів на процес виробництва зерна, дозволяє провести комплексний аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності. Розділ 2. Cучасний стан зерновиробництва в товаристві з обмеженною відповідальністю «Райдолина» Веселинівського району 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ТОВ «Райдолина» розташоване в Південній частині ...
0 комментариев