Навигация
Механізми виходу на зарубіжні ринки науково технічних досягнень
66143
знака
2
таблицы
1
изображение
2.3. Механізми виходу на зарубіжні ринки науково технічних досягнень
Організація міжнародної діяльності у сфері реалізації науково-технологічних досягнень передбачає вибір шляхів виходу на зарубіжні ринки. На різних етапах свого розвитку фірми використовують різні комбінації дій, які пов'язані з різними витратами, ризиками й ефектами.
Науково-технологічні розробки не завжди створюються на продаж. Замість цього їх розглядають як ключ, що відкриває доступ на ринок. Фірми розвинених країн використовують їх, разом з маркетингом та менеджерським досвідом, для розширення своєї частки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Експорт технологій і високотехнологічних та інтелектуальних продуктів може бути важливим джерелом додаткових надходжень і є стратегією, практикованою фірмами, діяльність яких ґрунтується на продукуванні технологій у широкому сенсі.
Основними методами проникнення товарів на зарубіжні ринки є: ліцензування; експорт товарів, у яких матеріалізовані наукові та технологічні інновації; перенесення торговельної мережі за кордон; створення потужностей із складання або пакування за кордоном; заснування спільних підприємств (joint-venture company); створення власних іноземних дочірніх філій або філій на засадах володіння контрольним пакетом.
Однак якщо мета полягає саме у проникненні на закордонний ринок із продуктами, які є результатом науково-технологічних розробок, існує лише три варіанти: виробляти продукцію за кордоном, експортувати або ліцензувати її. Який же з цих варіантів найдоцільніший?
Для іноземних фірм з розвинених країн найпривабливіші, домінуючі механізми виходу на зарубіжні ринки технологій - це прямі інвестиції або експорт. Ліцензування технологій, як механізм виходу на ринок, рідко є альтернативою цим двом методам, оскільки при ліцензуванні існує надто великий ризик втрати контролю за технологією і зниження потенційного прибутку.
Проте порівнювати різні механізми обслуговування закордонних ринків технологій доцільно лише тоді, коли існує вибір, а це можливо тільки в разі наявності в країні великих або середніх корпорацій. Для більшості невеликих фірм, особливо з не досить технологічно і фінансово міцних країн, вибір існує лише між експортом і ліцензуванням, а пізніше може залишитися тільки один механізм реалізації своїх науково-технологічних переваг і новацій за кордоном. Причиною цього є обмеженість ресурсів, брак досвіду проведення операцій за кордоном, невеликий обсяг виробництва відповідних товарів тощо.
Незважаючи на пріоритетність використання прямих іноземних інвестицій та експорту як інструменту реалізації науково-технологічних розробок та іншого інтелектуального продукту на міжнародних ринках компаніями з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, в окремих ситуаціях ліцензування є найпривабливішим. Головна його перевага - те, що, крім ноу-хау, за кордон не вивозяться жодні матеріальні цінності. При цьому виробництво не повинне виявляти власної активності. Тому саме цей напрям досить популярний серед малих та середніх підприємств.
Враховуючи великі потенційні резерви в галузі наукоємних технологій і організаційні складності реалізації ліцензійної діяльності підприємств, доцільно використовувати для цього спеціалізовані фірми та фонди. Необхідною складовою такої системи має стати банк ліцензій, де зосереджені дані про об'єкт ліцензування і потенційних ліцензіатів.
Однак, крім описаних механізмів проникнення на ринок, існують й інші засоби технологічного обміну.
Останнім часом з'являються нові інструменти, які забезпечують освоєння зарубіжних ринків без вивезення капіталу і ґрунтуються на використанні договірних форм. Вони характеризуються формуванням міжнародної кооперації, коли кордон перетинають продукти творчої діяльності, нові знання, досвід, технічні проекти тощо. Ці форми кооперації виявляються у трьох основних видах: ліцензійне виробництво, управління за контрактом (management contracting), підрядне виробництво (contract manufacturing). [7]
2.4.Форми і механізми реалізації інтелектуальних продуктів
Основними формами реалізації міжнародних науково-технічних відносин є:
— обмін загальною науково-технічною інформацією, її накопичення у банках даних для спільного використання, обмін програмними продуктами;
— укладення і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпоряджатися результатами розробок замовнику (право на оформлення патенту й ліцензії на виробництво);
— проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з подальшим спільним (зрідка — роздільним) володінням патентом і правом надання ліцензій;
— реалізація міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки актуальних спеціальних проблем (наприклад телекомунікаційна технологія, біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР;
— виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.
