Хомутецький парк

2 Хомутецький парк

Хомутець заснований у ХVI столітті миргородськими козаками. У 1620 р. польський король Сигізмунд ІІІ віддав Миргород із хутором Хомутець шляхтичу Івану Чернишевському, але 1621 їх захопив черкаський староста Костянтин Вишневецький (дядько й опікун Ієремії Вишневецького). Польський суд присудив ці володіння королю, який віддав їх Бартоломею Обалковському. Але К. Вишневецький не підкорився рішенню суду і до визвольної війни українського народу 1648-54 Хомутець був у числі його володінь. Наступний власник — хомутецький сотник, пізніше — миргородський полковник Павло Апостол. який 1659 був наказним гетьманом. У 1689 Данило Апостол (згодом — гетьман Лівобережної України) отримав на Хомутець універсал гетьмана І. Мазепи.

В 18 ст. садиба була розбудована з урахуванням настанов доби бароко. Серед садибних будівель - оранжерея і сад бароко, розпланований за примітивним планом. Рештки первісного розпланування збереглися посеред сучасного пейзажного парку, а сам парк оголошено пам'яткою садово-паркового мистецтва. Ніяких значущих робіт по реставрації парків не проводиться, частина паркової території зайнята від училищний стадіон.

На початку ХІХ століття господарем Хомутця став російський письменник, історик і дипломат І. М. Муравйов-Апостол. У 1754 полковником М. Д. Апостолом була збудована мурована Троїцька церква з дзвіницею, 1883 освячена Покровська дерев'яна церква з дзвіницею, при якій діяли бібліотека і жіноча школа грамоти, у 1892 — дерев'яна Воскресенська церква. 1884 в приміщенні, спорудженому на кошти поміщиці Муравйової-Апостол, відкрито земську школу ( зруйнована у 2008 ). З 1891 діяла земська лікарня.

У 1888 та 1889 Хомутець відвідав А. П. Чехов. Він хотів тут придбати хутір, заснувати «літературну колонію» і побудувати лікарню, але ці задуми не здійснилися. Влітку 1889 він «відкрив» у Хомутці талановитого майстра гончарної справи П. І. Калашника, вироби якого експонувалися потім в різних музеях країни.

На початку 19 ст. маєток перейшов у володіння Івана Муравйова-Апостола – письменника, історика та дипломата – нащадка Данила Апостола по жіночій лінії. З 1806 року він мешкав у Хомутці і саме за нього було перебудовано палац та переплановано парк. За Радянського Союзу палац передано під агропрофшколу, технікум свинарства і нарешті зооветеринарний технікум, який існує тут і дотепер. Зараз палац покинутий (для потреб технікуму збудовано нові приміщення) і поступово руйнується.

3 Парк Феофанія

Парк Феофанія у Києві - це не тільки гарна природа, затишне місце для відпочинку, але й цінний історичний пам'ятник, центр духовного життя українського народу. Здавна парк Феофанія вважався однією з найкращих природних зон для оздоровлення організму і зміцнення душевних сил. Цьому сприяє не тільки цілюще повітря, але й позитивна енергетика, якою буквально "просочена" ця місцевість. Зручною є і транспортна розв'язка. Хоча Феофанія і розташована на околиці Києва, між районами Теремки, Голосієво і Пирогово, але досить вигідною є близькість до парку Кільцевої дороги, проспектів Академіка Глушкова та Академіка Заболотного, що дозволяє відпочиваючим швидко дістатися центра міста.

Рис. 1 Феофанія

Історична місцевість, селище на пд. околиці Києва. Розташована між Голосіевом, Теремками і Пироговом. Найстаріша частина — вздовж вул. Академіка Лебедєва, довкола Свято-Пантелеймонівської церкви. Згадується у 1471 як Лазорівщина, що була володінням київ. тіуна (розпорядника) Ходики. Версію про походження назви від імені ченця-пасічника Лазаря науково не підтверджено. Згодом — хутір Лазарівка. Тоді ця місцевість була частково рівною, частково горбистою, місцями усіяною ярами, а місцями вкритою густим лісом. Вона перебувала у власності київського розпорядника Ходика. У 16 столітті Лазарівщина відійшла до Печерського монастиря, а пізніше перейшла у власність митрополитів Київських - Петра Могили та Сильвестра Косова. Саме Сильвестр Косов подарував Лазарівщину чиновнику Ширховському, а той, у свою чергу, наприкінці 18 століття передав її у відання Софійського монастиря.

Одночасно у 17 — 18 ст. згадується під назвою Шахравщина (Шархавщина). Наприкінці 18 ст. належала Софійському чоловічому монастирю.

У 1802 році Урядовий сенат наказав Київській Казенній палаті виділити ділянку землі, що зветься Лазарівщина, настоятеля Михайлівського монастиря. З 1803 року тут оселився перший київський вікарій єпископ Феофан Шиянов. Тоді ж Лазарівщину було перейменовано у Феофанію. У цей час на території побудовано і освячено перший храм на честь Чуда Архангела Михайла і архієрейський будинок при храмі. У Феофанії не було постійної братії, урочище не мало ніяких матеріальних благ, а богослужіння тут почали проводитися з 1858 року, тільки на свята. У 1859 році настоятель Михайлівського монастиря доручив одному зі старців - ієромонаху Воніфатію розпочати будівництво монастиря на території Феофанії.

