Підготовка поверхонь

2. Підготовка поверхонь

2.1 Підготовка каменеподібних поверхонь

Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і масних плям.

Природної шорсткості поверхні не досить для міцного зчеплення її з розчином, тому на поверхнях під час їх підготовки створюють штучну шорсткість.

Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою (Б), зубилом (В) чи бучардою, утворюючи на них похилені борозни завглибшки 3-5 мм на відстані 5-8 см одна від одної (Г). Для прискорення роботи застосовують електро-відбійний молоток (А), у патрон якого вставляють троянку. Насікати поверхні треба тільки в захисних окулярах, користуючись справним інструментом.

Після насікання поверхню очищають від пилу і змочують водою, щоб під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з затверділого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилами. Очищати поверхню від пилу можна віничками, щітками або за допомогою стисненого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресора. Змочують і промивають поверхні водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, приєднаних до водопровідної сітки. Штукатурити починають через 1-2 год після змочування поверхні.

2.2 Підготовка дерев'яних поверхонь

Для кращого зчеплення дерев'яної поверхні з штукатурним шаром її оббивають дранкою, очеретом чи вербовими лозинами. До початку роботи дранку сортують за розмірами та якістю. З кривих і тонких драниць підбивають перший шар дранки, а з пряміших - другий. Перший шар дранки називається простильним, а другий - вихідним. Дранку прибивають хрест-навхрест (Б) під кутом 45° щодо підлоги чи стіни (при підбиванні стель). Щоб дранка не жолобилась при намоканні, між кінцями драниць слід залишати простір завширшки 2-3 мм.

Відстань між окремими драницями повинна бути такою: для горизонтальних поверхонь - не більше 45 мм, для вертикальних - не більше 55 мм. Прибивають дранку штукатурними цвяхами завдовжки 30-40 мм. Цвяхи забивають штукатурним молотком (А) через одне-два перехрещення драниць. Між поверхнею і дранкою утворюється простір, в який запливає розчин і міцно зчіплюється з ними.

При застосуванні очерету його також сортують, нарізають шматки однакового розміру і шаром підбивають до поверхні, закріплюючи вертикально або похило розміщеними тонкими рейками, драницями (В) або дротом.

Для тепло- і звукоізоляції поверхні оббивають повстю, рогожею або картоном, а для гідроізоляції - толлю або рубероідом. До прибивання дранки ці матеріали закріплюють на по-веохні цвяхами, які загинають.

2.3 Армування конструкцій

У місцях потовщеного штукатурного шару (віконні і дверні укоси, галтелі, карнизи) чи на стиках дерев'яної і кам'яної поверхонь набивають металеву сітку (А) або цвяхи, на які намотують дріт. Якщо в деяких місцях на плоских горизонтальних поверхнях товщина штукатурного шару має бути більше ніж 2 см, а на вертикальних - більше ніж 3 см, то їх також обтягують сіткою або роблять плетіння з дроту.

Сітку прибивають до поверхні цвяхами, забиваючи їх, якщо можна, безпосередньо у повехню, шви кам'яної кладки або в заздалегідь закладені дерев'яні пробки. Щоб сітка міцно трималася, цвяхи забивають до половини їх довжини, а решту цвяха загинають, притискуючи ним сітку. Ширина сітки для оббивання стику дерев'яної і кам'яної поверхонь має бути не менше ніж 10 см. Канали, в яких прокладені електричні або телефонні кабелі, стояки центрального опалення чи водопроводу, до штукатурення закривають штучними плитами або затягують сіткою (Б). Ширина сітки має бути на 10-15 см більшою від ширини каналу.

Перед штукатуренням металеві балки, що виступають, до встановлення на місце також повинні бути обмотані сіткою (В) або дротом (Г).

3. Вимоги до штукатурних розчинів

Розчини бувають прості й складні. Якщо у складі розчину є лише один в'яжучий матеріал, його називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше - складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густину) і водоутримувальну здатність.

Пластичним називається розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Він добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.

Пластичність розчину залежить від співвідношення в ньому в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин іноді додають такі пластифікатори, як глина, БС тощо. Якщо розчин має недостатню кількість в'яжучого матеріалу, його називають пісним, а при надмірній - жирним.

Щоб визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кель-мою. Розчин буде пластичним тоді, якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин смуга. З цією ж метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він достатньо пластичний (А).

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тим він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса (Б) масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості розчину конус встановлюють так, щоб його вершина доторкалась до поверхні розчину (В), й відпускають конус. На скільки сантиметрів він зануриться у розчин, така й буде рухомість (Г). Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна становити: для першого підготовчого шару (оббризку) - 10-12 см; другого підготовчого шару (грунту) -7-8 см; для опоряджувального шару (накривки)-9-10 см.

Властивість розчину утримувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення його на пористу поверхню називається водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.

За міцністю розчини поділяють на такі марки: 4,10,25,50,75,100.