Основними формами реалізації науково-технічних досягнень є міжнародна передача технологій та міжнародне технічне сприяння. До сфери передачі технологій ЮНКТАД відносить перелік угод, що укладаються у таких випадках:
— передача, продаж або надання за ліцензією усіх форм промислової власності (окрім товарних та фірмових знаків);
— надання ноу-хау і технічного досвіду;
— надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання машин та устаткування, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих внаслідок закупівлі, оренди, лізингу або якимось іншим шляхом;
— промислове й технічне співробітництво, якщо йдеться про технічне утримання машин, устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;
— здійснення інжинірингових послуг, до яких належать: підготовка техніко-економічного обґрунтування проектів, консультації, будівельний, інвесторський і технічний нагляд, коротко- та довгострокові послуги, проектування нової технології, технічне сприяння у проведенні спеціалізованих робіт, випробування та перевірка устаткування й машин, переробка сировини замовника з використанням оригінальної технології;
— передача технології у рамках науково-технічної і виробничої кооперації (як на контрактній основі, так і при створенні змішаних товариств), коли науково-технічні потенціали кожної зі сторін об'єднуються й відбувається оперативний і стабільний обмін технологіями протягом тривалого часу;
— передача технології у рамках інвестиційного співробітництва, яке передбачає не тільки комерційну реалізацію матеріалізованої технології через постачання машин, устаткування, технологічних ліній тощо для об'єктів, що будуються, а й передачу технології у «чистому вигляді» через консультації та навчання спеціалістів, шеф-нагляд за будівництвом, надання робочих креслень, а також через інші форми технологічного обміну.
Усі форми угод призначені для передачі та придбання технології на комерційній основі і є своєрідними контрактами, в яких покупець має відповідний виробничий потенціал (або капітал), а продавець - право виробництва із знаннями у визначеній сфері. Поряд з цими існує некомерційна форма технологічного обміну, до якої належать передача науково-технічної інформації у різних видах, проведення наукових конференцій, симпозіумів, виставок і ярмарків, науково-технічні публікації, особисті контакти вчених і спеціалістів тощо.
Міжнародна передача технології, як правило, складається з кількох етапів. Це вибір і придбання технології, адаптація та освоєння уже придбаної технології, розвиток місцевих можливостей для вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.
Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння. Воно полягає у наданні країнам сприяння у сферах технології процесів, продуктів чи управління. Технічне сприяння спрямоване передусім на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, і країн, які перебувають на етапі переходу до ринку, з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвиненої ринкової економіки. Таке сприяння надається найчастіше в розробці програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, техніко-економічного обґрунтування окремих проектів тощо. Серед організаційних видів технічного сприяння можна виділити технологічні гранти на співфінансування технічного сприяння. Технологічні гранти - це безоплатна передача технології, технологічноємних товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, адаптації її до місцевих умов, навчання та підготовки персоналу.
У сучасному арсеналі форм та інструментів міжнародного технологічного трансферу виділяється такий інструмент кредитно-фінансового обслуговування, як міжнародний лізинг - довготермінова оренда машин, устаткування тощо, яка передбачає можливість їх наступного викупу. Це досить ефективний інструмент, що полегшує доступ споживача до передової техніки в умовах її швидкого морального старіння. Лізинг розширює можливості проведення гнучкої технічної політики підприємств, створює умови для включення до економічного обігу устаткування, яке тимчасово не використовується або вивільняється, переміщує його на умовах оренди до споживача з однієї країни в іншу.