З 1861 року починається поступовий розквіт Феофанії. З цього часу і до революції у Феофанії зведено 4 храми: дерев'яну церкву Чуда Архангела Михаїла, храм Всіх Святих, кам'яний храм Володимирської ікони Божої Матері, а також собор Святого Пантелеймона. Тільки в 1901 році після благословення митрополита Київського і Галицького Феогноста парк Феофанія офіційно став іменуватися скітом, приписаним до Михайлівського Золотоверхого монастиря. Скіт було поступово упорядковано завдяки праці старців-ченців. До початку 20 століття у Феофанії залишилося тільки 3 храми. За період з 1905 по 1912 роки на території Феофанії побудовано Пантелеймонівський собор, який на сьогоднішній день є пам'ятником архітектури. Будівництвом храму займався єпархіальний архітектор Є.Ф. Єрмаков. Будівлю було виконано в біло-рожевій гамі, в архітектурі превалювали строгі пропорції, які вдало гармоніювали з горбистою місцевістю. Доля храму склалася трагічно, тут прийняли мученицьку смерть іконописці, які розписували стіни храму і відмовилися завершити роботу за наказом червоноармійців, сам храм було зруйновано.

Частину території парку Феофанія в Києві було віддано під дитячий будинок, оскільки на той момент раз у раз представники радянської влади виступали зі звітами про те, як з користю для широких мас використовується майно монастирів. З 1920 року на території парку Феофанія розмістився приміський радгосп, пізніше з'явилися різні лікувальні установи, в основному відомчі, а також головна обсерваторія і польова експериментальна лабораторія Інституту ботаніки НАН України. У 1941 році Пантелеймонівський собор на території парку Феофанія опинився в епіцентрі мінометного обстрілу, пізніше в будівлі собору проводилися експерименти з вибухами направленої дії.

Статус парку-пам'ятника Феофанії присвоєно в 1972 році. А в 1992 році Державне заповідне господарство Феофанія, що належить Національній академії наук України, стало пам'ятником садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. З 1993 р. Феофанія стала скітом Покровського жіночого монастиря. Вперше за 90 років свого існування Пантелеймонівський собор освячено архієрейським чином. Ця подія відбулася в серпні 1998 року. У 2002 році Благовіщенський храм на території Феофанії став самостійним.

2003 рік - переломний для парку Феофанія. Тут почалися реконструкційні роботи: було створено зони відпочинку біля ставків, проведено каналізацію, встановлено альтанки, фонтани, прокладено бруковані доріжки, упорядковано берег. Планується організація пунктів громадського харчування і контрольно-пропускного пункту з автостоянкою. Повне завершення реконструкційних робіт планується завершити до 2010 року. На сьогоднішній день у Феофанії розташовано: Свято-Пантелеймонівський монастир, Інститут теоретичної фізики Національної Академії наук України. Недалеко від Феофанії - однойменна клінічна лікарня.

У парку є паломницька стежка, на якій розташовано джерела. Популярним серед туристів і прочан є цілюще джерело під назвою "Сльози Божої Матері". Вода в ньому трохи солонувата, адже згідно з легендою Божа Матір впустила сюди свою сльозу, від чого вода і набула такого смаку. Трохи поодаль інше джерело, що представляє собою яму з обробленими деревом бортами. Вода в ньому влітку не більше +8 градусів, а взимку не опускається нижче +4. Священики та монахи радять три рази зануритися в купіль з головою, тричі перехреститися, а потім прочитати молитву. З монастирського лісу стежкою можна вийти до каскаду озер, де часто влаштовуються пікніки. Хоча поряд здавалося б незайманий ліс, але територія парку облагороджена. Тут є оповиті квітами альтанки, клумби з декоративними рослинами, лавочки та фонтани.

Рис. 2 Парк Феофанія

У парку ростуть лікарські рослини: мати-й-мачуха, ромашка, лаванда, звіробій, є комплекс озер, в яких водяться соми та вужі, альпійські гірки, дитячі майданчики.

Рис. 3 Парк Феофанія

4 Качанівський парк

Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Він виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, плетея, катальпа.

Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення. Ландшафтна частина значно більша, складається із зелених масивів гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, гірки Кохання і Вірності, «Романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетнають парк у всіх напрямках. Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.

Садиба була заснована відомим російським полководцем, графом П. О. Рум'янцевим-Задунайським як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII — кінця XIX століть.

Рис. 4 Дуб Олександра Довженка Рис. 5 Місток у парку Рис. 6 Романтичні руїни Рис. 7 Ландшафтна дільниця «Пуста криниця»

Споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які в цілому асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник — герой російсько-турецьких воєн.

У 1808 році Румянцев продав маєток поміщику Г. Я. Почеці та його дружині Парасці Андріївні. За нових власників садиба переживає другий будівельний період. Розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєток успадкував син дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський і понад 70 років садиба належала цій родині.

У 1828 році закінчується розпочате ще при Г. Я. Почеці будівництво храму і церкву освячено Георгієвською — на честь Георгія Хозевіта. В цей час садиба сформувалась у кращих традиціях класичної схеми. Вона складалась з палацу з флігелями і баштою, двох служб — північної і південної, що завершували парадний двір; церкви усипальниці, яка завершувала головну вісь композиції садибного комплексу.

Під час володіння Тарновськими палац пережив п'ять будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планованого рішення ансамблю і цільову єдність споруд. З одноповерхового палац був перебудований у двоповерховий з невисоким куполом, згодом додали барабан, що надавав будівлі більш центричного характеру. Перший поверх виконаний з цегли на вапняному розчині, другий — дерев'яний, обкладений цеглою і потинькований. На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу — портики, на заході — галереї. Фронтон портика завершується скульптурами німф.