На відміну від фінансового кредиту, лізинг передбачає одночасне та взаємообумовлене вирішення питань фінансування, постачання й використання устаткування на основі укладення взаємопов'язаних комерційних і лізингових угод. Це виключає матеріально незабезпечене фінансування (як у випадку банківської позики). За дефіциту платіжних балансів істотним моментом є те, що зобов'язання з лізингу не включаються, згідно з міжнародною практикою, до обсягів зовнішньої заборгованості країн.
Однією з новітніх форм створення і реалізації науково-технологічних та інтелектуальних продуктів є науково-технологічні парки (технополіси). Перспективність поширення технополісів пов'язана з їх здатністю до новацій у плані суспільних відносин і призначенням створювати та освоювати науково-технічні розробки. Двома основними типами технопарків є ті, що виникли стихійно, а також спеціально створені. Найбільш популярні парки першого типу, хоча нині часто (зокрема в Україні) створюються парки другого типу. Вирішальними факторами, які визначають появу технополісів на Заході, є значне державне фінансування, військові замовлення, тісна взаємодія університетів, держави і промисловості.
Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що сучасний глобальний трансформаційний процес, усупереч ідеологічним штампам про абсолютну цінність чисто ринкових принципів організації, об'єктивно веде до становлення якісно іншої системи, в якій ринкові засади (приватна власність, конкуренція, вільне підприємництво) органічно поєднуються з відносинами, що базуються на постійному стратегічному співробітництві між фірмами - виробниками товарів, послуг та інтелектуального продукту, між ними та споживачами, між суб'єктами різних ієрархічних рівнів управління. Саме тому найбільш адекватною формою високотехнологічного розвитку і поширення новітніх технологій стають у сучасній світовій економіці транснаціональні корпорації з їх замкненим і дуже специфічним (квазіторговим) оборотом.
Отже, входження у світовий технологічний простір - це не вихід на якийсь вільний міжнародний ринок. Це передусім входження у досить організований, наднаціонально регульований економіко-технологічний простір.
У нових умовах глобальної техноємної економіки знижується значущість цінових чинників конкурентоспроможності і різко зростає вага факторів гнучкості забезпечення умов споживання того чи іншого товару, послуги, інтелектуального продукту. Це істотно підвищує роль ефективного управління на основі принципів сучасного міжнародного маркетингу. Об'єктивно зростає диверсифікація форм і методів міжнародного обміну, необхідність у їх адаптації до специфічних умов тих чи інших ринків, конкретних ринкових сегментів. [7]
РОЗДІЛ 3
МАРКЕТИНГОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У MICROSOFT
Похожие работы
... банківському ринку намагається досягнути банк, а також з загальним рівнем характеристик усередненого банку банківської системи України; В якості банка - лідера для зовнішньоекономічної орієнтації діяльності ВАТ “Міжнародний комерційний банк” виберемо ВАТ “Державний акціонерний експортно-імпортний банк України" (810 рейтингове місце в банківській системі України - дивись Додаток А [98]), в якості ...
... а також розроблення схем ефективної співпраці з кожним клієнтом – фізичною особою та використання коштів з максимально можливою ефективністю при мінімальному рівні ризиковості цих операцій. 2. Організація депозитних операцій з фізичними особами в комерційному банку АКБ «Укрсоцбанк» 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика АКБ «Укрсоцбанк» АКБ «Укрсоцбанк», заснований у вересні ...
... -споживач (рис.1.1). Рисунок 1.1 - Основні етапи маркетингової роботи Першим, вихідним моментом, обов'язковим для функціонування ринку, є наявність клієнта з його потребами і продукту (послуги), властивості якого дають змогу їх задовольняти. Це необхідна умова комерційного контакту. Дослідження клієнтів містить: - дослідження і сеґментування клієнтури (ринку); - дослідження потреб; - ...
... бути: · частиною якого-небудь організаційного напряму діяльності комерційного банку; · самостійним напрямом діяльності комерційного банку; · інструментом координації та контролю всієї діяльності банківської установи. У практиці банківської діяльності можуть бути використані наступні типи організації маркетингової структури: · функції окремих працівник ...
0 комментариев